Рішення

від 03.09.2019 по справі 440/1711/19

ПОЛТАВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОЛТАВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03 вересня 2019 року м. ПолтаваСправа № 440/1711/19

Полтавський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді - Бойка С.С.,

за участю:

секретаря судового засідання - Лайко О.В.,

представника позивача - Ляпоти І.М.,

представника відповідача - Москаленка І.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження справу за адміністративним позовом Полтавського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів до Товариства з обмеженою відповідальністю "Автотрансальянс" про стягнення адміністративно-господарських санкцій та пені,

В С Т А Н О В И В:

15 травня 2019 року Полтавське обласне відділення Фонду соціального захисту інвалідів звернулося до Полтавського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Автотрансальянс" про стягнення адміністративно-господарських санкцій та пені в сумі 23725,75 грн.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилався на несплату відповідачем адміністративно-господарських санкцій та пені в загальному розмірі 23725,75 грн за невиконання нормативу по працевлаштуванню осіб з інвалідністю.

Ухвалою Полтавського окружного адміністративного суду від 20.05.2019 провадження у справі відкрито, розгляд справи вирішено проводити за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін.

Ухвалою суду від 15.08.2019 справу призначено до розгляду у судовому засіданні.

07.06.2019 відповідачем до суду подано відзив на позовну заяву у якому останній вказував, на те що товариством під час подачі звіту про зайнятість та працевлаштування інвалідів за 2018 рік помилково повідомлено інформацію про те, що особа з інвалідністю ОСОБА_1 звільнився, оскільки останній згідно з наказом від 04.07.2018 №34-ок переведений на 0,5 ставки. Стверджував, що факт переведення ОСОБА_1 на 0,5 ставки підтверджується особовою карткою працівника, наказами товариства, трудовою книжкою та довідкою з пенсійного фонду.

11.06.2019 позивачем до суду подано відповідь на відзив на позовну заяву у якій вказував на те, що ч. 5 ст. 19 Закону України "Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні" встановлено, що виконанням нормативу робочих місць у кількості, визначеній згідно з частиною першою цієї статті, вважається працевлаштування підприємством, установою, організацією, у тому числі підприємством, організацією громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичною особою, яка використовує найману працю, осіб з інвалідністю, для яких це місце роботи є основним.

Відповідно до наказу ТОВ "Автотрансальянс" №31-ок від 10.05.2018 ОСОБА_1 прийнятий на роботу за сумісництвом.

18.06.2019 відповідачем до суду подано заперечення на відповідь на відзив у яких останній посилався на безпідставність тверджень позивача стосовно того, що ОСОБА_1 прийнятий на роботу за сумісництвом. Стверджував, що товариство є основним його місцем роботи.

Заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши матеріали позовної заяви, з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступні обставини та відповідні до них правовідносини.

Згідно із звітом про зайнятість та працевлаштування інвалідів за 2018 рік (форма №10-ПІ), поданим ТОВ "Автотрансальянс" 28.02.2019 вх.№4167 Полтавському обласному відділенню Фонду соціального захисту інвалідів, середньооблікова кількість штатних працівників облікового складу за 2018 рік становила 8 осіб, фонд оплати праці штатних працівників - 374 тис. грн.

Відповідно до розділу список працюючих інвалідів-штатних працівників, які мали інвалідність та були зайняті на підприємстві на підприємстві потягом 3-х місяців працювала одна особа з інвалідністю.

Беручи до уваги дані звіту, позивачем розраховано суму адміністративно-господарських санкцій за невиконання нормативу робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю, виходячи із кількості незайнятих робочих місць, призначених для забезпечення працевлаштування осіб з інвалідністю (1 особа), - 23375,00 грн (374000:8=46750:2=23375,00).

З огляду на прострочення відповідачем терміну оплати адміністративно-господарських санкцій на 25 днів (з 16.04.2019 по 10.05.2019) позивачем нараховано пеню у сумі 350,75 грн.

Надаючи оцінку обґрунтованості позовної вимоги Полтавського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів про стягнення адміністративно-господарських санкцій та пені із відповідача, суд враховує наступне.

Відповідно до статті 19 Закону України "Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні" для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичних осіб, які використовують найману працю, установлюється норматив робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю у розмірі чотирьох відсотків середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу за рік, а якщо працює від 8 до 25 осіб, - у кількості одного робочого місця.

Підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичні особи, які використовують найману працю, самостійно розраховують кількість робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю відповідно до нормативу, встановленого частиною першою цієї статті, і забезпечують працевлаштування осіб з інвалідністю. При розрахунках кількість робочих місць округлюється до цілого значення.

Отже, чинним законодавством України передбачено гарантії соціального захисту осіб з інвалідністю шляхом встановлення особливих вимог щодо організації робочого місця осіб з інвалідністю та покладення на підприємства обов`язку забезпечувати для осіб з інвалідністю належні та безпечні умови праці з урахуванням медичних показань, але без встановлення для підприємств жодних обмежень щодо обов`язку працевлаштування осіб з інвалідністю.

Згідно із частинами першою та другою статті 20 Закону України "Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні" підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичні особи, які використовують найману працю, де середньооблікова чисельність працюючих осіб з інвалідністю менша, ніж установлено нормативом, передбаченим статтею 19 цього Закону, щороку сплачують відповідним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів адміністративно-господарські санкції, сума яких визначається в розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, в установі, організації, у тому числі на підприємстві, в організації громадських організацій осіб з інвалідністю, у фізичної особи, яка використовує найману працю, за кожне робоче місце, призначене для працевлаштування особи з інвалідністю і не зайняте особою з інвалідністю. Для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичних осіб, де працює від 8 до 15 осіб, розмір адміністративно-господарських санкцій за робоче місце, призначене для працевлаштування особи з інвалідністю і не зайняте особою з інвалідністю, визначається в розмірі половини середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, в установі, організації, у тому числі на підприємстві, в організації громадських організацій осіб з інвалідністю, у фізичної особи, яка використовує найману працю. Положення цієї частини не поширюється на підприємства, установи і організації, що повністю утримуються за рахунок коштів державного або місцевих бюджетів /частина перша/.

Порушення термінів сплати адміністративно-господарських санкцій тягне за собою нарахування пені. Пеня обчислюється виходячи з 120 відсотків річних облікової ставки Національного банку України, що діяла на момент сплати, нарахованої на повну суму недоїмки за весь її строк /частина друга/.

Відповідно до частини четвертої цієї статті адміністративно-господарські санкції розраховуються та сплачуються підприємствами, установами, організаціями, у тому числі підприємствами, організаціями громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичними особами, зазначеними в частині першій цієї статті, самостійно в строк до 15 квітня року, наступного за роком, в якому відбулося порушення нормативу, встановленого частиною першою статті 19 цього Закону. При цьому до правовідносин із стягнення адміністративно-господарських санкцій, передбачених цим Законом, не застосовуються строки, визначені статтею 250 Господарського кодексу України.

Таким чином, за 1 робоче місце, призначене для працевлаштування особи з інвалідністю і не зайняте особою з інвалідністю, відповідачу нараховано адміністративно - господарські санкції у сумі 23375,00 грн та пеню у розмірі 350,75 грн.

Згідно з частинами першою, другою статті 216 Господарського кодексу України учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Застосування господарських санкцій повинно гарантувати захист прав і законних інтересів громадян, організацій та держави, в тому числі відшкодування збитків учасникам господарських відносин, завданих внаслідок правопорушення, та забезпечувати правопорядок у сфері господарювання.

В силу приписів частини третьої статті 217 Господарського кодексу України крім зазначених у частині другій цієї статті господарських санкцій, до суб`єктів господарювання за порушення ними правил здійснення господарської діяльності застосовуються адміністративно-господарські санкції.

Господарські санкції застосовуються у встановленому законом порядку за ініціативою учасників господарських відносин, а адміністративно-господарські санкції - уповноваженими органами державної влади або органами місцевого самоврядування /частина четверта статті 217 Господарського кодексу України/.

Із аналізу вищенаведених норм суд вбачає, що адміністративно-господарські санкції за незайняті особами з інвалідністю робочі місця, передбачені Законом України "Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні", є заходом впливу на правопорушника у сфері господарювання у зв`язку зі скоєнням правопорушення, і підлягають застосуванню у разі, якщо суб`єкт господарювання не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення.

Частиною третьою статті 19 Закону України "Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні" передбачено, що підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичні особи, які використовують найману працю, самостійно здійснюють працевлаштування осіб з інвалідністю у рахунок нормативів робочих місць виходячи з вимог статті 18 цього Закону.

Частиною п`ятою статті 19 цього Закону встановлено, що виконанням нормативу робочих місць у кількості, визначеній згідно з частиною першою цієї статті, вважається працевлаштування підприємством, установою, організацією, у тому числі підприємством, організацією громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичною особою, яка використовує найману працю, осіб з інвалідністю, для яких це місце роботи є основним.

З матеріалів справи, судом встановлено, що відповідач своїм листом від 26.03.2019 повідомив позивача, що при подачі звіту про зайнятість та працевлаштування інвалідів за 2018 рік товариством надано помилкову інформацію щодо звільнення інваліда ОСОБА_1 Зазначено, що ОСОБА_1 не звільнявся з товариства, а згідно наказу №34-ок від 04.07.2018 переведений на виконання обов`язків з працевлаштуванням 0,5 ставки посадового окладу.

До вказаного листа додано, зокрема, наказ (розпорядження) №31-ок від 10.05.2018 згідно якого ОСОБА_1 прийнято на роботу за сумісництвом з 11.05.2018 /а.с. 22/.

Доказів внесення виправлень у вказаний наказ відповідачем суду не надано.

На вимогу суду товариством надано наказ (розпорядження) №31-ок від 10.05.2018 згідно якого ОСОБА_1 прийнято на основу роботу з 11.05.2018 /а.с. 52/, вказаний наказ не може вважатися належним та допустимим доказом, оскільки суперечить раніше наданому наказу за цим номером та від цієї ж дати.

Суд звертає увагу не те, що раніше виданий наказ, може бути змінено (скасовано, доповнено) лише новим розпорядчим документом, наказом (розпорядження) про внесення змін.

Крім того, в матеріалах справи відсутні докази прийняття наказу про внесення змін до наказу (розпорядження) №31-ок від 10.05.2018 та повідомлення позивача про них.

Виписка форми ОК-5 /а.с. 55-57/ також не може вважатися належним та допустимим доказом, оскільки з її змісту не можливо встановити ким та коли вона складена, що позбавляє суд перевірити достовірність вказаних у ній даних.

Відповідачем на виконання вимог ухвали суду надано дублікат трудової книжки та повідомлено, що надати оригінал трудової книжки серія НОМЕР_1 , копія якої долучено до відзиву на позовну заяву, немає можливості у зв`язку з його втратою (викрадено з автомобіля ОСОБА_1 ).

Суд вказані твердження оцінює критично, оскільки у відповідності до вимог Постанови Кабінету Міністрів України від 27.04.1993 № 301 "Про трудові книжки працівників" трудові книжки зберігаються на підприємствах, в установах і організаціях, у представництвах іноземних суб`єктів господарювання, а при звільненні працівника трудова книжка видається йому під розписку в журналі обліку.

Отже, єдиною умовою за якої трудова книжка може бути передана працівнику є його звільнення, до цього часу трудова книжка має зберігатися на товаристві.

Крім того, відповідачем не надано суду доказів звернення ОСОБА_1 до правоохоронних органів з відповідною заявою.

Також суд вважає за необхідне вказати, що відповідач стверджує, що ОСОБА_1 працює на товаристві з 11.05.2018 по цей час на посаді юриста, проте для представлення своїх інтересів у суді не користується його послугами, а наймає окремого фахівця в області права - адвоката Москаленка І.О.

Відповідач у своїх поясненнях, наданих на виконання вимог ухвали суду про витребування доказів, стверджує, що до травня 2018 року на товаристві працювало 7 осіб, однак жодного доказу на підтвердження вказаних доводів суду не надає.

Враховуючи встановленні розбіжності у наданих суду документах та ненадання належних та допустимих доказів, які свідчили про працевлаштування особи з інвалідністю, суд приходить до висновку, що відповідач не виконав свій обов`язок щодо працевлаштування осіб з інвалідністю за період січень - грудень 2018 року.

З урахуванням викладеного, суд приходить до висновку про наявність підстав для стягнення з відповідача адміністративно-господарських санкцій та пені за несплату цих санкцій відповідно до статті 20 Закону України "Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні".

У відповідача в 2018 році працювало 8 працівників, фонд оплати праці у 2018 році складав 374 тис. грн, середньорічна заробітна плата штатного працівника складає: 46750,00 грн = 374000 грн : 8 осіб.

За 1 робоче місце, призначене для працевлаштування осіб з інвалідністю і не зайняте особою з інвалідністю, відповідач до 16.04.2019 повинен був самостійно сплатити адміністративно-господарські санкції у розмірі 23375,00 грн (46750,00:2).

У зв`язку з несплатою адміністративно-господарських санкцій до встановленого терміну позивачем було зараховано пеню у сумі 350,75 грн (23375 грн х 0,06%) х 25 дн.

Оскільки вказані суми так і не були сплачені відповідачем, то відповідно до частини п`ятої статті 20 Закону України "Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні" ці суми можуть бути стягнуті в примусовому порядку за відповідним рішенням суду.

Таким чином, із врахуванням вищевикладених обставин, суд вважає, що позовні вимоги Полтавського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів підлягають задоволенню.

Відповідно до частини другої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову суб`єкта владних повноважень з відповідача стягуються виключно судові витрати суб`єкта владних повноважень, пов`язані із залученням свідків та проведенням експертиз.

Отже, підстави для розподілу судових витрат відсутні.

Керуючись статтями 241-245 Кодексу адміністративного судочинства України,

У Х В А Л И В:

Адміністративний позов Полтавського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів (вул. Європейська, буд. 49, м. Полтава, 36014, код ЄДРПОУ 13937406) до Товариства з обмеженою відповідальністю "Автотрансальянс" (вул. Строни, буд. 23, м. Горішні Плавні, 39800, код ЄДРПОУ 40811721) про стягнення адміністративно-господарських санкцій задовольнити повністю.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Автотрансальянс" на користь Полтавського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів адміністративно-господарські санкції у розмірі 23375,00 грн /двадцять три тисячі триста сімдесят п`ять гривень нуль копійок/ та пеню за порушення термінів сплати адміністративно-господарських санкцій у розмірі 350,75 грн /триста п`ятдесят гривень сімдесят п`ять копійок/.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене до Другого апеляційного адміністративного суду з урахуванням особливостей подання апеляційних скарг, встановлених пунктом 15.5 частини 1 Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України в редакції від 03.10.2017 року.

Апеляційна скарга на дане рішення може бути подана протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повне рішення складено 09 вересня 2019 року.

Суддя С.С. Бойко