Рішення

від 19.09.2019 по справі 910/9449/19

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

19.09.2019Справа № 910/9449/19

За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "Весма" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "Агро-Пром" про стягнення 76804,27 грн Суддя Смирнова Ю.М.

Без повідомлення (виклику) учасників справи

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "Весма" звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "Агро-Пром" 76804,27 грн, з яких: 53416,05 грн основного боргу, 6053,52 грн пені, 4289,00 грн 25% річних, 659,21 грн інфляційних втрат, 12386,49 грн штрафу. Також позивач просив суд покласти на відповідача витрати на оплату професійної правничої допомоги на суму 10000,00 грн.

Позовні вимоги мотивовані неналежним виконанням відповідачем умов укладеного між сторонами договору поставки №02-018 від 15.02.2016 в частині здійснення розрахунків за поставлений товар.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 22.07.2019 за вказаним позовом відкрито провадження у справі №910/9449/19; вирішено розглядати справу за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи; встановлено строк для подання відзиву на позов - протягом 15 днів з дня вручення даної ухвали та для подання заперечень на відповідь на відзив (якщо така буде подана) - протягом 5 днів з дня отримання відповіді на відзив; встановлено строк для подання позивачем відповіді на відзив - протягом п`яти днів з дня отримання відзиву на позов.

Частиною 5 ст.176 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що ухвала про відкриття провадження у справі надсилається учасникам справи, а також іншим особам, якщо від них витребовуються докази, в порядку, встановленому ст.242 цього Кодексу, та з додержанням вимог ч.4 ст.120 цього Кодексу.

Відповідно до ч.11 ст.242 Господарського процесуального кодексу України у випадку розгляду справи за матеріалами в паперовій формі судові рішення надсилаються в паперовій формі рекомендованим листом з повідомленням про вручення.

Нормами ч.4 ст.89 Цивільного кодексу України передбачено, що відомості про місцезнаходження юридичної особи вносяться до Єдиного державного реєстру.

За приписами ч.1 ст.7 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань" Єдиний державний реєстр створюється з метою забезпечення державних органів та органів місцевого самоврядування, а також учасників цивільного обороту достовірною інформацією про юридичних осіб, громадські формування, що не мають статусу юридичної особи, та фізичних осіб - підприємців з Єдиного державного реєстру.

Так, на виконання приписів Господарського процесуального кодексу України, з метою повідомлення відповідача про розгляд справи, ухвала від 22.07.2019 про відкриття провадження у справі була направлена судом рекомендованим листом з повідомленням про вручення на адресу місцезнаходження відповідача, зазначену в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, а саме: 03148, м.Київ, вул.Жмеринська, будинок 5, офіс 16.

Станом на дату розгляду справи по суті до суду надійшло рекомендоване повідомлення про вручення поштового відправлення №0103051174660, відповідно до якого ухвала Господарського суду міста Києва від 22.07.2019 була вручена відповідачу.

Згідно з ч.2 ст.178 Господарського процесуального кодексу України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.

Приймаючи до уваги, що відповідач у строк, встановлений ч.1 ст.251 Господарського процесуального кодексу України та ухвалою Господарського суду міста Києва від 22.07.2019 не подав до суду відзиву на позов, а відтак не скористався наданими йому процесуальними правами, справа може бути розглянута за наявними у ній матеріалами відповідно до ч.2 ст.178 Господарського процесуального кодексу України.

Згідно з ч.4 ст.240 Господарського процесуального кодексу України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши надані суду докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва -

ВСТАНОВИВ:

15.02.2016 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "Агро-Пром" (покупець, відповідач) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "Весма" (постачальник, позивач) було укладено договір поставки №02-018 (договір), згідно умов якого постачальник зобов`язується протягом терміну дії цього договору передати покупцеві у власність товар - мастильні матеріали, експлуатаційні рідини для автомобілів та іншої техніки, інші комплектуючі до транспортних засобів тощо, окремими партіями згідно з відповідними замовленнями покупця, а покупець зобов`язується прийняти цей товар (далі по тексту - товар) та своєчасно оплатити його на умовах, що визначені цим договором (п.1.1), право власності на товар переходить від постачальника до покупця з моменту фактичного прийому-передачі товару та підписання уповноваженими представниками сторін відповідної накладної (п.1.2).

Відповідно до п.2.1 договору найменування, асортимент і ціни на товар встановлені у відповідних прайс-листах постачальника.

Ціна договору складається з вартості усіх партій товару, поставлених по цьому договору. До ціни товару включена вартість тари та упаковки заводу - виробника (п.2.4 договору).

Згідно п.п.3.1, 3.2, 3.3, 3.5 договору всі розрахунки за цим договором здійснюються виключно в національній валюті України - гривні, оплата за поставлений товар здійснюється покупцем на підставі рахунку, що виставляється постачальником, в обумовлені цим договором строки шляхом перерахування суми грошових коштів на поточний рахунок постачальника, покупець здійснює розрахунки за відповідну партію товару у формі попередньої оплати повної вартості партії товару або відстрочки платежу на 30 днів від дати відвантаження товару покупцю, днем здійснення платежу вважається день, в якому сума, що підлягає сплаті, буде зарахована на поточний рахунок постачальника.

Поставка (відвантаження) партії товару здійснюється за місцезнаходженням товару - на складі постачальника. Транспортування товару здійснюються силами та за рахунок постачальника, так і по домовленості сторін силами та за рахунок покупця. Передача товару відбувається за накладною, уповноваженій особі покупця, яка має належним чином оформлену довіреність на отримання товару. У випадку відсутності довіреності у уповноваженої особи її повноваження на прийняття товару підтверджуються проставлянням відповідної печатки (штампу) покупця на видатковому документі або здійсненням інших дій, які підтверджують факт отримання товару. Датою поставки партії товару вважається дата прийому-передачі товару, зазначена у відповідній накладній (товаросупроводжуючому документі) (п.п.4.1, 4.3, 4.4 договору).

Відповідно до п.п.7.2, 7.3, 7.4 договору у разі порушення строків оплати вартості відповідної партії товару, що встановлені пунктами 3.3, 3.4 та 3.6 цього договору, постачальник має право стягнути з покупця пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, діючої в період, за який сплачується пеня від вартості відповідної партії товару за кожен день прострочення. У випадку прострочення виконання грошового зобов`язання, на вимогу постачальника, відповідно до ст.625 Цивільного кодексу України, покупець зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 25 % річних від простроченої суми. У разі, якщо прострочення платежу триватиме більше одного місяця постачальник матиме право, крім стягнення передбаченої договором пені, додатково стягнути з покупця штраф у розмірі 20% від простроченої суми.

Цей договір набуває чинності з моменту його підписання сторонами і діє протягом 1 (одного) року, але в будь-якому випадку до моменту повного розрахунку покупцем за поставлений товар. Якщо після закінчення дії цього договору сторони не мають претензій одна до одної, строк дії договору вважається продовженим ще на один рік (п.п.8.1, 8.4 договору).

На виконання умов укладеного між контрагентами договору позивачем було поставлено, а відповідачем прийнято товар на загальну суму 82041,04 грн, що підтверджується видатковими накладними №1755 від 22.01.2019 на суму 41608,64 грн та №9045 від 25.03.2019 на суму 40432,40 грн, з огляду на що Товариством з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "Весма" виставлено рахунки на оплату №593 від 09.01.2019 та №9581 від 25.03.2019 відповідно.

Як зазначив позивач, в рахунок оплати товару за вказаними накладними відповідачем було сплачено 28624,99 грн, що підтверджується випискою банку з рахунку Товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "Весма" за період з 01.01.2019 по 16.07.2019.

При цьому 26.04.2019 між сторонами складено акт звірки взаєморозрахунків, відповідно до якого заборгованість відповідача перед позивачем за поставлений за договором поставки №02-018 від 15.02.2016 товар склала 56432,40 грн. Гарантійним листом №2 від 14.05.2019 відповідач підтвердив зобов`язання з оплати поставленого позивачем товару на суму 56432,41 грн у травні-червні місяці 2019 року.

Проте, як стверджує позивач, Товариство з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "Агро-Пром" заборгованість не оплатило.

Спір у справі виник внаслідок невиконання відповідачем обов`язку щодо оплати поставленого позивачем товару у визначений договором строк, внаслідок чого останній звернувся до суду з позовом про стягнення з відповідача основного боргу, штрафу, інфляційних втрат, 25% річних та пені.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що вимоги позивача підлягають частковому задоволенню з наступних підстав.

Згідно ч.1 ст.2 Господарського процесуального кодексу України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.

Юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням (ч.2 ст.4 Господарського процесуального кодексу України).

Відповідно до ч.1 ст.14 Господарського процесуального кодексу України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Статтею 129 Конституції України унормовано, що основними засадами судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно з ч.ч.1-4 ст.13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Аналогічна норма міститься у ч.1 ст.74 Господарського процесуального кодексу України.

За приписами ст.86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Частиною 1 ст.73 Господарського процесуального кодексу України визначено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (ч.1 ст.77 Господарського процесуального кодексу України).

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання (ст.79 Господарського процесуального кодексу України).

Будь-які подані учасниками процесу докази підлягають оцінці судом на предмет належності і допустимості. Вирішуючи питання щодо доказів, господарські суди повинні враховувати інститут допустимості засобів доказування, згідно з яким обставини справи, що відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування. Що ж до належності доказів, то нею є спроможність відповідних фактичних даних містити інформацію стосовно обставин, які входять до предмета доказування з даної справи.

Відповідно до частин 1, 2 ст.509 Цивільного кодексу України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Частина 1, п.1 ч.2 ст.11 Цивільного кодексу України визначає, що цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Відповідно ч.1, ч.4 ст.202 Цивільного кодексу України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Дво- чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін.

Згідно ч.1 ст.626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Відповідно до ст.ст.6, 627 Цивільного кодексу України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Статтею 628 Цивільного кодексу України визначено, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

За правовою природою укладений між сторонами договір є договором поставки.

Згідно ст.712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Частиною 1 ст.662 Цивільного кодексу України визначено, що продавець зобов`язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу.

Покупець зобов`язаний оплатити товар за ціною, встановленою у договорі купівлі-продажу (ч.1 ст.691 Цивільного кодексу України).

Відповідно до ч.1 ст.692 Цивільного кодексу України покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Статтями 525, 526 Цивільного кодексу України унормовано, що одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається; зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту та інших вимог, що звичайно ставляться. Дана норма кореспондується з приписами ст.193 Господарського кодексу України.

Відповідно до ч.1 ст.530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Умовою виконання зобов`язання - є строк (термін) його виконання. Дотримання строку виконання є одним із критеріїв належного виконання зобов`язання, оскільки прострочення є одним із проявів порушення зобов`язання. Строк (термін) виконання зобов`язання за загальним правилом, узгоджується сторонами в договорі.

Відповідно до ст.629 Цивільного кодексу України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Як свідчать матеріали справи, позивач свій обов`язок щодо передачі відповідачу товару, загальна вартість якого склала 82041,04 грн, виконав належним чином, однак відповідач, всупереч п.3.3 укладеного між контрагентами правочину, за поставлений позивачем товар у строки, погоджені між сторонами не оплатив, внаслідок чого у Товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "Агро-Пром" виникла заборгованість. Цих обставин відповідач не спростував.

Враховуючи, що строк виконання відповідачем обов`язку з оплати товару є таким, що настав, за висновками суду, позовні вимоги про стягнення з відповідача 53416,05 грн основного боргу є законними, обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Щодо вимог про стягнення з відповідача пені у розмірі 6053,52 грн за загальний період прострочки з 22.02.2019 по 16.07.2019, суд зазначає наступне.

Відповідно до ч.1 ст.612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Невиконання зобов`язання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання) ст.610 Цивільного кодексу України кваліфікує як порушення зобов`язання.

Частиною 1 ст.216 Господарського кодексу України передбачено, що учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

За приписами ст.230 Господарського кодексу України визначено, що порушення зобов`язання є підставою для застосування господарських санкцій (неустойка, штраф, пеня). Штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

Відповідно до ч.1 ст.611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Згідно з ч.1 ст.549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання (ч.3 ст.549 Цивільного кодексу України).

Частиною 1 ст.548 Цивільного кодексу України унормовано, що виконання зобов`язання (основного зобов`язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом.

Згідно зі ст.1 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань" платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.

Статтею 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань" встановлено, що розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Пунктом 7.2 договору передбачено, що у разі порушення строків оплати вартості відповідної партії товару, що встановлені пунктами 3.3, 3.4 та 3.6 цього договору, постачальник має право стягнути з покупця пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, діючої в період, за який сплачується пеня від вартості відповідної партії товару за кожен день прострочення.

Як встановлено судом, відповідачем у встановлений строк свого обов`язку за договором зі сплати за поставлений товар не виконано, чим допущено прострочення виконання грошового зобов`язання, тому дії відповідача є порушенням зобов`язання, і він вважається таким, що прострочив, а тому позивачем правомірно заявлено вимогу про стягнення пені у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який нараховано пеню.

Здійснивши перевірку наведеного заявником розрахунку, судом встановлено, що останній містить помилки, зокрема, заявником не враховано, що день фактичної сплати суми заборгованості не включається в період часу, за який здійснюється стягнення пені.

За розрахунком суду (з урахуванням вірного періоду нарахування) обґрунтованим є стягнення з відповідача пені у розмірі 6028,69 грн за загальний період прострочки з 22.02.2019 по 16.07.2019.

Щодо вимог про стягнення з відповідача штрафу у розмірі 12386,49 грн, суд зазначає наступне.

У відповідності до ч.2 ст.549 Цивільного кодексу України штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання.

Згідно п.7.4 договору сторонами погоджено, що у разі, якщо прострочення платежу триватиме більше одного місяця постачальник матиме право, крім стягнення передбаченої договором пені, додатково стягнути з покупця штраф у розмірі 20% від простроченої суми.

При цьому оскільки судом встановлено факт прострочення виконання грошового зобов`язання відповідачем більше як на 1 мясяць, вимоги позивача про стягнення штрафу визнаються обґрунтованими та, за розрахунком суду, задовольняються на суму 10683,21 грн.

Крім того позивачем заявлено позовні вимоги про стягнення з відповідача інфляційних втрат у розмірі 659,21 грн за прострочку оплати за видатковою накладною №1755 від 22.01.22019 за березень, квітень, травень та червень місяці 2019 року та за видатковою накладною №9407 від 25.03.2019 за травень, червень 2019 року та 25% річних за загальний період прострочки з 22.02.2019 по 16.07.2019 на суму 4289,00 грн.

Відповідно до ч.2 ст.625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Оскільки судом встановлено факт прострочення виконання відповідачем зобов`язання по оплаті товару, поставленого позивачем, сторонами у п.7.3 договору погоджено інший розмір річних від простроченої суми, то вимоги позивача про стягнення з відповідача 25% річних є законними та обґрунтованими.

За розрахунком суду, сума 25% річних, яка підлягає стягненню з відповідача на користь позивача складає 4271,77 грн.

Як вже вказувалось судом, інфляційні нарахування на суму боргу, сплата яких передбачена ч.2 ст.625 Цивільного кодексу України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті. Зазначені нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов`язання.

Індекс інфляції - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць. Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений названою Державною службою, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).

Тобто базою для нарахування розміру боргу з урахуванням індексу інфляції є сума основного боргу не обтяжена додатковими нарахуваннями, яка існує на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, а у випадку її часткового погашення - лише залишкова сума основного боргу на останній день місяця, у якому здійснено платіж. Періодом, на який розраховуються інфляційні втрати, є період прострочення, починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція (дефляція).

При цьому, індекс інфляції нараховується не на кожну дату місяця, а в середньому за місяць.

Невиконання грошового зобов`язання є триваючим правопорушенням, розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається за прострочення, що триває повний місяць, поки існує борг, та може бути визначено з урахуванням положень Закону України "Про індексацію грошових доходів населення" у наступному місяці.

Якщо прострочення відповідачем виконання зобов`язання з оплати становить менше місяця, то в такому випадку виключається застосування до відповідача відповідальності, передбаченої ч. 2 ст.625 Цивільного кодексу України, у вигляді стягнення інфляційних втрат за такий місяць.

Такі висновки суду підтверджуються висновками Верховного Суду, викладеними в постановах від 24.04.2019 у справі №910/5625/18, від 13.02.2019 у справі №924/312/18, а також постановою Верховного Суду у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 05.07.2019 у справі №905/600/18.

Здійснивши власний розрахунок інфляційних втрат за прострочення оплати відповідачем поставленого позивачем товару, суд дійшов висновку про стягнення з відповідача на користь позивача інфляційних втрат на суму 411,55 грн.

За таких обставин, враховуючи всі наявні в матеріалах справи докази в їх сукупності, суд дійшов висновку щодо часткового задоволення позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "Весма" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "Агро-Пром".

Згідно положень п.2 ч.1 ст.129 Господарського процесуального кодексу України, приймаючи до уваги висновки суду про часткове задоволення позовних вимог, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

За приписами ст.123 Господарського процесуального кодексу України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; 3) пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 4) пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.

Частиною 1 ст.124 Господарського процесуального кодексу України визначено, що разом з першою заявою по суті спору кожна сторона подає до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести у зв`язку із розглядом справи.

Як встановлено судом, у позовній заяві позивачем було зазначено попередній (орієнтовний) розрахунок судових витрат, які останній очікує понести у зв`язку з розглядом даної справи та в якому зазначено про витрати на правову допомогу на суму 10000,00 грн.

Однак, позивачем не було надано суду доказів понесення ним цих витрат (договору, актів приймання-передачі наданих послуг, платіжних доручень, свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю тощо), у зв`язку з чим суми таких витрат, заявлені в орієнтовному розрахунку понесених судових витрат, судом не розподіляються.

Керуючись ст.ст.129, 236-238, 247-252 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "Агро-Пром" (03148, м.Київ, вул.Жмеринська, будинок 5, офіс 16, ідентифікаційний код 40159182) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "Весма" (01021, м.Київ, вул.М.Грушевського, будинок 28/2, Н/П №43, ідентифікаційний код 32250025) основну заборгованість в сумі 53416 (п`ятдесят три тисячі чотириста шістнадцять) грн 05 коп., інфляційні втрати у розмірі 411 (чотириста одинадцять) грн 55 коп., штраф на суму 10683 (десять тисяч шістсот вісімдесят три) грн 21 коп, 25% річних у розмірі 4271 (чотири тисячі двісті сімдесят одна) грн 77 коп., пеню на суму 6028 (шість тисяч двадцять вісім) грн 69 коп. та судовий збір у розмірі 1871 (одна тисяча вісімсот сімдесят одна) грн 52 коп.

3. Видати наказ після набрання судовим рішенням законної сили.

4. В іншій частині позову відмовити

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду. Рішення, відповідно до ст.ст.256, 257 Господарського процесуального кодексу України, може бути оскаржено до Північного апеляційного господарського суду шляхом подання апеляційної скарги безпосередньо до суду апеляційної інстанції протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення. При цьому, згідно з п.п.17.5 п.17 Розділу XI "Перехідні положення" Господарського процесуального кодексу України до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди, а матеріали справ витребовуються та надсилаються судами за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Суддя Ю.М. Смирнова