Рішення

від 17.09.2019 по справі 826/12049/17

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1 Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

місто Київ

17 вересня 2019 року справа №826/12049/17

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Кузьменка В.А., розглянувши у письмовому провадженні адміністративну справу

за позовомГромадської організації "Спілка споживачів аптечних послуг" (далі по тексту - позивач, ГО "Спілка споживачів аптечних послуг") доДержавної служби України з питань безпечності харчових продуктів та захисту споживачів (далі по тексту - відповідач, Держпродспоживслужба) провизнання протиправними дій з приводу надання територіальним органам Держпродспоживслужби рекомендацій від 01 вересня 2017року щодо питань ідентифікації інформації та порядку дій територіальних органів В С Т А Н О В И В:

Позивач звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва, оскільки вважає протиправними дії відповідача щодо надання рекомендацій територіальним органам стосовно питань ідентифікації інформації та порядку дій при ідентифікації інформації під час розгляду звернень від громадян щодо ознак порушення вимог законодавства при використанні тверджень на кшталт "Аптека низьких цін", "Аптека найкращих цін", "Економ-Аптека".

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 27 вересня 2017 року відкрито провадження в адміністративній справі №826/12049/17, закінчено підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду.

Відповідач подав відзив на позовну заяву, у якому просив відмовити у задоволенні позову, оскільки надані рекомендації є службовим листом інформаційного характеру; права позивача не порушено.

В судовому засіданні 07 червня 2018 року на підставі частини третьої статті 194 Кодексу адміністративного судочинства України суд ухвалив перейти до розгляду справи в письмовому провадженні.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представників сторін, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд міста Києва звертає увагу на наступне.

01 вересня 2017 року відповідачем надано керівникам територіальних органів Держспоживслужби рекомендації за наслідками аналізу практики застосування законодавства України про рекламу стосовно розповсюдження текстів "Аптека низьких цін", "Аптека найкращих цін", "Економ-Аптека", згідно яких, зокрема, якщо при здійсненні господарської діяльності у сфері реклами використовується текст, що має статус зареєстрованого знака для товарів і послуг, то це є правомірним, тому порушень вимог законодавства про рекламу не вбачається.

Вважаючи порушеними свої права та законні інтереси, позивач звернувся з даним позовом до суду.

Відповідно до положень статті 1 Закону України "Про рекламу" реклама - інформація про особу чи товар, розповсюджена в будь-якій формі та в будь-який спосіб і призначена сформувати або підтримати обізнаність споживачів реклами та їх інтерес щодо таких особи чи товару; недобросовісна реклама - реклама, яка вводить або може ввести в оману споживачів реклами, завдати шкоди особам, державі чи суспільству внаслідок неточності, недостовірності, двозначності, перебільшення, замовчування, порушення вимог щодо часу, місця і способу розповсюдження.

Частиною першою статті 26 Закону України "Про рекламу" встановлено, що контроль за дотриманням законодавства України про рекламу здійснює у межах своїх повноважень центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері державного контролю за додержанням законодавства про захист прав споживачів - щодо захисту прав споживачів реклами.

Відповідно до пункту 1 Положення про Державну службу України з питань безпечності харчових продуктів та захисту споживачів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №667 від 02 вересня 2015 року, державна служба України з питань безпечності харчових продуктів та захисту споживачів (Держпродспоживслужба) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра аграрної політики та продовольства та який реалізує державну політику у галузі ветеринарної медицини, сферах безпечності та окремих показників якості харчових продуктів, карантину та захисту рослин, ідентифікації та реєстрації тварин, санітарного законодавства, попередження та зменшення вживання тютюнових виробів та їх шкідливого впливу на здоров`я населення, метрологічного нагляду, ринкового нагляду в межах сфери своєї відповідальності, насінництва та розсадництва (в частині сертифікації насіння і садивного матеріалу), реєстрації та обліку машин в агропромисловому комплексі, державного нагляду (контролю) у сфері агропромислового комплексу, державного нагляду (контролю) у сферах охорони прав на сорти рослин, насінництва та розсадництва, державного контролю за додержанням законодавства про захист прав споживачів і рекламу в цій сфері.

Згідно з пунктом 4 Порядку Держпродспоживслужба відповідно до покладених на неї завдань, зокрема, узагальнює практику застосування законодавства з питань, що належать до її компетенції, розробляє пропозиції щодо вдосконалення законодавчих актів, актів Президента України, Кабінету Міністрів України, нормативно-правових актів міністерств та в установленому порядку подає їх Міністру, який забезпечує формування державної політики у відповідній сфері; у сфері здійснення державного ринкового нагляду: узагальнює результати здійснення ринкового нагляду, аналізує причини виявлених порушень, розробляє і вносить у встановленому порядку пропозиції щодо перегляду встановлених вимог, якщо вони не забезпечують належного рівня захисту суспільних інтересів; здійснює контроль за дотриманням законодавства про рекламу в частині захисту прав споживачів реклами, приймає рішення про визнання реклами недобросовісною, прихованою, про визнання порівняння в рекламі неправомірним з одночасним зупиненням її розповсюдження.

На виконання покладених на Держпродспоживслужбу завдань 01 вересня 2017 року відповідачем проаналізовано практику застосування законодавства України про рекламу Головним управлінням Держпродспоживслужби в Дніпропетровській області та Головним управлінням Держпродспоживслужби в Запорізькій області стосовно розповсюдження текстів "Аптека низьких цін", "Аптека найкращих цін", "Економ-Аптека" та надано рекомендації своїм територіальним органам.

Тобто, надання територіальним органам Держпродспоживслужби рекомендацій з метою забезпечення єдиного підходу до проблематики, всебічного захисту прав споживачів реклами, недопущення різного тлумачення норм законодавства не у формі нормативно-правового акту не суперечить покладеним на відповідача завданням.

Крім того, суд зазначає, що спірні рекомендації за своєю природою не мають ознак нормативно-правового акта, оскільки не встановлюють, не змінюють та не скасовують норм права.

Суд зазначає, що надання відповідачем спірних рекомендацій з метою забезпечення єдиного підходу до проблематики, всебічного захисту прав споживачів реклами, недопущення різного тлумачення норм законодавства не у формі нормативно-правового акта не суперечить покладеним на відповідача завданням.

Завданням адміністративного судочинства, згідно з частиною першою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Частиною першою статті 5 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист.

Відповідно до частини другої статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України у разі задоволення позову суд може прийняти рішення зокрема про: визнання протиправним та нечинним нормативно-правового акта чи окремих його положень; визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень; визнання дій суб`єкта владних повноважень протиправними та зобов`язання утриматися від вчинення певних дій; інший спосіб захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист таких прав, свобод та інтересів.

Під порушенням прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин слід розуміти негативні наслідки, які були спричинені рішенням органів влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових та службових осіб.

Тобто, вирішуючи спір, суд повинен пересвідчитись у належності особі, яка звернулась за судовим захистом, відповідного права або охоронюваного законом інтересу (чи є така особа належним позивачем у справі - наявність права на позов у матеріальному розумінні), а також встановити, чи є відповідне право або інтерес порушеним (встановити факт порушення).

За змістом частини першої статті 55 Конституції України, пункту 2 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України №9-зп від 25 грудня 1997 року (справа за зверненнями жителів міста Жовті Води) будь-яка особа має право звернутись до суду, якщо її права порушуються, створено або створюються перешкоди для їх реалізації або мають місце інші ущемлення прав та свобод.

Системний аналіз наведених норм Кодексу адміністративного судочинства України та висновку Конституційного Суду України свідчить, що судовий захист прав, свобод або інтересів шляхом повного чи часткового задоволення адміністративного позову, можливий виключно відносно тієї особи, права, свободи або інтереси якої порушено з боку конкретного суб`єкта владних повноважень та за умови порушення її прав.

Під порушенням прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин слід розуміти негативні наслідки, які були спричинені рішенням органів влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових та службових осіб.

При цьому, позивач на власний розсуд визначає чи порушені його права рішеннями, дією або бездіяльністю суб`єкта владних повноважень, однак оспорювані дії або бездіяльність повинні бути юридично значимими, тобто мати безпосередній вплив на суб`єктивні права та обов`язки особи шляхом або позбавлення можливості повністю чи в частині реалізувати належне цій особі право, або шляхом безпідставного покладення на цю особу будь-якого обов`язку.

Задоволення відповідних вимог особи можливе лише в разі об`єктивної наявності порушення, тобто встановлення, що рішення, дія або бездіяльність протиправно породжують, змінюють або припиняють права та обов`язки у сфері публічно-правових відносин. Відповідно на противагу вказаному вище, не порушують права чи інтереси ті дії або бездіяльність суб`єкта владних повноважень, які не впливають на суб`єктивні права та обов`язки особи, зокрема, ті, вчинення яких особа не вправі вимагати від суб`єкта владних повноважень.

Відповідно до статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Частиною другою статті 74 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

У свою чергу позивач не надав суду доказів, які б підтверджували, що оскаржувані рекомендації порушують права, свободи ГО "Спілка споживачів аптечних послуг" та його законні інтереси, що має наслідком необхідність звернення до суду.

Також суд відмічає, що зазначені рекомендації не можуть бути застосовані до позивача, оскільки вони рекомендують роботу окремих самостійних установ, що є юридичними особами, за певним напрямком їх діяльності, - територіальних органів відповідача.

Враховуючи викладене, суд приходить до висновку, що внаслідок надання відповідачем оскаржуваних рекомендацій права та інтереси ГО "Спілка споживачів аптечних послуг" не порушені і не обмежені, оскільки позивач не має будь-якого відношення до роботи територіальних органів відповідача, яким їх адресовано.

Таким чином, позовні вимоги ГО "Спілка споживачів аптечних послуг" Держпродспоживслужби про визнання протиправними дій з приводу надання територіальним органам Держпродспоживслужби рекомендацій від 01 вересня 2017 року щодо питань ідентифікації інформації та порядку дій територіальних органів нормативно та документально не підтверджуються.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з частиною першої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Частиною другою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

За частиною першою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Відповідно до частини другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

На думку Окружного адміністративного суду міста Києва, відповідачем доведено правомірність оскаржуваних дій з урахуванням вимог, встановлених частиною другою статті 19 Конституції України та частиною другою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, а тому, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень законодавства України та доказів, наявних у матеріалах справи, адміністративний позов ГО "Спілка споживачів аптечних послуг" не підлягає задоволенню.

Оскільки у задоволенні позову відмовлено, судові витрати позивачу не відшкодовуються.

Враховуючи викладене, керуючись статтями 72-77, 241-246 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

В И Р І Ш И В:

В задоволенні адміністративного позову Громадській організації "Спілка споживачів аптечних послуг" відмовити повністю.

Згідно з частиною першою статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Відповідно до частини другої статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України у разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Частина перша статті 295 Кодексу адміністративного судочинства України встановлює, що апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів, а на ухвалу суду - протягом п`ятнадцяти днів з дня його (її) проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення (ухвали) суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 розділу VII "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Громадська організація "Спілка споживачів аптечних послуг" (49005, м. Дніпро, вул. Олеся Гончара, 16; ідентифікаційний код 41307495);

Державна служба України з питань безпечності харчових продуктів та захисту споживачів (01001, м. Київ, вул. Бориса Грінченка, 1; ідентифікаційний код 39924774).

Суддя В.А. Кузьменко