Постанова

від 18.09.2019 по справі 640/8057/19

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа № 640/8057/19 Суддя першої інстанції: Донець В.А.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 вересня 2019 року м. Київ

Колегія суддів Шостого апеляційного адміністративного суду у складі:

судді-доповідача - Степанюка А.Г.,

суддів - Епель О.В., Файдюка В.В.

при секретарі - Ліневській В.В.,

розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну скаргу Департаменту з питань державного архітектурно-будівельного контролю міста Києва Виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) на ухвалу Окружного адміністративного суду міста Києва від 21 червня 2019 року у справі за адміністративним позовом Департаменту з питань державного архітектурно-будівельного контролю міста Києва Виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) до Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку Тургенєвська 55 про зобов`язання вчинити дії, -

В С Т А Н О В И Л А :

У травні 2019 року Департамент з питань державного архітектурно-будівельного контролю міста Києва Виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) (далі - Позивач, Департамент ДАБК м. Києва) звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку Тургенєвська 55 (далі - Відповідач, ОСББ Тургенєвська 55 ) про зобов`язання ОСББ Тургенєвська 55 привести будівлю за адресою: вул. Тургенєвська, 55 у Шевченківському районі міста Києва до попереднього стану відповідно до технічних паспортів, виготовлених комунальним підприємством Київської міської ради "Київське міське бюро технічної інвентаризації" станом на 06.03.2008 року та 14.06.2012 року.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 21.06.2019 року Департаменту ДАБК м. Києва повернуто позовну заяву у зв`язку з неусуненням визначених в ухвалі про залишення позовної заяви без руху недоліків з підстав пропуску шестимісячного строку звернення до суду та відсутності обґрунтування поважності причин пропуску такого строку і неподанням заяви про поновлення згаданого строку. Крім того, суд зазначив, що Апелянтом не усунуто інші недоліки позовної заяви, а саме - не зазначено інформацію про представника, який підписав адміністративний позов.

Не погоджуючись із вказаним судовим рішенням суду першої інстанції, Позивач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати ухвалу суду та направити справу для продовження розгляду до Окружного адміністративного суду міста Києва. В обґрунтування своїх доводів зазначає, що судом невірно визначено момент початку обчислення процесуального строку для звернення до суду, оскільки таке обчислення розпочалося з дати складання акту від 18.02.2019 року, яким встановлено факт невиконання Відповідачем вимог припису від 13.09.2017 року. Крім іншого, наголошує що у позовній заяві було зазначено усі передбачені п. 2 ч. 5 ст. 160 КАС України відомості, а тому остання відповідає вимогам КАС України.

Ухвалами Шостого апеляційного адміністративного суду від 29.07.2019 року було відкрито апеляційне провадження у справі, встановлено строк для подачі відзиву на апеляційну скаргу та призначено справу до розгляду у відкритому судовому засіданні на 28.08.2019 року, яке у подальшому було відкладено на 18.09.2019 року у зв`язку з відсутністю доказів повідомлення всіх учасників справи.

У межах встановленого судом строку відзиву на апеляційну скаргу від учасників справи не надійшло.

Учасники справи, будучи належним чином повідомленими про дату, час та місце судового розгляду справи, у судове засідання не прибули, а тому справа розглядалася у порядку письмового провадження за наявними у ній матеріалами у відповідності до п. 2 ч. 1 ст. 311 КАС України.

Крім того, від представника Апелянта надійшло клопотання про розгляд справи у порядку письмового провадження.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а ухвалу суду першої інстанції - без змін, виходячи з такого.

Як вбачається з матеріалів справи, при постановленні оскаржуваної ухвали суд першої інстанції виходив з того, що Департаментом ДАБК м. Києва пропущено шестимісячний строк звернення до суду; при цьому суд зауважив, що, по-перше, Апелянтом не подано заяву про поновлення строку звернення до суду, по-друге, не було усунуто й інші недоліки, визначені в ухвалі про залишення позовної заяви без руху, а саме - у позовній заяві не зазначено інформацію про представника, який підписав адміністративний позов.

З такими висновками суду першої інстанції судова колегія не може не погодитися з огляду на таке.

Відповідно до ч. ч. 1-2 ст. 123 КАС України у разі подання особою позову після закінчення строків, установлених законом, без заяви про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані нею у заяві, визнані судом неповажними, позов залишається без руху. При цьому протягом десяти днів з дня вручення ухвали особа має право звернутися до суду з заявою про поновлення строку звернення до адміністративного суду або вказати інші підстави для поновлення строку.

Якщо заяву не буде подано особою в зазначений строк або вказані нею підстави для поновлення строку звернення до адміністративного суду будуть визнані неповажними, суд повертає позовну заяву.

Приписи п. 9 ч. 4 ст. 169 КАС України визначають, що позовна заява повертається позивачеві у випадках, передбачених частиною другою статті 123 цього Кодексу.

Отже, підставою для повернення позовної заяви відповідно до п. 9 ч. 4 ст. 169 КАС України є неподання особою в зазначений строк заяви або визнання неповажними підстав для поновлення строку звернення до адміністративного суду.

Відповідно до ч. 1 ст. 122 КАС України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.

Приписи ч. 2 ст. 99 КАС України (в редакції, чинній на момент винесення припису від 13.09.2017 року) визначали, що для звернення до адміністративного суду суб`єкта владних повноважень встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня виникнення підстав, що дають суб`єкту владних повноважень право на пред`явлення передбачених законом вимог.

Згідно ч. 1 ст. 38 Закону України Про регулювання містобудівної діяльності у разі виявлення факту самочинного будівництва об`єкта, перебудова якого з метою усунення істотного відхилення від проекту або усунення порушень законних прав та інтересів інших осіб, істотного порушення будівельних норм є неможливою, посадова особа органу державного архітектурно-будівельного контролю видає особі, яка здійснила (здійснює) таке будівництво, припис про усунення порушень вимог законодавства у сфері містобудівної діяльності, будівельних норм, державних стандартів і правил з визначенням строку для добровільного виконання припису.

У разі якщо особа в установлений строк добровільно не виконала вимоги, встановлені у приписі, орган державного архітектурно-будівельного контролю подає позов до суду про знесення самочинно збудованого об`єкта та компенсацію витрат, пов`язаних з таким знесенням.

Як було встановлено судом першої інстанції, Позивачем 13.09.2017 року було винесено припис про усунення Відповідачем порушень вимог законодавства у сфері містобудівної діяльності із визначенням строку для добровільного виконання припису до 13.10.2017 року.

З урахуванням наведеного та зазначених вище положень законодавства, колегія суддів погоджується з твердженням суду першої інстанції, що початок перебігу строку для звернення до суду у Департаменту ДАБК м. Києва розпочався з моменту закінчення терміну для добровільного виконання ОСББ Тургенєвська 55 згаданого припису, тобто з 13.10.2017 року.

Таким чином, з позовом про зобов`язання Відповідача привести будівлю за адресою: вул . Тургенєвська, 55 у Шевченківському районі міста Києва до попереднього стану відповідно до технічних паспортів, виготовлених комунальним підприємством Київської міської ради Київське міське бюро технічної інвентаризації станом на 06.03.2008 року та 14.06.2012 року, Позивач мав право звернутися до 13.04.2018 року.

Проте, позовну заяву подано до суду першої інстанції 11.05.2019 року, тобто поза межами встановленого приписами КАС України процесуального строку.

Крім того, як вірно наголосив суд першої інстанції, Департаментом ДАБК м. Києва не було подано заяви про поновлення строку звернення до суду.

Наведене, на думку судової колегії, свідчить про правильність висновку суду першої інстанції про невиконання Позивачем вимог ухвали про залишення позовної заяви без руху та наявність правових підстав для повернення останньої у зв`язку із пропуском строку звернення до суду.

Водночас, судова колегія вважає за необхідне зазначити, що відповідно до п. 2 ч. 5 ст. 160 КАС України у позовній заяві зазначаються, зокрема, повне найменування (для юридичних осіб) або ім`я (прізвище, ім`я та по батькові - для фізичних осіб) сторін та інших учасників справи, їх місцезнаходження (для юридичних осіб) або місце проживання чи перебування (для фізичних осіб); поштовий індекс; ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України (для юридичних осіб, зареєстрованих за законодавством України); реєстраційний номер облікової картки платника податків (для фізичних осіб) за його наявності або номер і серія паспорта для фізичних осіб - громадян України (якщо такі відомості відомі позивачу), відомі номери засобів зв`язку, офіційна електронна адреса або адреса електронної пошти.

Отже, оскільки з аналізу змісту глави 4 КАС України вбачається, що представник не є учасником справи, а визначається законодавцем окремим учасником судового процесу, суд апеляційної інстанції погоджується з доводами Апелянта про помилковість твердження суду першої інстанції щодо необхідності зазначення у позовній заяві інформації про представника, який підписав адміністративний позов.

Разом з тим, судова колегія наголошує, що викладене не впливає на правильність висновків суду першої інстанції щодо наявності правових підстав для повернення позовної заяви у зв`язку із пропуском строку на звернення до суду.

Колегія суддів вважає за необхідне звернути увагу на те, що у рішенні від 21.02.1975 року у справі Голдер проти Великої Британії Європейський суд з прав людини закріпив правило, що пункт 1 статті 6 Конвенції стосується невід`ємного права особи на доступ до суду. Прямим порушенням права на доступ до суду є необхідність отримання спеціальних дозволів на звернення до суду.

Таким чином, як зазначив Конституційний Суд України у рішенні від 13.12.2011 року №17-рп/2011 у практиці Європейського суду з прав людини право на звернення до суду також пов`язується лише з волевиявленням особи. За змістом частини п`ятої статті 6 КАС України особа може відмовитися від реалізації права на звернення до суду, однак не від самого права як такого.

Поряд з іншим, колегія суддів зауважує, що встановлення процесуальних строків законом передбачено з метою дисциплінування учасників адміністративного судочинства. Інститут строків в адміністративному процесі сприяє досягненню юридичної визначеності у публічно-правових відносинах, а також стимулює учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов`язків. Ці строки обмежують час, протягом якого такі правовідносини можуть вважатися спірними; після їх завершення, якщо ніхто не звернувся до суду за вирішенням спору, відносини стають стабільними.

Практика Європейського суду з прав людини також свідчить про те, що право на звернення до суду не є абсолютним і може бути обмеженим, в тому числі і встановленням строків на звернення до суду за захистом порушених прав (справа Стаббігс на інші проти Великобританії , справа Девеер проти Бельгії ).

У справі Рисовський проти України Європейський Суд з прав людини підкреслив особливу важливість принципу належного урядування , який передбачає, що в разі, коли йдеться про питання загального інтересу, зокрема, якщо справа впливає на такі основоположні права людини, як майнові права, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб.

Таким чином, виходячи з принципу належного урядування , державні органи загалом, і орган доходів і зборів зокрема, зобов`язані діяти в належний спосіб, а держава не повинна отримувати вигоду у вигляді поновлення судами строку на оскарження судових рішень та виправляти допущені органами державної влади помилки за рахунок приватної особи, яка діяла добросовісно.

Крім того, Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях наполягає на тому, що процесуальні строки (строки позовної давності) є обов`язковими для дотримання. Правила регулювання строків для подання скарги, безумовно, мають на меті забезпечення належного відправлення правосуддя і дотримання принципу юридичної визначеності. Зацікавлені особи повинні розраховувати на те, що ці правила будуть застосовані (рішення Європейського суду у справі Перез де Рада Каванілес проти Іспанії від 28.10.1998 року, заява № 28090/95, пункт 45). Реалізуючи пункт 1 статті 6 Конвенції, кожна держава-учасниця цієї Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони і обмеження, зміст яких - не допустити судовий процес у безладний рух.

У рішенні Міраґаль Есколано та інші проти Іспанії Європейський суд встановив, що строки позовної давності, яких заявники мають дотримуватися при поданні скарг, спрямовані на те, щоб забезпечити належне здійснення правосуддя і дотримання принципів правової певності. Сторонам у провадженні слід очікувати, що ці норми будуть застосовними (рішення від 25.01.2000 року, пункт 33).

Оскільки на протязі більше ніж півтора року Позивачем не ставилося питання щодо зобов`язання Відповідача привести будівлю до попереднього стану, то подання позовної заяви за відсутності належного обґрунтування причин зволікання із зверненням до суду матиме наслідком порушення принципу правової визначеності, що є неприпустимим з огляду на принципову позицію Європейського Суду з прав людини у цьому питанні.

Разом з тим, Позивачем не подано заяви про поновлення строку звернення до суду та не надано належних і допустимих доказів, які б свідчили про існування об`єктивних та поважних причин, які зумовили несвоєчасне звернення. Відтак, висновки суду першої інстанції про наявність правових підстав для повернення позовної заяви у зв`язку із пропуском строку звернення до суду є такими, що відповідають нормам процесуального права.

Судом апеляційної інстанції враховується, що згідно п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

Таким чином, суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм процесуального права, обґрунтовано зазначивши про наявність правових підстав для повернення позовної заяви на підставі п. 9 ч. 4 ст. 169 КАС України, а викладені в апеляційній скарзі доводи позицію суду першої інстанції не спростовують.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.

Приписи ст. 316 КАС України визначають, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст. ст. 123, 169, 240, 242-244, 250, 308, 311, 312, 315, 316, 321, 322, 325 КАС України, колегія суддів, -

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу Департаменту з питань державного архітектурно-будівельного контролю міста Києва Виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) - залишити без задоволення, а ухвалу Окружного адміністративного суду міста Києва від 21 червня 2019 року - без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття.

Касаційна скарга на рішення суду апеляційної інстанції подається безпосередньо до Верховного Суду у порядку та строки, визначені ст.ст. 328-331 КАС України.

Суддя-доповідач А.Г. Степанюк

Судді О.В. Епель

В.В. Файдюк

Повний текст постанови складено 18 вересня 2019 року.