Рішення

від 12.08.2019 по справі 205/5182/19

ЛЕНІНСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М.ДНІПРОПЕТРОВСЬКА

12.08.2019 Єдиний унікальний номер 205/5182/19

Провадження № 2/205/2177/19

ЗАОЧНЕ РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 серпня 2019 року м. Дніпро

Ленінський районний суд м. Дніпропетровська в складі: головуючого судді Шавули В.С. розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Товариства с обмеженої відповідальності Інженерне бюро франке інтернешенал про стягнення заборгованості по заробітній платі,-

В С Т А Н О В И В :

Позивач 13 червня 2019 року звернувся до Ленінського районного суду м. Дніпропетровська з позовом до Товариства с обмеженої відповідальності Інженерне бюро франке інтернешенал про стягнення заборгованості по заробітній платі (а.с.1-4), в якому посилаючись на викладені обставини просить суд стягнути з відповідача на свою користь заборгованість по заробітній платі в розмірі 10 183,75 грн., заборгованість за невикористані дні щорічної відпустки в сумі 2280,88 грн.; середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, на день подання позовної заяви в сумі 45005,70 грн.; компенсацію за порушення строків виплати заробітної плати в сумі 149,03 грн.

Ухвалою Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 14.07.2019р. відкрито провадження у вказаній справі, ухвалено проводити розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін.

Відповідач фактично ухвалу про відкриття спрощеного провадження з копією позовної заяви та доданими до неї документами не отримав, проте за змістом ч.7, п.4 ч.8, ст.128 ЦПК України вищевказані документи вважаються врученими відповідачу, оскільки надсилались за адресою його місцезнаходження, зареєстрованою у встановленому законом порядку.

З огляду на викладене, а також враховуючи відсутність заперечень позивача проти ухвалення заочного рішення судом відповідно до ст.ст. 280 , 281 ЦПК України ухвалено проводити розгляд справи у заочному порядку.

Відповідно до ч.2 ст. 247 ЦПК України у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Розглянувши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позовна заява, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи по суті, суд встановив наступне.

З записів трудової книжки ОСОБА_1 вбачається, що він з 07.04.2016 року працював в ТОВ Інженерне бюро франке інтернешенал , а 11.12.2018 року його звільнено, на підставі п. 1 ст. 36 КЗпП України (а.с.10).

Вбачається, що при звільненні із позивачем Товариством з обмеженою відповідальністю Інженерне бюро франке інтернешенал не було проведено повний розрахунок із заробітної плати.

Конституція України, трудове та цивільне законодавство закріплює обов`язок кожного неухильно додержуватися положень Конституції України та законів України, добросовісно здійснювати свої права та обов`язки і встановлює юридичну відповідальність за їх невиконання та передбачає заходи примусового виконання цивільних обов`язків, які виникають, зокрема, безпосередньо з актів законодавства, рішення суду або договору, у разі їх невиконання боржником добровільно.

Згідно до ч.1 ст. 47 КЗпП України, власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.

Статтею 116 КЗпП України встановлено, що при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.

У відповідності до ст..117 КЗпП України, в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Аналіз зазначених норм свідчить про те, що всі суми (заробітна плата, вихідна допомога, компенсація за невикористану відпустку, оплата за час тимчасової непрацездатності тощо), належні до сплати працівникові, мають бути виплачені у день звільнення цього працівника. Закон прямо покладає на підприємство, установу, організацію обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать; при невиконанні такого обов`язку з вини власника або уповноваженого ним органу настає передбачена статтею 117 КЗпП України відповідальність.

За змістом ст. 24 Закону України Про відпустки , у разі звільнення працівника йому виплачується грошова компенсація за всі не використані ним дні щорічної відпустки, а також додаткової відпустки працівникам, які мають дітей або повнолітню дитину - особу з інвалідністю з дитинства підгрупи А I групи.

Відповідно до ч. 1 ст. 83 КЗпП України , у разі звільнення працівника йому виплачується грошова компенсація за всі не використані ним дні щорічної відпустки, а також додаткової відпустки працівникам, які мають дітей або повнолітню дитину з інвалідністю з дитинства підгрупи А I групи.

Як роз`яснив Пленум Верховного Суду України у пункті 20 постанови від 24 грудня 1999 року № 13 Про практику застосування судами законодавства про оплату праці , установивши при розгляді справи про стягнення заробітної плати у зв`язку із затримкою розрахунку при звільненні, що працівникові не були виплачені належні йому від підприємства, установи, організації суми в день звільнення, коли ж він у цей день не був на роботі - наступного дня після пред`явлення ним роботодавцеві вимог про розрахунок, суд на підставі статті 117 КЗпП України стягує на користь працівника середній заробіток за весь період затримки розрахунку, а при не проведенні його до розгляду справи - по день постановлення рішення, якщо роботодавець не доведе відсутності в цьому свої вини. Сама по собі відсутність коштів у роботодавця не виключає його відповідальності.

Середній заробіток працівника визначається відповідно до статті 27 Закону України Про плату праці за правилами, передбаченими Порядком обчислення середньої заробітної плати, затвердженим Постановою Кабінету міністрів України від 08 лютого 1995 № 100 (далі - Порядок).

Так, абзацом третім пункту 2 розділу ІІ Порядку обчислення середньої заробітної плати встановлено, що середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана ця виплата. Усі виплати включаються в розрахунок середньої заробітної плати у тому розмірі, в якому вони нараховані, без виключення сум відрахування на податки, стягнення аліментів тощо.

Відповідно до пункту 5 розділу IV Порядку обчислення середньої заробітної плати нарахування виплат у всіх випадках збереження середньої заробітної плати провадиться виходячи з розміру середньоденної (годинної) заробітної плати.

Згідно з пунктом 8 розділу IV Порядку обчислення середньої заробітної плати нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньомісячне число робочих днів розраховується діленням на 2 сумарного числа робочих днів за останні два календарні місяці згідно з графіком роботи підприємства, установи, організації, встановленим з дотриманням вимог законодавства (абзац третій пункту 8 розділу IV Порядку обчислення середньої заробітної плати).

Відповідно до довідки ТОВ Інженерне бюро франке інтернешенал №95/18 від 11.12.2018 р., заборгованість підприємства перед позивачем по виплаті заробітної плати станом на 11.12.2018 р. склала в сумі 10183,75грн., та заборгованість за невикористані дні щорічної відпустки становить 2280,88 грн.. Загальна заборгованість підприємства складає 12464,63 грн. (а.с.9).

Оскільки, звільнення ОСОБА_1 відбулося 11 грудня 2018 року, середня заробітна плата позивача повинна обчислюватися виходячи з виплат, отриманих ним за попередні два місяці роботи, а саме: за жовтень та листопад 2018 року, яка складає 4025,00 грн.

Так, за жовтень та листопад 2018 р. позивач відпрацював 22 робочих дні, отже, виходячи з розрахунку 4025,00грн. / 22 дні, середньоденний заробіток позивача складає 182,95 грн. Період затримки розрахунку при звільненні складає 246 робочих днів.

Середньомісячний заробіток позивача виходячи з викладеного складає 182,95 грн. * 246 дні = 45 005,70 грн. Вказана сума підлягає стягненню з відповідача на користь позивача.Враховуючи викладене, суд дійшов до висновку про наявність правових підстав для стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку за період з 12.11.2018р. (наступний за днем звільнення).

Крім того, відповідно до частини першої статті 1 Закону України Про оплату праці заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку за трудовим договором роботодавець виплачує працівникові за виконану ним роботу.

У статтях 1-3 Закону України Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати зазначено, що підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи).

Компенсація громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період, починаючи з дня набрання чинності цим Законом.

Сума компенсації обчислюється шляхом множення суми нарахованого, але не виплаченого громадянину доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов`язкових платежів) на індекс інфляції в період невиплати доходу (інфляція місяця, за який виплачується дохід, до уваги не береться), відповідно до Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21лютого 2001року №159 (постанова Верховного Суду від 05 грудня 2018 року у справі № 363/1606/17 (провадження №61-14468ск18).

Таким чином, аналізуючи вищевикладені доводи, беручи до уваги всі встановлені судом факти і відповідні їм правовідносин, належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок у їх сукупності, суд приходить до висновку про наявність підстав для задоволення позову в частині стягнення із відповідача на користь позивача грошові кошти в загальній сумі 57 619,36 грн. (п`ятдесят сім тисяч шістсот дев`ятнадцять грн.. 36 коп.), з якої: заборгованість по заробітній платі за період з 01.10.2018 р. по 11.12.2018 р. в сумі 10 183,75 (десять тисяч сто вісімдесят три грн. 75 коп.); заборгованість за невикористані дні щорічної відпустки у сумі 2 280,88 грн. (дві тисячі двісті вісімдесят вісім грн. 88 коп.); середній заробіток за весь час затримки у розмирі 45 005,70 грн. (сорок п`ять тисяч п`ять грн. 70 коп.); компенсація за порушення строків виплати заробітної плати у сумі 149,03 грн. (сто сорок дев`ять грн. 03 коп.).

Щодо вимог про стягнення моральної шкоди суд виходить із наступного.

За змістом частини 1 статті 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її права. Моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.

Відповідно до статті 1167 Цивільного кодексу України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.

Моральна шкода відшкодовується незалежно від вини органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, фізичної або юридичної особи, яка її завдала:

1) якщо шкоди завдано каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я або смертю фізичної особи внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки;

2) якщо шкоди завдано фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування як запобіжного заходу тримання під вартою або підписки про невиїзд, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту або виправних робіт;

3) в інших випадках, встановлених законом.

Згідно з роз`ясненнями постанови Пленуму Верховного Суду України від 31.03.1995 року №4 "Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди" під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб. Відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов`язковому з`ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв`язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні.

Таким чином, обов`язок доказування спричиненої моральної шкоди, її розміру та інших обставин, покладається на особу, що позивається із таким позовом.

Позивачем не надано до суду жодних переконливих доказів на підтвердження причинного зв`язку між діями відповідача та завданням їй моральної шкоди, а також не зазначено, на яких критеріях розрахунку базується заявлена позивачем до відшкодування сума моральної шкоди.

Таким чином, враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку, що позовні вимоги про стягнення моральної шкоди задоволенню не підлягають.

Вирішуючи питання щодо судових витрат, згідно із вимогами ст. 141 ЦПК України, зважаючи на те, що позивач звільнений від сплати судового збору , інші учасники справи судових витрат не зазнали, у зв`язку із чим, судові витрати покласти на рахунок держави.

На підставі викладеного та керуючись ч.4 ст.55, ст.43, 124 Конституції України, ст.21, 115-117, 233 КЗпП України, ст.11, 15, 16 ЦК України, постановою Пленуму Верховного Суду України № 9 від 06.11.1992 року Про практику розгляду судами трудових спорів , ст.ст. 4,6,10,12,13, 81-83, 141, 247, 263-264 268, 280-282 ЦПК України, суд,-

У Х В А Л И В :

Позов ОСОБА_1 до Товариства с обмеженої відповідальності Інженерне бюро франке інтернешенал про стягнення заборгованості по заробітній платі - задовольнити .

Стягнути з Товариства с обмеженої відповідальності Інженерне бюро франке інтернешенал , ЄДРПОУ 34563125, на користь ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , грошові кошти в загальній сумі 57 619,36 грн. (п`ятдесят сім тисяч шістсот дев`ятнадцять грн.. 36 коп.), з якої:

заборгованість по заробітній платі за період з 01.10.2018 р. по 11.12.2018 р. в сумі 10 183,75 (десять тисяч сто вісімдесят три грн. 75 коп.).

заборгованість за невикористані дні щорічної відпустки у сумі 2 280,88 грн. (дві тисячі двісті вісімдесят вісім грн. 88 коп.).

середній заробіток за весь час затримки у розмирі 45 005,70 грн. (сорок п`ять тисяч п`ять грн. 70 коп.);

компенсація за порушення строків виплати заробітної плати у сумі 149,03 грн. (сто сорок дев`ять грн. 03 коп.).

Рішення в частині стягнення заробітної плати підлягає негайному виконанню.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду. Строк на подання заяви про перегляд заочного рішення може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин.

Повний текст судового рішення складено 16 серпня 2019 року.

Суддя В. С. Шавула