Ухвала

від 11.09.2019 по справі 759/4451/19

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 вересня 2019 року колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Київського апеляційного суду у складі:

головуючого судді ОСОБА_1

суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3

при секретарі судового засідання ОСОБА_4

за участю представника ОСОБА_5

розглядаючи у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду в місті Києві апеляційну скаргу представника власника майна ОСОБА_6 , адвоката ОСОБА_7 , на ухвалу слідчого судді Святошинського районного суду міста Києва від 11 березня 2019 року, -

ВСТАНОВИЛА:

Цією ухвалою задоволено клопотання слідчого Святошинського УП ГУ НП у місті Києві ОСОБА_8 та накладено арешт на майно, а саме на земельну ділянку з кадастровим номером 3210945900:01:101:0257, яка належить на праві власності ОСОБА_6 , шляхом накладення заборони на її відчуження, розпорядження та подальшого проведення на ній будівельних робіт.

Постановлене рішення слідчого судді мотивоване наявністю підстав для застосування такого заходу забезпечення кримінального провадження з метою збереження речових доказів.

В апеляційній скарзі представник власника майна просить ухвалу слідчого судді скасувати та постановити нову, якою в задоволенні клопотання слідчого відмовити. Так апелянт зазначає про відсутність підстав для накладення арешту на майно з метою забезпечення конфіскації та відшкодування шкоди, посилаючись на ті обставини, що у даному кримінальному провадженні жодній особі про підозру не повідомлено, а цивільний позов не заявлено. Що стосується збереження речових доказів, то як стверджує представник, така мета не зазначалася у клопотанні слідчого та відповідно стороною обвинувачення не наведено жодних доводів щодо можливості використання майна як доказу у кримінальному провадженні та не надано підтверджуючих документів.

Також апелянт зазначає, що ОСОБА_6 є добросовісним набувачем майна, придбав земельну ділянку на законних підставах та здійснює будівництво на ній у відповідності до вимог чинного законодавства.

Вказує представник і на своєчасність оскарження ухвали слідчого судді, оскільки вона була постановлена без повідомлення ОСОБА_6 , а копію рішення останній отримав 04 травня 2019 року.

Прокурор, будучи належним чином повідомлений про дату розгляду справи, в судове засідання суду апеляційної інстанції не з`явився, а тому, виходячи з положень ч. 1 ст. 172 та ч. 4 ст. 405 КПК України, колегія суддів вважає за можливе розглянути дану справу за його відсутності.

Заслухавши доповідь судді, пояснення представника ОСОБА_5 , який підтримав апеляційну скаргу і просив її задовольнити, дослідивши матеріали судового провадження, перевіривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів приходить до наступних висновків.

Враховуючи ті обставини, що розгляд клопотання слідчого про арешт майна відбувся без повідомлення його власника, а копію постановленого судом рішення останній отримав 04 травня 2019 року, колегія суддів, виходячи з положень ст. 395 КПК України, погоджується з доводами апелянта щодо своєчасності оскарження ухвали слідчого судді.

Що стосується доводів апеляційної скарги про незаконність і необґрунтованість ухвали слідчого судді,то слід зазначити наступне.

Відповідно до вимог ст. 173 КПК України при вирішенні питання про арешт майна слідчий суддя, суд повинен враховувати правову підставу для арешту майна; можливість використання майна як доказу у кримінальному провадженні (якщо арешт майна накладається у випадку, передбаченому пунктом 1 частини другої статті 170 цього Кодексу); наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення або суспільно небезпечного діяння, що підпадає під ознаки діяння, передбаченого законом України про кримінальну відповідальність (якщо арешт майна накладається у випадках, передбачених пунктами 3, 4 частини другої статті 170 цього Кодексу); можливість спеціальної конфіскації майна (якщо арешт майна накладається у випадку, передбаченому пунктом 2 частини другої статті 170 цього Кодексу); розмір шкоди, завданої кримінальним правопорушенням, неправомірної вигоди, яка отримана юридичною особою (якщо арешт майна накладається у випадку, передбаченому пунктом 4 частини другої статті 170 цього Кодексу); розумність та співрозмірність обмеження права власності завданням кримінального провадження; наслідки арешту майна для підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб.

Згідно положень ст. 170 КПК України арештом майна є тимчасове, до скасування у встановленому цим Кодексом порядку, позбавлення за ухвалою слідчого судді або суду права на відчуження, розпорядження та/або користування майном, щодо якого існує сукупність підстав чи розумних підозр вважати, що воно є доказом злочину, підлягає спеціальній конфіскації у підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб, конфіскації у юридичної особи, для забезпечення цивільного позову, стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди, можливої конфіскації майна.

Завданням арешту майна є запобігання можливості його приховування, пошкодження, псування, зникнення, втрати, знищення, використання, перетворення, пересування, передачі, відчуження.

Крім того, ч. 2 ст. 170 КПК України передбачено, що арешт майна допускається з метою збереження речових доказів; спеціальної конфіскації; конфіскації майна, як виду покарання або заходу кримінально-правового характеру щодо юридичної особи; відшкодування шкоди, завданої внаслідок кримінального правопорушення (цивільний позов), чи стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди.

При цьому, згідно ч. 3 ст. 170 КПК України, у випадку, передбаченому пунктом 1 частини другої цієї статті, тобто з метою збереження речових доказів, арешт накладається на майно будь-якої фізичної або юридичної особи при наявності достатніх підстав вважати, що воно відповідає критеріям, зазначеним у ст. 98 цього Кодексу.

Відповідно до вимог ст. 98 КПК України, речовими доказами є матеріальні об`єкти, які були знаряддям вчинення кримінального правопорушення, зберегли на собі сліди або містять інші відомості, які можуть бути використані як доказ факту чи обставин, що встановлюються під час кримінального провадження, в тому числі предмети, що були об`єктом кримінально протиправних дій, гроші, цінності та інші речі, набуті кримінально-протиправним шляхом.

На переконання колегії суддів, слідчий суддя, під час розгляду клопотання про арешт майна, не в повній мірі дотримався вказаних вимог закону та прийшов до необґрунтованих висновків щодо наявності підстав для його задоволення.

Так, слідчим відділом управління поліції Святошинського управління поліції Головного управління Національної поліції в місті Києві здійснюється досудове розслідування у кримінальному провадженні № 12018100080009879 від 08 грудня 2018 року за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ст. 356 КК України.

Згідно доводів клопотання, досудовим розслідуванням встановлено, що 07 грудня 2018 року невстановлені особи самовільно зайняли земельну ділянку за адресою: м. Київ, вул. 7й квартал на території НПП «Голосіївський», що територіально відноситься до Святошинського району міста Києва.

Так, 07 грудня 2018 року до СВ Святошинського УП надійшла заява заступника начальника Святошинського-Біличанського ПНДВ ОСОБА_9 , з приводу того що ним було виявлено самовільне зайняття земельної ділянки на території НПП «Голосіївський», а саме огородження її парканом та знищення зелених насаджень на її території.

В подальшому було встановлено, що вказана земельна ділянка має кадастровий номер 3210945900:01:101:0257 та їй присвоєна наступна адреса: АДРЕСА_1 , кадастровий номер і що вона належить ОСОБА_6 .

Разом з цим, згідно доводів клопотання, вказана земельна ділянка не входить до меж села Гостомель та є самовільно зайнятою.

Також, в рамках даного кримінального провадження слідчий звернувся до суду з клопотанням про арешт майна, а саме земельної ділянки, з метою збереження речових доказів.

Виходячи з положень ст. 98 КПК України, матеріальні об`єкт, які на переконання органу досудового розслідування, мають ознаки наведені у даній нормі закону, можуть набути статусу речового доказу за рішенням слідчого.

Відповідно до положень ч. 3 ст. 110 КПК України, рішення слідчого, прокурора приймаються у формі постанови.

Аналізуючи наведені норми закону, колегія суддів переконана, що висновок органу досудового розслідування щодо відповідності матеріального об`єкту будь-якій ознаці речового доказу, може бути зроблений в тексті постанови, яка має відповідати вимогам ч. 5 ст. 110 КПК України, зокрема містити мотиви прийнятого рішення.

Крім того, слід зазначити, що відповідно до вимог ст. 171 КПК України, законодавець покладає на сторону, яка звертається до суду з клопотанням про арешт майна, не лише зазначити підстави та мету застосування такого заходу забезпечення кримінального провадження, а і обґрунтувати викладені в ньому доводи та надати докази на їх підтвердження.

Разом з тим, в доданих до клопотання слідчого матеріалах постанова про визнання земельної ділянки речовим доказом відсутня.

Відсутність постанови про визнання майна речовим доказом, як окремого процесуального рішення, який фіксує висновок слідчого про набуття майнового статусу речового доказу та мотиви з яких він дійшов такої думки, позбавляє слідчого суддю можливості провести аналіз та зробити висновки про наявність чи відсутність підстав для арешту майна саме з метою його збереження як речового доказу.

У зв`язку з цим, стороною обвинувачення, в розумінні вимог ст. 173 КПК України, не надано достатніх і належних доказів тих обставин, на які послався у клопотанні слідчий, а слідчий суддя у відповідності до ст. 94 КПК України, належним чином не оцінив ці докази, з точки зору їх достатності та взаємозв`язку для прийняття рішення.

При застосуванні заходів забезпечення кримінального провадження слідчий суддя повинен діяти у відповідності до вимог Кримінального процесуального кодексу України та судовою процедурою гарантувати дотримання прав, свобод та законних інтересів осіб, а також умов, за яких жодна особа не була б піддана необґрунтованому процесуальному обмеженню.

У кожному конкретному кримінальному провадженні слідчий суддя, застосовуючи вид обтяження, в тому числі і арешт майна, має неухильно дотримуватися вимог закону.

Таким чином, враховуючи вище наведені обставини, ухвала слідчого судді підлягає скасуванню з постановленням нової ухвали апеляційним судом, якою в задоволенні клопотання слідчого про арешт майна, а саме земельної ділянки з кадастровим номером 3210945900:01:101:0257, слід відмовити, а відтак апеляційна скарга представника власника майна ОСОБА_6 , адвоката ОСОБА_7 , підлягає задоволенню.

Керуючись ст.ст. 170, 171, 173, 404, 407, 422 КПК України, колегія суддів, -

УХВАЛИЛА:

Апеляційну скаргу представника власника майна ОСОБА_6 , адвоката ОСОБА_7 , - задовольнити.

Ухвалу слідчого судді Святошинського районного суду міста Києва від 11 березня 2019 року, якою задоволено клопотання слідчого Святошинського УП ГУ НП у місті Києві ОСОБА_8 та накладено арешт на майно, а саме на земельну ділянку з кадастровим номером 3210945900:01:101:0257, яка належить на праві власності ОСОБА_6 , шляхом накладення заборони на її відчуження, розпорядження та подальшого проведення на ній будівельних робіт, скасувати.

Постановити нову ухвалу, якою в задоволенні клопотання слідчого Святошинського УП ГУ НП у місті Києві ОСОБА_8 про накладення арешту на майно, а саме на земельну ділянку з кадастровим номером 3210945900:01:101:0257, яка належить на праві власності ОСОБА_6 , відмовити.

Ухвала апеляційного суду є остаточною і оскарженню в касаційному порядку не

підлягає.

Судді: ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3

Справа № 11-сс/824/3069/2019 Категорія ст. 170 КПК України

Слідчий суддя суду 1-ї інстанції: ОСОБА_10

Доповідач: ОСОБА_1