Рішення

від 19.09.2019 по справі 909/544/19

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ІВАНО-ФРАНКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ІВАНО-ФРАНКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

19.09.2019 м. Івано-ФранківськСправа № 909/544/19

Господарський суд Івано-Франківської області у складі судді Матуляк П. Я. , секретар судового засідання Феденько Н. М., розглянувши у відкритому судовому засіданні справу

за позовом: Фізичної особи-підприємця Сміщука Дмитра Володимировича

до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю "Емка-Індастрі"

про стягнення заборгованості в сумі 84 887, 57 грн.

за участю:

представники сторін не з"явилися

ВСТАНОВИВ:

Фізична особа-підприємець Сміщук Дмитро Володимирович звернувся до Господарського суду Івано-Франківської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Емка-Індастрі" про стягнення заборгованості в сумі 84 887, 57 грн.

Ухвалою суду від 03.06.19 відкрито провадження у справі, постановлено здійснювати розгляд справи за правилами загального позовного провадження та призначено підготовче засідання на 04.07.19, за наслідками якого підготовче засідання відкладено на 06.08.19.

Ухвалою суду від 06.08.19 закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті на 20.08.19, за наслідками якого судовий розгляд по суті відкладено на 19.09.19.

Позивач в судове засідання не з"явився, однак направив суду клопотання б/н від 27.08.19 (вх.№14883/19 від 02.09.19) щодо розгляду справи за своєї відсутності за наявними у справі матеріалами.

Відповідач в судові засідання жодного разу не з"явився, хоча про дату, час та місце судового розгляду належним чином повідомлений ухвалами суду від 03.06.19 (вручено відповідачу 12.06.19, вх. номер повідомлення 11513/19 від "14" червня 2019 р.) та від 04.07.19 ( вручено відповідачу 12.07.19 та повернуто відділенням зв"язку, вх. номер повідомлення 13962 від 17.07.19, витяг із сайту "Укрпошта"). Ухвали суду від 06.08.19 та 20.08.19 відповідачу не вручено, що підтверджується наявними в матеріалах справи повідомленнями про вручення поштового відправлення ( вх. номер повідомлення 16503/19 від "20" серпня 2019 р., вх. номер повідомлення 17125/19 від "03" вересня 2019 р., невручено Товариству з обмеженою відповідальністю "Емка-Індастрі", причина повернення - "інші причини"). Зав та клопотань, а також відзиву на позов відповідач суду не подавав.

Відповідно до п. 4 ч. 6 ст. 242 ГПК України, днем вручення судового рішення є день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, повідомленою цією особою суду.

Отже, у разі якщо ухвалу про вчинення відповідної процесуальної дії направлено судом за належною адресою, тобто повідомленою суду стороною, і повернуто підприємством зв`язку з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про вчинення відповідної процесуальної дії.

Крім того, за змістом ст. 2 Закону України "Про доступ до судових рішень", кожен має право на доступ до судових рішень у порядку, визначеному цим Законом. Усі судові рішення є відкритими та підлягають оприлюдненню в електронній формі.

Ухвали суду у даній справі оприлюднено в Єдиному державному реєстрі судових рішень (http://reestr.court.gov.ua/Review/80021631), а тому відповідач мав можливість ознайомитися з текстом цих ухвал.

Водночас, право на доступ до суду не є абсолютним та може підлягати обмеженням, зокрема щодо умов прийнятності скарг, оскільки право на доступ до суду за свою природою потребує регулювання державою. Отже, кожна держава встановлює правила судової процедури, зокрема й процесуальні заборони та обмеження, зміст яких - не допустити безладного перебігу судового процесу (рішення Європейського суду з прав людини від 20.05.2010 у справі "Пелевін проти України").

Сам лише факт неотримання відповідачем кореспонденції, якою суд з додержанням вимог процесуального закону надсилав за належною адресою та яка повернулася до суду у зв`язку з її неотриманням адресатом, є суб`єктивною поведінкою сторони щодо отримання кореспонденції, яка надходила на його адресу.

Як вбачається із ч.4 ст.13 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Відповідно до ч.ч.1, 3 ст. 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін; кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Враховуючи вищенаведене, суд зазначає, що судом, згідно вимог Господарського процесуального кодексу України, надавалась в повному обсязі можливість учасникам справи щодо обґрунтування їх правової позиції по суті справи та подання доказів, чим забезпечено принцип змагальності.

Відповідно до ч. 2 ст. 178 Господарського процесуального кодексу України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.

Як вбачається з повідомлення про вручення поштового відправлення, ухвалу суду від 03.06.19 відповідач отримав 12.06.19, відтак, п`ятнадцятиденний строк для подання відзиву на позов закінчився 01.07.19.

Згідно з ч. 1 ст. 118 ГПК України, право на вчинення процесуальних дій втрачається із закінченням встановленого законом або призначеного судом строку.

Згідно ст. 202 ГПК України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті.

Враховуючи викладене, суд вважає за можливе у відповідності до ст. 178 та ст. 202 ГПК України та ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, розглянути справу без участі повноважних представників сторін за наявними в ній матеріалами, запобігаючи безпідставному затягуванню розгляду спору.

Зміст позовних вимог та заперечень на позов.

Позовні вимоги мотивовані тим, що позивач належним чином виконав зобов`язання щодо надання транспортних послуг, проте відповідач не оплатив надані послуги, внаслідок чого існує заборгованість у розмірі 84887,58грн. В обгрунтування позовних вимог позивач посилається на ст.193 ГК України, ст. 205, 207, 526, 530, 610, 639, 640, 909, 916 ЦК України.

Відповідач відзив на позов не надав, проти позову не заперечив.

Фактичні обставини справи, встановлені судом.

На підставі та у відповідності до транспортної заявки №452 від 18.02.19 позивач надав відповідачу транспортно-експедиторські послуги з перевезення вантажу по маршруту Україна, Херсонська область, Токаревка - Німеччина, 71149 Bondorf. Згідно зазначеної заявки дата завантаження - 19.02.19, дата прибуття до митниці місця призначення - 26.02.19, сума фрахту та умови оплати - фрахт 84887,58грн., готівковий, по розвантаженню.

Зазначена заявка підписана сторонами та скріплена їх печатками.

Факт надання позивачем відповідачу вищезазначених транспортно-експедиторських послуг та отримання вантажу вантажоодержувачем 04.03.19 без зауважень підтверджується наявною в матеріалах справи копією міжнародної товарно-транспортної накладної №0102314.

Доказів оплати відповідачем наданих позивачем транспортно-експедиторських послуг згідно транспортної заявки №452 від 18.02.19 матеріали справи не містять.

Норми права та мотиви, якими суд керувався при прийнятті рішення.

За змістом ч.1 ст.11 Цивільного кодексу України, цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки.

Статтею 202 цього ж Кодексу встановлено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Відповідно до приписів статті 205 Цивільного кодексу України, правочин може вчинятися усно або в письмовій формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом. Договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом(ст.639 Цивільного кодексу України).

В силу частини 1 статті 181 Господарського кодексу України, господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами та скріпленого печатками. Допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів.

За змістом ст.173 ГК України господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених ГК України, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші тощо), а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Наведена правова норма кореспондується зі статтею 509 Цивільного кодексу України, згідно якої зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Договір є обов"язковим для виконання сторонами (ст.ст. 626, 627, 628, 629 Цивільного кодексу України).

Відповідно до ст. 174 ГК України господарські зобов`язання можуть виникати, зокрема, безпосередньо із закону або іншого нормативно-правового акта, що регулює господарську діяльність; з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

За договором перевезення вантажу одна сторона (перевізник) зобов`язується доставити ввірений їй другою стороною (вантажовідправником) вантаж до пункту призначення в установлений законодавством чи договором строк та видати його уповноваженій на одержання вантажу особі (вантажоодержувачу), а вантажовідправник зобов`язується сплатити за перевезення вантажу встановлену плату (ч. 1 ст. 307 ГК України). Вказане положення кореспондується з приписами ч. 1 ст. 909 ЦК України: за договором перевезення вантажу одна сторона (перевізник) зобов`язується доставити довірений їй другою стороною (відправником) вантаж до пункту призначення та видати його особі, яка має право на одержання вантажу (одержувачеві), а відправник зобов`язується сплатити за перевезення вантажу встановлену плату; договір перевезення вантажу укладається у письмовій формі; укладення договору перевезення вантажу підтверджується складенням транспортної накладної (коносамента або іншого документа, встановленого транспортними кодексами (статутами); законом можуть бути передбачені особливості укладення та виконання договору перевезення вантажу.

В контексті наведеного суд прийшов до висновку, що в даному випадку між сторонами мають місце правовідносини, що склалися на підставі укладеного у спрощений спосіб договору перевезення вантажу, підтвердженням чого є транспортна заявка №452 від 18.02.19 та міжнародна товарно-транспортна накладна №0102314.

Частиною 1 ст. 193 ГК України передбачено, що суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Згідно з ст. 525, 526, 530 ЦК України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов`язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства. Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно транспортної заявки №452 від 18.02.19 сума фрахту та умови оплати - фрахт 84887,58грн., готівковий, по розвантаженню.

Фрахт - винагорода (компенсація), що сплачується за договорами перевезення, найму або піднайму судна або транспортного засобу (їх частин) для цілей: перевезення вантажів та пасажирів морськими або повітряними суднами; перевезення вантажів залізничним або автомобільним транспортом ( Закон України "Про оподаткування прибутку підприємств").

Факт отримання вантажу вантажоодержувачем 04.03.19 без зауважень підтверджується наявною в матеріалах справи копією міжнародної товарно-транспортної накладної №0102314.

Доказів оплати відповідачем наданих позивачем транспортно-експедиторських послуг згідно транспортної заявки №452 від 18.02.19 матеріали справи не містять.

Висновок суду.

Статтею 129 Конституції України встановлено, що основними засадами судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Відповідно до статей 73, 74 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність чи відсутність обставин (фактів), що обгрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи.

Зазначені вище норми процесуального закону спрямовані на реалізацію статті 13 Господарського процесуального кодексу України. Згідно з положеннями цієї статті судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Позивачем належним чином обґрунтовано та доведено факт порушення відповідачем зобов"язання щодо оплати вартості наданих позивачем транспортно-експедиторських послуг згідно транспортної заявки №452 від 18.02.19, відтак суд дійшов висновку про задоволення позову.

Судові витрати.

Згідно з ч. 1 ст. 123 ГПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Як визначено в ч. 1 ст. 124 ГПК України разом з першою заявою по суті спору кожна сторона подає до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести у зв`язку із розглядом справи.

Позивач в позовній заяві навів попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, що складаються із сплаченого за подання позову судового збору у розмірі 1921,00грн. та витрат на правничу допомогу адвоката у розмірі 8400,00грн.

За змістом ч. 8 ст. 129 ГПК України розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.

Згідно частинами 1 - 3 ст. 126 ГПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Відповідно до ч. 4 ст. 126 ГПК України, розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Як визначено в ст. 30 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність", гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

Необхідною умовою для вирішення питання про розподіл судових витрат на професійну правничу допомогу є наявність доказів, які підтверджують фактичне здійснення таких витрат учасником справи. Таким чином, на підтвердження фактичного здійснення учасником справи судових витрат на професійну правничу допомогу суду має бути надано належні фінансові документи, що свідчать про перерахування цією особою коштів адвокату за надані послуги на підставі договору про надання правової допомоги.

Правова позиція наведеного змісту міститься у постановах Верховного Суду від 31 січня 2019 р. у справі № 19/64/2012/5003, від 05 січня 2019 р. у справі № 906/194/18, від 19 лютого 2019 р. у справі № 917/1071/18.

Обґрунтовуючи вимогу про відшкодування витрат на професійну правничу допомогу, позивач подав копію договору про правову допомогу від 15.05.19, акту приймання-передачі із детальним описом наданих послуг та квитанції до прибуткового касового ордера №06-05 від 24.05.19 на суму 8400,00грн.

Відповідно до п. 1.1 договору про правову допомогу від 15.05.19 адвокат Лоза В.М. зобов`язався надавати позивачу необхідну професійну правничу допомогу у спорі з відповідачем.

Згідно з п. 2.1. цього договору винагорода становить 8400,00грн.

Як вбачається із акту наданих послуг, позивачу була надана професійна правнича допомога на вищезазначену суму, яку позивач відповідно до квитанції до прибуткового касового ордера №06-05 від 24.05.19 перерахував адвокату Лозі В.М.

На підставі викладеного суд прийшов до висновку, що позивач належними та допустимими доказами підтвердив понесення витрат на професійну правничу допомогу у заявленій сумі.

В контексті наведеного, судові витрати слід покласти на відповідача.

Керуючись ст. 2, 86, 129, 145, 233, 236-238, 240, 241, 256 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

задовольнити позов фізичної особи-підприємця Сміщука Дмитра Володимировича до Товариства з обмеженою відповідальністю "Емка-Індастрі" про стягнення заборгованості в сумі 84 887, 57 грн.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Емка-Індастрі" (Івано-Франківська область, м.Калуш, вул.Підвальна, буд.9, офіс 88, код 42396350) на користь фізичної особи-підприємця Сміщука Дмитра Володимировича ( АДРЕСА_1 , ІПН НОМЕР_1 ) 84887,57(вісімдесят чотири тисячі вісімсот вісімдесят сім гривень п"ятдесят сім копійок) основного боргу, 1921,00(одну тисячу дев"ятсот двадцять одну гривню) судового збору та 8400,00(вісім тисяч чотириста гривень) витрат на професійну правничу допомогу.

Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повне рішення складено 20.09.2019

Суддя Матуляк П. Я.