Рішення

від 10.09.2019 по справі 922/1819/19

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Держпром, 8-й під`їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,

тел. приймальня (057) 705-14-14, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"10" вересня 2019 р.м. ХарківСправа № 922/1819/19

Господарський суд Харківської області у складі:

судді Лавренюк Т.А.

при секретарі судового засідання Редько А.В.

розглянувши в порядку загального позовного провадження справу

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Фортіс Групп" (код ЄДРПОУ 34331571, адреса: 61105, м. Харків, вул. Морозова, 13Б, оф. 813) до Фізичної особи-підприємця Демченко Олександра Миколайовича (ідент. номер НОМЕР_1 , адреса: АДРЕСА_1 ) про захист права інтелектуальної власності за участю учасників справи:

позивача - ОСОБА_1 Г ОСОБА_2 ., дов. № 2/29-07 від 29.07.2019 та свідоцтво про право на зайняття адвокатською діяльністю серії ПТ № 2904 від 09.07.2019;

відповідача - ОСОБА_3 О.О., ордер серії ПТ № 078043 від 27.06.2019 та свідоцтво про право на зайняття адвокатською діяльністю № 2166 від 19.06.2018

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Фортіс Групп" звернулось до суду з позовною заявою, в якій просить суд стягнути з Фізичної особи-підприємця ОСОБА_4 104 303,49грн. матеріальних збитків (упущеної вигоди), 15 000,00грн. ліцензійної винагороди за ліцензійним договором № ФГ 15/05 від 15.05.2017.

Також позивач просить суд судові витрати покласти на відповідача.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на порушення з боку відповідача умов ліцензійного договору в частині не здійснення оплати ліцензійної винагороди та порушення з боку відповідача прав інтелектуальної власності, належних відповідачу, скільки відповідачем здійснюється реалізація на своїх АЗС продукції з назвою відповідно до технічних умов та візуальним оформленням, згідно до зразка позивача.

Ухвалою суду від 11.06.2019 прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження у справі за правилами загального позовного провадження та справу призначено до розгляду в підготовчому провадженні.

У встановлений законом строк на адресу суду від відповідача надійшов відзив, в якому останній заперечує проти позовних вимог, посилаючись на те, що сума ліцензійної винагороди в розмірі 1 000,00грн. за грудень 2018 сплачена відповідачем в повному обсязі. Позовні вимоги щодо стягнення ліцензійної винагороди за 2019 рік відповідач вважає необґрунтованими, оскільки строк дії ліцензійного договору № ФГ15/05 на право користування технічними умовами від 15.05.2017 закінчився 31.12.2018, додаткових угод щодо подовження строку дії договору сторонами не укладалось, розмір ліцензійної винагороди не узгоджувався. Відповідач також посилається на невірне застосування позивачем правового обґрунтування позовних вимог, оскільки, як вважає відповідач, технічні умови не є об`єктом авторського права, а є нормативним документом, що встановлює вимоги до продукції або процесу, в даному випадку саме процесу.

Ухвалою суду від 09.07.2019 продовжено строк проведення підготовчого провадження на 30 днів до 11.09.2019 та прийнято до розгляду відзив на позов.

18.07.2019 на адресу суду від позивача надійшла відповідь на відзив, яка в підготовчому засіданні 30.07.2019 прийнята судом до розгляду, про що судом без виходу до нарадчої кімнати постановлено ухвалу із занесенням її до протоколу судового засідання.

У відповіді на відзив позивач не погоджується з аргументами відповідача, вважає їх неспроможними, оскільки позивач направляв на адресу відповідача лист, яким проінформував останнього про припинення дії договору, та зазначив, що у разі його пролонгації розмір ліцензійної винагороди з 01.01.2019 складатиме 7 000,00грн. Позивач вважає, що ним правомірно нараховано відповідачу ліцензійну винагороду за 2019 рік, оскільки останній без його дозволу продовжував користуватися його інтелектуальною власністю. Що стосується тверджень відповідача щодо відсутності правомірних дій та не порушення останнім прав інтелектуальної власності, позивач зазначив, що у питаннях захисту авторського права щодо технічних умов правова охорона поширюється на форму вираження твору. Ліцензійним договором передбачений зразок візуального оформлення продукції, виготовленої відповідно до технічних умов і таке візуальне оформлення, а також назва бренду, на думку позивача, підлягають правовій охороні як самостійний твір.

Також позивачем надано заяву про зменшення розміру позовних вимог, у зв`язку з чим останній просить суд стягнути з відповідача 104 303,49грн. матеріальних збитків (упущеної вигоди), 14 000,00грн. ліцензійної винагороди за ліцензійним договором № ФГ 15/05 від 15.05.2017. Судові витрати зі сплати судового збору та витрати, пов`язані з розглядом справи, просить суд покласти на відповідача.

Ухвалою суду від 30.07.2019 заяву позивача про зменшення розміру позовних вимог прийнято до розгляду, у зв`язку з чим подальший розгляд справи здійснюється з урахуванням даної заяви.

07.08.2019 від відповідача надійшли заперечення на відповідь позивача, в яких відповідач вважає позовні вимоги безпідставними, недоведеними, просить суд в задоволенні позову відмовити повністю. Як зазначає відповідач, позивачу товарний знак (бренд) "IMPULS ECO" на праві власності не належить, а правова охорона будь-якого зображення (знаку, бренду, найменування, тощо) може бути застосована тільки після здійснення належної державної реєстрації відповідно до вимог чинного законодавства.

В судовому засіданні 27.08.2019 оголошено ухвалу без виходу до нарадчої кімнати із занесенням її до протоколу судового засідання про закриття підготовчого провадження та призначення справи до судового розгляду по суті.

10.09.2019 позивачем подано заяву про розмір судових витрат, в якій позивач повідомив про остаточний їх розрахунок, відповідно до якого судові витрати зі сплати судового збору складають 1 921,00грн., витрати на професійну правничу допомогу - 18 000,00грн.

Представник позивача в судовому засіданні позовні вимоги з урахуванням заяви про їх зменшення підтримує, просить суд позов задовольнити в повному обсязі з підстав, викладених у позові та заяві про зменшення розміру позовних вимог.

Представник відповідача у відзиві на позов та в судовому засіданні проти позову заперечує, просить суд в їх задоволенні відмовити в повному обсязі.

Дослідивши матеріали справи, з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, всебічно та повно перевіривши матеріали справи та надані учасниками судового процесу докази, заслухавши пояснення представників позивача та відповідача, суд встановив наступне.

15.05.2017 між Товариством з обмеженою відповідальністю «Фортіс Групп» (позивач) та Фізичною особою-підприємцем Демченко Олександром Миколайовичем (відповідач) укладено ліцензійний договір № ФГ 15/05 (далі - договір) на право користування Технічними умовами, відповідно до умов якого позивач зобов`язався надати відповідачу на строк дії цього договору право на використання в господарській діяльності відповідача належних позивачу Технічних умов № 23.2-34331571-001:2010 та зміни № 1, 2, зареєстрованих позивачем у встановленому законодавством України порядку (далі - Технічні умови), на отримання бензинів автомобільних підвищеної якості "IMPULSЕ ECO" (продукція), а відповідач сплатити позивачу винагороду в розмірі, передбаченому умовами даного договору.

Крім того, позивач взяв на себе зобов`язання допомагати відповідачу проводити постановку на отримання удосконаленої продукції за сертифікацією цієї продукції (п.1.3 договору).

За умовами п.1.2 Договору позивач залишає за собою право на використання Технічних умов у своїй господарській діяльності, а також залишає за собою право передавати право на використання Технічних умов будь-яким іншим особам на тих чи інших умовах в будь-який час, зокрема і під час дії цього договору, тобто право відповідача на використання Технічних умов не є винятковим.

Відповідно до умов спірного договору (п.2.3 договору) позивач зобов`язався, зокрема, протягом семи днів з моменту укладання цього договору передати відповідачу засвідчену копію Технічних умов (п.2.3.1 договору), зразок візуального оформлення удосконаленої продукції, враховуючи зразок логотипа, дизайну кольорового рішення і т.п. в такому вигляді, щоб відповідач мав можливість візуально оформлювати за даним зразком готову продукцію та використовувати зразок для рекламування цієї продукції (п.2.3.2 договору).

В свою чергу відповідач взяв на себе зобов`язання, зокрема, суворо дотримуватись всіх вимог, зазначених в Технічних умовах, а також Технічних умов в цілому і не реалізовувати продукцію з зазначенням Технічних умов, що не відповідає Технічним умовам (п.2.1.1 договору), щомісячно закупати у позивача товар (присадки та барвники) згідно з графіком закупівель (Додаток № 1), який є невід`ємною частиною договору (п.2.1.3 договору), не передавати Технічні умови для використання іншим особам, не розголошувати їх зміст і зберігати в таємниці як і умови цього договору (2.1.4 договору), в день припинення дії цього договору або його розірвання в повному обсязі припинити удосконалення продукції за Технічними умовами і не поновлювати випуск удосконаленої продукції без попереднього укладення з позивачем відповідного договору. Починаючи з дня припинення дії цього договору або його розірвання не посилатися та не здійснювати вказівку Технічних умов на тарі своєї продукції та супровідних документах до цієї продукції без попереднього укладення з позивачем відповідного договору (п.2.1.8 договору). Вчасно та в повному обсязі сплачувати позивачу винагороду в розмірі та порядку, визначеному умовами договору (п.2.1.10 договору).

У додатку № 1 до ліцензійного договору № 15/05 на право користування технічними умовами, сторони погодили Графік закупівель на період із травня 2011 року по грудень 2011року.

У розділі 3 договору погоджено строки та порядок здійснення оплати.

Так, відповідно до п.З.1 договору відповідач зобов`язався протягом семи днів з моменту укладання цього договору сплатити одноразову ліцензійну винагороду в розмірі 1 000,00грн.

Окрім вказаної в п.3.1 договору грошової суми, відповідач взяв на себе зобов`язання щомісячно не пізніше 10 числа кожного місяця сплачувати позивачу за користування Технічними умовами ліцензійну винагороду в розмірі 1 000,00грн. (п.3.2 договору).

За умовами п.4.1 договору даний договір набирає чинності з моменту його підписання сторонами і діє до 31.12.2017.

Сторони погодили, що подовження терміну дії цього договору можливе тільки за письмовою угодою сторін. Пролонгація, тобто автоматичне подовження терміну дії цього договору, не допускається. Умови продовження терміну дії цього договору визначаються сторонами за один місяць до його закінчення (п.4.2, 4.3 договору).

29.12.2017 між сторонами укладено додаткову угоду № 1 до договору № ФГ 15/05 від 15.05.2017, відповідно до умов якої, у зв`язку з продовженням співпраці сторони змінили п.4.1 договору та виклали його в наступній редакції: "п.4.1 Договір набирає чинності з моменту його підписання сторонами та діє до "31" грудня 2018 року".

Як зазначає позивач, та не спростовується відповідачем, останній протягом 2017 року, січня-лютого та в червні 2018 року, на виконання умов спірного ліцензійного договору, здійснював у позивача закупівлю необхідних присадок, виробляв паливо підвищеної якості за ліцензійними технічними умовами, реалізовував його на своїх АЗС, при цьому своєчасно та в повному обсязі сплачував ліцензійну винагороду включно по грудень 2018 року.

08.01.2019 позивач звернувся на адресу відповідача з листом (вих. № ФГ0408), в якому повідомив відповідача про неможливість подальшого використання Технічних умов у зв`язку з припиненням дії договору, зміну суми ліцензійної винагороди з 1 000,00грн. до 7 000,00грн. на місяць. В цьому листі, позивач, відповідно до п.2.4.4 договору, звернувся до відповідача з вимогою негайно та в повному обсязі припинити отримання та продаж бензинів автомобільних підвищеної якості "Impulse Eco", усунути рекламу, маркування та припинити посилання на бензини автомобільні підвищеної якості "Impulse Eco" та не здійснювати вказівку назви "Impulse Eco" на тарі, стелах і документах при операціях із своєю продукцією.

Даний лист залишено відповідачем без відповіді та задоволення, проте, як зазначає позивач, не зважаючи на те, що спірний договір припинив свою дію, відповідач продовжував реалізацію продукції з назвою відповідно до Технічних умов та візуальним оформленням, відповідно до зразка позивача протягом січня-лютого 2019 року.

Зазначеними вище діями відповідач, на думку позивача, спричинив останньому збитки у вигляді упущеної вигоди, у зв`язку з чим позивач звернувся до суду з відповідним позовом та просить суд стягнути з відповідача 14 000,00грн. ліцензійної винагороди та 104 303,49грн. матеріальних збитків (упущеної вигоди). В обґрунтування здійснення розрахунку матеріальних збитків (упущеної вигоди) позивач посилається на Звіт незалежного аудитора щодо правильності визначення собівартості продажів за ліцензійним договором та розрахунку не отриманого прибутку за період 2018-2019 роки Товариства з обмеженою відповідальністю "Фортіс Групп", виконаного Аудиторською фірмою "Курсор-аудит" у формі Товариства з обмеженою відповідальністю, відповідно до якого сума не отриманого прибутку з продажу присадок для бензинів автомобільних у 2018-2019 роках складає 104 303,49грн.

Надаючи правову кваліфікацію викладеним обставинам, з урахуванням правових підстав позову, суд вважає за необхідне зазначити наступне.

В обґрунтування позовних вимог в частині стягнення 104 303,49грн. матеріальних збитків (упущеної вигоди) позивач посилається на ліцензійний договір № ФГ15/05 від 15.05.2017, предметом якого є надання відповідачу права використання в своїй господарській діяльності Технічних умов № 23.2-34331571-001:2010 із змінами до них № 1, 2 на отримання бензинів автомобільних підвищеної якості "Impulse Eco".

Оскільки Технічні умови № 23.2-34331571-001:2010 були зареєстровані позивачем 21.07.2010 у Державному підприємстві "Всеукраїнський державний науково-виробничий центр стандартизації, метрології, сертифікації та захисту прав споживачів (Укрметртестстандарт) за № 02568182/095845, позивач вважає, що ці Технічні умови є об`єктом його інтелектуальної власності, зокрема, авторського права, які, на його думку, були порушені відповідачем.

Таким чином, до предмету доказування у даній справі належить встановлення факту наявності, або відсутності у позивача прав інтелектуальної власності, що випливають із Технічних умов № 23.2-34331571-001:2010 та підлягають правовій охороні відповідно до норм діючого законодавства, та факту порушення зазначених прав відповідачем.

Відповідно до ч.1 ст.15 Господарського кодексу України у сфері господарювання застосовуються, зокрема, технічні умови.

У пункті 22 ст.1 Закону України «Про стандартизацію» під технічними умовами розуміється нормативний документ, що встановлює технічні вимоги, яким повинна відповідати продукція, процес або послуга, та визначає процедури, за допомогою яких може бути встановлено, чи дотримані такі вимоги.

Стаття 6 Закону України «Про стандартизацію» вказує, що залежно від рівня суб`єкта стандартизації, що приймає нормативні документи, вони поділяються на:

1) національні стандарти та кодекси усталеної практики, прийняті національним органом стандартизації;

2) стандарти, кодекси усталеної практики та технічні умови, прийняті підприємствами, установами та організаціями, що здійснюють стандартизацію.

Відповідно до п.в ч.1 ст.10 Закону України «Про авторське право та суміжні права» не є об`єктом авторського права видані органами державної влади у межах їх повноважень офіційні документи політичного, законодавчого, адміністративного характеру (закони, укази, постанови, судові рішення, державні стандарти тощо) та їх офіційні переклади.

За приписами ч.1 ст.418 Цивільного кодексу України право інтелектуальної власності - це право особи на результат інтелектуальної, творчої діяльності або на інший об`єкт права інтелектуальної власності, визначений цим Кодексом та іншим законом.

Відповідно до п.1 ч.1 ст.8 Закону України "Про авторське право та суміжні права» об`єктами авторського права є твори у галузі науки, літератури і мистецтва, а саме: літературні письмові твори белетристичного, публіцистичного, наукового, технічного або іншого характеру (книги, брошури, статті тощо).

Аналогічна правова норма закріплена в п.1 ч.1 ст.433 Цивільного кодексу України, яка визначає, що об`єктами авторського права є літературні та художні твори, тощо.

Закон України «Про стандартизацію» також не містить положення, яке передбачало би віднесення технічних умов до об`єктів інтелектуальної власності, в тому числі об`єктів авторського права.

Згідно з ч.3 ст.8 Закону України «Про авторське право і суміжні права» правова охорона поширюється тільки на форму вираження твору і не поширюється на будь-які ідеї, теорії, принципи, методи, процедури, процеси, системи, способи, концепції, відкриття, навіть якщо вони виражені, описані, пояснені, проілюстровані у творі.

З огляду на сукупний аналіз зазначених вище норм, суд дійшов висновку, що об`єктом авторського права є твір, який в свою чергу є результатом інтелектуальної, творчої діяльності, при цьому не будь-який об`єкт, створений особою та оцінений нею як результат її творчої та інтелектуальної діяльності, є твором в розумінні норм Цивільного кодексу України та Закону України «Про авторське право і суміжні права» , що отримує правову охорону як об`єкт авторського права.

З огляду на наведене, виходячи з визначення технічних умов, зазначеного у п.22 ст.1 Закону України «Про стандартизацію» , суд дійшов висновку про відсутність підстав вважати Технічні умови твором у розумінні норм авторського права.

Виключне право на використання твору автором (чи іншою особою, яка має авторське право) дозволяє йому використовувати твір у будь-якій формі і будь-яким способом, а виключне право автора (чи іншої особи, яка має авторське право) на дозвіл чи заборону використання твору іншими особами дає йому право дозволяти або забороняти, зокрема, відтворення творів, публічне виконання і публічне сповіщення творів, публічну демонстрацію і публічний показ, а також їх переробки, адаптації, аранжування та інші подібні зміни (ч.2, ч.3 ст.15 Закону України "Про авторське право і суміжні права").

Відповідно до п. "а" ч.1 ст.50 Закону України «Про авторське право і суміжні права» порушенням авторського права і (або) суміжних прав, що дає підстави для захисту таких прав, у тому числі судового, є вчинення будь-якою особою дій, які порушують особисті немайнові права суб`єктів авторського права і (або) суміжних прав, визначені статтями 14 і 38 цього Закону, та їхні майнові права, визначені статтями 15, 17, 27, 39 - 41 цього Закону, з урахуванням умов використання об`єктів авторського права і (або) суміжних прав, передбачених статтями 21 - 25, 42, 43 цього Закону обмежень майнових прав.

Позивачем суду не довів, що розроблені ним Технічні умови є об`єктом авторського права, що підлягають правовій охороні як об`єкт права інтелектуальної власності, відповідно до вимог діючого законодавства.

Крім того, в обґрунтування позовних вимог позивач посилається також на те, що формою вираження твору, і разом з тим, його частиною, яка може використовуватись самостійно, на яку поширюється правова охорона щодо Технічних умов ТУ У № 23.2-34331571-001:2010 зі змінами № 1 та № 2 та ТУ У № 19.2-34331571-003:2017 є оригінальна назва продукту, а саме: зазначення поряд з видом палива бренду "Impulse Eco". Оскільки спірним ліцензійним договором передбачений зразок візуального оформлення продукції, виготовленої відповідно до зазначених вище Технічних умов, позивач вважає, що візуальне оформлення, а також назва бренду "Impulse Eco" підлягають правовій охороні як самостійний твір.

Суд не погоджується з доводами позивача, виходячи з наступного.

Захист прав на знаки для товарів і послуг в Україні регулюються насамперед Законом України "Про охорону прав на знаки для товарів і послуг", який регулює відносини, що виникають у зв`язку з набуттям і здійсненням права власності на знаки для товарів і послуг в Україні.

Так, відповідно до ч.3 ст.5 Закону України "Про охорону прав на знаки для товарів і послуг" право власності на знак засвідчується свідоцтвом.

Обсяг правової охорони, що надається, визначається зображенням знака та переліком товарів і послуг, внесеними до Реєстру, і засвідчується свідоцтвом з наведеними у ньому копією внесеного до Реєстру зображення знака та переліком товарів і послуг (ч.4 ст.5 України "Про охорону прав на знаки для товарів і послуг").

Позивач доказів того, що товарний знак (бренд) "Impulse Eco" належить позивачеві на праві власності суду не надав. Доказів підтвердження зареєстрованого права на товарний знак та вивіску позивачем також не надано, та не зазначено про внесення такого права до Державного реєстру свідоцтв України на знаки для товарів і послуг, в матеріалах справи такі докази також відсутні.

За таких обставин, суд дійшов висновку, що позивачем не доведено факт порушення відповідачем права позивача на товарний знак (бренд) "Impulse Eco" та вивіску, як на об`єкт його інтелектуальної власності. Суд зазначає, що правова охорона будь-якого зображення (знаку, бренду, найменування тощо) може бути застосована тільки після здійснення належної реєстрації відповідно до вимог чинного законодавства України.

Відповідно до п. "г" ч.1 ст.52 Закону України "Про авторське право і суміжні права" при порушеннях будь-якою особою авторського права і (або) суміжних прав, передбачених ст.50 цього Закону, недотриманні передбачених договором умов використання творів і (або) об`єктів суміжних прав, використанні творів і об`єктів суміжних прав з обходом технічних засобів захисту чи з підробленням інформації і (або) документів про управління правами чи створенні загрози неправомірного використання об`єктів авторського права і (або) суміжних прав та інших порушеннях особистих немайнових прав і майнових прав суб`єктів авторського права і (або) суміжних прав суб`єкти авторського права і (або) суміжних прав мають право подавати позови до суду про відшкодування збитків (матеріальної шкоди), включаючи упущену вигоду, або стягнення доходу, отриманого порушником внаслідок порушення ним авторського права і (або) суміжних прав, або виплату компенсацій.

Відповідно до ст. 22 Цивільного кодексу України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки).

Згідно ст. 224 Господарського кодексу України учасник господарських відносин, який порушив господарське зобов`язання або установлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності, повинен відшкодувати завдані цим збитки суб`єкту, права або законні інтереси якого порушено. Під збитками розуміються витрати, зроблені управненою стороною.

За приписами ч. 1 ст. 225 Господарського кодексу України до складу збитків входять додаткові витрати (штрафні санкції, сплачені іншим суб`єктам, вартість додаткових робіт, додатково витрачених матеріалів тощо), понесені стороною, яка зазнала збитків внаслідок порушення зобов`язання другою стороною.

Господарське правопорушення складається з чотирьох елементів, а саме: протиправної поведінка боржника, що полягає у невиконанні або неналежному виконанні ним зобов`язання; наявності шкоди (збитки - це грошове вираження шкоди); причинного зв`язку між протиправною поведінкою та завданою шкодою; вини боржника. За відсутності хоча б одного із цих елементів такий вид господарсько-правової відповідальності, як відшкодування збитків, до учасників господарських відносин не застосовується.

Таким чином, з аналізу наведених норм чинного законодавства України підставою для стягнення матеріальних збитків (упущеної вигоди) є необхідність доведення такого порушення, при цьому, слід мати на увазі, що порушенням авторського права є, зокрема, неправомірне використання об`єкта авторського права.

Що стосується посилання позивача на те, що відповідачем в порушення умов, передбачених ліцензійним договором, не придбавались необхідні присадки та барвники, у зв`язку з чим позивачу було спричинено матеріальну шкоду, включаючи упущену вигоду, суд зазначає наступне.

Як вже зазначалось вище, за умовами спірного договору, відповідач зобов`язався щомісячно закупати у позивача товар згідно з Графіком закупівель, що є невід`ємною частиною договору.

Судом вбачається, що сторонами під час укладання спірного договору та погодження Графіку закупівель не було узгоджено кількість товару, що підлягає обов`язковому придбанню відповідачем за заявлений позивачем період. Також умовами спірного договору не передбачена відповідальність відповідача за нездійснення закупки товару.

Таким чином, позивачем не доведено суду порушення з боку відповідача взятих на себе зобов`язань за умовами спірного договору.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень (ч.1 ст.74 Господарського процесуального кодексу України).

За приписами ч.1 ст.86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Позивачем жодним чином не доведено належними та допустимими доказами наявність в діях відповідача такого елементу господарського правопорушення, як вина щодо незаконного використання відповідачем Технічних умов, як і не доведено факт використання відповідачем Технічних умов в контексті порушення авторського права.

Позивач помилково вважає, що будь-який результат інтелектуальної діяльності отримує правову охорону як об`єкт права інтелектуальної власності.

Так, позивач суду не довів, що розроблені ним Технічні умови є об`єктом права його інтелектуальної власності, що мають правову охорону відповідно до вимог діючого законодавства.

Враховуючи викладене, суд дійшов висновку, що позовні вимоги в частині стягнення з відповідача 104 303,49грн. матеріальних збитків (упущеної вигоди) є безпідставними, необґрунтованими та недоведеними, у зв`язку з чим вважає за необхідне в задоволенні позовних вимог в цій частині відмовити.

Що стосується позовних вимог в частині стягнення з відповідача 14 000,00грн. ліцензійної винагороди, суд дійшов висновку, що позовні вимоги в цій частині також не підлягають задоволенню, виходячи з наступного.

В обґрунтування позовних вимог щодо стягнення ліцензійної винагороди за січень-лютий 2019 в розмірі 14 000,00грн. позивач посилається на той факт, що відповідач після припинення строку дії спірного договору продовжував реалізацію продукції з назвою відповідно до технічних умов та візуальним оформленням відповідно до зразка позивача протягом січня-лютого 2019.

На підставі зазначеного позивач нарахував за січень-лютий 2019 відповідачу розмір ліцензійної винагороди в сумі 14 000,00грн. Нарахування ліцензійної винагороди на вказану суму позивач обґрунтовує тим, що він 08.01.2019 листом за вих. № ФГ0408 від 08.01.2019 повідомив відповідача про те, що у разі пролонгації строку дії спірного договору розмір ліцензійної винагороди з 01.01.2019 буде складатиме 7 000,00грн. на місяць, а тому вважає таке нарахування правомірним.

Суд не погоджується з даними твердженнями позивача, вважає їх безпідставними, виходячи з наступного.

За приписами ч.1 ст.651 Цивільного кодексу України зміна договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ч.1 ст.179 Господарського кодексу України господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.

Договір набирає чинності з моменту його укладення (ч.2 ст. 631 Цивільного кодексу України).

Відповідно до ч.1, ч.2 ст. 638 Цивільного кодексу України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Строком дії господарського договору, відповідно до ч.7 ст.180 Господарського кодексу України, є час, впродовж якого існують господарські зобов`язання сторін, що виникли на основі цього договору.

За приписами ч.1 ст.202 Господарського кодексу України господарське зобов`язання припиняється, зокрема, за згодою сторін. Аналогічна правова норма також закріплена в ч.1 ст.604 Цивільного кодексу України.

Зобов`язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом (ч.1 ст.598 Цивільного кодексу України).

У п. 3.2 договору сторонами було погоджено ліцензійну винагороду в розмірі 1 000,00грн. на місяць.

Пунктом 4.1 договору в редакції додаткової угоди № 1 від 29.12.2017 сторони погодили строк дії договору до 31.12.2018.

Пролонгація, тобто автоматичне подовження терміну дії цього договору не допускається. Умови продовження терміну дії цього договору визначаються сторонами за один місяць до його закінчення (п.4.2, п.4.3 договору).

Судом встановлено, що спірний договір припинив свою дію 31.12.2018, оскільки сторони договору у встановлений ними строк (п.4.3 договору) одна до одної з пропозицією щодо продовження дії договору не звертались, жодних додаткових угод між сторонами з цього приводу так і з приводу внесення змін до договору в частині визначення розміру ліцензійної винагороди не укладалось. Позивачем даний факт не спростований, в матеріалах справи такі докази також відсутні.

Позивач звернувся на адресу відповідача з листом 08.01.2019, тобто вже після закінчення строку дії договору.

Таким чином, суд дійшов висновку, що починаючи з 01.01.2019 ліцензійний договір № ФГ 15/05, укладений між сторонами 15.05.2017 припинив свою дію, а тому і зобов`язання відповідача за вказаним договором також припинились.

Що стосується тверджень позивача стосовно реалізації продукції вже після закінчення строку дії договору, суд вважає ці твердження безпідставними, оскільки остання закупка хімічних присадок та барвників була здійснена відповідачем в червні 2018 року, відповідач в повному обсязі розрахувався з позивачем за придбану продукцію (що також не заперечується позивачем), у зв`язку з чим продукція для створення еко-бензину, після її придбання, належить відповідачу та саме відповідач вправі за своєю волею, незалежно від волі інших осіб, володіти, користуватися та розпоряджатися даним товаром.

Суд також вважає за необхідне зазначити, що відповідач за використання в своїй господарській діяльності належних позивачу Технічних умов на отримання бензинів автомобільних підвищеної якості "Impulse Eco" в повному обсязі сплатив ліцензійну винагороду, у договорі будь-яких обмежень щодо подальшої реалізації відповідачем продукції, за яку вже було сплачено ліцензійну винагороду, сторонами не погоджено.

Враховуючи викладене, суд дійшов висновку про відсутність правових підстав для задоволення позову.

Вирішуючи питання розподілу судових витрат, суд керуючись ст.129 Господарського процесуального кодексу України, судові витрати покладає на позивача.

Керуючись статтями 73-74, 76-79, 86, 129, 232, 233, 237-238, 240-241 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

В задоволенні позову відмовити повністю.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Відповідно до ст.ст.256, 257 Господарського процесуального кодексу України, дане рішення може бути оскаржене до Східного апеляційного господарського суду безпосередньо або через господарський суд Харківської області протягом двадцяти днів з дня складання повного тексту рішення.

Повне рішення складено "20" вересня 2019 р.

Суддя Т.А. Лавренюк