Рішення

від 20.09.2019 по справі 502/979/19

КІЛІЙСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 502/979/19

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 вересня 2019 року м. Кілія

Кілійський районний суд Одеської області

у складі:

головуючого судді - Масленикова О.А.

за участю секретаря судового засідання - Скрипкіної А.Ю.

розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження

за наявними у справі матеріалами

цивільну справу за позовом

ОСОБА_1

до

комунального підприємства Світло

про

стягнення середнього заробітку та відшкодування моральної шкоди

ВСТАНОВИВ:

Позивач, ОСОБА_1 , звернулася до суду з позовною заявою до комунального підприємства Світло про стягнення середнього заробітку та відшкодування моральної шкоди та зазначила, що вона працювала контролером абонвідділу на підприємстві з 05.06.2012 р. до 09.06.2016 р. За весь час роботи у відпустці вона не була. Вона не отримувала індексації заробітної плати, яку нараховували всім працівникам, окрім неї. Під час звільнення їй видали трудову книжку та пояснили, що 05.06.2012 р. у її трудовій книжці було зроблено запис № 21, без її повідомлення, відповідно до якого запис № 20 від 05.06.2012 р. вважити недійсним та вона не має права на компенсацію за невикористані відпустки та виплату індексації заробітної плати, тому що вона працювала згідно цивільно - правових угод, які вона власноруч підписувала. Оскільки вона не має відповідної освіти та не розуміється на діловодстві, вона підписувала документи, які їй надавало підприємство, оскільки це пояснювали, що це потрібно для нарахування їй заробітної плати. Через грубе порушення її прав, вона звернулася до поліції з відповідною заявою. В ході розслідування КП Світло все ж таки визнало, що їх дії щодо внесення запису № 21 від 05.06.2012 р. до трудової книжки неправомірні та 28.01.2019 р. на запит прокурора Ізмаїльської місцевої прокуратури Одеської області надіслано розрахунки стосовно нарахувань, які їй повинні були бути виплачені при звільненні. 13.03.2019 р. вона надіслала вимогу про розрахунок на адресу КП Світло , згідно якої просила виплатити їй суму 9104,12 грн., яка складається з сум індексації 5632,45 грн., суми компенсації за невикористану відпустку 3475,69 грн. та середній заробіток за весь час затримки, який станом на дату надіслання вимоги складав 70140,20 грн. 26.03.2019 р. в телефонному режимі її запросили до КП Світло для здійснення розрахунку, але виплатили їй під особистий підпис у журналі, лише суму 9104, 12 грн. З наданої КП Світло довідки № 66 від 05.03.2019 р. про середню заробітну плату /дохід/ вбачається, що станом на момент звільнення її середній заробіток за один робочий день складає 101,80 грн. Отже з 10.06.2016 р. /наступний день після звільнення/ по день фактичного розрахунку 26.03.2019 р., КП Світло повинно виплатити їй середній заробіток за весь час затримки. З наступної дати після звільнення 10.06.2016 р. по день фактичного розрахунку 26.03.2019 р., з урахуванням кількості робочих днів, а саме 698 робочих днів, середній заробіток складає 71056,40 /698*101,80=71056,40/. Звільнення за власним бажанням з підприємства було пов`язане з погіршенням стану здоров`я, оскільки у неї був гепатит В та С . Вона планувала звільнитися та на виплачені гроші лікуватися. Однак замість цього, повинна була відстоювати свої права на належні їй виплати за допомогою поліції та прокуратури майже 4 роки. Все це негативно вплинуло на її стан фізичного та психологічного здоров`я. на теперішній час поставлений діагноз хронічний вірусний гепатит В та С . Вона мусить періодично проходити курси лікування для підтримки здоров`я. Вона вважає, що своїми протиправними діями КП Світло завдало їй значної моральної шкоди.

10.07.2019 р. від представника КП Світло надійшов відзив, в якому зазначено, що вони із позовною заявою позивача не погоджуються та просять відмовити в її задоволенні у зв`язку з тим, що 26.03.2019 р. відповідачем в добровільному порядку позивачу були сплачені усі належні до виплати суми, що підтверджує в своєму позові сам позивач. Позовні вимоги щодо виплати позивачу середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку, а також стягнення моральної шкоди є незаконним, оскільки строк позовної давності для стягнення цих виплат вже давно сплинув, тому що позивач про порушення своїх прав дізналася ще в 2016 р., про що вказує в своєму позові.

30.07.2019 р. від позивача надійшла відповідь на відзив, в якій вказано, що 09.06.2016 р. її було звільнено з посади контролера КП Світло , але їй було повідомлено, що вона працювала, начебто, згідно цивільно - правових угод і тому вона не має права на компенсацію за невикористані відпустки та виплату індексації заробітної плати. З метою встановлення та покарання осіб, які шляхом обману, без її повідомлення та згоди робили відповідні накази та записи до її трудової книжки, вона звернулася до поліції з відповідною заявою. 09.06.2016 р. відомості про заяву, повідомлення у вчиненні кримінального правопорушення були внесені до ЄРДР. В ході розслідування КП Світло визнало, що їх дії неправомірні та в добровільному порядку сплатило їй суму індексації 5632,45 грн. та суму компенсації за невикористану відпустку 3475,69 грн. Суму середнього заробітку за весь час затримки належних їй виплат КП Світло не сплатило. Отже, навіть якщо припустити, що поданий нею позов про стягнення середнього заробітку відноситься до вирішення питання у трудовому спорі, де законодавством передбачений тримісячний строк звернення до суду, який починається з дня коли, вона дізналася про порушення її прав, а саме день фактичного розрахунку 26.03.2019 р. коли вона зрозуміла, що КП Світло в добровільному порядку не сплатило їй суму середнього заробітку за весь час затримки, строк позовної давності не сплив, адже позов був поданий до суду 20.05.2019 р. У разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь - яким строком. Враховуючи викладене, вважає, необґрунтованим та безпідставним посилання відповідача на пропуск строків позовної давності.

09.08.2019 р. від представника КП Світло надійшло заперечення на відповідь на відзив, в якому зазначено, що із змістом відповіді відповідач не погоджується, оскільки в ньому має місце явне перекручення фактів, а саме: позивач стверджує, що вона ніби-то дізналася про порушення своїх прав в день фактичного розрахунку, 26.03.2019 р., натомість сама в своєму позові вказує, що саме через порушення її трудових прав щодо не донарахування заробітної плати вона звернулася до поліції, в результаті чого відомості були внесені ЄРДР від 09.06.2016 р. Таким чином, позивач показала свою обізнаність, а тому повинна була негайно, у встановлений ст. 233 КЗпП України тримісячний строк звернутися до суду для відновлення своїх порушених прав, у зв`язку з чим, строк позовної давності давно сплинув. Якщо строки звернення до суду були пропущені з поважних причин, суд має право їх поновити. Для поновлення строків позовної давності заінтересована особа має право звернутися до суду із відповідним клопотанням. ОСОБА_1 ніякого клопотання про поновлення строків позовної давності до суду не подавала. Окрім іншого, позивач вказує, що строк позовної давності не сплинув, посилаючись на ч.2 ст. 233 КЗпП, вказуючи при цьому, що під заробітною платою слід розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право згідно з умовами трудового договору. Із встановленим законом поняття заробітної плати відповідач повністю погоджується, однак слід зазначити, що доводи позивача щодо тлумачення ч. 2 ст. 233 КЗпП України є явно помилковими. Стягнення з роботодавця середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні не є заробітною платою в розумінні ЗУ Про оплату праці . Окремо слід звернути увагу суду на те, що Позивач ні в позові, ні у відповіді на відзив, не наводить фактів порушення КП Світло трудового законодавства, що не дає підстав для звернення до суду взагалі. Таким чином, враховуючи вищевикладене, КП Світло вважає позов ОСОБА_1 безпідставним та не підлягаючим задоволенню.

Відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України, у зв`язку з розглядом справ в порядку спрощеного провадження за відсутністю всіх учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Проаналізувавши зміст заяв по суті справи, поданих сторонами, в процесі встановлення обставин справи та перевірки їх доказами, судом встановлено наступні юридичні факти та відповідні їм правовідносини:

Відповідно до наказу від 05.06.2012 року за № 69-к ОСОБА_1 прийнято на роботу контролером до абонвідділу з 05.06.2012 року.

Згідно наказу від 09.06.2016 року за № 133-к, ОСОБА_1 звільнено з посади контролера абонвідділу за власним бажанням з 09.06.2016 року.

В трудовій книжці ОСОБА_1 є записи про прийняття та звільнення з посади контролера абонвідділа КП Світло .

Згідно наданих Комунальним підприємством Світло розрахунків стосовно нарахувань та виплат ОСОБА_1 , яка працювала конторолером абонвідділу на підприємстві з 05.06.2012 року до дня звільнення з посади, вбачається що загальна сума перерахунку за відпрацьований період, тобто з 05.06.2012 року по 09.06.2016 рік складає 9104,12 гривень, яка складається з сум індексації 5632,45 грн. та суми компенсації за невикористану відпустку 3471,67 гривень.

З довідки про середню заробітну плату (дохід), виданої Комунальним підприємством Світло 05.03.2019 року за № 66 вбачається, що середньоденна заробітна плата ОСОБА_1 за квітень - травень 2016 року становить 101,80 гривень.

Відповідно до вимоги про розрахунок, яку ОСОБА_1 13.03.2019 року, надіслала до КП Світло , позивач просить здійснити з нею розрахунок який складається з загальної нарахованої суми перерахунку за відпрацьований період та середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Комунальним підприємством Світло 26 березня 2019 року було здійснено розрахунок з ОСОБА_1 та виплачено їй 9104,12 гривень. Інші виплати позивачеві не здійснювались.

Зазначені обставини визнаються сторонами та згідно ч.1 ст. 82 ЦПК України доказуванню не підлягають.

Щодо стягнення середнього заробітку за весь час затримки виплати по день фактичного розрахунку, суд виходить з наступного.

Статтею 116 КЗпП України визначено, що при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.

Стаття 117 КЗпП України передбачає відповідальність за затримку розрахунку при звільненні. Відповідно до якої в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Відповідно до абз.3 ст.32 Постанови Верховного Суду України №9 від 06.11.1992 року Про практику розгляду судами трудових спорів , у випадках стягнення на користь працівника середнього заробітку зв`язку з затримкою видачі трудової книжки або розрахунку він визначається за загальними правилами обчислення середнього заробітку, виходячи з заробітку за останні два календарні місяці роботи. Для працівників, які пропрацювали на даному підприємстві (в установі, організації) менш двох місяців, обчислення проводиться з розрахунку середнього заробітку за фактично пропрацьований час.

Відповідач розрахувався з ОСОБА_1 26 березня 2019 року у розмірі 9104,12, яка складається з сум індексації 5632,45 гривень та суми компенсації за невикористану відпустку 3471,67 гривень.

Середньоденна заробітна плата позивача становила 101 грн. 80 коп., що підтверджується розрахунками: (1984грн. + 2088грн. ) / 40 роб. дн. = 101,80 гривень.

Всього з 10.06.2016 року по дату здійснення фактичного розрахунку, 26.03.2019 року пройшло 698 робочих дні, відповідно до розрахунків заборгованість складає : 101,80 грн.* 698 роб. дн. = 71056,40 грн.

Отже, з огляду на вищевикладені обставини з відповідача на користь позивача підлягає стягненню середній заробіток за час затримки виплати належних працівникові грошових коштів за весь час затримки виплати по дату фактичного розрахунку по середній заробітній платі у сумі 71056,40 гривень.

У частині заявлених вимог про стягнення моральної шкоди, суд виходить з наступного.

Відповідно до висновку ЛКК № 106, виданого Кілійською амбулаторією загальної практики сімейної медицини, ОСОБА_1 має діагноз: хронічний вірусний гепатит В , С в стадії ремісії.

Відповідно до ст. 237-1 КЗпП України відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику провадиться у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

У пункті 13 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 4 Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди (із відповідними змінами) судам роз`яснено, що відповідно до статті 237-1 КЗпП України за наявності порушення прав працівника у сфері трудових відносин (незаконне звільнення або переведення, невиплати належних йому грошових сум, виконання робіт у небезпечних для життя і здоров`я умовах тощо), яке призвело до його моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків чи вимагає від нього додаткових зусиль для організації свого життя, обов`язок по відшкодуванню моральної (немайнової) шкоди покладається на власника або уповноважений ним орган незалежно від форми власності, виду діяльності чи галузевої належності.

Під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.

Несвоєчасна виплата позивачеві передбачених законом коштів відбулася з порушенням чинного трудового законодавства, що потягло за собою спричинення позивачеві моральної шкоди, яка полягає у неможливості проводити своєчасне та повне медичне лікування за відсутності коштів, які їй передбачені законом, необхідністю відстоювати свої права на належні їй виплати через поліцію та прокуратуру.

Відповідно до роз`яснень, викладених у пункті 9 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 4 Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди , розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров`я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану, добровільне - за власною ініціативою чи за зверненням потерпілого - спростування інформації редакцією засобу масової інформації. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.

З урахуванням досліджених доказів та встановлених обставин, суд дійшов висновку про обґрунтованість вимог про стягнення моральної шкоди, та, виходячи з принципу розумності і справедливості, такі вимоги підлягають частковому задоволенню та стягненню на його користь моральної шкоди у розмірі 10 000 гривень.

Щодо застосування строків позовної давності, суд виходить з наступного.

Відповідно до ст.233 КЗпП України, працівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення в місячний строк з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки.

У Рішенні Конституційного Суду України від 22 лютого 2012 року № 4-рп/2012 у справі № 1-5/2012 за конституційним зверненням громадянина ОСОБА_5 щодо офіційного тлумачення положень статті 233 Кодексу законів про працю України у взаємозв`язку з положеннями статей 117, 237-1 цього кодексу викладено наступний правовий висновок: в аспекті конституційного звернення положення частини першої статті 233 Кодексу законів про працю України у взаємозв`язку з положеннями статей 116, 117, 2371 цього кодексу слід розуміти так, що для звернення працівника до суду з заявою про вирішення трудового спору щодо стягнення середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку при звільненні та про відшкодування завданої при цьому моральної шкоди встановлено тримісячний строк, перебіг якого розпочинається з дня, коли звільнений працівник дізнався або повинен був дізнатися про те, що власник або уповноважений ним орган, з вини якого сталася затримка виплати всіх належних при звільненні сум, фактично з ним розрахувався (пункт 1 резолютивної частини рішення).

Оскільки сторонами визнано, що 26 березня 2019 року відповідач фактично здійснив розрахунок з позивачем у сумі 9104,12 гривень, яка складається з сум індексації 5632,45 грн. та суми компенсації за невикористану відпустку 3471,67 гривень, тобто фактично розрахувався з нею то й строк позовної давності необхідно обчислювати саме з 26 березня 2019 року. ОСОБА_1 звернулася до Кілійського районного суду 20 травня 2019 року, тобто у тримісячний строк.

Відповідно до ст.ст.133,141 ЦПК України та згідно Закону України Про судовий збір , з відповідача комунальної установи Світло підлягає стягненню на користь позивача сплачений судовий збір у розмірі 883 гривень 10 копійок.

Керуючись ст.ст. 12, 81, 207, 259, 263-265 ЦПК, ст. ст. 116, 117, 273-1 КЗпП України суд

В И Р І Ш И В:

Позов ОСОБА_1 до комунального підприємства Світло про стягнення середнього заробітку та відшкодування моральної шкоди - задовольнити частково.

Стягнути з Комунального підприємства Світло , (код ЄДРПОУ 32319458, м.Кілія, вул. Першотравнева, 64) на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , середній заробіток за час затримки в сумі 71056,40 гривень (сімдесят одна тисяча п`ятдесят шість гривень сорок копійок).

Стягнути з Комунального підприємства Світло , (код ЄДРПОУ 32319458, м.Кілія, вул. Першотравнева, 64) на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , відшкодування моральної шкоди в сумі 10000 гривень (десять тисяч гривень).

Стягнути з Комунального підприємства Світло , (код ЄДРПОУ 32319458, м.Кілія, вул. Першотравнева, 64) на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , судовий збір у розмірі 883,10 гривень.

Рішення може бути оскаржено до Одеського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Суддя Кілійського районного суду О. А. Маслеников