Рішення

від 16.09.2019 по справі 161/11453/19

ЛУЦЬКИЙ МІСЬКРАЙОННИЙ СУД ВОЛИНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 161/11453/19

Провадження № 2/161/2912/19

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

16 вересня 2019 року місто Луцьк

Луцький міськрайонний суд Волинської області в складі :

головуючого - судді Філюк Т.М.

за участю секретаря судового засідання Бортнюка А.В.

позивача ОСОБА_1

представника позивача ОСОБА_2

представника відповідача Пеньшіної С.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Луцьку в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Центру туризму, спорту та екскурсій Управління освіти та науки Волинської обласної державної адміністрації про стягнення компенсації за невикористану відпустку, середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, -

В С Т А Н О В И В :

09 липня 2019 року позивач ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до відповідача Центру туризму, спорту та екскурсій Управління освіти і науки Волинської обласної державної адміністрації про стягнення грошових коштів невиплачених при звільненні.

Свої вимоги мотивує тим, що у період з 07.08.2000 року по 15.05.2019 року перебувала у трудових відносинах з Центром туризму, спорту та екскурсій Управління освіти та науки Волинської обласної державної адміністрації. Згідно наказу про звільнення № 42/01-04 від 15.05.2019 року, її було звільнено з посади заступника директора з адміністративно-господарської роботи Центру туризму, спорту та екскурсій у зв`язку з прийняттям на роботу за конкурсом на підставі ч.1 ст.38 КзПП. Також згідно вищевказаного наказу, централізованій бухгалтерії управління освіти, науки та молоді Волинської обласної державної адміністрації наказано провести розрахунок згідно з вимогами законодавства та виплатити компенсацію за невикористані відпустки, а саме, додаткову соціальну відпустку за 2012 - 2018 роки, у кількості 70 календарних днів, а також щорічну чергову відпустку за робочій рік з серпня 2018 року по травень 2019 року у кількості 20 календарних днів, та виплатити вихідну допомогу в розмірі трьохмісячного середнього заробітку на підставі ст. 44 КЗпП України. Наказом директора Центру туризму, спорту та екскурсій від 15.05.2019 було скасовано пункт 2 наказу, яким було передбачено виплати компенсації за невикористані відпустки, а саме, додаткову соціальну відпустку за 2012 - 2018 роки, у кількості 70 календарних днів. Також вважає, що їй не було доплачено при звільнення компенсацію за 2 дні невикористаної щорічної відпустки.

Також ОСОБА_1 зазначає, що в зв`язку з невиплатою належних при звільненні сум роботодавець повинен виплатити їй середній заробіток за весь час затримки, а саме, з моменту звільнення до дня ухвалення рішення в даній справі.

Покликаючись на норми ст.ст. 47, 83, 116.117 КЗпП України просить зобов`язати відповідача виплатити всі компенсації та виплати згідно наказу про звільнення №42/01-04 від 15.05.2019 року та середній заробіток за весь період затримки розрахунку по день ухвалення судового рішення.

Ухвалою судді Луцького міськрайонного суду Волинської області від 12 липня 2019 року відкрито провадження у справі, постановлено здійснювати розгляд справи в порядку загального позовного провадження, призначено підготовче судове засідання.

У відповідності до вимог ч. 1 ст. 178 ЦПК України,відповідач до суду подав відзив, в якому він зазначив про безпідставність позовних вимог, вважаючи їх такими, що не підлягають задоволенню. Вказує, що обставини, на які посилається позивач, не доведені належними доказами. Під час роботи та при звільненні працівником не були подані роботодавцю документи, які б підтверджували наявність додаткових пільг та гарантій у трудових відносинах, зокрема документи про статус одинокої матері. З урахуванням викладеного, просять відмовити у задоволенні позову.

В судовому засіданні позивач та його представник позовні вимоги підтримали повністю з підстав, викладених у позовній заяві та просили їх задовольнити.

Представник відповідача в судовому засіданні позовні вимоги заперечувала з підстав, які зазначені у відзиві, вказувала, що ОСОБА_1 не зверталась до них із заявою про надання додаткової відпустки за весь період роботи, правові підстави для стягнення компенсації в даному випадку відсутні, просила в позові відмовити за безпідставністю вимог. Також зазначила, що позивачу була повністю виплачена компенсація за невикористану щорічну основну відпустку, оскільки за 2019 рік вона мала право на 19 днів щорічної відпустки за відпрацьований час з вересня 2019 року по травень 2019 року.

Заслухавши пояснення сторін, дослідивши та оцінивши відповідно до вимог ст. 89 ЦПК України докази по справі, суд прийшов до висновку, що позов підлягає до часткового задоволення з наступних підстав.

Відповідно до ч.1 ст. 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Відповідно до ч.3 ст. 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Судом встановлено, що у період з 07.08.2000 року по 15.05.2019 року ОСОБА_1 перебувала у трудових відносинах з Центром туризму, спорту та екскурсій, дані обставини підтверджено трудовою книжкою ОСОБА_1 (а.с. 6). В подальшому наказом № 42/01-04 від 15.05.2019 року її було звільнено з посади заступника директора з адміністративно-господарської роботи Центру туризму, спорту та екскурсій у зв`язку з прийняттям на роботу за конкурсом на підставі ч.1 ст.38 КзПП. Згідно п.2 даного наказу централізованій бухгалтерії управління освіти, науки та молоді Волинської обласної державної адміністрації наказано провести розрахунок згідно з вимогами законодавства та виплатити компенсацію за невикористані відпустки, а саме, додаткову соціальну відпустку за 2012 - 2018 роки, у кількості 70 календарних днів, а також щорічну чергову відпустку за робочій рік з серпня 2018 року по травень 2019 року у кількості 20 календарних днів, та виплатити вихідну допомогу в розмірі трьохмісячного середнього заробітку на підставі ст. 44 КЗпП України. (а.с. 10).

Наказом директора Центру туризму, спорту та екскурсій від 15.05.2019 року № 106/01-03 було скасовано пункт 2 наказу № 42/01-04 від 15.05.2019 року, та наказано централізованій бухгалтерії управління освіти, науки та молоді Волинської обласної державної адміністрації провести розрахунок згідно з вимогами законодавства та виплатити компенсацію за невикористану щорічну основну відпустку за період роботи з 07 серпня 2018 року по 15 травня 2019 року у кількості 14 календарних днів (а.с. 31).

Відповідно до статті 47 та 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник у день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. У разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен у зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.

Згідно зі статтею 2 Закону України "Про відпустки" право на відпустки забезпечується гарантованим наданням відпустки визначеної тривалості із збереженням на її період місця роботи (посади), заробітної плати (допомоги) у випадках, передбачених цим Законом.

Відповідно до статті 6 Закону України "Про відпустки" щорічна основна відпустка надається працівникам тривалістю не менш як 24 календарні дні за відпрацьований робочий рік, який відлічується з дня укладення трудового договору.

Відповідно до статті 2 Закону України Про оплату праці структура заробітної плати складається з основної заробітної плати, додаткової заробітної плати, а також заохочувальних та компенсаційних виплат.

Відповідно до ч. 1 ст. 21 Закону України Про оплату праці , працівник має право на оплату своєї праці відповідно до актів законодавства і колективного договору на підставі укладеного трудового договору.

За положеннями пункту 2 частини 1 статті 82 КЗпП та пункту 2 частини 1 статті 9 Закону України "Про відпустки" (далі - Закон) до стажу роботи, що дає право на щорічну основну відпустку, зараховується час, коли працівник фактично не працював, але за ним згідно із законодавством зберігалися місце роботи (посада) та заробітна плата повністю або частково (у тому числі час оплаченого вимушеного прогулу, спричиненого незаконним звільненням або переведенням на іншу роботу).

Статтею 4. Закону України "Про відпустки установлюються такі види відпусток:

1) щорічні відпустки: основна відпустка (стаття 6 цього Закону); додаткова відпустка за роботу із шкідливими та важкими умовами праці (стаття 7 цього Закону); додаткова відпустка за особливий характер праці (стаття 8 цього Закону); інші додаткові відпустки, передбачені законодавством;

2) додаткові відпустки у зв`язку з навчанням (статті 13, 14 і 15 цього Закону);

3) творча відпустка (стаття 16 цього Закону);

3-1) відпустка для підготовки та участі в змаганнях (стаття 16 1 цього Закону);

4) соціальні відпустки: відпустка у зв`язку з вагітністю та пологами (стаття 17 цього Закону); відпустка для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку (стаття 18 цього Закону); відпустка у зв`язку з усиновленням дитини (стаття 18 1 цього Закону); додаткова відпустка працівникам, які мають дітей або повнолітню дитину - особу з інвалідністю з дитинства підгрупи А I групи (стаття 19 цього Закону);

5) відпустки без збереження заробітної плати (статті 25, 26 цього Закону).

Законодавством, колективним договором, угодою та трудовим договором можуть установлюватись інші види відпусток.

Згідно пункту 5 частини тринадцятої статті 10 ЗУ Про відпустки щорічні відпустки за бажанням працівника в зручний для нього час надаються одинокій матері ( батьку), які виховують дитину без батька ( матері).

У відповідності до ст.19 Закону України Про відпустки додаткова оплачувана відпустка тривалістю 10 календарних днів без урахування святкових і неробочих днів щорічно надається, зокрема, одинокій матері.

Частина перша статті 24 Закону України Про відпустки та ст. 83 КЗпП України передбачає, що у разі звільнення працівника йому виплачується грошова компенсація за всі не використані ним дні щорічної відпустки, а також додаткової відпустки працівникам, які мають дітей або повнолітню дитину - особу з інвалідністю з дитинства підгрупи А I групи.

Визначення поняття одинока матір передбачено у ст. 18-1 Закону України Про державну допомогу сім`ям з дітьми , відповідно до якої одинокими матерями є, зокрема, особи, які не перебувають у шлюбі, якщо у свідоцтві про народження дитини відсутній запис про батька або запис про батька проведено в установленому порядку органом державної реєстрації актів цивільного стану за вказівкою матері дитини.

Право на додаткову відпустку мають такі одинокі матері: жінка, яка не перебуває у шлюбі і у свідоцтві про народження дитини якої відсутній запис про батька дитини або запис про батька зроблено у встановленому порядку за вказівкою матері, вдова, жінка, яка виховує дитину без батька( в тому числі і розлучена жінка, яка виховує дитину без батька).

Чинне законодавство не містить конретного переліку документів, які слід пред`явити матері, яка виховує дитину без батька, для отримання додаткової соціальної відпустки.

Конституційний суд у своєму рішенні від 15 жовтня 2013 року № 8-рп/2013 у справі щодо офіційного тлумачення положень частини другої статті 233 Кодексу законів про працю України, статтей 1. 12 ЗУ Про оплату праці надав роз`яснення, що у разі порушення роботодавцем законодавства про оплату праці не обмежується будь- яким строком звернення працівника до суду з позовом про стягнення заробітної плати, що йому належить, тобто усіх виплат, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством, незалежно від того, чи було здійснене роботодавцем нарахування таких виплат.

Відповідно до пункту 23 постанови Пленуму Верховного Суду України від 24 грудня 1999 року № 13 Про практику застосування судами законодавства про оплату праці , розглядаючи спори про виплату грошової компенсації за невикористану відпустку, необхідно виходити з того, що згідно зі статтею 83 КЗпП України вона може бути стягнена на вимогу працівника за всі дні невикористаної ним основної й додаткової щорічної відпустки та додаткової відпустки для працівників, які мають дітей, тільки в разі звільнення його з роботи, а під час неї - лише за частину цих відпусток за умови, що тривалість наданих йому при цьому щорічної й додаткової відпусток становить не менше 24 календарних днів та що працівник не є особою віком до 18 років.

Якщо працівник з не залежних від нього причин (не з його вини) не використав щорічну відпустку і за роки, що передували звільненню, суд на підставі статті 238 КЗпП України має право стягнути грошову компенсацію за всі дні невикористаної відпустки.

Аналіз зазначених норм свідчить про те, що всі суми (заробітна плата, вихідна допомога, компенсація за невикористану відпустку, оплата за час тимчасової непрацездатності тощо), належні до сплати працівникові, мають бути виплачені у день звільнення цього працівника. Закон прямо покладає на підприємство, установу, організацію обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. При невиконанні такого обов`язку з вини власника або уповноваженого ним органу наступає передбачена статтею 117 КЗпП України відповідальність.

Враховуючи зазначене, якщо працівник з якихось причин не скористався своїм правом на щорічну відпустку за кілька попередніх років (у т. ч. і за 2, 3, 4 чи більше років), він має право використати їх, а в разі звільнення, незалежно від підстав, йому має бути виплачено компенсацію за всі невикористані дні щорічних відпусток, визначених пунктом 1 частини першої ст. 4 Закону України "Про відпустки".

Як вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_1 є матір`ю, а ОСОБА_5 батьком ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджується дослідженою копією свідоцтва про народження серії НОМЕР_1 від 26.02.2010 року (а.с.46).

Згідно рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 07 листопада 2011 року шлюб між ОСОБА_5 та ОСОБА_1 розірвано (а.с. 17).

Відповідно до довідки, виданої дошкільним навчальним закладом №25 від 13.05.2019 року, батько ОСОБА_6 - ОСОБА_5 , не приймав участі у вихованні своєї доньки, а саме, жодного разу, впродовж 2012 - 2016 років навчання дитини у дошкільному закладі не проводив та не забирав її з дошкільного закладу, не брав участь у батьківських зборах,не цікавився успіхами дитини, не відвідував дитячі свята. Протягом вказаного періоду вихованням і утриманням малолітньої дитини займалась мама (а.с. 16).

Також, згідно довідки Луцького навчально-виховного комплексу № 9 Луцької міської ради від 26 березня 2019 року, не приймав участі у вихованні своєї доньки, зокрема, жодного разу, впродовж 2016 - 2019 років навчання дитини у школі не проводив та не забирав її з школи, не брав участь у батьківських зборах, культурно-спортивних заходах класу, не здавав кошти на харчування на інші потреби дитини у школі (а.с. 15).

За таких підстав в судовому засіданні на підставі належних та допустимих доказів встановлено, що у період з 2012 року по даний час ОСОБА_1 є жінкою, яка виховує одна малолітню дитину та має право на додаткову соціальну відпустку про компенсацію якої вона заявила.

Не заслуговують на увагу суду покликання в судовому засіданні представника відповідача на ту обставину, що позивач за період роботи у Центрі туризму, спорту та екскурсій не набула права на додаткову соціальну відпустку, оскільки у відповідності до листа Міністерства праці та соціальної політики від 14.04.2008 року №235/0/15-08/13 не надала роботодавцю офіційних документів, в яких з достатньою достовірністю підтверджується відсутність участі батька у вихованні дитини. Даний лист міністерства не є нормативно-правовим актом законодавства та носить роз`яснювально-рекомендаційнийхарактер, оскільки чинне законодавство не містить конкретного переліку документів, які слід пред`явити матері, яка виховує дитину без батька, для отримання додаткової соціальної відпустки. Крім того, при звільненні на підтвердження статусу одинокої матері позивач надавала довідки, видані дошкільним навчальним закладом №25 від 13.05.2019 року та навчально-виховним комплексом № 9 Луцької міської ради від 26 березня 2019 року, з яких вбачається факт відсутності участі батька у вихованні дитини.

Разом з тим, підлягає до задоволення вимога позивача про стягнення компенсації за 2 дні невикористаної щорічної основної відпустки, яка не була виплачена їй при звільненні.

Так, як вбачається з розрахунку днів невикористаної відпустки, Центру туризму, спорту та екскурсій вважає, що ОСОБА_1 набула право на 19 днів щорічної основної відпустки за відпрацьований час за період роботи з 31 серпня 2018 року по дату звільнення 15 травня 2019 року, з яких компенсацію за 11 днів їй виплачено, 8 днів нею використано.

Статтею 10 ЗУ Про відпустки передбачено, що право працівника на щорічні основну та додаткові відпустки повної тривалості у перший рік роботи настає після закінчення шести місяців безперервної роботи на даному підприємстві. Щорічні відпустки за другий та наступні роки роботи можуть бути надані працівникові в будь-який час відповідного робочого року.

Таким чином, ОСОБА_1 мала право на відпустку тривалістю 24 календарних днів незалежно від відпрацьованого часу, а відтак, оскільки з 24 днів щорічної основної відпустки 8 днів нею було використано, як встановлено в судовому засіданні за 14 днів останній виплачено компенсацію, а відтак підлягає стягненню компенсація за 2 дні невикористаної щорічної основної відпустки.

Розрахунок суми компенсації за невикористану відпустку проводиться відповідно до норм Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого Постановою КМУ №100 від 08 лютого 1995 р. за тим же алгоритмом, що й нарахування відпускних. Розрахунковим періодом для обчислення середньої заробітної плати для оплати компенсації є останні 12 календарних місяців (без урахування святкових та неробочих днів), які передують місяцю нарахування компенсації. В разі, якщо працівник відпрацював менше року, то розрахунок проводиться за період з першого числа місяця, наступного за місяцем прийняття на роботу до першого числа місяця, в якому нараховується компенсація.

До розрахунку середнього заробітку для визначення компенсації за відпустку включаються основна та додаткова заробітна плата, премії, допомога по тимчасовій непрацездатності, середня зарплата за період відрядження, суми відпускних, доплати за суміщення професій, розширення зони обслуговування та виконання обов`язків тимчасово відсутніх працівників.

Середньоденна заробітна плата визначається шляхом ділення загальної суми доходу за розрахунковий період на кількість календарних днів в розрахунковому періоді. Для отримання суми компенсації потрібно помножити середньоденну заробітну плату на кількість днів, за які сплачується компенсація.

Суд враховує розрахунок наданий відповідачем за 12 місяців у період з квітня 2018 року по травень 2018 року , згідно якого середньоденний заробіток за місяць становить 9 357,09, за день - 317,19 грн. та приходить до висновку, що компенсація за 70 днів невикористаної додаткової відпустки підлягає стягненню в сумі 22 203 гривні 30 копійок та компенсація за невикористані 2 дні щорічної відпустки підлягає стягненню з відповідача у сумі 634,38 грн.

Таким чином, в судовому засіданні встановлено, що відповідач, в порушення вимог ст.ст., 47, 116 КЗпП України, у день звільнення ОСОБА_1 , не виплатив останній всіх сум, що належать їй від підприємства, а саме компенсацію за невикористані 2 дні щорічної відпустки у сумі 634,80 гривень та компенсацію за 70 днів невикористаної додаткової відпустки в сумі 22 203 гривні 30 копійок.

Стосовно позовних вимог ОСОБА_1 про стягнення середнього заробітку за період прострочення за правилами статті 117 КЗпП України, суд дійшов наступних висновків.

У разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку (частина перша статті 117 КЗпП України).

Згідно п.20 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 13 від 24 грудня 1999 року Про практику застосування судами законодавства про оплату праці при розгляду справи про стягнення заробітної плати у зв`язку із затриманням розрахунку при звільненні, що працівникові не були виплачені належні йому від підприємства, організації суми в день звільнення, коли ж він у цей день не був на роботі, - наступного для після пред`явлення ним роботодавцеві вимог про розрахунок, суд на підставі ст. 117 КЗпП України стягує на користь працівника середній заробіток за весь період затримки розрахунку.

Оскільки обов`язок своєчасної виплати заробітної плати і проведення повного розрахунку покладається саме на власника підприємства або уповноваженого ним органу, тому суд вважає, що саме роботодавець повинен доводити ту обставину, що заборгованість по заробітній платі у нього перед працівником відсутня.

З врахуванням наведеного? суд прийшов до висновку, що оскільки з вини відповідача позивачу не виплачено при звільнені всіх сум у строки, визначені ст. 116 КЗпП України, останній вправі згідно ст. 117 КЗпП України вимагати стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку за період з 15 травня 2019 року по 16 вересня 2019 року (дату постановлення рішення суду ).

Відповідно до п.21 постанови Пленуму ВСУ Про практику застосування судами законодавства про оплату праці №13 від 24.12.1999 р. при визначенні середньої заробітної плати слід виходити з того, що в усіх випадках, коли за чинним законодавством вона зберігається за працівником, це слід робити відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою КМУ №100 від 08.02.1995 р.

Відповідно до абзацу 3 пункту 2 Порядку №100, середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарних місяці роботи, що передують події, з якої пов`язана відповідна виплата.

Згідно п.8 Порядку, нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.

Згідно розрахунку наданого відповідачем сума середньоденного заробітку позивача за останні 2 календарних місяці роботи становить 374,16 грн.

Отже, розмір середнього заробітку позивача за час затримки розрахунку при звільненні становить 31 803,60 гривень, з розрахунку: 85 робочих днів (з 15 травня 2019 року по 16 вересня 2019 року (дату постановлення рішення суду ) х 374,16 грн.гривень (середньоденна заробітна плата позивача на день звільнення) .

Таким чином, проаналізувавши зібрані та досліджені в судовому засіданні докази в їх сукупності, суд приходить до висновку, що з Центру туризму, спорту та екскурсій Управління освіти та науки Волинської обласної державної адміністрації в користь ОСОБА_1 компенсацію за 70 днів невикористаної додаткової відпустки в сумі 22 203 (гривні 30 копійок та 2 дні невикористаної щорічної відпустки в сумі 634 гривні 38 копійок тасередній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні в розмірі 31803 ( тридцять одна тисяча вісімсот три) гривні 60 копійок.

Інші доводи та заперечення сторін не заслуговують на увагу та спростовуються вищенаведеними обставинами справи і положеннями законодавства.

Згідно положень ч.6 ст. 141 Цивільного процесуального кодексу України, якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від сплати судових витрат, з другої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, які їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог, а інша частина компенсується за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

У зв`язку з тим, що позивач звільнений від сплати судового збору на підставі ч.1 .п.1 ст.5 Закону України "Про судовий збір", тому судовий збір слід стягнути з відповідача на користь держави.

Керуючись ст.ст. 10, 12, 13, 89, 263, 265 ЦПК України, на підставі ст.ст. 94, 115, 116, 117, 237-1 КЗпП України, суд,-

У Х В А Л И В :

Позов задовольнити.

Стягнути з Центру туризму, спорту та екскурсій Управління освіти та науки Волинської обласної державної адміністрації в користь ОСОБА_1 компенсацію за 70 днів невикористаної додаткової відпустки в сумі 22 203 (двадцять дві тисячі двісті три) гривні 30 копійок та 2 дні невикористаної щорічної відпустки в сумі 634 ( шістсот тридцять чотири) гривні 38 копійок тасередній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні в розмірі 31803 ( тридцять одна тисяча вісімсот три) гривні 60 копійок.

Стягнути з Центру туризму, спорту та екскурсій Управління освіти та науки Волинської обласної державної адміністрації в дохід держави 768 (сімсот шістдесят вісім) гривень 40 копійок судового збору.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення, в разі проголошення вступної та резолютивної частини рішення, зазначений строк обчислюється з дня складення повного тексту рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Позивач: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_2 );

Відповідач: Центр туризму, спорту та екскурсій Управління освіти і науки Волинської обласної державної адміністрації (43025, м. Луцьк, вул. Коперника, 12; код ЄДРПОУ 20123472).

Дата складення повного тексту рішення 20 вересня 2019 року.

Суддя

Луцького міськрайонного суду Т.М.Філюк