Постанова

від 19.09.2019 по справі 813/4688/15

КАСАЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

Іменем України

19 вересня 2019 року

Київ

справа №813/4688/15

адміністративне провадження №К/9901/3738/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: судді-доповідача Берназюка Я.О., судді Желєзного І.В., судді Коваленко Н.В., розглянувши в письмовому провадженні у касаційному порядку адміністративну справу №813/4688/15

за позовом Управління Пенсійного фонду України у Личаківському районі міста Львова

до Публічного акціонерного товариства "ЕКТІавтопром"

про стягнення заборгованості,

за касаційною скаргою Публічного акціонерного товариства "ЕКТІавтопром"

на постанову Львівського окружного адміністративного суду від 01 жовтня 2015 року (у складі головуючого судді Мартинюка В.Я.) та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 12 травня 2016 року (у складі колегії: головуючого судді Носа С. П., суддів Онишкевича Т. В., Яворського І. О.),

В С Т А Н О В И В :

ІСТОРІЯ СПРАВИ

Короткий зміст позовних вимог

Управління Пенсійного фонду України у Личаківському районі м. Львова звернулося в суд з позовом до ПАТ ЕКТІавтопром про стягнення заборгованості в розмірі 149 444 грн. 37 коп.

Позовні вимоги мотивовані тим, що 149 444 грн. 37 коп. заборгованості відповідача підтверджується повідомленнями про суму витрат на виплату пенсій за січень - липень 2015 року. Також, позовна заява мотивована положеннями статті 24 Закону України "Про наукову та науково-технічну діяльність" та Порядком фінансування різниці між сумою пенсії, призначеної науковим (науково-педагогічним) працівникам державних небюджетних підприємств, установ, організацій та вищих навчальних закладів III - IV рівнів акредитації згідно із Законом України "Про наукову і науково-технічну діяльність", та сумою пенсії, обчисленою відповідно до інших законодавчих актів, на яку мають право зазначені особи, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 24 березня 2004 року за №372.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Постановою Львівського окружного адміністративного суду від 01 жовтня 2015 року, залишеною без змін ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 12 травня 2016 року, у позов задоволено.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, виходив з того, що заборгованість відповідача перед позивачем на момент розгляду справи в суді становить 149 444 грн. 37 коп., що підтверджується повідомленнями про суму витрат на виплату пенсій, а відповідачем не надано доказів в спростування викладених обставин.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

Не погоджуючись з рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, відповідач звернувся з касаційною скаргою до Вищого адміністративного суду України, в якій просить скасувати рішення судів попередніх інстанцій і прийняти нове рішення, яким відмовити в задоволенні позову в повному обсязі.

ПРОЦЕСУАЛЬНІ ДІЇ У СПРАВІ ТА КЛОПОТАННЯ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

Касаційна скарга надійшла до суду 02 червня 2016 року.

Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 02 червня 2016 року відкрито касаційне провадження у справі № 813/4688/15, витребувано адміністративну справу та запропоновано сторонам надати заперечення на касаційну скаргу, однак розгляд справи цим судом не був закінчений.

У зв`язку із початком роботи Верховного Суду, на виконання підпункту 4 пункту 1 Розділу VII "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції, чинній з 15 грудня 2017 року, далі - КАС України) матеріали цієї справи передано до Верховного Суду.

Суддя-доповідач ухвалою від 18 вересня 2018 року прийняв до провадження адміністративну справу №813/4688/15 та призначив її до розгляду в порядку письмового провадження за наявними матеріалами без повідомлення та виклику учасників справи колегією у складі трьох суддів з 19 вересня 2019 року.

При розгляді цієї справи в касаційному порядку учасниками справи клопотань заявлено не було.

СТИСЛИЙ ВИКЛАД ОБСТАВИН СПРАВИ, ВСТАНОВЛЕНИХ СУДАМИ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ

Судами попередніх інстанцій, на підставі наявних у матеріалах справи доказів встановлено, що наказом Міністерства автомобільної промисловості СРСР від 17 березня 1986 року № 184 Про створення науково-виробничого об`єднання НВО Автопромпокриття (далі - Наказ № 184) в м. Львові на базі Експериментально-конструкторського технологічного інституту автомобільної промисловості (ЕКТІавтопром) було створено науково-виробниче об`єднання технології і обладнання захисних покрить в автомобільній промисловості - НВО Автопромпокриття у складі: Експериментально-конструкторського технологічного інституту автомобільної промисловості (ЕКТІавтопром) - головна структурна одиниця; Дослідного заводу ЕКТІавтопрому - структурна одиниця (на даний час - Державний Львівський дослідно-експериментальний завод технологічного обладнання).

На підставі наказу Міністерства машинобудування, військово-промислового комплексу і конверсії України № 305Д від 25 червня 1993 року та акту прийняття майна від 23.06.1993 року майно ЕКТІавтопрому прийнято від регіонального відділення Фонду державного майна України по Львівській області на баланс Мінмашпрому України.

Відповідно до статуту державного підприємства Експериментально-конструкторського і технологічного інституту захисних покрить , затвердженого Міністерством машинобудування, військово-промислового комплексу і конверсії України 23 червня 1993 року, перереєстрованого 01 вересня 1993 року, реєстраційний номер 02256, ДП ЕКТІавтопром засновано на державній власності і підпорядковано Міністерству машинобудування, військово-промислового комплексу і конверсії України.

Таким чином, у 1993 року було створено нову юридичну особу ДП ЕКТІавтопром , правонаступником якого є ПАТ ЕКТІавтопром , засновану на державній власності Мінмашпрому України.

У подальшому наказом № 506 від 15 вересня 1993 року Мінмашпрому України Про розподіл основних фондів (далі - Наказ № 506) було проведено розподільний баланс приміщень НВО Автопромпокриття між ЕКТІавтопромом, правонаступником якого є ВАТ ЕКТІавтопром , та Львівським дослідно-експериментальним заводом технологічного обладнання, науково-дослідним підприємством Конекс .

Наказом регіонального відділення Фонду державного майна України по Львівській області від 31 травня 1996 року № 1306 Про затвердження акту оцінки вартості майна Експериментально-конструкторського і технологічного Інституту захисних покрить ЕКТІавтопром та створення ВАТ Експериментально-конструкторський і технологічний Інститут захисних покрить (ВАТ ЕКТІавтопром ) було створено ВАТ ЕКТІавтопром шляхом перетворення державного підприємства Експериментально-конструкторського і технологічного інституту захисних покрить у відкрите акціонерне товариство.

Пунктом 5 вказаного наказу встановлено, що з дати реєстрації відкритого акціонерного товариства державне підприємство Експериментально-конструкторський і технологічний інститут захисних покрить припинив свою діяльність. Правонаступником державного підприємства став ВАТ ЕКТІавтопром (у подальшому - ПАТ ЕКТІавтопром ).

ДОВОДИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

Касаційну скаргу відповідач обґрунтовує тим, що судами першої та апеляційної інстанцій незаконно, з неправильним застосуванням норм матеріального права відмовлено в задоволенні позову. Доводи касаційної скарги зводяться до твердження відповідача про те, що підставою для стягнення із відповідача різниці наукових пенсій є факт встановлення правонаступництва, однак, у матеріалах справи відсутні належні та допустимі докази які б підтверджували те, що ДП ЕКТІавтопром (на сьогодні ПАТ ЕКТІавтопром ) є правонаступником НВО Автопормпокриття чи його структурних одиниць. У зв`язку із чим, суди попередніх інстанцій дійшли помилкового висновку про стягнення із відповідача заборгованості в розмірі 149 444 грн. 37 коп.

21 червня 2016 року до суду надійшли заперечення позивача на касаційну скаргу відповідача, в яких позивач зазначає, що рішення судів першої та апеляційної інстанцій є законними та обґрунтованими, прийнятими з правильним застосуванням норм матеріального права та при дотриманні норм процесуального права, тому просить залишити касаційну скаргу без задоволення, а рішення судів першої та апеляційної інстанцій - без змін.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Оцінка доводів учасників справи і висновків суду першої та апеляційної інстанції

Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та доводам касаційної скарги, а також виходячи з меж касаційного перегляду справи, визначених статтею 341 КАС України, колегія суддів зазначає наступне.

Згідно з положенням частини третьої статті 211 КАС України (в редакції, чинній до 15 грудня 2017 року) та частини четвертої статті 328 КАС України (в редакції, чинній після 15 грудня 2017 року) підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до частин першої, другої та третьої статті 159 КАС України (в редакції, чинній до 15 грудня 2017 року) та частин першої, другої та третьої статті 242 КАС України (в редакції, чинній після 15 грудня 2017 року) судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Крім того, стаття 2 та частина четверта статті 242 КАС України (в редакції, чинній після 15 грудня 2017 року) встановлюють, що судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, а саме бути справедливим та неупередженим, своєчасно вирішувати спір у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Зазначеним вимогам процесуального закону рішення судів попередніх інстанцій відповідають, а вимоги касаційної скарги є необґрунтованими з огляду на наступне.

Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, у межах повноважень та способом, передбаченими Конституцією та законами України.

Норми матеріального права, в цій справі, суд застосовує в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин.

Відповідно до статті 24 Закону України Про наукову і науково-технічну діяльність право на призначення пенсії відповідно до цього Закону поширюється на всіх осіб, які вийшли на пенсію до набрання чинності цим Законом та мають стаж наукової роботи, передбачений частиною другою цієї статті. Призначення пенсій таким працівникам здійснюється відповідно до частин третьої - сьомої цієї статті з дня звернення за призначенням пенсії та за умови звільнення з посади наукового (науково-педагогічного) працівника, за винятком осіб, які працюють за строковим трудовим договором (контрактом), що укладений після досягнення пенсійного віку.

Згідно з положеннями пункту 2 Порядку фінансування різниці між сумою пенсії, призначеної науковим (науково-педагогічним) працівникам державних небюджетних підприємств, установ, організацій та вищих навчальних закладів III - IV рівнів акредитації згідно із Законом України "Про наукову і науково-технічну діяльність", та сумою пенсії, обчисленою відповідно до інших законодавчих актів, на яку мають право зазначені особи, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 24 березня 2004 року за № 372, за рахунок коштів державного бюджету фінансується 50 відсотків різниці у розмірі пенсії наукових (науково-педагогічних) працівників державних небюджетних підприємств, установ, організацій та вищих навчальних закладів III - IV рівнів акредитації у розрахунку на одну особу. Інша частина фінансується за рахунок коштів цих підприємств, установ, організацій та закладів.

Пунктом 4 цього ж Порядку передбачено, що у разі ліквідації або зміни власника підприємства, установи, організації чи вищого навчального закладу III - IV рівнів акредитації різниця у розмірі пенсії фінансується за рахунок коштів їх правонаступників у порядку, що діяв стосовно цих підприємств, установ, організацій та закладів до моменту ліквідації або зміни власника.

Як встановлено судами попередніх інстанцій та підтверджується матеріалами справи, Управлінням Пенсійного фонду України в Личаківському районі м. Львова надіслано повідомлення у відповідності до згаданого Порядку, для відшкодування підприємством витрат Пенсійного фонду України на виплату пенсій, що становлять собою різницю між сумою пенсій, призначених згідно Законом України Про наукову та науково-технічну діяльність , і сумою пенсій, обчислених відповідно до інших законодавчих актів за січень липень 2015 року на суму 149444 грн. 37 коп.

Крім того, судами попередніх інстанцій встановлено наявність постанови Львівського апеляційного адміністративного суду від 06 травня 2015 року згідно з якою постанову Львівського окружного адміністративного суду від 17 лютого 2014 року у справі № 813/6356/13-а скасовано та прийнято нову, якою позов управління Пенсійного фонду України в Личаківському районі м. Львова до ПАТ ЕКТІавтопром задоволено.

Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 06 жовтня 2015 року касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства ЕКТІавтопром залишено без задоволення, а постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 06 травня 2015 року залишено без змін.

Вищевказаною постановою встановлено обставини наявності у відповідача обов`язку на покриття суми витрат на фінансування різниці між сумою пенсії, призначеної відповідно до Законом України Про наукову та науково-технічну діяльність , і сумою пенсій, обчислених відповідно до інших законодавчих.

Відповідно до частини першої статті 72 КАС України (в редакції, чинній до 15 грудня 2017 року), обставини, встановлені судовим рішенням в адміністративній, цивільній або господарській справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Колегія суддів Верховного Суду погоджується із судами попередніх інстанцій про те, що судовим рішенням у справі № 813/6356/13-а встановлено обставини наявності у відповідача обов`язку щодо відшкодування витрат на виплату пенсій, що становлять собою різницю між сумою пенсій, призначених згідно Законом України Про наукову та науково-технічну діяльність , і сумою пенсій, обчислених відповідно до інших законодавчих актів, які в силу положень статті 72 КАС України (в редакції, чинній до 15 грудня 2017 року) не підлягають доказуванню під час розгляду даного спору.

Враховуючи викладене, колегія суддів Верховного Суду вважає вірним висновки суддів попередніх інстанцій про наявність підстав для задоволення позову.

Касаційна скарга не містить належних та обґрунтованих доводів, які б спростовували наведені висновки суду. У ній також не зазначено інших міркувань, які б не були предметом перевірки апеляційного суду та щодо яких не наведено мотивів відхилення такого аргументу.

Розглядаючи цю справу в касаційному порядку Суд також враховує, що згідно з імперативними вимогами стаття 341 КАС України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги; на підставі встановлених фактичних обставин справи лише перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального та дотримання норм процесуального права.

Частиною другою статті 6 КАС України передбачено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Закон України "Про судоустрій і статус суддів" встановлює, що правосуддя в Україні функціонує на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд.

Відповідно до статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.

У пункті 50 рішення Європейського суду з прав людини Щокін проти України (№ 23759/03 та № 37943/06) зазначено про те, що перша та найважливіша вимога статті 1 Першого Протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року полягає в тому, що будь-яке втручання публічних органів у мирне володіння майном повинно бути законним. Говорячи про закон , стаття 1 Першого Протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року посилається на ту саму концепцію, що міститься в інших положеннях цієї Конвенції (див. рішення у справі Шпачек s.r.о. проти Чеської Республіки (Spacek, s.r.o. v. The Czech Republic № 26449/95). Ця концепція вимагає, перш за все, щоб такі заходи мали підстави в національному законодавстві. Вона також відсилає до якості такого закону, вимагаючи, щоб він був доступним для зацікавлених осіб, чітким та передбачуваним у своєму застосуванні (див. рішення у справі Бейелер проти Італії (Beyeler v. Italy № 33202/96).

Суд враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. При цьому, зазначений Висновок також акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану, зокрема у справах "Салов проти України" (№ 65518/01; пункт 89), "Проніна проти України" (№ 63566/00; пункт 23) та "Серявін та інші проти України" (№ 4909/04; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v.Spain) серія A. 303-A; пункт 29).

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

У відповідності до частини першої статті 350 КАС України (в редакції, чинній на момент винесення цього судового рішення) суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Враховуючи наведене, Верховний Суд не встановив неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень і погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанцій у справі.

Рішення судів першої та апеляційної інстанцій у цій справі є законними та обґрунтованими і не підлягають скасуванню, оскільки суди, всебічно перевіривши обставини справи, вирішили спір у відповідності з нормами матеріального права та при дотриманні норм процесуального права, в оскаржених судових рішеннях повно і всебічно з`ясовані обставини в адміністративній справі з наданням оцінки всім аргументам учасників справи, а доводи касаційної скарги їх не спростовують.

Оскільки колегія суддів залишає в силі рішення суду першої та апеляційної інстанцій, то відповідно до статті 139 КАС України судові витрати не підлягають новому розподілу.

Керуючись статтями 341, 345, 349, 350, 355, 356, 359 КАС України,

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства "ЕКТІавтопром" залишити без задоволення.

Постанову Львівського окружного адміністративного суду від 01 жовтня 2015 року та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 12 травня 2016 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий Я.О. Берназюк

Судді: І.В. Желєзний

Н.В. Коваленко