Ухвала

від 13.09.2019 по справі 199/6810/19

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Провадження № 11-сс/803/1262/19 Справа № 199/6810/19 Суддя у 1-й інстанції - ОСОБА_1 Суддя у 2-й інстанції - ОСОБА_2

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 вересня 2019 року м. Дніпро

Колегія суддів Судової палати з розгляду кримінальних справ Дніпровського апеляційного суду у складі:

головуючого судді доповідача ОСОБА_2

суддів ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,

за участю:

секретаря судового засідання ОСОБА_5 ,

прокурора ОСОБА_6 ,

адвоката ОСОБА_7 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпро апеляційну скаргу представника ОСОБА_8 та ОСОБА_9 - адвоката ОСОБА_7 на ухвалу слідчого судді Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 19 серпня 2019 року про арешт майна у кримінальному провадженні № 12019040630001186 від 11.07.2019 року, -

ВСТАНОВИЛА:

Ухвалоюслідчого суддівід 19 серпня 2019року було задоволено клопотання прокурора Дніпропетровської місцевої прокуратури № 1 та накладено арешт на нерухоме майно, що знаходиться за адресою: м. Дніпро, вул.Донецьке шосе, 8м.

Мотивуючи ухвалене рішення слідчий суддя зазначив, що правовою підставою для арешту зазначеного майна є п.1 ч. 2 ст. 170 КПК України збереження речових доказів.

Арешт зазначеного майна є розумним та співмірним із завданням кримінального провадження і вищенаведені конкретні ознаки розкривають наявність публічного інтересу, що переважає над приватними інтересами особи, яка є власником зазначеного майна.

Арешт майна не тягне за собою непоправного обмеження охоронюваних законом прав та законних інтересів власника зазначеного майна.

В апеляційнійскарзі тадоповненнях донеї адвокат ОСОБА_7 просить визнатипричини пропускустроку оскарженняухвали,скасувати ухвалуслідчого суддіта постановитинову ухвалу,якою відмовитив задоволенніклопотання про арешт майна.

В обґрунтування поновлення строку зазначає, що розгляд справи відбувся без участі сторін по справі, власникам арештованого майна стало відомо про накладення арешту на належне їм майно лише 02 вересня 2019 року, по час подання даної апеляційної скарги жоден з апелянтів копію ухвали не отримував.

В обґрунтування апеляційної скарги зазначає, що прокурор не мав жодного уявлення хто є власником арештованого майна на час подання клопотання, це підтверджується й текстом самої ухвали.

Вказує, що не наведено доказів того, що вказане майно має ознаки речових доказів, в ухвалі не наведено жодного ризику приховування, пошкодження, псування, знищення, перетворення, відчуження майна, оскільки суд не мав інформації про те, хто є законним власником майна, на яке слідчий суддя наклав арешт та не посилається на документи, що підтверджують право власності скаржників, слідчий суддя не з`ясував такі обставини, що прокурор, подавши клопотання про арешт майна, не дотримався вимог ч. 2 ст. 171, ч. 3 ст. 132 КПК України щодо надання документів, які підтверджують право власності на майно, що належить арештувати, існування обґрунтованої підозри, з матеріалів справи не має можливості встановити вартість майна, яке належить арештувати, його кількість, не надано належних доказів розміру шкоди, завданої кримінальним правопорушенням та хто є в цьому кримінальному провадженні законним володільцем або власником земельної ділянки, а тому не зрозуміло, кому саме завдано шкоду, у даному кримінальному провадженні відсутній потерпілий, цивільний позов ніким не заявлявся.

Також зазначає, що за двома абсолютно аналогічними клопотаннями про арешт майна постановлено дві ухвали аналогічного змісту та двічі накладено арешт на одне й те саме майно.

Враховуючи, що розгляд справи відбувся без участі сторін по справі, власникам арештованого майна стало відомо про накладення арешту на належне їм майно лише 02 вересня 2019 року, то строк на подачу апеляційної скарги колегія суддів ввжає не пропущеним.

Заслухавши суддю-доповідача, прокурора, який заперечував проти апеляційної скарги, просив залишити ухвалу без зміни, захисника, який просив ухвалу слідчого судді скасувати, постановити нову ухвалу, якою у задоволенні клопотання прокурора відмовити, вивчивши матеріали судового провадження та апеляційні доводи, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягають з наступних підстав.

Відповідно до ч. 1 ст. 170 КПК України, арештом майна є тимчасове, до скасування у встановленому цим Кодексом порядку, позбавлення за ухвалою слідчого судді або суду права на відчуження, розпорядження та/або користування майном, щодо якого існує сукупність підстав чи розумних підозр вважати, що воно є доказом злочину, підлягає спеціальній конфіскації у підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб, конфіскації у юридичної особи, для забезпечення цивільного позову, стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди, можливої конфіскації майна. Завданням арешту майна є запобігання можливості його приховування, пошкодження, псування, зникнення, втрати, знищення, використання, перетворення, пересування, передачі, відчуження. Слідчий, прокурор повинні вжити необхідних заходів з метою виявлення та розшуку майна, на яке може бути накладено арешт у кримінальному провадженні, зокрема шляхом витребування необхідної інформації у Національного агентства України з питань виявлення, розшуку та управління активами, одержаними від корупційних та інших злочинів, інших державних органів та органів місцевого самоврядування, фізичних і юридичних осіб.

Згідно ч. 2 ст. 170 КПК України, арешт майна допускається з метою забезпечення:

1) збереження речових доказів;

2) спеціальної конфіскації;

3) конфіскації майна як виду покарання або заходу кримінально-правового характеру щодо юридичної особи;

4) відшкодування шкоди, завданої внаслідок кримінального правопорушення (цивільний позов), чи стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди.

Відповідно до ч. 2 ст. 131 КПК України арешт майна є одним з видів заходів забезпечення кримінального провадження, а отже за правилами ст. 132 КПК України його застосування не допускається, якщо слідчий, прокурор не доведе, що:

- існує обґрунтована підозра щодо вчинення кримінального правопорушення такого ступеня тяжкості, що може бути підставою для вжиття заходів забезпечення кримінального провадження;

- потреби досудового розслідування виправдовують такий ступінь втручання у права і свободи, про який йдеться у клопотанні слідчого або прокурора;

- може бути виконане завдання, для виконання якого слідчий, прокурор звертається з клопотанням.

У рішенніЄвропейського судуз правлюдини від07.06.2007р.у справі«Смирнов протиРосії» буловисловлено правовупозицію проте,що при вирішенні питання про можливість утримання державою речових доказів належить забезпечувати справедливу рівновагу між, з одного боку, суспільним інтересом та правомірною метою, а з іншого боку вимогами охорони фундаментальних прав особи. Для утримання речей державою у кожному випадку має існувати очевидна істотна причина.

Відповідно до ст. 98 КПК України, речовими доказами є матеріальні об`єкти, які були знаряддям вчинення кримінального правопорушення, зберегли на собі його сліди або містять інші відомості, які можуть бути використані як доказ факту чи обставин, що встановлюються під час кримінального провадження, в тому числі предмети, що були об`єктом кримінально протиправних дій, гроші, цінності та інші речі, набуті кримінально протиправним шляхом або отримані юридичною особою внаслідок вчинення кримінального правопорушення.

Відповідно до ч. 10 ст. 170 КПК України арешт може бути накладений у встановленому цим Кодексом порядку на рухоме чи нерухоме майно, гроші у будь-якій валюті готівкою або у безготівковій формі, в тому числі кошти та цінності, що знаходяться на банківських рахунках чи на зберіганні у банках або інших фінансових установах, видаткові операції, цінні папери, майнові, корпоративні права, щодо яких ухвалою чи рішенням слідчого судді, суду визначено необхідність арешту майна.

Приймаючи рішення за апеляційною скаргою, колегія суддів враховує, що постановою від 12 серпня 2019 року нерухоме майно, що розташоване за адресою: м. Дніпро, вул. Донецьке Шосе, буд. 8м, було визнано речовим доказом у кримінальному провадженні № 12019040630001186 як об`єкт кримінальних протиправних дій. З наведених підстав колегія суддів вважає, що слідчий суддя дійшов правильного висновку про доцільність арешту нерухомого майна, що знаходиться за адресою: м. Дніпро, вул. Донецьке Шосе, буд. 8м.

Беручи до уваги, що арештоване майно є речовим доказом по даному кримінальному провадженню, тому, з метою забезпечення його збереження та запобігання відчуження слідчий суддя дійшов правильно висновку про необхідність накладення арешту на вказане нерухоме майно, шляхом заборони відчуження, використання та розпорядження ним.

Що стосується вимог апеляційної скарги в частині того, що прокурор не дотримався норм КПК України щодо надання документів, які підтверджують право власності на майно, що належить арештувати, існування обґрунтованої підозри, що з матеріалів справи не має можливості встановити вартість майна, яке належить арештувати, його кількість, не надано належних доказів розміру шкоди, завданої кримінальним правопорушенням та хто є в цьому кримінальному провадженні законним володільцем або власником земельної ділянки, а тому не зрозуміло, кому саме завдано шкоду, у даному кримінальному провадженні відсутній потерпілий, цивільний позов ніким не заявлявся, то колегія суддів не вважає їх слушними, оскільки у випадку, передбаченому пунктом 1 частини другої статті 170 КПК України, арешт накладається на майно будь-якої фізичної або юридичної особи за наявності достатніх підстав вважати, що воно відповідає критеріям, зазначеним у статті 98 цього Кодексу, що має місце в даному випадку.

Обставини, зазначені в апеляційній скарзі, на думку колегії суддів не перешкоджають накладенню арешту на майно, визнане речовим доказом.

Зважаючи на вищевикладене, слідчий суддя обґрунтовано, у відповідності до вимог ст.ст. 131-132, 170 - 173 КПК України, наклав арешт на вищезазначене майно, з метою запобігання можливості подальшого приховування, пошкодження, псування, знищення, перетворення, відчуження, врахувавши при цьому і наслідки від вжиття такого заходу забезпечення кримінального провадження для інших осіб, та забезпечивши своїм рішенням розумність та співрозмірність обмеження права власності завданням кримінального провадження, а тому вимоги апелянта щодо відсутності належних підстав для арешту вказаного нерухомого майна, колегія суддів визнає непереконливими.

Істотних порушень норм КПК України, які могли б стати підставою для скасування ухвали слідчого судді, колегією суддів не вбачається як з матеріалів провадження, так і зі змісту апеляційної скарги.

При цьому колегія суддів враховує і те, що у відповідності до вимог ст. 174 КПК України законний представник, інший власник або володілець майна, які не були присутні при розгляді питання про арешт майна, мають право заявити клопотання про скасування арешту майна, а також і те, що арешт майна може бути скасовано повністю чи частково ухвалою слідчого судді під час досудового розслідування чи суду під час судового провадження за клопотанням власника або володільця майна, якщо вони доведуть, що в подальшому застосуванні цього заходу відпала потреба або арешт накладено необґрунтовано.

Керуючись ст. ст. 131, 132, 170-173, 405, 407, 419, 422 КПК України, колегія суддів, -

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу представника ОСОБА_8 та ОСОБА_9 - адвоката ОСОБА_7 залишити без задоволення.

Ухвалу слідчого судді Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 19 серпня 2019 року про арешт майна у кримінальному провадженні № 12019040630001186 від 11.07.2019 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та касаційному оскарженню не підлягає.

Судді: