Рішення

від 02.09.2019 по справі 910/7494/19

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

02.09.2019Справа № 910/7494/19 Господарський суд міста Києва у складі головуючого судді - Приходько І.В.

при секретарі судового засідання - Асадові В.В.,

розглянувши у судовому засіданні матеріали

позовної заяви Товариства з обмеженою відповідальністю "АПОЛЛО"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "ДЖЕНЕРАЛ ІНЖИНІРИНГ"

про стягнення 79 705,62 грн.

за участю представників:

від позивача: Борисенко Ю.В.

від відповідача: не з`явився.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "АПОЛЛО" звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "ДЖЕНЕРАЛ ІНЖИНІРИНГ" про стягнення (з урахуванням уточненої ціни позову) 79 705,62 грн., а саме: 30 792,58 грн. - сума основного боргу, 2 023,30 грн. - пеня, 4 618,89 грн. - штраф, 788,37 грн. - відсотки за користування чужими коштами, 834,84 грн. - інфляційні втрати, 40 647,64 грн. - неустойка в розмірі подвійної орендної плати згідно ст. 785 Цивільного кодексу України.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідач несвоєчасно та не в повному обсязі здійснював орендні платежі за договором оренди нежитлових приміщень № 1033/01 від 01.04.2017, а також своєчасно не повернув орендоване приміщення на вимогу позивача після розірвання договору, внаслідок чого утворилась заборгованість, на яку також нараховано відповідні санкції.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 03.07.2019 (після усунення позивачем недоліків позовної заяви) відкрито провадження у справі за вищевказаним позовом, ухвалено здійснювати розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням сторін та призначено судове засідання у справі на 05.08.2019.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 05.08.2019 прийнято до розгляду заяву про збільшення позовних вимог, розгляд справи відкладено на 19.08.2019.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 19.08.2019 розгляд справи відкладено на 02.09.2019.

У судовому засіданні 02.09.2019 представник позивача підтримав позовні вимоги та просив задовольнити їх в повному обсязі.

Представник відповідача у судове засідання 02.09.2019 не з`явився. Відзиву, заяв та клопотань до суду не надав. Про час та місце судового засідання був повідомлений належним чином, направленням на адресу місцезнаходження ухвали суду від 19.08.2019.

Так, копія ухвали Господарського суду міста Києва від 19.08.2019 була надіслана рекомендованим листом з повідомленням про вручення поштового відправлення № 0103051977746 на адресу місцезнаходження відповідача, яка зазначена в позовній заяві та відповідає відомостям, внесеним до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань як юридична адреса місцезнаходження відповідача. Крім того, копія ухвали Господарського суду міста Києва від 19.08.2019 була надіслана рекомендованим листом з повідомленням про вручення поштового відправлення № 0103051977738 на поштову адресу відповідача, яка зазначена у реквізитах укладеного між сторонами Договору.

Разом з цим, згідно відомостей з офіційного веб-сайту Укрпошта , обидва поштові відправлення № 0103051977746 та № 0103051977738 не були вручено адресату, про що здійснено відмітку: "не вручено під час доставки, інші причини".

За приписами п. 5 ч. 6 ст. 242 Господарського процесуального кодексу України, днем вручення судового рішення є, зокрема, день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.

Відтак, день проставлення у поштовому повідомленні відповідної відмітки вважається днем вручення відповідачу ухвали суду про призначення справи до судового розгляду по суті в силу положень п. 5 ч. 6 ст. 242 Господарського процесуального кодексу України.

Крім того, судом також враховано, що за приписами частини 1 статті 9 Господарського процесуального кодексу України ніхто не може бути позбавлений права на інформацію про дату, час і місце розгляду своєї справи або обмежений у праві отримання в суді усної або письмової інформації про результати розгляду його судової справи. Будь-яка особа, яка не є учасником справи, має право на доступ до судових рішень у порядку, встановленому законом. Відповідно до частини 2 статті 2 Закону України "Про доступ до судових рішень" усі судові рішення є відкритими та підлягають оприлюдненню в електронній формі не пізніше наступного дня після їх виготовлення і підписання.

Згідно з ч.ч. 1, 2 ст. 3 Закону України "Про доступ до судових рішень", для доступу до судових рішень загальної юрисдикції Державна судова адміністрація України забезпечує ведення Єдиного державного реєстру судових рішень. Єдиний державний реєстр судових рішень - автоматизована система збирання, зберігання, захисту, обліку, пошуку та надання електронних копій судових рішень.

Судові рішення, внесені до Реєстру, є відкритими для безоплатного цілодобового доступу на офіційному веб-порталі судової влади України (ч. 1 ст. 4 Закону України "Про доступ до судових рішень").

Враховуючи наведене, господарський суд зазначає, що відповідач не був позбавлений права та можливості ознайомитись з ухвалами суду у Єдиному державному реєстрі судових рішень (www.reyestr.court.gov.ua).

Відповідно до ч. 4 ст. 13 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Суд зазначає, що в силу вимог частини 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов`язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.

Обов`язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч. 1 ст. 6 даної Конвенції (§ 66 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 р. у справі "Смірнова проти України).

Відповідно до Листа Верховного Суду України головам апеляційних судів України №1-5/45 від 25 січня 2006, у цивільних, адміністративних і господарських справах перебіг провадження для цілей статті 6 Конвенції розпочинається з моменту подання позову і закінчується винесенням остаточного рішення у справі.

Критерії оцінювання "розумності" строку розгляду справи є спільними для всіх категорій справ (цивільних, господарських, адміністративних чи кримінальних). Це - складність справи, поведінка заявника та поведінка органів державної влади (насамперед, суду). Відповідальність держави за затягування провадження у справі, як правило, настає у випадку нерегулярного призначення судових засідань, призначення судових засідань з великими інтервалами, затягування при передачі або пересиланні справи з одного суду в інший, невжиття судом заходів до дисциплінування сторін у справі, свідків, експертів, повторне направлення справи на додаткове розслідування чи новий судовий розгляд.

Всі ці обставини судам слід враховувати при розгляді кожної справи, оскільки перевищення розумних строків розгляду справ становить порушення прав, гарантованих пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини, а збільшення кількості звернень до Європейського суду з прав людини не лише погіршує імідж нашої держави на міжнародному рівні, але й призводить до значних втрат державного бюджету.

Згідно із ч. 1 ст. 202 Господарського процесуального кодексу України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.

Разом з цим, згідно з ч. 2 ст.178 Господарського процесуального кодексу України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.

Приймаючи до уваги, що відповідач у визначений судом строк не подав відзив на позов, не заявив жодних заяв, клопотань та заперечень, не направив повноважного представника у судові засідання, а відтак не скористався наданими йому процесуальними правами, за висновками суду, у матеріалах справи достатньо документів, які мають значення для правильного вирішення спору, внаслідок чого справа з метою дотримання процесуальних строків вирішення спору може бути розглянута за наявними у ній документами.

Дослідивши наявні в матеріалах справи докази, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні дані, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд,-

ВСТАНОВИВ:

01.04.2017 між Товариством з обмеженою відповідальністю "АПОЛЛО" (позивач, орендодавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю "ДЖЕНЕРАЛ ІНЖИНІРИНГ" (відповідач, орендар) було укладено договір оренди нежилих приміщень № 1033/01 (далі - Договір), відповідно до умов якого, орендодавець передає, а орендар приймає в тимчасове орендне користування нежилі приміщення за адресою: 02081, м. Київ, вул. Здолбунівська 7-Д, корпус Д , що належить орендодавцю на праві свідоцтва про право власності від 07.03.2013, загальною площею: а) 180 кв.м., балансовою вартістю 360000 грн.; б) 116 кв.м., балансовою вартістю 174000 грн.

Актом прийому-передачі від 01.04.2017, підписаним представниками обох сторін підтверджується приймання відповідачем вищезазначених нежитлових приміщень.

Додатковою угодою № 1 від 31.07.2017 підтверджується, що сторони дійшли згоди про часткове повернення з 31.07.2017 по акту прийму-передачі з тимчасового орендного користування нежилого приміщення площею 90 кв.м.

Додатковою угодою № 2 від 28.02.2018 підтверджується, що сторони дійшли згоди про часткове повернення з 28.02.2018 по акту прийму-передачі з тимчасового орендного користування нежилого приміщення площею 90 кв.м.

Відповідними актами прийому-передачі від 31.07.2017 та від 28.02.2018 підтверджується фактичне повернення орендарем нежилих приміщень загальною площею 180 кв.м.

Таким чином, починаючи з 01.03.2018 в орендному користуванні відповідача залишилося 116 кв.м. орендованих нежитлових приміщень.

Спір у справі виник у зв`язку з тим, що, починаючи з листопада 2018 року відповідач не проводить оплату орендних платежів згідно умов Договору, а також не повертає нежилі приміщення за актом приймання-передачі на вимогу орендодавця, у зв`язку з чим позивачем заявлено до стягнення з відповідача суму основної заборгованості, неустойку, відсотки річних та інфляційні втрати.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, та, враховуючи те, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню, враховуючи наступне.

Відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Згідно з ч. 1 ст. 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (ч. 1 ст. 627 Цивільного кодексу України).

Згідно зі ст. 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Частина 1 статті 759 ЦК України передбачає, що за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов`язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.

Аналогічні норми містяться в положеннях ст. 283 Господарського кодексу України.

Пунктом 3.3. Договору встановлено, що орендар самостійно протягом семи робочих днів, починаючи з 20-го числа кожного місяця сплачує на рахунок орендодавця загальну суму орендної платні, що обумовлена даним Договором.

Як вбачається з матеріалів справи, відповідач систематично порушував умови Договору в частині повної та своєчасної сплати орендних платежів, зокрема, починаючи з листопада 2018 року.

Відповідачем не надано належних та допустимих доказів на спростування доводів позивача стосовно порушення орендарем договірних зобов`язань по своєчасній сплаті орендних платежів, яке відбулося з листопада 2018 року. Банківською довідкою №012/248 від 28.05.2019, яка міститься в матеріалах справи, також підтверджено, що за період з 01.11.2018 по 28.05.2019 безготівкових надходжень на розрахунковий рахунок позивача від ТОВ "ДЖЕНЕРАЛ ІНЖИНІРИНГ" не надходило.

Відповідно до статті 629 Цивільного кодексу України, договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (стаття 525 Цивільного кодексу України).

Частиною першою статті 193 Господарського кодексу України встановлено, що суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Не допускаються одностороння відмова від виконання зобов`язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов`язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином (частина 7 статті 193 Господарського кодексу України).

Враховуючи вищевикладене, суд зазначає про обґрунтованість та доведеність доводів позивача в частині того, що відповідачем порушувалися строки сплати орендних платежів, внаслідок чого заборгованість за період 01.11.2018 по 16.04.2019 склала 30 792,58 грн.

Враховуючи, що відповідач не скористався правом на подання відзиву у визначений судом строк, не надав суду жодних належних та допустимих доказів, які б спростовували заявлені позовні вимоги та свідчили про відсутність у нього обов`язку сплатити заявлену до стягнення заборгованість, господарський суд приходить до висновку, що позовні вимоги про стягнення основного боргу в сумі 30 792,58 грн. нормативно та документально доведені, а тому підлягають задоволенню.

Судом встановлено, що пунктом 4.9. Договору сторони передбачили, що у разі невиконання узятих на себе зобов`язань, а саме несвоєчасну оплату до 10-го числа місяця, що слідує за звітним, згідно п. 3.3. Договору орендного платежу або/та компенсації комунальних платежі, експлуатаційних витрат - Договір вважається автоматично достроково розірваним.

В свою чергу, з матеріалів справи вбачається, що позивачем на юридичні та поштові адреси відповідача направлялися претензії-вимоги від 06.03.2019 та від 01.04.2019 про проведення повного розрахунку за Договором та повернення орендованих приміщень за актом прийому-передачі орендодавцю в строк до 31.03.2019 та до 05.04.2019 відповідно.

Таким чином, відповідача було повідомлено про розірвання Договору через несвоєчасну оплату орендних платежів на підставі п. 4.9. Договору, у зв`язку з чим у останнього виник обов`язок повернути об`єкт оренди за актом приймання - передачі негайно або у строк, визначений орендарем.

Відповідно до частини 1 статті 785 Цивільного кодексу України у разі припинення договору найму наймач зобов`язаний негайно повернути наймодавцеві річ у стані, в якому вона була одержана, з урахуванням нормального зносу, або у стані, який було обумовлено в договорі.

Відповідно до частини другої ст. 795 ЦК України повернення наймачем предмета договору найму оформляється відповідним документом (актом), який підписується сторонами договору. З цього моменту договір найму припиняється.

Таким чином, як статтею 785 Цивільного кодексу України так і умовами укладеного між сторонами договору передбачено право орендодавця вимагати повернення речі у разі припинення або розірвання договору оренди.

Згідно з частиною третьою статті 653 Цивільного кодексу України у разі зміни або розірвання договору зобов`язання змінюється або припиняється з моменту досягнення домовленості про зміну або розірвання договору, якщо інше не встановлено договором чи не обумовлено характером його зміни.

Діюче законодавство України в сфері орендних правовідносин розрізняє (1) орендну плату, як плату або фіксований платіж, що справляється з наймача за користування майном, як правило щомісячно (ч.1 ст. 759 ЦК, ст. 762 ЦК, ч. 1 ст. 283 ГК, ст. 286 ГК), та є істотною умовою договору оренди між суб`єктами господарювання (ч. 1 ст. 284 ГК), та (2) неустойку у розмірі подвійної плати за користування річчю за час прострочення виконання наймачем обов`язку зі своєчасного її повернення в разі припинення договору найму (ст.291 ГК, ч. 2 ст. 785 ЦК), що застосовується за вимогою орендодавця та на відміну від орендної плати не є фіксованим платежем.

Так, ч. 2 ст. 785 ЦК України встановлено, що у разі, якщо орендар не виконує обов`язку щодо повернення речі, орендодавець має право вимагати від орендаря сплати неустойки у розмірі подвійної плати за користування річчю за час прострочення.

Враховуючи вищезазначене, а також беручи до уваги те, що можливість застосування даної неустойки та її нарахування передбачено нормами ЦК України, тоді як сторонами в договорі не передбачено будь-яких обмежень чи виключень для її застосування, суд вважає за можливе застосувати для даних правовідносин неустойку, передбачену частиною 2 статті 785 ЦК України.

Таким чином, суд визнає обґрунтованими вимоги позивача про стягнення з відповідача неустойки за несвоєчасне повернення орендованого майна. Разом з цим, здійснивши перерахунок суми неустойки за заявлений позивачем період (17.04.2019 по 31.07.2019), суд дійшов висновку, що арифметично вірною, обґрунтованою та здійсненою у відповідності до приписів законодавства є сума неустойки у розмірі 39 778,88 грн., а відтак саме така сума підлягає стягненню з відповідача на користь позивача.

У зв`язку з простроченням виконання грошового зобов`язання позивач також просить стягнути з відповідача 2 023,30 грн. - пені, 4 618,89 грн. - штрафу, 788,37 грн. - відсотків за користування чужими коштами, 834,84 грн. - інфляційних втрат.

За змістом з ч. 2 ст. 217 ГК України одним з видів господарських санкцій є штрафні санкції, до яких віднесено штраф та пеню (ч. 1 ст. 230 ГК України).

За приписами ч.1 ст. 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання (ч. 3 ст. 549 Цивільного кодексу України).

Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання (ч. 2 ст. 549 Цивільного кодексу України).

Відповідно до ст. 230 Господарського кодексу України, штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання. Суб`єктами права застосування штрафних санкцій є учасники відносин у сфері господарювання, зазначені у статті 2 цього Кодексу.

Згідно із ч. 6 ст. 231 Господарського кодексу України штрафні санкції за порушення грошових зобов`язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

Частиною 6 статті 232 ГК України передбачено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

Судом встановлено, що відповідальність у вигляді пені за порушення строку оплати за оренду приміщень передбачена у пунктах 4.6, 4.7 Договору, відповідно до яких, у разі порушення орендарем строку проведення оплати або у випадку неповної сплати орендної плати, орендодавець має право вимагати сплати пені в розмірі подвійної облікової ставки НБУ за кожен день прострочення платежу.

Розрахунок пені у сумі 2 023,30 грн. є арифметично вірним, обґрунтованим та здійсненим у відповідності до приписів законодавства, у зв`язку із чим вимоги у цій частині суд задовольняє повністю.

В пункті 4.6. Договору сторони також погодили, що орендар сплачує орендодавцю штраф в розмірі 15% від загальної суми орендної плати за місяць, в якому не було проведено оплату.

Судом перевірено здійснений позивачем розрахунок штрафу та встановлено, що він також є арифметично вірним, у зв`язку із чим вимога про стягнення 4 618,89 грн. штрафу підлягає задоволенню.

При цьому суд зауважує, що можливість одночасного стягнення пені та штрафу за порушення окремих видів господарських зобов`язань передбачено частиною другою статті 231 Господарського кодексу України.

В інших випадках порушення виконання господарських зобов`язань чинне законодавство не встановлює для учасників господарських відносин обмежень передбачати в договорі одночасне стягнення пені та штрафу, що узгоджується із свободою договору, встановленою статтею 627 Цивільного кодексу України, коли сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Відповідно до частини 3 статті 6 Цивільного кодексу України сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд, крім випадків, якщо в цих актах прямо вказано про це, а також у разі, якщо обов`язковість для сторін положень актів цивільного законодавства випливає з їх змісту або із суті відносин між сторонами. Заборона на застосування пені та штрафу прямо не випливає з закону чи із суті відносин сторін, що дозволяє здійснити відповідне врегулювання у договорі.

При цьому, одночасне стягнення з учасника господарських відносин, який порушив господарське зобов`язання за договором, штрафу та пені не суперечить ст. 61 Конституції України, оскільки згідно зі ст. 549 Цивільного кодексу України пеня та штраф є формами неустойки, а відповідно до ст. 230 Господарського кодексу України - видами штрафних санкцій, тобто не є окремими та самостійними видами юридичної відповідальності. У межах одного виду відповідальності може застосовуватися різний набір санкцій. Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 09.02.2018 у справі №911/2813/17.

Таким чином, судом встановлено, що у даному спорі договором передбачено господарсько-правову відповідальність за порушення умов договору (порушення строків розрахунків) у вигляді сплати неустойки - пені та штрафу.

Стосовно позовних вимог щодо стягнення 15 % річних за користування чужими коштами у розмірі 788,37 грн. та інфляційних втрат у розмірі 834,84 грн., суд враховує наступне.

Як унормовано приписами статті 625 ЦК України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання; боржник , який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Статтею 625 Цивільного кодексу України визначено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання.

Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Отже, передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отримання компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

При цьому слід зауважити, що у випадках порушення грошового зобов`язання суд не має правових підстав приймати доводи боржника з посиланням на неможливість виконання грошового зобов`язання через відсутність необхідних коштів (стаття 607 ЦК України) або на відсутність вини (статті 614, 617 ЦК України чи стаття 218 ГК України).

За своїми ознаками, індекс інфляції є збільшенням суми основного боргу у зв`язку з девальвацією грошової одиниці України, а 3% річних є платою за користування чужими коштами в цей період прострочення виконання відповідачем його договірного зобов`язання, і за своєю правовою природою вони є самостійними від неустойки способами захисту, цивільних прав і забезпечення виконання цивільних зобов`язань, а не штрафною санкцією.

Сплата трьох процентів річних від простроченої суми (якщо інший їх розмір не встановлений договором або законом), так само як й інфляційні нарахування, не мають характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові. (аналогічна правова позиція викладена у постанові Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 №14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов`язань").

Суд звертає увагу, що у пункті 4.6. Договору сторони погодили, зокрема, що у випадку, якщо порушення проведення оплати за орендну приміщень триває більше 10 календарних днів, то орендар, на вимогу орендодавця також сплачує 15% річних згідно ст. 625 ЦК України за користування чужими коштами.

Таким чином, в умовах договору сторонами передбачений інший розмір відсотків річних, а саме 15%, право на яке надано кредитору у разі прострочення грошового зобов`язання статтею 625 Цивільного кодексу України.

Здійснивши перевірку наданого позивачем розрахунку 15% річних та інфляційних втрат в межах заявленого періоду, суд дійшов висновку про те, що він є арифметично вірним та обґрунтованим, а тому позовні вимоги про стягнення 15 % річних за користування чужими коштами у розмірі 788,37 грн. та інфляційних втрат у розмірі 834,84 грн., підлягають задоволенню.

Приписами ст. ст. 76, 77 Господарського процесуального кодексу України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Згідно із ст. ст. 78, 79 Господарського процесуального кодексу України, достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Статтею 86 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Враховуючи, що відповідач не скористався правом на подання відзиву у визначений судом строк, не надав суду жодних належних та допустимих доказів, які б спростовували заявлені позовні вимоги та свідчили про відсутність у нього обов`язку сплатити заявлену до стягнення заборгованість, господарський суд приходить до висновку, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню, з огляду на здійснений судом перерахунок неустойки за неповернення орендованого приміщення, в межах заявлених позивачем періодів.

З огляду на викладене, оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог та стягнення з відповідача на користь позивача 30 792,58 грн. основного боргу, 2 023,30 грн. - пені, 4 618,89 грн. - штрафу, 788,37 грн. - відсотків за користування чужими коштами, 834,84 грн. - інфляційних втрат та 39 778,88 грн. - неустойки у розмірі подвійної орендної плати за неповернення приміщень. В іншій частині позовних вимог суд відмовляє, зважаючи на встановлені у даному рішенні обставини.

Згідно з ч. 1 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

У зв`язку з перебуванням судді Приходько І.В. на лікарняному, повний текст рішення складено та підписано 23.09.2019.

На підставі викладеного, керуючись статтями 73-74, 76-79, 86, 129, 233, 237-238, 240-242 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва, -

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "ДЖЕНЕРАЛ ІНЖИНІРИНГ" (02081, м. Київ, вул. Здолбунівська, буд. 7Д, корпус Г, ідентифікаційний код 38418341) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "АПОЛЛО" (01032, м. Київ, вул. Старовокзальна, буд. 17, ідентифікаційний код 24099262) 30 792 (тридцять тисяч сімсот дев`яносто дві) грн. 58 коп. основного боргу, 2 023 (дві тисячі двадцять три) грн. 30 коп. - пені, 4 618 (чотири тисячі шістсот вісімнадцять) грн. 89 коп. - штрафу, 788 (сімсот вісімдесят вісім) грн. 37 коп. - відсотків за користування чужими коштами, 834 (вісімсот тридцять чотири) грн. 84 коп. - інфляційних втрат, 39 778 (тридцять дев`ять тисяч сімсот сімдесят вісім) грн. 88 коп. - неустойки у розмірі подвійної орендної плати за неповернення приміщень та судовий збір у розмірі 1 900 (одна тисяча дев`ятсот) грн. 06 коп.

3. В іншій частині в позові відмовити.

4. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення господарського суду може бути оскаржене в порядку та строки, передбачені ст.ст. 254, 256-259 ГПК України з урахуванням підпункту 17.5 пункту 17 Розділу XI "Перехідні положення" ГПК України.

Повний текст рішення складено та підписано 23.09.2019.

Суддя І.В. Приходько