Рішення

від 19.09.2019 по справі 914/1329/19

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

79014, м. Львів, вул. Личаківська, 128

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19.09.2019 Справа № 914/1329/19

За позовом : Товариства з обмеженою відповідальністю Мейн Транс , с.Біла Криниця Рівненської області

до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю Науково-виробнича фірма Технофантазія , м.Львів

про стягнення 35' 606,32 грн. заборгованості.

Суддя Яворський Б.І.

При секретарі Муравець О.М.

Представники сторін:

від позивача: не з`явився

від відповідача: Каськів Є.І.

Відводів складу суду сторонами не заявлялося.

Відповідно до ст. 222 ГПК України фіксування судового процесу здійснюється з допомогою звукозаписувального технічного засобу, а саме програмно-апаратного комплексу "Акорд".

Суть спору: На розгляд Господарського суду Львівської області надійшла позовна заява Товариства з обмеженою відповідальністю Мейн Транс до Товариства з обмеженою відповідальністю Науково-виробнича фірма Технофантазія про стягнення 35' 606,32 грн. заборгованості за надані транспортні послуги, з яких: 34'000,00 грн. основного боргу, 1'356,94 грн. пені та 249,38 грн. 3% річних. У позовній заяві позивач зазначив, що очікує понести витрати на правничу допомогу адвоката в сумі 10' 000,00 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідач у порушення умов разового договору-заявки №10 від 27.02.2019р. оплати наданих послуг з перевезення вантажу, згідно з попереднім митним повідомленням ЕЕ №UA 500000/2019/903444 та міжнародною товарно-транспортною накладною (CMR) від 01.03.2019 р., в повному обсязі не здійснив. Зазначає, що замовником на підставі рахунку №75 від 12.03.2019 року сплачено лише 23'190,00 грн., решта суми заборгованості за надані послуги з перевезення вантажу у розмірі 34'000,00 грн. замовником не погашена, що спричинило виникнення вказаної заборгованості за договором.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями 09.07.2019 р. справу № 914/1329/19 передано на розгляд судді Яворському Б.І.

Ухвалою Господарського суду Львівської області від 05.08.2019 року позовну заву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі. Вирішено розгляд справи здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження з викликом представників сторін, судове засідання для розгляду справи по суті призначено на 05.09.2019 року.

27.08.2019 р. відповідач подав до суду відзив на позовну заяву, у якому інформував суд про сплату ним після відкриття провадження у справі основного боргу у розмірі 34'000,00 грн., що підтверджується платіжним дорученням за №255 від 22.08.2019 р., просить суд закрити провадження у справі.

Протокольною ухвалою від 05.09.2019 р. Господарський суд Львівської області ухвалив відкласти судове засідання на 19.09.2019 р. Крім того, ухвалою від 05.09.2019 р. Господарський суд Львівської області у порядку ст.ст. 120-121 ГПК України викликав позивача та повідомив про дату, час і місце судового засідання.

16.09.2019 р. позивач скерував до суду заяву про зменшення розміру позовних вимог, а саме: зменшення вимоги в частині основного боргу (у зв`язку із сплатою відповідачем 22.08.2019 р. основної суми боргу) та збільшення періоду нарахування розміру пені, 3% річних, додаючи вимогу про стягнення інфляційний нарахувань - просить суд стягнути з відповідача 4'572,23 грн. пені, 817,90 грн. інфляційних нарахувань та 394,70 грн. 3% річних. Зазначив про відсутність підстав щодо задоволення клопотання відповідача про закриття провадження у справі, оскільки між сторонами є неврегульовані питання стосовно стягнення пені, інфляційних втрат, 3% річних та судових витрат. Просить розгляд справи здійснювати без його участі.

Положення п. 2 ч. 2 ст.46 ГПК України надають позивачу процесуальну можливість збільшити або зменшити розмір позовних вимог до закінчення підготовчого засідання або до початку першого судового засідання, якщо справа розглядається в порядку спрощеного позовного провадження , а також право до закінчення підготовчого засідання змінити предмет або підстави позову шляхом подання письмової заяви.

Під збільшенням або зменшенням розміру позовних вимог слід розуміти відповідно збільшення або зменшення кількісних показників за тією ж самою вимогою, яка була заявлена у позовній заяві (п.3.10 постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 року Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції ).

Позивачем у позові заявлено три самостійні вимоги (34'000,00 грн. основної заборгованості, 1'356,94 грн. пені та 249,38 грн. 3% річних), а у заяві про зменшення позовних вимог позивач просить стягнути 4'572,23 грн. пені та 394,70 грн. 3% річних, а також заявляє додаткову вимогу про стягнення 817,90 грн. інфляційних нарахувань.

Відповідно до частини 2 статті 252 Господарського процесуального кодексу України розгляд справи по суті в порядку спрощеного провадження починається з відкриття першого судового засідання або через тридцять днів з дня відкриття провадження у справі, якщо судове засідання не проводиться.

Згідно зі статтею 118 Господарського процесуального кодексу України право на вчинення процесуальних дій втрачається із закінченням встановленого законом або призначеного судом строку. Заяви, скарги і документи, подані після закінчення процесуальних строків, залишаються без розгляду, крім випадків, передбачених цим Кодексом.

З огляду на викладене, підстави для прийняття заяви про зменшення позовних вимог (вх. №2485/19 від 16.09.2019 р.) відсутні.

Представник позивача у судове засідання 19.09.2019 р. не з`явився.

У судовому засіданні, що відбулось 19.09.2019 р., представник відповідача вимоги позивача заперечив.

У судовому засіданні 19.09.2019 р., відповідно до приписів ч. 1 ст.240 ГПК України, судом проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

ОБСТАВИНИ, ВСТАНОВЛЕНІ СУДОМ.

27.02.2019 року між Товариством з обмеженою відповідальністю Мейн Транс (перевізник, позивач у справі) та Товариством з обмеженою відповідальністю Науково-виробнича фірма Технофантазія (експедитор, відповідач у справі) укладено разовий договір-заявку № 10 на перевезення вантажів автомобільним транспортом, відповідно до умов якого експедитор замовляє, а перевізник надає послуги з організації і виконання перевезень вантажів автомобільним транспортом у міжнародному сполученні.

Відповідно до п.1.3 договору позивач зобов`язувався транспортним засобом ДАФ д.н.з НОМЕР_1 , номер причепа НОМЕР_2 в строк 05-06.03.2019 р. здійснити перевезення вантажу за маршрутом: Польща-Україна (адреса завантаження: 70-606 SZCZECIN/Polska, адреса розвантаження: Ukraina, Czrnomorsk). Вартість перевезення визначена сторонами у договорі-заявці та становить 57'000,00 грн., умови оплати: 30-35 днів (по оригіналах документів).

На виконання умов разового договору-заявки позивачем здійснено перевезення вантажу, що підтверджується попереднім митним повідомленням ЕЕ №UA 500000/2019/903444 та міжнародною товарно-транспортною накладною (СМR) від 01.03.2019 р., що визнається і не заперечується сторонами. Позивачем виставлено відповідачу рахунок-фактуру № 75 на оплату 57'190,00 грн.

Як стверджує позивач оригінали документів про надані послуги з перевезення отримані відповідачем 22.03.2019 р.

Як вбачається із матеріалів справи відповідачем здійснено часткову оплату наданих послуг на загальну суму 23'190,00 грн., що підтверджується платіжними дорученнями № 213 від 17.05.2019 р. на суму 10'190,00 грн., №219 від 28.05.2019 р. на суму 7'000,00 грн., № 233 від 12.06.2019 р. на суму 5'000,00 грн., № 415 від 25.06.2019 р. на суму 1'000,00 грн. із призначенням платежу: оплата згідно рахунку № 75 від 12.03.2019 р.

Як стверджує позивач, відповідачу скеровувалась вимога від 07.06.2019 р. із проханням оплати 34'000,00 грн. заборгованості, проте доказів надіслання такої відповідачу суду не надано.

На виконання своїх зобов`язань за разовим договором-заявкою №10 від 27.02.2019 р. відповідач оплати в повному обсязі не здійснив, відтак у станом на момент звернення позивача з позовною заявою заборгованість становила 34'000,00 грн.

Судом встановлено, що 22.08.2019 року відповідач, на виконання умов договору, здійснив розрахунок за поставлений товар у розмірі 34'000,00 грн., що підтверджується платіжним дорученням за №255, копію якого відповідачем долучено до відзиву на позовну заяву. Факт здійснення оплати визнається позивачем.

Відповідно до вимог п.2 ч.1 ст.231 ГПК України Господарський суд закриває провадження у справі, якщо відсутній предмет спору.

Господарський суд закриває провадження у справі у зв`язку з відсутністю предмета спору, зокрема, у випадку припинення існування предмета спору (наприклад, сплата суми боргу, знищення спірного майна, скасування оспорюваного акта державного чи іншого органу тощо), якщо між сторонами у зв`язку з цим не залишилося неврегульованих питань. Закриття провадження у справі на підставі зазначеної норми ГПК України можливе в разі, коли предмет спору існував на момент виникнення останнього та припинив існування в процесі розгляду справи.

З огляду на викладене, провадження у справі в частині стягнення 34'000,00 грн. заборгованості за договором підлягає закриттю за відсутністю предмета спору.

ОЦІНКА СУДУ.

Відповідно до частини 1 статті 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Згідно ст. 174 ГК України однією з підстав виникнення господарського зобов`язання є господарський договір та інші угоди, передбачені законом, а також угоди не передбачені законом, але такі, які йому не суперечать.

Між сторонами виникли взаємні права та обов`язки на підставі укладеного разового договору-заявки №10 від 27.02.2019 р. на перевезення вантажів автомобільним транспортом.

Частинами 1, 2, 3 ст. 909 ЦК України передбачено, що за договором перевезення вантажу одна сторона (перевізник) зобов`язується доставити довірений їй другою стороною (відправником) вантаж до пункту призначення та видати його особі, яка має право на одержання вантажу (одержувачеві), а відправник зобов`язується сплатити за перевезення вантажу встановлену плату. Договір перевезення вантажу укладається у письмовій формі. Укладення договору перевезення вантажу підтверджується складенням транспортної накладної (коносамента або іншого документа, встановленого транспортними кодексами (статутами).

Відповідно до ст. 5 Конвенції про договір міжнародного автомобільного перевезення вантажів від 19.05.1956 р., вантажна накладна складається в трьох оригінальних примірниках, підписаних відправником і перевізником. Ці підписи можуть бути надруковані чи замінені печатками відправника і перевізника, якщо це допускається законодавством країни, в якій складена вантажна накладна. Перший примірник передається відправнику, другий супроводжує вантаж, а третій залишається у перевізника.

Пунктом 14.4. Правил перевезення вантажів автомобільним транспортом в Україні, що затверджені Наказом Міністерства транспорту України від 14.10.1997 року, визначено, що остаточний розрахунок за перевезення вантажів провадиться замовником на підставі рахунку перевізника, який має бути виписаний не пізніше трьох днів після виконання перевезень з доданням товарно-транспортних накладних. Рахунок за виконані перевезення виписується на підставі належним чином оформлених товарно-транспортних накладних. Відтак, згідно із вимогами п. 14.4. Правил перевезення вантажів автомобільним транспортом в Україні, рахунок виписується на підставі належним чином оформлених товарно-транспортних накладних. Як вбачається з матеріалів справи позивачем надано рахунок відповідачу, що визнається відповідачем шляхом здійснення часткової оплати та підтверджується платіжним дорученням №159 від 17.01.2019р. на суму 5000,00грн. із призначенням платежу: за транспортні перевезення згідно рахунку №136 від 08.10.2018 р.

Статтею 509 ЦК України передбачено, що зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобовязання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Згідно ст. 526 ЦК України та ст.193 ГК України зобов`язання повинні виконуватися належним чином згідно умов договору та актів цивільного законодавства, а при відсутності таких вказівок - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін) (ст.530 ЦК України).

За приписами ст.599 ЦК України зобов`язання припиняються виконанням, проведеним належним чином.

Щодо вимог позивача про стягнення з відповідача 3% річних у розмірі 249,38 грн. та пені у розмірі 1356,94 грн., суд зазначає наступне.

Відповідно до ст. 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Частиною 1 ст. 612 ЦК України передбачено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не виконав зобов`язання у строк, встановлений договором.

Частиною 2 ст. 625 Цивільного кодексу України встановлено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Передбачені вказаними нормами законодавства наслідки прострочення виконання боржником грошового зобов`язання у вигляді відшкодування 3% річних, що нараховуються на суму основного боргу, не є штрафними санкціями, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає в отриманні від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові.

Відповідач не спростував доводів позивача, не надав суду належних та допустимих доказів про наявність інших обставин ніж ті, які досліджені в ході судового розгляду.

Як вбачається з матеріалів справи оригінали документів про надані послуги з перевезення отримані відповідачем отримані 25.03.2019 р. 13:35:11, що підтверджується відміткою про отримання пакета документів за експрес-накладною Нової Пошти за № 59000409242825 .

Статтею 253 ЦК України передбачено, що перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок.

Перевіривши розрахунок 3 % річних, із врахуванням умов оплати, суд встановив, що до стягнення з відповідача підлягає 159,29 грн. 3 % річних.

Відповідно до ч. 1 ст. 230 ГК України, штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

Згідно ч. 1 ст. 546 ЦК України, виконання зобов`язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком.

Відповідно до ч. 3 ст. 549 ЦК України пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення.

Правочин щодо забезпечення виконання зобов`язання вчиняється у письмовій формі. Правочин щодо забезпечення виконання зобов`язання, вчинений із недодержанням письмової форми, є нікчемним (ч.ч. 1, 2 ст. 547 ЦК України).

Згідно ч. 1 ст. 548 ЦК України виконання зобов`язання (основного зобов`язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом.

Відповідно до ч. 2. ст. 551 ЦК України якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.

З наведеного випливає, що обов`язковою умовою виникнення права на нарахування пені є викладення в договорі умови (пункту) про забезпечення виконання зобов`язання у вигляді пені, підстави для її застосування та розмір, або наявність законодавчого акту, який визначає обов`язок та умови сплати пені.

Позивачем нараховано та заявлено до стягнення пеню сумі 1'356,94 грн. за період часу з 26.04.2019 р. по 25.06.2019 р.

Як вбачається із договору № 10 від 27.02.2019 р., у ньому відсутня умова про забезпечення виконання зобов`язання у вигляді пені, підстави для її застосування та розмір. Позивачем також не представлено інших правочинів, з яких би вбачалося, що сторони узгодили умову про забезпечення виконання зобов`язання у вигляді пені.

Відповідно до абз. 3 п. 2.1. постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 № 14 Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов`язань , якщо у вчиненому сторонами правочині розмір та базу нарахування пені не визначено або вміщено умову (пункт) про те, що пеня нараховується відповідно до чинного законодавства, суму пені може бути стягнуто лише в разі, якщо обов`язок та умови її сплати визначено певним законодавчим актом.

Так, нарахування пені у відповідному відсотковому розмірі від суми простроченого платежу передбачено статтею 14 Закону України Про державний матеріальний резерв , статтею 36 Закону України Про телекомунікації , статтею 1 Закону України Про відповідальність суб`єктів підприємницької діяльності за несвоєчасне внесення плати за спожиті комунальні послуги та утримання прибудинкових територій . У таких випадках нарахування пені здійснюється не за Законом України Про відповідальність за невиконання грошових зобов`язань , а на підставі спеціального нормативного акта, який регулює відповідні правовідносини.

З наведеного випливає, що Закон України Про відповідальність за невиконання грошових зобов`язань не є спеціальним актом, який визначає обов`язок боржника сплатити пеню. Вказаним законом встановлено лише обмеження щодо розміру нарахування пені в договірних правовідносинах між платниками та одержувачами грошових коштів щодо відповідальності за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань.

Таким чином, у зв`язку з відсутністю укладених між сторонами письмових правочинів про забезпечення виконання зобов`язання у вигляді пені, відсутністю спеціального законодавчого акту, який визначає обов`язок боржника сплатити пеню за невиконання зобов`язання у правовідносинах, що склалися між сторонами, в задоволені вимоги про стягнення пені в сумі 1'356,94 грн. слід відмовити.

Відповідно до ст. 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Статтею 73 ГПК України встановлено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування.

Згідно з ст. 74 Господарського процесуального кодексу України обов`язок доказування і подання доказів покладається на сторони. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відповідно до ст. 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Оскільки відповідач доводів позивача не спростував, суд дійшов висновку про те, що до стягнення з відповідача підлягає 159,29 грн. 3% річних. У вимозі про стягнення 1'356,94 грн. пені суд відмовляє за необґрунтованістю її нарахування.

СУДОВІ ВИТРАТИ

Сплата позивачем судового збору за подання до суду позовної заяви підтверджується платіжним дорученням № 2582 від 02.07.2019 р. на суму 1'921,00 грн.

Згідно п. 2 ч. 1 ст. 129 ГПК України судовий збір у справі покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Відповідно до ч. 9 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України у випадку зловживання стороною чи її представником процесуальними правами або якщо спір виник внаслідок неправильних дій сторони, суд має право покласти на таку сторону судові витрати повністю або частково незалежно від результатів вирішення спору.

За таких обставин, оскільки судом встановлено порушення відповідачем умов договору щодо виконання грошових зобов`язань (оплата здійснена із затримкою більше трьох місяців, при цьому докази поважності причин такого порушення відповідач не подав) то саме неправомірні дії відповідача призвели до виникнення спору, а, отже, суд вбачає за можливе застосувати ч. 9 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України при розподілі судових витрат, тому судовий збір у розмірі 1' 921,00 грн. покладається на відповідача.

Відповідно до ч. 1 ч. 3 ст. 123 ГПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, зокрема належать витрати на професійну правничу допомогу

У позовній заяві позивач зазначив, що очікує понести витрати на правничу допомогу адвоката в сумі 10' 000,00 грн.

Позивачем до заяви про зменшення позовних вимог долучено лише договір про надання правничої допомоги № 10 від 03.06.2019 р. та акт наданих послуг №1 від 13.09.2019 р.

Відповідно до п.4.2 договору сторони визначили, що гонорар вказується в акті наданих послуг і підлягає оплаті у день приймання виконання доручення клієнтом, якщо інший порядок не встановлено у додатковій угоді. Понесені адвокатом витрати клієнт компенсує у день приймання виконання доручення. У випадках, погоджених сторонами у додатковій угоді, можлива сплата авансу. Гонорар адвоката становить гривневий еквівалент 6'000,00 грн. на дату підписання акту наданих послуг за підготовку претензії, позовної заяви та за участь у розгляді справи.

Відповідно до п.1 акту наданих послуг за договором про надання правової допомоги №10 вбачається, що адвокатом були надані наступні послуги: правовий аналіз умов договору; підготовка та подання претензії, позовної заяви, складання клопотання про відкладення розгляду справи, складання заяви про зменшення розміру позовних вимог, нарахування неустойки за порушення строків виконання зобов`язання, інфляційних збитків та відсотків за користування грошовими коштами. Судом встановлено, що претензія, позовна заява, а також інші заяви та клопотання, які подавались до суду від імені позивача підписані директором особисто.

У пункті 4 акту наданих послуг № 1 від 13.09.2019 р. сторони погодили гонорар адвоката за надані послуги у розмірі 6'000,00 грн. та зазначили, що гонорар підлягає оплаті у повному обсязі протягом 10 робочих днів з дня підписання акту наданих послуг (п.5 акту). Докази, які б підтверджували оплату вартості наданих послуг, що сплачена позивачем, в матеріалах справи відсутні.

Відповідно до ч. 8 ст. 129 ГПК України розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

Відповідно до положень ст. 221 ГПК України, якщо сторона з поважних причин не може до закінчення судових дебатів у справі подати докази, що підтверджують розмір понесених нею судових витрат, суд за заявою такої сторони, поданою до закінчення судових дебатів у справі, може вирішити питання про судові витрати після ухвалення рішення по суті позовних вимог.

Необхідною умовою для вирішення питання про розподіл судових витрат на професійну правничу допомогу є наявність доказів, які підтверджують фактичне здійснення таких витрат учасником справи. (аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 14.11.2018 р. у справі № 910/8682/18).

Враховуючи те, що позивач не подав суду відповідної заяви та необхідних доказів понесення ним витрат на професійну правничу допомогу у строк, визначений частиною 8 статті 129 Господарського процесуального кодексу України, підстав для стягнення з відповідача витрат на професійну правничу допомогу немає.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 2, 3, 12, 13, 42, 46, 73-80, 123, 129, 231-233, 236-238, 240, 247, 248, 252 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. Закрити провадження у справі у частині стягнення основного боргу у розмірі 34' 000,00 грн.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю Науково-виробнича фірма Технофантазія (79070, м. Львів, пр-т Червоної Калини, 47/33; код ЄДРПОУ 37298752) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю Мейн Транс (35342, Рівненська область, Рівненський район, с. Біла Криниця, вул. Рівненська, 118; код ЄДРПОУ 40949650) 159,29 грн. 3 % річних та 1'921,00 грн. судового збору.

3. У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Рішення набирає законної сили відповідно до ст. 241 ГПК України та може бути оскаржене до Західного апеляційного господарського суду у порядку та строки, передбачені ст.ст. 256, 257 ГПК України.

Повний текст рішення складено та підписано 23.09.2019 р.

Суддя Яворський Б.І.