Рішення

від 15.07.2019 по справі 914/1097/19

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

79014, м. Львів, вул. Личаківська, 128

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15.07.2019 справа № 914/1097/19

За позовом: позивача 1: Управління майном спільної власності Львівської обласної ради, м. Львів, позивача 2: Комунального підприємства Львівської обласної ради Нерухомість та майно , м. Львів,

до відповідача: Громадської організації Політика і право , м. Львів,

про : стягнення заборгованості в розмірі 25 550,00 грн.

Суддя Синчук М.М.

за участю секретаря судового засідання Корольчук О.В.

Представники учасників процесу:

Позивача 1: Горок Я.П - довіреність №15 від 05.01.2018 р.

позивача 2: Гуменюк В.В. - довіреність №187 від 22.02.2019 р.

відповідача: не з`явився.

Представникам сторін, що з`явились в судове засідання, роз`яснено права та обов`язки, передбачені ст. 46 ГПК України. Заяв про відвід судді не надходило. У відповідності до ст. 222 ГПК України здійснювалося фіксування судового процесу за допомогою програмно-апаратного комплексу "Акорд".

На розгляд Господарського суду Львівської області подано позов Управління майном спільної власності Львівської обласної ради, Комунального підприємства Львівської обласної ради Нерухомість та майно до Громадської організації Політика і право про стягнення заборгованості в розмірі 25 550,00 грн.

Ухвалою суду від 11.06.2019 р. прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження, проведення судового засідання для розгляду справи по суті призначено на 01.07.2019 р.

Рух справи відображено в ухвалах суду.

В судове засідання 15.07.2019 року представники позивачів з`явилися, підтримали позовні вимоги у повному обсязі.

Відповідач повторно не забезпечив явку представника у судове засідання, хоча про дату та час судового засідання повідомлений належним чином, причин неявки не повідомив, заяв, клопотань суд не подавав.

Судом були вчинені всі належні дії для повідомлення Відповідача про відкриття судом провадження у справі - відповідна ухвала суду надсилалася на адресу місцезнаходження Відповідача, яка вказана у позові та у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань.

З цього приводу, враховуючи позицію Верховного Суду, викладену у постанові від 23.04.2018 у справі № 916/3188/16, суд зазначає, що сам лише факт не отримання стороною справи кореспонденції, якою суд, з дотриманням вимог процесуального закону, надсилав копії судових рішень за належною адресою та яка повернулася в суд у зв`язку з її неотриманням адресатом, не може вважатися поважною причиною неявки в судові засідання, оскільки зумовлений не об`єктивними причинами, а суб`єктивною поведінкою сторони щодо отримання кореспонденції, яка надходила на його адресу.

Відповідно до ч.1, ч.3 ст.202 ГПК України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею. Якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі неявки в судове засідання учасника справи (його представника) без поважних причин або без повідомлення причин неявки.

Враховуючи наведене, беручи до уваги належне повідомлення відповідача про дату та час судових засідань, обізнаність відповідача про дату та час судового засідання, відсутність повідомлень про причини неявки, суд не вважає неявку відповідача перешкодою для вирішення справи по суті в даному судовому засіданні.

У судовому засіданні 18.07.2019 року проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Правова позиція позивачів.

Позовні вимоги обґрунтовуються тим, що за актом приймання-передачі від 31.05.2017 Відповідач повернув орендоване майно балансоутримувачу, але заборгованості з орендної плати не погасив, і станом на 31.05.2019 заборгованість Відповідача становить 19 868,01 грн. Крім того, відповідачу нараховано 1 296,26 грн 3% річних та 4 385,73 грн інфляційних втрат.

Відповідач відзиву на позовну заяву, інших заяв та клопотань не подав, щодо позову не заперечив.

Обставини, встановлені з матеріалів справи судом.

08.05.2015 р. між Управлінням майном спільної власності Львівської обласної ради (надалі-Позивач-1) та громадською організацією Політика і право (далі-Відповідач) укладено договір оренди № 19/15 із змінами (надалі - Договір).

Згідно з укладеним Договором Відповідач використовував нежитлові приміщення за адресою: м. Львів, вул. Підвальна, 3 / Валова, 31, загальною площею 74,6 кв. м., які знаходились у спільній власності територіальних громад Львівської області та перебували на балансі комунального підприємства Львівської обласної ради "Нерухомість та майно" (надалі - Позивач-2).

Відповідно до пункту 3.3 Договору оренди, встановлену орендну плату за користування об`єктом оренди в поточному місяці Орендар зобов`язується перерахувати не пізніше 25 числа поточного місяця на розрахунковий рахунок позивача 2 - балансоутримувача - комунального підприємства Львівської обласної ради "Нерухомість та майно".

За актом приймання-передачі від 31.05.2017 Відповідач повернув орендоване майно балансоутримувачу, проте заборгованості з орендної плати, станом на 01.01.2017 у розмірі 9 666 грн. 73 коп. не погасив. Доказів зворотнього суду не надано.

Відповідно до п. 8.1. Договору, цей договір укладено строком на 2 роки 11 місяців, діє з 25.03.2015 р. до 24.02.2018 р. включно.

Згідно п. 8.2. Договору умови цього Договору зберігають силу протягом всього терміну дії цього Договору, в тому числі у випадках, коли після його укладення законодавством встановлено правила, що погіршують становище орендаря, а в частині зобов`язань орендаря щодо орендної плати - до виконання зобов`язань.

Доказів розірвання чи визнання недійсним договору оренди № 19/15 від 08.05.2015р., сторонами не надано.

Станом на 31.05.2019 заборгованість Відповідача з оплати орендної плати становить 19 868,01 грн.

На підставі викладеного та відповідно до ст. 188 Господарського Кодексу України Відповідачу було повідомлено (претензією від 20.03.2019 № 416,), що у випадку непогашення допущеної заборгованості управління майном спільної власності Львівської обласної ради звертатиметься до господарського суду Львівської області щодо стягнення заборгованої орендної плати за користування займаними приміщеннями в судовому порядку.

Відповідач заборгованості не погасив і відповіді на претензії не надав.

Відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України Відповідачу нараховано три проценти річних від простроченої суми у розмірі 1 296 грн. 26 коп. і суму боргу з врахуванням індексу інфляції у розмірі 4 385 грн. 73 коп.

При винесенні рішення суд виходив з наступного.

Відповідно до ч.1 ст.11 Цивільного кодексу України , цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Частиною 2 ст.11 Цивільного кодексу України передбачено, що підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, в тому числі, є договори та інші правочини.

Згідно частини 1 статті 626 Цивільного кодексу України , договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Згідно зі ст. 509 Цивільного кодексу України зобов`язання - це правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Статтею 283 ГК України визначено, що за договором оренди одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендареві) за плату на певний строк у користування майно для здійснення господарської діяльності. Відповідно до ст. 759 ЦК України, за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов`язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.

Статтею 2 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" визначено, що орендою є засноване на договорі строкове платне користування майном, необхідним орендареві для здійснення підприємницької та іншої діяльності.

Як вбачається з матеріалів справи, 08.05.2015 р. між Управлінням майном спільної власності Львівської обласної ради (надалі-Позивач-1) та громадською організацією Політика і право (далі-Відповідач) укладено договір оренди № 19/15.

Згідно з укладеним Договором Відповідач використовував нежитлові приміщення за адресою: м. Львів, вул. Підвальна, 3 / Валова, 31, загальною площею 74,6 кв. м., які знаходились у спільній власності територіальних громад Львівської області та перебували на балансі комунального підприємства Львівської обласної ради "Нерухомість та майно" (надалі - Позивач-2).

Відповідно до пункту 3.3 Договору оренди, встановлену орендну плату за користування об`єктом оренди в поточному місяці Орендар зобов`язується перерахувати не пізніше 25 числа поточного місяця на розрахунковий рахунок позивача 2 - балансоутримувача - комунального підприємства Львівської обласної ради "Нерухомість та майно".

Відповідно до п. 8.1. Договору, цей договір укладено строком на 2 роки 11 місяців, діє з 25.03.2015 р. до 24.02.2018 р. включно.

Згідно п. 8.2. Договору умови цього Договору зберігають силу протягом всього терміну дії цього Договору, в тому числі у випадках, коли після його укладення законодавством встановлено правила, що погіршують становище орендаря, а в частині зобов`язань орендаря щодо орендної плати - до виконання зобов`язань.

В силу статті 629 Цивільного кодексу України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Доказів розірвання чи визнання недійсним договору оренди № 19/15 від 08.05.2015р., сторонами не надано.

Станом на 31.05.2019 заборгованість Відповідача з оплати орендної плати становить 19 868,01 грн.

Таким чином, вимоги позивача про стягнення з відповідача на користь позивача 2 орендної плати в розмірі 19 868,01 грн, є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Відповідно до ст. 610 ЦК України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Згідно із положеннями ч.1 ст.612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Згідно з ч.2 ст. 218 Господарського кодексу України , учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов`язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення. У разі якщо інше не передбачено законом або договором, субєкт господарювання за порушення господарського зобов`язання несе господарсько-правову відповідальність, якщо не доведе, що належне виконання зобов`язання виявилося неможливим внаслідок дії непереборної сили, тобто надзвичайних і невідворотних обставин за даних умов здійснення господарської діяльності.

Частиною 2 статті 625 Цивільного кодексу України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. Виходячи із положень зазначеної норми, наслідки прострочення боржником грошового зобов`язання у вигляді інфляційного нарахування на суму боргу та трьох процентів річних виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Перевіривши наданий позивачем розрахунок 3% річних за допомогою Ліга Розрахунки , суд дійшов висновку про їх обґрунтованість, вірність та відповідність фактичним обставинам справи і нормам чинного законодавства, у зв`язку з чим вимоги в частині стягнення 3% річних в сумі 1 296,26 грн підлягають задоволенню.

Щодо стягнення з відповідача інфляційних нарахувань слід зазначити наступне.

Інфляційні нарахування на суму боргу, сплата яких передбачена частиною другою статті 625 ЦК України , не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті.

Зазначені нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов`язання.

Згідно з Законом України Про індексацію грошових доходів населення індекс споживчих цін (індекс інфляції) обчислюється спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади в галузі статистики і не пізніше 10 числа місяця, що настає за звітним, публікується в офіційних періодичних виданнях. На даний час індекс інфляції розраховується Державною службою статистики України і щомісячно публікується, зокрема, в газеті "Урядовий кур`єр". Отже, повідомлені друкованими засобами масової інформації з посиланням на зазначений державний орган відповідні показники згідно з статтями 17 , 18 Закону України Про інформацію є офіційними і можуть використовуватися господарським судом і учасниками судового процесу для визначення суми боргу.

Згідно п. 3.2 Постанови Пленуму ВГСУ від 17.12.2013 № 14 Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов`язань зазначено, що індекс інфляції - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць.

У застосуванні індексації можуть враховуватися рекомендації щодо порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ, викладені в листі Верховного Суду України від 03.04.1997 № 62-97р .

Перевіривши наданий позивачем розрахунок інфляційних втрат за допомогою Ліга Розрахунки , суд дійшов висновку про їх обґрунтованість в частині стягнення в розмірі 4 038.09 грн. В задоволенні решти позовних вимог в частині стягнення інфляційних втрат в розмірі 347.64 грн слід відмовити, оскільки з 21.01.2017 - 31.01.2017, 01.02.2017 - 02.02.2017, 21.02.2017 - 28.02.2017, 21.03.2017 - 31.03.2017, 21.04.2017 - 30.04.2017, 21.05.2017 - 31.05.2017, 21.06.2017 - 30.06.2017 - інфляційне збільшення суми боргу дорівнювало нуль .

Відповідно до ч.1 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Згідно ст. 76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування.

Відповідно до ст. 77 ГПК України, обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Відповідно до ст. 79 Господарського процесуального кодексу України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Відповідно до ст. 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Судові витрати.

Відповідно до п.1 ч.1 ст. 129 ГПК України, у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись ст. ст. 13, 73, 74, 76-78, 86, 129, 233, 236-238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд

УХВАЛИВ:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Громадської організації Політика і право ( 79008, м. вул. Підвальна, 3, м. Львів, ідентифікаційний код 25562696 ) на користь Комунального підприємства Львівської обласної ради Нерухомість та майно ( 79008, м. Львів, вул. Винниченка, 8, ідентифікаційний код 33358550 ) 19 868,01 грн заборгованості, 1 296,26 грн 3% річних, 4 038,09 грн інфляційних втрат.

3. Стягнути з Громадської організації Політика і право ( 79008, м. вул. Підвальна, 3, м. Львів, ідентифікаційний код 25562696 ) на користь Управління майном спільної власності Львівської обласної ради ( 79008, м. Львів, вул. Винниченка, 8, ідентифікаційний код 25255072 ) 947,44 грн судового збору.

4. Стягнути з Громадської організації Політика і право ( 79008, м. вул. Підвальна, 3, м. Львів, ідентифікаційний код 25562696 ) на користь Комунального підприємства Львівської обласної ради Нерухомість та майно ( 79008, м. Львів, вул. Винниченка, 8, ідентифікаційний код 33358550 ) 947,44 грн судового збору.

5. Накази видати після набрання рішенням законної сили.

6. В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Рішення набирає законної сили в порядку та строки, визначені статтею 241 ГПК України, та може бути оскаржено в порядку та строки, визначені статтями 256, 257 ГПК України.

Повний текст рішення виготовлено 19.07.2019.

Суддя Синчук М.М.