Постанова

від 18.09.2019 по справі 520/4181/19

ДРУГИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 вересня 2019 р.Справа № 520/4181/19 Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

Головуючого судді: Сіренко О.І.,

Суддів: Донець Л.О. , Бенедик А.П. ,

за участю секретаря судового засідання Ковальчук А.С

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Харківського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 13.06.2019 року, головуючий суддя І інстанції: Котеньов О.Г., майдан Свободи, 6, м. Харків, 61022, повний текст складено 13.06.19 року по справі № 520/4181/19

за позовом Харківського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Лавінг Групп"

про стягнення адміністративно-господарських санкцій,

ВСТАНОВИВ:

Позивач, Харківське обласне відділення Фонду соціального захисту інвалідів, звернулось до Харківського окружного адміністративного суду з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Лавінг Групп", у якому просить суд: стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Лавінг Групп на користь Харківського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів адміністративно- господарські санкції за незайняті робочі місця, призначені для працевлаштування осіб з інвалідністю, в сумі 42733,33 грн.

В обґрунтування позовних вимог позивачем зазначено, що всупереч вимогам статей 19, 20 Закону України "Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні" відповідачем не було забезпечено працевлаштування осіб з інвалідністю. Законодавством не передбачено звільнення від відповідальності у разі відсутності вини роботодавця. Закон встановлює рівні умови господарської діяльності для всіх підприємств в аспекті дотримання нормативу робочих місць для забезпечення працевлаштування осіб з інвалідністю та порядок його обчислення.

13 червня 2018 року рішенням Харківського окружного адміністративного суду у задоволенні адміністративного позову Харківського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів до Товариства з обмеженою відповідальністю "Лавінг Групп" про стягнення адміністративно-господарських санкцій - відмовлено.

В апеляційній скарзі позивач просить скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нове рішення, яким позов задовольнити в повному обсязі.

Обґрунтовуючи вимоги апеляційної скарги, позивач посилається на прийняття оскаржуваної постанови з порушенням норм матеріального права, що призвело до неправильного вирішення справи. Вказав, що виконання нормативу є лише працевлаштування особи з інвалідністю на основне місце роботи, а обов`язок по працевлаштуванню покладається законодавцем виключно на роботодавців. Оскільки підприємством не було виконано обов`язку щодо працевлаштування інвалідів, то останній має обов`язок сплатити суму адміністративно-господарські санкції.

Відповідно до ч. 4 ст. 229 КАС України, у разі неявки у судове засідання всіх учасників справи або якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється за відсутності учасників справи (у тому числі при розгляді справи в порядку письмового провадження), фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши доводи апеляційної скарги, рішення суду першої інстанції, дослідивши матеріали справи, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджено у суді апеляційної інстанції, що відповідач, Товариство з обмеженою відповідальністю "Лавінг Групп", відноситься до суб`єктів господарювання, яким відповідно до Закону України "Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні" встановлюється норматив робочих місць по працевлаштуванню інвалідів, який, у даному випадку, становить 1 особа.

Відповідачем подано до контролюючого органу Звіт про зайнятість і працевлаштування інвалідів за 2018 рік форми №10-ПІ, відповідно до якого: середньооблікова кількість штатних працівників облікового складу становить 18 осіб; з них: середньооблікова кількість штатних працівників, яким відповідно до чинного законодавства встановлена інвалідність - 0 осіб; кількість інвалідів-штатних працівників, які повинні працювати на підприємстві відповідача на робочих місцях, створених відповідно до вимог статті 19 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" - 1 особа; фонд оплати праці штатних працівників - 769,2 тис. грн; середньорічна заробітна плата штатного працівника - 42732,05 грн.

У зв`язку з невиконанням нормативу робочих місць, призначених для працевлаштування інвалідів, відповідачу була розрахована адміністративно-господарська санкція в розмірі 42733,33 грн., що слугувало підставою для звернення до суду з даним позовом.

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що відповідачем були вчинені всі передбачені законодавством заходи щодо створення робочих місць для працевлаштування інвалідів, а тому підприємство не несе відповідальності за невиконання нормативу працевлаштування осіб з інвалідністю.

Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції, враховуючи наступне.

Положеннями частини 8 статті 69 Господарського кодексу України визначено, що підприємство з правом найму робочої сили забезпечує визначену відповідно до закону кількість робочих місць для працевлаштування неповнолітніх, інвалідів, інших категорій громадян, які потребують соціального захисту. Відповідальність підприємства за невиконання даної вимоги встановлюється законом.

Частиною 1 статті 17 Закону України від 21.03.1991 № 875-XII "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" визначено, що з метою реалізації творчих і виробничих здібностей інвалідів та з урахуванням індивідуальних програм реабілітації їм забезпечується право працювати на підприємствах, в установах, організаціях, а також займатися підприємницькою та іншою трудовою діяльністю, яка не заборонена законом.

За змістом статті 19 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" для підприємств, установ, організацій встановлюється норматив робочих місць для забезпечення працевлаштування інвалідів.

Так, у частині першій цієї статті Закону визначено, що для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій інвалідів, фізичних осіб, які використовують найману працю, установлюється норматив робочих місць для працевлаштування інвалідів у розмірі чотирьох відсотків середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу за рік, а якщо працює від 8 до 25 осіб, - у кількості одного робочого місця.

Підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичні особи, які використовують найману працю, самостійно розраховують кількість робочих місць для працевлаштування інвалідів відповідно до нормативу, встановленого частиною першою цієї статті, і забезпечують працевлаштування інвалідів. При розрахунках кількість робочих місць округлюється до цілого значення (ч. 2 ст. 19 Закону).

У статті 20 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" зазначено, що підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичні особи, які використовують найману працю, де середньооблікова чисельність працюючих інвалідів менша, ніж установлено нормативом, передбаченим статтею 19 цього Закону, щороку сплачують відповідним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів адміністративно-господарські санкції.

З огляду на приписи статті 238 Господарського кодексу України, до суб`єктів господарювання можуть бути застосовані уповноваженими органами державної влади або органами місцевого самоврядування адміністративно-господарські санкції, тобто заходи організаційно-правового або майнового характеру, спрямовані на припинення правопорушення суб`єкта господарювання та ліквідацію його наслідків, та за порушення встановлених законодавчими актами правил здійснення господарської діяльності.

Підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин, стаття 218 цього Кодексу, є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання.

Відтак, при вирішенні питання про правомірність стягнення адміністративно-господарських санкцій слід виходити із загальних норм права відносно відповідальності за порушення зобов`язань та встановлення в діях або бездіяльності роботодавця складу правопорушення з метою застосування юридичної відповідальності у вигляді адміністративно-господарських санкцій.

Елементами правопорушення є вина та наявність причинного зв`язку між самим порушенням та його наслідками.

Вказана правова позиція узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, яка викладене у постанові від 31.01.2019 року у справі №809/750/17.

Статтею 18 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" (в редакції, яка діяла на час спірних правовідносин) регламентовано, що забезпечення прав інвалідів на працевлаштування та оплачувану роботу, в тому числі з умовою про виконання роботи вдома, здійснюється шляхом їх безпосереднього звернення до підприємств, установ, організацій чи до державної служби зайнятості. Підприємства, установи, організації, фізичні особи, які використовують найману працю, зобов`язані виділяти та створювати робочі місця для працевлаштування інвалідів, у тому числі спеціальні робочі місця, створювати для них умови праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації і забезпечувати інші соціально-економічні гарантії, передбачені чинним законодавством, надавати державній службі зайнятості інформацію, необхідну для організації працевлаштування інвалідів, і звітувати Фонду соціального захисту інвалідів про зайнятість та працевлаштування інвалідів у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до частини третьої пункту 2 Порядку подання підприємствами, установами, організаціями та фізичними особами, що використовують найману працю, звітів про зайнятість і працевлаштування інвалідів та інформації, необхідної для організації їх працевлаштування, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 31 січня 2007 року №70, інформацію про наявність вільних робочих місць (вакантних посад) для працевлаштування інвалідів роботодавці подають центру зайнятості за місцем їх реєстрації як платників страхових внесків на загальнообов`язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття за формою, затвердженою Мінпраці за погодженням з Держкомстатом.

За правилами частини першої статті 18-1 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" (в редакції, яка діяла на час спірних правовідносин) інвалід, який не досяг пенсійного віку, не працює, але бажає працювати, має право бути зареєстрованим у державній службі зайнятості як безробітний.

В силу частини третьої статті 18-1 цього Закону, державна служба зайнятості здійснює пошук підходящої роботи відповідно до рекомендацій МСЕК, наявних у інваліда кваліфікації та знань, з урахуванням його побажань.

За змістом положень пункту 4 частини 3 статті 50 Закону України від 05.07.2012 №5067-VI "Про зайнятість населення" роботодавці зобов`язані: своєчасно та в повному обсязі у порядку, затвердженому центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції, за погодженням з центральним органом виконавчої влади із забезпечення реалізації державної політики у галузі статистики, подавати територіальним органам центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції, інформацію про попит на робочу силу (вакансії).

Форму звітності N 3-ПН "Інформація про попит на робочу силу (вакансії)" та Порядок подання форми звітності N 3-ПН "Інформація про попит на робочу силу (вакансії)" затверджено наказом Міністерства соціальної політики України від 31.05.2013 N 316 "Про затвердження форми звітності N 3-ПН "Інформація про попит на робочу силу (вакансії)" та Порядку її подання", зареєстровано в Міністерстві юстиції України 17 червня 2013 р. за N 988/23520.

Відповідно до п. 5 Порядку подання форми звітності N 3-ПН "Інформація про попит на робочу силу (вакансії)", затвердженого вказаним наказом Міністерства соціальної політики України від 31.05.2013 N 316 (у редакції наказу Міністерства соціальної політики України від 05 грудня 2016 року N 1476), форма N 3-ПН подається за наявності у роботодавця попиту на робочу силу (вакансії) не пізніше ніж через три робочі дні з дати відкриття вакансії. Датою відкриття вакансії є наступний день після створення робочого місця чи припинення трудових відносин з працівником, робоче місце якого стає вакантним, або дата, починаючи з якої може бути укладений трудовий договір з найманим працівником.

Актуальність зазначених у формі N 3-ПН вакансій уточнюється базовим центром зайнятості не рідше ніж двічі на місяць під час особистої зустрічі з роботодавцем, у телефонному режимі або через засоби електронного зв`язку (п. 4 згаданого Порядку).

Колегія суддів зазначає, що обов`язок підприємств подавати центрам зайнятості дані про наявність вакансій для працевлаштування інвалідів саме щомісяця був встановлений Законом України від 01 березня 1991 року № 803-XII "Про зайнятість населення", який втратив чинність 01 січня 2013 року, а тому до спірних правовідносин не застосовується.

Тобто, на час спірних правовідносин (у 2018 році) законодавство не встановлювало обов`язку підприємств подавати форму 3-ПН щомісячно чи з будь-якою іншою періодичністю. Натомість, існував обов`язок підприємств одноразово подавати форму 3-ПН, а саме не пізніше трьох робочих днів з дати відкриття вакансії.

Як вбачається з матеріалів справи, 10.07.2018, 17.07.2018, 02.08.2018, 03.09.2018, 01.10.2018, 01.11.2018, 03.12.2018 року відповідачем до Харківського міського центру зайнятості були подані звіти форми №3-ПН про попит на робочу силу для працевлаштування інвалідів у кількості однієї особи (звіт від 10.07.2018), трьох осіб (звіти від 17.07.2018, 02.08.2018, 03.09.2018, 01.10.2018, 01.11.2018, 03.12.2018), за посадою "вантажник" (а.с.16-29).

З огляду на зазначене, колегія суддів вказує на те, що на виконання наведених вимог законодавства відповідач подавав у 2018 році звіти форми №3-ПН про наявність вакантних робочих місць, в яких зазначалося про створені вакантні робочі місця для окремих категорій громадян - осіб з інвалідністю.

Вказане підтверджується наявними в матеріалах справи копіями звітів та відповіддю Харківського міського центру зайнятості від 16.04.2019 №3471 на лист Харківського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів щодо надання інформації стосовно поданих відповідачем звітів за формою 3-ПН з позначкою вакансії для інвалідів , в якій також зазначено, що центром зайнятості протягом 2018 року не були направлені на підприємство особи з інвалідністю для працевлаштування. (а.с.15).

Також, колегія суддів зауважує, що випадків безпідставної відмови відповідачем у прийнятті осіб з інвалідністю на роботу не встановлено, позивачем про такі обставини також не зазначалось.

Верховний Суд у постанові від 27.06.2018 року у справі № 806/1368/17 вказав, що за змістом статті 18-1 Закону України Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні пошук підходящої роботи для інвалідів здійснює державна служба зайнятості. Обов`язок підприємства зі створення робочих місць для інвалідів не супроводжується його обов`язком займатись пошуком інвалідів для працевлаштування.

Зазначена позиція Верховного Суду, в силу приписів ч.5 ст.242 КАС України, враховується судом апеляційної інстанції.

Таким чином, зважаючи на те, що відповідачем виконані вимоги, покладені на нього розділом IV Закону України Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні , а чинне законодавство не зобов`язує підприємство самостійно займатися пошуком та працевлаштуванням інвалідів, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що підстави для стягнення з відповідача адміністративно-господарських санкцій, відсутні.

Доводи апеляційної скарги, щодо невиконання ТОВ "Лавінг Групп" нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів колегія суддів відхиляє з огляду на те, що відповідач вжив залежні від нього передбачені законом заходи для виконання встановленого законом нормативу по працевлаштуванню інвалідів, а невиконання такого нормативу відбулось за відсутності у цьому вини відповідача.

Відповідно до ч.2 ст.19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до частини 1 статті 9 КАС України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно із вимогами ч. 1 ст. 77 та ч. 1 ст. 90 КАС України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, в суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

У пункті 110 рішення Європейського суду з прав людини "Компанія "Вестберґа таксі Актіеболаґ" та Вуліч проти Швеції" (Vastberga taxi Aktiebolag and Vulic v. Sweden № 36985/97) Суд визначив, що "… адміністративні справи мають бути розглянуті на підставі поданих доказів, а довести наявність підстав, передбачених відповідними законами, для призначення штрафних санкцій має саме суб`єкт владних повноважень".

Так, Харківським обласним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів, як суб`єктом владних повноважень, ані до суду першої, ані до не надано належних доказів на обґрунтування необхідності стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "Лавінг Групп" адміністративно-господарських санкцій за незайняті робочі місця призначені для працевлаштування осіб з інвалідністю, в сумі 42733,33 грн.

Натомість відповідачем доведено добросовісність своїх дій у спірних правовідносинах.

Враховуючи наведене, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції щодо відсутності правових підстав для задоволення позовних вимог Харківського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів.

Згідно ч. 1 ст. 242 КАС України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

З огляду на вищевикладене, колегія суддів вважає, що оскаржуване рішення суду першої інстанції відповідає вимогам ч. 1 ст. 242 КАС України, а тому відсутні підстави для її скасування та задоволення апеляційних вимог позивача по справі.

Відповідно до ст. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

На підставі викладеного, колегія суддів, погоджуючись з висновками суду першої інстанції, вважає, що суд дійшов вичерпних юридичних висновків щодо встановлення обставин справи і правильно застосував до спірних правовідносин сторін норми матеріального та процесуального права.

Доводи апеляційної скарги, з наведених вище підстав, висновків суду не спростовують.

Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 310, 316, 320, 321, 322, 325, 326, 327 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Харківського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів залишити без задоволення.

Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 13.06.2019 року по справі № 520/4181/19 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду. .

Головуючий суддя (підпис)О.І. Сіренко Судді (підпис) (підпис) Л.О. Донець А.П. Бенедик Повний текст постанови складено 23.09.2019 року