Постанова

від 17.09.2019 по справі 520/4311/19

ДРУГИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 вересня 2019 р.Справа № 520/4311/19 Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

Головуючого судді: Бартош Н.С.,

Суддів: Григорова А.М. , Подобайло З.Г. ,

за участю секретаря судового засідання Мороза М.М.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Головного управління Національної поліції в Дніпропетровській області на рішення Харківського окружного адміністративного суду (головуючий суддя І інстанції: Зінченко А.В., м. Харків) від 25.06.2019 року (повний текст складено 26.06.19 року) по справі № 520/4311/19

за позовом ОСОБА_1

до Головного управління Національної поліції в Дніпропетровській області

про зобов`язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ:

Позивач, ОСОБА_1 , звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом, в якому просив зобов`язати Головне управління Національної поліції в Дніпропетровській області виплатити йому суму у 7900,22 грн. у якості винагороди за безпосередню участь у заходах із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації в Донецькій та Луганській областях за 2018 рік, що передбачена Інструкцією "Про розміри та умови виплати винагороди поліцейським за безпосередню участь у заходах із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації в Донецькій та Луганській областях чи в антитерористичній операції, інших заходах в умовах особливого періоду", що затверджена наказом МВС №259 від 06.04.2016, згідно розрахунку.

Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 25.06.2019 року по справі № 520/4311/19 позовні вимоги задоволено.

Відповідач не погодився з рішенням суду першої інстанції та подав апеляційну скаргу, в якій просить його скасувати та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права з підстав, викладених в апеляційній скарзі.

Позивач відзив на апеляційну скаргу не подав.

Сторони про дату, час та місце розгляду справи повідомлені належним чином.

Колегія суддів визнала можливим проводити апеляційний розгляд справи без здійснення фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу у відповідності до ч. 4 ст. 229 КАС України.

Відповідно до ч. 1 ст. 308 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши рішення суду першої інстанції, дослідивши доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено, що у періоди з 03.08.2018-01.09.2018, 01.09.2018-02.09.2018, 30.09.2018-29.10.2018, 29.10.2018-13.11.2018, згідно Довідки ГУ НП в Дніпропетровській області №20/7-Б-120 від 28.11.2018 р., ОСОБА_1 виконував завдання, визначені Законом України "Про особливості державної політики із забезпечення державного суверенітету України на тимчасово окупованих територіях у Донецькій та Луганській областях", під час службових відряджень до складу угруповання Об`єднаних сил.

Але, як вбачається з розрахункових листів за період з серпня 2018 р. по лютий 2019 року, які дослідженні судом, з часу відрядження до зони проведення ООС та до часу переведення для проходження подальшої служби до ГУ НП в Харківській області, позивач грошову винагороду, передбачену п. 1 Розділу III Інструкції "Про розміри та умови виплати винагороди поліцейським за безпосередню участь у заходах із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації в Донецькій та Луганській областях чи в антитерористичній операції, інших заходах в умовах особливого періоду", затвердженою наказом МВС №259 від 06.04.2016 р., від ГУ НП в Дніпропетровській області не отримав, що стало підставою для його звернення до суду із вищевказаними позовними вимогами.

Задовольняючи позовні вимоги суд першої інстанції дійшов до висновку про їх обґрунтованість.

В доводах апеляційної скарги відповідач по справі послався на те, що наказами ГУНП від 02.08.2018 № 213 о/с дск (в період з 03.08.2018 по 09.09.2018), від 07.09.2018 №248 о/с дск (в період з 01.09.2018 по 01.09.2018) від 27.09.2018 №266 о/с дск (в період з 30.09.2018 по 29.10.2018) від 29.10.2018 № 300 о/с дск (в період з 29.10.2018 по 13.11.2018) ОСОБА_1 , проходячи службу в ГУНП в Дніпропетровській області, відряджався до складу угрупування Об`єднаних сил для виконання завдань, зазначених Законом України Про особливості державної політики із забезпечення державного суверенітету України на тимчасово окупованих територіях у Донецькій та Луганській областях .

В свою чергу, судом першої інстанції не було враховано, що на час ухвалення оскаржуваного рішення, в ГУНП в Дніпропетровській області були відсутні витяги із наказів Командування ОС (по стройовій частині) про прибуття/вибуття до складу сил та засобів, та прийняття безпосередньої участі у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації у Донецькій та Луганській областях на деяких працівників ГУНП в тому числі на позивача ОСОБА_1 , що в свою чергу не давало правових підстав для видання ГУНП наказу відповідно до пункту 2 розділу І Інструкції для здійснення виплати ОСОБА_1 винагороди за участь у заходах із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації в Донецькій та Луганській областях.

У зв`язку з цим 04.03.2019 року керівництво ГУНП звернулося з доповідною запискою до Департаменту превентивної діяльності Національної поліції України. Тобто, ГУНП вживались заходи щодо зібрання документів визначених п. 3 розділу II Інструкції для видання наказу про виплату ОСОБА_1 винагороди за участь у заходах із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації в Донецькій та Луганській областях, в антитерористичній операції, інших заходах в умовах особливого періоду в порядку передбаченому п. 4 розділу II Інструкції.

Отже, обставинами справи підтверджується, що ГУНП в Дніпропетровській області ОСОБА_1 , не було відмовлено у нарахуванні та виплаті винагороди за участь у заходах із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації в Донецькій та Луганській областях, в антитерористичній операції, інших заходах в умовах особливого періоду.

Крім того, апелянт зазначив, що після отримання ГУНП витягів із наказів Головного штабу Збройних сил України (далі - ГШ ЗСУ) ОСОБА_1 було підтверджено періоди безпосередньої участі у здійсненні заходів із забезпеченні національної безпеки та оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації у Донецькій та Луганській областях а саме: наказом ГШ ЗСУ від 03.08.2018 №43 дск (про залучення), від 09.10.2018№76 дек (про виключення) - з 3 серпня по 2 вересня 2018 року; наказом ГШ ЗСУ від 09.10.2018 №76 дск (про залучення); наказом ГШЗСУ від 09.10.2018 №109 дск (про виключення) з 30 вересня по 09 листопада2018 року.

Отже, обставинами справи, підтверджується, прибуття/вибуття ОСОБА_1 до складу сил та засобів, та прийняття безпосередньої участі у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації у Донецькій та Луганській областях ОСОБА_1 відповідно до наказів ГШ ЗСУ у періоди з 3 серпня по 2 вересня 2018 року та з 30 вересня по 09 листопада 2018 року.

На підставі цього ГУНП -07 червня 2019 року наказом ГУНП в Дніпропетровській області від №190 о/с дск ОСОБА_1 була встановлена винагорода за безпосередню участь у заходах із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації в Донецькій та Луганській областях в розмірі 3200 гривень, у розрахунку на місяць, а саме 7473,55 грн., 27 червня 2019 року ГУНП було здійснено ОСОБА_1 виплату винагороди за безпосередню участь у заходах із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації в Донецькій та Луганській областях, що підтверджується витягом з наказу.

На підставі цього, апелянт вказав, що ГУНП на час подання відзиву на позовну заяву ОСОБА_1 не мало можливості подати до суду першої інстанції витяг з наказу ГУНП про встановлення ОСОБА_1 винагороди за безпосередню участь у заходах із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації в Донецькій та Луганській областях та до довідку про виплату ОСОБА_1 зазначеної винагороди з причин, що об`єктивно не залежали від ГУНП.

З наведених вище обставин колегією суддів встановлено, що на момент вирішення справи фактично невиплаченою позивачу залишається сума у розмірі 426,68 грн., у зв`язку з непідтвердженням, на думку апелянта, фактичної участі у заходах із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації в Донецькій та Луганській областях за період 10 листопада 2018 року по 13 листопада 2018 року.

Колегія суддів зазначає, що ст. 13 Закону України "Про боротьбу з тероризмом", визначено, що при проведенні антитерористичної операції використовуються сили і засоби (особовий склад, спеціалісти, зброя, спеціальні і транспортні засоби, засоби зв`язку, інші матеріально-технічні засоби) суб`єктів боротьби з тероризмом, а також підприємств, установ, організацій, які залучаються до участі в антитерористичній операції, в порядку, визначеному згідно з Положенням, зазначеним у частині другій статті 12 цього Закону.

За рішенням керівника Антитерористичного центру при Службі безпеки України, погодженим із керівництвом відповідних суб`єктів боротьби з тероризмом, до широкомасштабних, складних антитерористичних операцій у районі їх проведення залучаються та використовуються сили та засоби (особовий склад та спеціалісти окремих підрозділів, військових частин, зброя, бойова техніка, спеціальні і транспортні засоби, засоби зв`язку, інші матеріально-технічні засоби) Служби безпеки України, Міністерства внутрішніх справ України, Національної гвардії України, Збройних Сил України, центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері захисту державного кордону, та органів охорони державного кордону, Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації України, центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері цивільного захисту, Управління державної охорони України.

Працівники правоохоронних органів, військовослужбовці та інші особи, які залучаються до антитерористичної операції, на час її проведення підпорядковуються керівнику оперативного штабу.

Згідно з п. 1 Постанови Кабінету Міністрів України від 31.01.2015 №24 "Про особливості виплати винагород військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу в особливий період та під час проведення антитерористичних операцій" (далі - Постанова КМУ від 31.01.2015 №24) установлено, що в особливий період або під час проведення антитерористичної операції військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу Збройних Сил, інших утворених відповідно до законів військових формувань, правоохоронних органів, Державної служби з надзвичайних ситуацій, Головного управління розвідки Міністерства оборони, Державної прикордонної служби, Управління державної охорони, Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації, Державної спеціальної служби транспорту за безпосередню участь у воєнних конфліктах чи антитерористичній операції, інших заходах в умовах особливого періоду виплачується винагорода у відсотках місячного грошового забезпечення.

Відповідно до ст. 1 Закону України від 02.07.2015 № 580-VIII Про Національну поліцію передбачено, що Національна поліція України - це центральний орган виконавчої влади, який служить суспільству шляхом забезпечення охорони прав і свобод людини, протидії злочинності, підтримання публічної безпеки і порядку.

Положеннями ст. 1 Закону України Про основи національної безпеки України визначено, що правоохоронні органи - органи державної влади, на які Конституцією і законами України покладено здійснення правоохоронних функцій.

Відповідно до ч. 2 ст. 2 Закону України Про Національну поліцію завданнями поліції є надання поліцейських послуг у сферах: забезпечення публічної безпеки і порядку; охорони прав і свобод людини, а також інтересів суспільства і держави; протидії злочинності; надання в межах, визначених законом, послуг з допомоги особам, які з особистих, економічних, соціальних причин або внаслідок надзвичайних ситуацій потребують такої допомоги.

Згідно з Розділом XI Прикінцевих та перехідних положень Закону України Про Національну поліцію до приведення законодавства України у відповідність із цим Законом акти законодавства застосовуються в частині, що не суперечить цьому Закону.

Відповідно до ст. 2 Закону України "Про державний захист працівників суду і правоохоронних органів" правоохоронні органи - органи прокуратури, Національної поліції, служби безпеки, Військової служби правопорядку у Збройних Силах України, Національне антикорупційне бюро України, органи охорони державного кордону, органи доходів і зборів, органи і установи виконання покарань, слідчі ізолятори, органи державного фінансового контролю, рибоохорони, державної лісової охорони, інші органи, які здійснюють правозастосовні або правоохоронні функції.

Зважаючи на викладене, колегія суддів зазначає, що Національна поліція є правоохоронним органом, а тому, позивач відповідно до постанови КМУ від 31.01.2015 року №24 підпадає під осіб, які мають право на винагороду, яка виплачується за безпосередню участь в антитерористичній операції у відсотках місячного грошового забезпечення.

Пунктом 3 постанови КМУ від 31.01.2015 №24 затверджено розмір винагороди військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу за безпосередню участь у воєнних конфліктах чи антитерористичній операції, інших заходах в умовах особливого періоду згідно з додатком 1, розмір додаткових винагород військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу та резервістам за виконання окремих завдань під час безпосередньої участі у воєнних конфліктах чи антитерористичній операції, інших заходах в умовах особливого періоду згідно з додатком 2.

Наказом Міністерства оборони України Про особливості виплати винагород військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу в особливий період та під час проведення антитерористичних операцій від 02 лютого 2015 року №49, який зареєстровано в Міністерстві юстиції України 05 лютого 2015 р. за № 135/26580, затверджено Порядок та умови виплати винагород військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу та резервістам, механізм підтвердження виконання окремих завдань під час безпосередньої участі у воєнних конфліктах чи антитерористичній операції, інших заходах в умовах особливого періоду (далі Порядок №49).

Пунктом 4 розділу І Порядку № 49 встановлено, що виплата винагород та додаткових винагород здійснюється військовослужбовцям за місцем проходження служби на підставі наказів командирів (начальників) органів військового управління (військових частин, закладів, установ, організацій), керівництва військових формувань та органів державної влади. Командирам (начальникам) військових частин (закладів, установ, організацій) - наказами вищих командирів (начальників, керівників).

Згідно з пунктом 6 розділу 1 цього Порядку виплата винагород військовослужбовцям здійснюється за безпосередню участь у воєнних конфліктах чи АТО, інших заходах в умовах особливого періоду, визначених додатком 1 до постанови Кабінету Міністрів України Про особливості виплати винагород військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу в особливий період та під час проведення антитерористичних операцій від 31 січня 2015 року № 24.

Пунктами 1, 2, 3, 7 розділу ІІ вказаного Порядку передбачено, що військовослужбовцям (крім резервістів) у період мобілізації (у тому числі часткової) або з моменту введення воєнного стану та до дати завершення демобілізації або закінчення (скасування) воєнного стану, у період проведення АТО за безпосередню участь у воєнних конфліктах чи АТО, здійсненні заходів із забезпечення правопорядку на державному кордоні, відбитті збройного нападу на об`єкти, що охороняються військовослужбовцями, звільненні таких об`єктів у разі їх захоплення або спроби насильного заволодіння зброєю, бойовою та іншою технікою виплачується винагорода у розмірі 100 відсотків місячного грошового забезпечення.

Згідно пункту 5 розділу ІІ вказаного Порядку військовослужбовці вважаються такими, що беруть безпосередню участь в АТО, у разі одночасного дотримання таких умов: 1) залучені до проведення АТО; 2) перебувають у підпорядкуванні (виконують завдання) керівництва штабу АТО (крім військовослужбовців військових прокуратур та розвідувальних органів України);3) перебувають у районі проведення АТО.

Судовим розглядом встановлено, що наказами ГУ НП від 02.08.2018 №213 о/с дск (в період з 03.08.2018 по 09.09.2018), від 07.09.2018 №248 о/с дск (в період з 01.09.2018 по 01.09.2018) від 27.09.2018 №266 о/с дск (в період з 30.09.2018 по 29.10.2018) від 29.10.2018 № 300 о/с дск (в період з 29.10.2018 по 13.11.2018) ОСОБА_1 , проходячи службу в ГУ НП в Дніпропетровській області, відряджався до складу угруповання Об`єднаних сил для виконання завдань, зазначених Законом України "Про особливості державної політики із забезпечення державного суверенітету України на тимчасово окупованих територіях у Донецькій та Луганській областях".

В апеляційній скарзі відповідачем також фактично періоди безпосередньої участі у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки та оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації у Донецькій та Луганській областях а саме: наказом ГШ ЗСУ від 03.08.2018 №43 дск (про залучення), від 09.10.2018№76 дек (про виключення) - з 3 серпня по 2 вересня 2018 року; наказом ГШ ЗСУ від 09.10.2018 №76 дск (про залучення); наказом ГШЗСУ від 09.10.2018 №109 дск (про виключення) з 30 вересня по 09 листопада2018 року, а спірним залишається період з 10 листопада 2018 року по 13 листопада 2018 року.

В свою чергу, факт безпосередньої участі у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки та оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації у Донецькій та Луганській областях у період з 10 листопада 2018 року по 13 листопада 2018 року підтверджується наказом ГУ НП від 29.10.2018 № 300 о/с дск, а не отримання відповідачем наказу ГШ ЗСУ про підтвердження безпосередньої участі за цей період не може слугувати безумовною підставою для невиплати позивачу такої винагороди.

Аналізуючи вищезазначене, колегія суддів дійшла висновку, що відомості, викладені, зокрема, у наказі ГУ НП від 29.10.2018 № 300 о/с дск, чітко вказують на те, що позивач залучався та брав безпосередню участь в АТО на території Луганської області у період з 10 листопада 2018 року по 13листопада 2018 року, що надає йому право на отримання винагороди за безпосередню участь в антитерористичній операції. Інші періоди безпосередньої участі підтверджуються аналогічними наказами, та момент вирішення цієї справи судом апеляційної інстанції, фактично спір з приводу цих періодів відсутній, оскільки позивачу вже частково виплачено грошову винагороду.

З урахуванням викладеного суд дійшов висновку, що судом першої інстанції правильно встановлені обставини справи, судове рішення ухвалено з дотриманням норм матеріального та процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, тому відсутні підстави для задоволення апеляційної скарги та скасування рішення.

Згідно з ч. 1 ст. 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Відповідно до ч. 1 ст. 6 КАС України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.

Згідно ч. 1 ст. 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Положеннями ч. 2 ст. 77 КАС України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Положеннями ч. 2 ст. 6 КАС України передбачено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Закон України "Про судоустрій і статус суддів" встановлює, що правосуддя в Україні функціонує на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд.

Відповідно до ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.

У пункті 50 рішення Європейського суду з прав людини Щокін проти України (№ 23759/03 та № 37943/06) зазначено про те, що перша та найважливіша вимога статті 1 Першого Протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року полягає в тому, що будь-яке втручання публічних органів у мирне володіння майном повинно бути законним. Говорячи про закон , стаття 1 Першого Протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року посилається на ту саму концепцію, що міститься в інших положеннях цієї Конвенції (див. рішення у справі Шпачек s.r.о. проти Чеської Республіки (SPACEK, s.r.o. v. THE CZECH REPUBLIC № 26449/95). Ця концепція вимагає, перш за все, щоб такі заходи мали підстави в національному законодавстві. Вона також відсилає до якості такого закону, вимагаючи, щоб він був доступним для зацікавлених осіб, чітким та передбачуваним у своєму застосуванні (див. рішення у справі Бейелер проти Італії (Beyeler v. Italy № 33202/96).

Колегія суддів враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення.

При цьому, зазначений Висновок також акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану, зокрема у справах "Салов проти України" (заява № 65518/01; від 6 вересня 2005 року; пункт 89), "Проніна проти України" (Заява № 63566/00; 18 липня 2006 року; пункт 23) та "Серявін та інші проти України" (заява N 4909/04; від 10 лютого 2010 року; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) серія A. 303-A; 09 грудня 1994 року, пункт 29).

За таких обставин, колегія суддів приходить до висновку про те, що рішення суду першої інстанції є законним та обґрунтованим і не підлягає скасуванню, оскільки суд, всебічно перевіривши обставини справи, вирішив спір у відповідності з нормами матеріального права та при дотриманні норм процесуального права, повно і всебічно з`ясовані обставини в адміністративній справі з наданням оцінки всім аргументам учасників справи, а доводи апеляційної скарги їх не спростовують з наведених вище підстав.

Відповідно до ч. 1-3 ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.

Згідно зі ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Таким чином, колегія суддів, переглянувши рішення суду першої інстанції, дійшла висновку, що при прийнятті рішення суд першої інстанції дійшов вичерпних юридичних висновків щодо встановлення обставин справи і правильно застосував до спірних правовідносин сторін норми матеріального та процесуального права.

Враховуючи те, що рішення Харківського окружного адміністративного суду від 25.06.2019 року по справі № 520/4311/19 прийняте з дотриманням норм матеріального та процесуального права, колегія суддів не виявила підстав для його скасування.

З урахуванням того, що відповідно до п. 3 ч. 6 ст. 12 КАС України справами незначної складності є справи щодо оскарження фізичними особами рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень щодо обчислення, призначення, перерахунку, здійснення, надання, одержання пенсійних виплат, соціальних виплат непрацездатним громадянам, виплат за загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням, виплат та пільг дітям війни, інших соціальних виплат, доплат, соціальних послуг, допомоги, захисту, пільг, ця справа відноситься до справ незначної складності і відповідно до ч. 5 ст. 328 КАС України не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України.

Керуючись ст. ст. 243, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 326, 327 КАС України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Головного управління Національної поліції в Дніпропетровській області залишити без задоволення.

Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 25.06.2019 року по справі № 520/4311/19 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України.

Головуючий суддя (підпис)Н.С. Бартош Судді (підпис) (підпис) А.М. Григоров З.Г. Подобайло

Повний текст постанови складено 23.09.2019 року