Рішення

від 23.09.2019 по справі 910/9444/19

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

23.09.2019Справа № 910/9444/19

Господарський суд міста Києва у складі судді Баранова Д.О., розглянувши матеріали господарської справи

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Буковинський сад" (60230, Чернівецька обл., Сокирянський район, с. Сербичани, вул. Шевченка, буд. 1; ідентифікаційний код 31769327)

до Товариства з обмеженою відповідальністю "АІП Агрогруп" (01024, м. Київ, вул. Богомольця, буд.7/14, прим.182, к.72; ідентифікаційний код 39025732)

про стягнення 544 844, 40 грн,

без повідомлення (виклику) представників сторін

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

До Господарського суду міста Києва звернулося Товариство з обмеженою відповідальністю "Буковинський сад" з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "АІП Агрогруп", в якому просить суд стягнути з відповідача заборгованість в розмірі 544 844, 40 грн. з неналежне виконання Товариством з обмеженою відповідальністю "АІП Агрогруп" умов договору поставки № 15-01/2018 БС від 15.01.2018 в частині здійснення оплати за поставлений товар.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 22.07.2019 позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі, яку вирішено розглядати за правилами спрощеного позовного провадження.

Згідно наявного в матеріалах справи рекомендованого повідомлення про вручення поштового відправлення № 0103051628091, ухвала суду від 22.07.2019 була отримана представником відповідача (Резниченко) - 30.07.2019, однак у запропонований в ухвалі п`ятнадцятиденний строк, відзиву від відповідача до суду не надійшло.

Таким чином, приймаючи до уваги, що відповідач повідомлявся про відкриття та розгляд справи № 910/9444/19 за правилами спрощеного провадження - належним чином та враховуючи, що матеріали справи містять достатньо документів для розгляду справи, відповідно до ч. 5, 8 ст. 252 Господарського процесуального кодексу України суд розглядає справу у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої сторони про інше. При розгляді справи у порядку спрощеного позовного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи.

Розглянувши подані до суду матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, Господарський суд міста Києва

ВСТАНОВИВ:

15.01.2018 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Буковинський сад" (постачальник) та Товариством з обмеженою відповідальністю "АІП Агрогруп" (покупець) укладено договір поставки № 15-01/2018БС за умовами якого постачальник зобов`язується, в порядку та на умовах, визначених договором передати у власність покупцю фрукти (товар), а покупець зобов`язується прийняти товар та оплатити його на умовах цього договору.

Найменування, асортимент, кількість, ціна за одиницю товарної пропозиції та загальна вартість за конкретну партію товару вказується у видаткових накладних (п. 1.2. договору).

Ціна одиниці Товару визначається в гривнях з урахуванням ПДВ та зазначається у видаткових накладних (п. 2.1. договору).

Згідно п. 2.2. договору за поставлений постачальником товар покупець здійснює оплату грошовими коштами шляхом їх перерахування на банківський рахунок постачальника шляхом 100 процентної передоплати.

Відповідно до п. 7.1. договору за прострочення платежів по цьому Договору покупець повинен сплатити пеню у розмірі 5,0% (п`ять відсотків) від суми простроченого платежу за кожний день прострочки, за весь період прострочення.

Строк договору починає свій перебіг з моменту, визначеному п. 8.1. договору та закінчується 31 грудня 2018 року (п. 8.2. договору).

Пунктом 8.1. договору встановлено, що цей договір вважається укладеним і набирає чинності з моменту його підписання сторонами та його скріплення печатками сторін.

Закінчення строку договору не звільняє сторін від відповідальності за його порушення, яке мало місце під час дії цього договору (п. 8.3 договору).

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що ним на виконання умов договору було здійснено поставку товару згідно видаткових накладних: № 61 від 23.01.2018 на суму 31 382, 16 грн; № 60 від 23.01.2018 на суму 433 821, 70 грн; № 73 від 26.01.2018 на суму 51 162, 70 грн; № 76 від 30.01.2018 на суму 183 546, 72 грн; № 374 від 24.04.2018 на суму 346 500, 00 грн; № 447 від 29.05.2018 на суму 4 438, 22 грн.

Однак, позивач вказує, що відповідач в порушення умов договору здійснив лише часткову оплату за отриманий ним товар, що підтверджується наступними банківськими виписками: від 03.07.2018 на суму 100 000, 00 грн; від 30.11.2018 на суму 100 000, 00 грн; від 13.12.2018 на суму 50 000,00 грн; від 09.01.2019 на суму 100 000,00 грн; від 30.01.2019 на суму 100 000, 00 грн; від 14.02.2019 на суму 50 000, 00 грн.; від 28.02.2019 на суму 58 397, 30 грн; від 15.03.2019 на суму 40 000,00 грн.; від 16.05.2019 на суму 25 000,00 грн.

Відтак, позивач звертає увагу суду, що залишок несплаченого боргу відповідача за договором поставки № 15-01/2018БС від 15.01.2018 складає 427 454, 20 грн., що підтверджується актом звірки взаєморозрахунків за період з січня 2018 року по 13.06.2019.

Відповідно ч. 1 ст. 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Оцінюючи подані докази та наведені обґрунтування за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню, виходячи з наступного.

Проаналізувавши зміст укладеного між сторонами договору поставки № 15-01/2018БС від 15.01.2018 суд дійшов висновку, що за своєю правовою природою він є договором поставки.

Відповідно до п. 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема є, договори та інші правочини.

Частиною 7 статті 179 Господарського кодексу України встановлено, що господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.

Відповідно до ст. 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Згідно ч. 1 ст. 712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Частина 1 статті 193 Господарського кодексу України встановлює, що суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться і до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Положеннями частини 2 статті 193 Господарського кодексу України визначено, що кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов`язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

Приписами статті 526 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов`язання повинні виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 525 Цивільного кодексу України).

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін (ч. 2 ст. 712 ЦК України).

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом, позивачем згідно видаткових накладних: № 61 від 23.01.2018 на суму 31 382, 16 грн; № 60 від 23.01.2018 на суму 433 821, 70 грн; № 73 від 26.01.2018 на суму 51 162, 70 грн; № 76 від 30.01.2018 на суму 183 546, 72 грн; № 374 від 24.04.2018 на суму 346 500, 00 грн; № 447 від 29.05.2018 на суму 4 438, 22 грн. було здійснено поставку товару на загальну суму 1 050 851,50 грн, а відповідно відповідачем прийнято такий товар.

Суд вказує що видаткові накладні, які долучені позивачем до матеріалів справи підписані представниками сторін та скріплені печатками, що у свою чергу підтверджує факт здійснення поставки товару.

Судом встановлено, що відповідач на виконання умов договору здійснював часткову оплату за поставлений йому товар згідно з наступними банківськими виписками: від 03.07.2018 на суму 100 000, 00 грн; від 30.11.2018 на суму 100 000, 00 грн; від 13.12.2018 на суму 50 000,00 грн; від 09.01.2019 на суму 100 000,00 грн; від 30.01.2019 на суму 100 000, 00 грн; від 14.02.2019 на суму 50 000, 00 грн.; від 28.02.2019 на суму 58 397, 30 грн; від 15.03.2019 на суму 40 000,00 грн.; від 16.05.2019 на суму 25 000,00 грн.

Загалом відповідач перерахував позивачу на виконання умов договору поставки № 15-01/2018БС від 15.01.2018 - 623 397, 30 грн.

Відтак, враховуючи наявну в матеріалах справи банківську виписку від 09.07.2019 по рахунку позивача, а саме, зазначені в ній призначення платежів, які здійснювалися відповідачем на виконання умов договору поставки № 15-01/2018БС від 15.01.2018, суд дійшов висновку, що за відповідачем існує заборгованість за поставлений йому товар за наступними видатковими накладними: № 76 від 30.01.2018 на суму 183 546, 72 грн (непогашеною залишається заборгованість в розмірі 76 515, 98 грн); № 374 від 24.04.2018 на суму 346 500, 00 грн; № 447 від 29.05.2018 на суму 4 438, 22 грн, що в загальному становить 427 454, 20 грн.

Крім того, суд вказує, що в матеріалах справи наявний акт звірки між Товариством з обмеженою відповідальністю "Буковинський сад" та Товариством з обмеженою відповідальністю "АІП Агрогруп" за період з 01.01.2018 по 13.06.2019, який підписаний сторонами та скріплений печатками, яким встановлює факт визнання відповідачем існуючу за ним заборгованість в розмірі 427 454, 20 грн.

Згідно ст. 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов`язок у семиденний строк від дня пред`явлення вимоги, якщо обов`язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

За змістом положень ст. 626, 627 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Частинами 1 та 3 ст. 180 Господарського кодексу України встановлено, що зміст господарського договору становлять умови договору, визначені угодою його сторін, спрямованою на встановлення, зміну або припинення господарських зобов`язань, як погоджені сторонами, так і ті, що приймаються ними як обов`язкові умови договору відповідно до законодавства. При укладенні господарського договору сторони зобов`язані у будь-якому разі погодити предмет, ціну та строк дії договору.

Так, відповідно до ст. 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Частиною 1 ст. 614 Цивільного кодексу України визначено, що особа, яка порушила зобов`язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов`язання. При цьому відсутність своєї вини відповідно до ч. 2 ст. 614 Цивільного кодексу України доводить особа, яка порушила зобов`язання.

Статтею 74 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог та заперечень.

Відповідно до ст. 76, 77 Господарського процесуального кодексу України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування.

Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Відтак, зважаючи на вищевикладене та те, що позивачем товар був поставлений належним чином, в матеріалах справи відсутні будь які докази щодо здійснення відповідачем подальших проплат (після 16.05.2019) за договором поставки, всупереч передбаченої договором 100 % передоплати та враховуючи, що відповідач не спростував заявлених позовних вимог, суд дійшов висновку, що відповідачем було порушено умови договору поставки № 15-01/2018БС від 15.01.2018 та положення ст. 525, 526 Цивільного кодексу України, ст. 193 Господарського кодексу України, а тому, вимога позивача про стягнення основного боргу в розмірі 427 454, 20 грн. підлягає задоволенню.

Крім того, позивач у своєму позові просить суд стягнути з відповідача інфляційні збитки в розмірі 85 011, 32 грн та 32 378, 88 грн - 3 % річних.

Що стосується даних вимог позивача, то суд зазначає наступне.

Згідно ч. 1 ст. 216 Господарського кодексу України, учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Відповідно до ст. 218 Господарського кодексу України, підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинення ним правопорушення у сфері господарювання. Учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов`язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведено, що ним вжито усіх належних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення.

Відповідно до ст. 625 Цивільного кодексу України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Таким чином, суд зазначає, що сплата трьох процентів річних від простроченої суми (якщо інший їх розмір не встановлений договором або законом) не має характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові.

Суд, здійснивши перерахунок 3 % річних, вказує, що розрахунки позивача щодо стягнення останніх визнаються судом обґрунтованими, такими, що не суперечить положенням договору та нормам чинного законодавства, а відтак вимоги позивача в частині стягнення 3 % в розмірі 32 378, 88 грн. підлягають задоволенню в повному обсязі.

Щодо нарахувань позивачем інфляційних втрат, суд зазначає, що індекс інфляції - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць. Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений названою Державною службою, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція) (п. п. 3.2 п. 3 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 14 від 17.12.2013 Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов`язань ).

Тобто, базою для нарахування розміру боргу з урахуванням індексу інфляції є сума основного боргу не обтяжена додатковими нарахуваннями, яка існує на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, а у випадку її часткового погашення - лише залишкова сума основного боргу на останній день місяця, у якому здійснено платіж. Періодом, на який розраховуються інфляційні втрати, є період прострочення, починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція (дефляція).

При цьому, індекс інфляції нараховується не на кожну дату місяця, а в середньому за місяць.

Невиконання грошового зобов`язання є триваючим правопорушенням, розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається за прострочення, що триває повний місяць, поки існує борг, та може бути визначено з урахуванням положень Закону України Про індексацію грошових доходів населення у наступному місяці.

Якщо прострочення відповідачем виконання зобов`язання з оплати становить менше місяця, то в такому випадку виключається застосування до відповідача відповідальності, передбаченої ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України, у вигляді стягнення інфляційних втрат за такий місяць.

Такі висновки суду підтверджуються висновками Верховного Суду, викладеними в постановах від 24.04.2019 у справі № 910/5625/18, від 13.02.2019 у справі № 924/312/18, від 05.07.2019 у справі № 905/600/18.

Таким чином, враховуючи викладене вище, суд здійснивши перерахунок інфляційних витрат за повні місяці вважає, що стягненню підлягає 53 129, 88 грн інфляційних втрат, а відтак дана вимога позивача підлягає частковому задоволенню.

Позивач у своєму позові також просить суд стягнути з відповідача витрати на правничу допомогу адвоката в розмірі 5 000, 00 грн.

Так, згідно ст. 123 Господарського процесуального кодексу України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.

До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати:

1) на професійну правничу допомогу;

2) пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи;

3) пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів;

4) пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.

Відповідно до ст. 126 Господарського процесуального кодексу України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.

Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:

1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);

2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);

3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;

4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Дослідивши матеріали позовної заяви саме на наявність доказів понесення позивачем витрат на правничу допомогу в розмірі 5 000,00 грн, суд дійшов висновку, що така вимога позивача є необґрунтованою та не підлягає задоволенню з огляду на слідуюче.

Позивач посилаючись на понесення ним витрат на правничу допомогу не надав до матеріалів справи жодних доказів що Товариством з обмеженою відповідальністю "Буковинський сад" взагалі залучався адвокат, який відповідно надав товариству адвокатські послуги на суму 5 000 , 00 грн та які саме послуги (вид послуг) було надано.

Також, суд вказує, що в матеріалах справи відсутній договір про надання правової допомоги, який відповідно до Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" є підставою для здійснення адвокатом його адвокатської діяльності та який закріплює види адвокатських послуг, їхню вартість та порядок здійснення розрахунку клієнта (позивача) з адвокатом.

З поміж викладено, суд також зауважує, що позовна заява підписана не адвокатом позивача, а директором Товариства з обмеженою відповідальністю "Буковинський сад", а в матеріалах справи відсутні докази того, що на ім`я адвоката товариство взагалі видавало довіреність для представництва інтересів товариства в суді чи укладався договір про надання правової допомоги.

Так, виходячи з аналізу ст. 126 Господарського процесуального кодексу України можливе покладення на сторони у справі судових витрат тільки тих сум, які були сплачені стороною за отримання послуг саме адвоката (у розумінні п. 1 ст. 1 та ч. 1 ст. 6 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність"), а не будь якої особи, яка надавала правову допомогу стороні у справі.

Витрати сторін, пов`язані з оплатою ними послуг адвокатів, адвокатських бюро, колегій, фірм, контор та інших адвокатських об`єднань з надання правової допомоги щодо ведення справи в господарському суді, розподіляються між сторонами на загальних підставах, визначених 129 Господарського процесуального кодексу України.

Відшкодування цих витрат здійснюється господарським судом шляхом зазначення про це у рішенні, ухвалі, постанові за наявності документального підтвердження витрат, як-от: угоди про надання послуг щодо ведення справи у суді та/або належно оформленої довіреності, виданої стороною представникові її інтересів у суді, платіжного доручення або іншого документа, який підтверджує сплату відповідних послуг, а також копії свідоцтва адвоката, який представляв інтереси відповідної сторони, або оригіналу ордера адвоката, виданого відповідним адвокатським об`єднанням, з доданням до нього витягу з договору, в якому зазначаються повноваження адвоката як представника або обмеження його прав на вчинення окремих процесуальних дій.

У ч. 2 ст. 80 Господарського процесуального кодексу України зазначено, що позивач, особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб, повинні подати докази разом з поданням позовної заяви.

Відповідно до ч. 4 ст. 80 Господарського процесуального кодексу України, якщо доказ не може бути поданий у встановлений законом строк з об`єктивних причин, учасник справи повинен про це письмово повідомити суд та зазначити: доказ, який не може бути подано; причини, з яких доказ не може бути подано у зазначений строк; докази, які підтверджують, що особа здійснила всі залежні від неї дії, спрямовані на отримання вказаного доказу.

Згідно з ч. 5 ст. 80 Господарського процесуального кодексу України у випадку визнання поважними причин неподання учасником справи доказів у встановлений законом строк суд може встановити додатковий строк для подання вказаних доказів.

Докази, не подані у встановлений законом або судом строк, до розгляду судом не приймаються, крім випадку, коли особа, яка їх подає, обґрунтувала неможливість їх подання у вказаний строк з причин, що не залежали від неї (ч. 8 ст. 80 Господарського процесуального кодексу України).

Частиною 8 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

Отже з огляду на викладене вище, суд наголошує на тому, що позивачем до позовної заяви не додано докази (платіжні доручення, квитанції) того, що Товариство з обмеженою відповідальністю "Буковинський сад" дійсно залучало до участі у розгляді справи адвоката, понесло витрати на правничу допомогу в розмірі 5 000, 00 грн та відповідно сплатило на користь адвоката/адвокатського об`єднання вказані кошти, а відтак, така вимога позивача задоволенню не підлягає.

Статтею 13 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Витрати по сплаті судового збору відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись статтями 74, 76-80, 129, 236-242 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва

ВИРІШИВ:

1. Позов Товариства з обмеженою відповідальністю "Буковинський сад" задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "АІП Агрогруп" (01024, м. Київ, вул. Богомольця, буд. 7/14, прим. 182, к. 72; ідентифікаційний код 39025732) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Буковинський сад" (60230, Чернівецька обл., Сокирянський район, с. Сербичани, вул. Шевченка, буд. 1; ідентифікаційний код 31769327) основний борг в розмірі 427 454 (чотириста двадцять сім тисяч чотириста п`ятдесят чотири) грн 20 коп., інфляційні втрати в розмірі 53 129 (п`ятдесят три тисячі сто двадцять дев`ять) грн 88 коп., 3 % річних в розмірі 32 378 (тридцять дві тисячі триста сімдесят вісім) грн 88 коп. та судовий збір в розмірі 7 694 (сім тисяч шістсот дев`яносто чотири) грн 44 коп.

3. В іншій частині позову відмовити.

4. У стягненні витрат на правничу допомогу в розмірі 5 000, 00 грн - відмовити.

5. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення безпосередньо до суду апеляційної інстанції. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повний текст рішення складено: 23.09.2019

Суддя Д. О. Баранов