Рішення

від 24.09.2019 по справі 499/875/18

ІВАНІВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Іванівський районний суд Одеської області

Іванівський районний суд Одеської області

Справа № 499/875/18

Провадження № 2/499/49/19

Р І Ш Е Н Н Я

Іменем України

"24" вересня 2019 р. смт. Іванівка

Іванівський районний суд Одеської області у складі: головуючого судді Тимчука Р.М. за участю секретаря судового засідання Мельника Р.А. розглянувши у відкритому судовому засіданні в смт. Іванівка Іванівського району Одеської області цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Приватного сільськогосподарського підприємства Дружба , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору - Реєстраційна служба по Іванівському району Роздільнянського міжрайонного управління юстиції в Одеській області в особі державного реєстратора Маршук Тетяни Анатоліївни, про визнання договору оренди землі недійсним та скасування державної реєстрації права оренди земельної ділянки,-

ВСТАНОВИВ:

03 жовтня 2018 року ОСОБА_1 (надалі також - позивач) звернулась до Іванівського районного суду Одеської області із позовною заявою до Приватного сільськогосподарського підприємства Дружба (надалі також - відповідач), третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору - реєстраційна служба по Іванівському району Роздільнянського міжрайонного управління юстиції в Одеській області в особі державного реєстратора Маршук Тетяни Анатоліївни (надалі також - третя особа), та просила визнати недійсним договір оренди землі від 21.12.2015 року земельної ділянки загальною площею 7,3928 га з кадастровим номером: 5121882000:01:004:0190, яка знаходиться на території Коноплянської сільської ради, укладеного між позивачем та відповідачем; скасувати рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер 27405412 від 23.12.2015 року, прийняте державним реєстратором: Реєстраційної служби по Іванівському району Роздільнянського міжрайонного управління юстиції в Одеській області в особі державного реєстратора Маршук Тетяни Анатоліївни, запис: 12715041 про інше речове право, а саме: про реєстрацію право оренди земельної ділянки площею 7,3928 га з кадастровим номером: 5121882000:01:004:0190, на підставі договору оренди землі від 21.12.2015 року, укладеного між орендодавцем: ОСОБА_1 та орендарем: Приватним сільськогосподарським підприємством Дружба ; стягнути з відповідача судові витрати.

Ухвалою суду від 16 жовтня 2018 року було відкрито провадження у справі

13 листопада 2018 року від відповідача надійшов до канцелярії суду за вх№6044/18 відзив на позовну заяву.

12 листопада 2018 року до канцелярії суду за вх. № 5993,18 від позивача надійшла відповідь на відзив.

Ухвалою суду від 16 січня 2019 року було закінчено підготовче провадження у справі, призначено справу до судового розгляду.

В судове засіданяі 24 вересня 2019 року сторони не з"явились, представник позивача надав письмову заяву про розгляд справи у його відсутінсть позовні вимоги підтримав, наполягав на їх задоволенні, представник відповідача також надав письмову заяву про слухання справи у їх відсутінсть, проти задоволення позову заперечував .

У позовній заяві в обґрунтування своїх вимог позивач вказав, що 21.12.2015 року між сторонами у справі було укладено договір оренди, за умовами якого позивач (орендодавець) передав, а відповідач (орендар) прийняв в строкове платне користування земельну ділянку, яка знаходиться на території Коноплянської сільської ради Іванівського району Одеської області, для ведення сільськогосподарського виробництва (пункт 1 договору оренди). Площа земельної ділянки складає 7,3928 га (пункт 2 договору оренди), строк договору оренди - 10 років (пункт 10 договору оренди). Пунктами 9, 11, 13 та 14 договору оренди передбачено плату в формі та розмірі 1.6 тон зернових, олія - 20л, цукор - 25 кг, крупи - 10 кг, овочі - 40 кг, силос - 1пт, солома - 1 пт., оранка городів - до 25 соток; орендна плата вноситься до грудня місяця, розмір орендної плати переглядається один раз у 2 роки. Відповідно до пунктів 14 та 16 договору оренди, земельна ділянка передається в оренду для вирощування та виробництва товарної сільськогосподарської продукції. Цільове призначення земельної ділянки - ведення товарного сільськогосподарського виробництва. Право оренди, яке виникло на підставі договору оренди від 21.12.2018 року зареєстровано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно про реєстрацію прав та їх обтяжень на підставі рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер: 27405412 від 23.12.2015 року, прийнятого державним реєстратором реєстраційної служби по Іванівському району Роздільнянського міжрайонного управління юстиції в Одеській області Маршук Тетяною Анатоліївною., запис №12715041 про інше речове право.

Позивач є власником орендованої земельної ділянки на підставі державного акту на право приватної власності на землю, серія та номер:ІІІ-ОД №067182, виданого 10.05.2002 року Коноплянською сільською радою народних депутатів Іванівського району Одеської області згідно рішення 19 сесії ХХІІІ скликання Коноплянської сільської ради народних депутатів Іванівського району Одеської області від 23 лютого 2001 року за №120, зареєстрованого в Книзі записів державних актів на право приватної власності на землю за №382. Право власності позивача на орендовану земельну ділянку зареєстроване в державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, що підтверджено витягом з цього реєстру від 04.07.2014 року, індексний номер витягу: 23805992, виданого державним реєстратором реєстраційної служби по Іванівському району Роздільнянського міжрайонного управління юстиції Одеської області Прибильською О.Ф.

Позивач стверджує, що при укладанні договору оренди вважала, що строк дії його складатиме 5-7 років. Позивач зазначив, що спочатку йому було надано для підписання лише останню сторінку, пояснюючи це тим, що повний текст договору буде підготовлений пізніше і їй віддадуть вже готовий екземпляр після його підписання директором відповідача. Отримавши зі спливом півтора роки свій екземпляр договору, позивач дізналася про те, що строк його дії складає не 5-7 років, а 10, текст договору, за твердженням позивача, не відповідає тексту і умовам типового договору оренди земельних паїв, грошова оцінка не проведена, розмір оренди не відповідає фактичним розрахункам. Позивач стверджує, що відповідач ввів її в оману з приводу істотних умов договору оренди, вирішити спір мирним шляхом не вдалося. В обґрунтування доводів про недійсність оскаржуваного договору оренди позивач також зазначив наступне: в пункті 2 договору оренди відсутній опис земельної ділянки, вказано лише площу, без кадастрового номеру, що суперечить вимогам статті 15 Закону України Про оренду землі ; в пункті 5 договору оренди не зазначено нормативної оцінки земельної ділянки, що є важливим фактором для визначення розміру орендної плати та на розмір податку з фізичних осіб до бюджету; пункт 8 договору оренду суперечить вимогам статті 33 ЗУ Про оренду землі щодо обсягів юридично значущих дій, які мають бути вчинені орендарем для поновлення договору; пункт 9 договору оренди, який встановлює розмір орендної плати складений так, що з умов договору незрозуміло, що мається на увазі - орендна плата за весь час дії договору чи сума, яка підлягає сплаті щорічно, не зазначено вид зерна; пунктом 10 договору оренди не передбачено, чи відбувається коригування орендної плати з урахуванням індексів інфляції, не потрібне не закреслено; зі змісту пункту 10 договору оренди не зрозуміло спосіб та умови розрахунків, сторони не дійшли згоди щодо цих питань, строків та порядку внесення орендної плати; пункт 17 договору оренди не встановлює умови збереження стану об`єкту оренди; пункт 19 договору оренди є незрозумілим, його формулювання не спрямоване на реальний захист прав та інтересів сторін договору; пункт 20 договору оренди, який встановлює, що передача земельної ділянки орендарю здійснюється у строк 3 днів після державної реєстрації цього договору за актом приймання-передачі - суперечить пункту 43 договору оренди, який встановлює, що невід`ємною частиною договору є акт приймання-передачі об`єкта оренди. Позивач вказує, що не може бути невід`ємною частиною договору акт приймання-передачі, який має бути підписаний сторонами через 3 дні після державної реєстрації договору, в цьому акті не вказана дата його підписання. З огляду на все викладене позивач стверджує, що на його думку, оскаржуваний договір оренди суперечить чинному законодавству, за своїм змістом не може бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені орендними відносинами. Правовим обґрунтуванням свої вимог позивач зазначив статті 24, 41 Конституції України, статті 11, 15, 16, частиною 1 статті 203, частиною першою статті 215, статтями 319, 321, 638, 792 Цивільного кодексу України, статтями 4-6, 15, 17, 19, 93 Закону України Про оренду землі, статтю 93 Земельного кодексу.

У відзиві на позовну заяву відповідач послався на наступні доводи. Позивачу було відомо про укладання оскаржуваного договору оренди саме на 10 років. Крім того, позивач з 2016 по 2018 року отримувала орендну плату в повному обсязі. Також відповідач зазначив, що відповідно до статті 19 ЗУ Про оренду землі , при передачі в оренду земельних ділянок сільськогосподарського призначення для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, фермерського господарства, особистого селянського господарства, строк дії договору оренди землі визначається за згодою сторін, але не може бути меншим 7 років. Отже, договір оренди землі не міг бути укладений на 5 років, як стверджує позивач. Крім того, з 05 квітня 2015 року частина 1 статті 15 ЗУ Про оренду землі передбачає необхідність погодження лише трьох істотних умов договору оренди землі, а положення про можливість визнання договору недійсним з огляду на відсутність однієї з таких умов у договорі взагалі виключене із вказаного закону. Тож, як вказує відповідач, укладені після 05 квітня 2015 року договори оренди не можуть бути визнані недійсними з даної підстав, а саме - відсутність вказаних у позовній заяві істотних умов. Також відповідач наполягає на безпідставності твердження позивача про те, що оскаржуваний договір не спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Навпаки, як вказує відповідач, є реальні наслідки, обумовлені договором - отримання орендної плати позивачем за користування її земельною ділянкою на протязі трьох років. Відповідач також зазначає, що позивач в 2014 році уповноважувала ОСОБА_2 , працівника відповідача, здійснювати всі дії щодо реєстрації права власності на орендовану земельну ділянку, що підтверджується копією витягу з державного реєстру прав на нерухоме майно про реєстрацію прав та їх обтяжень, який є в матеріалах справи, вказана реєстрація права власності позивача на земельну ділянку здійснювалася за кошти відповідача, позивач отримувала витяги з вказаного реєстру про реєстрацію права власності та оригінал договору оренди. Викладені обставини свідчать про фактичне існування відносин з оренди землі (тобто виконання всіх істотних умов правочину), оскаржуваний договір укладений відповідно до вимог законодавства України, з часу його укладання будь-яких претензій у жодної з його сторін щодо виконання його умов не виникало.

У відповіді на відзив позивач наполягає на своїх доводах, викладених у позовній заяві, зокрема, щодо введення позивача в оману відповідачем стосовно строків укладання оскаржуваного договору, підписання позивачем лише останньої сторінки договору та подальшого отримання позивачем повного тексту договору зі спливом півтора роки. Також позивач наполягає на невідповідності тексту оскаржуваного договору законодавству України, наводячи перелік положень договору, які, на думку позивача, не відповідають законодавству України. Цей перелік є тотожнім тому, що наводився у позовній заяві. Додатково, позивач наводить правове обґрунтування своїх вимог, аналогічне тому, що містилося у позовній заяві.

Від третьої особи у справі 30 жовтня 2018 року надійшла заява за вх№5663/18, в якій вона зазначила, що не заперечує проти позовних вимог про визнання договору оренди землі недійсним та скасування державної реєстрації права оренди земельної ділянки; справу просила розглядати без присутності державного реєстратора Центру надання адміністративних послуг Іванівської райдержадміністрації Одеської області, надіслати на адресу третьої особи копію рішення про результати розгляду справи.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши доводи сторін, викладені у відповідних заявах по суті справи, а також надані у судових засіданнях, суд встановив наступні обставини справи та відповідні їм правовідносини.

На підставі рішення Коноплянської сільської ради Іванівського району Одеської області від 23 лютого 2001 оку №120 позивачу передано у власність земельну ділянку площею 7,3928 га на території Коноплянської сільської ради, для ведення товарного сільськогосподарського виробництва. Вказаний факт підтверджений державним актом на право приватної власності на землю, виданим позивачу, серія та номер ІІІ-ОД №067182, дата видачі 10 травня 2002 року, зареєстрованим у книзі записів державних актів на право приватної власності на землю за №382.

02 березня 2001 року було підписано акт про передачу та прийом земельної ділянки (паю) в натурі, відповідно до якого позивач прийняв, а Коноплянський сільський голова передав вказану вище земельну ділянку. Додатком до акту є ситуаційна схема земельної ділянки.

Право власності на вказану ділянку зареєстроване за позивачем, на підтвердження чого у матеріалах справи мається витяг з Державного реєстру прав на нерухоме майно про реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер 23805992, дата формування: 04.07.2014 року, номер запису про право власності: 6218763.

З огляду на викладене, суд доходить висновку, що право власності на вказану земельну ділянку було набуте позивачем відповідно до вимог законодавство України, це право відповідачем не оскаржено та у відповідності до вимог пункту 5 частини 3 ЦПК України заперечень проти цього у відзиві не було зазначено.

В матеріалах справи мається копія типового договору оренди землі, датованого 21.12.2015 року, відповідно до якого позивач (орендодавець) надає, а відповідач (орендар) приймає в строкове платне користування земельну ділянку загальною площею 7,3928 га на території Коноплянської сільської ради для ведення сільськогосподарського виробництва, умови використання - для вирощування та виробництва товарної сільськогосподарської продукції, строк дії договору - 10 років. Позивачем також було надано до справи акт про передачу та прийом земельної ділянки позивачем відповідачу. Відповідно до Витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію прав та їх обтяжень від 23.12.2015 року, індексний номер 50676959, 21.12.2015 року до вказаного реєстру було внесено запис № 12715041 про реєстрацію іншого речового права, а саме - договору оренди, підстава внесення запису - рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер: 27405412 від 23.12.2015 року.

Надаючи оцінку доводам позивача щодо недійсності договору оренди від 21.12.2015 року, суд зазначає наступне.

Позивач стверджує, що він був введений в оману позивачем з приводу строку дії договору оренди, та вважав, що цей договір укладений не на 10 років, а на 5-7 років . При цьому позивач зазначає, що спочатку йому надали підписати останню сторінку договору оренди, пояснюючи, що повний текст договору буде підготовлений пізніше, і їй віддадуть вже готовий її екземпляр після підписання договору оренди землі директором відповідача.

Згідно приписів частини 1 статті 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Суд констатує, що позивачем не надано жодних доказів вказаному вище твердженню, не заявлено клопотань про витребування будь-яких доказів на його підтвердження, а отже - позивачем обов`язок доведення цього твердження не виконаний.

Також, суд зазначає, що допитаний у судовому засіданні свідок ОСОБА_2 пояснила, що позивач ознайомлювалася з текстом всього договору при його підписанні, жодних заперечень проти його змісту не висловила. Той факт, що договір складений шляхом комп`ютерного набору тексту, не позбавляє будь-яку з його сторін права відмовитися від підписання договору, з умовами якого вона не згодна, наполягати на зміні умов договору до його підписання. Крім того, дата отримання позивачем свого примірнику договору оренди також не може бути доказом того, що цей договір сторони нібито мали на меті укласти на інший строк, ніж вказаний у цьому договорі.

Відповідно до частини 1 статті 627 ЦК України, відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Згідно частини 1 статті 628 ЦК України, зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Враховуючи наведені факти та правові норми, суд відхиляє твердження позивача про нібито введення його в оману відповідачем стосовно строку договору оренди при укладанні цього договору.

При цьому суд зазначає, що з тверджень позивача про те, що на його думку, договір оренди укладався, не на 10 років, а на 5-7 - неможливо встановити, на який саме строк, на думку позивача, він укладав цей договір - на 5, 6 чи 7 років, або на інший строк в межах цього діапазону. Також суд погоджується з доводам відповідача про те, що згідно норм частини 3 статті 19 ЗУ Про оренду землі (редакція, чинна на час укладання договору оренди) - при передачі в оренду земельних ділянок сільськогосподарського призначення для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, фермерського господарства, особистого селянського господарства строк дії договору оренди землі визначається за згодою сторін, але не може бути меншим як 7 років. З огляду на це, міркування позивача щодо укладання договору оренди на 5-7 років суперечать законодавству України, доказів наявності намірів сторін договору оренду укласти його на 7 років, а не на 10 років, як вказано в тексті договору - позивач не надав.

Позивач також зазначає, що в порушення вимог статті 15 ЗУ Про оренди землі , в описі земельної ділянки, яка передана в оренду (пункт 2 договору оренди) взагалі відсутній опис земельної ділянки, вказано лише її площу, відсутній кадастровий номер земельної ділянки та якісні характеристики земельної ділянки.

З приводу цього суд зазначає наступне.

Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 15 ЗУ Про оренду землі (в редакції, чинній на час укладання оскаржуваного договору), істотними умовами договору оренди землі є об`єкт оренди (кадастровий номер, місце розташування та розмір земельної ділянки). Відповідно до пунктів 1 та 2 договору оренди, позивач надав, а відповідач прийняв у користування земельну ділянку площею 7,3928 га, яка розташована на території Коноплянської сільської ради. Відповідно до акту про передачу та прийом земельної ділянки, підписаного сторонами, об`єктом оренди є земельна ділянка згідно державного акта №067182. Згідно наданого позивачем державного акту на право приватної власності на землю, серія та номер ІІІ-ОД №067182, дата видачі 10 травня 2002 року, зареєстрованого у книзі записів державних актів на право приватної власності на землю за №382 - у власність позивача була передана саме земельна ділянка площею 7,3928 га, розташована на території Коноплянської сільської ради. Із наданого позивачем витягу з Державного реєстру прав на нерухоме майно про реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер 23805992, дата формування: 04.07.2014 року, номер запису про право власності: 6218763 - вбачається факт реєстрації за позивачем права власності на вказану в договорі оренди земельну ділянку, в описі ділянки, згідно цього витягу, зазначено земельна ділянка, масив № 38 , ділянка № НОМЕР_2 . Підставою виникнення права власності вказаний зазначений вище державний акт на право приватної власності на землю.

Таким чином, наявними у справі документами встановлена площа місце розташування земельної ділянки, вказаної у договорі оренди. Сторонами у справі також не заявлялося про те, що в оренду відповідачу передавалася інша ділянка, ніж та, що вказана у наданому позивачем державному акті на право приватної власності на землю та витягу з Державного реєстру прав на нерухоме майно про реєстрацію прав та їх обтяжень.

З приводу відсутності в тексті оскаржуваного договору оренди кадастрового номеру земельної ділянки, суд зазначає наступне.

Виходячи з того, що відповідно до статті 15 ЦК України у порядку цивільного судочинства підлягає захисту саме порушене право, суд повинен встановити чи дійсно порушуються права орендодавців у зв`язку з відсутністю в договорах оренди умов, передбачених статтею 15 ЗУ Про оренду землі , визначити істотність цих умов, а також з`ясувати у чому саме полягає порушення їхніх законних прав. Згідно зі статтею 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

У ході розгляду справи позивач не довів порушення, оспорювання чи невизнання його прав, свобод чи законних інтересів внаслідок відсутності в тексті договору оренди кадастрового номеру земельної ділянки. Натомість, в судовому засіданні позивач підтвердив, що претензій до відповідача з приводу виконання умов договору оренди в нього нема, орендна плата отримується своєчасно та в повному обсязі.

З огляду на це та враховуючи припис статті 15 ЦК, статті 4 ЦПК України, суд доходить висновку, що внаслідок відсутності в договорі оренди кадастрового номеру земельної ділянки, права, свободи чи законні інтереси позивача не порушені, а отже підстави для визнання цього договору недійсним з цієї підстави нема.

Цей висновок суду ґрунтується на правових позиціях Верховного суду України та Верховного суду, сформованих при розгляді аналогічних справ (Постанови ВС у складі КЦС від 26 квітня 2018 року у справі № 278/3041/16-ц, від 07 листопада 2018 року у справі №527/2182/16-ц, від 19 грудня 2018 року у справі № 291/422/17, від 20 лютого 2019 року у справі № 535/856/16-ц, від 27 лютого 2019 року у справі №433/259/14-ц, від 18 березня 2019 року у справі № 391/82/17-ц, від 24 червня 2019 року у справі № 676/1431/17, від 03 липня 2019 року у справі № 200/17777/16-ц, від 10 липня 2019 року у справі №№394/661/16-ц, Постанова ВСУ від 25 грудня 2013 року № 6-94 цс 13).

Відповідно до частини 4 статті 263 ЦПК України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Позивач також наголошує на тому, що в оскаржуваному договорі оренди відсутня нормативна оцінка земельної ділянки, що є важливим фактором для визначення розміру орендної плати та на розмір податку з фізичних осіб до бюджету .

Надаючи оцінку вказаному доводу, суд зазначає, що позивачем не доведено порушення, невизнання або оспорювання його прав, свобод чи законних інтересів внаслідок вказаної обставини; стаття 15 ЗУ Про оренду землі (в редакції, чинній на час укладання договору оренди) не містила вимогу щодо наявності у договорі оренди нормативної оцінки земельної ділянки.

Посилання позивача на те, що вказана оцінка має значення для визначення розміру орендної плати, суд не бере до уваги, оскільки розмір орендної плати був сторонами погоджений у договорі оренди, під час розгляду справи позивач визнала факт належного виконання умов договору оренди відповідачем, факт отримання позивачем орендної плати у визначеному договором розмірі, факт відсутності у позивача будь-яких претензій до відповідача з приводу внесення орендної плати (розмір та строки).

Враховуючи припис статті 15 ЦК, статті 4 ЦПК України, суд констатує відсутність порушення прав, свобод чи законних інтересів позивача внаслідок відсутності в договорі оренди земельної ділянки нормативної оцінки цієї ділянки. Також, позивачем не обґрунтовано та не доведено порушення вказаних прав, свобод чи законних інтересів у сфері податкових правовідносин, зокрема, при сплаті податку з доходу фізичних осіб, як вказано у позовній заяві. При цьому діюче законодавство та судова практика не передбачає можливості визнання недійсним договору з підстав важливості відсутньої в договорі умови для певної сфери правовідносин. Натомість, як зазначалось, підставою для звернення до суду з позовом про визнання договору недійним є саме порушення, невизнання або оспорювання прав, свобод чи законних інтересів позивача.

Вказаний висновок суду ґрунтується на правових позиціях Верховного суду України та Верховного суду, сформованих при розгляді аналогічних справ. Реквізити відповідних судових рішень наведені вище.

Далі, позивач посилається на невідповідність пункту 8 договору оренди вимогам статті 33 ЗУ Про оренду землі щодо обсягів юридично значущих дій, які мають бути вчинені орендарем для поновлення договору (необхідність направлення проекту додаткової угоди, необхідність підписання додаткової угоди про поновлення договору тощо).

При наданні оцінки вказаному доводу, суд виходить з наступного. Стаття 33 Про оренду землі (в редакції, чинній на час укладання договору оренди) містила детальний порядку поновлення договору. Одночасно з цим, за приписами статті 15 цього закону у ці й же самій редакції, норма щодо порядку поновлення договору оренди землі. Враховуючи наведене, вказаний порядок на момент укладання договору оренди був врегульований законодавством України, необхідності включення норм законодавства до тексту договору не було, оскільки відповідні правовідносини вже врегульовані на рівні закону. Крім того, позивачем не обґрунтовано та не доведено порушення, невизнання або оспорювання його прав, свобод чи законних інтересів внаслідок відсутності в договорі оренди норм щодо порядку поновлення цього договору.

Зважаючи на викладене, наведений вище довід позивача не є підставою для визнання недійсним договору оренди.

З аналогічних підстав, а саме - відсутність порушення, невизнання або оспорювання прав, свобод чи законних інтересів позивача - не є підставою для задоволення позову й посилання позивача на незрозумілість йому періодичності отримання орендної плати та її форми (виду зерна). Як вже зазначалось, позивачем визнаний факт своєчасного та повного отримання ним орендної плати, що свідчить про узгодженість між сторонами у справі вказаних питань.

Також, з цих підстав не можуть бути взяті до уваги посилання позивача на невизначеність в договорі оренди питання щодо врахування чи неврахування індексів інфляції. Крім того, згідно частини 3 статті 21 ЗУ Про оренду землі (в редакції, чинній на час укладання договору оренди) обчислення розміру орендної плати за землю здійснюється з урахуванням індексів інфляції, якщо інше не передбачено договором оренди. Отже, навіть за умови непогодження між сторонами у справі питання врахування індексів інфляції, це питання врегульовано на рівні законодавства.

Аналогічно та з наведених підстав не може бути визнаний недійсним договір оренди через посилання позивача на те, що сторони не дійшли згоди щодо способу та умов розрахунків, строків, порядку внесення орендної плати . Позивачем визнаний факт своєчасного отримання орендної плати в повному обсязі. Також, відповідачем надані до матеріалів справи відомості щорічного отримання позивачем орендної плати.

Додатково, відповідно до частини 5 статті 762 Цивільного кодексу України, плата за користування майном вноситься щомісячно, якщо інше не встановлено договором. Застосування вказаної норми ЦК України до спірних правовідносин ґрунтується на тому, що ця норма, з огляду на конструкцію параграфу 1 Глави 58 ЦК України, відноситься до загальних положень про найм (оренду). Також, згідно статті 2 ЗУ Про оренду землі , відносини, пов`язані з орендою землі, регулюються Земельним кодексом України, Цивільним кодексом України, цим Законом, законами України, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до них, а також договором оренди землі.

Вказаний висновок з питання права ґрунтується також на правовій позиції Верховного Суду, викладеній у Постанові від 03 жовтня 2018 року у справі №383/1213/15-ц.

Позивач також зазначає, що пункт 17 договору оренди землі не встановлює умови збереження стану об`єкта оренди, що порушує законні права та інтереси власника земельної ділянки від ймовірного порушення з боку орендаря.

З цього приводу суд зазначає, що стаття 15 ЗУ Про оренду землі (в редакції, чинній на час укладання договору оренди) не відносить вказану вище умову договору оренди до істотних. Отже, в даному випадку підлягає застосуванню частина 2 вказаної статті, згідно якої за згодою сторін у договорі оренди землі можуть зазначатися

інші умови. Пункт 3 частини 1 статті 3 ЦК України встановлює свободу договору як загальну засаду цивільного законодавства.

Відповідно до частини 1 статті 627 ЦК України, відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Згідно частини 1 статті 628 ЦК України, зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Частиною першою статті 215 ЦК України встановлено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Відповідно до частин 1-3, 5 та 6 статті 203 ЦК України, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Враховуючи наведене, та обставина, що пункт 17 договору оренди землі не встановлює умови збереження стану об`єкта оренди не є порушенням законодавства України, а отже - не є підставою для визнання договору оренди землі недійсним. Також суд не вбачає в даному контексті порушення прав позивача як власника земельної ділянки, оскільки в разі завдання шкоди об`єкту оренди, позивач має право на захист своїх прав відповідно до законодавства України незалежно від наявності будь-яких умов про це в договорі оренди землі.

Позивач також вказує, що незрозумілим є формулювання пункту 19 договору оренди землі, а саме: надається право обміну земельної ділянки на період дії цього договору лише за згодою орендодавця . Водночас, вказана норма не є істотною умовою договору оренди в розумінні вимог статті 15 ЗУ Про оренду землі (в редакції, чинній на час укладання договору оренди), жодним чином не порушує прав, свобод чи законних інтересів позивача, не створює такої загрози, оскільки за своєю конструкцією не звужує обсяг прав позивача та не встановлює для нього жодних обов`язків. Посилання позивача на те, що ця норма не спрямована на реальний захист законних прав та інтересів сторін договору - не є підставою для визнання договору оренди недійсним, оскільки така не підстава не передбачена законодавством України.

Також, позивач посилається на те, що пункт 20 договору оренди суперечить пункту 43 цього ж договору, оскільки за умовами першого пункту, передача земельної ділянки орендарю здійснюється у строк 3 днів після державної реєстрації цього договору за актом приймання-передачі. При цьому, як вказує позивач, пункт 43 договору оренди встановлює, що акт приймання-передачі об`єкта оренди є невід`ємною частиною цього договору. Однак, як вказує позивач, не може бути невід`ємною частиною договору акт приймання-передачі, який має бути підписаний сторонами через 3 днів після державної реєстрації договору.

Надаючи оцінку цьому твердженню, суд зазначає, що позивачем в даному випадку не доведено ані підстав для визнання договору оренди землі недійсним з огляду на наведені позивачем обставини, ані порушення, невизнання або оспорювання прав, свобод чи законних інтересів позивача.

Отже, з огляду на приписи статей 15 та 215 ЦК України, статті 4 ЦПК України, наведені позивачем обставини не є підставою для визнання договору оренди недійсним.

Крім того, на думку суду, колізій між пунктами 20 та 43 договору оренди землі нема, адже перша з них регламентує порядок складання акту приймання-передачі, а друга - визначає його правовий зв`язок із договором оренди.

Також не є підставою для визнання договору оренди недійсним й відсутність дати в акті приймання-передачі об`єкта оренди, адже, як визнає сам позивач, цей акт сторонами підписаний, спорів щодо початку обчислення строку оренди нема, орендна плата отримується своєчасно та в повному обсязі. Отже, з огляду на приписи статей 15 та 215 ЦК України, статті 4 ЦПК України, ця обставина також не є підставою для визнання договору оренди недійсним.

Додатково, надаючи оцінку договору оренди землі в цілому, з огляду на доводи позовної заяви, суд зазначає наступне.

Згідно з Рішенням Конституційного Суду України від 01 грудня 2004 року № 18-рп/2004 (справа про охоронюваний законом інтерес), виходячи зі змісту частини першої статті 8 Конституції України охоронюваний законом інтерес перебуває під захистом не тільки закону, а й об`єктивного права у цілому, що панує у суспільстві, зокрема справедливості, оскільки інтерес у вузькому розумінні зумовлюється загальним змістом такого права і є його складовою. Одним з проявів верховенства права, - підкреслюється у підпункті 4.1 Рішення Конституційного Суду України у справі про призначення судом більш м`якого покарання від 02 листопада 2004 року № 15-рп/2004, - є те, що право не обмежується лише законодавством як однією з його форм, а включає й інші соціальні регулятори, зокрема норми моралі, традиції, звичаї тощо, які легітимовані суспільством і зумовлені історично досягнутим культурним рівнем суспільства. Всі ці елементи права об`єднуються якістю, що відповідає ідеології справедливості, ідеї права, яка значною мірою дістала відображення в Конституції України (пункт 3.4).

Наведені позивачем доводи як разом, так і кожен окремо, не свідчать про порушення прав, свобод чи законних інтересів позивача, не створює такої загрози, не вбачається й порушення норм моралі, традицій, звичаїв тощо, а наведені позивачем окремі порушення законодавства України за відсутності доведених порушень прав, свобод чи законних інтересів, не є підставою для визнання договору оренди землі недійсним.

Стосовно вимоги про скасування державної реєстрації права оренди земельної ділянки, суд зазначає наступне.

Відповідно до частини 1 статті 188 ЦПК України, в одній позовній заяві може бути об`єднано декілька вимог, пов`язаних між собою підставою виникнення або поданими доказами, основні та похідні позовні вимоги. Похідною позовною вимогою є вимога, задоволення якої залежить від задоволення іншої позовної вимоги (основної вимоги).

Згідно зі статтею 2 Закону України від 01 липня 2004 року № 1952-IV Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обмежень державна реєстрація речових прав на нерухоме майно - офіційне визнання і підтвердження державою фактів виникнення, переходу або припинення прав на нерухоме майно, обтяження таких прав шляхом внесення відповідного запису до Державного реєстру, тобто реєстрацією є запис, фіксація фактів або явищ з метою обліку та надання їм статусу офіційно визнаних актів, внесення до списку або книги обліку.

Враховуючи відсутність підстав для визнання договору оренди землі недійсним, у суду відсутні підстави для задоволення похідної вимоги про скасування державної реєстрації права оренди земельної ділянки.

Водночас, з огляду на встановлення судом факту відсутності порушення прав, свобод чи законних інтересів позивача, у задоволенні позову слід відмовити саме з цієї підстави. Ця позиція суду відповідає правовим позиціям Верховного Суду (Постанови ВП ВС від 07 листопада 2018 року у справі №575/476/16-ц, від 22 травня 2018 року у справі №369/6892/15-ц, постанови ВС у складі КЦС від 16 січня 2018 року у справі №569/7136/14-ц, від 21 листопада 2018 року у справі №497/2762/15-ц

На підставі ст.ст.3, 15, 203, 215, 627, 628, 762 ЦК України, ст.ст.2, 15, 19, 21, 33 ЗУ Про оренду землі (редакція, чинна на час укладання договору оренди), в порядку ст.ст. 10,12,13,18,81,259,263-265,315,316,318-319 ЦПК України, суд,-

УХВАЛИВ:

В позові ОСОБА_1 до Приватного сільськогосподарського підприємства Дружба , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору - Реєстраційна служба по Іванівському району Роздільнянського міжрайонного управління юстиції в Одеській області в особі державного реєстратора Маршук Тетяни Анатоліївни, про визнання договору оренди землі недійсним та скасування державної реєстрації права оренди земельної ділянки - відмовити.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення до Одеського апеляційного суду через Іванівський районний суд Одеської області.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Якщо повне рішення не було вручено у день його проголошення або складання, учасник справи має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

СуддяР. М. Тимчук