Ухвала

від 23.09.2019 по справі 340/2318/19

КІРОВОГРАДСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

КІРОВОГРАДСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

УХВАЛА

про відмову у відкритті провадження

23 вересня 2019 року м. Кропивницький справа № 340/2318/19

Суддя Кіровоградського окружного адміністративного суду Жук Р.В., розглянувши матеріали адміністративної справи

за позовомОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП - НОМЕР_1 ) до треті особиСоборного відділу державної виконавчої служби міста Дніпра Головного територіального управління юстиції у Дніпропетровській області (49005, Дніпропетровська обл., місто Дніпро, вул. Пісаржевського, будинок 1-А) Сільськогосподарське приватне підприємство "Біле Озеро" (49040, Дніпропетровська обл., м. Дніпро, проспект Праці, будинок 2Т, офіс 25); Товариство з обмеженою відповідальністю "Доброульянівка" (49040, Дніпропетровська область, м. Дніпро, проспект Праці, будинок 2Т, кімната 25); Товариство з обмеженою відповідальністю "Зоря Нив" (49040, Дніпропетровська область, м. Дніпро, проспект Праці, будинок 2Т, кімната 9); Товариство з обмеженою відповідальністю "Колодязнянське" (49000, Дніпропетровська область, м. Дніпро, проспект Дмитра Яворницького, будинок 12, каб. 4); Приватне акціонерне товариство "Страхова компанія "Інгосстрах" (49100, Дніпропетровська область, м. Дніпро, Узвіз Кодацький, 2) провизнання протиправними дій та зобов`язання вчинити певні дії, -

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 звернулась до Кіровоградського окружного адміністративного суду з позовом в якому просить суд:

- визнати протиправними дії заступника начальника Соборного ВДВС Астапенкової Катерини Миколаївни щодо арешту права оренди земельної ділянки за кадастровим №:3520382600:02:000:0013 при винесенні постанови №59780288 від 13.08.2019 року про арешт майна боржника;

- зняти арешт із земельної ділянки за кадастровим №:3520382600: НОМЕР_2 0013, належної позивачці.

За правилами п. 4 ч. 1 ст. 171 КАС України, суддя після одержання позовної заяви з`ясовує, чи належить позовну заяву розглядати за правилами адміністративного судочинства і чи подано позовну заяву з дотриманням правил підсудності.

Встановлено, що позивачці на праві власності належить земельна ділянки, загальною площею 7,0401 га, кадастровий номер: 3520382600:02:000:0013, що знаходиться на території Добронадіївської сільської ради Олександрійського району Кіровоградської області та згідно договору оренди землі від 25.04.2013 року перебуває в оренді ТОВ "Доброульянівка".

Як вказує позивачка, дія такого договору закінчилась 13.05.2019 року.

05.09.2019 року позивачці стало відомо, що відносно її земельної ділянки в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно було зареєстровано обтяження, а саме: арешт права оренди земельної ділянки за кадастровим №3520382600:02:000: НОМЕР_3 , накладений на підставі постанови про арешт майна боржника №59780288 від 13.08.2019 року.

Вищезазначена постанова була винесена при примусовому виконанні рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 02.05.2019 року справа №904/747/19, у якій суд вирішив стягнути солідарно з СПП "Біле озеро", ТОВ "Доброульянівка" , ТОВ "Зоря Нив", ТОВ "Колодязнянське" на користь ПрАТ "Страхова компанія "Інгострах" 8000000 грн. витрат, пов`язаних зі сплатою страхового відшкодування.

При цьому, позивачка не була стороною у цій справі, не є стороною у виконавчому провадженні та не залучалась до проведення виконавчих дій.

Таким чином, суть спору полягає у знятті арешту з майна позивачки з метою відновлення її майнових прав (скасування чинного обтяження) розпоряджатися земельною ділянкою.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 4 листопада 1950 року (надалі по тексту також - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Європейський суд з прав людини в п. 24 рішення від 20 липня 2006 року у справі Сокуренко і Стригун проти України зазначив, що фраза встановленого законом поширюється не лише на правову основу самого існування суду, але й на дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. Термін судом, встановленим законом у п. 1 ст. 6 Конвенції передбачає всю організаційну структуру судів, включно з питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів.

Суд, який розглянув справу, не віднесену до його юрисдикції, не може вважатися судом, встановленим законом у розумінні ч.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року.

Однією із закріплених у наведеній нормі гарантій справедливого судочинства є доступ до суду, що передбачає можливість безперешкодного звернення до суду за захистом своїх прав. Забезпечення такого права в національному законодавстві випливає з положень Конституції України.

Так, частиною 2 статті 55 Конституції України передбачено, що кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.

Згідно із частиною 3 статті 124 Конституції України юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.

Реалізація права на суд залежить як від інституційних та організаційних чинників, так і від особливостей здійснення окремих судових процедур.

Європейський суд з прав людини, практика якого є своєрідним механізмом, яка дозволяє розуміти, тлумачити та застосовувати Конвенцію, неодноразово наголошував, що право на доступ до суду, закріплене у статті 6 Конвенції, не є абсолютним і може підлягати обмеженням; такі обмеження допускаються з огляду на те, що за своїм характером право доступу потребує регулювання з боку держави. У цьому відношенні Високі Договірні Сторони користуються певними межами свободи розсуду, хоч остаточне рішення про те, чи було дотримано вимог Конвенції, має виносити Суд. Суд повинен переконатися, що застосовані обмеження не звужують чи не зменшують залишені особі можливості доступу до суду в такий спосіб або настільки, що це вже спотворює саму суть цього права (пункт 44 рішення Суду у справі "Принц Ліхтенштейну Ганс-Аадам ІІ проти Німеччини").

Відповідно до статті 6 Конституції України державна влада в Україні здійснюється на засадах її поділу на законодавчу, виконавчу та судову. Органи законодавчої, виконавчої та судової влади здійснюють свої повноваження у встановлених цією Конституцією межах і відповідно до законів України.

Таким чином, повноваження кожного органу законодавчої, виконавчої та судової влади не є безмежними, а визначаються Конституцією та законами України.

Отже, суди не мають права розглядати вимоги, які не належать до їх юрисдикції. В той же час суди зобов`язані вирішувати спори, які належать до їх юрисдикції.

Предметом оскарження в даній адміністративній справі є дії заступника начальника Соборного ВДВС Астапенкової К.М. щодо арешту права оренди земельної ділянки за кадастровим №:3520382600:02:000:0013 при винесенні постанови №59780288 від 13.08.2019 року про арешт майна боржника та скасування зазначеної постанови.

Особливості провадження у справах з приводу рішень, дій або бездіяльності органу державної виконавчої служби, приватного виконавця встановлені статтею 287 КАС України.

Відповідно до ч. 1 ст. 287 КАС України, учасники виконавчого провадження (крім державного виконавця, приватного виконавця) та особи, які залучаються до проведення виконавчих дій, мають право звернутися до адміністративного суду із позовною заявою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця порушено їхні права, свободи чи інтереси, а також якщо законом не встановлено інший порядок судового оскарження рішень, дій чи бездіяльності таких осіб.

Відповідно до частин 1 та 2 ст. 74 Закону України Про виконавче провадження від 02.06.2006 №1404 рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання судового рішення можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до суду, який видав виконавчий документ, у порядку, передбаченому законом.

Рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання рішень інших органів (посадових осіб), у тому числі постанов державного виконавця про стягнення виконавчого збору, постанов приватного виконавця про стягнення основної винагороди, витрат виконавчого провадження та штрафів, можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до відповідного адміністративного суду в порядку, передбаченому законом.

Верховний Суд у справі № 127/9870/16-ц (провадження № 14-166цс18) від 06 червня 2018 року висловив свою правову позицію, аналогічну викладеним нормам Закону України Про виконавче провадження . Так, Верховний Суд зазначає, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи з приводу оскарження постанов державного виконавця про стягнення виконавчого збору, витрат, пов`язаних з організацією та проведенням виконавчих дій і накладенням штрафу, прийнятих у виконавчих провадженнях щодо примусового виконання усіх виконавчих документів, незалежно від того, яким органом, утому числі судом якої юрисдикції, вони видані. До юрисдикції адміністративних судів належать також справи про оскарження рішень, дій чи бездіяльності державної виконавчої служби, прийнятих (вчинених, допущених) під час примусового виконання постанов державного виконавця про стягнення виконавчого збору, витрат, пов`язаних з організацією та проведенням виконавчих дій і накладенням штрафу, як виконавчих документів в окремому виконавчому провадженні.

Разом з тим, відповідно до правової позиції Великої палати Верховного суду викладеної у постанові від 22.08.2018 року у справі 658/715/16-ц, Верховний Суд зазначив, що у порядку цивільного судочинства захист майнових прав здійснюється у позовному провадженні, а також у спосіб оскарження рішення, дії або бездіяльності державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби.

Спори, пов`язані з належністю майна, на яке накладено арешт, відповідно до статей 15, 16 ЦПК України розглядаються в порядку цивільного судочинства у позовному провадженні, якщо однією зі сторін відповідного спору є фізична особа, крім випадків, коли розгляд таких справ відбувається за правилами іншого судочинства (пункт 1 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ "Про судову практику в справах про зняття арешту з майна" від 3 червня 2016 року №5).

У разі якщо опис та арешт майна проводився державним виконавцем, скарга сторони виконавчого провадження розглядається в порядку, передбаченому розділом VII ЦПК. Інші особи, які є власниками (володільцями) майна і які вважають, що майно, на яке накладено арешт, належить їм, а не боржникові, можуть звернутися до суду з позовом про визнання права власності на це майно і про зняття з нього арешту (пункт 5 зазначеної постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ).

Положеннями ч. 5 ст. 242 КАС України встановлено, що при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Поряд з тим, у відповідності до ч. 1 ст. 59 Закону України "Про виконавче провадження", особа, яка вважає, що майно, на яке накладено арешт, належить їй, а не боржникові, може звернутися до суду з позовом про визнання права власності на це майно і про зняття з нього арешту.

Частиною 2 ст. 30 ЦПК України передбачена виключна підсудність позовів про зняття арешту з майна, які пред`являються за місцезнаходженням цього майна або основної його частини.

Відповідно до статті 391 ЦК України, власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.

Враховуючи суть спірних правовідносин, суд дійшов висновку, що справа не підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства, а має вирішуватись за правилами ЦПК.

Європейський суд з прав людини у справі Zand v. Austria у рішенні від 12 жовтня 1978 року вказав, що словосполучення встановлений законом поширюється не лише на правову основу самого існування суду , але й на дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. Поняття суд, встановлений законом у частині першій статті 6 Конвенції передбачає усю організаційну структуру судів, включно з питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів . З огляду на це не вважається судом, встановленим законом орган, котрий, не маючи юрисдикції, судить осіб на підставі практики, яка не передбачена законом.

Зважаючи на викладене, відносно даного спору Кіровоградський окружний адміністративний суд не може вважатись судом, установленим законом у розумінні Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, оскільки вимоги КАС України та Закону України Про виконавче провадження оскарження постанови про арешт майна боржника в рамках вчинення виконавчого провадження, в той час як оскарження рішень, дій чи бездіяльності виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання судового рішення віднесено до суду, який видав виконавчий документ.

Жодних правових підстав, встановлених КАС України або іншими законодавчими актами України, які б дозволяли в даному випадку не застосовувати або ігнорувати вимоги законодавства, які регулюють питання встановлення юрисдикції справ щодо оскарження рішень державного виконавця про арешт майна боржника, судом не встановлено.

При цьому, суд особливо звертає увагу, що порушення правил юрисдикції є безумовною підставою для скасування судового рішення.

Згідно п.1 ч.1 ст.170 КАС України, суддя відмовляє у відкритті провадження в адміністративній справі, якщо позов не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства.

З урахуванням викладеного, слід відмовити у відкритті провадження у справі.

Згідно до ч. 2 ст. 132 КАС України, розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.

Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 7 Закону України "Про судовий збір" сплачена сума судового збору повертається за ухвалою суду в разі відмови у відкритті провадження у справі в суді першої інстанції, апеляційного та касаційного провадження у справі.

Керуючись ст.ст.2, 4, 19, 170, 171, 256 КАС України, суддя, -

У Х В А Л И В:

1.Відмовити ОСОБА_1 у відкритті провадження в адміністративній справі.

2.Копію ухвали направити позивачці разом із позовною заявою та доданими до неї документами.

3.Роз`яснити позивачці, що вирішення даного спору віднесено до юрисдикції загального суду в порядку цивільного судочинства.

4.Повернути ОСОБА_1 (РНОКПП - НОМЕР_1 ) з державного бюджету судовий збір в сумі 768,40 грн., сплачений згідно квитанції №84303 від 14.09.2019 року.

Ухвала набирає законної сили в порядку, встановленому ст. 256 КАС України, та може бути оскаржена в апеляційному порядку до Третього апеляційного адміністративного суду у 15 - денний строк, встановлений ст. 295 Кодексу.

Відповідно до п.п. 15.5 пункту 15 Розділу VII Перехідні положення КАС України до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди, а матеріали справ витребовуються та надсилаються судами за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Суддя

Кіровоградського окружного

адміністративного суду Р.В. Жук