Постанова

від 18.09.2019 по справі 140/2219/19

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 вересня 2019 рокуЛьвів№ 857/9248/19

Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

головуючого судді: Затолочного В.С.,

суддів: Кузьмича С.М., Матковської З.М.,

з участю секретаря судового засідання Юник А.А.,

представника позивача Пилипчука В .Ф.,

представника відповідача Павлович В.В.,

розглянувши в судовому засіданні в м. Львовіапеляційну скаргу Малого підприємства фірма ЛОКО на рішення Волинського окружного адміністративного суду від 07 серпня 2019 року у справі № 140/2219/19 за адміністративним позовом Малого підприємства фірма ЛОКО до Другого відділу Державної виконавчої служби міста Луцьк Головного територіального управління юстиції у Волинській області, старшого державного виконавця Другого відділу Державної виконавчої служби міста Луцьк Головного територіального управління юстиції у Волинській області Білової Вікторії Анатоліївни третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, Відділ державного архітектурного-будівельного контролю Луцької міської ради про визнання дій протиправними та скасування постанови (рішення суду першої інстанції ухвалене суддею Сорока Ю.Ю. в м. Луцьку Волинської області 07.08.2019 року), -

ВСТАНОВИВ:

Мале підприємство фірма ЛОКО (далі- МПФ ЛОКО , позивач) звернулося з адміністративним позовом до старшого державного виконавця Другого відділу Державної виконавчої служби міста Луцьк Головного територіального управління юстиції у Волинській області Білової Вікторії Анатоліївни (далі - також держвиконавець Білова В.А.), Другого відділу державної виконавчої служби міста Луцьк Головного територіального управління юстиції у Волинській області (далі - також відділ ДВС) про визнання протиправними дій старшого держвиконавцяБілової В.А. при прийнятті постанов про відкриття виконавчого провадження від 08.07.2019 ВП №59165077, про арешт майна боржника від 09.07.2019 ВП №59165077, про стягнення виконавчого збору від 09.07.2019 ВП №59165077, визнання протиправними та скасування постанов про відкриття виконавчого провадження від 08.07.2019 ВП №59165077, про арешт майна боржника від 09.07.2019 ВП №59165077, про стягнення виконавчого збору від 09.07.2019 ВП №59165077.

Рішенням Волинського окружного адміністративного суду від 07 серпня 2019 року в задоволенні адміністративного позову відмовлено.

Не погодившись із вказаним рішенням, його оскаржив позивач,який покликаючись на те, що вказане рішення є незаконним та необґрунтованим, прийнятимз порушенням норм матеріального та процесуального права, просить його скасувати і ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги.

Апеляційну скаргу обґрунтовує тим, щопостанова про відкриття виконавчого провадження є протиправною та такою, що підлягає скасуванню, так як прийнята в порушення вимог статей 1, 2, 3, 4, 12 Закону України Про виконавче провадження та Інструкції з організації примусового виконання рішень, оскільки стягувачем, яким є Відділ державного архітектурно-будівельного контролю Луцької міської ради (далі - Відділ ДАБК), пропущено як спеціальний тримісячний, так і загальний дворічний строк пред`явлення до виконання виконавчого документа - постанови від 16.03.2017 №8 про накладення штрафу в розмірі 144000 грн. Тому не підлягають виконанню постанови, які не було звернуто до виконання протягом строку, визначеного для пред`явлення їх до виконання. Крім того, зазначає, що накладення арешту на майно є передчасним, оскільки стягнення спочатку звертається на кошти та цінності, а потім вже на інше майно боржника.

Відповідач відділ ДВС надав суду відзив на апеляційну скаргу, в якому просить залишити апеляційну скаргу без задоволення.

В судовому засіданні представник апелянта наполягав на задоволенні апеляційної скарги, представник відповідача відділу ДВС заперечувала проти задоволення апеляційної скарги.

Інші учасники були належним чином повідомлені про дату, час і місце розгляду справи відповідно до положень частин першої та другої статті 268 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України). Відповідно до частини третьої зазначеної правової норми неприбуття у судове засідання учасника справи, повідомленого відповідно до положень цієї статті, не перешкоджає розгляду справи у судах першої та апеляційної інстанцій.

Вислухавши суддю-доповідача, дослідивши обставини справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку про те, що апеляційна скарга не підлягаєзадоволенню з наступних підстав.

Судом першої інстанції вірно встановлено,що на виконанні у Другому відділі Державної виконавчої служби міста Луцьк Головного територіального управління юстиції у Волинській області перебуває виконавче провадження № 59165077 про примусове виконання постанови Відділу ДАБК від 16.03.2017 №8 про стягнення з МПФ ЛОКО штрафу в розмірі 144000 грн.

08 липня 2019 року держвиконавцем Біловою В.А. винесено постанову про відкриття виконавчого провадження №59165077, отриману позивачем 10.07.2019.

09.07.2019 держвиконавцем Біловою В .А. у виконавчому провадженні №59165077 винесено постанови про стягнення виконавчого збору та про арешт майна боржника, які отримані позивачем 16.07.2019.

Не погодившись з даними постановами, МПФ ЛОКО звернулось до суду з даним позовом.

Приймаючи оскаржуване рішення, суд першої інстанції виходив з того, що строк звернення постанови Відділу ДАБК від 16.03.2017 №8 про накладення штрафу в розмірі 144000 грн. до виконання, встановлений ст.4 Закону України Про відповідальність за правопорушення у сфері містобудівної діяльності , відділом ДАБК Луцької міської ради пропущено не було, а відтак оскаржувана постанова про відкриття виконавчого провадження від 08.07.2019 року ВП №59165077 винесенадержвиконавцем Біловою В.А. правомірно.

Апеляційний суд погоджується з висновком суду першої інстанції, з огляду на наступне.

Згідно з частиною другою статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з частиною першою статті 1 Закону Українивід 02.06.2016 року № 1404-VIII Про виконавче провадження (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин, далі - Закон № 1404-VIII)виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Відповідно до ч.1 ст.5 Закону № 1404-VIII примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців) та у передбачених цим Законом випадках на приватних виконавців, правовий статус та організація діяльності яких встановлюються Законом України Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів .

Частиною 1 статті 12 Закону № 1404-VIII передбачено, що виконавчі документи можуть бути пред`явлені до примусового виконання протягом трьох років, крім посвідчень комісій по трудових спорах та виконавчих документів, за якими стягувачем є держава або державний орган, які можуть бути пред`явлені до примусового виконання протягом трьох місяців.

Відповідно до частини 2 статті 12 Закону № 1404-VIII строки, зазначені в частині першій цієї статті, встановлюються для виконання рішення з наступного дня після набрання ним законної сили чи закінчення строку, встановленого в разі відстрочки чи розстрочки виконання рішення, а якщо рішення підлягає негайному виконанню - з наступного дня після його прийняття.

Відповідно до статті 4 Закону України від 14.10.1994 року № 208/94-ВР Про відповідальність за правопорушення у сфері містобудівної діяльності (далі - Закон № 208/94-ВР) порядок накладення штрафів за правопорушення у сфері містобудівної діяльності визначається Кабінетом Міністрів України.

Постанови про накладення штрафів у сфері містобудівної діяльності, винесені посадовими особами, визначеними у частині другій статті 3 цього Закону, є виконавчими документами і підлягають виконанню в установленому законом порядку.

Штраф підлягає сплаті у п`ятнадцятиденний строк з дня вручення або надіслання постанови.

Копія завіреного банком платіжного документа, що засвідчує факт сплати суми штрафу в повному обсязі, надсилається органу, яким накладено штраф.

У разі несплати штрафу в зазначений строк другий примірник постанови надсилається органу державної виконавчої служби для виконання постанови в примусовому порядку.

Не підлягає виконанню постанова, яку не було звернуто до виконання протягом двох років з дня винесення.

Статтею 5 Закону № 208/94-ВР передбачено, що постанову про накладення штрафу за правопорушення у сфері містобудівної діяльності може бути оскаржено до суду протягом 15 днів з дня її винесення з повідомленням про таке оскарження у той самий строк органу, який виніс постанову.

На виконання Закону № 208/94-ВР Кабінетом Міністрів України постановою від 06.04.1995 року № 244 затверджено Порядокнакладення штрафів за правопорушення у сфері містобудівної діяльності(далі - Порядок № 244).

Згідно пункту 26 Порядку № 244 (тут і далі - в редакції, чинній на час винесення відповідачем спірних рішень) постанова про накладення штрафу набирає законної сили після закінчення строку їх оскарження.

Пунктом 28 Порядку № 244 передбачено, що постанову про накладення штрафу відповідно до статті 5 Закону № 208/94-ВР може бути оскаржено суб`єктом містобудування, щодо якого її винесено, до суду протягом 15 днів з дня її винесення з повідомленням про таке оскарження поштою або через електронний кабінет у той самий строк органу державного архітектурно-будівельного контролю, який виніс відповідну постанову.

Відповідно до пункту 29 Порядку № 244 оскарження постанови про накладення штрафу в установлений строк зупиняє її виконання до набрання законної сили відповідним рішенням суду.

Згідно з пунктом 31 Порядку № 244 постанова про накладення штрафу є виконавчим документом і підлягає виконанню в установленому законом порядку з дня набрання нею законної сили. У разі оскарження постанови про накладення штрафу та належного повідомлення відповідного органу державного архітектурно-будівельного контролю про її оскарження така постанова направляється до органу державної виконавчої служби для примусового виконання після набрання законної сили відповідним рішенням суду, крім випадків скасування її судом.

Відповідно до пункту 32 Порядку № 244 постанова про накладення штрафу звертається до виконання органом державного архітектурно-будівельного контролю, який виніс таку постанову.

Пунктом 34 Порядку № 244 встановлено, що не підлягає виконанню постанова про накладення штрафу, яку не було звернуто до виконання протягом трьох місяців з дня винесення.

У разі зупинення виконання постанови відповідно до пункту 29 цього Порядку перебіг строку давності її виконання, визначеного статтею 4 Закону, зупиняється до набрання законної сили відповідним рішенням суду.

Строк, протягом якого виконання постанови про накладення штрафу було зупинено, до загального строку давності виконання такої постанови не зараховується.

Таким чином, системний аналіз зазначених вище норм законодавчих та підзаконних актів свідчить, що постанова про накладення штрафу за правопорушення у сфері містобудівної діяльності набирає законної сили після закінчення строку на її оскарження, а у випадку оскарження в судовому порядку - після набрання законної сили відповідним судовим рішенням.

Відтак, звернення до виконання оскарженої до суду такої постанови можливе тільки після набрання законної сили рішенням суду.

На користь такого висновку свідчить також пункт шостий частини першої статті 4 Закону № 1404-VIII, згідно якого у виконавчому документі повинна зазначатися в обов`язковому порядку дата набрання ним законної сили, а також пункт перший частини четвертої даної правової норми, згідно якої виконавчий документ повертається стягувачу органом державної виконавчої служби без прийняття до виконання протягом трьох робочих днів з дня його пред`явлення, якщо рішення, на підставі якого видано виконавчий документ, не набрало законної сили (крім випадків, коли рішення у встановленому законом порядку допущено до негайного виконання.

Інше трактування відповідних законодавчих норм фактично унеможливить звернення постанов державних органів про накладення штрафу у сфері містобудівної діяльності у разі їх судового оскарження і тривалості процедури такого оскарження більше трьох місяців.

Як вбачається з матеріалів справи та даних Єдиного державного реєстру судових рішень, 11 квітня 2017 року Луцьким міськрайонним судом відкрито провадження в адміністративній справі № 161/5239/17 за позовом МПФ ЛОКО до Відділу ДАБК про скасування наказу та постанови про накладення штрафу від 16.03.2017 року.

Отже, МПФ ЛОКО у визначений Законом № 208/94-ВР та Порядком № 244 оскаржило до суду постанову про накладення штрафу у сфері містобудівної діяльності, що, відповідно, є підставою для твердження про ненабрання постановою про накладення штрафу законної сили на час її оскарження та для застосування положень пункту 29 Порядку № 244 про зупинення строку її виконання і застосування наслідків, передбачених абзацами другим та третім пункту 34 Порядку № 244.

29 жовтня 2018 року у справі № 161/5239/17 винесене рішення, яким в задоволенні позову відмовлено.

20 березня 2019 року Восьмий апеляційний адміністративний суд ухвалив постанову в адміністративній справі № 161/5239/17, якою в задоволенні апеляційної скарги МПФ ЛОКО відмовив та залишив без змін рішення суду першої інстанції.

Таким чином, постанова Відділу ДАБК від 16.03.2017 року набрала законної сили лише 20 березня 2019 року і тому підлягала зверненню до виконання в тримісячний строк, тобто до 20 червня 2019 року.

Матеріалами справи підтверджено, що до Відділу ДВС 20.05.2019 року надійшла заява Відділу ДАБК від 17.05.2019 року про прийняття до виконання постанови від 16.03.2017 року № 8, винесеної Відділом ДАБК.

Тобто, Відділ ДАБК своєчасно, у визначений законодавством строк звернув до виконання постанову від 16.03.2017 року.

Дана постанова, як виконавчий документ, була повернута стягувачу без прийняття до виконання 21.05.2019 року.

Однак, 08.07.2019 року начальником Відділу ДВС в порядку статті 74 Закону № 1404-VIII на підставі перевірки законності виконавчого провадження від 08.07.2019 року за вих. № 33795 скасовано документ Повідомлення про повернення виконавчого документа стягувачу без прийняття до виконання від 21.05.2019 року, оскільки на час його винесення частина друга статті 26 Закону № 1404-VIII, яким керувався держвиконавець, повертаючи виконавчий документ, була визнана неконституційною.

На підставі викладених вище висновків, суд апеляційної інстанції вважає безпідставними доводи апелянта про незаконність оскаржуваних дій та постанов відповідачів через порушення строків звернення виконавчого документа до виконання.

Посилання апелянта на правову позицію Верховного Суду, викладену в постанові від 26.03.2018 року по справі № 826/10916/16, колегія суддів відкидає, оскільки зазначене судове рішення ухвалене за інших фактичних обставин справи та правового регулювання. Зокрема, у вказаному судовому рішенні застосований Закон України Про виконавче провадження та відповідні підзаконні акти в редакції, яка на час винесення оспорюваних у справі, що розглядається, постанов, втратили чинність, а із тексту постанови Верховного Суду не вбачається за можливе встановити, чи була оскаржена постанова про накладення штрафу у визначений законодавством строк, тобто чи набрала вона законної сили.

Доводи апелянта про те, що, всупереч положень ст.ст. 2, 3, 4, 26 Закону № 1404-VIII, виконавче провадження відкрите за відсутності оригіналу виконавчого документа, суд відкидає як безпідставні, оскільки наданими суду копіями матеріалів виконавчого провадження підтверджується, що в них були наявні копії виконавчого документа, а його оригінал був дійсно додатково надісланий Відділом ДАБК 08.07.2019 року до Відділу ДВС, тобто стягувачем у визначені законом строк та порядку були вчинені необхідні залежні від нього дії для спрямування виконавчого документа до органу виконавчої служби.

Разом з тим, достатність необхідних, передбачених Законом № 1404-VIII відомостей у наявній у розпорядженні Відділу ДВС копії виконавчого документа для відкриття виконавчого провадження, визначалася держвиконавцем в межах наданих йому дискреційних повноважень. Апелянт жодним чином не спростував наявність та достатність таких відомостей.

Крім того, повторне надіслання виконавчого документа стало наслідком протиправних дій державного виконавця щодо повернення виконавчого документа, а відтак, стягувач в даному випадку жодним чином не повинен нести на собі тягар наслідків таких протиправних дій.

Також безпідставними є доводи апелянта про передчасність накладення арешту на майно боржника, оскільки ним не спростовано доводи відповідача Відділу ДВС про те, що наявність у боржника достатніх коштів у національній та іноземній валюті, інших цінностей, у тому числі кошти боржника на рахунках у банках та інших фінансових установах, належним чином перевірялася відповідачами до накладення арешту на майно.

Сам по собі зазначений арешт, за наявності у боржника відповідних коштів та бажання виконати зобов`язання за виконавчим документом, є лише засобом, що спонукає даного учасника виконавчого провадження до добровільного виконання такого документа.

Тому, посилаючись на передчасність із зазначених підстав винесення постанови про накладення арешту на майно боржника, позивач мав би довести наявність у нього відповідних коштів та цінностей, які можуть бути спрямовані на сплату штрафу.

Однак, апелянт таких доказів суду не надав.

Відповідно до частини другої статті 6 КАС України, суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини (далі - Суд, ЄСПЛ), а стаття 17 Закону України Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини передбачає, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Суду як джерело права.

У Справі Рисовський проти України (рішеннявід 20 жовтня 2011 року, заява № 29979/04 , Суд підкреслив особливу важливість принципу належного урядування . Він передбачає, що державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб.Принцип належного урядування , як правило, не повинен перешкоджати державним органам виправляти випадкові помилки, навіть ті, причиною яких є їхня власна недбалість (див. зазначене вище рішення у справі Москаль проти Польщі (Moskal v. Poland), п. 73). Будь-яка інша позиція була б рівнозначною, interalia, санкціонуванню неналежного розподілу обмежених державних ресурсів, що саме по собі суперечило б загальним інтересам (див. там само). З іншого боку, потреба виправити колишню помилку не повинна непропорційним чином втручатися в нове право, набуте особою, яка покладалася на легітимність добросовісних дій державного органу (див., mutatismutandis, рішення у справі Пінкова та Пінк проти Чеської Республіки (PincovaandPinc v. theCzechRepublic), заява № 36548/97, п. 58, ECHR 2002-VIII). Іншими словами, державні органи, які не впроваджують або не дотримуються своїх власних процедур, не повинні мати можливість отримувати вигоду від своїх протиправних дій або уникати виконання своїх обов`язків (див. зазначене вище рішення у справі Лелас проти Хорватії (Lelas v. Croatia), п. 74).Принцип верховенства права у рішеннях ЄСПЛ щодо України стосується вимог якості закону та юридичної визначеності. Так, принцип верховенства права вимагає дотримання вимог якості закону, яким передбачається втручання у права особи та в основоположні свободи. Так, у рішенні від 10 грудня 2009 року у справі Михайлюк та Петров проти України (MikhaylyukandPetrov v. Ukraine, заява № 11932/02) зазначено: Суд нагадує, що вираз згідно із законом насамперед вимагає, щоб оскаржуване втручання мало певну підставу в національному законодавстві; він також стосується якості відповідного законодавства і вимагає, щоб воно було доступне відповідній особі, яка, крім того, повинна передбачати його наслідки для себе, а також це законодавство повинно відповідати принципу верховенства права (рішення у справі Полторацький проти України (Poltoratskiy v. Ukraine) від 29 квітня 2003 року, заява № 38812/97, п. 155).

Таким чином, враховуючи, що відповідачами вчинені оскаржувані дії та винесені оскаржувані постанові у відповідності до чинного законодавства, апеляційний суд приходить до висновку про дотримання ними зазначеного вище принципу належного урядування .

Крім зазначеного вище обґрунтування, апеляційний суд також вважає за необхідне послатися на практику ЄСПЛ щодо належного викладення мотивів, якими керувався суд при ухваленні рішення.

Так, у рішенні від Надточій проти України (Nadtochiy v. Ukraine, заява № 7460/03, рішення від 15 травня 2008 р.) ЄСПЛ вкотре нагадав, що відповідно до практики, яка відображає принцип належного здійснення правосуддя, судові рішення мають в достатній мірі висвітлювати мотиви, на яких вони базуються. Межі такого обов`язку можуть різнитися залежно від природи рішення та мають оцінюватися у світлі обставин кожної справи (рішення РуїзТоріха проти Іспанії (RuizTorijaetHiroBalani c. Espagne) від 9 грудня 1994 р., заява № 18390/91).

У п. 58 Рішення ЄСПЛ у справі Серявін та інші проти України від 10 лютого 2010 Суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення. Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень.

Відповідно до частин 1-4 ст. 242 КАС України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.

З огляду на вищезазначене, вказаним вимогам оскаржуване рішення суду першої інстанції відповідає.

Відповідно до частин 1 та 2 ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Відповідно до пункту 1 ст. 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.

Відповідно до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст.ст. 241, 242, 308, 310, 315, 317, 321, 370 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Малого підприємства фірма ЛОКО залишити без задоволення, а рішенняВолинського окружного адміністративного суду від 07 серпня 2019 року у справі № 140/2219/19- без змін .

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Головуючий суддя В. С. Затолочний судді С. М. Кузьмич З. М. Матковська Повне судове рішення складено 24.09.2019