Постанова

від 01.09.2009 по справі 12/400

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01025, м. Київ, вул. Десятинна, 4/6, тел. 278-43-43 Вн. № < Внутрішній Номер справи >

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

01.09.2009 р. 14:47 № 12/400

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі:

головуючого -судді Цвіркуна Ю.І.,

при секретарі Рудик Т.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Управління праці та соціального захисту населення в Святошинському районі міста Києва, Київського міського центру по нарахуванню та здійсненню соціальних виплат виконавчого органу Київради (КМДА), Головного управління Державного казначейства України у місті Києві про визнання бездіяльності протиправною та стягнення коштів,

встановив:

Позивач звернувся в суд з позовом до Управління праці та соціального захисту населення в Святошинському районі міста Києва, Київського міського центру по нарахуванню та здійсненню соціальних виплат виконавчого органу Київради (КМДА), Головного управління Державного казначейства України у місті Києві про визнання бездіяльності протиправною та стягнення коштів.

В судовому засіданні позивач позовні вимоги підтримав та, враховуючи змінені позовні вимоги, просив визнати протиправною бездіяльність відповідачів, стягнути з відповідачів на його користь кошти у розмірі 90315 грн. 38 коп., які складаються з витрат, пов`язаних з розглядом справи у розмірі 18 грн., матеріальних збитків, які встановлені Законом України Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту`в розмірі 20 297 грн. 38 коп. та моральних збитків у розмірі 70000 грн. Позовні вимоги позивач обґрунтував тим, що відповідачами порушено його матеріальне право, оскільки йому виплачувалась грошова допомога до 5-го травня в 2005-2009р.р. у значно нижчому розмірі, ніж встановлено Законом України Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту .

Представник Київського міського центру по нарахуванню та здійсненню соціальних виплат виконавчого органу Київради (КМДА) наполіг на відмові у задоволенні позовних вимог у повному обсязі, посилаючись на те, що з Державного бюджету України позивачу здійснена виплата щорічної разової грошової допомоги, передбаченої Законом України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", у відповідності до законодавства України. Крім того, наполіг на відмові в задоволенні позовних вимог у зв`язку із пропущенням строку, посилаючись на ст. 99, 100 КАС України.

Управління праці та соціального захисту населення в Святошинському районі міста Києва та Головне управління Державного казначейства України у місті Києві про час, дату та місце проведення судового засідання повідомлені належним чином, явку своїх представників не забезпечили.

Суд, вислухавши учасників процесу та дослідивши письмові докази по справі, вважає, що позов задоволенню не підлягає, виходячи з наступного.

Позивач - ОСОБА_1 є інвалідом війни 3 групи, що підтверджується відповідним посвідченням та визнано сторонами.

Як вбачається із матеріалів справи, позивач заявляє позовні вимоги щодо виплати одноразової щорічної грошової допомоги за 2005-2009 роки.

У своїх поясненнях та розрахунках позивач зазначає, що отримував зазначені соціальні допомоги до пенсії, однак не в тому розмірі, які було передбачено законодавством України.

Звідси слід вважати, що у позивача виникло право вимоги за даними позовними вимогами з травня 2005 року.

Станом на травень 2005 року спори, що виникали з правовідносин між приватною особою та органами влади, місцевого самоврядування і посадовцями розглядались судами в прядку Цивільного процесуального кодексу України від 18.07.1963 року, який діяв до 01.09.2005 року до початку діяльності адміністративних судів та до набрання чинності нового Цивільного процесуального кодексу та Кодексу адміністративного судочинства України.

Відповідно до статті 236 ЦПК від 18.07.1963 року, який втратив чинність, суд розглядає справи по скаргах на рішення, дії або бездіяльність органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.

Відповідно до ч.1 ст. 248-1 ЦПК від 18.07.1963 року громадянин має право звернутися до суду (військовослужбовець - до військового суду) із скаргою, якщо вважає, що рішенням, дією або бездіяльністю органу державної влади, органу місцевого самоврядування, посадової і службової особи порушено його права, свободи чи законні інтереси.

Згідно із ч.4 вищезазначеної статті ЦПК від 18.07.1963 року до суб`єктів, зазначених у частині першій цієї статті, рішення, дії або бездіяльність яких може бути оскаржено до суду, належать: органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їх посадові чи службові особи, керівники підприємств, установ, організацій незалежно від їх підпорядкування і форм власності, керівні органи і керівники об`єднань громадян, а також службові особи, які виконують організаційно-розпорядчі, адміністративно-господарські обов`язки або виконують такі обов`язки за спеціальними повноваженнями.

Стаття 248-2 ЦПК від 18.07.1963 року встановлювала, що до рішень, дій або бездіяльності, що підлягають оскарженню, належать колегіальні і одноособові рішення, дії або бездіяльність, у зв`язку з якими особа вважає, що порушено або порушуються її права, свободи чи законні інтереси.

Як передбачено статтею 248-5 ЦПК від 18.07.1963 року, скаргу може бути подано в суд: - у двомісячний строк, обчислюваний з дня, коли особі стало відомо або їй повинно було стати відомо про порушення її прав, свобод чи законних інтересів ; - у місячний строк з дня одержання особою письмової відповіді про відмову у задоволенні скарги органом, службовою особою вищого рівня по відношенню до того органу, посадової, службової особи, що постановили рішення чи здійснили дії або допустили бездіяльність, або з дня закінчення місячного строку після подання скарги, якщо особою не було одержано на неї письмової відповіді. Пропущений строк для подання скарги може бути поновлено судом, якщо буде встановлено, що його пропущено з поважних причин.

Крім того, з 01.09.2005р. набрав чинності Кодекс адміністративного судочинства України.

Згідно із ч.1 ст.99 КАС України адміністративний позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.

У відповідності до ч.2 ст.99 КАС України для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється річний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Відповідно до ч.1 ст.100 КАС України пропущення строку звернення до адміністративного суду є підставою для відмови у задоволенні адміністративного позову за умови, якщо на цьому наполягає одна із сторін.

У ч.3 ст.100 КАС України передбачено, що позовні заяви приймаються до розгляду адміністративним судом незалежно від закінчення строку звернення до адміністративного суду.

Разом з тим, у п.14 постанови Пленуму Вищого адміністративного суду України Про практику застосування адміністративними судами окремих положень Кодексу адміністративного судочинства України під час розгляду адміністративних справ передбачено, що за правилами частини третьої статті 100 КАС України позовні заяви повинні прийматися до розгляду адміністративним судом незалежно від закінчення строку звернення до адміністративного суду. Припис частини другої цієї статті щодо розгляду і вирішення справи у разі визнання судом причини пропуску строку звернення до суду поважною стосується саме прийняття судом постанови за результатами розгляду справи, тобто відповідно до встановлених обставин та норм матеріального права. У разі ж відсутності підстав для визнання поважною причини пропуску строку звернення до суду та встановлення факту порушення права суд відмовляє в його захисті саме з підстав пропуску строку. При цьому такий висновок суду повинен міститися в постанові, прийнятій за результатами розгляду справи.

Згідно із ч.1 ст.11 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

У ч.1 ст.71 КАС України закріплено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.

В силу положень закону позивач мав право звернутись до суду у встановлений строк, що обчислюється з дня, коли йому стало відомо або повинно було стати відомо про порушення прав, свобод чи законних інтересів.

Як встановлено, позивач звернувся із даним позовом до суду в грудні 2007 року.

Представник Київського міського центру по нарахуванню та здійсненню соціальних виплат виконавчого органу Київради (КМДА) наполіг на відмові у задоволенні адміністративного позову, зокрема, у зв`язку з пропущенням строків звернення до суду.

Позивач не довів в суді поважності причин пропуску процесуального строку.

За таких обставин, суд дійшов висновку про відмову у задоволенні позовних вимог стосовно стягнення недоплаченої одноразової щорічної допомоги за 2005 -2006 р.р. у зв`язку із пропушенням позивачем строку звернення до суду.

Згідно із положеннями частини 5 статті 13 Закону України Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту в редакції від 9 липня 2007 року -щорічно до 5 травня інвалідам війни виплачується разова грошова допомога у розмірах: інвалідам I групи - десять мінімальних пенсій за віком; II групи - вісім мінімальних пенсій за віком; III групи - сім мінімальних пенсій за віком.

Разом з тим, згідно з частиною 1 статті 17 -1 Закону України Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту - щорічну виплату разової грошової допомоги до 5 травня в розмірах, передбачених статтями 12 - 16 цього Закону, здійснюють органи праці та соціального захисту населення через відділення зв`язку або через установи банків (шляхом перерахування на особовий рахунок отримувача) пенсіонерам - за місцем отримання пенсії, а особам, які не є пенсіонерами, - за місцем їх проживання чи одержання грошового утримання.

Тобто, як передбачено вищевказаним Законом, виплата щорічної разової допомоги здійснюється органами праці та соціального захисту населення.

Разом з тим, у відповідності до п.1. п.2 Положення про Київський міський центр по нарахуванню та здійсненню соціальних виплат, що затверджено розпорядженням Київської міської державної адміністрації від 27.01.2007 року, Київський міський центр по нарахуванню та здійсненню соціальних виплат (далі -Центр) є державною установою і підпорядковується Головному управлінню соціального захисту населення виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації). Центр у своїй діяльності керується Конституцією України та законами України, актами Президента України, Кабінету Міністрів України, інших центральних та місцевих органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування з питань реалізації програм соціального захисту населення, а також цим Положенням.

У пункті 3 (пп. 3.1, 3.2, 3.3) зазначеного Положення передбачено, що Головним завданням Центру є: забезпечення реалізації державної політики у сфері соціального захисту та обслуговування населення, надання соціальної допомоги громадянам, які потребують підтримки з боку держави . Підготовка документів на виплату всіх видів соціальної допомоги, житлових субсидій у готівковій формі на придбання твердого і рідкого пічного палива та скрапленого газу, компенсаційних виплат інвалідам, виплат громадянам, які постраждали внаслідок чорнобильської катастрофи, інших грошових виплат (далі -соціальна допомога, інші грошові виплати). Здійснення контролю за правильністю призначення, перерахунку, нарахування і виплати всіх видів соціальної допомоги, інших грошових виплат.

У пункті 4 (пп. 4.1, 4.2, 4.3, 4.9) вказаного Положення зазначено, що Центр відповідно до покладених на нього завдань: здійснює вхідний облік та контроль документів з питань призначення соціальної допомоги, інших грошових виплат, які надходять від органів праці та соціального захисту населення, підприємств, організацій та установ. Перевіряє правильність визначення органами праці та соціального захисту населення права на призначення соціальної допомоги, інших видів грошових виплат. Забезпечує у тижневий термін оформлення документів на виплату соціальної допомоги, інших грошових виплат та їх відправку районним органам праці та соціального захисту населення відповідно до узгоджених графіків. Проводить перерахунки грошової допомоги (в тому числі у зв`язку з індексацією), забезпечує своєчасну підготовку бухгалтерської та статистичної звітності з використанням уніфікованих програмних засобів.

Позивачу здійснена виплата щорічної разової грошової допомоги до 5 травня за 2007-2008 р.р.

Зазначене обумовлено тим, що законами України про Державний бюджет України на відповідний рік встановлювалися інші, значно нижчі, ніж встановлені Законом України "Про статус ветеранів війни гарантії їх соціального захисту", розміри щорічної одноразової грошової допомоги.

Законами України від 19.12.2006 року Про Державний бюджет України на 2007 рік`від 28.12.2007 року Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України інвалідам війни передбачена виплата разової допомоги у меншому розмірі, ніж це передбачено Законом України Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту .

Тобто, в даному випадку на період виникнення спірних правовідносин, які є предметом спору в цій справі, були наявні нормативно-правові акти, які мають однакову юридичну силу, але по-різному встановлюють розмір щорічної допомоги до 5 травня інвалідам війни.

Вирішуючи питання про те, положення якого Закону підлягають застосуванню для вирішення спірних правовідносин, суд дійшов висновку про наступне.

Відповідно до ст. 75 Конституції України Верховна Рада України є єдиним органом законодавчої влади в Україні.

Конституція України не встановлює пріоритету застосування того чи іншого закону, в тому числі залежно від предмета правового регулювання. Немає також закону України, який би регулював питання подолання колізії норм законів, що мають однакову юридичну силу.

Водночас, Конституційний Суд України у пункті 3 мотивувальної частини рішення від З жовтня 1997 року № 4-зп у справі про набуття чинності Конституцією України зазначив: Конкретна сфера суспільних відносин не може бути водночас врегульована однопредметними нормативними правовими актами однакової сили, які за змістом суперечать один одному. Звичайною є практика, коли наступний у часі акт містить пряме застереження щодо повного або часткового скасування попереднього. Загальновизнаним є й те, що з прийняттям нового акта, якщо інше не передбачено самим цим актом, автоматично скасовується однопредметний акт, який діяв у часі раніше .

Відповідно до ч. 3 ст. 150 Конституції України рішення Конституційного Суду України є обов`язковими до виконання на території України.

Відтак, виходячи з наведених положень Конституції України та рішення Конституційного Суду України, а також враховуючи, що вищезазначеними Законами України про Державний бюджет України на 2007-2008 роки фактично змінено положення Закону України Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту , який діяв у часі раніше, пріоритетними в даному випадку є положення статей Законів України про Державний бюджет України на відповідні роки.

Як встановлено судом, відповідачами була нарахована та виплачена позивачу разова грошова допомога до 5-го травня у розмірі, передбаченому Законами України про Державний бюджет України на 2007-2008 роки, що свідчить про відсутність підстав для задоволення позовних вимог в цій частині.

При цьому, судом враховується, що рішеннями Конституційного Суду України від 09.07.2007 року № 6-рп/2007, від 22.05.2008 року № 10-рп/2008, яким зупинено на 2007-2008 роки дію частини п`ятої статей 12, 13, 14 та 15 Закону України Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту , визнано Конституційним Судом України такими, що не відповідають Конституції України.

Разом з тим, за загальновизнаним принципом права, закріпленим у ст. 58 Конституції України, закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, а тому до певної події або факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали.

Відтак, орган державної влади, до компетенції якого віднесено здійснення виплат громадянам в порядку, передбаченому Законом України Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту , не зобов`язаний проводити зазначені виплати у будь-який інший спосіб та в розмірах, окрім тих, що передбачені Законами України про Державний бюджет на 2007 рік та 2008 рік до моменту прийняття рішення Конституційним Судом України.

За таких обставин, відповідачі при нарахуванні та здійсненні позивачу виплати допомоги до 5-го травня за відповідні роки до ухвалення Конституційним Судом України вищезазначених рішень у розмірі, передбаченому Законами України про Державний бюджет на 2007 рік та 2008рік, положення яких були чинними на момент здійснення такої виплати, виконали взяті державою зобов`язання та не порушили прав позивача.

В силу ст. 6 Конституції України органи законодавчої, виконавчої та судової влади здійснюють свої повноваження у встановлених цією Конституцією межах і відповідно до законів України.

У ч.2 ст.19 Конституції України закріплено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

При цьому суд бере до уваги положення ч.2 ст.71 КАС України, згідно з якими в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Представники відповідачів в судовому засіданні довели правомірність своєї позиції.

В свою чергу позивач вмотивованих пояснень на підтвердження позовних вимог суду не надав.

Тож аналізуючи позовні вимоги та заперечення на них, є підстави вважати, що відповідачі діяли на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені законом при виплаті відповідної допомоги за 2007-2008 р.р.

Разом з тим, позивач заявляє позовні вимоги стосовно стягнення матеріальної та моральної шкоди.

Відповідно до ст.56 Конституції України кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

Згідно із ст.1173 ЦК України шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цих органів.

Положення ст. 22 ЦК України визначають відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди.

У ч. 1 ст. 1166 ЦК України зазначено, що майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Судом також враховуються положення постанови Пленуму Верховного Суду України Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди`від 27 березня 1992 року N 6.

Оскільки судом встановлено, що відповідачі діяли на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені законом при виплаті відповідної допомоги за 2007-2008 р.р. та їх дії чи бездіяльність не визнанні протиправними, то позовна вимога щодо стягнення матеріальної шкоди також не підлягає до задоволення.

Частина 2 ст.23 ЦК України визначає, у чому полягає моральна шкода.

Зокрема, згідно з п.п.1-3 ч.2 ст.23 ЦК України моральна шкода полягає: у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна.

При цьому судом враховуються положення постанови Пленуму Верховного Суду України "Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди" від 31.03.1995 року №4.

Позивач в судовому засіданні не довів факт заподіяння моральної шкоди відповідачами.

Так, позивач не назвав суду, чим підтверджується факт заподіяння моральних страждань, за яких обставин вони заподіянні, а також інші обставини, що мають значення для вирішення цієї вимоги

Таким чином, з`ясувавши обставини справи та перевіривши їх доказами, суд приходить до висновку про відмову у задоволенні позовних вимог про стягнення недоплаченої одноразової щорічної допомоги до 5-го травня за 2005-2008 р.р. та відшкодування шкоди.

На основі встановленого, керуючись ст.ст.86, 99-100, 159-163 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

постановив:

В задоволенні позову ОСОБА_1 про стягнення недоплаченої одноразової щорічної допомоги до 5-го травня за 2005-2008 р.р. та відшкодування шкоди -відмовити .

Строк і порядок набрання судовим рішенням законної сили встановлені у статті 254 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо інше не встановлено цим Кодексом.

Заява про апеляційне оскарження постанови суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення, а в разі складення постанови у повному обсязі відповідно до статті 160 КАС України -з дня складення в повному обсязі. Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом двадцяти днів після подання заяви про апеляційне оскарження. Заява і скарга подаються до адміністративного суду апеляційної інстанції у порядку, що передбачені статтею 186 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя Цвіркун Ю.І.