Постанова

від 24.09.2019 по справі 902/103/19

ПІВНІЧНО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

33001 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24 вересня 2019 року Справа № 902/103/19

Північно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючий суддя Савченко Г.І., суддя Демидюк О.О. , суддя Павлюк І.Ю.

секретар судового засідання Соколовська О.В.

за участю представників сторін:

позивача: Косенко М.С.

відповідача: ОСОБА_1 П.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Головного управління Національної поліції у Вінницькій області на рішення господарського суду Вінницької області від 10 червня 2019 року (повний текст складено 14 червня 2019 року) у справі №902/103/19 (суддя Колбасов Ф.Ф.)

за позовом Управління Служби безпеки України у Вінницькій області

до Головного управління Національної поліції у Вінницькій області

про усунення перешкод в користуванні майном шляхом звільнення об`єктів нерухомого майна

ВСТАНОВИВ:

12 лютого 2019 року до Господарського суду Вінницької області надійшла позовна заява Управління Служби безпеки України у Вінницькій області до Головного управління Національної поліції у Вінницькій області про усунення перешкод в користуванні майном шляхом звільнення об`єктів нерухомого майна. Позов обґрунтовано тим, що позивач є власником автобоксів загальною площею 270,3 кв.м., які, за твердженнями останнього, перебувають в користуванні відповідача без достатніх правових підстав.

Рішенням господарського суду Вінницької області від 10 червня 2019 року у справі №902/103/19 повністю задоволено позов Управління Служби безпеки України у Вінницькій області до Головного управління Національної поліції у Вінницькій області про усунення перешкод в користуванні майном шляхом звільнення об`єктів нерухомого майна. Зобов`язано Головне управління Національної поліції у Вінницькій області (адреса: 21050, м. Вінниця, вул. Театральна 10, код 40108672) усунути перешкоди у користуванні майном шляхом звільнення гаражів (автобоксів), загальною площею 270,3 кв.м., що знаходяться по АДРЕСА_1 Грушевського, АДРЕСА_2 м АДРЕСА_3 Вінниці та належать Управлінню Служби безпеки України у Вінницькій області (адреса: 21000, м. Вінниця, вул. Грушевського, 27; код за ЄДРПОУ 20001473) на праві оперативного управління. Присуджено до стягнення з Головного управління Національної поліції у Вінницькій області (адреса: 21050, м. Вінниця, вул. Театральна 10; код 40108672) на користь Управління Служби безпеки України у Вінницькій області (адреса: 21000, м.Вінниця, вул. Грушевського, 27; код за ЄДРПОУ 20001473) 1921,00 грн. на відшкодування витрат по сплаті судового збору.

Вказане рішення мотивоване тим, що оскільки матеріалами справи достеменно підтверджено наявність зареєстрованого у встановленому Законом порядку права позивача використовувати в порядку оперативного управління приміщення гаражів (автобоксів), загальною площею 270,3 кв.м., що знаходяться по АДРЕСА_1 Грушевського, 27 у місті Вінниці, то Управління Служби безпеки України у Вінницькій області правомірно звернулось за захистом своїх прав.

Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, відповідач - Головне управління Національної поліції у Вінницькій області звернувся до суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення господарського суду Вінницької області від 10 червня 2019 року у справі №902/103/19 та прийняти нове, яким у задоволенні вказаного позову відмовити повністю. ГУНП вважає рішення суду першої інстанції незаконним, необґрунтованим та таким, що прийняте з грубим порушенням норм матеріального та процесуального права, а висновок суду не відповідає обставинам справи. Зокрема, апелянт зазначає, що у рішенні суду першої інстанції зазначено, що спірні приміщення, які належать УСБУ на праві власності, фактично перебувають у володінні відповідача ГУНП. У рішенні суду також зазначено та не заперечується сторонами, що спірне приміщення займає відповідач, і саме володіння відповідачем майном позивача стало підставою для направлення йому позивачем листа з вимогою звільнити приміщення та в подальшому звернення з позовом у даній справі. Тобто судом першої інстанції встановлено обставини щодо фактичного володіння спірним майном на момент розгляду даної справи відповідачем, а не позивачем, що власне й зумовило звернення з даним позовом. Але застосувавши до таких обставин положення статті 391 Цивільного кодексу України, суд залишив поза увагою особливості застосування передбаченого цією нормою способу захисту права власності саме стосовно порушень, які не пов`язані з позбавленням володіння майном. Крім того, скаржник зазначає, що беручи до уваги, що моментом закінчення терміну користування є 01 січня 1993 року та свідоцтво про право власності на комплекс, який розташований в місті Вінниці по вулиці Грушевського належить державі в особі Служби Безпеки України, було видано ще 04 серпня 2011 року, у період з 01 січня 1993 року по січень 2019 року з вимогами про повернення у володіння майна до Головного управління Національної поліції у Вінницькій області ніхто не звертався, позивачем не доведено та належними доказами не підтверджено поважність пропуску строку на захист інтересів, тому відсутні правові підстави для його поновлення. Позивач умисно обрав невірний спосіб захисту порушеного права з метою уникнення надання об`єктивної оцінки судом обставинам застосування загального строку позовної давності при заявлені віндикаційного позову.

Ухвалою Північно-західного апеляційного господарського суду від 31 липня 2019 року у справі №902/103/19 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Головного управління Національної поліції у Вінницькій області на рішення господарського суду Вінницької області від 10 червня 2019 року у справі №902/103/19 та призначено розгляд скарги на 24 вересня 2019 року.

Від позивача - Управління Служби безпеки України у Вінницькій області надійшов відзив на апеляційну скаргу, відповідно до якого останнє вважає оскаржуване рішення законним та обґрунтованим, прийнятим у повній відповідності до норм матеріального та процесуального права, відтак в задоволенні апеляційної скарги просить відмовити, а судове рішення у справі залишити без змін.

Протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 23 вересня 2019 року на підставі розпорядження №01-04/944 від 23 вересня 2019 року керівника апарату, у зв`язку із перебуванням у відпустці судді-члена колегії по справі №902/103/19 - Крейбух О.Г. у період з 02 вересня 2019 року по 30 вересня 2019 року включно, для розгляду справи №902/103/19 визначено колегію суддів у складі: головуючий суддя Савченко Г.І., суддя Демидюк О.О., суддя Павлюк І.Ю.

Ухвалою Північно-західного апеляційного господарського суду від 23 вересня 2019 року у справі №902/103/19 апеляційну скаргу Головного управління Національної поліції у Вінницькій області на рішення господарського суду Вінницької області від 10 червня 2019 року у справі №902/103/19 прийнято до свого провадження вищезазначеною колегією суддів.

Безпосередньо в судовому засіданні представники відповідача та позивача повністю підтримали вимоги і доводи, викладені відповідно в апеляційній скарзі та у відзиві на неї.

Колегія суддів, заслухавши пояснення представників позивача та відповідача, розглянувши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги та відзиву на неї, перевіривши надану судом юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування місцевим господарським судом норм матеріального та процесуального права, вважає, що у задоволенні вимог апеляційної скарги слід відмовити, рішення місцевого господарського суду - залишити без змін.

При цьому колегія суддів виходила з наступного.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, згідно свідоцтва про право власності від 04 серпня 2011 року /т.1, а.с. 24/, виданого Виконкомом Вінницької міської ради, державі в особі Служби безпеки України, на праві власності належить комплекс будівель 19/25 часток, який розташований в АДРЕСА_4 Вінниці по вул. АДРЕСА_2 . Комплекс знаходиться в оперативному управлінні Управління Служби безпеки України у Вінницькій області.

До вказаного комплексу входять, серед іншого майна та споруд, будівлі гаражів літ "М" площею 270,3 кв.м.

Свідоцтво видано на підставі рішення виконкому Вінницької міської ради від 04 серпня 2011 року за №1866.

Також відповідно до витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності /т.1, а.с.25/, цілісний майновий комплекс загальною площею 11513,1 кв.м., розмір частки 19/25 перебуває в оперативному управлінні Служби безпеки України у Вінницькій області, власником є держава в особі Служби безпеки України.

Споруди, які входять до складу даного цілісного майнового комплексу, в т.ч. спірні гаражі (автобокси), знаходяться на земельній ділянці державної форми власності площею 1,3065 га, наданій Управлінню служби безпеки України у Вінницькій області в постійне користування, згідно державного Акту серії ЯЯ №3018390 від 22 листопада 2011 року, з кадастровим номером 0510136600:02:027:0038 /т.1, а.с.26/.

Вищевказаними документами підтверджується, що речові права користування на комплекс будівель та земельну ділянку, зареєстровані за позивачем - Управлінням Служби безпеки України у Вінницькій області. Власником комплексу є держава в особі Управління Служби безпеки України. Реєстрація вказаних прав відповідає порядку, визначеному Законом України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень", що підтверджується наявними у справі Витягами.

Згідно наявного в матеріалах справи технічного паспорту на виробничий будинок (нежитлові будівлі) по вул АДРЕСА_2 , спірні будівлі гаражів побудовані у 1939 році, позначені на Плані експлікації літерою "М" та складаються з семи боксів, кімнати відпочинку і трьох побутових приміщень /т.1, а.с.29-39/.

Згідно технічного паспорту власником-користувачем комплексу, в т.ч. гаражів являється Управління Служби безпеки України у Вінницькій області.

Вказані гаражі (автобокси) обліковуються на відповідальному зберіганні сектору господарського забезпечення, перебувають на балансі Управління СБУ у Вінницькій області під інвентарним номером 101310009, загальною вартістю 23730,00 грн., знос - 100%.

Разом з тим, спірні гаражі на сьогоднішній день використовуються Головним управлінням Національної поліції у Вінницькій області. Цього відповідач як у суді першої так і апеляційної інстанції не заперечує, вважаючи використання ним автобоксів правомірним і на законних підставах.

Як вбачається із акту складеного 24 травня 1954 року комісією у складі посадових осіб Управління МВС по Вінницькій області та Управління КДБ по Вінницькій області, УМВС передало, а УКДБ прийняло на баланс адміністративно-службові і житлові будівлі, складські та господарські побудови, територію двору по АДРЕСА_5 .

Згідно пункту 6 вказаного акту, приміщення гаража разом з територією двору передано на баланс УКДБ, при цьому залишивши їх частину в користування УМВС на рівних правах з УКДБ, на строк, необхідний для побудови гаража УМВС /т.1, а.с.49/.

Відповідно до спільного акту УМВС у Вінницькій області та УКДБ при РМ УРСР у Вінницькій області від 24 травня 1954 року, приміщення гаража (майстерні, контори, боксів для стоянки автомашин, бензосховище з бензоколонкою, інші побудови гаража, разом з територією внутрішнього двору) були залишені у користування Управління МВС.

В подальшому, спільним актом від 15 липня 1987 року за №279, залишено у тимчасовому користуванні УВС до 01 січня 1993 року бокси №№ 1-10. Дані акти складались та підписувались представниками як УМВС так і УКДБ.

25 червня 1986 року спільною комісією УКДБ-УВС складено акт про те, що до 01 серпня 1986 року УВС повертає займану тимчасово згідно двостороннього акту від 24 травня 1954 року територію та передає на баланс УКДБ зведені на ній побудови.

При цьому в акті зазначено, що на прохання УВС до 01 липня 1987 року за ним залишаються бокси №№5, 6, 7, 8 і 9 для п`яти легкових автомобілів керівного складу.

З метою створення можливостей побудови гаражів для автомобілів керівного складу УВС, йому передано частину території з цегляними побудовами та навісами /т.1, а.с.22/.

15 червня 1987 року начальники Управління КДБ по Вінницькій області та Управління внутрішніх справ на зміну спільного акту від 25 червня 1986 року дійшли до згоди про те, що в тимчасовому користуванні УВС до 01 січня 1993 року залишаються спірні бокси №1-10 /т.1, а.с.23/.

Як встановлено місцевим судом, за усною домовленістю між керівництвом Головного управління Національної поліції у Вінницькій області та Управління Служби безпеки України у Вінницькій області, технічні приміщення (автобокси) загальною площею 270,3 кв.м., що знаходяться по АДРЕСА_2 тимчасово використовуються Управлінням Національної поліції у Вінницькій області, а Управлінню СБУ у Вінницькій області взамін передано в тимчасове користування приміщення загальною площею 110,7 кв.м., у АДРЕСА_6 , вулиця АДРЕСА_7 , (Гайсинське МРВ).

Вказане підтверджується листом заступника начальника Головного управління Національної поліції у Вінницькій області від 22 березня 2017 року №144/05/34-2017 р. /т.1, а.с.19/.

Даний лист було направлено позивачу у відповідь на запит останнього (лист №53/16/52-347ит від 14 березня 2017 року) з приводу того, на яких правових підставах Головне управління Національної поліції у Вінницькій області використовує технічне приміщення Управління СБУ у Вінницькій області загальною площею 270,3 кв.м. (автобокси).

Таким чином, з дослідженого місцевим господарським судом та перевіреного судом апеляційної інстанції вбачається, що спірні приміщення (автобокси) до цього часу використовуються відповідачем в обмін на використання позивачем приміщень у АДРЕСА_6 20.

Разом з тим, відповідач згідно листа від 29 січня 2019 року вимагав від Управління СБУ у Вінницькій області звільнити приміщення у місті Гайсині Вінницької по вул. Волонтерів, 20, що використовується Гайсинським МРВ, оскільки вважав, що між сторонами існують усні домовленості.

08 лютого 2019 року позивачем було звільнено вказані приміщення у місті Гайсині, про що повідомлено Головне управління Національної поліції у Вінницькій області.

13 лютого 2019 року позивачем отримано лист від начальника Головного управління Національної поліції у Вінницькій області від 12 лютого 2019 року за вих. №325/01/11-2019 про неможливість звільнення приміщень.

Дані обставини стали підставою для звернення Управління СБУ у Вінницькій області з даним позовом до суду про зобов`язання Головного управління Національної поліції у Вінницькій області усунути перешкоди у користуванні майном шляхом звільнення гаражів (автобоксів), загальною площею 270,3 кв.м., що знаходяться по вулиці.

Враховуючи вищевикладені обставини справи, колегія суддів Північно-західного апеляційного господарського суду вважає за необхідне зазначити наступне.

Право власності та принцип непорушності права власності встановлено приписами Конституції України, Цивільного кодексу України.

Відповідно до статті 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності; право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом; ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності; право приватної власності є непорушним.

Відповідно до статті 55 Конституції України, права і свободи людини і громадянина захищаються судом.

Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання та захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

В розумінні зазначених приписів суб`єктивне право на захист - це юридично закріплена можливість особи використати заходи правоохоронного характеру для поновлення порушеного права і припинення дій, які порушують це право.

Процесуально-правовий зміст захисту права полягає у тому, що юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням. (стаття 4 ГПК України).

Враховуючи викладене вище, підставою для звернення до суду є наявність порушеного права (охоронюваного законом інтересу), і таке звернення здійснюється особою, котрій це право належить, і саме з метою його захисту.

Відповідно до рішення Конституційного Суду України №18-рп/2004 від 01 грудня 2004 року поняття "охоронюваний законом інтерес" що вживається в законах України у логічно-смисловому зв`язку з поняттям "права", треба розуміти як прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом, як зумовлений загальним змістом об`єктивного і прямо не опосередкований у суб`єктивному праві простий легітимний дозвіл, що є самостійним об`єктом судового захисту та інших засобів правової охорони з метою задоволення індивідуальних і колективних потреб, які не суперечать Конституції і законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загальноправовим засадам.

Оскільки, правовою підставою для звернення до господарського суду є захист порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, право на позов у особи виникає після порушення відповідачем її права, у зв`язку з чим таке право підлягає захисту.

Порушення права чи охоронюваного законом інтересу повинне мати об`єктивний характер і виражатися в позбавленні або зменшенні обсягу певних благ особи, права чи інтереси якої порушено, певних благ, які вона мала до порушення або справедливо очікувала набути у майбутньому.

З дослідженого місцевим господарським судом та перевіреного судом апеляційної інстанції вбачається, що позивачу належить право оперативного управління на підставі наявного у держави в особі Служби безпеки України права власності на гаражі (автобокси), загальною площею 270,3 кв.м., що знаходяться по АДРЕСА_6 .

Наведені вище норми закріплюють недопустимість примусового позбавлення особи права власності. При цьому, Цивільний кодекс України не встановлює винятків з наведеного правила, право власності є непорушним як таке, незалежно від форми власності.

Відтак, з огляду на те, що держава є суб`єктом права власності, на неї як на учасника цивільних відносин, також поширюються зазначені гарантії щодо непорушності права власності.

Відповідно до частини 1 статті 133 Господарського кодексу України, основу правового режиму майна суб`єктів господарювання, на якій базується їх господарська діяльність, становлять право власності та інші речові права - право господарського відання, право оперативного управління.

Згідно з частинами 1, 4 статті 147 Господарського кодексу України, майнові права суб`єктів господарювання захищаються законом. Право власності та інші майнові права суб`єкта господарювання захищаються у спосіб, зазначений у статті 20 цього Кодексу.

Відповідно до частини 1 статті 316 Цивільного кодексу України, правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Право власності - це передбачене й гарантоване законом право власника здійснювати володіння, користування та розпоряджання щодо належного йому майна на свій розсуд, якщо інше не передбачено законом. Тобто, особам (фізичним або юридичним) заборонено порушувати таке право і створювати перешкоди в його здійсненні.

Відповідно до частини 2 статті 386 Цивільного кодексу України, власник, який має підстави передбачати можливість порушення свого права власності іншою особою, може звернутися до суду з вимогою про заборону вчинення нею дій, які можуть порушити його право, або з вимогою про вчинення певних дій для запобігання такому порушенню.

В силу положень статті 391 Цивільного кодексу України, власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.

Оскільки матеріалами справи достеменно підтверджено наявність зареєстрованого у встановленому Законом порядку права позивача використовувати в порядку оперативного управління приміщення гаражів (автобоксів), загальною площею 270,3 кв.м., що знаходяться по АДРЕСА_6 , то Управління Служби безпеки України у Вінницькій області правомірно звернулось за захистом своїх прав.

Місцевим господарським судом правомірно не прийнято до уваги твердження відповідача про те, що ним набуто право власності на приміщення гаражів (автобоксів), загальною площею 270,3 кв.м., що знаходяться по АДРЕСА_6 за набувальною давністю, з огляду на наступне.

Відповідач посилався на приписи частини 1 статті 344 Цивільного кодексу України, в якій зазначено, що особа, яка добросовісно заволоділа чужим майном і продовжує відкрито, безперервно володіти нерухомим майном протягом десяти років або рухомим майном протягом п`яти років, набуває право власності на це майно (набувальна давність). Право власності за набувальною давністю на нерухоме майно набувається за рішенням суду.

Такого рішення суду відповідачем не надано як суду першої так і апеляційної інстанції.

При цьому за набувальною давністю може бути набуто право власності на нерухоме майно, яке не має власника, або власник якого невідомий, або власник відмовився від права власності на належне йому нерухоме майно. Натомість, спірне майно не являється безхазяйним.

Оскільки використання відповідачем приміщень автобоксів здійснювалось на підставі домовленості з власником майна в обмін на право використання майна, потрібного позивачу, а саме приміщень у АДРЕСА_7 , застосування положень статті 344 Цивільного кодексу України до даних правовідносин є безпідставним.

Стосовно заяви відповідача про застосування позовної давності колегія суддів зазначає наступне.

Позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (частини третя та четверта статті 267 Цивільного кодексу України).

За загальним правилом частини першої статті 261 Цивільного кодексу України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Отже, за змістом статей 256, 261 Цивільного кодексу України позовна давність є строком пред`явлення позову як безпосередньо особою, право якої порушене, так і тими суб`єктами, які уповноважені законом звертатися до суду з позовом в інтересах іншої особи - носія порушеного права (інтересу).

При цьому і в разі пред`явлення позову особою, право якої порушене, і в разі пред`явлення позову в інтересах цієї особи іншою, уповноваженою на це, особою, позовна давність починає обчислюватися з одного й того самого моменту: коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Це правило пов`язане не тільки з часом безпосередньої обізнаності особи про певні обставини (факти порушення її прав), а й з об`єктивною можливістю цієї особи знати про такі обставини.

Можливість знати про порушення своїх прав випливає із загальних засад захисту цивільних прав та інтересів (статті 15, 16, 20 Цивільного кодексу України), за якими особа, маючи право на захист, здійснює його на власний розсуд у передбачений законом спосіб, що створює в неї цю можливість знати про посягання на права.

Таким чином, суду слід з`ясувати, коли саме позивач дізнався чи повинен був дізнатися про порушене своє право діями відповідача.

Позивач не пропустив строку позовної давності, оскільки він до моменту відмови відповідача повернути спірні приміщення гаражів та використовуючи за обміном приміщення відповідача у АДРЕСА_7 , не вважав, що його право оперативного управління приміщеннями гаражів оспорюється відповідачем. Крім того, позовна давність до вимог за негаторним позовом не застосовується, оскільки правопорушення є таким, що триває у часі, тому цей позов може бути пред`явлений власником майна протягом всього часу, поки триває порушення. Аналогічна правова позиція викладена у постанові Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 06 березня 2018 року у справі №607/15489/15-ц.

Відтак заява відповідача про застосування позовної давності правомірно відхилена судом першої інстанції.

Щодо доводів апелянта про неможливість пред`явлення у даних правовідносинах негаторного позову, оскільки судом було встановлено, що спірні приміщення не знаходяться у володінні Управління Служби безпеки України у Вінницькій області та необхідність застосування позовної давності до віндикаційного позову колегія суддів зазначає наступне.

Серед способів захисту речових прав цивільне законодавство виокремлює, зокрема, витребування майна з чужого незаконного володіння (стаття 387 Цивільного кодексу України) й усунення перешкод у здійсненні права користування та розпоряджання майном (стаття 391 Цивільного кодексу України). Вказані способи захисту можуть бути реалізовані шляхом подання віндикаційного та негаторного позовів відповідно.

Позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу (стаття 256 Цивільного кодексу України). Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (частина перша статті 257 Цивільного кодексу України).

Вказані приписи поширюються, зокрема, на позови про витребування майна з чужого незаконного володіння. Натомість, до позовів про усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження майном позовна давність не застосовується, оскільки негаторний позов може бути пред`явлений позивачем доти, поки існує відповідне правопорушення.

Предметом віндикаційного позову є вимога власника, який не є фактичним володільцем індивідуально-визначеного майна, до особи, яка незаконно фактично володіє цим майном, про повернення його з чужого незаконного володіння.

Негаторний позов - це позов власника, який є фактичним володільцем майна, до будь-якої особи про усунення перешкод, які ця особа створює у користуванні чи розпорядженні відповідним майном. Позивач за негаторним позовом вправі вимагати усунути існуючі перешкоди чи зобов`язати відповідача утриматися від вчинення дій, що можуть призвести до виникнення таких перешкод. Означений спосіб захисту спрямований на усунення порушень прав власника, які не пов`язані з позбавленням його володіння майном.

Визначальним критерієм для розмежування віндикаційного та негаторного позовів є наявність або відсутність в особи права володіння майном на момент звернення з позовом до суду.

Цивільне законодавство розрізняє право володіння як складову повноважень власника (частина перша статті 317 Цивільного кодексу України), як різновид речових прав на чуже майно (пункт 1 частини першої статті 395 Цивільного кодексу України) та як право, що виникає на договірних засадах, тобто договірне володіння.

Власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном.

Враховуючи специфіку речей в обороті, володіння рухомими та нерухомими речами відрізняється: якщо для володіння першими важливо встановити факт їх фізичного утримання, то володіння другими може бути підтверджене, зокрема, фактом державної реєстрації права власності на це майно у встановленому законом порядку.

Відповідно до частини четвертої статті 334 ЦК України права на нерухоме майно, які підлягають державній реєстрації, виникають з дня такої реєстрації відповідно до закону. Тобто, особа, яка зареєструвала право власності на об`єкт нерухомості, набуває щодо нього повноваження власника, зокрема набуває і право володіння.

Для цілей визначення наявності в особи права володіння нерухомим майном має бути застосовано принцип реєстраційного підтвердження володіння, який полягає в тому, що особа, яка зареєструвала право власності на об`єкт нерухомості, набуває щодо нього всі повноваження власника, визначені в частині 1 статті 317 Цивільного кодексу України, зокрема набуває й право володіння.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 липня 2018 року у справі №653/1096/16-ц.

Як вже було встановлено, спірне майно згідно свідоцтва про право власності від 04 серпня 2011 року належить державі в особі Служби безпеки України на праві власності. Комплекс знаходиться в оперативному управлінні Управління Служби безпеки України у Вінницькій області. Власник нерухомого майна не втрачає права володіння ним навіть тоді, коли таке майно протиправно або на підставі відповідного титулу використовує інша особа. Відтак, звернення Управління Служби безпеки України у Вінницькій області з негаторним позовом є правомірним.

Таким чином, доводи відповідача, викладені у апеляційній скарзі, є безпідставними, необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню.

Місцевим господарським судом повністю з`ясовані обставини, що мають значення для справи. Висновки, викладені у рішенні місцевого господарського суду, відповідають обставинам справи. Судом не порушені та правильно застосовані норми матеріального та процесуального права.

За таких обставин підстав для зміни, скасування рішення місцевого господарського суду не вбачається.

Керуючись ст. ст. 269, 270, 273, 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Головного управління Національної поліції у Вінницькій області на рішення господарського суду Вінницької області від 10 червня 2019 року у справі №902/103/19 залишити без задоволення.

Рішення господарського суду Вінницької області від 10 червня 2019 року у справі №902/103/19 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до суду касаційної інстанції у строк та в порядку, встановленому статтями 287-289 ГПК України.

Справу №902/103/19 повернути до господарського суду Вінницької області.

Повний текст постанови складений "25" вересня 2019 р.

Головуючий суддя Савченко Г.І.

Суддя Демидюк О.О.

Суддя Павлюк І.Ю.