Рішення

від 17.09.2019 по справі 161/1921/19

ЛУЦЬКИЙ МІСЬКРАЙОННИЙ СУД ВОЛИНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 161/1921/19

Провадження № 2/161/1311/19

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

17 вересня 2019 року м.Луцьк

Луцький міськрайонний суд Волинської області в складі головуючого - судді Присяжнюк Л.М., за участю секретаря судового засідання - Петрової В.О., представника позивача - ОСОБА_1 , представника відповідача - ОСОБА_4, розглянувши в порядку загального позовного провадження у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Луцьку цивільну справу №161/1921/19 за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про стягнення заборгованості, -

В С Т А Н О В И В:

05 лютого 2019 року ОСОБА_2 (далі - позивач, ОСОБА_2 ) звернулася в суд з позовом до ОСОБА_3 (далі - відповідач) про стягнення заборгованості.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що 12 грудня 2012 року між сторонами був укладений договір безпроцентної позики, згідно яким відповідач взяв у борг 310 000,00 доларів США, про що була видана відповідна розписка відповідача.

Строк повернення позики сторонами встановлений не був.

28 січня 2016 року позивач надіслав позивач письмову вимогу про повернення всієї суми боргу, яка отримана відповідачем 17 лютого 2016 року. Однак відповідач свої зобов`язання не виконав, у зв`язку з чим позивач просить суд стягнути з відповідача на користь позивача суму основного боргу у розмірі 310 000,00 доларів США, що станом на 29 січня 2019 року еквівалентно 8 614 900,00 грн., та суму трьох процентів річних від простроченої суми боргу, що становить 740 645,46 грн.

Представник позивача у судовому засіданні позовні вимоги підтримала та просила суд їх задовольнити.

Представник відповідача у судовому засіданні позовні вимоги заперечив та вказав, що у наданій розписці не вказано про обов`язок відповідача повернути гроші , крім того відповідачем написана не розписка, а звіт про фінансову діяльність.

Суд зауважує, що відповідач належним чином був обізнаний про відкриття провадження у даній справі та про судові засідання, шляхом направлення йому судових документів через компетентні органи Федеративної Республіки Німеччина, на підставі Конвенції про вручення за кордоном судових та позасудових документів у цивільних або комерційних справах від 15 листопада 1965 року, які були вручені останньому. При цьому на виконання застережень ФРН до вказаної конвенції, всі судові документи, позов та додані до нього матеріали були у встановленому порядку перекладені німецькою мовою.

Оскільки відповідач належним чином був повідомлений про судовий розгляд та направив свого представника у судове засідання, суд дійшов висновку, що можливо розглянути справу на підставі наявних матеріалів.

Заслухавши пояснення учасників справи, дослідивши письмові матеріали справи, суд дійшов висновку, що позовні вимоги слід задовольнити частково, з таких підстав.

В першу чергу суд вважає за необхідним визначитися з питанням підсудності даного спору Луцькому міськрайонному суду Волинської області.

З матеріалів справи слідує, що відповідачем у справі є громадянин Федеративної Республіки Німеччина ОСОБА_3 , який є нерезидентом України та не має зареєстрованого місця проживання (перебування) в Україні.

Частиною десятою статті 28 ЦПК України визначено, що позови до відповідача, який не має в Україні місця проживання чи перебування, можуть пред`являтися за місцезнаходженням його майна або за останнім відомим зареєстрованим місцем його проживання чи перебування в Україні.

Як слідує з відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, відповідач є учасником Товариства з обмеженою відповідальністю Мінмат Ревербері , код ЄДРПОУ 33273839, у розмірі 1 704 611,00 грн., що становить 10% його статутного капіталу.

Вказана юридична особа зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 , тобто в межах територіальної юрисдикції Луцького міськрайонного суду Волинської області.

Оскільки корпоративні права у юридичній особи за змістом чинного цивільного законодавства також є майном, суд дійшов висновку, що на підставі ч.10 ст.28 ЦПК України вказана справа підсудна Луцькому міськрайонному суду Волинської області, а саме за місцезнаходженням майна відповідача, який не має в Україні місця проживання чи перебування .

Судом встановлено, що 12 грудня 2012 року відповідачем на російській мові видана власноруч написана розписка такого змісту Дана мною, ОСОБА_3, ОСОБА_2 про те, що мною отриманий безпроцентний кредит на фірму Мін-Мат Ревербері в сумі 250 000,00 доларів США, а також кредит (безпроцентний) в сумі 60 000,00 доларів США для фірми Волинь-Транс . Вказана розписка скріплена підписом відповідача, що його представником у судовому засіданні не заперечувалося.

З матеріалів справи слідує, що 28 січня 2016 року засобами міжнародного поштового зв`язку позивач направив відповідачу вимогу про повернення отриманої позики у розмірі 310 000,00 доларів США. Вказана вимога отримана відповідачем 17 лютого 2016 року (а.с.22-26).

Доказів повернення позики, відповідач суду не надав.

Надаючи правову оцінку правовідносинам, що склалися між сторонами, суд зазначає наступне.

В першу чергу суд вважає за необхідним визначитися з правом, яке підлягає застосуванню до спірних правовідносин.

Статтею 32 Закону України Про міжнародне приватне право визначено, що зміст правочину може регулюватися правом, яке обрано сторонами, якщо інше не передбачено законом.

У разі відсутності вибору права до змісту правочину застосовується право, яке має найбільш тісний зв`язок із правочином.

Якщо інше не передбачено або не випливає з умов, суті правочину або сукупності обставин справи, то правочин більш тісно пов`язаний з правом держави, у якій сторона, що повинна здійснити виконання, яке має вирішальне значення для змісту правочину, має своє місце проживання або місцезнаходження.

Оскільки безпосередньо у виданій розписці сторони не визначили право якої країни застосовується до змісту правочину, на підставі ч.2 ст.32 Закону України Про міжнародне приватне право суд застосовує до цих правовідносин право України, яке має найбільш тісний зв`язок із правочином, який складений російською мовою з резидентом України (позивачем), а також стосується надання безпроцентної позики на діяльність юридичних осіб-резидентів України (Мін-Мат Ревербері та Волинь-Транс, як зазначено у розписці).

Відповідно до статті 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Згідно із частиною другою статті 1047 ЦК України на підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.

Отже, письмова форма договору позики з огляду на його реальний характер є доказом не лише факту укладення договору, але й факту передачі грошової суми позичальнику.

Статтею 202 ЦК України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори).

Відповідно до частин першої та другої статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Договір позики є одностороннім договором, оскільки після укладення цього договору всі обов`язки за ним, у тому числі повернення предмета позики або визначеної кількості речей того ж роду та такої ж якості, несе позичальник, а позикодавець набуває за цим договором тільки права.

За своєю суттю розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який видається боржником кредитору за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання боржником від кредитора певної грошової суми.

Отже, досліджуючи боргові розписки чи договори позики, суди повинні виявляти їх справжню правову природу, незалежно від найменування документа, незважаючи на найменування документа, і залежно від установлених результатів робити відповідні правові висновки.

Крім того, частиною першою статті 1049 ЦК України встановлено, що за договором позики позичальник зобов`язаний повернути суму позики у строк та в порядку, що передбачені договором.

Таким чином, розписка як документ, що підтверджує боргове зобов`язання, має містити умови отримання позичальником в борг із зобов`язанням її повернення та дати отримання коштів.

Така правова позиція відображена у постанові Верховного Суду України №6-1967цс15 від 11 листопада 2015 року.

Досліджуючи зміст наданої позивачем розписки відповідача суд зазначає, що у ній чітко підтверджується отримання відповідачем коштів у розмірі 310 000,00 доларів США саме від позивача.

Одночасно, у розписці дійсно не вказано про обов`язок відповідача повернути ці кошти. Натомість, у розписці вказано, що кошти отримані у безпроцентний кредит , тобто зі змісту правочину чітко слідує, що грошові кошти були отримані відповідачем саме у позику без сплати відсотків за користування нею.

Тобто, саме по собі не зазначення відповідачем про обов`язок повернути кошти, а зазначення ним, що кошти отриманні у безпроцентний кредит , не свідчить про те, що між сторонами не був укладений договір позики, а свідчить про протилежне, а тому суд застосовує до даних правовідносин саме законодавство, що регулює відносини позики.

Частиною першою статті 1049 ЦК України визначено, що позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Якщо договором не встановлений строк повернення позики або цей строк визначений моментом пред`явлення вимоги, позика має бути повернена позичальником протягом тридцяти днів від дня пред`явлення позикодавцем вимоги про це, якщо інше не встановлено договором.

У даному випадку відповідач отримав вимогу позивача про повернення позики 17 лютого 2016 року, отже останнім днем повернення позики відповідно до правил ч.1 ст.1049 ЦК України було 18 березня 2016 року.

У цей строк відповідач позику позивачу не повернув, а отже її слід стягнути з відповідача на користь позивача та задовольнити вимоги в цій частині.

Що стосуються вимог позивача про стягнення трьох процентів річних, які визначені ст.625 ЦК України, суд зазначає наступне.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 липня 2018 року №310/11534/13-ц зазначено, що право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за користування кредитом, а також обумовлену в договорі неустойку припиняється після спливу визначеного цим договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України. В охоронних правовідносинах права та інтереси позивача забезпечені частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання.

Такі висновки містяться також у постановах Великої Палати Верховного Суду від 28 березня 2018 року (справа № 14-10цс18) та від 04 липня 2018 року (справа № 14-154цс18) .

У розглядуваному випадку, з 18 березня 2016 року, тобто після спливу встановленого строку повернення позики за вимогою позикодавця (позивача), відносини між сторонами трансформувалися із договірних в охоронні, тобто до них починають застосовуватися правилами ч.2 ст.625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання.

Частиною другою статті 625 ЦК України визначено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Суд погоджується з наданим позивачем розрахунком суми трьох процентів річних, а саме за період з 19 березня 2016 року по 29 січня 2019 року, який містить 1 046 днів. Отже, з відповідача на користь позивача слід стягнути 26 651,51 доларів США 3% річних.

Вирішуючи питання про валюту стягнення позики та трьох відсотків річних, суд зазначає наступне.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 липня 2018 року №761/12665/14-ц вказано, що визначаючи характер грошового зобов`язання, судом було визначено стягнення з боржника суми саме в іноземній валюті, що на момент ухвалення рішення суду становило визначений за офіційним курсом НБУ еквівалент у національній валюті України. Зазначення судом у своєму рішенні двох грошових сум, які необхідно стягнути з боржника, внесло двозначність до розуміння суті обов`язку боржника, який має бути виконаний примусово за участю державного виконавця.

У разі ухвалення судом рішення про стягнення боргу в іноземній валюті стягувачу має бути перерахована саме іноземна валюта, визначена судовим рішенням, а не її еквівалент у гривні. Перерахування суми у національній валюті України за офіційним курсом НБУ не вважається належним виконанням.

Велика Палата Верховного Суду погодилася з висновком колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду про необхідність відступити від правової позиції Верховного Суду України щодо застосування пункту 8 частини першої статті 49 Закону № 606-XIV у подібних правовідносинах, викладеного в постанові від 13 вересня 2017 року у справі № 6-1445цс17 .

Тобто, зазначення у судовому рішенні еквіваленту стягуваних сум у гривні внесе двозначність до розуміння суті обов`язку боржника, який має бути виконаний примусово, а отже суд задовольняє позовні вимоги частково, та стягує заборгованість та проценти річних саме у доларах США, без зазначення еквіваленту у гривні.

У зв`язку з тим, що суд задовольняє позовні вимоги, на підставі ст.141 ЦПК України з відповідача на користь позивача слід стягнути судовий збір у розмірі 8 810,00 грн., який був сплачений при поданні позову

Керуючись ст.265 ЦПК України, суд,-

УХВАЛИВ:

Позов задовольнити частково.

Стягнути з громадянина Федеративної Республіки Німеччина ОСОБА_3 ( ОСОБА_3 ) на користь ОСОБА_2 310 000,00 доларів США (триста десять тисяч доларів США) суми основного боргу та 26 651,51 доларів США (двадцять шість тисяч шістсот п`ятдесят одна тисяча доларів США п`ятдесят один цент) трьох процентів річних.

В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Стягнути з громадянина Федеративної Республіки Німеччина ОСОБА_3 ( ОСОБА_3 ) на користь ОСОБА_2 8 810,00 грн. (вісім тисяч вісімсот десять гривень) судового збору.

Рішення може бути оскаржене до Волинського апеляційного суду через Луцький міськрайонний суд Волинської області шляхом подачі апеляційної скарги протягом 30 (тридцяти) днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Позивачем у справі є ОСОБА_2 , яка проживає за адресою: АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_1 .

Відповідачем у справі є громадянин Федеративної Республіки Німеччина ОСОБА_3 ( ОСОБА_3 ), який зареєстрований за адресою: АДРЕСА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , паспорт громадянина ФРН № НОМЕР_2 від 24 листопада 2011 року.

Повне судове рішення складено 26 вересня 2019 року.

Суддя Луцького міськрайонного суду

Волинської області Л.М. Присяжнюк