Рішення

від 23.09.2019 по справі 826/10193/18

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1 Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

23 вересня 2019 року № 826/10193/18

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі: судді Катющенка В.П., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без проведення судового засідання та виклику учасників справи (у письмовому провадженні) адміністративну справу

за позовомНаукової виробничо-комерційної приватної фірми "Захист Рослин 2000" до проДержавної фіскальної служби України визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити дії,

В С Т А Н О В И В:

Наукова виробничо-комерційна приватна фірма "Захист Рослин 2000" (далі - НВКПФ "Захист Рослин 2000") звернулось до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом, у якому просить суд:

- визнати протиправним та скасувати рішення Державної фіскальної служби України від 18.01.2018 № 563662/31007472 про відмову в реєстрації податкової накладної від 04.12.2017 № 6 в Єдиному реєстрі податкових накладних;

- зобов`язати Державну фіскальну службу України зареєструвати в Єдиному реєстрі податкових накладних податкову накладну від 04.12.2017 № 6, подану НВКПФ "Захист Рослин 2000".

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що контролюючим органом грубо порушено норми підпункту 201.16.1 пункту 201.16 статті 201 Податкового кодексу України, оскільки останнім не зазначено конкретного чіткого критерію оцінки ступеня ризиків, достатнього для зупинення реєстрації податкової накладної/розрахунку коригування в Єдиному реєстрі податкових накладних, на підставі яких здійснено зупинення реєстрації податкової накладної. Стверджує, що контролюючим органом зазначено лише загальне посилання на відповідність податкових накладних критеріям оцінки ступеня ризиків, визначених пунктом 6 Критеріїв оцінки ступеня ризиків, достатніх для зупинення реєстрації податкових накладних в ЄРПН, затверджених наказом № 567. Указані обставини, на думку позивача, свідчать про необґрунтованість спірного рішення, що є підставою для його скасування.

Ухвалою суду від 09.07.2018, прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження в адміністративній справі № 826/10193/18 та призначено справу до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без проведення судового засідання та виклику учасників справи (у письмовому провадженні).

Згідно повідомлення про вручення поштового відправлення 13.07.2018 відповідач отримав копії ухвали суду від 09.07.2018 та позовної заяви з доданими до неї документами, проте в установлений строк відзиву на позовну заяву не подав.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.

Основним видом діяльності НВКПФ "Захист Рослин 2000" є "Оптова торгівля хімічними продуктами" (КВЕД 46.75).

17.02.2017 НВКПФ "Захист Рослин 2000" (Постачальник) та фізична особа-підприємець ОСОБА_1 (Покупець) уклали договір поставки мінеральних добрив № 34, за умовами якого Постачальник зобов`язується передати у встановлені цим Договором строки мінеральні добрива (в подальшому Товар) у власність Покупця для використання у підприємницькій діяльності, а Покупець прийняти Товар та оплатити його вартість за цінами та на умовах, визначених цим Договором.

Пунктом 2.1 вказаного договору передбачено, що кількість товару, що поставляється за цим договором, визначається Сторонами в додатках (специфікаціях) до даного Договору.

Відповідно до специфікації від 04.12.2017 № 3 Сторони погодили поставку міндобрив КАС-32 у кількості 55 тонн, загальною вартістю 445500,00 грн, у тому числі ПДВ - 74250,00 грн.

При цьому, у вказаній специфікації Сторони визначили умови оплати, а саме: 100 % попередньої оплати вартості товару відповідно до виставлених рахунків у термін до 05.12.2017.

04.12.2017 НВКПФ "Захист Рослин 2000" виставило фізичній особі-підприємцю ОСОБА_1 рахунок на оплату від 04.12.2017 № 469.

Відповідно до платіжного доручення від 04.12.2017 № 691 фізична особа-підприємець ОСОБА_1 перерахувала на рахунок НВКПФ "Захист Рослин 2000" попередню оплату вартості товару в сумі 445500,00 грн.

04.12.2017 внаслідок отримання попередньої оплати НВКПФ "Захист Рослин 2000" складено податкову накладну № 6 на суму 445500,00 грн, у тому числі ПДВ - 74250,00 грн та 29.12.2017 направлено до ЄРПН.

З квитанції вбачається, що 29.12.2017 реєстрацію зазначеної податкової накладної від 04.12.2017 зупинено відповідно до пункту 201.16 статті 201 Податкового кодексу України. Податкова накладна відповідає критеріям оцінки ступеня ризиків, визначених пунктом 6 Критеріїв оцінки ступеня ризиків, достатніх для зупинення реєстрації ПН/РК в ЄРПН, затверджених наказом МФУ від 13.06.2017 № 567. За результатами опрацювання СМКОР виявлено невідповідність обсягів постачання обсягам придбання по товарах згідно УКТ ЗЕД: 3102. Підприємству було запропоновано надати пояснення та/або копії документів достатніх для прийняття рішення про реєстрацію ПН.

На виконання зазначених вимог, 15.01.2018 позивачем були подані до відповідача повідомлення щодо подачі документів про підтвердження реальності здійснення господарських операцій по ПН/РК, реєстрація якої/го зупинено разом з поясненнями та відповідними документами.

Так, у вказаному повідомленні позивач зазначив, що податкову накладну складено по першій події - отримання передплати за договором. Також, позивач пояснив походження реалізованого товару.

18.01.2018 комісією ДФС прийнято рішення № 563662/31007472 про відмову у реєстрації податкової накладної від 04.12.2017 № 6. Мотивуючи прийняте рішення, відповідач зазначив про надання платником податку копій документів, які складені з порушенням законодавства та/або не є достатніми для прийняття комісією ДФС рішення про реєстрацію податкової накладної/розрахунку коригування.

Не погодившись з рішенням відповідача про відмову у реєстрації податкової накладної, позивач звернувся до суду з даним позовом.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд виходить з наступного.

Частинами першою та другою статті 6 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) та Протоколи до неї є частиною національного законодавства України відповідно до статті 9 Конституції України, як чинний міжнародний договір, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України. Ратифікація Конвенції відбулася на підставі Закону України від 17.07.1997 № 475/97-ВР та вона набула чинності для України 11.09.1997.

Статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" встановлено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Аналізуючи оскаржуване рішення, суд зазначає, що принцип обґрунтованості рішення суб`єкта владних повноважень, відповідно до частини другої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, має на увазі, що рішення повинно бути прийнято з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії).

Європейським Судом з прав людини у рішенні у справі "Суомінен проти Фінляндії" (Suominen v. Finland) № 37801/97 від 01.07.2003, яке, відповідно до частини першої статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", підлягає застосуванню судами як джерело права, вказано, що орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень.

У рішенні від 10.02.2010 у справі "Серявін та інші проти України" Європейський суд з прав людини вказав, що у рішеннях суддів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються.

Таким чином, рішення суб`єкта владних повноважень повинно ґрунтуватися на оцінці усіх фактів та обставин, що мають значення. Мають значення, як правило, ті обставини, які передбачені нормою права, що застосовується. Суб`єкт владних повноважень повинен врахувати усі ці обставини, тобто надати їм правову оцінку: прийняти до уваги або відхилити. У разі відхилення певних обставин висновки повинні бути мотивованими, особливо, коли має місце несприятливе для особи рішення.

Принцип обґрунтованості рішення вимагає від суб`єкта владних повноважень враховувати як обставини, на обов`язковість урахування яких прямо вказує закон, так і інші обставини, що мають значення у конкретній ситуації. Для цього він має ретельно зібрати і дослідити матеріали, що мають доказове значення у справі, наприклад, документи, пояснення осіб, тощо.

При цьому суб`єкт владних повноважень повинен уникати прийняття невмотивованих висновків, обґрунтованих припущеннями та неперевіреними фактами, а не конкретними обставинами. Так само недопустимо надавати значення обставинам, які насправді не стосуються справи. Несприятливе для особи рішення повинно бути вмотивованим.

Разом з тим, приймаючи рішення або вчиняючи дію, суб`єкт владних повноважень не може ставати на сторону будь-якої з осіб та не може виявляти себе заінтересованою стороною у справі, виходячи з будь-якого нелегітимного інтересу, тобто інтересу, який не випливає із завдань цього суб`єкта, визначених законом.

При цьому, прийняття рішення, вчинення (не вчинення) дії вимагає від суб`єкта владних повноважень діяти добросовісно, тобто з щирим наміром щодо реалізації владних повноважень та досягнення поставлених цілей і справедливих результатів, з відданістю визначеним законом меті та завданням діяльності, передбачувано, без корисливих прагнень досягти персональної вигоди, привілеїв або переваг через прийняття рішення та вчинення дії.

Таким чином, висновки та рішення суб`єкта владних повноважень можуть ґрунтуватись виключно на належних, достатніх, а також тих доказах, які одержані з дотриманням закону.

В той же час, відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з підпунктами "а", "б" пункту 185.1 статті 185 Податкового кодексу України (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин, далі - ПК України) об`єктом оподаткування податком на додану вартість є операції платників податку з:

постачання товарів, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу, у тому числі операції з безоплатної передачі та з передачі права власності на об`єкти застави позичальнику (кредитору), на товари, що передаються на умовах товарного кредиту, а також з передачі об`єкта фінансового лізингу в користування лізингоотримувачу/орендарю;

постачання послуг, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу.

Датою виникнення податкових зобов`язань з постачання товарів/послуг згідно приписів норми пункту 187.1 статті 187 ПК України вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше:

а) дата зарахування коштів від покупця/замовника на банківський рахунок платника податку як оплата товарів/послуг, що підлягають постачанню, а в разі постачання товарів/послуг за готівку - дата оприбуткування коштів у касі платника податку, а в разі відсутності такої - дата інкасації готівки у банківській установі, що обслуговує платника податку;

б) дата відвантаження товарів, а в разі експорту товарів - дата оформлення митної декларації, що засвідчує факт перетинання митного кордону України, оформлена відповідно до вимог митного законодавства, а для послуг - дата оформлення документа, що засвідчує факт постачання послуг платником податку.

База оподаткування операцій з постачання товарів/послуг визначається виходячи з їх договірної вартості з урахуванням загальнодержавних податків та зборів (крім акцизного податку на реалізацію суб`єктами господарювання роздрібної торгівлі підакцизних товарів, збору на обов`язкове державне пенсійне страхування, що справляється з вартості послуг стільникового рухомого зв`язку, податку на додану вартість та акцизного податку на спирт етиловий, що використовується виробниками - суб`єктами господарювання для виробництва лікарських засобів, у тому числі компонентів крові і вироблених з них препаратів (крім лікарських засобів у вигляді бальзамів та еліксирів).

База оподаткування операцій з постачання товарів/послуг визначається виходячи з їх договірної вартості з урахуванням загальнодержавних податків та зборів (пункт 188.1 статті 188 ПК України).

Відповідно до пункту 201.7 статті 201 ПК України податкова накладна складається на кожне повне або часткове постачання товарів/послуг, а також на суму коштів, що надійшли на поточний рахунок як попередня оплата (аванс).

Пунктом 201.10 статті 201 ПК України передбачено, що при здійсненні операцій з постачання товарів/послуг платник податку - продавець товарів/послуг зобов`язаний в установлені терміни скласти податкову накладну, зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних та надати покупцю за його вимогою.

Податкова накладна, складена та зареєстрована в Єдиному реєстрі податкових накладних платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, є для покупця таких товарів/послуг підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Податкова накладна та/або розрахунок коригування до неї, складені та зареєстровані після 1 липня 2017 року в Єдиному реєстрі податкових накладних платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, є для покупця таких товарів/послуг достатньою підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту, та не потребує будь-якого іншого додаткового підтвердження.

За визначенням пункту 2 Порядку ведення Єдиного реєстру податкових накладних, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 29.12.2010 № 1246 (далі - Порядок № 1246) податкова накладна - електронний документ, який складається платником податку на додану вартість (далі - платник податку) відповідно до вимог Податкового кодексу України (далі - Кодекс) в електронній формі у затвердженому в установленому порядку форматі (стандарті) та надсилається для реєстрації.

Згідно з пунктом 12 Порядку № 1246 після надходження податкової накладної та/або розрахунку коригування до ДФС в автоматизованому режимі здійснюється їх розшифрування та проводяться перевірки: відповідності податкової накладної та/або розрахунку коригування затвердженому формату (стандарту); чинності електронного цифрового підпису, порядку його накладення та наявності права підписання посадовою особою платника податку таких податкової накладної та/або розрахунку коригування; реєстрації особи, що надіслала на реєстрацію податкову накладну та/або розрахунок коригування, платником податку на момент складення та реєстрації таких податкової накладної та/або розрахунку коригування; дотримання вимог, установлених пунктом 192.1 статті 192 та пунктом 201.10 статті 201 Кодексу; наявності помилок під час заповнення обов`язкових реквізитів відповідно до пункту 201.1 статті 201 Кодексу; наявності суми податку на додану вартість відповідно до пунктів 200 1.3 і 200 1.9 статті 200 1 Кодексу (для податкових накладних та/або розрахунків коригування, що реєструються після 1 липня 2015 р.); наявності в Реєстрі відомостей, що містяться у податковій накладній, яка коригується; факту реєстрації / зупинення реєстрації / відмови в реєстрації податкової накладної та/або розрахунку коригування з такими ж реквізитами; відповідності податкових накладних та/або розрахунків коригування критеріям оцінки ступеня ризиків, достатнім для зупинення їх реєстрації відповідно до пункту 201.16 статті 201 Кодексу; дотримання вимог Законів України "Про електронний цифровий підпис", "Про електронні документи та електронний документообіг" та Порядку обміну електронними документами з контролюючими органами, затвердженого в установленому порядку.

Пунктом 13 Порядку № 1246 встановлено, що за результатами перевірок, визначених пунктом 12 цього Порядку, формується квитанція про прийняття або неприйняття, або зупинення реєстрації податкової накладної та/або розрахунку коригування (далі - квитанція).

Зі змісту квитанції № 1 від 29.12.2017 вбачається, що підставою для зупинення реєстрації податкової накладної від 04.12.2017 № 6 стала відповідність останньої пункту 6 Критеріїв оцінки ступеня ризиків, достатніх для зупинення реєстрації податкової накладної/розрахунку коригування в Єдиному реєстрі податкових накладних.

Відповідно до пункту 6 Критеріїв оцінки ступеня ризиків, достатніх для зупинення реєстрації податкової накладної/розрахунку коригування в Єдиному реєстрі податкових накладних, затверджених наказом Міністерства фінансів України від 13.06.2017 N 567 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 16.06.2017 за N 753/30621 (далі - Критерії) моніторинг податкової накладної/розрахунку коригування здійснюється ДФС за такими критеріями:

1) обсяг постачання товару/послуги, зазначений у податковій накладній, яка подана на реєстрацію в Реєстрі, у 1,5 раза більший за величину, що дорівнює залишку різниці обсягу постачання такого товару/послуг, зазначеного у податкових накладних/розрахунках коригування, зареєстрованих з 01 січня 2017 року в Реєстрі, та обсягу придбання на митній території України та/або ввезення на митну територію України відповідного товару, зазначеного з 01 січня 2017 року в отриманих податкових накладних/розрахунках коригування, зареєстрованих в Реєстрі, та митних деклараціях, і переважання в такому залишку товарів з кодами згідно з УКТ ЗЕД, які визначаються ДФС, більше 75 % загального такого залишку та відсутність товару/послуги, зазначеної в податковій накладній, яка подана на реєстрацію в Реєстрі, в інформації, поданій платником податку за встановленою формою, як товару/послуги, що на постійній основі постачається (виготовляється);

2) відсутність (анулювання, призупинення) ліцензій, виданих органами ліцензування, які засвідчують право суб`єкта господарювання на виробництво, експорт, імпорт, оптову і роздрібну торгівлю підакцизними товарами (продукцією), визначеними підпунктами 215.3.1 та 215.3.2 пункту 215.3 статті 215 розділу VI Податкового кодексу України (далі - Кодекс), стосовно товарів, які зазначені платником податку у податковій накладній, поданій на реєстрацію в Реєстрі.

Наказом Міністерства фінансів України від 13.06.2017 N 567, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 16.06.2017 за N 754/30622, затверджено Вичерпний перелік документів, достатніх для прийняття рішення про реєстрацію податкової накладної/розрахунку коригування в Єдиному реєстрі податкових накладних (далі - Перелік).

Відповідно до пункту 1 Переліку вичерпний перелік документів, достатніх для прийняття рішення про реєстрацію податкової накладної/розрахунку коригування в Єдиному реєстрі податкових накладних (далі - Перелік), у розрізі Критеріїв оцінки ступеня ризиків, достатніх для зупинення реєстрації податкової накладної/розрахунку коригування в Єдиному реєстрі податкових накладних, затверджених наказом Міністерства фінансів України від 13 червня 2017 року N 567 (далі - Критерії):

1) для критерію, зазначеного у підпункті 1 пункту 6 Критеріїв: договори, у тому числі зовнішньоекономічні контракти, з додатками, листування з контрагентами; договори, довіреності, акти керівного органу платника податку, якими оформлені повноваження осіб, які одержують продукцію в інтересах платника податку для провадження господарської операції; первинні документи щодо постачання/придбання товарів/послуг, зберігання й транспортування, навантаження, розвантаження продукції, складські документи (інвентаризаційні описи), у тому числі рахунки-фактури/інвойси, акти приймання-передавання товарів (робіт, послуг) з урахуванням наявності певних типових форм та галузевої специфіки, накладні; розрахункові документи, банківські виписки з особових рахунків; документи щодо підтвердження відповідності продукції (декларації про відповідність, паспорти якості, сертифікати відповідності), наявність яких передбачена договором та/або законодавством;

2) для критерію, зазначеного в підпункті 2 пункту 6 Критеріїв: договори, у тому числі зовнішньоекономічні контракти, з додатками, листування з контрагентами; договори, довіреності, акти керівного органу платника податку, якими оформлені повноваження осіб, які одержують продукцію в інтересах платника податку для провадження господарської операції; первинні документи щодо постачання/придбання товарів/послуг, зберігання й транспортування, навантаження, розвантаження продукції, складські документи, інвентаризаційні описи, у тому числі рахунки-фактури/інвойси, акти приймання-передавання товарів (робіт, послуг) з урахуванням наявності певних типових форм та галузевої специфіки, накладні; розрахункові документи, банківські виписки з особових рахунків; документи щодо підтвердження відповідності продукції (декларації про відповідність, паспорти якості, сертифікати відповідності), наявність яких передбачена договором та/або законодавством.

Системний аналіз наведених правових норм свідчить на користь висновку, що у разі виявлення контролюючим органом відповідності податкової накладної пункту 6 Критеріїв, останній зобов`язаний чітко вказати, якому саме з критеріїв відповідає податкова накладна та вказати конкретний перелік документів, який необхідно надати платнику податків для прийняття ДФС рішення про реєстрацію податкової накладної.

Разом з тим, суд констатує, що квитанція № 1 від 29.12.2017 про зупинення реєстрації податкової накладної містить загальне посилання на пункт 6 Критеріїв, без зазначення конкретного виду критерію. У свою чергу, відсутність чіткого визначення відповідачем критерію позбавляє платника податків можливості встановити, які саме документи необхідно надати контролюючому органу для прийняття останнім рішення про реєстрацію податкової накладної.

З матеріалів справи вбачається, що у поясненнях, викладених у бухгалтерській довідці від 11.01.2018 № 7, НВКПФ "Захист Рослин 2000" підтвердив реальність господарської операції, за результатами якої складено податкову накладну від 04.12.2017 № 6 внаслідок отриманого авансу. Звернув увагу, що фактична поставка товару ФОП ОСОБА_1 підтверджується видатковими накладними від 16.12.2017 № 1131 та № 1151 від 28.12.2017, товарно-транспортними накладними. Пояснив, що реалізований товар на користь ФОП ОСОБА_1 був придбаний позивачем у ТОВ "Укртрансліт" відповідно до умов договору поставки від 30.10.2017 № 03/2017/6 та згідно видаткових накладних № 1987 від 16.11.2017, № 1986 від 16.11.2017, № 2131 від 22.11.2017, № 2134 від 22.11.2017, № 2132 від 22.11.2017, № 2133 від 22.11.2017, № 2135 від 22.11.2017. На підтвердження фактичної доставки ТОВ "Укртрансліт" на адресу НВКПФ "Захист Рослин 2000" позивачем було надано контролюючому органу товарно-транспортні накладні. Також, позивачем було надано документи на підтвердження оплати товару. Позивач пояснив, що здійснює зберігання міндобрива на згідно договору від 10.06.2015 № 1006/15, укладеного між позивачем та ТОВ "Зелений Материк".

Враховуючи встановлені обставини, суд зазначає, що виявлена відповідачем розбіжність була належним чином обґрунтована платником податків при поданні пояснень та підтвердних документів.

Положеннями пункту 2 постанови Кабінету Міністрів України від 29.03.2017 N 190 "Про встановлення підстав для прийняття рішення комісією Державної фіскальної служби про реєстрацію податкової накладної/розрахунку коригування в Єдиному реєстрі податкових накладних або про відмову в такій реєстрації" передбачено, що Підставами для прийняття комісією ДФС рішення про відмову в реєстрації податкової накладної / розрахунку коригування є:

ненадання платником податку письмових пояснень стосовно підтвердження інформації, зазначеної у податковій накладній / розрахунку коригування, до якої/якого застосована процедура зупинення реєстрації згідно з пунктом 201.16 статті 201 Кодексу;

ненадання платником податку копій документів відповідно до підпункту "в" підпункту 201.16.1 пункту 201.16 статті 201 Кодексу;

надання платником податку копій документів, які складені з порушенням законодавства та/або не є достатніми для прийняття комісією ДФС рішення про реєстрацію податкової накладної / розрахунку коригування.

Аналіз наведеної правової норми свідчить на користь висновку, що у рішенні про відмову у реєстрації податкової накладної повинна бути зазначена чітка підстава відмови.

Натомість, зі змісту оскаржуваного рішення відповідача взагалі неможливо встановити, що саме слугувало підставою для його прийняття, а саме: чи надані платником податку копії документів складені з порушенням законодавства, чи надані документи не є достатніми для прийняття комісією ДФС рішення про реєстрацію податкової накладної/розрахунку коригування.

Враховуючи, що позивачем у передбачений чинним законодавством спосіб було надано контролюючому органу належні документи на підтвердження правомірності формування податкової накладної від 04.12.2017 № 6, суд дійшов висновку про наявність підстав для скасування рішення Комісії ДФС з питань реєстрації ПН від 18.01.2018 № 563662/31007472 щодо відмови у реєстрації податкової накладної від 04.12.2017 № 6, оскільки останнє не ґрунтується на вимогах чинного законодавства України та суперечить встановленим у ході судового розгляду справи обставинам.

Приймаючи до уваги викладене у сукупності, суд дійшов висновку, що оскаржуване рішення від 18.01.2018 № 563662/31007472 є необґрунтованим, безпідставним та таким, що підлягає скасуванню.

В той же час, варто зазначити, що оскаржуване рішення ДФС у розумінні пункту 19 частини першої статті 4 Кодексу адміністративного судочинства України - є індивідуальним актом.

Так, загальною рисою, яка відрізняє індивідуальні акти є їх виражений правозастосовний характер.

Головною рисою таких актів є їхня конкретність (гранична чіткість), а саме: чітке формулювання конкретних юридичних волевиявлень суб`єктами адміністративного права, які видають такі акти; розв`язання за їх допомогою конкретних, а саме індивідуальних, справ або питань, що виникають у сфері державного управління; чітка визначеність адресата, конкретної особи або осіб; виникнення конкретних адміністративно-правових відносин, обумовлених цими актами; чітка відповідність такого акта нормам чинного законодавства.

Натомість, оскаржуване рішення контролюючого органу не відповідає критеріям чіткості та зрозумілості індивідуального акта, та породжує його неоднозначне трактування, що в свою чергу впливає на можливість реалізації права або виконання обов`язку платником податків виконати юридичне волевиявлення суб`єкта владних повноважень.

Відповідно до статті 5 Кодексу адміністративного судочинства України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом, зокрема: визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень; визнання бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язання вчинити певні дії. Захист порушених прав, свобод чи інтересів особи, яка звернулася до суду, може здійснюватися судом також в інший спосіб, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Згідно з пунктом 4 частини другої статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України у разі задоволення позову суд може прийняти рішення про визнання бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язання вчинити певні дії.

Відповідно до абзацу 1 частини четвертої вказаної статті Кодексу адміністративного судочинства України у випадку, визначеному пунктом 4 частини другої цієї статті, суд може зобов`язати відповідача - суб`єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.

З системного аналізу вказаних норм вбачається, що законодавством передбачено право суду, у випадку визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень, зобов`язати відповідача - суб`єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.

За вказаних обставин, в контексті наведених норм, суд вважає, що для прийняття рішення про реєстрацію податкової накладної виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення у даному випадку не передбачає права суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.

Так, Європейський суд з прав людини у пункті 50 рішення від 13.01.2011 (остаточне) у справі "Чуйкіна проти України" (case of Chuykina v. Ukraine) (заява № 28924/04) зазначив, що процесуальні гарантії, викладені у статті 6 Конвенції, забезпечують кожному право звертатися до суду з позовом щодо своїх цивільних прав та обов`язків. Таким чином стаття 6 Конвенції втілює "право на суд", в якому право на доступ до суду, тобто право ініціювати в судах провадження з цивільних питань становить один з його аспектів (див. рішення від 21.02.1975 у справі "Голдер проти Сполученого Королівства" (Golder v. the United Kingdom), пп. 2836, Series A № 18). Крім того, порушення судового провадження саме по собі не задовольняє усіх вимог пункту 1 статті 6 Конвенції. Ціль Конвенції гарантувати права, які є практичними та ефективними, а не теоретичними або ілюзорними. Право на доступ до суду включає в себе не лише право ініціювати провадження, а й право отримати "вирішення" спору судом. Воно було б ілюзорним, якби національна правова система Договірної держави дозволяла особі подати до суду цивільний позов без гарантії того, що справу буде вирішено остаточним рішенням в судовому провадженні. Для пункту 1 статті 6 Конвенції було б неможливо детально описувати процесуальні гарантії, які надаються сторонам у судовому процесі провадженні, яке є справедливим, публічним та швидким, не гарантувавши сторонам того, що їхні цивільні спори будуть остаточно вирішені (див. рішення у справах "Мултіплекс проти Хорватії" (Multiplex v. Croatia), заява № 58112/00, п. 45, від 10.07.2003 року, та "Кутіч проти Хорватії" (Kutic v. Croatia), заява № 48778/99, п. 25, ECHR 2002-II).

У даному випадку, задоволення позовної вимоги про зобов`язання ДФС зареєструвати в ЄРПН податкову накладну датою її фактичного подання, є дотриманням судом гарантій того, що спір між сторонами буде остаточно вирішений.

Пунктом 20 Порядку ведення Єдиного реєстру податкових накладних, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 29.12.2010 № 1246, встановлено, що у разі надходження до ДФС рішення суду про реєстрацію або скасування реєстрації податкових накладних та/або розрахунків коригування, яке набрало законної сили, такі податкові накладні та/або розрахунки коригування реєструються після проведення перевірок, визначених пунктом 12 цього Порядку (крім абзацу десятого), або їх реєстрація скасовується. При цьому датою реєстрації або скасування реєстрації вважається день, зазначений в такому рішенні, або день набрання законної сили рішенням суду.

Враховуючи, що судом встановлено відсутність у ДФС правових підстав для відмови у реєстрації податкової накладної шляхом прийняття відповідного рішення, суд дійшов висновку, що належним способом захисту порушеного прав позивача є зобов`язання ДФС зареєструвати в ЄРНП податкову накладну від 06.12.2017 № 6 датою її фактичного надходження - 29.12.2017.

Відповідно до частини першої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Згідно з частиною другою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

В порушення наведених правових норм відповідачем не надано суду жодного доказу на спростування доводів позивача.

Враховуючи наведене та встановлені обставини, суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог.

Керуючись статтями 2, 5 - 11, 19, 72 - 77, 90, 139, 241 - 246, 250, 255, 262, 263 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва, -

В И Р І Ш И В:

Адміністративний позов Наукової виробничо-комерційної приватної фірми "Захист Рослин 2000" (02121, м. Київ, вул. Вербицького, 30-А, офіс 6, ідентифікаційний код 31007472) задовольнити.

Визнати протиправним та скасувати рішення комісії Державної фіскальної служби України (04053, м. Київ, Львівська площа, 8, ідентифікаційний код 39292197) від 18.01.2018 № 563662/31007472 про відмову в реєстрації податкової накладної від 04.12.2017 № 6 в Єдиному реєстрі податкових накладних.

Зобов`язати Державну фіскальну службу України (04053, м. Київ, Львівська площа, 8, ідентифікаційний код 39292197) зареєструвати податкову накладну від 04.12.2017 № 6, складену Науково виробничо-комерційною приватною фірмою "Захист Рослин 2000" (02121, м. Київ, вул. Вербицького, 30-А, офіс 6, ідентифікаційний код 31007472), датою її фактичного надходження - 29.12.2017.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Державної фіскальної служби України (04053, м. Київ, Львівська площа, 8, ідентифікаційний код 39292197) на користь ТНаукової виробничо-комерційної приватної фірми "Захист Рослин 2000" (02121, м. Київ, вул. Вербицького, 30-А, офіс 6, ідентифікаційний код 31007472) 1762,00 грн сплаченого судового збору.

Рішення суду набирає законної сили в строк і порядку, передбачені статтею 255 Кодексу адміністративного судочинства України. Рішення суду може бути оскаржено за правилами, встановленими статтями 293, 295 - 297 Кодексу адміністративного судочинства України з урахуванням підпункту 15.5 пункту 15 Розділу VII "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України в редакції Закону № 2147-VIII.

Суддя В.П. Катющенко