Рішення

від 30.08.2019 по справі 640/7942/19

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1 Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

30 серпня 2019 року № 640/7942/19

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Каракашьяна С.К., при секретарі судового засідання Мині І.І., за участі представника позивача - Берковської О.М., розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу:

За позовом ОСОБА_1 до Департаменту містобудування та архітектури Київської міської державної адміністрації-виконавчого органу Київської міської ради про визнання протиправними дій, зобов`язати вчинити дії

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

До Окружного адміністративного суду міста Києва надійшов позов ОСОБА_1 , в якому позивач просить суд :

Визнати протиправним та скасувати рішення Департаменту містобудування та архітектури Київської міської державної адміністрації-виконавчого органу Київської міської ради про відмову у видачі містобудівних умов та обмежень ОСОБА_1 №474 від 19.04.2019р.

Зобов`язати Департамент містобудування та архітектури Київської міської державної адміністрації видати ОСОБА_1 містобудівні умови та обмеження забудови земельної ділянки для проектування об`єкта будівництва житлового будинку по АДРЕСА_1, АДРЕСА_2, АДРЕСА_3 .

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що відповідачем протиправно не видано позивачу містобудівні умови та обмеження, чим порушені його права та законні інтереси на отримання містобудівних умов та обмежень для здійснення будівництва.

Окрім того, позивач зазначив, що оскаржуване рішення перешкоджає здійсненню господарської діяльності позивача, в тому числі виконанню договорів щодо проектування, чим порушує право користування власним майном.

Відповідач у відзиві на позовну заяву проти позову заперечив, посилаючись на те, що за результатами розгляду заяви позивача із доданими документами, Департаментом підготовлено мотивовану відмову у наданні містобудівних умов і обмежень забудови земельної ділянки для проектування об`єкта у зв`язку із невідповідністю намірів щодо забудови земельної ділянки вимогам містобудівної документації на місцевому рівні, а саме Генеральному плану міста Києва та проекту планування його приміської зони на період до 2020 року, затвердженого рішенням Київської міської ради від 28.03.2002 № 370/1804, відповідно до якого земельні ділянки за вказаною адресою віднесено до території садибної забудови.

Розглянувши подані сторонами документи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов та заперечення, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 є власником земельної ділянки площею 0,1 га, кадастровий номер 8000000000:79:364:0329, розташованої за адресою АДРЕСА_1 .

Також позивач є користувачем земельної ділянки площею 0,1 га, за адресою: АДРЕСА_3 , та 0,1 га, за адресою АДРЕСА_2 , кадастрові номери 8000000000:79:364:0106 та 8000000000:79:364:0327 відповідно.

Позивач звернувся до Департаменту містобудування та архітектури виконавчого органу Київської міської ради з заявою від 10.04.2019 року № 50109-003838161-013-16 про надання містобудівних умов та обмежень для проектування об`єкта будівництва житлового будинку на АДРЕСА_3 .

Рішенням Департаменту, оформленим листом № 474 від 19.04.2019 року, було відмовлено у наданні позивачу містобудівних умов та обмежень. Зазначену відмову було мотивовано тим, що, відповідно до п. 1 ч. 4 ст. 29 Закону України Про регулювання містобудівної діяльності Департамент відмовляє у наданні містобудівних умов та обмежень для проектування об`єкта будівництва житлового будинку на АДРЕСА_1, АДРЕСА_2, АДРЕСА_3 у зв`язку з невідповідністю намірів забудови земельної ділянки вимогам містобудівної документації на місцевому рівні, оскільки земельні ділянки за функціональним призначенням знаходяться частково в межах території сільськогосподарського призначення, частково території садибної забудови, відповідно до Генерального плану міста Києва та проекту планування його приміської зони на період до 2020 року, затвердженого рішенням Київської міської ради від 28.03.2002 № 370/1804.

При цьому, відповідач послався на те, що, Київська міська рада своїм рішенням від 18 грудня 2008 року № 922/922 Про передачу громадянам земельних ділянок для будівництва та обслуговування житлових будинків, господарських будівель і споруд та для ведення садівництва у мікрорайоні Жуляни у Солом`янському та Голосіївському районах м.Києва внесла зміни до Генерального плану міста Києва.

Відповідно до п.8 ч.1 ст. 1 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" № 3038-VI від 17.02.2011р. (далі - Закону № 3038-VI), містобудівні умови та обмеження забудови земельної ділянки (далі - містобудівні умови та обмеження) - документ, що містить комплекс планувальних та архітектурних вимог до проектування і будівництва щодо поверховості та щільності забудови земельної ділянки, відступів будинків і споруд від червоних ліній, меж земельної ділянки, її благоустрою та озеленення, інші вимоги до об`єктів будівництва, встановлені законодавством та містобудівною документацією.

Забудова земельної ділянки здійснюється в межах її цільового призначення, встановленого відповідно до законодавства (ч.2 ст. 24 Закону № 3038-VI).

Згідно з ст. 25 Закону № 3038-VI, режим забудови територій, визначених для містобудівних потреб, встановлюється у генеральних планах населених пунктів, планах зонування та детальних планах територій. Режим забудови територій, визначених для містобудівних потреб, обов`язковий для врахування під час розроблення землевпорядної документації. Режим забудови територій, визначених для містобудівних потреб, за межами населених пунктів встановлюється відповідними районними державними адміністраціями, а в разі відсутності адміністративного району - відповідно Радою міністрів Автономної Республіки Крим, обласною, Севастопольською міською державними адміністраціями. Узгодження питань щодо забудови визначених для містобудівних потреб територій суміжних територіальних громад здійснюється на підставі відповідних угод, відображається у схемах планування зазначених територій та генеральних планах населених пунктів. Встановлення режиму забудови територій, визначених для містобудівних потреб, не тягне за собою припинення права власності або права користування земельними ділянками, зміни адміністративно-територіальних меж до моменту вилучення (викупу) земельних ділянок.

Відповідно до ч. 5 ст. 20 Земельного кодексу України, види використання земельної ділянки в межах певної категорії земель (крім земель сільськогосподарського призначення та земель оборони) визначаються її власником або користувачем самостійно в межах вимог, встановлених законом до використання земель цієї категорії, з урахуванням містобудівної документації та документації із землеустрою.

Отже, зміна виду використання земельної ділянки в межах однієї категорії земель (за виключенням земель сільськогосподарського призначення та земель оборони), здійснюється її власником самостійно з урахуванням містобудівної документації та документації із землеустрою.

Статтею 39 ЗК України визначено, що використання земель житлової та громадської забудови здійснюється відповідно до генерального плану населеного пункту, іншої містобудівної документації, плану земельно-господарського устрою з дотриманням будівельних норм, державних стандартів і норм.

Стаття 1 Закону України "Про землеустрій", містить наступне визначення: "цільове призначення земельної ділянки - використання земельної ділянки за призначенням, визначеним на підставі документації із землеустрою у встановленому законодавством порядку".

Цільове призначення земельних ділянок, які надані громадянам, юридичним особам у власність чи постійне користування, зазначається в державних актах на право власності на земельну ділянку та на право постійного користування земельною ділянкою.

Отже, цільове призначення конкретної земельної ділянки фіксується у рішенні уповноваженого органу про передачу її у власність або надання у користування та в документі, що посвідчує право на земельну ділянку.

Відповідно до частин першої, четвертої статті 12 Закону № 3038-VI до компетенції сільських, селищних, міських рад у сфері містобудування на відповідній території належить затвердження відповідно до законодавства місцевих програм, генеральних планів відповідних населених пунктів, планів зонування територій, а за відсутності затверджених в установленому законом порядку планів зонування території - детальних планів територій; до компетенції виконавчих органів сільських, селищних, міських рад у сфері містобудування належать: затвердження детальних планів територій за наявності затверджених в установленому законом порядку планів зонування території; визначення територій для містобудівних потреб; внесення пропозицій щодо встановлення і зміни меж населених пунктів відповідно до закону.

Суд звертає увагу на те, що цільове призначення земельної ділянки (категорія земель та певний вид використання земельної ділянки в межах відповідної категорії земель) в розумінні Земельного кодексу України та функціональне призначення території в розумінні Генерального плану м. Києва, як містобудівної документації, розробленої відповідно до містобудівного законодавства та державних будівельних норм, не є тотожними і однорідними поняттями в регулюванні земельних правовідносин, оскільки в межах певної функціональної території міста Києва, визначеної містобудівною документацією, зокрема Генеральним планом м. Києва, можуть бути різні цільові призначення земельних ділянок.

Так, стаття 1 Закону України Про землеустрій містить визначення поняття цільове призначення земельної ділянки , згідно з яким це є її використання за призначенням, визначеним на підставі документації із землеустрою у встановленому законодавством порядку.

Таким чином, цільове призначення конкретної земельної ділянки фіксується у рішенні уповноваженого органу про передачу її у власність або надання у користування та в документі, що посвідчує право на земельну ділянку.

У відповідності до частини першої статті 17 Закону № 3038-VI генеральний план населеного пункту є основним видом містобудівної документації на місцевому рівні, призначеної для обґрунтування довгострокової стратегії планування та забудови території населеного пункту.

Згідно зі змістом статті 19 Земельного кодексу України, землі України за основним цільовим призначенням поділяються на такі категорії: а) землі сільськогосподарського призначення; б) землі житлової та громадської забудови; в) землі природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення; г) землі оздоровчого призначення; ґ) землі рекреаційного призначення; д) землі історико-культурного призначення; е) землі лісогосподарського призначення; є) землі водного фонду; ж) землі промисловості, транспорту, зв`язку, енергетики, оборони та іншого призначення.

Земельні ділянки кожної категорії земель, які не надані у власність або користування громадян чи юридичних осіб, можуть перебувати у запасі.

Як вбачається зі змісту частини першої статті 20 Земельного кодексу України, віднесення земель до тієї чи іншої категорії здійснюється на підставі рішень органів державної влади, Верховної Ради Автономної Республіки Крим, Ради міністрів Автономної Республіки Крим та органів місцевого самоврядування відповідно до їх повноважень. Зміна цільового призначення земельних ділянок здійснюється за проектами землеустрою щодо їх відведення.

Частиною п`ятою даної статті визначено, що види використання земельної ділянки в межах певної категорії земель (крім земель сільськогосподарського призначення та земель оборони) визначаються її власником або користувачем самостійно в межах вимог, встановлених законом до використання земель цієї категорії, з урахуванням містобудівної документації та документації із землеустрою.

Кожна категорія земель має узагальнене цільове призначення, що визначає специфіку її особливого правового режиму.

Так, земельні ділянки, віднесені до однієї категорії, можуть використовуватися за різними видами цільового призначення.

Згідно з п. 5.8. ДСТУ-Н Б Б.1.1-12:2011 Настанова про склад та зміст плану зонування території (зонінг) , затвердженого наказом Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України від 15 грудня 2011 року № 345, схема зонування складається, як правило, з основних типів зон: громадські; житлові; рекреаційні; курортні; зони транспортної інфраструктури; зони інженерної інфраструктури; комунально-складські; виробничі; спеціальні; зони земель історико-культурного призначення; зона земель природно-заповідного фонду.

В містобудівних регламентах для кожної територіальної зони встановлюються: переважні види використання; супутні види дозволеного використання; допустимі види використання.

Тобто, нормативно-правовими актами, що регламентують порядок розроблення і затвердження містобудівної документації, визначено, що така документація визначає функціональне призначення територій, а не види використання земельних ділянок.

Частиною першою статті 193 Земельного кодексу України встановлено, що державний земельний кадастр - єдина державна геоінформаційна система відомостей про землі, розташовані в межах кордонів України, їх цільове призначення, обмеження у їх використанні, а також дані про кількісну і якісну характеристику земель, їх оцінку, про розподіл земель між власниками і користувачами.

Отже, відомості щодо цільового призначення земельної ділянки, відповідно до приписів вищевказаних правових норм, відображуються у державному земельному кадастрі, а не генеральному плані населеного пункту, який, в силу приписів частини першої статті 16 Закону України Про регулювання містобудівної діяльності , розробляється з урахуванням його даних.

Так, відповідно до вимог частин першої, другої статті 36 Закону України Про Державний земельний кадастр , на офіційному веб-сайті центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин, оприлюднюються відомості про Генеральний план м. Києва та про цільове призначення земельних ділянок.

Відомості, зазначені у частині першій цієї статті, підлягають оприлюдненню на офіційному веб-сайті центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин, з моменту їх внесення до Державного земельного кадастру.

У відповідності до наведених вимог, на офіційному веб-сайті Держгеокадастру (http://map.land.gov.ua/kadastrova-karta) оприлюднено відомості про земельні ділянки 8000000000:79:364:0106, 0000000:79:364:0327 та 8000000000:79:364:0329.

Згідно з даними Державного земельного кадастру (згідно витягів з Державного земельного кадастру) на земельні ділянки - кадастрові номери 8000000000:79:364:0106, 0000000:79:364:0327 та 8000000000:79:364:0329 - їх цільове призначення - для індивідуального житлового, гаражного і дачного будівництва , категорія земель - землі житлової та громадської забудови , вид використання земельних ділянок - для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд .

Вказане підтверджує право позивача на планування та забудову зазначених земельних ділянок в межах їх цільового призначення, визначеного в Державному земельному кадастрі.

З урахуванням наведеного та враховуючи подання позивачем всіх документів, визначених чинним законодавством для отримання містобудівних умов та обмежень, суд приходить до висновку про визнання протиправним оскаржуваного рішення Департаменту містобудування та архітектури виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації).

Відповідно до статті 26 Закону України від 17.02.2011 № 3038-VI Про регулювання містобудівної діяльності (в редакції, яка діяла на час виникнення спірних правовідносин, далі - Закон № 3038-VI) забудова територій здійснюється шляхом розміщення об`єктів будівництва.

Суб`єкти містобудування зобов`язані додержуватися містобудівних умов та обмежень під час проектування і будівництва об`єктів.

Виконавчий орган сільської, селищної, міської ради вживає заходів щодо організації комплексної забудови територій відповідно до вимог цього Закону.

Право на забудову земельної ділянки реалізується її власником або користувачем за умови використання земельної ділянки відповідно до вимог містобудівної документації.

Проектування та будівництво об`єктів здійснюється власниками або користувачами земельних ділянок у такому порядку:

1) отримання замовником або проектувальником вихідних даних;

2) розроблення проектної документації та проведення у випадках, передбачених статтею 31 цього Закону, її експертизи;

3) затвердження проектної документації;

4) виконання підготовчих та будівельних робіт;

5) прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об`єктів;

6) реєстрація права власності на об`єкт містобудування.

Пунктом 1 частини першої статті 29 Закону № 3038-VI встановлено, що основними складовими вихідних даних є:

1) містобудівні умови та обмеження;

2) технічні умови;

3) завдання на проектування.

Згідно з частиною другою статті 29 Закону № 3038-VI фізична або юридична особа, яка подала виконавчому органові сільської, селищної, міської ради або у разі розміщення земельної ділянки за межами населених пунктів - районній державній адміністрації заяву про намір щодо забудови земельної ділянки, що перебуває у власності або користуванні такої особи, повинна одержати містобудівні умови та обмеження для проектування об`єкта будівництва.

Відповідно до частини третьої статті 29 Закону № 3038-VI містобудівні умови та обмеження надаються відповідними уповноваженими органами містобудування та архітектури на підставі містобудівної документації на місцевому рівні на безоплатній основі за заявою замовника, до якої додаються:

1) копія документа, що посвідчує право власності чи користування земельною ділянкою, або копія договору суперфіцію;

2) копія документа, що посвідчує право власності на об`єкт нерухомого майна, розташований на земельній ділянці, або згода його власника, засвідчена в установленому законодавством порядку (у разі здійснення реконструкції або реставрації);

3) викопіювання з топографо-геодезичного плану М 1:2000;

4) витяг із Державного земельного кадастру.

Для отримання містобудівних умов та обмежень до заяви замовник також додає містобудівний розрахунок, що визначає інвестиційні наміри замовника, який складається у довільній формі з доступною та стислою інформацією про основні параметри об`єкта будівництва.

Цей перелік документів для надання містобудівних умов та обмежень є вичерпним.

Витяг з містобудівного кадастру для формування містобудівних умов та обмежень до документів замовника додає служба містобудівного кадастру (у разі її утворення).

Частиною четвертою статті 29 Закону № 3038-VI встановлено, що підставами для відмови у наданні містобудівних умов та обмежень є:

1) неподання визначених частиною третьою цієї статті документів, необхідних для прийняття рішення про надання містобудівних умов та обмежень;

2) виявлення недостовірних відомостей у документах, що посвідчують право власності чи користування земельною ділянкою, або у документах, що посвідчують право власності на об`єкт нерухомого майна, розташований на земельній ділянці;

3) невідповідність намірів забудови вимогам містобудівної документації на місцевому рівні.

Відмова у наданні містобудівних умов та обмежень здійснюється шляхом направлення листа з обґрунтуванням підстав такої відмови відповідним уповноваженим органом містобудування та архітектури у строк, що не перевищує встановлений строк їх надання.

Надання містобудівних умов та обмежень або прийняття рішення про відмову в їх наданні здійснюється відповідним уповноваженим органом містобудування та архітектури протягом 10 робочих днів з дня реєстрації заяви, затверджується наказом такого органу (частина шоста статті 29 Закону № 3038-VI).

Пунктом 1 Положення про Департамент містобудування та архітектури виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), затвердженого розпорядженням виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) від 27.01.2011 № 90 встановлено, що Департамент містобудування та архітектури виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) (далі - Департамент) є структурним підрозділом виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), підпорядковується Київському міському голові, підзвітний та підконтрольний Київській міській раді, а з питань виконання функцій державної виконавчої влади - Міністерству регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України.

Підпунктом 6.43 пункту 6 зазначеного Положення встановлено, що Департамент відповідно до визначених галузевих повноважень виконує такі завдання, зокрема, надає містобудівні умови та обмеження забудови земельної ділянки.

Отже, містобудівні умови та обмеження видаються Департаментом містобудування та архітектури виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) на підставі за заявою замовника до якої має бути додано документи відповідно до переліку визначеного частиною третьою статті 29 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" протягом 10 робочих днів з дня реєстрації заяви, затверджується наказом такого органу або ним приймається рішення про відмову у їх видачі. При цьому, виключний перелік підстав для відмовити у видачі містобудівних умов та обмежень визначений частиною четвертою статті 29 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" та до них віднесено: неподання визначених частиною третьою цієї статті документів, необхідних для прийняття рішення про надання містобудівних умов та обмежень; виявлення недостовірних відомостей у документах, що посвідчують право власності чи користування земельною ділянкою, або у документах, що посвідчують право власності на об`єкт нерухомого майна, розташований на земельній ділянці; невідповідність намірів забудови вимогам містобудівної документації на місцевому рівні.

З огляду на те, що судом не визнається правомірною відмова з огляду на невідповідність намірів забудови вимогам містобудівної документації на місцевому рівні, суд приходить до висновку про подання позивачем документів, визначеного частиною третьою статті 29 Закону № 3038-VI та які є достатніми для видачі містобудівних умов та обмежень.

Відповідно до частини першої статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Згідно зі статтею 73 Кодексу адміністративного судочинства України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.

Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (частина перша статті 76 Кодексу адміністративного судочинства України).

Згідно з частиною першою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача (частина друга статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України).

В контексті наведеного суд зазначає, що під час розгляду справи відповідачем не доведено наявність обставин, визначених частиною четвертою статті 29 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" для відмови позивачу у видачі містобудівних умов та обмежень.

Згідно Рекомендацій Комітету Міністрів Ради Європи №R(80)2 стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятої Комітетом Міністрів 11 березня 1980 року на 316-й нараді, під дискреційними повноваженнями слід розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.

У разі наявності у суб`єкта владних повноважень законодавчо закріпленого права адміністративного розсуду при вчиненні дій/прийнятті рішення, та встановлення у судовому порядку факту протиправної поведінки відповідача, зобов`язання судом суб`єкта прийняти рішення конкретного змісту не є втручанням у дискреційні повноваження.

Відповідно до пунктів 2, 4 та 10 частини другої статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України у разі задоволення адміністративного позову суд може визнати протиправним та скасувати індивідуальний акт чи окремі його положення; визнати бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язати вчинити певні дії; визначити інший спосіб захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист таких прав, свобод та інтересів.

Згідно з частиною четвертою статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України у випадку, визначеному пунктом 4 частини другої цієї статті, суд може зобов`язати відповідача - суб`єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.

У рішенні Європейського Суду з прав людини у справі "Волохи проти України" при наданні оцінки повноваженням державним органам суд виходив з декількох ознак, зокрема щодо наявності дискреції. Так суд вказав, що норма права є "передбачуваною", якщо вона сформульована з достатньою чіткістю, що дає змогу кожній особі - у разі потреби за допомогою відповідної консультації - регулювати свою поведінку.

Враховуючи подання позивачем всіх необхідних документів, визначених чинним законодавством для отримання містобудівних умов та обмежень, суд приходить до висновку, що належним та ефективним способом захисту, необхідним для поновлення прав позивача, є зобов`язання Департамент містобудування та архітектури виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) видати позивачу містобудівні умови та обмеження.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 27 листопада 2018 року у справі №826/162/18.

За таких обставин, суд приходить до висновку про обґрунтованість позовних вимог, тому позов визнається таким, що підлягає задоволенню.

Відповідно до статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

З огляду на викладене та керуючись вимогами ст.ст. 2, 5 - 11, 19, 72 - 77, 90, 139, 241 - 246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва, -

В И Р І Ш И В:

1.Позов ОСОБА_1 задовольнити повністю.

2. Визнати протиправним та скасувати рішення Департаменту містобудування та архітектури Київської міської державної адміністрації-виконавчого органу Київської міської ради про відмову у видачі містобудівних умов та обмежень ОСОБА_1 №474 від 19.04.2019р.

3. Зобов`язати Департамент містобудування та архітектури Київської міської державної адміністрації видати ОСОБА_1 містобудівні умови та обмеження забудови земельної ділянки для проектування об`єкта будівництва житлового будинку по АДРЕСА_1, АДРЕСА_2, АДРЕСА_3 , відповідно до поданої 10.04.2019р. заяви.

4. Витрати по сплаті судового збору в сумі 768грн. відшкодувати на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань Департаменту містобудування та архітектури Київської міської державної адміністрації.

Рішення суду набирає законної сили в строк і порядку, передбачені статтею 255 Кодексу адміністративного судочинства України. Рішення суду може бути оскаржено за правилами, встановленими ст. ст. 293, 295 - 297 КАС України.

Повний текст рішення складено та підписано 25.09.2019.

Суддя С.К. Каракашьян