Постанова

від 23.09.2019 по справі 280/2078/19

ТРЕТІЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ТРЕТІЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

і м е н е м У к р а ї н и

23 вересня 2019 року справа № 280/2078/19

Третій апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого - судді Баранник Н.П. (доповідач),

суддів: Кругового О.О., Шлай А.В.,

розглянувши в порядку письмового провадження в м. Дніпрі апеляційну скаргу Запорізького обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів на рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 24 червня 2019 року у справі № 280/2078/19 (суддя Прасов О.О., дата складання повного тексту рішення 24.06.2019р.) за адміністративним позовом Запорізького обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів до Якимівської районної асоціації підприємств сільського комунального господарства "Райсількомунгосп" про стягнення суми адміністративно-господарських санкцій та пені,

ВСТАНОВИВ:

Запорізьке обласне відділення Фонду соціального захисту інвалідів (далі - позивач) звернулось до суду з позовом до Якимівської районної асоціації підприємств сільського комунального господарства "Райсількомунгосп" (далі - відповідач) про стягнення адміністративно-господарських санкцій та пені за невиконання нормативу робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю за 2018 рік у розмірі 35 601,84 грн..

Рішенням Запорізького окружного адміністративного суду від 24 червня 2019 року в задоволенні адміністративного позову Запорізького обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів відмовлено повністю.

Із рішенням суду першої інстанції не погодився позивач та подав апеляційну скаргу. В скарзі, посилаючись на порушення судом норм матеріального права, позивач просить скасувати рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 24 червня 2019 року та прийняти нове про задоволення позовних вимог.

Апеляційна скарга обґрунтована невідповідністю висновків суду обставинам справи, неправильним застосуванням норм матеріального права, а саме ст.19 Закону України Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні . Позивач вказує, що законодавством чітко встановлено, що підприємства, які використовують найману працю, самостійно розраховують кількість робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю відповідно до нормативу і забезпечують працевлаштування інвалідів, що не виконане відповідачем. Державна служба зайнятості та інші органи працевлаштування покликані лише сприяти працевлаштуванню інвалідів, а не забезпечувати цей норматив.

Від відповідача на адресу суду надійшли письмові заперечення на апеляційну скаргу позивача. В запереченнях відповідач вказує, що суд прийняв законне і обґрунтоване рішення, підстави для його скасування відсутні.

Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги, вивчивши матеріали справи, колегія суддів приходить до висновків, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Відповідно до ч.1, 2, 4 ст.19 Закону України Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичних осіб, які використовують найману працю, установлюється норматив робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю у розмірі чотирьох відсотків середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу за рік, а якщо працює від 8 до 25 осіб, - у кількості одного робочого місця. Підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичні особи, які використовують найману працю, самостійно здійснюють працевлаштування осіб з інвалідністю у рахунок нормативів робочих місць виходячи з вимог статті 18 цього Закону. (…) У межах зазначених нормативів здійснюється також працевлаштування осіб з інвалідністю унаслідок психічного розладу відповідно до Закону України "Про психіатричну допомогу".

Згідно поданого відповідачем «Звіту про зайнятість і працевлаштування інвалідів за 2018 рік» за формою №10-ПІ, середньооблікова кількість штатних працівників, що працювали у відповідача за 2018 рік склала - 19 осіб, середньооблікова кількість штатних працівників, яким встановлена інвалідність, що працюють у відповідача за 2018 рік склала - 0 осіб, кількість осіб з інвалідністю - штатних працівників, які повинні працювати на робочих місцях, створених відповідно до ст.19 Закону України «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні» складає - 1 особу (а.с. 5).

Підприємства, які використовують працю осіб з інвалідністю, зобов`язані створювати для них умови праці з урахуванням рекомендацій медико-соціальної експертної комісії та індивідуальних програм реабілітації, вживати додаткових заходів безпеки праці, які відповідають специфічним особливостям цієї категорії працівників (ч.1 ст.12 Закону України Про охорону праці ).

Як вбачається із звіту, у 2018 році у відповідача не було працевлаштовано осіб з інвалідністю, а отже не виконано норматив, визначений ст.19 Закону України Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні .

Згідно з пп.3.3 п.3 «Інструкції щодо заповнення форми №10-ПІ (річна) «Звіт про зайнятість і працевлаштування інвалідів» кількість інвалідів - штатних працівників, які повинні працювати на робочих місцях, створених роботодавцем, відповідно до нормативу робочих місць для забезпечення працевлаштування інвалідів, установленого статтею 19 Закону України «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні» , для відповідача складає 1 особу.

Підприємства, установи, організації, фізичні особи, які використовують найману працю, у відповідності з ч.3 ст.18 Закону України Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні зобов`язані виділяти та створювати робочі місця для працевлаштування осіб з інвалідністю, у тому числі спеціальні робочі місця, створювати для них умови праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації і забезпечувати інші соціально-економічні гарантії, передбачені законодавством, надавати державній службі зайнятості інформацію, необхідну для організації працевлаштування осіб з інвалідністю, і звітувати Фонду соціального захисту інвалідів про зайнятість та працевлаштування осіб з інвалідністю у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до абз.3 п.2 «Порядку подання підприємствами, установами, організаціями та фізичними особами, що використовують найману працю, звітів про зайнятість і працевлаштування осіб з інвалідністю та інформації, необхідної для організації їх працевлаштування» , затвердженого 31.01.2007 постановою Кабінету Міністрів України №70 «Деякі питання реалізації норм Законів України «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні» та «Про зайнятість населення»» (у редакції на час виникнення спірних правовідносин) - інформацію про наявність вільних робочих місць (вакантних посад) для працевлаштування інвалідів роботодавці подають центру зайнятості за місцем їх реєстрації як платників страхових внесків на загальнообов`язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття за формою, затвердженою Мінпраці за погодженням з Держкомстатом.

Згідно з ч.1 ст.18 Закону України Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні забезпечення прав осіб з інвалідністю на працевлаштування та оплачувану роботу, в тому числі з умовою про виконання роботи вдома, здійснюється шляхом їх безпосереднього звернення до підприємств, установ, організацій чи до державної служби зайнятості.

У ст.18-1 Закону України Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні особа з інвалідністю, яка не досягла пенсійного віку, не працює, але бажає працювати, має право бути зареєстрованою у державній службі зайнятості як безробітна. Рішення про визнання особи з інвалідністю безробітною і взяття її на облік для працевлаштування приймається центром зайнятості за місцем проживання особи з інвалідністю на підставі поданих нею рекомендації МСЕК та інших передбачених законодавством документів. Державна служба зайнятості здійснює пошук підходящої роботи відповідно до рекомендацій МСЕК, наявних у особи з інвалідністю кваліфікації та знань, з урахуванням її побажань.

Як зазначено у ч.6 ст.46 Закону України №5067-VI від 05.07.2012 Про зайнятість населення , підбір підходящої роботи для осіб з інвалідністю (у тому числі шляхом розумного пристосування існуючого або створення нового робочого місця) здійснюється відповідно до їх професійних навичок, знань, індивідуальної програми реабілітації та з урахуванням побажань щодо умов праці.

Згідно з п.5 ч.2 ст.24 Закону України №5067-VI від 05.07.2012 Про зайнятість населення до заходів щодо сприяння зайнятості населення належать: сприяння зайнятості осіб з інвалідністю.

Відповідач інформував Якімівський районний центр зайнятості про наявність вакансій для працевлаштування осіб з інвалідністю шляхом подання звітності форми №3-ПН «Інформація про попит на робочу силу (вакансії)» щодо працевлаштування інвалідів за сприяння Державної служби зайнятості України, вказуючи у розділі II мінімальні вимоги щодо посади, умов праці, освітньо-кваліфікаційного рівня інваліда, що підтверджується звітами (а.с.33-36).

Прийняття Державною службою зайнятості України звітів №3-ПН від відповідача підтверджується проставленою датою надходження звіту та підписом відповідальної особи Державної служби зайнятості України.

Як вбачається з матеріалів справи, робочі місця для працевлаштування осіб з інвалідністю відповідачем у 2018 році були створені. При цьому, жодних доказів про те, що відповідачем не виділено та не створено робочі місця для працевлаштування інвалідів, позивачем не надано та не доведено факту протиправної відмови у працевлаштуванні інвалідів з боку відповідача.

Таким чином, відповідачем приймалися заходи щодо працевлаштування осіб з інвалідністю на вакантну посаду.

Що стосується доводів скаржника про наявність обов`язку підприємств займатись пошуком осіб з інвалідністю, колегія суддів зазначає, що з положень Закону України Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні не вбачається, що обов`язок підприємства щодо створення робочих місць для осіб з інвалідністю супроводжується його обов`язком займатись пошуком осіб з інвалідністю для працевлаштування їх на створені робочі місця. Такий обов`язок статтею 18 зазначеного Закону покладено на органи виконавчої влади з питань праці та соціальної політики, органи місцевого самоврядування, громадські організації осіб з інвалідністю.

Нарахування адміністративно-господарських санкцій за незайняті особами з інвалідністю робочі місця є заходом впливу до правопорушника у сфері господарювання у зв`язку зі скоєнням правопорушення. Такі санкції не можуть застосовуватися у разі відсутності необхідної кількості працевлаштованих осіб з інвалідністю, якщо при цьому суб`єкт господарювання вжив усіх передбачених Законом України Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні заходів для працевлаштування останніх, тобто коли у його діях відсутній склад правопорушення.

З урахуванням викладеного колегія суддів дійшла висновку, що судом першої інстанції правильно встановлені обставини справи, судове рішення ухвалено з дотриманням норм матеріального та процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, тому підстав для задоволення апеляційної скарги та скасування рішення не вбачається.

Керуючись ст.311, п.1 ч.1 ст.315, ч.1 ст.316, ст.ст.322, 325, 329 КАС України, суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Запорізького обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів - залишити без задоволення.

Рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 24 червня 2019 року у справі № 280/2078/19 - залишити без змін.

Постанова Третього апеляційного адміністративного суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного суду в строк, передбачений ст.329 КАС України.

Головуючий - суддя Н.П. Баранник

суддя О.О. Круговий

суддя А.В. Шлай