Постанова

від 19.09.2019 по справі 761/33122/17 761/33120/17

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

19 вересня 2019 року м. Київ

Єдиний унікальний номер справи № 761/33120/17

Апеляційне провадження №22-ц/824/9009/2019

Київський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого Іванченка М.М.

суддів: Желепи О.В., Білич І.М.

при секретарі: Макаровій К.В.

за участю:

представника позивача: Бєлкіна К.О.

представника відповідача: ОСОБА_2

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом комунального підприємства Центр обслуговування споживачів Шевченківського району до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за житлово-комунальні послуги, інфляційних втрат, трьох відсотків річних

за апеляційною скаргою Бєлкіна Костянтина Олександровича в інтересах комунального підприємства Центр обслуговування споживачів Шевченківського району

на рішення Шевченківського районного суду м. Києва ухваленого 6 березня 2019 року в приміщенні суду під головуванням судді Волошина В.О., повний текст судового рішення складено 15 березня 2019 року,-

В С Т А Н О В И В:

Позивач звернувся до Шевченківського районного суду м. Києва з позовом до ОСОБА_1 , в якому просив стягнути з відповідача на свою користь заборгованість за комунальні послуги з урахуванням трьох відсотків річних та інфляційних процесів у розмірі 25102 грн 50 к. та витрати по оплаті судового збору.

Рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 6 березня 2019 року позов КП Центр обслуговування споживачів Шевченківського району до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за житлово-комунальні послуги, інфляційних втрат, трьох відсотків річних - відмовлено.

Не погоджуючись з рішенням суду, Бєлкін К.О. в інтересах КП Центр обслуговування споживачів Шевченківського району подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на його незаконність, необґрунтованість, неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просить рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги у повному обсязі.

Так, зокрема вказував на те, що судом не прийнято до уваги, що позивачем не пропущено строк позовної давності, оскільки такий строк переривався зверненням до суду із заявою про видачу судового наказу.

Від сторони відповідача до суду надійшов відзив на апеляційну скаргу в якому просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а судове рішення без змін. Крім того, вказує, що строк позовної давності сплив у 2013 - 2014 роках, а з позовною заявою позивач звернувся 19 вересня 2017 року.

В судовому засіданні представник позивача підтримав апеляційну скаргу та просив її задовольнити з підстав викладених у ній.

Представник відповідача заперечував проти задоволення апеляційної скарги та просив рішення суду залишити без змін.

Апеляційний суд, заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення осіб, які приймали участь у справі, доводи апеляційної скарги, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду та матеріали справи в межах апеляційного оскарження, дійшла наступного висновку.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом, відповідач є власником нежитлового приміщення, яке знаходиться у АДРЕСА_1 (а.с. 15-17).

1 лютого 2011 року між сторонами укладено договір №М-043 про надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення (а.с. 18-20).

Згідно наявного в матеріалах справи акту №132 від 21 серпня 2012 року в приміщенні розташованому за адресою: АДРЕСА_1 відсутнє загально будинкове опалення приміщення та відсутнє водопостачання гарячої води (а.с. 62).

16 липня 2015 року позивач направив на адресу відповідача претензію, згідно з якою вказує про наявну заборгованість у сумі 22161 грн 45 к., яка виникла за період з 1 вересня 2010 року по 1 лютого 2011 року (а.с. 26).

Відповідно ч.1 ст.13 Закону України Про житлово-комунальні послуги від 24 червня 2004 року (який був чинним в період надання відповідачу послуг) до житлово-комунальних послуг відносяться комунальні послуги (централізоване постачання холодної та гарячої води, водовідведення, газопостачання, опалення, вивезення побутових відходів).

Згідно положень ч.3 ст.20 Закону України Про житлово-комунальні послуги від 24 червня 2004 року (який був чинним в період надання відповідачу послуг) споживач зобов`язаний оплачувати надані житлово-комунальні послуги у строки, встановлені договором або законом.

Відповідно до ч.1 ст.32 Закону України Про житлово-комунальні послуги від 24 червня 2004 року (який був чинним в період надання відповідачу послуг) плата за житлово-комунальні послуги нараховується щомісячно відповідно до умов договору в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.

Позивач вказував, що заборгованість відповідача складає 25102 грн 50 к. з яких: 22259 грн 30 к. - основна сума боргу, 1838 грн 25 к. - 3 % річних, 1004 грн 99 к. - інфляційних втрат.

Зі змісту наданих розрахунків вбачається, що позивачем нарахована заборгованість за період з 28 березня 2011 року по 30 квітня 2012 року, проте у позовній заяві позивач вказує на виникнення заборгованості за період з 13 вересня 2010 року по 28 квітня 2014 року.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог суд першої інстанції виходив з того, що позивачем пропущено строк позовної давності.

Апеляційний суд погоджується з таким висновком суду з огляду на таке.

Відповідно до ст.256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого права або інтересу. Тобто упродовж дії позовної давності особа може розраховувати на примусовий захист свого цивільного права чи інтересу судом.

Чинне цивільне законодавство передбачає два види позовної давності - загальну і спеціальну.

Загальна позовна давність установлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України).

Спеціальна позовна давність установлюється законом для окремих видів вимог. Так, спеціальна позовна давність тривалістю в один рік передбачена, зокрема, для вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені) - п. 1 ч.2 ст.258 ЦК України.

Частиною 3 статті 267 ЦК України визначено, що суд застосовує позовну давність лише за заявою сторони у спорі, зробленою до ухвалення судом рішення.

Таким чином, позовна давність, як загальна, так і спеціальна є диспозитивною, а не імперативною в застосуванні.

Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (ч. 4 ст. 267 ЦК України).

У ч.2 ст.264 ЦК України визначено, що позовна давність переривається у разі пред`явлення особою позову до одного із кількох боржників, а також тоді, коли предметом позову є лише частина вимоги, право на яку має позивач.

Судовий наказ відповідно до ч.1 ст.160 ЦПК України є особливою формою судового рішення про стягнення з боржника грошових коштів або витребування майна за заявою особи, якій належить право такої вимоги.

Ураховуючи, що судовий захист позивача на стягнення грошових коштів може бути реалізовано як у позовному провадженні, так і шляхом видачі судового наказу як особливої форми судового рішення, подання позивачем заяви про видачу судового наказу в порядку, передбаченому розділом II ЦПК України, перериває позовну давність.

Такий правовий висновок висловлений Верховним Судом України в постанові від 21 січня 2015 року у справі № 6-214цс14.

Як вбачається з матеріалів справи, Шевченківським районним судом м. Києва 13 травня 2016 року видано судовий наказ про стягнення з відповідача на користь позивача заборгованості за житлово-комунальні послуги.

Позивач вказує, що з урахуванням норм права звернувшись до суду із заявою про видачу судового наказу позивачем перервано строк позовної давності.

Проте такі твердження скаржника не заслуговують на увагу, оскільки на момент звернення позивача із заявою про видачу судового наказу у травні 2016 року строк позовної давності вже було пропущено, а тому відсутні підстави вважати, що дії позивача щодо реалізації свого права на звернення до суду із заявою про видачу судового наказу переривають строк позовної давності, оскільки це не узгоджується з вимогами закону.

Посилання скаржника на те, що позовна давність переривалась діями відповідача щодо проведення оплати у вищому розмірі ніж нараховано позивачем не заслуговують, оскільки матеріали справи не містять доказів того, що відповідачем сплачувались кошти (вносилась переплата), як заборгованість за минулий час.

Доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку про те, що оскаржене судове рішення ухвалено без додержання норм матеріального і процесуального права.

Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення ( Серявін та інші проти України (Seryavin and Others v. Ukraine) від 10 лютого 2010 року, заява №4909/04).

Таким чином, доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують та не впливають на правильність ухваленого у справі рішення.

Оскільки рішення суду ухвалено з дотриманням норм матеріального та процесуального права, колегія суддів не вбачає підстав для його скасування.

Керуючись ст.ст. 367, 374, 375, 382-384, 389 ЦПК України, судом,-

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Бєлкіна Костянтина Олександровича в інтересах комунального підприємства Центр обслуговування споживачів Шевченківського району - залишити без задоволення.

Рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 6 березня 2019 року - залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня прийняття, оскарженню в касаційному порядку не підлягає, крім випадків встановлених п.2 ч.3 ст.389 ЦПК України.

Повний текст постанови складено 24 вересня 2019 року.

Головуючий суддя:

Судді: