Постанова

від 26.09.2019 по справі 910/9110/19

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"26" вересня 2019 р. Справа№ 910/9110/19

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Козир Т.П.

суддів: Коробенка Г.П.

Яковлєва М.Л.

при секретарі Вага В.В.

за участю представників сторін:

від позивача: Данильченко О.О. за довіреністю від 12.11.2018;

від відповідача: не з`явився;

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Києві апеляційну скаргу Акціонерного товариства Комерційний Банк "Приватбанк"

на ухвалу господарського суду міста Києва від 15.07.2019 (повний текст складено 15.07.2019)

у справі №910/9110/19 (суддя Ярмак О.М.)

за позовом Акціонерного товариства Комерційний Банк "Приватбанк"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "НЬЮ ВІН"

про стягнення 3 643 639,40 грн.,

УСТАНОВИВ:

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 15 липня 2019 року відмовлено у задоволенні заяви Акціонерного товариства Комерційний Банк "Приватбанк" про забезпечення позову.

Не погодившись з прийнятою ухвалою суду, Акціонерне товариство Комерційний Банк "Приватбанк" звернулось з апеляційною скаргою, у якій просить скасувати оскаржувану ухвалу та прийняти постанову, якою задовольнити заяву про забезпечення позову.

Апеляційна скарга мотивована тим, що місцевим господарським судом порушені норми процесуального права, а висновки суду не відповідають обставинам справи, оскільки на час звернення із заявою про забезпечення позову заявником були наведені логічні припущення щодо можливості ускладнення виконання відповідачем рішення у даній справі.

За клопотанням позивача розгляд апеляційної скарги проводився у режимі відеоконференції.

Відповідач не скористався своїм правом подати відзив на апеляційну скаргу. Ухвали суду, направлені за адресою державної реєстрації відповідача, яка також зазначена у позовній заяві, повернуті поштою з довідкою "За зазначеною адресою не проживає".

Згідно з ч. 7 ст. 120 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) учасники судового процесу зобов`язані повідомляти суд про зміну свого місцезнаходження чи місця проживання під час розгляду справи. У разі відсутності заяви про зміну місця проживання ухвала про повідомлення чи виклик надсилається учасникам судового процесу, які не мають офіційної електронної адреси, та за відсутності можливості сповістити їх за допомогою інших засобів зв`язку, які забезпечують фіксацію повідомлення або виклику, за останньою відомою суду адресою і вважається врученою, навіть якщо відповідний учасник судового процесу за цією адресою більше не знаходиться або не проживає.

Отже, судом вчинено всі необхідні процесуальні дії, направлені на повідомлення відповідача про час та місце розгляду справи.

Частиною 12 ст. 270 ГПК України встановлено, що неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Представник позивача (апелянта) у судовому засіданні підтримала доводи, викладені в апеляційній скарзі, просила її задовольнити.

Заслухавши пояснення представника позивача, дослідивши матеріали оскарження ухвали, розглянувши апеляційну скаргу, Північний апеляційний господарський суд вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

З матеріалів оскарження вбачається, що у липні 2019 року Акціонерне товариство Комерційний Банк "Приватбанк" звернулось до Господарського суду міста Києва із позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "НЬЮ ВІН" про стягнення 3 613 346,69 грн. боргу за надані послуги у системі LiqPay за період з 01.02.2019 по 28.02.2019 по договору № 3254 від 04.09.2018, а також 30 292,71 грн. - 3% річних, нарахованих у зв`язку із простроченням виконання грошових зобов`язань.

Разом з позовною заявою позивачем було подано заяву про забезпечення позову, у якій заявник, посилаючись на невиконання відповідачем договірних зобов`язань щодо оплати послуг банку відповідно до тарифів банку та побоювання щодо витрачання коштів не для здійснення розрахунків з банком, просив вжити заходи забезпечення позову шляхом накладення арешту на все майно та грошові кошти Товариства з обмеженою відповідальністю "НЬЮ ВІН" в межах суми 3 643 639,40 грн.

Відмовляючи у задоволенні заяви про забезпечення позову, місцевий господарський суд прийшов до висновку щодо відсутності обставин, з якими процесуальний закон пов`язує необхідність вжиття заходів забезпечення позову, оскільки позивачем не доведено, яким чином майно (грошові кошти), яке є у відповідача на момент пред`явлення позову до нього, може зникнути, зменшитись за кількістю або погіршитись за якістю на момент виконання рішення.

Північний апеляційний господарський суд погоджується із цим висновком суду першої інстанції з огляду на наступне.

Відповідно до ст. 136 ГПК України господарський суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 137 цього Кодексу заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.

Згідно зі ст. 173 ГПК України позов забезпечується, у тому числі, накладенням арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачу і знаходяться у нього чи в інших осіб.

За приписами чинного процесуального кодексу особа, яка подала заяву про забезпечення позову, повинна обґрунтувати причини звернення з такою заявою та подати докази наявності фактичних обставин, з якими пов`язується застосування певного заходу до забезпечення позову.

Заходи щодо забезпечення позову обов`язково повинні застосовуватися відповідно до їх мети, з урахуванням безпосереднього зв`язку між предметом позову та заявою про забезпечення позову.

Отже, питання задоволення заяви сторони у справі про застосування заходів до забезпечення позову вирішується судом в кожному конкретному випадку виходячи з характеру обставин справи, що дозволяють зробити висновок щодо утруднення чи унеможливлення виконання рішення суду у випадку невжиття заходів забезпечення позову.

При вирішенні питання про забезпечення позову господарський суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв`язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення господарського суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв`язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.

Умовою застосування заходів до забезпечення позову за вимогами майнового характеру є достатньо обґрунтоване припущення, що майно (в тому числі грошові суми, цінні папери тощо), яке є у відповідача на момент пред`явлення позову до нього, може зникнути, зменшитись за кількістю або погіршитись за якістю на момент виконання рішення.

Достатньо обґрунтованим для забезпечення позову є підтверджена доказами наявність фактичних обставин, з якими пов`язується застосування певного виду забезпечення позову. Про такі обставини може свідчити вчинення відповідачем дій, спрямованих на ухилення від виконання зобов`язання після пред`явлення вимоги чи подання позову до суду (реалізація майна чи підготовчі дії до його реалізації, витрачання коштів не для здійснення розрахунків з позивачем, укладення договорів поруки чи застави за наявності невиконаного спірного зобов`язання тощо). Саме лише посилання в заяві на потенційну можливість ухилення відповідача від виконання судового рішення без наведення відповідного обґрунтування не є достатньою підставою для задоволення відповідної заяви.

Заходи до забезпечення позову повинні бути співмірними із заявленими позивачем вимогами. Співмірність передбачає співвідношення господарським судом негативних наслідків від вжиття заходів до забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, та майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії.

Метою вжиття заходів щодо забезпечення позову є уникнення можливого порушення в майбутньому прав та охоронюваних законом інтересів позивача, а також можливість реального виконання рішення суду та уникнення будь-яких труднощів при виконанні у випадку задоволення позову.

При цьому, обов`язок доказування покладається на особу, яка подала заяву про забезпечення позову.

Отже, у розумінні зазначених положень обґрунтування необхідності забезпечення позову полягає у доказуванні обставин, з якими пов`язано вирішення питання про забезпечення позову. З урахуванням загальних вимог, передбачених статтею 73 ГПК України, обов`язковим є подання доказів наявності фактичних обставин, з якими пов`язується застосування певного заходу забезпечення позову. Аналогічну правову позицію висловлено Верховним Судом у постанові від 14.06.2018 по справі №910/361/18.

Судом першої інстанції встановлено, що позивач, всупереч положенням статей 76-79 ГПК України щодо належності, допустимості, достовірності та достатності доказів, не надав суду доказів того, що невжиття заходів, про які просить позивач, можуть істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду.

Доводи позивача, як у заяві про забезпечення позову, так і у апеляційній скарзі зводяться виключно до того, що відповідач може вчинити дії, спрямовані на ухилення від виконання зобов`язання після пред`явлення позову до суду.

Однак, позивачем при цьому не надано жодних доказів, які б свідчили про вчинення відповідачем конкретних дій, спрямованих на ухилення від виконання зобов`язання після пред`явлення вимоги чи подання позову до суду та про можливе утруднення (унеможливлення) виконання рішення по справі.

Факт ухилення відповідача від виконання зобов`язань чи неналежного виконання не є встановленим і підлягає доведенню під час вирішення справи по суті та сам по собі не може свідчити про майбутнє ускладнення чи унеможливлення виконання рішення суду.

Відтак, подана позивачем заява про забезпечення позову не містить обґрунтованих мотивів та посилань на докази, на підставі яких суд міг би дійти висновку щодо обґрунтованості, доцільності та необхідності забезпечення позову у визначений заявником спосіб на даній стадії судового процесу.

Таким чином, місцевий господарський суд дійшов підставного висновку про те, що заява позивача про вжиття заходів до забезпечення позову не підлягає до задоволення.

Відповідно до ст. 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному та повному і об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Доводи апелянта по суті його скарги в межах заявлених вимог свого підтвердження в судовому засіданні не знайшли, оскільки не спростовують висновків суду першої інстанції та не можуть бути підставами для скасування ухвали господарського суду першої інстанції.

За таких обставин суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що ухвала суду першої інстанції ґрунтується на фактичних обставинах та прийнята відповідно до норм чинного законодавства, а тому підстави для її скасування відсутні. Отже, відсутні підстави для задоволення апеляційної скарги.

Оскільки цією постановою суд апеляційної інстанції не змінює рішення та не ухвалює нового, розподіл судових витрат судом апеляційної інстанції не здійснюється.

Відповідно до п.2 ч.1 ст.287 ГПК України ухвали суду першої інстанції про відмову у забезпеченні позову після їх перегляду в апеляційному порядку не підлягають касаційному оскарженню.

Керуючись ст. ст. 267-285 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Акціонерного товариства Комерційний Банк "Приватбанк" залишити без задоволення, а ухвалу Господарського суду міста Києва від 15 липня 2019 року - без змін.

2. Матеріали оскарження повернути до Господарського суду міста Києва.

3. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та не підлягає оскарженню.

Повний текст постанови складено 26.09.2019.

Головуючий суддя Т.П. Козир

Судді Г.П. Коробенко

М.Л. Яковлєв