Рішення

від 26.09.2019 по справі 910/9421/19

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

26.09.2019Справа № 910/9421/19

За позовом Державного підприємства "Український науково-дослідний інститут вагонобудування" (м. Кременчук)

до Акціонерного товариства "Українська залізниця" (м. Київ) в особі філії "Пасажирська компанія" (м. Київ)

про стягнення 86.893,63 грн

Суддя Ващенко Т.М.

Секретар судового засідання Шаповалов А.М.

Представники сторін: не викликались

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Державне підприємство "Український науково-дослідний інститут вагонобудування" звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Акціонерного товариства "Українська залізниця" (м. Київ) в особі філії "Пасажирська компанія" про стягнення 86.893,63 грн., з яких: 41471,50 грн. пені, 38.460,01 грн. інфляційних втрат, 6.962,12 грн. 3% річних.

Позовні вимоги обґрунтовано несвоєчасним виконанням відповідачем умов Договору № УЗ/ЦЛ-18500/Ю/241-18 від 04.10.18. в частині оплати наданих послуг.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 05.08.19. відкрито провадження у справі № 910/9421/19, з підстав, викладених в ухвалі, постановлено її розгляд здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін (без проведення судового засідання).

22.08.19. відповідачем подано письмовий відзив на позовну заяву, в якому Акціонерне товариство "Українська залізниця" проти позову заперечує та вказує, що оплата за надані послуги повинна була бути здійснена 29.01.19. та просить суд зменшити розмір пред`явлених до стягнення штрафних санкцій.

02.09.19. позивачем подано відповідь на відзив відповідача.

Оскільки клопотань про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням сторін до суду не надходило, а наявні у матеріалах справи документи достатні для прийняття повного та обґрунтованого судового рішення, у відповідності до ч. 5 ст. 252 Господарського процесуального кодексу України справа розглядається за наявними у справі матеріалами.

Згідно з частиною 4 статті 240 Господарського процесуального кодексу України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.

Датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення (ч. 5 ст. 240 Господарського процесуального кодексу України).

Розглянувши надані документи і матеріали, з`ясувавши обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги та заперечення відповідача проти них, об`єктивно оцінивши в сукупності докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва

ВСТАНОВИВ:

За змістом ст. 509 Цивільного кодексу України, ст. 173 Господарського кодексу України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

За приписами ст. ст. 11, 509 Цивільного кодексу України зобов`язання виникають, зокрема, з договору.

Згідно зі ст. 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Відповідно до ст. ст. 6, 627 Цивільного кодексу України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

04.10.18. між позивачем (Виконавець) та відповідачем (Замовник) було укладено Договір № УЗ/ЦЛ-18500/Ю/241-18 (далі - Договір), відповідно до умов якого (1.1) Виконавець бере на себе обов`язки надати послуги з атестації виробництва та сертифікації продукції, а саме: вагону пасажирського купейного, типу 47К побудови заводу Амендорф, відремонтованого в обсязі капітально-відновлювального ремонту (далі - КВР), а Замовник зобов`язується прийняти результати наданих послуг та оплатити його.

Строк дії Договору сторонами погоджено п. 9.1 з моменту його підписання до 31.12.18., а в частині розрахунків - до повного виконання зобов`язань.

З огляду на встановлений ст. 204 Цивільного кодексу України принцип правомірності правочину, суд приймає до уваги Договір як належну підставу, у розумінні норм ст. 11 названого Кодексу України, для виникнення у третьої особи та відповідача взаємних цивільних прав та обов`язків.

У відповідності до п. 1 ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України, договір є підставою виникнення цивільних прав та обов`язків. Цивільні права і обов`язки виникають як з передбачених законом договорів, так і з договорів, не передбачених законом, але таких, що йому не суперечать.

Частинами 1, 3, 5 ст. 626 Цивільного кодексу України встановлено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов`язками наділені обидві сторони договору. Договір є відплатним, якщо інше не встановлено договором, законом, або не випливає із суті договору.

Договір, відповідно до ст. 629 Цивільного кодексу України, є обов`язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ст.ст. 525, 526 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Цивільного Кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Аналогічні положення містяться і в Господарському кодексі України. Так, відповідно до ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договорів, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Приписами ч. 1 ст. 173 Господарського кодексу України встановлено, що в силу зобов`язання одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Згідно із ч. 1 ст. 67 Господарського кодексу України відносини підприємства з іншими підприємствами, організаціями і громадянами в усіх сферах господарської діяльності здійснюються на основі договорів.

За своєю правовою природою Договір є договором про надання послуг.

Відповідно до ст. 901 Цивільного кодексу України передбачено, що за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов`язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов`язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Положення цієї глави можуть застосовуватися до всіх договорів про надання послуг, якщо це не суперечить суті зобов`язання.

Згідно ч. 1 ст. 903 Цивільного кодексу України встановлено, що якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов`язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.

В ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України зазначено, що якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

У відповідності до п. 4.11 Договору підтвердженням надання послуг є акт дачі-приймання наданих послуг, підписаний уповноваженими представниками сторін. Днем надання послуг вважається дата підписання акту здачі-приймання наданих послуг (п. 3.5 Договору).

Згідно з п. 3.3 Договору Замовник після підписання Договору протягом 30 календарних днів здійснює передплату в розмірі 50% від суми Договору на розрахунковий рахунок Виконавця, яка складає 720.900,00 грн. з ПДВ.

У відповідності до платіжного доручення № 1362503 від 14.11.18. (з простроченням на 11 календарних днів) позивач сплатив відповідачу 720.900,00 грн.

Між сторонами підписано та скріплено печатками Акт № 450-18 від 29.12.18. здачі-приймання виконаних робіт за Договором, за яким послуги по Договору відповідачем прийнято без зауважень чи застережень. В акті зафіксовано, що до сплати належить 720.900,00 грн.

Рахунок-фактуру виставлено позивачем відповідачу.

Означене відповідачем не заперечується.

Остаточний розрахунок за надані послуги здійснюється замовником на підставі акту здачі-приймання наданих послуг, підписаного уповноваженими представниками сторін у відповідності до виставленого рахунку-фактури, шляхом перерахування коштів на поточний рахунок Виконавця протягом 30 календарних днів з дати підписання акту, але не раніше реєстрації податкової накладної (п. 3.4 Договору).

Отже, відповідач повинен був сплатити позивачу 720.900,00 грн. до 28.01.19. включно.

Платіжним дорученням № 1823813 від 08.05.19. відповідач сплатив позивачу 360.450,00 грн.

Платіжним дорученням № 1904693 від 10.06.19. відповідач сплатив позивачу 360.450,00 грн.

Вказане Замовником також не заперечується та підтверджується в письмовому відзиві на позов.

Оскільки відповідачем несвоєчасно оплачено надані позивачем за договором послуги, вказане зумовило нарахування Виконавцем пені, 3% річних, інфляційних втрат та звернення з даним позовом до суду.

Згідно зі ст. ст. 76-77 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Відповідно до частини 1 статті 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Позивачем пред`явлено до стягнення 38.460,01 грн. інфляційних втрат, 6.962,12 грн. 3% річних.

Згідно зі статтею 625 ЦК України встановлено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних в порядку ст. 625 ЦК України є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові. (Відповідної правової позиції дотримується Верховний Суд України у постанові № 3-12г10 від 08.11.10.).

Судом враховано, що прострочення з оплати наданих послуг настало з 30.01.19.

Також судом враховано, що згідно з п. 1.9. постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.13. № 14 Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов`язань день фактичної сплати суми заборгованості не включається в період часу, за який здійснюється стягнення інфляційних нарахувань та пені.

Отже, за перерахунком суду розмір інфляційних втрат становить 19958,44 грн., розмір 3% річних становить 6754,73 грн., внаслідок чого вказані суми підлягають стягненню з відповідача на користь позивача. Інфляційні втрати в сумі 18.501,57 грн та 3% в сумі 207,39 грн. нараховано безпідставно, з огляду на що суд відмовляє в позові в цій частині.

Щодо вимог позивача про стягнення 41.471,50 грн. пені, суд відзначає викладене далі.

Пунктом 6.5 Договору сторони погодили, що за несвоєчасне виконання зобов`язань по оплаті наданих послуг Замовник сплачує Виконавцю пеню в розмірі облікової ставки НБУ від суми заборгованості за кожний день прострочення.

Приписами ст. 216 Господарського кодексу України встановлено, що учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Згідно ч. 2 ст. 218 Господарського кодексу України, учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов`язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення. У разі якщо інше не передбачено законом або договором, суб`єкт господарювання за порушення господарського зобов`язання несе господарсько-правову відповідальність, якщо не доведе, що належне виконання зобов`язання виявилося неможливим внаслідок дії непереборної сили, тобто надзвичайних і невідворотних обставин за даних умов здійснення господарської діяльності. Не вважаються такими обставинами, зокрема, порушення зобов`язань контрагентами правопорушника, відсутність на ринку потрібних для виконання зобов`язання товарів, відсутність у боржника необхідних коштів.

Зазначене кореспондується з нормами ст. 617 Цивільного кодексу України згідно якої особа, яка порушила зобов`язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов`язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили. Не вважається випадком, зокрема, недодержання своїх обов`язків контрагентом боржника, відсутність на ринку товарів, потрібних для виконання зобов`язання, відсутність у боржника необхідних коштів.

Згідно з ст. ст. 546, 549 Цивільного кодексу України виконання зобов`язання може забезпечуватися неустойкою, різновидом якої є штраф та пеня.

Відповідно до ч. 3 ст. 549 Цивільного кодексу України пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

При здійсненні перерахунку пені судом враховано викладене при здійсненні перерахунку інфляційних втрат та відсотків річних, та встановлено, що розмір пені, який підлягає стягненню з відповідача на користь позивача становить 40.251,90 грн. Пеню в сумі 1219,60 грн. нараховано безпідставно, з огляду на що суд відмовляє в позові в цій частині.

За вказаних підстав позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.

В той же час, відповідачем в письмовому відзиві на позовну заяву було викладено клопотання про зменшення розміру штрафних санкцій.

Суд наголошує відповідачу, що 3% річних та інфляційні втрати не є штрафними санкціями.

Відповідно до ч. 3 ст. 551 Цивільного кодексу України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Положенням ст. 233 Господарського кодексу України встановлено, що у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов`язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов`язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу. Якщо порушення зобов`язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.

Визначені наведеними нормами положення з урахуванням приписів Господарського процесуального кодексу України щодо загальних засад господарського судочинства та щодо обов`язку суду сприяти учасникам судового процесу в реалізації їхніх прав дає право суду зменшити розмір штрафних санкцій за умови, що він значно перевищує розмір завданих допущеним порушенням збитків.

Аналогічний правовий висновок викладено в постанові Верховного Суду України від 03.09.2014 №6-100цс14.

Статтею 546 Цивільного кодексу України неустойка (штраф, пеня) віднесена до переліку видів забезпечення виконання зобов`язань.

Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання (ч. 1 ст. 549 ЦК України).

Згідно з приписами частини 1 ст. 230 ГК України неустойка є штрафною санкцією, яка застосовується до учасника господарських відносин у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

Отже, неустойка має подвійну правову природу, є водночас способом забезпечення виконання зобов`язання та мірою відповідальності за порушення виконання зобов`язання, завданням якого є захист прав та інтересів кредитора у разі порушення зобов`язання боржником.

Завданням неустойки як способу забезпечення виконання зобов`язання та міри відповідальності є одночасно дисциплінування боржника (спонукання до належного виконання зобов`язання) та захист майнових прав та інтересів кредитора у разі порушення зобов`язання шляхом компенсації можливих втрат, у тому числі у вигляді недосягнення очікуваних результатів господарської діяльності внаслідок порушення зобов`язання.

Метою застосування неустойки є в першу чергу захист інтересів кредитора, однак не застосування до боржника заходів, які при цьому можуть призвести до настання негативних для нього наслідків як суб`єкта господарської діяльності.

Відтак, застосування неустойки має здійснюватися із дотриманням принципу розумності та справедливості.

Вирішуючи питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов`язання, господарський суд повинен об`єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеню виконання зобов`язання, причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов`язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов`язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної сторони (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов`язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідків) тощо.

Зі змісту наведених норм вбачається, що при вирішенні питання про можливість зменшення неустойки, суд має дати належну оцінку правовідносинам сторін з точки зору винятковості випадку. Крім цього, зменшення розміру штрафних санкцій не є обов`язком суду, а його правом і виключно у виняткових випадках.

Оцінюючи наявні матеріали справи, доводи відповідача, суд зазначає, що відповідачем не надано суду жодних належних, допустимих та достовірних доказів в розумінні ст.ст. 76, 77, 78, 79, 91 Господарського процесуального кодексу України на підтвердження наявності скрутного майнового становища, поважності причин неналежного виконання зобов`язань та причинних наслідків, винятковості даного випадку та невідповідності розміру штрафу наслідкам порушення, а тому клопотання Акціонерного товариства "Українська залізниця" про зменшення розміру штрафних санкцій задоволенню не підлягає.

Витрати по сплаті судового збору відповідно до ст. 129 ГПК України покладаються на сторін пропорційно розміру задоволених позовних вимог з підстав задоволення позову частково.

Керуючись ст. ст. 73, 74, 76-80, 86, 129, 165, 219, 232, 233, 236-238, 240, 241 ГПК України, Господарський суд міста Києва, -

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Акціонерного товариства "Українська залізниця" (03680, м. Київ, вул. Тверська, 5; ідентифікаційний код 40075815) на користь Державного підприємства Український науково-дослідний інститут вагонобудування (39621, м. Кременчук, вул. Івана Призодько, б. 33; ідентифікаційний код 00388168) 19.958 (дев`ятнадцять тисяч дев`ятсот п`ятдесят вісім) грн 44 коп. інфляційних втрат, 6.754 (шість тисяч сімсот п`ятдесят чотири) грн 73 коп. 3% річних, 40.251 (сорок тисяч двісті п`ятдесят одну) грн 90 коп. пені, 1.480 (одну тисячу чотириста вісімдесят) грн 43 коп. судового збору.

3. В іншій частині в позові відмовити.

4. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду. Рішення господарського суду може бути оскаржене в порядку та строки, передбачені ст.ст. 253, 254, 256-259 ГПК України з урахуванням підпункту 17.5 пункту 17 Розділу XI "Перехідні положення" ГПК України.

Суддя Т.М. Ващенко