Рішення

від 26.09.2019 по справі 910/10085/19

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

26.09.2019Справа № 910/10085/19

Господарський суд міста Києва у складі судді Грєхової О.А., розглянувши у спрощеному позовному провадженні справу

за позовом Фізичної особи-підприємця Герца Дмитра Сергійовича

до Товариства з обмеженою відповідальністю Укр Сенд Буд

про стягнення заборгованості в розмірі 164 582,80 грн.

Без повідомлення (виклику) сторін.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Фізична особа-підприємець Герц Дмитро Сергійович звернувся до Господарського суду міста Києва із позовними вимогами до Товариства з обмеженою відповідальністю Укр Сенд Буд про стягнення заборгованості в розмірі 164 582,80 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані порушенням відповідачем зобов`язань за Договором поставки № 5 від 16.11.2018, в частині здійснення розрахунків.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 30.07.2019 позовну заяву прийнято судом до розгляду та відкрито провадження у справі № 910/10085/19. Приймаючи до уваги клопотання позивача про розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження, враховуючи ціну позову, характер спірних правовідносин та предмет доказування, господарським судом вирішено розгляд справи здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін, у зв`язку з чим надано відповідачу строк для подання відзиву на позовну заяву, а позивачу - для подання відповіді на відзив.

З метою повідомлення відповідача про розгляд справи судом та про його право подати відзив на позовну заяву, на виконання приписів Господарського процесуального кодексу України, ухвала суду про відкриття провадження у справі від 30.07.2019 була направлена судом рекомендованим листом з повідомленням про вручення на адресу місцезнаходження відповідача, зазначену в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань та отримана відповідачем 05.08.2019, що підтверджується наявним в матеріалах справи повідомленням про вручення поштового відправлення № 01030596641.

Відповідно до ч. 4 ст. 13 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Згідно з ч. 9 ст. 165 Господарського процесуального кодексу України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами.

Згідно з ч. 2 ст. 178 Господарського процесуального кодексу України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.

Оскільки відповідач не скористався своїм правом на подання відзиву, справа розглядається за наявними матеріалами у відповідності до приписів ч. 9 ст. 165 та ч. 2 ст. 178 ГПК України.

Розглянувши подані документи і матеріали, з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд міста Києва,

ВСТАНОВИВ:

16 листопада 2018 року між Фізичною особою-підприємцем Герц Дмитром Сергійовичем (далі - постачальник, позивач) та Товариством з обмеженою відповідальністю Укр Сенд Буд (далі - покупець, відповідач) укладено Договір поставки № 5 (далі - Договір), за умовами якого постачальник передає у власність покупця, а покупець приймає та оплачує ПЕТ пляшку б/у, найменування, асортимент, кількість, одиниця виміру, ціна за одиницю виміру та загальна вартість якої визначена у рахунку-фактурі, видатковій накладній на товар, яка підписується уповноваженими представниками сторін та скріплюється печатками сторін.

Відповідно до п. 2.1 Договору найменування, асортимент, номенклатура, одиниці виміру та ціна на товар, що поставляється, визначається на підставі рахунку-фактури та видатковій накладній на товар.

За умовами п. 2.5 Договору покупець здійснює оплату за товар протягом п`яти банківських днів після отримання товару.

У відповідності до п. 3.2 Договору місцем поставки є місцезнаходження складів продавця за адресою: Закарпатська область, м. Мукачево, вул. Петефі, 10/17.

Згідно з п. 3.3 та п. 3.4 Договору на постачальника покладається обов`язок забезпечити своїми силами навантаження товару на транспортний засіб. Витрати, пов`язані із навантаженням відносяться на рахунок постачальника.

Товар приймається у місці визначеному в п. 3.2 Договору на підставі товаросупровідних документів (товарно-транспортна накладна, видаткова накладна), що підтверджують якість, кількість (номенклатура і асортимент) товару (п. 3.7 Договору).

Відповідно до п. 3.8 Договору датою поставки вважається дата підписання товару супровідних документів: товарно-транспортна накладна, видаткова накладна на партію товару на складі покупця.

Пунктом 4.3 Договору визначено, що покупець зобов`язаний, зокрема прийняти та оплатити поставлені товари відповідно до вимог даного Договору.

Цей Договір вважається укладеним і набирає чинності з дати його підписання уповноваженими представниками сторін та скріплення печатками сторін і діє до 31.12.2019, але в будь-якому випадку до моменту остаточного виконання сторонами своїх зобов`язань, що виникли під час дії цього Договору та продовжують існувати після його припинення (п.8.1 Договору).

Як зазначає позивач ним здійснено поставку ТОВ Укр Сенд Буд товару на загальну суму 650 805,81 грн, однак відповідач не виконав свої договірні зобов`язання в частині здійснення оплати за поставлений за договором товар у повному обсязі, в зв`язку з чим, за відповідачем обліковується заборгованість в розмірі 137 695,49 грн.

Також, у зв`язку з порушенням відповідачем строків оплати за отриманий за Договором товар, позивачем нараховано та заявлено до стягнення неустойку у розмірі 20 152,51 грн, 3% річних в розмірі 1 708,93 грн та інфляційні втрати в розмірі 5 025,87 грн.

Оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов наступного висновку.

Укладений між сторонами договір за своєю природою є договором поставки, а відтак між сторонами виникли правовідносини, які підпадають під правове регулювання Глави 54 Цивільного кодексу України.

Вказаний договір є підставою для виникнення у його сторін господарських зобов`язань, а саме майново-господарських зобов`язань згідно ст. ст. 173, 174, 175 Господарського кодексу України, ст. ст. 11, 202, 509 Цивільного кодексу України, і згідно ст. 629 Цивільного кодексу України є обов`язковим для виконання сторонами.

Згідно з ч. 1 ст. 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Поряд з цим, стаття 712 ЦК України регулює відносини, що виникають із договору поставки. Так, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до ч. ч. 2, 3 ст. 712 ЦК України до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін. Законом можуть бути передбачені особливості регулювання укладення та виконання договорів поставки, у тому числі договору поставки товару для державних потреб.

Судом встановлено, що позивачем було здійснено поставку відповідачу товару на загальну суму 650 805,81 грн, що підтверджується наявними в матеріалах справи видатковими накладними, зокрема, № 1 від 16.11.20189 на суму 148 493,32 грн, № 2 від 23.11.2018 на суму 117 310,83 грн, № 1 від 05.02.2019 на суму 149 047,29 грн, №2 від 05.02.2019 на суму 102 708,09 грн, № 3 від 15.02.2019 на суму 133 246,28 грн, які підписані сторонами без заперечень та зауважень.

Відповідно до статті 693 Цивільного кодексу України, якщо договором встановлений обов`язок покупця частково або повністю оплатити товар до його передання продавцем (попередня оплата), покупець повинен здійснити оплату в строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо такий строк не встановлений договором, - у строк, визначений відповідно до статті 530 цього Кодексу.

Якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін) (ч. 1 ст. 530 ЦК України).

За умовами п. 2.5 Договору покупець здійснює оплату за товар протягом п`яти банківських днів після отримання товару.

Однак, як зазначає позивач, відповідачем оплачено отриману продукцію частково, а саме сплачено на суму 513 110,32 грн.

Таким чином, неоплаченим залишається товар на суму 137 695,49 грн.

Статтею 599 ЦК України передбачено, що зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Доказів на підтвердження оплати поставленого товару у повному обсязі, в тому числі станом на час розгляду справи в суді, до матеріалів справи не надано.

При цьому, суд також враховує наявний в матеріалах справи Лист відповідача від 20.03.2019, яким відповідач зобов`язувався погасити борг в сумі 137 886,00 грн до 01.04.2019.

Відповідно до ст. 193 Господарського кодексу України, суб`єкт господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України.

Згідно зі ст.ст. 525, 526 Цивільного кодексу України, зобов`язання повинні виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов і вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від виконання зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

З урахуванням вищевикладеного, враховуючи, що факт поставки позивачем відповідачу узгодженого товару та факт порушення відповідачем своїх договірних зобов`язань в частині своєчасної та повної оплати отриманого товару підтверджений матеріалами справи і не спростований відповідачем, суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог в частині стягнення основного боргу в сумі 137 695,49 грн.

Позивач також просить суд стягнути з відповідача неустойку у розмірі 20 152,51 грн, 3% річних в розмірі 1 708,93 грн та інфляційні втрати в розмірі 5 025,87 грн.

Пунктом 5.2 Договору передбачено, що за невиконання чи несвоєчасне виконання покупцем перед постачальником своїх грошових зобов`язань, передбачених п. 2.4, 2.5 цього Договору, покупець зобов`язується виплатити постачальнику неустойку в національній валюті України та в розмірі 0,1% від суми заборгованості.

При цьому, заявляючи позовні вимоги про стягнення неустойки, позивач посилається на умови п. 5.2 Договору, та наводить розрахунок пені, відповідно до якого, позивачем нараховано пеню за період з 23.02.2019 по 23.07.2019.

Відповідно до пункту 3 частини 1 статті 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Штрафними санкціями у Господарському кодексі України визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання (частина 1 статті 230 Господарському кодексі України).

У відповідності до норм частини 1 статті 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання.

Суд зазначає, що за порушення у сфері господарювання учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених ГК України, іншими законами та договором (частина друга статті 193, частина перша статті 216 та частина перша статті 218 ГК України).

Одним із видів господарських санкцій згідно з частиною другою статті 217 ГК України є штрафні санкції, до яких віднесено штраф та пеню.

Розмір штрафних санкцій відповідно до частини четвертої статті 231 ГК України встановлюється законом, а в разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в передбаченому договором розмірі. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов`язання або в певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов`язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

Такий вид забезпечення виконання зобов`язання (та одночасно вид відповідальності за неналежне виконання/невиконання зобов`язання) як пеня та механізм її нарахування встановлено частиною третьою статті 549 ЦК України, частиною шостою статті 231 ГК України та частиною шостою статті 232 ГК України.

Відповідно до ч. 3 ст. 549 Цивільного кодексу України пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Пунктом 5.2 Договору передбачено, що за невиконання чи несвоєчасне виконання покупцем перед постачальником своїх грошових зобов`язань, передбачених п. 2.4, 2.5 цього Договору, покупець зобов`язується виплатити постачальнику неустойку в національній валюті України та в розмірі 0,1% від суми заборгованості..

Тобто, умовами п. 5.2 Договору не визначено, що нарахування штрафних санкцій здійснюється за кожен день прострочення виконання зобов`язання, з огляду на що суд дійшов висновку, що у вказаному пункті договору сторонами передбачено право позивача на стягнення з відповідача штрафу, а не пені.

Так, відповідно до ч. 2 ст. 549 Цивільного кодексу України штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання.

Отже, враховуючи, що положенням п. 4.3 Договору визначено нарахування штрафних санкцій у розмірі 0,1% від суми заборгованості, що відповідає механізму нарахування штрафу, передбаченого ч. 2 ст. 549 Цивільного кодексу України, суд дійшов висновку, що у п. 5.2 Договору сторони досягли згоди щодо права виконавця послуг у випадку порушення замовником грошових зобов`язань на нарахування та стягнення такого виду штрафної санкції як штраф, та визначили розмір та механізм нарахування такого штрафу (у розмірі 0,1% від суми заборгованості).

При цьому, суд зазначає, що судом здійснюється аналіз правової природи штрафних санкцій, визначених умовами договору, з урахуванням положень законодавства щодо механізму нарахування відповідних санкцій.

Втім, зважаючи на те, що позивач заявляє до стягнення з відповідача неустойку (пеню) на підставі п. 5.2 Договору, суд дійшов висновку про відмову у задоволенні позовних вимог позивача про стягнення неустойки (пені), так як умовами вказаного договору сторони не передбачили право постачальника на стягнення пені із замовника у випадку прострочення виконання останнім грошових зобов`язань. При цьому, суд зазначає, що законодавством так само не передбачено право (розмір, базу нарахування) постачальника на стягнення пені із замовника у даному випадку.

В свою чергу, відповідно до частини другої статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Здійснивши перерахунок заявлених до стягнення сум 3% річних судом встановлено, що стягненню з відповідача підлягають 3% річних у розмірі 1 708,93 грн.

В свою чергу, щодо вимог про стягнення інфляційних втрат, суд зазначає наступне.

Індекс інфляції - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць. Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений названою Державною службою, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція) (п. п. 3.2 п. 3 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 14 від 17.12.2013 Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов`язань ).

Тобто, базою для нарахування розміру боргу з урахуванням індексу інфляції є сума основного боргу не обтяжена додатковими нарахуваннями, яка існує на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, а у випадку її часткового погашення - лише залишкова сума основного боргу на останній день місяця, у якому здійснено платіж. Періодом, на який розраховуються інфляційні втрати, є період прострочення, починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція (дефляція).

При цьому, індекс інфляції нараховується не на кожну дату місяця, а в середньому за місяць.

Невиконання грошового зобов`язання є триваючим правопорушенням, розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається за прострочення, що триває повний місяць, поки існує борг, та може бути визначено з урахуванням положень Закону України Про індексацію грошових доходів населення у наступному місяці.

Якщо прострочення відповідачем виконання зобов`язання з оплати становить менше місяця, то в такому випадку виключається застосування до відповідача відповідальності, передбаченої ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України, у вигляді стягнення інфляційних втрат за такий місяць.

Такі висновки суду підтверджуються висновками Верховного Суду, викладеними в постановах від 24.04.2019 у справі № 910/5625/18, від 13.02.2019 у справі № 924/312/18.

Здійснивши перерахунок заявлених до стягнення сум інфляційних втрат, судом встановлено, що розрахунок інфляційних втрат здійснений позивачем невірно, в зв`язку з чим, стягненню з відповідача підлягають інфляційні втрати в розмірі 2 060,74 грн.

Статтею 13 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Статтею 74 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог та заперечень.

Відповідно до ст.ст. 76, 77 Господарського процесуального кодексу України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Відповідач під час розгляду справи не надав суду жодних доказів, які б спростовували заявлені позовні вимоги та свідчили про відсутність порушень строків оплати за отриманий товар та відсутність підстав для застосування відповідальності за таке порушення.

За таких обставин, оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог з покладенням судового збору в цій частині на відповідача в порядку ст. 129 Господарського процесуального кодексу України.

Керуючись ст.ст. 74, 76-80, 129, 236 - 242 Господарського процесуального кодексу України, суд,

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю Укр Сенд Буд (01014, м. Київ, вулиця Звіринецька, будинок 63; ідентифікаційний код: 40225354) на користь Фізичної особи-підприємця Герца Дмитра Сергійовича ( АДРЕСА_1 ; ідентифікаційний номер картки платника податків: НОМЕР_1 ) заборгованість в розмірі 137 695 (сто тридцять сім тисяч шістсот дев`яносто п`ять) грн 49 коп., 3% річних в розмірі 1 708 (одна тисяча сімсот вісім) грн 93 коп., інфляційні втрати в розмірі 2 060 (дві тисячі шістдесят) грн 74 коп. та витрати по сплаті судового збору в розмірі 2 121 (дві тисячі двадцять одна) грн 98 коп.

3. В іншій частині позову відмовити.

4. Після набрання рішенням Господарського суду міста Києва законної сили видати відповідний наказ.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Згідно з ч. 1 ст. 256 та підпунктом 17.5 пункту 17 Розділу XI Перехідні положення Господарського процесуального кодексу України апеляційна скарга на рішення суду подається до апеляційного господарського суду через відповідний місцевий господарський суд протягом двадцяти днів з дня його проголошення.

Повне рішення складено: 26.09.2019

Суддя О.А. Грєхова