Рішення

від 25.09.2019 по справі 910/9554/19

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

25.09.2019Справа № 910/9554/19 Суддя Господарського суду міста Києва Лиськов М.О., розглянувши у судовому засіданні

При секретарі судового засідання Бородині В.В.

За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Смарт Солюшнс" вул. Стартова, буд. 3, м. Дніпро, 49000

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Монарх Еіркрафт Енджінірінг Україна"

вул. Панаса Мирного б.11, м. Київ, 01011

про стягнення 686 254,54 грн.

Представники сторін: згідно протоколу судового засідання

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Смарт Солюшнс" (далі - позивач) звернулася до Господарського суду міста Києва із позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю "Монарх Еіркрафт Енджінірінг Україна" (далі - відповідач) про стягнення 686 254,54 грн.

Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач вказує на обставини порушення відповідачем свої зобов`язань із оплати наданих позивачем послуг із забезпечення персоналом відповідно до Договору про надання послуг №08СС/1-17 від 13.09.2017.

24.07.2019 ухвалою Господарського суду міста Києва відкрито провадження у справі, ухвалено здійснювати розгляд справи в порядку загального позовного провадження.

Так, з метою повідомлення відповідача про розгляд справи судом та про його право подати відзив на позовну заяву, на виконання приписів Господарського процесуального кодексу України, ухвала суду про відкриття провадження у справі від 24.07.2019 була направлена судом рекомендованим листом з повідомленням про вручення на адресу, зазначені в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, для місцезнаходження відповідача - Товариства з обмеженою відповідальністю "Монарх Еіркрафт Енджінірінг Україна" вул. Панаса Мирного б.11, м. Київ, 01011.

Станом на дату розгляду справи в матеріалах справи міститься рекомендоване повідомлення про вручення поштового відправлення №0103050570324, з якого вбачається що ухвала суду про відкриття провадження у справі від 24.07.2019 була вручена представнику відповідача за довіреністю 31.07.2019.

Згідно з ч. 2 ст. 178 Господарського процесуального кодексу України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.

Приймаючи до уваги, що відповідач у строк, встановлений частиною 1 статті 251 Господарського процесуального кодексу України, не подав до суду відзив на позов, а відтак не скористався наданими йому процесуальними правами, за висновками суду, у матеріалах справи достатньо документів, які мають значення для правильного вирішення спору, внаслідок чого справа може бути розглянута за наявними у ній документами відповідно до частини 2 статті 178 Господарського процесуального кодексу України.

В судовому засіданні ,14.08.2019, відкладено справу до 12.09.2019

Ухвалою суду від 12.09.2019 закрито підготовче провадження та призначено справу №910/9554/19 до судового розгляду по суті на 25.09.2019.

В судове засідання призначене на 25.09.2019, представники позивача та відповідача не з`явились, причин неявки суд не повідомили.

Оскільки наявні у матеріалах справи документи достатні для прийняття повного та обґрунтованого судового рішення, у відповідності до ч. 5 ст. 252 Господарського процесуального кодексу України справа розглядається за наявними у справі матеріалами.

Таким чином, приймаючи до уваги, що матеріали справи містять достатньо документів для розгляду справи у судовому засіданні 25.09.2019 відповідно до ст. 240 Господарського процесуального кодексу України судом проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що позовні вимоги позивача підлягають частковому задоволенню з наступних підстав.

13.09.2017 між Товариством з обмеженою відповідальністю Смарт Солюшнс (далі - Виконавець , Позивач ) і Товариством з обмеженою відповідальністю Монарх Еіркрафт Енджінірінг Україна (далі - Замовник , Відповідач ) був укладений Договір про надання послуг №08СС/1-17 (далі- Договір ). Предметом Договору є надання Позивачем послуг із забезпечення Замовника персоналом на території України (далі - Послуги ) згідно з Заявками Відповідача (Доповненнями).

Відповідно до умов Договору Позивач зобов`язався надати Відповідачу певний персонал, а Відповідач оплатити вказані послуги Позивачу.

Послуги Позивача полягають у наданні Відповідачу необхідного персоналу, який знаходиться у трудових відносинах із Позивачем, проте виконує роботи у Відповідача, а Позивач в свою чергу за винагороду здійснює кадрове адміністрування таких працівників, здійснює нарахування заробітної плати, нарахування та сплату податків та виконує інші зобов`язання роботодавця.

За своєю правовою природою вказаний Договір, є договором про надання послуг.

Відповідно до ст. 901 Цивільного кодексу України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов`язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов`язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Вартість послуг із забезпечення персоналом складалась із: компенсації сум заробітної плати наданого персоналу, попередньо погодженого із Відповідачем; компенсації сум податків і зборів, сплачених в зв`язку із нарахуванням забортної плати, включаючи НДФЛ, військовий збір та ЄСВ; та суми винагороди Позивача, яка становила 5% від суми фонду оплати праці, наданих працівників.

Згідно Заявок (Доповнень) послуги надавались від 1 до 5 робітників.

В період з 01.01,2018р. по 08.01,2019р. Позивачем Відповідачу було надано послуг на загальну суму 3 123 115. 07 гривен, про що свідчать Акти виконаних робіт (наданих послуг) за вказаний період, належним чином оформлених Виконавцем та Замовником (Позивачем та Відповідачем).

За твердженням позивача, він свої договірні зобов`язання по наданню Послуг виконував належним чином.

Однак, сума в розмірі 507 230, 51 грн. до цього часу залишилось не сплаченим Замовником.

Згідно п.20 Додатку №l/OF-17 від 13.09.2017 до Договору про надання послуг №08СС/1-17 від 13.09.21017. Замовник зобов`язався здійснювати оплату послуг не пізніше 7-го числа кожного місяця на підставі рахунку отриманого від Виконавця. Рахунки надавались Замовнику разом з Актами виконаних робіт (наданих послуг) до 5 (п`ятого) числа, наступного за звітним.

11.06.2019 на адресу Відповідача Позивачем направлений лист з вимогою про сплату заборгованості та пені за несвоєчасну оплату, який залишився без відповіді.

З матеріалів справи вбачається, що Позивачем надано послуг на загальну суму 507 230,51 грн., що підтверджується актами наданих послуг № 1 від 08.01.2019 на суму 176 274,01 грн. та № 3388 від 27.12.2018 на суму 303 956,50 грн.

Судом встановлено, що Відповідач, порушуючи умови Договору, не сплатив вартість Послуг , у сумі 507 230,51 грн..

Частиною 1 статті 509 Цивільного кодексу України встановлено, що зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Згідно статті 526 Цивільного кодексу України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства.

Відповідно до ч. 1 ст. 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Стаття 629 Цивільного кодексу України передбачає, що договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Матеріалами справи підтверджується, що на виконання умов Договору позивачем було забезпечено надання послуг відповідачу, які ним були прийняті, однак останнім не відшкодовано позивачу надані послуги на суму 51 948 грн. 00 коп.

Частиною 1 статті 903 Цивільного кодексу України встановлено, що якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов`язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.

Згідно з частиною 1 статті 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Отже, з урахуванням положень ст. 530 Цивільного кодексу України, п.п. 3.1 та 3.2 Договору заборгованість відповідача за Договором становить 507 230,51 грн., а строк виконання грошового зобов`язання на момент подання позовної заяви настав.

Відповідно до статті 193 Господарського кодексу України суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Згідно із статтями 525, 526 Цивільного кодексу України зобов`язання має виконуватись належним чином, відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту та інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від виконання зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Також позивачем заявлено до стягнення з відповідача 88 038,04 грн. - пені.

Відповідно до пункту 3 частини 1 статті 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Штрафними санкціями у Господарському кодексі України визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання (частина 1 статті 230 Господарському кодексі України).

Відповідно до норм частини 1 статті 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання.

Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання (ч.ч. 2, 3 ст. 549 Цивільного кодексу України).

Згідно зі статтею 1 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань" платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.

Стаття 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань" передбачає, що розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Відповідно до частини 6 статті 232 Господарського кодексу України, нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

Пунктом 4.2 Договору про надання послуг №08СС/1-17 від 13.09.21017р. зазначено, що за прострочення здійснення платежу Відповідач сплачує Позивачу пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми заборгованості за кожний день прострочення.

Суд здійснив власний перерахунок пені, та дійшов висновку, що стягненню з відповідача підлягає пеня в сумі 87 085,99 грн.

Окрім того, позивачем заявлено вимоги про стягнення з відповідача 74 301,31 грн. 3% річних та 179 024,03 грн. інфляційних втрат за прострочення грошового зобов`язання.

Відповідно до положень ст. 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Статтею 611 Цивільного кодексу України передбачено, що у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Відповідно до ч.1 ст. 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання.

Згідно ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Відповідно до пунктів 3.1. та 3.2. Постанови Пленуму Вищого Господарського Суду України від 17 грудня 2013 року №14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов`язань", інфляційні нарахування на суму боргу, сплата яких передбачена частиною другою статті 625 ЦК України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті. Зазначені нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов`язання. Індекс інфляції - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць.

Згідно з п. 4.1. Постанови Пленуму Вищого Господарського Суду України від 17 грудня 2013 року №14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов`язань", сплата трьох процентів річних від простроченої суми (якщо інший їх розмір не встановлений договором або законом), так само як й інфляційні нарахування, не мають характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові.

Пунктом 2 Інформаційного листа Вищого господарського суду України від 17.07.2012р. М 01-06/928/2012 "Про практику застосування Вищим господарським судом України у розгляді справ окремих норм матеріального права" (з посиланням на постанову Вищого господарського суду України від 05.04.2011р. № 23/466 та на лист Верховного суду України "Рекомендації щодо порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ від 03.04.1997р. № 62-97р) зазначено, що сума боргу з урахуванням індексу інфляції повинна розраховуватися, виходячи з індексу інфляції за кожен місяць (рік) прострочення, незалежно від того, чи був в якійсь період індекс інфляції менше одиниці (тобто мала місце не інфляція, а дефляція). Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних с способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові. Зазначену позицію також підтримує і Верховний Суд України (постанова Верховного суду України від 23.01.2012р. у справі №37/64). За таких обставин, на відміну від пені, 3% річних та інфляційні втрати розраховуються за весь період прострочення, а не за шість місяців.

Отже, передбачене законом право кредитора вимагати сплати річних та інфляційних витрат є способом захисту його майнового права та інтересу, суть якого полягає в отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Тобто, у разі неналежного виконання боржником грошового зобов`язання виникають нові додаткові зобов`язання, які тягнуть за собою втрату матеріального характеру.

Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку, що вимоги позивача в частині стягнення з відповідача 3 % та інфляційних втрат за прострочення грошового зобов`язання підлягає задоволенню за перерахунком суду 74 301,31 грн. 3% річних та 16 684,62 грн.

Статтею 129 Конституції України встановлено, що основними засадами судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

За приписами частин 1, 3 статті 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Згідно з частиною 1 статті 14 Господарського процесуального кодексу України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Доказами, за визначенням частини 1 статті 73 Господарського процесуального кодексу України, є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Статтею 74 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог та заперечень.

Відповідно до ст.ст. 76, 77 Господарського процесуального кодексу України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Надаючи оцінку доводам всіх учасників судового процесу судом враховано, що обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи (ч.5 ст.236 Господарського процесуального кодексу України).

Відповідно до п.3 ч.4 ст.238 Господарського процесуального кодексу України у мотивувальній частині рішення зазначається, зокрема, мотивована оцінка кожного аргументу, наведеного учасниками справи, щодо наявності чи відсутності підстав для задоволення позову, крім випадку, якщо аргумент очевидно не відноситься до предмета спору, є явно необґрунтованим або неприйнятним з огляду на законодавство чи усталену судову практику.

Згідно усталеної практики Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення від 09.12.1994р. Європейського суду з прав людини у справі Руїс Торіха проти Іспанії ). Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд першої інстанції спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18.07.2006р. у справі Проніна проти України , в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст.6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

У рішенні Європейського суду з прав людини Серявін та інші проти України (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE) вказано, що усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі Руїс Торіха проти Іспанії (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п. 29). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (див. рішення у справі Суомінен проти Фінляндії (Suominen v. Finland), N 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (див. рішення у справі Гірвісаарі проти Фінляндії (Hirvisaari v. Finland), №49684/99, п. 30, від 27 вересня 2001 року).

Аналогічна правова позиція викладена у постанові від 13.03.2018 Верховного Суду по справі №910/13407/17.

Таким чином, суд дійшов висновку, що позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "Смарт Солюшнс" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Монарх Еіркрафт Енджінірінг Україна" підлягають задоволенню у повному частково.

Відповідно до ч. 4 ст. 129 ГПК України судові витрати покладаються судом на відповідача пропорційно сумі задоволених позовних вимог.

Враховуючи вищевикладене та керуючись ст.ст. 73-80, 86, 129, 233, 236, 237, 238, 240, 241 ГПК України, Господарський суд міста Києва, -

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "Смарт Солюшнс" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Монарх Еіркрафт Енджінірінг Україна" стягнення 686 254,54 грн. задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Монарх Еіркрафт Енджінірінг Україна" (вул. Панаса Мирного б.11, м. Київ, 01011; ідентифікаційний код 36522063) на користь вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "Смарт Солюшнс" (вул. Стартова, буд. 3, м. Дніпро, 49000; ідентифікаційний код 36294757) основний борг у розмірі 507 230 (п`ятсот сім тисяч двісті тридцять ) грн. 51 коп., 3% річних 74 301 (сімдесят чотири тисячі триста одна) грн. 31 коп., інфляційних втрат 16 684 (шістнадцять тисяч шістсот вісімдесят чотири) грн. 68 коп. , пені 87 085 (вісімдесят сім тисяч вісімдесят п`ять) грн. 99 коп. та судовий збір у розмірі 10 279 (десять тисяч двісті сімдесят дев`ять) грн. 41 коп.

3. В іншій частині позовних вимог - відмовити.

4. Після набрання рішенням законної сили видати наказ.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Дата складання та підписання повного тексту рішення 26.09.2019.

Суддя М.О. Лиськов