Постанова

від 25.09.2019 по справі 640/12519/19

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа № 640/12519/19 Суддя (судді) першої інстанції: Шрамко Ю.Т.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25 вересня 2019 року м. Київ

Шостий апеляційний адміністративний суд у складі:

Головуючого судді: Чаку Є.В.,

суддів: Файдюка В.В., Мєзєнцева Є.І.

за участю секретаря Муханькової Т.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу громадської організації інвалідів "Добробут та Безпека" на ухвалу Окружного адміністративного суду міста Києва від 15 липня 2019 року у справі за адміністративним позовом громадської організації інвалідів "Добробут та Безпека" до Деснянської районної у місті Києві державної адміністрації, комунального підприємства "Ватутінськінвестбуд", третя особа: постійна комісія з питань власності Київської міської ради про визнання протиправними дій, зобов`язати вчинити дії,

ВСТАНОВИВ:

Громадська організація інвалідів "Добробут та Безпека" звернулася до Окружного адміністративного суду міста Києва з адміністративним позовом до Деснянської районної у місті Києві державної адміністрації, комунального підприємства "Ватутінськінвестбуд", третя особа: постійна комісія з питань власності Київської міської ради про визнання протиправними дії відповідачів щодо введення в оману членів третьої особи, шляхом зміни площі приміщення по вулиці Закревського 47 у місті Києві, та приховування існування (чинності) рішення №503/1367 від 21.05.2015 року; визнання протиправними дії Деснянської районної у місті Києві державної адміністрації щодо включення інформації про нежитлове приміщення загальною площею 364,20 кв.м., на першому поверсі будівлі за адресою: м. Київ, вулиця Закревського Миколи, №47, до Переліку майна, що може бути передане в оренду; скасування пункту 1 рішення постійної комісії з питань власності Київської міської ради від 11 червня 2019 року, оформлене протоколом №25/160, в частині, що стосується погодження рішення Деснянської районної у місті Києві державної адміністрації про передачу на конкурсі об`єкта оренди, а саме: нежитлового приміщення комунальної власності міста Києва, загальною площею 364,20 кв.м. розташованого на 1-му поверсі нежитлового будинку за адресою: м. Київ, вулиця Закревського Миколи, №47.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 15 липня 2019 року відмовлено у відкритті провадження на підставі п.1 ч.1 ст.170 КАС України.

Не погоджуючись з вищезазначеною ухвалою суду, позивач звернувся до суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати ухвалу Окружного адміністративного суду міста Києва від 15 липня 2019 року як таку, що постановлена з порушенням норм процесуального права та направити справу до суду першої інстанції для відкриття провадження у справі. В апеляційній скарзі апелянт зазначив, що його вимоги були обґрунтовані тим, що рішенням №503/1367 Київська міська рада вирішила передати в оренду нежитлові приміщення позивачу. Вказане рішення чинне, проте відповідачі це рішення не виконали, не уклали з позивачем договір оренди, натомість ініціювали комплекс заходів направлених на передачу об`єкта оренди іншим особам. Зокрема була змінена площа приміщення,інформація про об`єкт оренди була внесена до Переліку майна, що може бути передане в оренду. Спотворення відповідачами інформації про об`єкт оренди та не повідомлення третьої особи про чинне рішення Київської міської ради, призвело до винесення третьої особою рішення щодо погодження проведення конкурсу на право оренди нежитлового приміщення, яке відповідно до рішення №503/1367 від 21.05.2015 року вже передано позивачу без проведення конкурсу.

Апелянт, посилаючись на правову позицію Великої палати Верховного Суду у справі №819/829/17 та Верховного Суду у постанові від 10.05.2016 року у справі 826/7230/15 вважає, що суд першої інстанції належним чином не дослідив питання розмежування публічно-правових та приватно-правових відносин, у зв`язку з чим висновки, викладені в ухвалі суду першої інстанції не відповідають обставинам справи.

У відзивах на апеляційну скаргу відповідачі зазначили, що суд першої інстанції при прийнятті оскаржуваної ухвали повно, всебічно та об`єктивно з`ясував обставини справи, правильно застосував норми процесуального права, а тому ухвала є законною та обґрунтованою.

Відповідно до ч. 1 ст. 308 КАС України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи та дослідивши докази, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а ухвалу суду необхідно залишити без змін, з наступних підстав.

Згідно з п.1 ч.1 ст.170 КАС України суддя відмовляє у відкритті провадження в адміністративній справі, якщо позов не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства.

Статтею 5 КАС України встановлено право на судовий захист і передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або інтереси.

Завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень ( ст.2 КАС України).

За визначенням, наведеним у пункті 1 та 2 частини першої статті 4 КАС України, справа адміністративної юрисдикції (адміністративна справа) - це переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір, у якому хоча б однією зі сторін є орган виконавчої влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа або інший суб`єкт, який здійснює владні управлінські функції на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

За змістом частини першої статті 19 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на правовідносини, що виникають у зв`язку зі здійсненням суб`єктом владних повноважень владних управлінських функцій.

Крім того, необхідно врахувати правове регулювання юрисдикції адміністративних судів, передбачене чинною редакцією КАС України.

Так, згідно з пунктом 1 частини першої статті 19 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження.

З аналізу наведених норм права вбачається, що КАС України регламентує порядок розгляду не всіх публічно-правових спорів, а лише тих, які виникають у результаті здійснення суб`єктом владних повноважень управлінських функцій і розгляд яких безпосередньо не віднесено до підсудності інших судів. Не поширюють свою дію ці положення на правові ситуації, що вимагають інших юрисдикційних форм захисту від стверджувальних порушень прав чи інтересів.

Крім того, неправильним є поширення юрисдикції адміністративних судів на той чи інший спір тільки тому, що відповідачем у справі є суб`єкт владних повноважень.

Публічно-правовим вважається, зокрема, спір, у якому сторони правовідносин виступають одна щодо іншої не як рівноправні і в якому одна зі сторін виконує публічно-владні управлінські функції та може вказувати або забороняти іншому учаснику правовідносин певну поведінку, давати дозвіл на передбачену законом діяльність тощо.

Необхідною ознакою суб`єкта владних повноважень є здійснення ним публічно-владних управлінських функцій. Ці функції суб`єкт повинен виконувати саме в тих правовідносинах, у яких виник спір.

Позовні вимоги заявлено позивачем у зв`язку з протиправністю, на його думку, дій відповідачів, а саме: не укладання з позивачем договору оренди; ініціювання комплексу заходів направлених на передачу об`єкта оренди іншим особам; змінену площі приміщення; внесення інформації про об`єкт оренди до Переліку майна, що може бути передане в оренди; прийняття третьою особою рішення щодо погодження проведення конкурсу на право оренди нежитлового приміщення, яке відповідно до рішення №503/1367 від 21.05.2015 року вже передано позивачу без проведення конкурсу.

Відповідно до частини першої статті 60 Закону України від 21 травня 1997 року № 280/97-ВР Про місцеве самоврядування в Україні (далі - Закон № 280/97-ВР) територіальним громадам сіл, селищ, міст, районів у містах належить право комунальної власності на житловий фонд, нежитлові приміщення, інше майно і майнові права, рухомі та нерухомі об`єкти, визначені відповідно до закону як об`єкти права комунальної власності.

Згідно із частиною п`ятою статті 60 Закону № 280/97-ВР органи місцевого самоврядування від імені та в інтересах територіальних громад відповідно до закону здійснюють правомочності щодо володіння, користування та розпорядження об`єктами комунальної власності, в тому числі виконують усі майнові операції, можуть передавати об`єкти права комунальної власності у постійне або тимчасове користування юридичним та фізичним особам, здавати їх в оренду, продавати і купувати, використовувати як заставу, вирішувати питання їхнього відчуження, визнання в угодах та договорах умови використання та фінансування об`єктів, що приватизуються та передаються у користування і оренду.

Організаційні відносини, пов`язані з передачею в оренду майна державних підприємств, установ та організацій, підприємств, заснованих на майні, що належить Автономній Республіці Крим або перебуває у комунальній власності (далі - підприємства), їх структурних підрозділів, та іншого окремого індивідуально визначеного майна, що перебуває в державній та комунальній власності; майнові відносини між орендодавцями та орендарями щодо господарського використання державного майна, майна, що належить Автономній Республіці Крим або перебуває у комунальній власності, врегульовані Законом № 2269-XII.

В даному випадку позов пов`язаний із правом укладання договору оренди на нежитлове приміщення комунальної власності міста Києва, загальною площею 364,20 кв.м. розташованого на 1-му поверсі нежитлового будинку за адресою: м. Київ, вулиця Закревського Миколи, 47 .

Отже у даних правовідносинах, відповідач виступає як власник майна, навколо якого виник спір.

У цій справі предметом спору є дії та рішення відповідачів щодо розпорядження своїм майном, а саме: здійснення комплексу заходів направлених на передачу спірного об`єкту в оренду; змінену площу приміщення; внесення інформації про об`єкт оренди до Переліку майна, що може бути передане в оренди; прийняття рішення щодо погодження проведення конкурсу на право оренди нежитлового приміщення.

Отже, спірними у цій справі є правовідносини, які не пов`язані зі здійсненням відповідачем владних управлінських функцій, а стосуються порядку передачі майна в оренду, тобто договірних відносин, що, на думку колегії суддів, виключає можливість розгляду цієї справи за правилами адміністративного судочинства.

Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом у рішенні від 24.01.2019 р. у справі № 486/259/15-а.

За правилами пункту 1 частини першої статті 15 Цивільного процесуального кодексу України (у редакції, чинній на час ухвалення оскаржуваних судових рішень) суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи щодо захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин.

Якщо порушення своїх прав особа вбачає у наслідках, які спричинені рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень, які вона вважає неправомірними, і ці наслідки призвели до виникнення, зміни чи припинення цивільних правовідносин, мають майновий характер або пов`язаний з реалізацією її майнових або особистих немайнових інтересів, то визнання незаконними (протиправними) таких рішень є способом захисту цивільних прав та інтересів.

Критеріями відмежування справ цивільної юрисдикції від інших є, по-перше, наявність у них спору про право цивільне (справи за позовами, що виникають з будь-яких правовідносин, крім випадків, коли розгляд таких справ проводиться за правилами іншого судочинства), по-друге, суб`єктний склад такого спору.

Згідно з частиною другою статті 4 Господарського процесуального кодексу України юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Відповідно до підпункту 1 частини першої статті 20 Господарського процесуального кодексу України господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв`язку із здійсненням господарської діяльності (крім справ, передбачених частиною другою цієї статті), та інші справи у визначених законом випадках, зокрема справи у спорах, що виникають при укладанні, зміні, розірванні і виконанні правочинів у господарській діяльності, крім правочинів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем, а також у спорах щодо правочинів, укладених для забезпечення виконання зобов`язання, сторонами якого є юридичні особи та (або) фізичні особи - підприємці.

За змістом частин першої, другої статті 20 Господарського кодексу України держава забезпечує захист прав і законних інтересів суб`єктів господарювання та споживачів.

Кожний суб`єкт господарювання та споживач має право на захист своїх прав і законних інтересів. Права та законні інтереси зазначених суб`єктів захищаються шляхом, зокрема, визнання наявності або відсутності прав.

Аналогічну правову позицію викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 05.06.2019 року по справі № 591/3913/17, від 04.06.2018 року у справі №816/389/15-а, постанові Верховного Суду від 24.01.2019 року по справі № 486/259/15-а,

З урахуванням вищезазначеного та з огляду на суб`єктний склад сторін та суть спірних правовідносин, колегія суддів приходить до висновку, що даний спір належить до юрисдикції господарських судів, оскільки між позивачем та відповідачем виник спір, щодо права та порядку укладання договору оренди на нежитлове приміщення комунальної власності міста Києва, загальною площею 364,20 кв.м. розташованого на 1-му поверсі нежитлового будинку за адресою: м. Київ, вулиця Закревського Миколи, 47 .

За таких обставин, з огляду на предмет та підстави позову в даній справі, враховуючи вищезазначені норми чинного законодавства, колегія суддів приходить до висновку, що даний спір не підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства .

Судом першої інстанції порушень норм процесуального права при вирішенні цієї справи не допущено та вірно прийнято рішення про застосування п.1 ч.1 ст.170 КАС України. Правова оцінка обставин по справі дана вірно, а тому апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, оскільки вона не містить обґрунтувань які могли б бути підставами для скасування ухвали суду першої інстанції.

Інші доводи апелянта не знайшли свого підтвердження під час апеляційного провадження та не спростовують правильність висновків суду першої інстанції.

Відповідності до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст.ст. 242, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 322 КАС України, суд

П О С Т А Н О В И В :

Апеляційну скаргу громадської організації інвалідів "Добробут та Безпека" залишити без задоволення.

Ухвалу Окружного адміністративного суду міста Києва від 15 липня 2019 року - залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подачі касаційної скарги до Верховного Суду.

Повний текст постанови виготовлено 25.09.2019 року.

Головуючий суддя: Є.В. Чаку

Судді: В.В.Файдюк

Є.І. Мєзєнцев