Постанова від 25.09.2019 по справі 826/16705/17

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа № 826/16705/17 Суддя (судді) першої інстанції: Літвінова А.В.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25 вересня 2019 року м. Київ

Шостий апеляційний адміністративний суд у складі:

Головуючого судді: Чаку Є.В.,

суддів: Файдюка В.В., Мєзєнцева Є.І.

за участю секретаря Муханькової Т.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду апеляційну скаргу Головного управління державної фіскальної служби у м. Києві на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 15 березня 2019 року у справі за адміністративним позовом товариства з обмеженою відповідальністю "РОЯЛ-ФУД" до Головного управління державної фіскальної служби у м. Києві про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,

В С Т А Н О В И В :

Товариство з обмеженою відповідальністю "РОЯЛ-ФУД" звернулося до Окружного адміністративного суду міста Києва з адміністративним позовом до Головного управління державної фіскальної служби у м. Києві (далі - відповідач) про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 04.09.2017 року №0005911402, №0005910402.

Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 15 березня 2019 року позов задоволено.

Не погоджуючись з таким судовим рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нову постанову, якою відмовити у задоволенні позову. На думку апелянта, рішення суду першої інстанції прийнято з порушенням норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи.

У відзиві на апеляційну скаргу позивач зазначив, що суд першої інстанції при прийнятті оскаржуваного рішення повно, всебічно та об`єктивно з`ясував обставини справи, правильно застосував норми матеріального та процесуального права, а тому рішення є законним та обґрунтованим.

Відповідно до ч. 1 ст. 308 КАС України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи та дослідивши докази, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а рішення суду необхідно залишити без змін, з наступних підстав.

Як убачається з матеріалів справи, Головним управлінням Державної фіскальної служби у місті Києві проведено документальну планову виїзну перевірку ТОВ РОЯЛ-ФУД з питань дотримання вимог податкового, валютного законодавства за період з 04.04.2016 року по 31.03.2017 року, єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування за період з 04.04.2016 року по 31.03.2017 року.

В ході перевірки було встановлено, що позивачем порушено вимоги, зокрема:

- підпункту 134.1.1 пункту 134.1 статті 134, пункту 138.8 статті 138, підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 Податкового кодексу України, наслідком чого стало заниження податку на прибуток на загальну суму 703 426, 00 грн.;

- пункту 44.1 статті 44, пункту 198.1, пункту 198.6 статті 198, пункту 201.1, пункту 201.2 статті 201 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено податок на додану вартість за період з 04.04.2016 по 31.03.2017 на загальну суму 781 336, 00 грн.

Результати перевірки оформлені Актом від 14.08.2017 року №308/26-15-14-02-04/40395025.

В подальшому позивачем отримано податкові повідомлення - рішення від 04.09.2017 року :

- №0005911402, яким позивачу збільшено суму грошового зобов`язання з податку на прибуток у розмірі 703 426,00 грн. та визначено штрафну (фінансову) санкцію у розмірі 175 856, 50 грн., тобто всього на суму 879 282, 50 грн.;

- №0005901402, яким позивачу збільшено суму грошового зобов`язання з податку на додану вартість (надалі - ПДВ) у розмірі 781 336,00 грн. та визначено штрафну (фінансову) санкцію у розмірі 195 334,00 грн., тобто всього на суму 976 670,00 грн. Позивач, не погоджуючись з вказаними рішеннями відповідача, звернувся з даним позовом до суду.

Відповідно до приписів підпункту а пункту 198.1 та пунктів 198.2, 198.3 статті 198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг. Датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною. Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Приписами пункту 135.2 статті 135 та пункту 138.2 статті 138 Податкового кодексу України встановлено, що як доходи, так і витрати, визначаються на підставі первинних документів, обов`язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Пунктом 138.2 статті 138 Податкового кодексу України передбачено, що витрати, які враховуються для визначення об`єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов`язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Відповідно до підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 Податкового кодексу України не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов`язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

В силу положень пункту 201.10 статті 201 Податкового кодексу України податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

За вимогами пункту 198.6 статті 198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв`язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Відповідно до ст. 9 Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Таким чином, відображення господарської операції у податковому обліку повинно здійснюватись відповідно до її реального економічного змісту на підставі первинних документів бухгалтерського обліку.

Витрати для цілей визначення об`єкта оподаткування податком на прибуток, а також податковий кредит для цілей визначення об`єкта оподаткування податком на додану вартість мають бути фактично здійснені та підтверджені належним чином оформленими первинними документами, що відображають реальність господарської операції та її пов`язаність з господарською діяльністю, що є підставою для формування податкового обліку платника податків.

У податковому обліку господарські операції мають бути підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, які містять відомості про господарську операцію, підтверджують її фактичне здійснення та понесення витрат.

При цьому потрібно, щоб ці документи підтверджували і розкривали суть, внутрішню сторону господарської операції, її справжність, економічну вигоду (виправданість, ризик) й ділову мету. Щоб так кваліфікувати природу господарської операції, необхідно послатись на допустимі та належні докази, якими засвідчується стан (якість) такої операції. Без цього неможливо перевірити правильність обчислення і сплати сум податкових (грошових) зобов`язань на підставі такої операції.

Разом з тим наявність законодавчо визначених обставин для формування податкового кредиту та витрат, що враховуються при обчисленні об`єкта оподаткування, є обов`язковою, але не є безумовною підставою для визнання правомірності такого формування за умови якщо податковий орган доведе, що відомості в первинних документах не відповідають дійсності, в тому числі якщо господарські операції не мали реального характеру, були спрямовані на протиправне отримання податкових вигод з метою ухилення від оподаткування.

Якщо певна господарська операція не відбулася чи відбулася не за тим її змістом, який відображений в укладених платником податку договорах, то це є підставою для застосування відповідних наслідків у податковому обліку.

Судом першої інстанції встановлено, що за перевіряємий період відбулися господарські відносини між позивачем та його контрагентом ТОВ Роял Трейд Сервіс .

Зокрема, 22.04.2016 року між позивачем та ТОВ Роял Трейд Сервіс було укладено договір поставки від №10/04/16-Р, згідно умов якого позивач виступав покупцем, а конрагент постачальником.

Поставка товарів (продукції) за вказаним договором здійснювалась ТОВ Роял Трейд Сервіс на адресу бази позивача у м. Боярка, вул. 40-річчя Жовтня, 36, корпус 6.

В матеріалах справи наявні документи, які підтверджують факт того, що ТОВ РОЯЛ-ФУД є орендарем двох виробничих баз у смт. Коцюбинському та м. Боярка, копії договорів оренди надані суду.

Зберігання та переробка товару, отриманого від контрагента здійснювалась в орендованих складських приміщеннях, отриманих позивачем на підставі договорів оренди.

На підтвердження фактичного виконання вказаного договору позивачем надано: податкові накладні, видаткові накладні, товарно-транспортні накладні.

Придбаний у контрагента товар в подальшому був реалізований, що підтверджується наявними у матеріалах справи договорами поставки:

- договір поставки від 26.04.2016 року №5 укладеного між позивачем та ТОВ ПХ ГРУП .

- договір поставки від 01.11.2016 року №76 укладений між позивачем та ТОВ ХЕЛСФУД ;

- договір поставки від 01.11.2016 року №75 укладений між позивачем та ТОВ ФОРФУД ;

- договір поставки від 01.11.2016 року №77 укладений між позивачем та ТОВ АНТАРЕС-2016 .

Колегія суддів апеляційної інстанції, дослідивши всі матеріали справи, вважає, що наявні у справі господарські договори і складені на їх виконання первинні бухгалтерські та податкові документи відповідають вимогам бухгалтерського і податкового законодавства та є належними і допустимими доказами по справі, дійсність і достовірність яких не була спростована відповідачем.

Дані докази повністю підтверджують фактичність здійснення господарських операцій позивача з ТОВ Роял Трейд Сервіс .

Водночас, зазначені в акті перевірки висновки про відсутність реального виконання господарських зобов`язань, порушення позивачем вимог податкового законодавства є нормативно необґрунтованими і документально не підтвердженими.

Так, в акті перевірки зазначено, що ТОВ Роял Трейд Сервіс є учасником кримінального провадження, яке внесено до Єдиного реєстру досудових розслідувань.

Колегія суддів зазначає, що згідно ч. 6 ст. 78 Кодексу адміністративного судочинства України вирок суду у кримінальному провадженні або постанова суду у справі про адміністративний проступок, які набрали законної сили, є обов`язковими для адміністративного суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, щодо якої ухвалений вирок або постанова суду, лише в питаннях, чи мало місце діяння та чи вчинене воно цією особою, проте контролюючим органом, всупереч вимог ч. 2 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України, такого доказу як вирок надано не було.

Оцінка документів, як письмових доказів, здійснюється відповідно до положень процесуального принципу допустимості доказів, закріпленого на час вирішення спору статтею 74 Кодексу адміністративного судочинства України, частиною другою якої визначено, що обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування, крім випадків, коли щодо таких обставин не виникає спору.

Колегія суддів вказує на те, що сам факт порушення кримінальної справи не є беззаперечним фактом, що підтверджує відсутність реальних правових наслідків всіх господарських операцій проведених позивачем та його контрагентом.

Доказів наявності вироків суду відносно позивача чи його контрагента за ознаками злочину, передбаченого ч.2 ст.205 КК України (фіктивне підприємництво), відповідачем не надано, а договори, укладені позивачем з даним товариством не визнані нечинними.

Враховуючи наведене, колегія судів приходить до висновку, що саме по собі внесення кримінального провадження до Єдиного реєстру досудового розслідувань не може розглядатися як беззаперечний доказ відсутності фактичного здійснення спірних операцій.

Щодо посилання відповідача на те, що у контрагента позивача відсутні виробничі потужності, склади, наймані працівники, транспорт, колегія суддів зазначає наступне.

Верховний Суд неодноразово висловлював позицію, про те, що відсутність у контрагента позивача матеріальних та трудових ресурсів не виключає можливості реального виконання ним господарської операції та не свідчить про одержання необґрунтованої податкової вигоди покупцем, оскільки залучення працівників є можливим за договорами цивільно-правового характеру, аутсорсингу та аутстафінгу (оренда персоналу).

В даному випадку доводи контролюючого органу базуються на податкові інформації щодо ТОВ Роял Трейд Сервіс . При цьому податковим органом не було здійснено аналіз суті та наслідків господарських операцій, які мали місце у перевіряємому періоді.

Колегія суддів зазначає, що правовідносини контрагентів із третіми особами у ланцюгах постачання, з якими позивач не вступав у господарські відносини, самі по собі, за відсутності інших об`єктивних та підтверджених даних про порушення позивачем податкового законодавства, не можуть бути самостійною та достатньою підставою для висновку про нереальність господарських взаємовідносин позивача із ТОВ Роял Трейд Сервіс .

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 31.01.2019 року у справі № 809/1155/17.

У пункті 71 рішення у справі "Булвес" АД проти Болгарії" ЄСПЛ зазначив, що "компанія-заявник не повинна нести відповідальність за наслідки невиконання постачальником його обов`язків".

Викладені відповідачем аргументи для визначення позивачу суми грошового зобов`язання з податку на додану вартість та податку на прибуток є недостатніми, оскільки податкове законодавство України не ставить право платника податків в залежність від дій або бездіяльності його контрагентів чи відсутності у контрагентів основних фондів, кваліфікованого персоналу, знаходження за заявленою юридичною адресою тощо. В разі порушення контрагентом податкової дисципліни відповідальність та негативні наслідки мають настати саме для цієї особи.

Аналогічна правова позиція висловлена у постанові Верховного Суду України від 31.01.2011 року у справі № 21-47а10.

Визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків. Здійснення господарської операції і власне її результат підлягають відображенню в бухгалтерському обліку. Отже, господарська операція пов`язана не з фактом підписання договору, а з фактом руху активів платника податків та руху його капіталу. Вимога щодо реальних змін майнового стану платника податків як обов`язкова ознака господарської операції кореспондує з нормами ПК.

Довести правомірність своїх дій чи бездіяльності відповідно до принципу офіційності в адміністративному судочинстві зобов`язаний суб`єкт владних повноважень.

У пункті 53 рішення у справі "Федорченко та Лозенко проти України" ЄСПЛ зазначив, що суд при оцінці доказів керується критерієм доведення "поза розумним сумнівом". Так, наведені інспекцією аргументи не є достатньо вагомими, чіткими та узгодженими доказами, що спростовують реальність господарських операцій між позивачем та контрагентом, факт чого підтверджується належними та допустимими доказами в розумінні положень статті 74 КАС України. Чинним законодавством України на сторону господарських операцій - покупця товару (робіт, послуг), який є платником податків, не покладено обов`язку в подальшому за можливі будь-які неправомірні дії постачальників товару (послуг) зазнавати певних негативних наслідків у вигляді позбавлення права на формування валових витрат та податкового кредиту.

Крім того, суд вважає за необхідне зазначити, що невиконання контрагентами податкових зобов`язань тягне за собою настання відповідальності лише для зазначених суб`єктів і не може бути підставою для притягнення до відповідальності іншого суб`єкта господарювання.

З огляду на викладене, колегія суддів дійшла висновку про недоведеність відповідачем, як суб`єктом владних повноважень, на якого положеннями ст.77 КАС України покладено обов`язок доказування правомірності прийнятого рішення, обставин, які б спростовували факт здійснення господарських операцій, достовірності і повноти відображення податку на додану вартість та витрат за вказаними спірними господарськими операціями.

Колегія суддів апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції про задоволення позовних вимог, оскільки правомірність декларування позивачем спірних сум підтверджена матеріалами справи, а тому оскаржувані податкові повідомлення-рішення є протиправними та підлягають скасуванню.

Доводи апеляційної скарги не дають підстави для висновку про порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, які призвели до неправильного вирішення питання, тобто прийняте рішення відповідає матеріалам справи та вимогам закону, і не підлягає скасуванню.

Згідно ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Відповідності до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст.ст. 242, 308, 315, 316, 322 КАС України, суд

П О С Т А Н О В И В :

Апеляційну скаргу Головного управління державної фіскальної служби у м. Києві - залишити без задоволення.

Рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 15 березня 2019 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подачі касаційної скарги до Верховного Суду.

Повний текст постанови виготовлено 25.09.2019 року.

Головуючий суддя: Є.В. Чаку

Судді: В.В. Файдюк

Є.І.Мєзєнцев