Постанова

від 25.09.2019 по справі 127/18214/18

ВІННИЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 127/18214/18

Провадження № 22-ц/801/1599/2019

Категорія: 2

Головуючий у суді 1-ї інстанції Бойко В. М.

Доповідач:Рибчинський В. П.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25 вересня 2019 рокуСправа № 127/18214/18м. Вінниця

Вінницький апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати

у цивільних справах:

судді-доповідача: Рибчинського В.П.,

суддів: Голоти Л.О., Оніщука В.В.,

за участю секретаря судового засідання Топольської В.О., представника позивача - адвоката Шиманського В.М., відповідача ОСОБА_1 , розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Вінниці цивільну справу за апеляційною скаргою представника позивача ОСОБА_2 - адвоката Шиманського Віталія Миколайовича на рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 03 червня 2019 року, у цивільній справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , за участю третіх осіб ЖБК Житлобуд , ОСОБА_3 про визнання недійсним свідоцтва, скасування державної реєстрації прав власності та визнання права власності ,

в с т а н о в и в:

У липні 2018 року ОСОБА_2 звернулась до суду із позовом до ОСОБА_1 , за участю третіх осіб ЖБК Житлобуд , ОСОБА_3 про визнання недійсним свідоцтва, скасування державної реєстрації прав власності та визнання права власності, мотивуючи свої вимоги тим, що 16.08.2013 року позивач уклала з ЖБК «Житлобуд» договір про сплату пайових внесків у ЖБК «Житлобуд» №2/НЖ, згідно умов якого позивач після сплати пайових внесків в сумі 94 197,00 грн. отримав майнові права на нежитлове приміщення громадського призначення (кладову) №2, загальною площею 17.8 кв.м., яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 . Цього ж дня позивач сплатила ЖБК «Житлобуд» пайові внески в сумі 94 197,00 грн., що підтверджується квитанцією № 16-1970290/С. 27.02.2014р. між позивачем та її сином, - ОСОБА_1 було укладено договір переуступки права вимоги. Згідно умов якого позивач переуступила своєму сину право вимоги на отримання у власність нежитлове приміщення громадського призначення (кладову) №2, загальною площею 17,8 кв.м. по АДРЕСА_2 ).

Пунктом 2 договору переуступки права вимоги передбачено, що вказане нежитлове приміщення громадського призначення (кладова) (майнові права) належать відчужувачу ОСОБА_4 на підставі договору про сплату пайових внесків у ЖБК «Житлобуд» №2/НЖ від 16.08.2013 року укладеного між ЖБК «Житлобуд» та ОСОБА_5 . Згідно із п.8 договору переуступки права вимоги вказане у договорі нежитлове приміщення передається набувачу з наступним оздобленням: по приміщенню - з встановленням ролет з підйомними механізмами, з штукатуренням внутрішніх стін, з встановленням лічильника електроенергії, з підведенням електричної проводки.

Позивач вказує, що ОСОБА_1 після підписання договору переуступки права вимоги грошових коштів не сплатив, та пообіцяв сплатити їх згодом, оскільки у нього з грошима виникли труднощі. Взяті на себе зобов`язання по сплаті грошових коштів в сумі 90 780,00 грн. згідно договору переуступки ОСОБА_1 не виконав. Згідно інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо суб`єкта за №131378144 від 19.07.2018 року ОСОБА_1 здійснив реєстрацію гаражу, права вимоги на який він отримав згідно договору переуступки права вимоги від 27.02.2014 року.

Рішенням Вінницького міського суду Вінницької області від 03 червня 2019 року в задоволенні позову ОСОБА_2 відмовлено .

Не погоджуючись з таким рішенням суду, представник позивача ОСОБА_2 адвокат Шиманського В.М. подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просив оскаржуване рішення скасувати та ухвалити нове, яким позовні вимоги ОСОБА_2 задовольнити в повному обсязі.

На апеляційну скаргу відзивів не надходило .

Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи, проаналізувавши докази в їх сукупності, перевіривши законність та обґрунтованість оскаржуваного рішення, дійшла до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на наступне.

Згідно ч.1-3, 5 ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Статтею 264 ЦПК України передбачено, що під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Зазначеним вимогам судове рішення відповідає.

Судом встановлено, що 16.08.2013 року позивач уклала з ЖБК «Житлобуд» договір про сплату пайових внесків у ЖБК «Житлобуд» №2/НЖ, згідно умов якого позивач після сплати пайових внесків в сумі 94 197,00 грн. отримав майнові права на нежитлове приміщення громадського призначення (кладову) №2, загальною площею 17.8 кв.м., яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 ( а.с.71-74).

27.02.2014 р. між позивачем та ОСОБА_1 було укладено договір переуступки права вимоги. Згідно умов якого позивач переуступила, своєму сину право вимоги на отримання у власність нежитлове приміщення громадського призначення (кладову) № 2, загальною площею 17,8 кв.м. по АДРЕСА_2 ) ( а.с. 6-8 ).

Пунктом 2 договору переуступки права вимоги передбачено, що вказане нежитлове приміщення громадського призначення (кладова) (майнові права) належать відчужувачу ОСОБА_4 на підставі договору про сплату пайових внесків у ЖБК «Житлобуд» №2/НЖ від 16.08.2013 року укладеного між ЖБК «Житлобуд» та ОСОБА_5 . Згідно із п.8 договору переуступки права вимоги вказане у договорі нежитлове приміщення передається набувачу з наступним оздобленням: по приміщенню - з встановленням ролет з підйомними механізмами, з штукатуренням внутрішніх стін, з встановленням лічильника електроенергії, з підведенням електричної проводки.

Згідно інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо суб`єкта за №131378144 від 19.07.2018 року ОСОБА_1 здійснив реєстрацію гаражу, права вимоги на який він отримав згідно договору переуступки права вимоги від 27.02.2014 року. На дане майно видано свідоцтво про право власності (а.с.7-9).

З метою повного та об`єктивного розгляду судом першої інстанції досліджувались матеріали реєстраційної справи по реєстраційному номеру об`єкту нерухомого майна № НОМЕР_1 , на нерухоме майно - гараж №VІ загально площею 17,8 кв.м., який знаходиться за адресою АДРЕСА_2 гараж 6Н, що належить ОСОБА_1 (ідентифікаційний номер НОМЕР_2 ). Як вбачається з довідки виданої ЖБК Житлобуд від 04.03.2014 р. кошти згідно договору від 16.08.2013 року сплатив 90 780 грн (а.с. 48- 91).

П. 5 договору переуступки права вимоги від 27.02.2014 року передбачені умови розрахунку, згідно яких оплата за набуті майнові права по даному договору здійснюються шляхом передачі набувачем коштів в національній валюті України відчужувачу до 27.02.2014 року.

Пунктом 13 зазначеного договору передбачено, що договір втрачає силу при умові невиконання п.5 цього договору.

В судовому засіданні в суді першої інстанції відповідач визнав позовні вимоги та не заперечував той факт, що він не сплатив позивачу кошти в сумі 90 780,00 грн. згідно договору переуступки права вимоги.

Проте апеляційний суд критично оцінює визнання позовних вимог відповідачем, оскільки ОСОБА_1 та ОСОБА_2 є близькими родичами, а саме матір`ю та сином. Крім того, ОСОБА_2 звернулась з позовними вимогами до ОСОБА_1 після того, як син розірвав шлюб зі своєю дружиною - ОСОБА_3 і остання звернулась з позовними вимогами про поділ майна. Даний гараж є об`єктом поділу як спільне майно подружжя.

У статті першій Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованого Законом України від 17 липня 1997 року № 475/97-ВР Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції , зазначено, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Згідно з частиною першою статті 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Відповідно до статті 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Аналіз норм ЦК України вказує на те, що право власності - це сукупність правових норм, які регулюють відносини, пов`язані з володінням, користуванням і розпорядженням власником належним йому майном на свій розсуд і в своїх інтересах, усунення третіх осіб від протиправного втручання у сферу його володіння цим майном, а також обов`язки власника не порушувати прав та законних інтересів інших осіб. Можливість виникнення права власності за рішенням суду передбачена лише у статтях 335 та 376 ЦК України. В інших випадках право власності набувається з інших не заборонених законом підстав, зокрема з правочинів (частина перша статті 328 цього Кодексу).

Стаття 392 ЦК України, у якій ідеться про визнання права власності, не породжує, а підтверджує наявне в позивача право власності, набуте раніше на законних підставах, у тому випадку, якщо відповідач не визнає, заперечує або оспорює наявне в позивача право власності, а також у разі втрати позивачем документа, який посвідчує його право власності.

Ураховуючи, що відповідно до статті 328 ЦК України набуття права власності - це певний юридичний механізм, з яким закон пов`язує виникнення в особи суб`єктивного права власності на окремі об`єкти, суд при застосуванні цієї норми повинен установити, з яких саме передбачених законом підстав, у який передбачений законом спосіб позивач набув право власності на спірний об`єкт та чи підлягає це право захисту.

Відповідно до частини першої статті 4 ЦПК України, частини першої статті 16 ЦК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Частиною першою статті 15 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Із урахуванням цих норм правом на звернення до суду за захистом наділена особа в разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів, а також у разі звернення до суду органів і осіб, уповноважених захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси.

Отже, при розгляді спору суд повинен установити, чи були порушені, невизнані або оспорені права, свободи чи інтереси цих осіб, і залежно від установленого - вирішити питання про задоволення позовних вимог або відмову в їх задоволенні.

За статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) визнається право людини на доступ до правосуддя, а за статтею 13 Конвенції - на ефективний спосіб захисту прав, і це означає, що особа має право пред`явити в суді таку вимогу на захист цивільного права, яка відповідає змісту порушеного права та характеру правопорушення. Пряма чи опосередкована заборона законом на захист певного цивільного права чи інтересу не може бути виправданою.

У зв`язку з чим, доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують.

Європейський суд з прав людини вказав що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо надання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

Колегія суддів приходить до висновку, що рішення суду ухвалене з додержанням вимог матеріального та процесуального права.

Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст. ст. 367, 374, 375, 381-384 ЦПК України, суд,

п о с т а н о в и в:

Апеляційну скаргу представника позивача ОСОБА_2 - адвоката Шиманського Віталія Миколайовича залишити без задоволення .

Рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 03 червня 2019 року залишити без змін .

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, та може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду шляхом подачі касаційної скарги протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту судового рішення.

Повний текст судового рішення складено 25 вересня 2019 року.

Суддя-доповідач: В.П. Рибчинський

Судді: Л.О. Голота

В.В. Оніщук