Постанова

від 25.09.2019 по справі 236/4232/18

ДОНЕЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Єдиний унікальний номер 236/4232/18 Номер провадження 22-ц/804/2309/19

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

25 вересня 2019 року Донецький апеляційний суд у складі:

головуючого Соломахи Л.І.

суддів Агєєва О.В., Космачевської Т.В.

за участю:

секретаря судового засідання Самойленко Г.В.

позивача ОСОБА_1

розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Бахмут Донецької області у залі судових засідань № 3 цивільну справу № 236/4232/18 за позовом ОСОБА_1 до Донецької обласної державної адміністрації про визнання в порядку спадкування права власності на нерухоме майно з апеляційною скаргою позивача ОСОБА_1 на рішення Краснолиманського міського суду Донецької області від 27 червня 2019 року у складі судді Ткачова О.М., -

В С Т А Н О В И В:

28 листопада 2018 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Донецької обласної державної адміністрації про визнання в порядку спадкування права власності на нерухоме майно.

Зазначала, що є спадкоємцем за заповітом після смерті свого батька ОСОБА_2 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 .

За життя ОСОБА_2 03 серпня 2009 року склав заповіт, згідно якого все належне йому майно, де б воно не було та з чого б воно не складалось, заповів їй, ОСОБА_3 . Заповіт посвідчений приватним нотаріусом Донецького міського нотаріального округу Глушко О.В.

Дівоче прізвище " ОСОБА_4 " вона у зв`язку із реєстрацією шлюбу змінила на " ОСОБА_5 ".

Спадкову масу після смерті ОСОБА_2 складає житловий будинок за адресою: АДРЕСА_1 , який належав спадкодавцю на праві приватної власності.

Попередня вартість нерухомого майна відповідно до звіту про незалежну оцінку майна від 26 вересня 2018 року складає 70 000 грн.

Посилаючись на те, що вона є внутрішньо переміщеною особою, що за оформленням своїх спадкових прав звернулась за місцем свого фактичного перебування до Першої полтавської державної нотаріальної контори, що нотаріусом було відкрито спадкову справу № 286 від 12 березня 2015 року, але у видачі їй свідоцтва про право на спадщину відмовлено через ненадання довідки про склад сім`ї спадкодавця, яку вона надати не може у зв`язку із проведенням на території Донецької та Луганської областей операції Об`єднаних сил, просила визнати за нею право приватної власності на житловий будинок за адресою: АДРЕСА_1 (а.с. 2 - 4, а.с. 38 - 40).

Рішенням Краснолиманського міського суду Донецької області від 27 червня 2019 року у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено.

Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_2 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 в м. Донецьку, на підставі свідоцтва про право на спадщину за законом належав житловий будинок за адресою: АДРЕСА_1 розташований на земельній ділянці площею 375 кв. м.

На випадок своєї смерті ОСОБА_2 заповів це майно своїй дочці ОСОБА_1

Державним нотаріусом позивачу відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину за заповітом на житловий будинок за адресою: АДРЕСА_1 , після смерті батька ОСОБА_2 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 в м. Донецьку, у зв`язку з тим, що не подано документів, необхідних для вчинення нотаріальних дій.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що зазначений позивачем відповідач не є таким, що має відношення до предмету спору, доказів іншого позивачем суду не надано. Під час підготовчого засідання позивач не виявила бажання замінити відповідача чи залучити до участі у справі співвідповідача. Позивачем не надано суду будь-яких доказів належності померлому чи іншим особам на час спору земельної ділянки, на якій збудовано майно, що є предметом спору, а також доказів наявності на час спору майна, на яке позивач просить визнати за нею право власності, враховуючи загальновідомі обставини проведення бойових дій у м. Донецьку, які призвели до руйнування та пошкодження великої кількості адміністративних та приватних будинків, споруд (а.с. 82 - 84).

Не погоджуючись з рішенням суду, позивач ОСОБА_1 в апеляційній скарзі посилається на невідповідність висновків суду обставинам справи, просить скасувати рішення Краснолиманського міського суду Донецької області від 27 червня 2019 року та ухвалити нове рішення, яким задовольнити її позовні вимоги, визнати за нею право приватної власності на житловий будинок за адресою: АДРЕСА_1 .

Апеляційна скарга мотивована тим, що суд першої інстанції необґрунтовано зазначив в рішенні, що нею не надано будь-яких доказів належності на час спору померлому чи іншим особам земельної ділянки, на якій збудовано майно, що є предметом спору. Нею надано свідоцтво про право на спадщину, в якому зазначено належність земельної ділянки.

Суд послався на те, що майно щодо якого ставиться питання про визнання права власності перебуває на непідконтрольній державі Україна території, що позбавляє суд можливості встановити як коло спадкоємців та кредиторів по можливим борговим зобов`язанням, так і фізичну наявність майна, з огляду на загальновідомі обставини проведення бойових дій в м. Донецьку та надання висновку щодо вартості спірного майна без його фактичного огляду.

Проте всі хто міг би претендувати на спірне майно мали достатній час звернутися до нотаріуса або до суду з аналогічною заявою.

Що ж стосується звіту про незалежну оцінку майна від 26 вересня 2018 року він виконаний згідно всіх вимог закону. В даному випадку немає ніяких передумов до огляду будинку реально (а.с. 89 - 91).

Ухвалою Донецького апеляційного суду від 12 серпня 2019 року за апеляційною скаргою позивача ОСОБА_1 відкрито апеляційне провадження (а.с. 100 - 102).

Копія апеляційної скарги позивача відповідачем - Донецькою обласною державною адміністрацією отримана 17 серпня 2019 року, що підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення (а.с. 127).

В письмовому відзиві на апеляційну скаргу відповідач - Донецька обласна державна адміністрація/Донецька обласна військово-цивільна адміністрація просить апеляційну скаргу позивача залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції залишити без змін.

Зазначає, що у позовній заяві, апеляційній скарзі апелянт не наводить жодних підстав та правового обґрунтування своїх позовних вимог саме до Донецької обласної державної адміністрації.

Підставою для звернення до суду ОСОБА_1 з позовом про визнання права власності на нерухоме майно є відмова нотаріуса у вчиненні нотаріальної дії з видачі свідоцтва про право на спадщину померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_2 Відмова нотаріуса у вчиненні нотаріальної дії була обґрунтована тим, що в зв`язку з ненаданням апелянтом довідки щодо осіб, які разом проживали із спадкодавцем на момент відкриття спадщини, нотаріус не може встановити коло осіб, які є спадкоємцями.

Висновок суду першої інстанції щодо безпідставності позовних вимог до Донецької облдержадміністрації є правильним, оскільки Донецька облдержадміністрація є місцевим органом виконавчої влади та не є органом місцевого самоврядування, який представляє інтереси відповідної територіальної громади, до якої відповідно до статті 1277 ЦК України у разі відсутності спадкоємців за заповітом та законом переходить у власність спадщина, визнана судом відумерлою.

Донецька обласна державна адміністрація не є стороною спадкових правовідносин, внаслідок чого позовні вимоги до Донецької обласної державної адміністрації заявлені безпідставно, а їх задоволення не створить жодних правових наслідків (а.с. 114 - 118).

Ухвалою Донецького апеляційного суду від 27 серпня 2019 року розгляд справи було призначено на 11 вересня 2019 року (а.с. 120 - 121).

За клопотанням позивача ОСОБА_1 ухвалою Донецького апеляційного суду від 11 вересня 2019 року розгляд справи відкладено на 25 вересня 2019 року (а.с. 136 - 137).

У судовому засіданні апеляційного суду 25 вересня 2019 року позивач ОСОБА_1 , яка брала участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції через Октябрський районний суд м. Полтави, доводи апеляційної скарги підтримала, просила її задовольнити.

Представник відповідача - Донецької обласної державної адміністрації у судове засідання 25 вересня 2019 року не з`явився. Відповідач судову повістку-повідомлення про розгляд справи 25 вересня 2019 року отримав 17 вересня 2019 року, що підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення (а.с. 145).

У відзиві на апеляційну скаргу відповідач просив розглянути справу без участі представника облдержадміністрації (а.с. 114 - 118).

Апеляційний суд вважає можливим розглянути справу у відсутність представника відповідача, явка якого у судове засідання обов`язковою не визнавалася, оскільки відповідно до частини другої статті 372 ЦПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення позивача, дослідивши матеріали справи та перевіривши доводи апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга позивача ОСОБА_1 задоволенню не підлягає.

Відповідно до частин першої, другої статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Суд першої інстанції правильно встановив, що до спірних спадкових правовідносин підлягають застосуванню норми книги шостої ЦК України "Спадкове право".

Відповідно до статті 1216 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).

Відповідно до статті 1218 ЦК України до складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.

Згідно частини другої статті 1220 ЦК України часом відкриття спадщини є день смерті особи або день, з якого вона оголошується померлою.

Право на спадкування виникає у день відкриття спадщини (частина третя статті 1223 ЦК).

Суд першої інстанції встановив, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер ОСОБА_2 , що підтверджується свідоцтвом про смерть серії НОМЕР_1 , виданим Октябрським відділом державної реєстрації актів цивільного стану реєстраційної служби Полтавського міського управління юстиції 26 лютого 2015 року. Згідно свідоцтва про смерть ОСОБА_2 помер у м.Донецьку Донецької області Україна у віці 67 років, про що 26 лютого 2015 року складено відповідний актовий запис № 162 (а.с. 273).

Відповідно 16 лютого 2015 року після смерті ОСОБА_2 відкрилася спадщина.

Звертаючись до суду, позивач на підтвердження заявлених позовних вимог надала копію заповіту ОСОБА_2 , який посвідчений приватним нотаріусом Донецького міського нотаріального округу Глушко О.В. 03 серпня 2009 року, згідно якого ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , все належне йому майно, де б воно не було та з чого б не складалося, і взагалі все те, що буде йому належати на день його смерті, та все, на що він за законом матиме право, заповів ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 (а.с. 29).

Відповідно до статті 1254 ЦК України заповідач має право у будь-який час скасувати заповіт. Заповідач має право у будь-який час скласти новий заповіт. Заповіт, який було складено пізніше, скасовує попередній заповіт повністю або у тій частині, в якій він йому суперечить.

Кожний новий заповіт скасовує попередній і не відновлює заповіту, який заповідач склав перед ним.

Заповідач має право у будь-який час внести до заповіту зміни.

Скасування заповіту, внесення до нього змін провадяться у порядку, встановленому цим Кодексом для посвідчення заповіту і підлягають державній реєстрації у Спадковому реєстрі в порядку, затвердженому Кабінетом Міністрів України.

В матеріалах справи відсутні відомості щодо чинності заповіту на момент відкриття спадщини, в тому числі такі відомості не зазначені у постанові про відмову у вчиненні нотаріальної дії, в якій зазначено, що спадкова справа після смерті ОСОБА_2 Першою полтавською державною нотаріальною конторою заведена на підставі заяви ОСОБА_1 про прийняття спадщини з будь-яких підстав (а.с. 31).

Наданим позивачем свідоцтвом про її народження (а.с. 28), свідоцтвом про шлюб між ОСОБА_3 та ОСОБА_6 (а.с. 26) підтверджується, що позивач ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , є донькою ОСОБА_2 , тобто відповідно до статті 1261 ЦК України належить до першої черги спадкоємців за законом.

Згідно частини першої статті 1268 ЦК України спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її.

Спадкоємець, який бажає прийняти спадщину, але на час відкриття спадщини не проживав постійно із спадкодавцем, має протягом шести місяців з часу відкриття спадщини подати нотаріусу заяву про прийняття спадщини (частина перша статті 1269, частина перша статті 1270 ЦК).

Згідно постанови про відмову у вчиненні нотаріальної дії від 13 грудня 2016 року ОСОБА_1 12 березня 2015 року подала заяву про прийняття спадщини після смерті ОСОБА_2 , на підставі якої заведено спадкову справу за № 119/2015 (а.с. 31).

Згідно постанови про відмову у вчиненні нотаріальної дії від 13 грудня 2016 року нотаріусом відмовлено ОСОБА_1 у вчиненні нотаріальної дії - видачі свідоцтва про право на спадщину за заповітом на спадкове майно, у зв`язку з тим, що нею не подано документів, необхідних для вчинення нотаріальної дії, а саме не надано довідку про осіб, які разом проживали зі спадкодавцем на момент відкриття спадщини, що унеможливлює встановити коло спадкоємців (а.с. 31).

Як роз`яснив Пленум Верховного Суду України в постанові від 30 травня 2008 року № 7 "Про судову практику у справах про спадкування", свідоцтво про право на спадщину видається за письмовою заявою спадкоємців, які прийняли спадщину в порядку, установленому цивільним законодавством. За наявності умов для одержання в нотаріальній конторі свідоцтва про право на спадщину вимоги про визнання права на спадщину судовому розглядові не підлягають.

У разі відмови нотаріуса в оформленні права на спадщину особа може звернутися до суду за правилами позовного провадження.

Звертаючись до суду за оформленням права на спадщину за правилами позовного провадження, позивач позовні вимоги пред`явила до Донецької обласної державної адміністрації.

Відповідно до статті 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Відповідно до статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути, зокрема визнання права.

Відповідно до частини першої статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Проте як обґрунтовано зазначив суд першої інстанції, звертаючись до суду з позовом до Донецької обласної державної адміністрації, позивач не зазначила в чому полягає порушення її спадкових прав саме Донецькою обласною державною адміністрацією, яка за законом не є учасником спадкових правовідносин.

Відповідно до статті 1223 ЦК України право на спадкування мають особи, визначені у заповіті.

У разі відсутності заповіту, визнання його недійсним, неприйняття спадщини або відмови від її прийняття спадкоємцями за заповітом, а також у разі неохоплення заповітом усієї спадщини право на спадкування за законом одержують особи, визначені у статтях 1261 - 1265 цього Кодексу.

Відповідно до частини першої статті 1222 ЦК України спадкоємцями за заповітом і за законом можуть бути фізичні особи, які є живими на час відкриття спадщини, а також особи, які були зачаті за життя спадкодавця і народжені живими після відкриття спадщини.

Відповідно до пункту 5.1 глави 10 "Видача свідоцтв про право на спадщину "розділу ІІ "Порядок вчинення окремих видів нотаріальних дій "Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, який затверджений наказом Міністерства юстиції України від 22 лютого 2012 року № 296/5, при оформленні спадщини за заповітом нотаріус має надати правову оцінку заповіту, перевірити його реєстрацію у Спадковому реєстрі та чинність на момент смерті заповідача.

При видачі свідоцтва про право на спадщину за заповітом нотаріус має обов`язково з`ясувати наявність спадкоємців, які мають право на обов`язкову частку у спадщині, перелік яких визначено у статті 1241 ЦК України (пункт 5.5).

Коло спадкоємців, які мають право на обов`язкову частку у спадщині, визначається на день відкриття спадщини (пункт 5.6).

Відповідно до частини першої статті 1241 ЦК України малолітні, неповнолітні, повнолітні непрацездатні діти спадкодавця, непрацездатна вдова (вдівець) та непрацездатні батьки спадкують, незалежно від змісту заповіту, половину частки, яка належала б кожному з них у разі спадкування за законом (обов`язкова частка).

Відповідно до статті 1261 ЦК України у першу чергу право на спадкування за законом мають діти спадкодавця, у тому числі зачаті за життя спадкодавця та народжені після його смерті, той з подружжя, який його пережив, та батьки.

Згідно пояснень позивача у суді першої та апеляційної інстанцій, крім неї, до спадкоємців першої черги за законом належить також син померлого - ОСОБА_7 , який є живим та мешкає в іншій державі.

Крім того, з матеріалів справи, а саме, свідоцтва про право на спадщину за законом, яке видано 16 липня 1982 року державним нотаріусом Другої донецької державної нотаріальної контори, Бахрін В.А. має рідних братів ОСОБА_8 , ОСОБА_9 та рідну сестру ОСОБА_10 (а.с. 22).

Згідно пояснень позивача у суді апеляційної інстанцій, брат померлого ОСОБА_9 є живим та мешкає у м. Донецьку, брат померлого ОСОБА_8 помер приблизно у 1992 - 1993 роках, щодо сестри померлого ОСОБА_10 їй нічого не відомо, оскільки батько з нею не спілкувався.

Відповідно до статті 1262 ЦК України у другу чергу право на спадкування за законом мають рідні брати та сестри спадкодавця, його баба та дід як з боку батька, так і з боку матері.

Відповідно до статті 1258 ЦК України спадкоємці за законом одержують право на спадкування почергово.

Кожна наступна черга спадкоємців за законом одержує право на спадкування у разі відсутності спадкоємців попередньої черги, усунення їх від права на спадкування, неприйняття ними спадщини або відмови від її прийняття, крім випадків, встановлених статтею 1259 цього Кодексу.

Отже, належним відповідачем у цій справі щодо захисту спадкових прав позивача мають бути інші спадкоємці ОСОБА_2 , які були живими на час відкриття спадщини. Проте живі на час відкриття спадщини спадкоємці ОСОБА_2 за законом позивачем до участі у справі не залучені.

Відповідно до частин третьої - п`ятої статті 1268 ЦК України спадкоємець, який постійно проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом строку, встановленого статтею 1270 цього Кодексу, він не заявив про відмову від неї.

Малолітня, неповнолітня, недієздатна особа, а також особа, цивільна дієздатність якої обмежена, вважаються такими, що прийняли спадщину, крім випадків, встановлених частинами другою - четвертою статті 1273 цього Кодексу.

Незалежно від часу прийняття спадщини вона належить спадкоємцеві з часу відкриття спадщини.

Отже, доводи апеляційної скарги позивача про те, що якби спадкодавець ОСОБА_2 мав інших, крім неї, спадкоємців, які претендують на спірний житловий будинок, у них був достатній час звернутися до нотаріуса або до суду з аналогічною заявою, не ґрунтуються на законі.

Відповідно до частин першої - третьої статті 1277 ЦК України (в редакції, яка діяла на час відкриття спадщини ІНФОРМАЦІЯ_1 ) у разі відсутності спадкоємців за заповітом і за законом, усунення їх від права на спадкування, неприйняття ними спадщини, а також відмови від її прийняття орган місцевого самоврядування за місцем відкриття спадщини зобов`язаний подати до суду заяву про визнання спадщини відумерлою.

Заява про визнання спадщини відумерлою подається після спливу одного року з часу відкриття спадщини.

Спадщина, визнана судом відумерлою, переходить у власність територіальної громади за місцем відкриття спадщини.

Відповідно до статті 9 1 Закону України від 02 вересня 2014 року № 1669-VII "Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції" (в редакції Закону України від 12.02.2015 року № 189-VIII, який діє з 04 березня 2015 року) у разі якщо останнім місцем проживання спадкодавця є населений пункт, на території якого органи державної влади тимчасово не здійснюють або здійснюють не в повному обсязі свої повноваження, затверджений рішенням Кабінету Міністрів України, місцем відкриття спадщини є місце подання першої заяви, що свідчить про волевиявлення щодо спадкового майна, спадкоємців, виконавців заповіту, осіб, заінтересованих в охороні спадкового майна, або вимоги кредиторів.

Якщо місце проживання спадкодавця невідоме, а нерухоме майно або основна його частина, у разі відсутності нерухомого майна - основна частина рухомого майна знаходиться на території, передбаченій частиною першою цієї статті, місцем відкриття спадщини є місце подання першої заяви, що свідчить про волевиявлення щодо спадкового майна, спадкоємців, виконавців заповіту, осіб, заінтересованих в охороні спадкового майна, або вимоги кредиторів.

Саме на підставі зазначеної норми права позивач і звернулася з заявою про прийняття спадщини до Першої полтавської державної нотаріальної контори.

Відповідно до частин першої - третьої статті 1277 ЦК України (в редакції Закону від 20.09.2016 року № 1533-VIII, який діє з 19 жовтня 2016 року та на час розгляду справи судами першої та апеляційної інстанції) у разі відсутності спадкоємців за заповітом і за законом, усунення їх від права на спадкування, неприйняття ними спадщини, а також відмови від її прийняття орган місцевого самоврядування за місцем відкриття спадщини, а якщо до складу спадщини входить нерухоме майно - за його місцезнаходженням, зобов`язаний подати до суду заяву про визнання спадщини відумерлою.

У разі якщо на об`єкті нерухомого майна на момент відкриття спадщини знаходиться рухоме майно, що входить до складу спадщини, таке рухоме майно переходить у власність територіальної громади, якій передано нерухоме майно.

Заява про визнання спадщини відумерлою може також бути подана кредитором спадкодавця, а якщо до складу спадщини входять земельні ділянки сільськогосподарського призначення - власниками або користувачами суміжних земельних ділянок. У такому разі суд залучає до розгляду справи органи місцевого самоврядування за місцем відкриття спадщини та/або за місцезнаходженням нерухомого майна, що входить до складу спадщини.

Особи, які мають право або зобов`язані подавати заяву про визнання спадщини відумерлою, мають право на одержання інформації з Спадкового реєстру про заведену спадкову справу та видане свідоцтво про право на спадщину.

Заява про визнання спадщини відумерлою подається після спливу одного року з часу відкриття спадщини.

Спадщина, визнана судом відумерлою, переходить у власність територіальної громади за місцем відкриття спадщини, а нерухоме майно - за його місцезнаходженням.

Отже, учасником спадкових правовідносин може буди і територіальна громада.

Відповідно до статті 1 Закону України від 21 травня 1997 року № 280/97-ВР "Про місцеве самоврядування в Україні" територіальна громада - це жителі, об`єднані постійним проживанням у межах села, селища, міста, що є самостійними адміністративно-територіальними одиницями, або добровільне об`єднання жителів кількох сіл, що мають єдиний адміністративний центр.

Відповідно до статті 10 Закону України від 21 травня 1997 року № 280/97-ВР "Про місцеве самоврядування в Україні" сільські, селищні, міські ради є органами місцевого самоврядування, що представляють відповідні територіальні громади та здійснюють від їх імені та в їх інтересах функції і повноваження місцевого самоврядування, визначені Конституцією України, цим та іншими законами.

Нерухоме майно, на яке просить визнати позивач право власності в порядку спадкування, знаходиться на території міста Донецька.

Згідно з відомостями Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань Донецька міська рада (код ЄДРПОУ 26502957), на території якої знаходиться нерухоме майно, право власності на яке просить визнати позивач, є юридичною особою, яка не перебуває в процесі припинення та знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 Краматорськ, вулиця Транспортна, будинок 2.

За цією ж адресою (84333, Донецька АДРЕСА_3 місто Краматорськ АДРЕСА_4 вулиця Транспортна, будинок 2) в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань зареєстровано і місцезнаходження Петровської районної у місті Донецьку ради (код ЄДРПОУ 04053163), на території якої безпосередньо знаходиться нерухоме майно, право власності на яке просить визнати позивач.

Відповідно до статті 71 Закону України від 21 травня 1997 року № 280/97-ВР "Про місцеве самоврядування в Україні" територіальні громади, органи та посадові особи місцевого самоврядування самостійно реалізують надані їм повноваження.

Органи виконавчої влади, їх посадові особи не мають права втручатися в законну діяльність органів та посадових осіб місцевого самоврядування, а також вирішувати питання, віднесені Конституцією України, цим та іншими законами до повноважень органів та посадових осіб місцевого самоврядування, крім випадків виконання делегованих їм радами повноважень, та в інших випадках, передбачених законом.

Відповідно до статті 118 Конституції України місцеві державні адміністрації, якою є зокрема Донецька обласна державна адміністрація, до якої заявлено позовні вимоги, здійснюють виконавчу владу в областях і районах, містах Києві та Севастополі, тобто вони не є органами місцевого самоврядування, що відповідно до статті 1277 ЦК України представляють відповідні територіальні громади у спадкових правовідносинах.

Повноваження та порядок діяльності місцевих державних адміністрацій, зокрема і Донецької обласної державної адміністрації, яка є відповідачем у справі, визначає Закон України від 09 квітня 1999 року № 586-XIV "Про місцеві державні адміністрації", згідно статті 1 якого виконавчу владу в областях, районах, районах Автономної Республіки Крим, у містах Києві та Севастополі здійснюють обласні, районні, Київська та Севастопольська міські державні адміністрації.

Місцева державна адміністрація є місцевим органом виконавчої влади і входить до системи органів виконавчої влади.

Місцева державна адміністрація в межах своїх повноважень здійснює виконавчу владу на території відповідної адміністративно-територіальної одиниці, а також реалізує повноваження, делеговані їй відповідною радою.

Згідно із Указом Президента України "Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 13 квітня 2014 року "Про невідкладні заходи щодо подолання терористичної загрози і збереження територіальної цілісності України" від 14 квітня 2014 року N 405/2014 на території Донецької області проводиться антитерористична операція, яка згідно із Указом Президента України "Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 30 квітня 2018 року №116/2018 "Про широкомасштабну антитерористичну операцію в Донецькій та Луганській областях" та відповідно до Закону України від 18 січня 2018 року № 2268-VIII "Про особливості державної політики із забезпечення державного суверенітету України на тимчасово окупованих територіях у Донецькій та Луганській областях" набула ще статусу операції об`єднаних сил із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі збройної агресії Російської Федерації.

Статтею 1 Закону України від 03 лютого 2015 року № 141-VIII "Про військово-цивільні адміністрації" визначено, що для виконання повноважень місцевих органів виконавчої влади, органів місцевого самоврядування у випадках, встановлених цим Законом, в районі відсічі збройної агресії Російської Федерації, зокрема в районі проведення антитерористичної операції, можуть утворюватися військово-цивільні адміністрації.

Військово-цивільні адміністрації області - це тимчасові державні органи, що здійснюють на відповідній території повноваження обласних рад, державних адміністрацій та інші повноваження, визначені цим Законом.

Обласні державні адміністрації, що набули статусу військово-цивільних адміністрацій, не потребують внесення змін до відомостей про юридичну особу, що містяться в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань. В офіційній назві цих органів може застосовуватися поряд з назвою відповідно до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань додаткова назва "військово-цивільна адміністрація", що вказує на їхній тимчасовий статус із додатковими повноваженнями.

Відповідно до Закону України від 03 лютого 2015 року № 141-VIII "Про військово-цивільні адміністрації" Указом Президента України від 05 березня 2015 року № 123/2015 "Про утворення військово-цивільних адміністрацій" утворено Донецьку обласну військово-цивільну адміністрацію. У зв`язку із її утворенням, Донецька обласна державна адміністрація набула статусу Донецької обласної військово-цивільної адміністрації, а її голова - статусу керівника цієї військово-цивільної адміністрації.

Відповідно до статті 35 Закону України від 09 квітня 1999 року № 586-XIV "Про місцеві державні адміністрації" місцеві державні адміністрації на відповідній території взаємодіють з сільськими, селищними і міськими радами, їх виконавчими органами та сільськими, селищними і міськими головами, сприяють у здійсненні ними власних повноважень місцевого самоврядування, зокрема у вирішенні питань економічного, соціального та культурного розвитку відповідних територій, зміцнення матеріальної та фінансової бази місцевого самоврядування, контролюють виконання наданих їм законом повноважень органів виконавчої влади, розглядають та враховують у своїй діяльності пропозиції депутатів, органів місцевого самоврядування та їх посадових осіб.

Місцеві державні адміністрації не мають права втручатися у здійснення органами місцевого самоврядування власних повноважень.

Отже, відповідач у відзиві на апеляційну скаргу обґрунтовано зазначає, що Донецька обласна державна адміністрація не є органом місцевого самоврядування і відповідно не може бути учасником спадкових правовідносин, тобто у цій справі є неналежним відповідачем.

Відповідно до частин першої, третьої статті 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог.

Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.

Відповідно до статті 51 ЦПК України суд першої інстанції має право за клопотанням позивача до закінчення підготовчого провадження, а у разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження - до початку першого судового засідання залучити до участі у ній співвідповідача.

Якщо позов подано не до тієї особи, яка повинна відповідати за позовом, суд до закінчення підготовчого провадження, а у разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження - до початку першого судового засідання за клопотанням позивача замінює первісного відповідача належним відповідачем, не закриваючи провадження у справі.

Після спливу строків, зазначених у частинах першій та другій цієї статті, суд може залучити до участі у справі співвідповідача або замінює первісного відповідача належним відповідачем виключно у разі, якщо позивач доведе, що не знав та не міг знати до подання позову у справі про підставу залучення такого співвідповідача чи заміну неналежного відповідача.

Про залучення співвідповідача чи заміну неналежного відповідача постановляється ухвала.

Відповідно до частини шостої статті 367 ЦПК України в суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Незважаючи на обґрунтоване клопотання відповідача, яке надійшло до суду першої інстанції до закінчення підготовчого провадження - 24 січня 2019 року (а.с. 46 - 48) та про яке було відомо позивачу, яка приймала участь у підготовчому засіданні 07 лютого 2019 року в режимі відеоконференції через Октябрський районний суд м. Полтави (а.с. 60), позивач відповідно до статті 51 ЦПК України клопотання про залучити до участі у справі співвідповідача або заміну первісного відповідача належним відповідачем не заявила.

Апеляційна скарга позивача будь-яких доводів щодо висновку суду першої інстанції про те, що позовні вимоги заявлені до неналежного відповідача, не містить.

Враховуючи зазначене, суд першої інстанції дійшов законного та обґрунтованого висновку про те, що Донецька обласна державна адміністрація/Донецька обласна військово-цивільна адміністрація не є належним відповідачем у цій справі. Позивач не позбавлена можливості звернутися до суду за оформленням своїх спадкових прав з позовом до належного відповідача/відповідачів.

Що стосується інших висновків суду першої інстанції, зокрема, що позивачем не надано доказів належності померлому земельної ділянки, на якій знаходиться спадковий житловий будинок, а також доказів фізичного існування майна, на яке просить визнати право власності позивач та яке знаходиться в районі проведення бойових дій, вони є передчасними. Доведеність позовних вимог, зокрема фактична наявність спадкового майна на час відкриття спадщини, в тому числі підстави для переходу у порядку спадкування до спадкоємців права власності або права користування земельною ділянкою, на якій розміщений спадковий житловий будинок, її розмір, мають перевірятися судом у разі їх пред`явлення до належного відповідача/відповідачів. Отже, доводи апеляційної скарги позивача щодо цих висновків суду першої інстанції не впливають на висновки апеляційного суду у цій справі, який погодився з висновком суду першої інстанції про те, що позовні вимоги заявлено до неналежного відповідача.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

Суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального права. Порушення судом першої інстанції норм процесуального права,які є обов`язковою підставою для скасування судового рішення або призвели до неправильного вирішення справи, апеляційним судом не встановлено. Отже, підстави для скасування рішення суду в межах доводів апеляційної скарги відсутні.

Відповідно до статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Відповідно до статті 382 ЦПК України в резолютивній частині постанови суду апеляційної інстанції зазначається, зокрема, новий розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої інстанції, - у випадку скасування або зміни судового рішення; розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції.

Відповідно до статті 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.

Оскільки апеляційний суд дійшов висновку про залишення апеляційної скарги позивача без задоволення, а рішення суду - без змін, підстави для зміни розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої інстанції, відсутні.

За подання апеляційної скарги позивачем сплачено судовий збір у розмірі 1 050,00 грн. (а.с. 92, а.с. 97).

Відповідно до частини першої статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Оскільки апеляційний суд дійшов висновку про залишення апеляційної скарги позивача без задоволення, підстави для відшкодування їй витрат по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги відсутні, такі судові витрати покладаються на позивача.

Відомості про інші судові витрати, понесені у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції, сторонами не надані.

Керуючись статтями 374 , 375 , 381 - 384 ЦПК України , апеляційний суд, -

П О С Т А Н О В И В :

Апеляційну скаргу позивача ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Краснолиманського міського суду Донецької області від 27 червня 2019 року залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повне судове рішення складено 26 вересня 2019 року.

Головуючий: Л.І. Соломаха

Судді: О.В. Агєєв

Т.В. Космачевська