Рішення

від 26.09.2019 по справі 280/3244/19

ЗАПОРІЗЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ЗАПОРІЗЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

26 вересня 2019 року (15 год. 45 хв.)Справа № 280/3244/19 м.Запоріжжя Запорізький окружний адміністративний суд у складі: головуючого судді Калашник Ю.В., секретар судового засідання Стовбур А.Ю., розглянув за правилами загального позовного провадження адміністративну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю Тара (72311, Запорізька область, м. Мелітополь, Каховське шосе, буд. 38, код ЄДРПОУ 19273338) до Головного управління ДФС у Запорізькій області (69107, м. Запоріжжя, пр. Соборний, буд. 166, код ЄДРПОУ 39396146) про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,-

ВСТАНОВИВ:

05.07.2019 Товариство з обмеженою відповідальністю Тара (далі - позивач або ТОВ Тара ) звернулось до Запорізького окружного адміністративного суду (далі - суд) із позовом до Головного управління ДФС у Запорізькій області (далі - відповідач або ГУ ДФС у у Запорізькій області) про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 14.06.2019 № 0008731202.

На обґрунтування позовних вимог у позовній заяві позивач зазначає про безпідставність висновків податкового органу про безпідставність включення позивачем до складу податкового кредиту суму ПДВ в розмірі 37730,00 грн. по оформленим податковим накладним від ТОВ Група промислового ремонту у зв`язку з встановленням під час перевірки відсутності реальності здійснення господарських операцій з зазначеним контрагентом через відсутність необхідних умов для здійснення господарської діяльності та відсутністю в ланцюгу формування податкового кредиту ТОВ Група промислового ремонту від його постачальників (ТОВ ЗБУТ ТРАСТ ГРУП , ТОВ СЕРТЕКС ПЛЮС , ТОВ ТРАНС ПОСТАЧ ) за попередні податкові періоди товарів, було реалізовані ТОВ ТАРА згідно договору купівлі-продажу від 08.01.2019 №08/01-19. Вказані висновки відповідача не відповідають дійсності та спростовуються тим, що під час проведення податкової перевірки ТОВ ТАРА надало на запит контролюючого органу в повному обсязі належним чином оформлені документи на підтвердження реальності господарських взаємовідносин з ТОВ Група промислового ремонту , а саме: договір, первинні документи щодо оприбуткування, транспортування та оплати ТМЦ, закуплених у вказаного контрагента, відображення цих операцій в бухгалтерському обліку підприємства. Щодо твердження податкового органу про не заповнення окремих реквізитів в ТТН № 0409001800 від 21.02.2019, то у постановах Верховного Суду від 12.06.2018 по справі № 826/11879/13-а, від 19.06.2018 по справі №826/7704/16 та від 17.04.2018 року по справі №820/475/17 наголошується, що можливі недоліки в оформленні окремих документів не можуть бути підставою для висновку про відсутність господарських операцій, якщо з інших даних вбачаються зміни в структурі активів та зобов`язань, власному капіталі платника у зв`язку з його господарською діяльністю. Разом з цим, транспортний документ - ТТН № 0409001800 від 21.02.2019 надає можливість ідентифікувати вантажовідправника, вантажоодержувача, перевізника, дату та чат перевезення, маршрут перевезення та вантаж, тобто всі обов`язкові реквізити первинного транспортного документа. Товарність (реальність) фінансово-господарських операцій з вказаним контрагентом підтверджується складеними належним чином первинними та транспортними документами, які були надані до перевірки. Крім того зазначає, правовідносини контрагентів із третіми особами у ланцюгах постачання, з якими ТОВ ТАРА не вступало у господарські відносини, самі по собі, за відсутності інших об`єктивних та підтверджених даних про порушення ним податкового законодавства, не можуть бути самостійною та достатньою підставою для висновку про нереальність господарських взаємовідносин. Також в акті зазначено, що аналізом даних ЄРПН по ТОВ ЗБУТ ТРАСТ ГРУП , ТОВ СЕРТЕКС ПЛЮС , ТОВ ТРАНС ПОСТАЧ з моменту реєстрації податкових накладних в адресу ТОВ Група промислового ремонту не встановлено придбання відповідної номенклатури товарів реалізацію яких було здійснено в подальшому ТОВ ТАРА . Однак, будь-яке автоматизоване співставлення, чи дані отримані з автоматизованих систем контролюючого органу, в т.ч. ЄРПН, не є належними доказами нереальності господарських операції. Окрім того, контролюючий орган безпідставно обмежився виключно даними ЄРПН за період з моменту реєстрації податкових накладних , а інші періоди діяльності цих підприємств взагалі не досліджувались. Беручи до уваги вищезазначене, висновки податкового органу про порушення позивачем вимог податкового законодавства є протиправними, у зв`язку із чим, у відповідача були відсутні підстави для прийняття оскаржуваного рішення.

Ухвалою суду від 10.07.2019 відкрито загальне позовне провадження та призначено підготовче засідання на 05.08.2019.

05.08.2019 до суду від представника відповідача надійшов відзив на позов (вх. №32372), в якому представник відповідача позовні вимоги не визнає, зокрема зазначає, що під час проведення перевірки податковим органом встановлено, що контрагент позивача - ТОВ Група промислового ремонту (код за ЄДРПОУ 39725360) виписував (оформлював) первинні документи щодо реалізації товарів на адресу ТОВ ТАРА без їх реального здійснення. Фактично постачання товарів не відбувалось, а оформлювались лише документи, з метою формування податкового кредиту з податку на додану вартість, що приводить до ухилення від сплати податку до бюджету. Згідно баз даних Державної фіскальної служби України, зокрема, ІС ПОДАТКОВИЙ БЛОК , Архіву електронної звітності, Єдиний реєстр податкових накладних, ВЕБ-САЙТ ГУ ДФС України та інші бази даних Державної фіскальної служби встановлена відсутність придбання по ланцюгу товарів (робіт та послуг), що були реалізовані ТОВ Група промислового ремонту на адресу ТОВ ТАРА . Таким чином, перевіркою повноти визначення податкового кредиту за лютий 2019 року по взаємовідносинам з постачальником ТОВ Група промислового ремонту встановлено порушення: п.п.14.1.36, п.п.14.1.181, п.п.14.1.231 п.14.1 ст.14, п.198.1, п.198.2, п.198.3, п.198.6 ст.198, п.201.10 Податкового кодексу України внаслідок чого підприємством завищено податковий кредит на 37730 грн. Враховуючи викладене, ТОВ Група промислового ремонту не могло фактично здійснити господарські операції на користь ТОВ ТАРА , що вказує на формування ТОВ ТАРА податкового кредиту з ПДВ за рахунок надходження товарів з джерела невідомого походження. Таким чином, відповідач, як суб`єкт владних повноважень, прийнявши оскаржуване податкове повідомлення-рішення, вважає, що діяв відповідно до вимог чинного законодавства та у межах наданих органам ДФС прав, а тому просить у задоволенні позову відмовити у повному обсязі.

05.08.2019 у підготовчому засіданні оголошено перерву до 03.09.2019.

Протокольною ухвалою суду від 03.09.2019 закрито підготовче провадження та призначений судовий розгляд справи по суті на 03.09.2019.

03.09.2019 у судовому засіданні оголошено перерву до 24.09.2019.

24.09.2019 до суду від представника позивача надійшло клопотання про розгляд справи у порядку письмового провадження. Представник відповідача проти задоволення клопотання не заперечує, про що свідчить відповідна відмітка на клопотанні.

Відповідно до ч. 2 ст. 193 КАС України, суд розглядає справу по суті протягом тридцяти днів з дня початку розгляду справи по суті.

Суд, оцінивши наявні у справі докази у їх сукупності, встановив наявність достатніх підстав для прийняття законного та обґрунтованого рішення у справі.

Розглянувши матеріали справи, судом встановлені наступні обставини.

ТОВ Тара (код ЄДРПОУ 19273338) є юридичною особою, яка зареєстрована 19.06.1998 за №11011200000000431, про що свідчить Витяг з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців (а.с.130).

У період з 24.04.2019 по 11.05.2019, на підставі направлення № 847 від 23.04.2019, наказу від 18.04.2019 №1442, відповідно до відповідно до пп. 20.1.4 п. 20.1 ст. 20 та пп.75.1.2. п. 75.1 ст. 75, пп. 78.1.8 п. 78.1 ст. 78 Податкового кодексу України, фахівцями відповідача проведена документальна планова виїзна перевірка ТОВ Тара з питань достовірності нарахування від`ємного значення з податку на додану вартість за лютий 2019 року (податкова декларація з податку на додану вартість від 19.03.2019 № 9049993015), за результатом якої складено Акт від 17.05.2019 №285/08-01-12-02/19273338 (а.с.10-43).

У висновках до акту перевірки зазначено, що перевіркою ТОВ Тара в податковій звітності з ПДВ за лютий 2019 від`ємного значення різниці між сумою податкового зобов`язання та сумою податкового кредиту поточного звітного (податкового) періоду (p. 19) у сумі 5 834 976,00 грн. та від`ємного значення з податку на додану вартість, що підлягає бюджетному відшкодуванню на рахунок платника у банку (р. 20.2.1) у сумі 5 834 976,00 грн. встановлено порушення п.п.14.1.36, п.п. 14.1.181, п.п.14.1.231 п.14.1 ст.14, п.198.1, п.198.2, п.198.3, п.198.6 ст.198, п. 200.1 ст. 200, п.п. б) п. 200.4 ст.200, п. 201.1, п.201.4, п. 201.10 ст. 201 Податкового кодексу України, в результаті чого:

- завищено від`ємне значення різниці між сумою податкового зобов`язання та сумою податкового кредиту поточного звітного (податкового) періоду (р. 19) на суму 37730 грн.,

- завищено від`ємне значення з податку на додану вартість, що підлягає бюджетному відшкодуванню на рахунок платника у банку (р. 20.2.1) на суму 37730 грн.

30.05.2019, відповідно до п. 86.7 ст. 86 Податкового кодексу України ТОВ Тара подані заперечення вих. № 204 від 30.05.2019 до акту перевірки разом із додатковими документами, які спростовували висновки акту перевірки (а.с.56-60).

Листом від 12.06.2019 № 33401/10/12-02-08, ГУ ДФС у Запорізькій області надано відповідь, якою висновок акту перевірки від 17.05.2019 №285/08-01-12-02/19273338 залишено без змін (а.с.61-78).

Висновки акту перевірки від 17.05.2019 №285/08-01-12-02/19273338 обґрунтовані тим, що проведеною перевіркою не підтверджено реальність здійснення господарських операцій постачальником ТОВ Група промислового ремонту на адресу позивача. За результатами проведеної перевірки встановлено, що контрагент ТОВ Група промислового ремонту виписував (формував) первинні документи щодо реалізації товарів на адресу позивача без їх реального здійснення. Фактично постачання товарів не відбулось, а формувались лише документи, з метою формування податкового кредиту з ПДВ, що приводить до ухилення від сплати податку до бюджету. Враховуючи викладене, ТОВ Група промислового ремонту не могло фактично здійснити господарські операції на адресу ТОВ Тара , що вказує на формування ТОА Тара податкового кредиту з ПДВ за рахунок надходження товарів з джерела невідомого походження.

На підставі акту перевірки від 17.05.2019 №285/08-01-12-02/19273338, відповідачем винесено податкове повідомлення-рішення форми В1 №0008731202 від 14.06.2019, яким позивачу зменшено бюджетне відшкодування з ПДВ на 37730,00 грн. та застосовано штрафні (фінансові) санкції 9432,50 грн. (а.с.79).

Вважаючи прийняте відповідачем рішення протиправним, позивач звернувся до суду із позовом про його скасування.

Ураховуючи викладене, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, суд вважає позовні вимоги такими, що підлягають задоволенню з наступних підстав.

Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів регулює Податковий кодекс України №2755-VI від 02.12.2010 (далі - ПК України). Зокрема ПК України визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов`язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов`язки їх посадових осіб під час адміністрування податків, а також відповідальність за порушення податкового законодавства (абз. 1 п. 1.1 ст. 1 ПК України).

Згідно з пп. 14.1.36 п. 14.1 ст. 14 ПК України, господарська діяльність - діяльність особи, що пов`язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.

Пунктом 44.1 ст.44 ПК України передбачено, що для цілей оподаткування платники податків зобов`язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов`язаних з визначенням об`єктів оподаткування та/або податкових зобов`язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов`язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Відповідно до пп. 14.1.181 п. 14.1 ст. 14 ПК України, податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов`язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Згідно з п. 198.3 ст. ст. 198 ПК України, податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв`язку з:

придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг;

придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті.

Нарахування податкового кредиту здійснюється незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Відповідно до п. 198.6 ст. 198 ПК України, не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв`язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені зареєстрованими в Єдиному реєстрі податкових накладних податковими накладними/розрахунками коригування до таких податкових накладних чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

У разі коли на момент перевірки платника податку контролюючим органом суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними у абзаці першому цього пункту документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу. Податкові накладні, отримані з Єдиного реєстру податкових накладних, є для отримувача товарів/послуг підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту. У разі якщо платник податку не включив у відповідному звітному періоді до податкового кредиту суму податку на додану вартість на підставі отриманих податкових накладних, зареєстрованих в Єдиному реєстрі податкових накладних, таке право зберігається за ним протягом 365 календарних днів з дати складення податкової накладної.

Суми податку, сплачені (нараховані) у зв`язку з придбанням товарів/послуг, зазначені в податкових накладних/розрахунках коригування до таких податкових накладних, зареєстрованих в Єдиному реєстрі податкових накладних з порушенням терміну реєстрації, відносяться до податкового кредиту за звітний податковий період, в якому зареєстровано податкові накладні/розрахунки коригування в Єдиному реєстрі податкових накладних, але не пізніше: ніж через 365 календарних днів з дати складення податкових накладних/розрахунків коригування до таких податкових накладних; для платників податку, що застосовують касовий метод, - ніж через 60 календарних днів з дати списання коштів з банківського рахунка платника податку;

Відповідно до п. 200.1 ст. 200 ПК України, сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов`язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду.

Згідно з п. 201.10 ст. 201 ПК України, при здійсненні операцій з постачання товарів/послуг платник податку - продавець товарів/послуг зобов`язаний в установлені терміни скласти податкову накладну, зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних та надати покупцю за його вимогою.

Податкова накладна, складена та зареєстрована в Єдиному реєстрі податкових накладних платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, є для покупця таких товарів/послуг підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Податкова накладна та/або розрахунок коригування до неї, складені та зареєстровані після 1 липня 2017 року в Єдиному реєстрі податкових накладних платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, є для покупця таких товарів/послуг достатньою підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту, та не потребує будь-якого іншого додаткового підтвердження.

Податкові накладні, які не надаються покупцю, а також податкові накладні, складені за операціями з постачання товарів/послуг, які звільнені від оподаткування, підлягають реєстрації в Єдиному реєстрі податкових накладних.

Підтвердженням продавцю про прийняття його податкової накладної та/або розрахунку коригування до Єдиного реєстру податкових накладних є квитанція в електронному вигляді у текстовому форматі, яка надсилається протягом операційного дня.

З метою отримання податкової накладної/розрахунку коригування, зареєстрованих в Єдиному реєстрі податкових накладних, покупець надсилає в електронному вигляді запит до Єдиного реєстру податкових накладних, за яким отримує в електронному вигляді повідомлення про реєстрацію податкової накладної/розрахунку коригування в Єдиному реєстрі податкових накладних та податкову накладну/розрахунок коригування в електронному вигляді. Такі податкова накладна/розрахунок коригування вважаються зареєстрованими в Єдиному реєстрі податкових накладних та отриманими покупцем.

Покупцю товарів/послуг податкова накладна/розрахунок коригування можуть бути надані продавцем таких товарів/послуг в електронній формі з дотриманням вимог законодавства щодо електронного документообігу та електронного цифрового підпису.

З метою отримання продавцем зареєстрованого в Єдиному реєстрі податкових накладних розрахунку коригування, що підлягає реєстрації в Єдиному реєстрі податкових накладних покупцем, такий продавець надсилає в електронному вигляді запит до Єдиного реєстру податкових накладних, за яким отримує в електронному вигляді повідомлення про реєстрацію розрахунку коригування в Єдиному реєстрі податкових накладних та розрахунок коригування в електронному вигляді. Такий розрахунок коригування вважається зареєстрованим в Єдиному реєстрі податкових накладних та отриманими продавцем.

Датою та часом надання податкової накладної та/або розрахунку коригування в електронному вигляді до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну податкову і митну політику, є дата та час, зафіксовані у квитанції.

Якщо надіслані податкові накладні/розрахунки коригування сформовано з порушенням вимог, передбачених пунктом 201.1 цієї статті та/або пунктом 192.1 статті 192 цього Кодексу, а також у разі зупинення реєстрації податкової накладної/розрахунку коригування відповідно до пункту 201.16 цієї статті, протягом операційного дня продавцю/покупцю надсилається квитанція в електронному вигляді у текстовому форматі про неприйняття їх в електронному вигляді або зупинення їх реєстрації із зазначенням причин.

Помилки в реквізитах, визначених пунктом 201.1 цієї статті (крім коду товару згідно з УКТ ЗЕД), які не заважають ідентифікувати здійснену операцію, її зміст (товар/послугу, що постачаються), період, сторони та суму податкових зобов`язань, не можуть бути причиною неприйняття податкових накладних у електронному вигляді.

Квитанція про зупинення реєстрації податкової накладної/розрахунку коригування надсилається одночасно продавцю та покупцю платнику податку.

Якщо протягом операційного дня не надіслано квитанції про прийняття або неприйняття, або зупинення реєстрації податкової накладної/розрахунку коригування, така податкова накладна вважається зареєстрованою в Єдиному реєстрі податкових накладних.

Реєстрація податкових накладних та/або розрахунків коригування до податкових накладних у Єдиному реєстрі податкових накладних повинна здійснюватися з урахуванням граничних строків:

для податкових накладних/розрахунків коригування до податкових накладних, складених з 1 по 15 календарний день (включно) календарного місяця, - до останнього дня (включно) календарного місяця, в якому вони складені;

для податкових накладних/розрахунків коригування до податкових накладних, складених з 16 по останній календарний день (включно) календарного місяця, - до 15 календарного дня (включно) календарного місяця, наступного за місяцем, в якому вони складені.

У разі порушення таких строків застосовуються штрафні санкції згідно з цим Кодексом.

Платник податку має право зареєструвати податкову накладну та/або розрахунок коригування в Єдиному реєстрі податкових накладних, в якій загальна сума податку не перевищує суму, обчислену відповідно до пункту 200-1.3 статті 200-1 цього Кодексу протягом 365 календарних днів, що наступають за датою виникнення податкових зобов`язань, відображених у відповідних податкових накладних та/або розрахунках коригування. У разі якщо реєстрація податкової накладної/розрахунку коригування у Єдиному реєстрі податкових накладних зупинена в порядку, визначеному в пункті 201.16 цієї статті, реєстрація таких податкових накладних/розрахунку коригування в Єдиному реєстрі податкових накладних здійснюється з урахуванням особливостей, визначених у підпункті 201.16.4 пункту 201.16 цієї статті. У разі зупинення реєстрації податкової накладної/розрахунку коригування в Єдиному реєстрі податкових накладних згідно з пунктом 201.16 цієї статті перебіг зазначеного строку переривається на період зупинення їх реєстрації та відновлюється з дня припинення процедури зупинення їх реєстрації згідно з підпунктом 201.16.4 пункту 201.16 цієї статті.

Якщо сума, визначена відповідно до пункту 200-1.3 статті 200-1 цього Кодексу, є меншою, ніж сума податку в податковій накладній та/або розрахунок коригування, які платник повинен зареєструвати в Єдиному реєстрі податкових накладних, то платник зобов`язаний перерахувати потрібну суму коштів із свого поточного рахунку на свій рахунок в системі електронного адміністрування податку на додану вартість.

Порядок ведення Єдиного реєстру податкових накладних встановлюється Кабінетом Міністрів України. Покупець має право звіряти дані отриманої податкової накладної на відповідність із даними Єдиного реєстру податкових накладних.

Відсутність факту реєстрації платником податку - продавцем товарів/послуг податкових накладних в Єдиному реєстрі податкових накладних не дає права покупцю на включення сум податку на додану вартість до податкового кредиту та не звільняє продавця від обов`язку включення суми податку на додану вартість, вказаної в податковій накладній, до суми податкових зобов`язань за відповідний звітний період.

Виявлення розбіжностей даних податкової декларації та даних Єдиного реєстру податкових накладних є підставою для проведення контролюючими органами документальної позапланової виїзної перевірки продавця та у відповідних випадках покупця товарів/послуг.

У разі допущення продавцем товарів/послуг помилок при зазначенні обов`язкових реквізитів податкової накладної, передбачених пунктом 201.1 статті 201 цього Кодексу, та/або порушення продавцем/покупцем граничних термінів реєстрації в Єдиному реєстрі податкових накладних (крім податкових накладних/розрахунків коригування, реєстрація яких зупинена згідно з пунктом 201.16 цієї статті) податкової накладної та/або розрахунку коригування покупець/продавець таких товарів/послуг має право додати до податкової декларації за звітний податковий період заяву із скаргою на такого продавця/покупця. Таке право зберігається за ним протягом 365 календарних днів, що настають за граничним терміном подання податкової декларації за звітний (податковий) період, у якому не надано податкову накладну або допущено помилки при зазначенні обов`язкових реквізитів податкової накладної та/або порушено граничні терміни реєстрації в Єдиному реєстрі податкових накладних. До заяви додаються копії товарних чеків або інших розрахункових документів, що засвідчують факт сплати податку у зв`язку з придбанням таких товарів/послуг, або копії первинних документів, складених відповідно до Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні , що підтверджують факт отримання таких товарів/послуг.

Протягом 90 календарних днів з дня надходження такої заяви із скаргою з урахуванням вимог, встановлених підпунктом 78.1.9 пункту 78.1 статті 78 цього Кодексу, контролюючий орган зобов`язаний провести документальну перевірку зазначеного продавця для з`ясування достовірності та повноти нарахування ним зобов`язань з податку за такою операцією.

Податкова накладна, що містить помилки в реквізитах, визначених пунктом 201.1 цієї статті (крім коду товару згідно з УКТ ЗЕД), які не заважають ідентифікувати здійснену операцію, її зміст (товар/послугу, що постачаються), період, сторони та суму податкових зобов`язань, є підставою для віднесення покупцем сум податку до податкового кредиту.

Таким чином, податковий кредит для цілей визначення об`єкта оподаткування податком на додану вартість має бути підтверджений належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку та відповідно витрат платника податків. Податкова накладна є документом, який підтверджує факт сплати покупцем ПДВ у ціні товару. Як свідчать матеріали справи, зауважень до податкових накладних у контролюючого органу не було.

Суд зазначає, що, відповідно до ч.2 ст.74 КАС України, обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Статтею 1 Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні (далі - Закон № 996-ХІV) визначено, що первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення, а його статтею 3 передбачено, що бухгалтерський облік є обов`язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.

Відповідно до ч.1 ст. 9 Закону № 996-ХІV, підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.

Необхідність підтвердження господарських операцій первинними документами визначена також в пп.1.2 п.1, пп.2.1 п.2 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України № 88 від 24.05.1995, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 05.06.1995 за № 168/704 (далі - Положення), первинні документи - це письмові свідоцтва, що фіксують та підтверджують господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації на їх проведення.

Відповідно до ч. 2 ст. 9 вказаного Закону та п.2.4 Положення, первинні документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях та повинні мати такі обов`язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Згідно з п.2.15 та п.2.16 вищевказаного Положення, забороняється приймати до виконання первинні документи на операції, що суперечать законодавчим та нормативним актам.

Таким чином, для надання юридичної сили і доказовості первинні документи повинні бути складені відповідно до вимог чинного законодавства та не порушувати публічний порядок. Крім того, будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції. Якщо ж фактичного здійснення господарської операції не було, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені чинним законодавством.

Згідно з ст. 1 Закону № 996-ХІV, господарською операцією є дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов`язань, власному капіталі підприємства. Таким чином, визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

З урахуванням викладеного, для підтвердження даних податкового обліку можуть братися до уваги лише ті первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції дії або події, що спричинили реальні зміни в структурі активів та зобов`язань, власному капіталі підприємства, тобто майновому стані платника податків.

Так, судом встановлено та матеріалами справи підтверджено, що ТОВ Тара (Покупець) та ТОВ Група промислового ремонту (Постачальник) укладено договір поставки №08/01-19 від 08.01.2019, за умовами якого Постачальник зобов`язується поставити та передати у власність Покупця інструмент, а Покупець зобов`язується сплатити вартість товару та прийняти його у Постачальника. Асортимент, кількість та ціна товару узгоджується сторонами та вказується у документах на відвантажування товару. Загальна сума договору це загальна вартість товару, переданого продавцем покупцю, яка визначається підсумовуванням вартості товару, зазначеного у відповідних видаткових накладних (а.с.89).

У лютому 2019 року позивачем за вказаним договором до складу податкового кредиту віднесено ПДВ за операціями з придбання товару (фреза черв`ячна, фреза кінцева) на суму 37730,00 грн. за податковими накладними, виписаними ТОВ Група промислового ремонту (постачальник).

На підтвердження фактичного здійснення господарських операцій за вказаним договором позивачем надано: видаткові накладні, рахунки-фактури, платіжні доручення, товарно-транспортні накладні, податкові накладні, декларації про прийняття вантажу, детальний перелік яких зазначений в акті перевірки.

Продукцію оприбутковано на склад позивача, що підтверджено картками складського обліку та використано у власній господарській діяльності, про що свідчать накладні на внутрішнє переміщення, акти списання відповідної продукції та оборотно-сальдові відомості по рахунку: 22 (фрагмент) ТМЦ; місця зберігання ТМЦ: МБП та інші.

Операції відображені у бухгалтерському обліку у періоді лютий 2019 року.

Виходячи зі специфіки укладених між позивачем та його контрагентом договору №08/01-19 від 08.01.2019, як предмета господарських операцій, надані позивачем документи є достатнім доказом підтвердження фактичного виконання зазначених вище господарських операцій.

З наданих позивачем первинних документів можливо встановити суть та зміст господарських операцій, вказані документи підтверджують фактичне здійснення господарської діяльності підприємства.

Таким чином, реальність господарської операції, рух активів та зміни майнового стану платника податків повністю підтверджуються первинними та іншими документами, які надані позивачем до матеріалів справи. Вказані документи не мають дефектів форми, змісту або походження, відповідають вимогам Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні , п. 201.1, п. 201.8 ст. 201 Податкового кодексу України, пункту 2.4 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженому наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 №88, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 05.06.1995 за № 168/704.

До того ж, сама по собі наявність або відсутність окремих документів, а так само помилки у їх оформленні не є підставою для висновків про відсутність господарської операції, якщо з інших даних вбачається, що фактичний рух активів або зміни у власному капіталі чи зобов`язаннях платника податків у зв`язку з його господарською діяльністю мали місце. Водночас наявність формально складених, але недостовірних первинних документів, відповідність яких фактичним обставинам спростована належними доказами, не є безумовним підтвердженням реальності господарської операції.

Що стосується оформлення товарно-транспортних накладних, то Правила перевезення вантажів автомобільним транспортом в Україні, затверджені наказом Міністерства транспорту України від 14.10.1997 № 363, на які посилається податковий орган, були видані на виконання Програми заходів щодо забезпечення збереження вантажів, захисту їх від розкрадань і безпеки пасажирів на транспорті, затвердженої постановою КМУ від 05.01.95 № 710. Програма розроблена відповідно до Державної програми боротьби зі злочинністю, затвердженої Постановою ВРУ від 25.06.1993 на виконання рішення Координаційного комітету по боротьбі з корупцією та організованою злочинністю від 18.02.1994. Отже, сфера застосування Правил перевезення вантажів автомобільним транспортом в Україні, затверджених наказом Міністерства транспорту України від 14.10.1997 № 363, не пов`язана з визначенням правил ведення платником податку податкового та бухгалтерського обліку в частині прийняття - передачі товарно-матеріальних цінностей. Отже, відсутність певних реквізитів в товарно-транспортній накладній або її відсутність є лише порушенням Правил перевезень автомобільним транспортом з боку перевізника, яке не пов`язане з дотриманням вимог податкового законодавства товариством.

Разом з цим, Верховний Суд у постанові від 12.06.2018 у справі №815/3310/17 (касаційне провадження №К/9901/49561/18) зазначив, що товарно-транспортна накладна призначена для обліку руху товарно-матеріальних цінностей та розрахунків за їх перевезення автомобільним транспортом, тобто товарно-транспортна накладна є доказом, який підтверджує факт надання/отримання транспортних послуг.

За таких обставин підстави для не включення сум ПДВ по таких податкових накладних до складу податкового кредиту позивача відсутні.

Таким чином, суд дійшов висновку, що наявність первинних документів є достатньою підставою для відображення вказаних операцій в бухгалтерському обліку, а оскільки дані податкового обліку базуються на даних бухгалтерського обліку, висновок відповідача щодо незаконності віднесення сум податку на додану вартість, сплачених позивачем контрагенту у ціні придбаних послуг, є необґрунтованим, що виключає наявність підстав для висновку про відсутність фактичного здійснення господарських операцій.

Щодо посилань в Акті перевірки на відсутність реальної можливості здійснення поставок товару через відсутність у постачальників контрагентів позивача майна, трудових ресурсів, виробничо-складських приміщень, технічного персоналу, основних фондів, виробничих активів та іншого майна, які економічно необхідні для здійснення господарських операцій у зазначених обсягах, що свідчить про відсутність необхідних умов для реального настання результатів відповідної господарської діяльності, що було встановлено з наданої податкової інформації, суд вважає такими, що не можуть бути підставою для позбавлення позивача права на податковий кредит з тих підстав, що згідно статті 61 Конституції України юридична відповідальність особи має індивідуальний характер. Нормативними актами України не передбачена відповідальність юридичної особи за зобов`язаннями іншої юридичної особи, в тому числі за податковими зобов`язаннями.

Так, відсутність у контрагентів позивача матеріальних та трудових ресурсів не виключає можливості реального виконання ним господарської операції та не свідчить про одержання необґрунтованої податкової вигоди покупцем, оскільки залучення працівників є можливим за договорами цивільно-правового характеру, аутсорсингу та аутстафінгу (оренда персоналу).

Вказана позиція висловлена Верховним судом у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду у справі №1570/4299/12.

Суд звертає увагу відповідача, що Податковий кодекс України не ставить право на податковий кредит в залежність від обов`язкового підтвердження декларування відповідної суми податкових зобов`язань контрагентом. Податок на додану вартість є непрямим податком і сплачується при придбання товару (послуги) не безпосередньо до бюджету, а постачальнику товарів (послуг). І лише у такого постачальника товару (послуг), який у складі вартості придбаного товару (послуги) отримав податок на додану вартість, виникають зобов`язання стосовно сплати податку до бюджету. При цьому, покупець товарів (послуг) не може нести відповідальність за постачальника.

Дана позиція відповідає практиці Верховного Суду України у подібних правовідносинах (постанова від 11.12.2007, справа № 21-137во06), де ВСУ дійшов висновку про те, що у разі невиконання контрагентом зобов`язання зі сплати податку до бюджету, відповідальність та негативні наслідки настають саме щодо цієї особи. Ця обставина не є підставою для позбавлення платника ПДВ права на його відшкодування у разі, коли цей платник виконав усі передбачені законом умови щодо отримання такого відшкодування та має необхідні документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту.

В акті перевірки контролюючим органом зазначено, що аналізом задекларованих податкових накладних встановлено невідповідність придбаних контрагентами товарів товарам, придбаним позивачем. Однак, при проведенні вказаного аналізу контролюючий орган обмежився лише операціями контрагента позивача за період виписування позивачу податкових накладних та не з`ясував можливість придбання такого товару в іншому періоді.

В свою чергу посилання податкового органу на недоведеність факту постачання та придбання позивачем товару, у зв`язку із неможливістю встановлення походження такого товару за ланцюгом постачання за так званим розривом ланцюга постачання та формування податкового кредиту за рахунок підміни товару, на думку суду, протирічить принципу індивідуальної відповідальності, закріплений ст. 61 Конституції України.

Разом з цим, позивач не зобов`язаний та не має об`єктивної можливості під час придбання товару у контрагента встановлювати його походження, а тому не може нести відповідальність з урахуванням таких обставин діяльності контрагента.

Окрім того, позивач позбавлений можливості впливати на його контрагентів в частині здійснення ними господарської діяльності в рамках чинного законодавства України, зокрема і в частині своєчасної подачі до контролюючих органів податкової звітності.

Постановами Верховного суду від 07.03.2018 у справі № 804/3420/169 та від 23.05.2018 у справі № 804/2551/13-а встановлено, що відсутність товарів по ланцюгу постачання не є доказом нереальності господарських операцій. Правовідносини контрагентів із третіми особами у ланцюгах постачання, з якими позивач не вступав у господарські відносини, самі по собі, за відсутності інших об`єктивних та підтверджених даних про порушення позивачем податкового законодавства, не можуть бути самостійною та достатньою підставою для висновку про нереальність господарських взаємовідносин.

Обґрунтування податковим органом своїх висновків про нереальність господарської операції на підставі інформаційних баз даних є невмотивованими, оскільки у своїй діяльності відповідач повинен керуватися Конституцією України, Податковим кодексом України, законами України, іншими нормативними актами, відповідно до яких об`єктом документальної перевірки є первинні документи, які використовуються в бухгалтерському і податковому обліку і пов`язані з нарахуванням і сплатою податків та зборів, тоді коли інформаційні бази даних податкового органу не є об`єктом документальної перевірки та не є належними доказами.

Разом з цим, Верховний Суд у постанові від 29.03.2019 №808/3412/16 (касаційне провадження №К/9901/41648/18) дійшов висновку, що норми податкового законодавства не ставлять у залежність достовірність даних податкового обліку платника податків від дотримання податкової дисципліни його контрагентами, якщо цей платник (покупець) мав реальні витрати у зв`язку з придбанням товарів (робіт, послуг), призначених для використання у його господарській діяльності. Порушення певними постачальниками товару (робіт, послуг) у ланцюгу постачання вимог податкового законодавства чи правил ведення господарської діяльності не може бути підставою для висновку про порушення покупцем товару (робіт, послуг) вимог закону щодо формування об`єкта оподаткування податком на прибуток, витрат та податкового кредиту, тому платник податків (покупець товарів (робіт, послуг)) не повинен зазнавати негативних наслідків, зокрема у вигляді позбавлення права на формування витрат та податкового кредиту, за можливу неправомірну діяльність його контрагентів за умови, якщо судом не встановлено фактів, які свідчать про обізнаність платника податків щодо такої поведінки контрагентів та злагодженість дій між ними (пункт 14 постанови ВС).

Крім того, позивач не може нести відповідальність за невиконання його контрагентами своїх зобов`язань, адже платник не наділений повноваженнями податкового контролю для виконання функцій, покладених на податкові органи, а тому не може володіти інформацією відносно виконання контрагентом податкових зобов`язань.

Неприпустимість притягнення до відповідальності одного суб`єкта господарювання за неправомірні дії іншого підтверджується практикою Європейського Суду з прав людини. Так, в пункті 7.1 рішення у справі Булвес АД проти Болгарії Європейський Суд з прав людини дійшов такого висновку: ...Суд вважає, що компанія-заявник не повинна нести відповідальність за наслідки невиконання постачальником його обов`язків щодо своєчасного декларування ПДВ і, як наслідок, сплачувати ПДВ повторно разом із пенею. Суд вважає, що такі вимоги прирівнюються до надзвичайного обтяження для компанії-заявника, що порушило справедливий баланс, який повинен був підтримуватися між вимогами загальних інтересів та вимогами захисту права власності.

Вищенаведений висновок Європейський Суд з прав людини повторно підтвердив у рішенні по справі Бізнес Сепорт Сентре проти Болгарії , пунктом 23 якого зазначено, що у разі виявлення податковими органами невиконання постачальником своїх обов`язків як платника ПДВ, вони могли б розпочати податкову перевірку цього постачальника, з тим щоб стягнути з нього належні платежі та штрафні санкції. Утім, як зазначив Суд, прямого впливу на оподаткування організації-заявника (Бізнес Сепорт Сентре) це не мало б.

Отже, Європейський Суд з прав людини чітко визначає правило індивідуальної відповідальності платника податків. Тобто, добросовісний платник податків не має зазнавати негативних наслідків через порушення законодавства його контрагентом.

У разі наявності у державних органів інформації про зловживання в системі оподаткування конкретною компанією, вони повинні застосовувати відповідні заходи саме до цього суб`єкта, а не розповсюджувати негативні наслідки на інших осіб при відсутності зловживання з їх боку (Рішення Європейського суду з прав людини від 09.01.2007 у справі Інтерсплав проти України).

Рішення Європейського Суду з прав людини згідно з ст. 17 Закону України Про виконання рішень та застосування практики Європейського Суду з прав людини мають в Україні значення джерела права.

Оцінюючи згадані документи в сукупності та кожен зокрема суд вважає, що такі не дають підстав для сумніву щодо реальності здійснення вищенаведених операцій або висновку про їх нездійснення. Таким чином, висновок контролюючого органу про безтоварний характер спірних операцій є передчасним, оскільки цей висновок не відповідає фактам, покладеним в його основу. Так, законодавцем презюмується реальність оподатковуваних операцій та витрат платника податку, а також достовірність документів податкового обліку, доки податковим органом це не спростовано належними та допустимими доказами. Викладені обставини та факти не відповідають таким ознакам, позаяк мають характер припущень.

Ці обставини вироком суду або постановою слідчого у кримінальній справі не були встановлені, а лише, як зазначено у Акті перевірки, витікають із отриманої податкової інформації щодо контрагентів позивача та його вже контрагентів.

Ураховуючи вищевикладене, суд вважає, що висновки про порушення позивачем податкового законодавства, зроблені відповідачем в Акті перевірки, є необґрунтованими та недоведеними, у зв`язку з чим спірне рішення контролюючого органу, прийняте відповідачем на підставі встановлених Актом порушень, є протиправним та підлягає скасуванню.

У відповідності до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною другою статті 2 КАС України встановлено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5)добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Згідно з частинами першою та другою статті 9 КАС України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог.

Відповідно до частин першої, другої статті 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Суд, відповідно до статті 90 КАС України, оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Отже, виходячи з заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, суд дійшов висновку, що відповідач, як суб`єкт владних повноважень, не надав суду доказів, які спростовували б доводи позивача, а відтак, не довів правомірності свого рішення, а тому заявлені позивачем вимоги є такими, що підлягають задоволенню.

Відповідно до приписів частини першої статті 139 КАС України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав стороною у справі, або якщо стороною у справі виступала його посадова чи службова особа.

Оскільки суб`єктом владних повноважень у справі було Головне управління ДФС у Запорізькій області, то з бюджетних асигнувань цього органу повинні бути присуджені позивачу судові витрати зі сплати судового збору, документально підтверджені у сумі 1921,00 грн.

Разом з цим, 03.09.2019 до суду від представника позивача надійшло клопотання про залучення доказів на підтвердження вартості понесених позивачем витрат. Зазначене клопотання отримано представником відповідача - 03.09.2019, що підтверджується відповідною відміткою на клопотанні.

У зазначеному клопотанні позивач просить суд стягнути на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань відповідача понесені позивачем судові витрати на професійну правничу допомогу, надану адвокатським бюро Пузія Олексія Вікторовича, у розмірі 8500,00 грн.

Представник відповідача заперечив проти клопотання щодо стягнення судових витрат. На обґрунтування заперечень зазначив, що позивач просить відшкодувати витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 8500,00 грн., тоді ж як судовий збір за розгляд справи у Запорізькому окружному адміністративному суді склав 1921,00 грн., що навіть менше ніж послуги адвоката по даній справі. Крім того, вказуючи на прийняття участі адвоката у судовому засіданні 03.09.2019, необхідно зауважити, що дане засідання оцінено в 2000,00 грн., тоді ж як засідання яке відбувалось 05.08.2019 оцінене в 1000,00 грн. Звідки саме таке ціноутворення і чому саме так було розцінено засідання не зрозуміло. А також зазначає, що засідання 05.08.2019 не відбувалось, та було відкладено на 03.09.2019, оскільки позивачем не було отримано відповідь на позов та позивач не міг надати свій відзив на відповідь. Отже фактично стороною були понесені лише витрати пов`язані із прибуттям адвоката до суду, які відповідно до ст. 135 КАС України несуть сторони. Щодо стягнення витрат адвоката за підготовку відповіді на відзив у розмірі 2000 грн., даний документ повторює доводи адміністративного позову та не містить кардинально нових доводів або доказів. Звертає увагу суду на той факт, що акти приймання - передачі послуг на правничу допомогу від 03.09.2019 не містить розшифрування наданих послуг, тобто не зазначено час витрачений на зазначені дії, відсутній детальний опис робіт (наданих послуг) та здійснених витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги у справі. З урахуванням вищезазначеного просить відмовити у задоволенні заяви.

Частиною 1 ст.132 КАС України встановлено, що судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Частинами 1 та 2 ст.16 КАС України встановлено, що учасники справи мають право користуватися правничою допомогою.

Представництво в суді, як вид правничої допомоги, здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом.

Відповідно до вимог ст.134 КАС України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.

Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:

1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);

2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);

3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;

4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини п`ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Відповідно до ст. 30 Закону України Про адвокатуру та адвокатську діяльність , гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги.

З метою отримання професійної правничої допомоги позивачем було укладено з адвокатським бюро Пузія Олексія Вікторовича договір про надання правової допомоги від 21.06.2019.

Цим договором (п. 2.1) передбачено, що безпосереднє представництво інтересів позивача від імені Бюро за цим договором здійснює адвокат Пузій Олексій Вікторович.

За умовами п. 2.1 цього договору, винагорода (гонорар) за надання правової допомоги по даному Договору визначена сторонами наступним чином:

- підготовка позовної заяви - 3000,00 грн.;

- представництво інтересів в судових засіданнях в Запорізькому окружному адміністративному суді - 2500,00 грн. (за один судо/день);

- підготовка клопотань, письмових пояснень, відповідей, та інших заяв по суті справи та заяв з процесуальних питань - 2000,00 грн. за один документ.

Вартість наданих адвокатських послуг відповідає розміру гонорару за надання аналогічних послуг адвокатів, яка склалася в Україні, що підтверджується рекомендованими (мінімальними) ставками адвокатського гонорару, які були затверджені рішенням Ради адвокатів Чернігівської області № 57 від 16.02.2018 та рішенням Ради адвокатів Харківської області № 17 від 21.03.2018. Зазначені рішення долучені до матеріалів справи.

Адвокатське бюро Пузія Олексія Вікторовича виставило рахунки на оплату послуг № 60 від 04.07.2019 на суму 3000,00 грн., № 78 від 31.07.2019 на суму 1000,00 грн., № 90 від 13.08.2019 на суму 2000,00 грн., № 93 від 28.08.2019 на суму 2500,00 грн.

Вказані послуги прийняті позивачем за Актом про прийняття наданих послуг від 03.09.2019 та оплачені позивачем, що підтверджується відповідними платіжними дорученнями, які містяться в матеріалах справи.

Суд зазначає, що адміністративний позов від 03.07.2019 підписано безпосередньо представником позивача, послугу щодо підготовки позовної заяви прийнято позивачем за відповідним Актом приймання-здачі послуг та оплачено відповідним платіжним дорученням, а відтак понесення витрат позивачем за вказану послугу підтверджується належним чином та підлягає відшкодуванню.

Щодо понесених судових витрат на представництво позивача у судових засіданнях, суд зазначає наступне.

На протязі розгляду справи №280/3244/19 судом засідання призначались на 05.08.2019 та 03.09.2019.

З огляду на тривалість судових засідань короткий проміжок часу, з урахуванням принципу справедливості суд вважає за необхідне присудити на користь позивача витрати на правову допомогу щодо участі у судових засіданнях суму у загальному розмірі 2000,00 грн.

Крім того, сума витрат на відповіді на відзив у розмірі 2000,00 грн. не є співмірною із складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг, із часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); із обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; із ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

З огляду на складність справи, з урахуванням принципу справедливості та рекомендованими (мінімальними) ставками адвокатського гонорару, які були затверджені рішенням Ради адвокатів Чернігівської області № 57 від 16.02.2018 та рішенням Ради адвокатів Харківської області № 17 від 21.03.2018, суд вважає за необхідне присудити на користь позивача витрати на правову допомогу щодо складання відповіді на відзив - 1000,00 грн.

Разом з цим, суд приймає до уваги позицію ЄСПЛ у справі Лавентс проти Латвії . Так, ЕСПЛ наголосив, що відшкодовуванню підлягають лише витрати, які мають розумний розмір.

Як зазначено ЄСПЛ у п.268 Рішення по справі East/West Alliance Limited проти України від 23.01.2014 (Заява № 19336/04): Згідно з практикою Суду, заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (див., наприклад, рішення у справі Ботацці проти Італії (Bottazzi v. Italy) [ВП], заява №34884/97, п.30, ECHR 1999-V). .

Аналогічну практику вирішення питання судових витрат застосовано ЄСПЛ у п.95 рішення у справі Баришевський проти України від 26.02.2015, пп.34-36 рішення у справі Гімайдуліна і інших проти України від 10.12.2009, п.80 рішення у справі Двойних проти України від 12.10.2006, п.88 рішення у справі Меріт проти України від 30.03.2004.

Правові позиції щодо розподілу витрат на професійну правничу допомогу адвоката викладені в постановах Верховного Суду від 15.05.2018 у справі №821/1594/17 (адміністративне провадження №К/9901/39873/18), від 08.05.2018 у справі №810/2823/17 (адміністративне провадження №К/9901/7937/18) від 05.09.2019 №826/841/17 (адміністративне провадження №К/9901/5157/19).

Отже, вимоги позивача щодо відшкодування витрат на правову допомогу у розмірі 8500,00 грн. підлягають частковому задоволенню в частині стягнення витрат на професійну правничу допомогу загальному розмірі 6000,00 грн.

Керуючись ст.ст.9, 139, 243-246 КАС України, суд,

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов Товариства з обмеженою відповідальністю Тара (72311, Запорізька область, м. Мелітополь, Каховське шосе, буд. 38, код ЄДРПОУ 19273338) до Головного управління ДФС у Запорізькій області (69107, м. Запоріжжя, пр. Соборний, буд. 166, код ЄДРПОУ 39396146) про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення, - задовольнити повністю.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення форми В1 від 14.06.2019 № 0008731202, яке винесено Головним управлінням ДФС у Запорізькій області.

Стягнути на користь Товариства з обмеженою відповідальністю Тара судовий збір у розмірі 1921,00 грн. (одна тисяча дев`ятсот двадцять одна гривня 00 копійок) за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДФС у Запорізькій області.

Стягнути на користь Товариства з обмеженою відповідальністю Тара витрати на професійну правничу допомогу у сумі 6000,00 грн. (шість тисяч гривень 00 копійок) за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДФС у Запорізькій області.

Рішення набирає законної сили відповідно до статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржено до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статтями 293-297 Кодексу адміністративного судочинства України.

Рішення у повному обсязі складено та підписано 26.09.2019.

Суддя Ю.В. Калашник