Постанова

від 26.09.2019 по справі 320/2974/19

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа № 320/2974/19 Суддя (судді) першої інстанції: Леонтович А.М.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26 вересня 2019 року м. Київ

Шостий апеляційний адміністративний суд у складі:

головуючого - судді Ключковича В.Ю.,

суддів Парінова А.Б.,

Беспалова О.О.,

за участю

секретаря судового засідання Кузьміної Ю.О.,

представника позивача Вірчака В.Г.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Головного управління ДФС у Київській області на ухвалу Київського окружного адміністративного суду від 18 червня 2019 року (суддя Леонтович А.М.) у справі за позовом Головного управління ДФС у Київській області до Голови ліквідаційної комісії товариства з обмеженою відповідальністю Науково-виробниче об`єднання Берком Мадіфурової Ольги Григорівни про визнання грошових вимог та зобов`язання включити вимоги до проміжного ліквідаційного балансу, -

В С Т А Н О В И В:

Головне управління ДФС у Київській області звернулося до Київського окружного адміністративного суду з позовом до Голови ліквідаційної комісії товариства з обмеженою відповідальністю Науково-виробниче об`єднання Берком Мадіфурової Ольги Григорівни, у якому просило:

- визнати вимоги ГУ ДФС у Київській області до ТОВ НВО Берком на загальну суму 248545,84 грн.;

- зобов`язати голову ліквідаційної комісії товариства з обмеженою відповідальністю Науково-виробниче об`єднання Берком Мадіфурову Ольгу Григорівну включити вимоги ГУ ДФС у Київській області до проміжного ліквідаційного балансу ТОВ НВО Берком на загальну суму 248545,84 грн.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 18 червня 2019 року відмовлено у відкритті провадження на підставі пункту 1 частини 1 статті 170 КАС України.; роз`яснено позивачеві, що повторне звернення тієї самої особи до адміністративного суду з адміністративним позовом з тих самих предмета і підстав та до того самого відповідача, як той, щодо якого постановлено ухвалу про відмову у відкритті провадження, не допускається.

Не погоджуючись із вказаною ухвалою, Головне управління ДФС у Київській області подало апеляційну скаргу, з підстав порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, неповного з`ясування судом обставин, що мають значення для справи, в якій просить скасувати ухвалу Київського окружного адміністративного суду від 18 червня 2019 року та направити справу на розгляд до Київського окружного адміністративного суду.

В апеляційній скарзі позивач зазначає, що контролюючий орган звернувся за судовим захистом виключно на виконання покладених на нього функцій, при цьому, що законодавцем передбачений інший механізм задоволення вимог контролюючого органу, а отже це не є підставою для зміни юрисдикції розгляду порушеного питання.

Апелянт зазначає, що під час розгляду порушеного питання буде вирішуватись природа правомірності виникнення податкового боргу.

24.09.2019 до суду апеляційної інстанції надійшли додаткові пояснення до апеляційної скарги.

Від відповідача відзив на апеляційну скаргу до суду не надходив.

У відповідності до ст. 308 КАС України справа переглядається колегією суддів в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Заслухавши суддю - доповідача, думку представника позивача, дослідивши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з наступних підстав.

Відповідно до положень статті 171 Кодексу адміністративного судочинства України суддя після одержання позовної заяви з`ясовує, чи: 1) подана позовна заява особою, яка має адміністративну процесуальну дієздатність; 2) має представник належні повноваження (якщо позовну заяву подано представником); 3) відповідає позовна заява вимогам, встановленим статтями 160, 161, 172 цього Кодексу; 4) належить позовну заяву розглядати за правилами адміністративного судочинства і чи подано позовну заяву з дотриманням правил підсудності; 5) позов подано у строк, установлений законом (якщо позов подано з пропущенням встановленого законом строку звернення до суду, то чи достатньо підстав для визнання причин пропуску строку звернення до суду поважними); 6) немає інших підстав для залишення позовної заяви без руху, повернення позовної заяви або відмови у відкритті провадження в адміністративній справі, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 170 КАС України, суддя відмовляє у відкритті провадження в адміністративній справі, якщо позов не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства.

Згідно зі статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі - Конвенція), кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Відповідно до частини 2 статті 55 Конституції України, кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій, чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.

Європейський суд з прав людини у пункті 24 рішення від 20.07.2006 у справі "Сокуренко і Стригун проти України" зазначив, що фраза "встановлений законом" поширюється не лише на правову основу самого існування суду, але й на дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. Термін "судом, встановленим законом" у пункті 1 статті 6 Конвенції передбачає усю організаційну структуру судів, включно з питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів.

Згідно ч.1 ст.2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Частиною 1 статті 19 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема, спорах фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження.

Відповідно до частини першої статті 19 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема, за зверненням суб`єкта владних повноважень у випадках, коли право звернення до суду для вирішення публічно-правового спору надано такому суб`єкту законом.

При цьому, визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є суть (зміст, характер) спору. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин.

Відповідно до пункту 7 частини 1 статті 4 Кодексу адміністративного судочинства України, суб`єкт владних повноважень - це орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їх посадова чи службова особа, інший суб`єкт при здійсненні ним публічно - владних функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг.

Пунктом 2 частини 1 статті 4 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що публічно-правовий спір - це спір, у якому:

- хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв`язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій; або

- хоча б одна сторона надає адміністративні послуги на підставі законодавства, яке уповноважує або зобов`язує надавати такі послуги виключно суб`єкта владних повноважень, і спір виник у зв`язку із наданням або ненаданням такою стороною зазначених послуг; або

- хоча б одна сторона є суб`єктом виборчого процесу або процесу референдуму і спір виник у зв`язку із порушенням її прав у такому процесі з боку суб`єкта владних повноважень або іншої особи.

Публічно-правовий спір має свою особливість суб`єктного складу - участь суб`єкта владних повноважень є обов`язковою ознакою для класифікації спору як публічно-правового. Однак, сам по собі цей факт не дає підстав ототожнювати з публічно-правовим та відносити до справи адміністративної юрисдикції будь-який спір за участю суб`єкта владних повноважень.

Таким чином, особливістю правовідносин, що виникають, є їх публічно-правовий характер, пов`язаність із сферою реалізації публічної влади.

Проте слід зазначити, що специфіку публічно-правового спору визначає не тільки його суб`єктний склад, а й підстави виникнення цього спору і тісно пов`язане з цим питання межі повноважень адміністративного суду.

Відповідно до частини 4 статті 46 КАС України громадяни України, іноземці чи особи без громадянства, громадські об`єднання, юридичні особи, які не є суб`єктами владних повноважень, можуть бути відповідачами лише за адміністративним позовом суб`єкта владних повноважень:

1) про тимчасову заборону (зупинення) окремих видів або всієї діяльності громадського об`єднання;

2) про примусовий розпуск (ліквідацію) громадського об`єднання;

3) про затримання іноземця або особи без громадянства чи примусове видворення за межі території України;

4) про встановлення обмежень щодо реалізації права на свободу мирних зібрань (збори, мітинги, походи, демонстрації тощо);

5) в інших випадках, коли право звернення до суду надано суб`єкту владних повноважень законом.

Із правового аналізу пунктів 1-5 частини четвертої статті 46 КАС України можна зробити висновок, що громадяни, іноземці чи особи без громадянства, їх об`єднання, юридичні особи, які не є суб`єктами владних повноважень, можуть бути відповідачами за адміністративним позовом суб`єкта владних повноважень лише у випадках превентивного (попереднього) судового контролю за рішеннями, діями органів влади, які при реалізації своїх владних управлінських повноважень можуть порушити права чи свободи фізичних чи юридичних осіб.

Однак і в цих випадках, водночас із перевіркою дій чи бездіяльності згаданих осіб, обставин, що стали підставою для втручання суб`єктів владних повноважень, суд має перевірити на відповідність чинному законодавству рішення, дії чи бездіяльність самих суб`єктів владних повноважень.

Аналіз частини четвертої статті 46 КАС України дозволяє дійти висновку, що і пункт 5 частини четвертої цієї статті який є частиною норми процесуального права, існує як послідовне продовження випадків превентивного судового контролю і має розумітися та застосовуватися судами саме в такому значенні, а не як норма, що давала би право для розширеного тлумачення права суб`єкта владних повноважень на звернення до суду з адміністративний позов.

За висновком Великої Палати Верховного Суду, викладеним у постанові від 13 червня 2018 року у справі № 819/362/16, публічно-правовий спір має особливий суб`єктний склад. Участь суб`єкта владних повноважень є обов`язковою ознакою для того, щоб класифікувати спір як публічно-правовий. Однак сама по собі участь у спорі суб`єкта владних повноважень не дає підстав ототожнювати спір із публічно-правовим та відносити його до справ адміністративної юрисдикції. Необхідно з`ясовувати, у зв`язку із чим виник спір та за захистом яких прав особа звернулася до суду.

Відповідно до постанови Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2018 року у справі № 826/27224/15 під час визначення предметної юрисдикції справ суди повинні виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі. Визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є суть (зміст, характер) спору. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин.

Разом з тим, приватноправові відносини вирізняються наявністю майнового чи немайнового, особистого інтересу учасника. Спір має приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням або загрозою порушення приватного права чи інтересу, зазвичай майнового, конкретного суб`єкта, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин, навіть якщо до порушення приватного права чи інтересу призвели управлінські дії суб`єктів владних повноважень.

Якщо порушення своїх прав особа вбачає у наслідках, спричинених неправомірними, на думку особи, рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень, і ці наслідки призвели до виникнення, зміни чи припинення цивільних правовідносин, мають майновий характер або пов`язаний з реалізацією її майнових або особистих немайнових інтересів, то визнання незаконними (протиправними) таких рішень є способом захисту цивільних прав та інтересів.

З Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань встановлено, що товариство з обмеженою відповідальністю Науково-виробниче об`єднання Берком (ЄДРПОУ 35090501) з 10.11.2015 перебуває в стані припинення у зв`язку із ліквідацією.

Зі змісту позовної заяви встановлено, що позивач звернувся до ТОВ Науково-виробниче об`єднання Берком з письмовою заявою від 21.01.2019 № 2309/10/10/-36-10-11 про визнання вимог кредитора Головного управління ДФС у Київській області по відношенню до ТОВ Науково-виробниче об`єднання Берком на загальну суму 248545,84 грн., в тому числі з податку на прибуток у розмірі 217989, 00 грн., штрафні санкції у розмірі 54497,25 грн. та пеня у розмірі 119670,59 грн.

Позивач вважає, що голова ліквідаційної комісії товариства з обмеженою відповідальністю Науково-виробниче об`єднання Берком Мадіфурова Ольга Григорівна ухиляється від розгляду заявлених грошових вимог управління, включення їх до проміжного ліквідаційного балансу, а тому просить на підставі статей 105, 111, 112 Цивільного кодексу України визнати вимоги ГУ ДФС у Київській області до ТОВ Науково-виробниче об`єднання Берком на загальну суму 3507269, 00 грн. та зобов`язати голову ліквідаційної комісії товариства з обмеженою відповідальністю Верона ЛТД Москаленка Віталія Володимировича включити вимоги ГУ ДФС у Київській області до проміжного ліквідаційного балансу ТОВ Верона ЛТД на загальну суму 248545, 84 грн.

Згідно з частинами третьою, четвертою статті 105 Цивільного кодексу України, учасники юридичної особи, суд або орган, що прийняв рішення про припинення юридичної особи, відповідно до цього Кодексу призначають комісію з припинення юридичної особи (комісію з реорганізації, ліквідаційну комісію), голову комісії або ліквідатора та встановлюють порядок і строк заявлення кредиторами своїх вимог до юридичної особи, що припиняється. Виконання функцій комісії з припинення юридичної особи (комісії з реорганізації, ліквідаційної комісії) може бути покладено на орган управління юридичної особи. До комісії з припинення юридичної особи (комісії з реорганізації, ліквідаційної комісії) або ліквідатора з моменту призначення переходять повноваження щодо управління справами юридичної особи. Голова комісії, її члени або ліквідатор юридичної особи представляють її у відносинах з третіми особами та виступають у суді від імені юридичної особи, яка припиняється.

Частинами п`ятою та шостою статті 105 Цивільного кодексу України передбачено, що строк заявлення кредиторами своїх вимог до юридичної особи, що припиняється, не може становити менше двох і більше шести місяців з дня оприлюднення повідомлення про рішення щодо припинення юридичної особи. Кожна окрема вимога кредитора, зокрема щодо сплати податків, зборів, єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, страхових коштів до Пенсійного фонду України, фондів соціального страхування, розглядається, після чого приймається відповідне рішення, яке надсилається кредитору не пізніше тридцяти днів з дня отримання юридичною особою, що припиняється, відповідної вимоги кредитора.

Відповідно до частини восьмої статті 111 Цивільного кодексу України, ліквідаційна комісія (ліквідатор) після закінчення строку для пред`явлення вимог кредиторами складає проміжний ліквідаційний баланс, що включає відомості про склад майна юридичної особи, що ліквідується, перелік пред`явлених кредиторами вимог та результат їх розгляду. Проміжний ліквідаційний баланс затверджується учасниками юридичної особи, судом або органом, що прийняв рішення про ліквідацію юридичної особи.

Виплата грошових сум кредиторам юридичної особи, що ліквідується, у тому числі за податками, зборами, єдиним внеском на загальнообов`язкове державне соціальне страхування та іншими коштами, що належить сплатити до державного або місцевого бюджету, Пенсійного фонду України, фондів соціального страхування, провадиться у порядку черговості, встановленому статтею 112 цього Кодексу. У разі недостатності в юридичної особи, що ліквідується, коштів для задоволення вимог кредиторів ліквідаційна комісія (ліквідатор) організовує реалізацію майна юридичної особи (частина дев`ята статті 111 Цивільного кодексу України).

Частиною третьою статті 112 Цивільного кодексу України визначено, що у разі відмови ліквідаційної комісії у задоволенні вимог кредитора або ухилення від їх розгляду кредитор має право протягом місяця з дати, коли він дізнався або мав дізнатися про таку відмову звернутися до суду із позовом до ліквідаційної комісії. За рішенням суду вимоги кредитора можуть бути задоволені за рахунок майна, що залишилося після ліквідації юридичної особи.

Вимоги кредиторів, які не визнані ліквідаційною комісією, якщо кредитор у місячний строк після одержання повідомлення про повну або часткову відмову у визнанні його вимог не звертався до суду з позовом, вимоги, у задоволенні яких за рішенням суду кредиторові відмовлено, а також вимоги, які не задоволені через відсутність майна юридичної особи, що ліквідується, вважаються погашеними (частина п`ята статті 112 Цивільного кодексу України).

Суд апеляційної інстанції зазначає, що, як вбачається зі змісту позовної заяви, Головне управління ДФС у Київській області, будучи юридичною особою, звертається до суду з вимогами саме як кредитор товариства з обмеженою відповідальністю Науково-виробниче об`єднання Берком , і таке звернення за суттю правовідносин по справі, здійснено Головним управлінням ДФС у Київській області не як суб`єктом владних повноважень.

Відповідно до ст. 91 Господарського кодексу України припинення господарського товариства відбувається шляхом його ліквідації або реорганізації відповідно до статті 59 цього Кодексу. Ліквідація господарського товариства провадиться ліквідаційною комісією, призначеною його вищим органом, а у разі припинення товариства за рішенням суду - ліквідаційною комісією, сформованою відповідно до рішення суду. З дня утворення ліквідаційної комісії до неї переходять повноваження по управлінню справами господарського товариства. Ліквідаційна комісія у триденний строк з моменту її утворення публікує інформацію про ліквідацію господарського товариства і здійснює інші дії відповідно до вимог статей 58-61 цього Кодексу та інших законів. Розрахунки з кредиторами у разі ліквідації господарського товариства здійснюються відповідно до статті 61 цього Кодексу з урахуванням таких особливостей: кошти, що належать господарському товариству, у тому числі від продажу його майна у разі ліквідації, після розрахунків по оплаті праці осіб, які працюють на умовах найму, виконання зобов`язань перед бюджетом, банками, власниками облігацій, випущених товариством, та іншими кредиторами розподіляються між учасниками товариства в порядку і на умовах, передбачених цим Кодексом, законом про господарські товариства та установчими документами товариства, у шестимісячний строк після опублікування інформації про його ліквідацію.

Відповідно до частини першої статті 2 Господарського процесуального кодексу України, завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.

Здійснюючи правосуддя, господарський суд захищає права та інтереси фізичних і юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором (частина перша статті 5 Господарського процесуального кодексу України).

Згідно з пунктом 3 частини першої статті 20 Господарського процесуального кодексу України, господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв`язку із здійсненням господарської діяльності (крім справ, передбачених частиною другою цієї статті), та інші справи у визначених законом випадках, зокрема: справи у спорах, що виникають з корпоративних відносин, в тому числі у спорах між учасниками (засновниками, акціонерами, членами) юридичної особи або між юридичною особою та її учасником (засновником, акціонером, членом), у тому числі учасником, який вибув, пов`язані зі створенням, діяльністю, управлінням або припиненням діяльності такої юридичної особи , крім трудових спорів.

З наведеного, беручи до уваги заявлені позовні вимоги та зміст позовної заяви, вбачається, що спірні правовідносини, які стали підставою для звернення до Головного управління ДФС у Київській області щодо визнання вимог та зобов`язання голову ліквідаційної комісії включити вимоги до проміжного ліквідаційного балансу, з посиланням на певні конкретні обставини, вказують на їх належність до тих спірних правовідносин, які вирішуються за правилами господарського, а не адміністративного судочинства.

В даному випадку позивач не ставить перед судом вимог про стягнення з відповідача податкового боргу, а просить суд саме визнати вимоги та зобов`язання голову ліквідаційної комісії включити такі вимоги до проміжного ліквідаційного балансу, що не може бути предметом розгляду в суді апеляційної інстанції.

Таким чином, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що у відкритті провадження у справі за позовом Головного управління ДФС у Київській області до голови ліквідаційної комісії товариства з обмеженою відповідальністю Науково-виробниче об`єднання Берком Мадіфурової Ольги Григорівни слід відмовити, оскільки вказаний позов не належить розглядати в порядку адміністративного судочинства, а такий повинен розглядатися за правилами, встановленими Господарським процесуальним кодексом України.

Крім того, колегія суддів не може взяти до уваги доводи апелянта про необхідність врахування висновків Великої Палати Верховного Суду, викладених в постанові від 06 червня 2018 року у справі №811/289/16, оскільки такі сформовані за інших обставин справи та нормативно-правового регулювання спірних правовідносин.

Згідно з положеннями ст. 242 Кодексу адміністративного судочинства України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи, що на думку колегії апеляційного адміністративного суду, дотримано судом першої інстанції.

Відповідно до вимог ст. 316 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

За таких обставин, суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що ухвала суду першої інстанції постановлена з дотриманням норм процесуального та матеріального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновки суду першої інстанції, у зв`язку з чим підстав для скасування ухвали суду першої інстанції не вбачається.

Керуючись ст.ст. 308, 310, 312, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Головного управління ДФС у Київській області залишити без задоволення.

Ухвалу Київського окружного адміністративного суду від 18 червня 2019 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.

Повний текст постанови складено 26 вересня 2019 року.

Головуючий суддя В.Ю. Ключкович

Судді А.Б. Парінов

О.О. Беспалов