Рішення

від 27.09.2019 по справі 910/9871/19

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

27.09.2019Справа № 910/9871/19

За позовомТовариства з обмеженою відповідальністю "Дозор Сервіс" доТовариства з обмеженою відповідальністю "ДІПІ Менеджмент" простягнення 15036,46 грн Суддя Смирнова Ю.М.

Без повідомлення (виклику) учасників справи

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Дозор Сервіс" звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "ДІПІ Менеджмент" 15036,46 грн, з яких: 11400,00 грн основного боргу, 1302,91 грн інфляційних втрат, 408,15 грн інфляційних втрат та 1925,40 грн пені.

Позовні вимоги мотивовані неналежним виконанням відповідачем умов укладеного між сторонами договору №366/08/С15 про спостерігання за пожежною автоматикою на об`єкті від 15.10.2015 в частині здійснення оплати.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 29.07.2019, судом відкрито провадження у справі №910/9871/19; вирішено розглядати справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін; встановлено відповідачу строки для подання відзиву на позов - протягом 15 днів з дня вручення даної ухвали та для подання заперечень на відповідь на відзив (якщо такі будуть подані) - протягом 5 днів з дня отримання відповіді на відзив; позивачу - строк для подання відповіді на відзив протягом п`яти днів з дня отримання відзиву на позов.

Частиною 5 ст.176 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що ухвала про відкриття провадження у справі надсилається учасникам справи, а також іншим особам, якщо від них витребовуються докази, в порядку, встановленому ст.242 цього Кодексу, та з додержанням вимог ч.4 ст.120 цього Кодексу.

Відповідно до ч.11 ст.242 Господарського процесуального кодексу України у випадку розгляду справи за матеріалами в паперовій формі судові рішення надсилаються в паперовій формі рекомендованим листом з повідомленням про вручення.

Нормами ч.4 ст.89 Цивільного кодексу України передбачено, що відомості про місцезнаходження юридичної особи вносяться до Єдиного державного реєстру.

За приписами ч.1 ст.7 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань" Єдиний державний реєстр створюється з метою забезпечення державних органів та органів місцевого самоврядування, а також учасників цивільного обороту достовірною інформацією про юридичних осіб, громадські формування, що не мають статусу юридичної особи, та фізичних осіб - підприємців з Єдиного державного реєстру.

Так, на виконання приписів Господарського процесуального кодексу України, з метою повідомлення відповідача про розгляд справи, ухвала від 29.07.2019 про відкриття провадження у справі була направлена судом рекомендованим листом з повідомленням про вручення на адресу місцезнаходження відповідача, зазначену в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, а саме: 01021, м.Київ, Кловський узвіз, будинок 7-А, офіс 8-З.

Станом на дату розгляду справи по суті до суду надійшло рекомендоване повідомлення про вручення поштового відправлення №0103051175232, відповідно до якого ухвала Господарського суду міста Києва від 29.07.2019 була вручена відповідачу.

Згідно з ч.2 ст.178 Господарського процесуального кодексу України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.

Приймаючи до уваги, що відповідач у строк, встановлений ч.1 ст.251 Господарського процесуального кодексу України та ухвалою Господарського суду міста Києва від 29.07.2019 не подав до суду відзиву на позов, а відтак не скористався наданими йому процесуальними правами, справа може бути розглянута за наявними у ній документами відповідно до ч.2 ст.178 Господарського процесуального кодексу України.

Згідно з ч.4 ст.240 Господарського процесуального кодексу України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши надані суду докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва -

ВСТАНОВИВ:

15.10.2015 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Дозор Сервіс" (виконавець, позивач) та Товариством з обмеженою відповідальністю "ДІПІ Менеджмент" (замовник, відповідач) було укладено договір №366/08/С15 про спостерігання за пожежною автоматикою на об`єкті (договір), відповідно до умов якого замовник доручає, а виконавець приймає на себе зобов`язання по спостеріганню за пожежною автоматикою, яка підключена до системи передавання тривожних сповіщень, далі радіоблок, та технічному обслуговуванню радіоблоку (далі послуги) на об`єкті замовника (п.1.1), послуги надаються замовнику на об`єкті: ТОВ "ДІПІ Менеджмент", який розташований за адресою: м.Київ, вул.Кловський узвіз, 7А, оф.8-3, далі об`єкт (п.1.2), замовник зобов`язується прийняти послуги, що зазначені в п.1.1 цього договору та оплатити їх в строки та розмірах, які обумовлені в цьому договорі (п.1.3).

У відповідності до п.п.3.1, 3.2 договору плата за перший місяць надання послуг перераховується авансом протягом 5 робочих днів з моменту підписання цього договору замовником, в розмірі суми, приведеної в додатку №1 цього договору, плата за послуги встановлюється в розмірі суми, приведеної в додатку №1 цього договору, та перераховується щомісячно на поточний рахунок виконавця не пізніше 15-го числа місяця, наступного за звітним.

Цей договір вступає в силу з 01.11.2015 і укладається строком на один рік, тобто до 01.11.2016. У випадку якщо жодна зі сторін письмово не повідомить іншу про бажання припинити дію даного договору за один календарний місяць до дати його припинення даний договір вважається продовженим на той самий строк на тих же умовах, без обмеження кількості разів продовження дії договору (п.4.1 договору).

Відповідно до п.5.2 договору у випадку порушення замовником термінів оплати послуг виконавця згідно п.3.1 та/або п.3.2 цього договору, виконавець має право у 10-ти денний строк, припинити ведення спостерігання за протипожежним станом об`єкту та зняти зі спостерігання, про що повідомляє замовника.

У разі затримки платежів передбачених п.3.1 та/або п.3.2 цього договору замовник сплачує виконавцю пеню в розмірі 0,1% від суми простроченого платежу за кожний прострочений день (п.5.3 договору).

Строк позовної давності за цим договором встановлюється сторонами у п`ять років, у тому числі вимоги по поверненню суми заборгованості по цьому договору з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, неустойки (штрафів та/або пені) та всіх видатків понесених виконавцем під час виконання умов цього договору (п.5.9 договору).

Згідно додатку №1 до договору вартість спостереження та технічного обслуговування 1-го радіоблоку складає 600,00 грн з ПДВ.

Відповідно до актів надання послуг №3880 від 31.03.2017 на суму 600,00 грн, №5482 від 30.04.2017 на суму 600,00 грн, №7075 від 31.05.2017 на суму 600,00 грн, №8650 від 30.06.2017 на суму 600,00 грн, №10236 від 31.07.2017 на суму 600,00 грн, №11821 від 31.08.2017 на суму 600,00 грн, №695 від 31.01.2018 на суму 600,00 грн, №2189 від 28.02.2018 на суму 600,00 грн, №3693 від 31.03.2018 на суму 600,00 грн, №5223 від 30.04.2018 на суму 600,00 грн, №6731 від 31.05.2018 на суму 600,00 грн, №8238 від 30.06.2018 на суму 600,00 грн, №9752 від 31.07.2018 на суму 600,00 грн, №11258 від 31.08.2018 на суму 600,00 грн, №15749 від 30.11.2018 на суму 600,00 грн, №17255 від 31.12.2018 на суму 600,00 грн, №672 від 31.01.2019 на суму 600,00 грн, №2144 від 28.02.2019 на суму 600,00 грн, №3581 від 31.03.2019 на суму 600,00 грн, які підписаний представниками сторін без зауважень і заперечень та скріплені печатками останніх, позивач надав, а відповідач прийняв послуги на загальну суму 11400,00 грн.

Як зазначив позивач у позовній заяві, ведення спостереження за протипожежним станом об`єкту було припинене та об`єкт був знятий зі спостереження 01.05.2019 внаслідок порушення замовником термінів оплати послуг виконавця.

04.04.2019 позивачем було надіслано на адресу відповідача претензію за вих.№5/П/ДС від 04.04.2019 з вимогою про оплату заборгованості, однак, за твердженнями позивача, відповідь на вказану претензію Товариство з обмеженою відповідальністю "ДІПІ Менеджмент" не надало, заборгованість не сплатило.

Спір у справі виник внаслідок неналежного виконання відповідачем умов укладеного між сторонами договору №366/08/С15 про спостерігання за пожежною автоматикою на об`єкті від 15.10.2015 в частині здійснення розрахунків за надані позивачем послуги, внаслідок чого Товариство з обмеженою відповідальністю "Дозор Сервіс" просить суд стягнути з відповідача суму основного боргу у розмірі 11400,00 грн, 1302,91 грн інфляційних втрат, 408,15 грн інфляційних втрат та 1925,40 грн пені.

Дослідивши наявні матеріали справи, оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог, з наступних підстав.

Згідно ч.1 ст.2 Господарського процесуального кодексу України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.

Юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням (ч.2 ст.4 Господарського процесуального кодексу України).

Відповідно до ч.1 ст.14 Господарського процесуального кодексу України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Статтею 129 Конституції України унормовано, що основними засадами судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно з ч.ч.1-4 ст.13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Аналогічна норма міститься у ч.1 ст.74 Господарського процесуального кодексу України.

За приписами ст.86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Частиною 1 ст.73 Господарського процесуального кодексу України визначено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (ч.1 ст.77 Господарського процесуального кодексу України).

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання (ст.79 Господарського процесуального кодексу України).

Будь-які подані учасниками процесу докази підлягають оцінці судом на предмет належності і допустимості. Вирішуючи питання щодо доказів, господарські суди повинні враховувати інститут допустимості засобів доказування, згідно з яким обставини справи, що відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування. Що ж до належності доказів, то нею є спроможність відповідних фактичних даних містити інформацію стосовно обставин, які входять до предмета доказування з даної справи.

Відповідно до частин 1, 2 ст.509 Цивільного кодексу України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Частина 1, п.1 ч.2 ст.11 Цивільного кодексу України визначає, що цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Відповідно ч.1, ч.4 ст.202 Цивільного кодексу України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Дво- чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін.

Згідно ч.1 ст.626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

За змістом ст.ст.6, 627 Цивільного кодексу України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

За своєю правовою природою укладений між сторонами договір є договором про надання послуг.

Відповідно до ст.901 Цивільного кодексу України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов`язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов`язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

За приписами ч.1 ст.903 Цивільного кодексу України якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов`язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки, та в порядку, що встановлені договором.

З огляду на встановлений ст.204 Цивільного кодексу України принцип правомірності правочину, суд приймає до уваги укладений між сторонами договір як належну підставу, у розумінні норм ст.11 названого Кодексу України, для виникнення у позивача та відповідача взаємних цивільних прав та обов`язків.

Статтями 525, 526 Цивільного кодексу України унормовано, що одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається; зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту та інших вимог, що звичайно ставляться. Дана норма кореспондується з приписами ст.193 Господарського кодексу України.

Відповідно до ч.1 ст.530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Умовою виконання зобов`язання - є строк (термін) його виконання. Дотримання строку виконання є одним із критеріїв належного виконання зобов`язання, оскільки прострочення є одним із проявів порушення зобов`язання. Строк (термін) виконання зобов`язання за загальним правилом, узгоджується сторонами в договорі.

Відповідно до ст.629 Цивільного кодексу України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Як вбачається з матеріалів справи, на виконання умов укладеного між сторонами договору, позивачем було надано, а відповідачем прийнято послуги на загальну суму 11400,00 грн, що підтверджується належними та допустимими доказами у справі, а саме: актами надання послуг №3880 від 31.03.2017 на суму 600,00 грн, №5482 від 30.04.2017 на суму 600,00 грн, №7075 від 31.05.2017 на суму 600,00 грн, №8650 від 30.06.2017 на суму 600,00 грн, №10236 від 31.07.2017 на суму 600,00 грн, №11821 від 31.08.2017 на суму 600,00 грн, №695 від 31.01.2018 на суму 600,00 грн, №2189 від 28.02.2018 на суму 600,00 грн, №3693 від 31.03.2018 на суму 600,00 грн, №5223 від 30.04.2018 на суму 600,00 грн, №6731 від 31.05.2018 на суму 600,00 грн, №8238 від 30.06.2018 на суму 600,00 грн, №9752 від 31.07.2018 на суму 600,00 грн, №11258 від 31.08.2018 на суму 600,00 грн, №15749 від 30.11.2018 на суму 600,00 грн, №17255 від 31.12.2018 на суму 600,00 грн, №672 від 31.01.2019 на суму 600,00 грн, №2144 від 28.02.2019 на суму 600,00 грн, №3581 від 31.03.2019 на суму 600,00 грн.

Однак, як свідчать матеріали справи, Товариство з обмеженою відповідальністю "ДІПІ Менеджмент", у строк встановлений п.3.2 укладеного між сторонами договору за надані позивачем послуги у повному обсязі не оплатило, внаслідок чого у відповідача виникла заборгованість на суму 11400,00 грн.

Отже, враховуючи, що відповідачем не надано суду належних та допустимих доказів оплати наданих позивачем та прийнятих Товариством з обмеженою відповідальністю "ДІПІ Менеджмент" послуг, суд дійшов висновку про наявність підстав для стягнення заборгованості за надані послуги на суму 11400,00 грн.

Щодо вимог про стягнення з відповідача пені у розмірі 1925,40 грн за загальний період прострочки з 05.01.2019 по 04.07.2019, суд зазначає наступне.

Відповідно до ч.1 ст.612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Невиконання зобов`язання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання) ст.610 Цивільного кодексу України кваліфікує як порушення зобов`язання.

Частиною 1 ст.216 Господарського кодексу України передбачено, що учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

За приписами ст.230 Господарського кодексу України визначено, що порушення зобов`язання є підставою для застосування господарських санкцій (неустойка, штраф, пеня). Штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

Відповідно до ч.1 ст.611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Згідно з ч.1 ст.549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання (ч.3 ст.549 Цивільного кодексу України).

Частиною 1 ст.548 Цивільного кодексу України унормовано, що виконання зобов`язання (основного зобов`язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом.

Згідно зі ст.1 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань" платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.

Статтею 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань" встановлено, що розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Пунктом 5.3 договору передбачено, що у разі затримки платежів передбачених п.3.1 та/або п.3.2 цього договору замовник сплачує виконавцю пеню в розмірі 0,1% від суми простроченого платежу за кожний прострочений день.

Як встановлено судом, відповідачем у встановлений строк свого обов`язку зі сплати платежів за договором не виконано, чим допущено прострочення виконання грошового зобов`язання, тому дії відповідача є порушенням зобов`язання, і він вважається таким, що прострочив, а тому позивачем правомірно заявлено вимогу про стягнення пені у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який нараховано пеню.

В той же час відповідно до ч.6 ст. 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

Суд зазначає, що даним приписом передбачено не позовну давність, а період часу, за який нараховуються штрафні санкції і який не повинен перевищувати шести місяців від дня, коли відповідне зобов`язання мало бути виконане; законом або укладеним сторонами договором може бути передбачено більшу або меншу тривалість цього періоду. Його перебіг починається з дня, наступного за останнім днем, у який зобов`язання мало бути виконане, і початок такого перебігу не може бути змінений за згодою сторін. Необхідно також мати на увазі, що умова договору про сплату штрафних санкцій за кожний день прострочення виконання зобов`язання не може розцінюватися як установлення цим договором іншого, ніж передбачений частиною шостою статті 232 Господарського кодексу України, строку, за який нараховуються штрафні санкції.

У своєму розрахунку позивач визначив загальний період нарахування пені з 05.01.2019 по 04.07.2019.

З огляду на те, що позивачем заявлено до стягнення суму пені, яка нарахована ним після спливу шестимісячного строку з дня, наступного за останнім днем, у який відповідні зобов`язання мали бути виконані, а також з огляду на те, що розмір пені не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня, вимоги позивача про стягнення відповідача пені підлягають задоволенню частково.

За розрахунком суду, у період прострочення виконання відповідачем зобов`язання з оплати наданих послуг, який самостійно визначений позивачем у розрахунку до позовної заяви, з урахуванням вимог ч.6 ст.232 Господарського кодексу України та Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань", сума пені, яка підлягає стягненню з відповідача складає 457,91 грн.

Крім того, позивачем заявлено позовні вимоги про стягнення з відповідача інфляційних втрат у розмірі 1302,91 грн за загальний період прострочення оплати з 18.04.2017 по 04.07.2019 та 3% річних за загальний період прострочки з 18.04.2019 по 04.07.2019 на суму 408,15 грн.

Відповідно до ч.2 ст.625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Оскільки судом встановлено факт прострочення виконання відповідачем зобов`язання по оплаті наданих позивачем послуг, то вимоги останнього про стягнення з відповідача 3% річних є законними, обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню за розрахунком позивача, який перевірено судом, тобто у розмірі 408,15 грн.

Як вже вказувалось судом, інфляційні нарахування на суму боргу, сплата яких передбачена ч.2 ст.625 Цивільного кодексу України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті. Зазначені нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов`язання.

Індекс інфляції - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць. Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений названою Державною службою, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).

Тобто базою для нарахування розміру боргу з урахуванням індексу інфляції є сума основного боргу не обтяжена додатковими нарахуваннями, яка існує на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, а у випадку її часткового погашення - лише залишкова сума основного боргу на останній день місяця, у якому здійснено платіж. Періодом, на який розраховуються інфляційні втрати, є період прострочення, починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція (дефляція).

При цьому, індекс інфляції нараховується не на кожну дату місяця, а в середньому за місяць.

Невиконання грошового зобов`язання є триваючим правопорушенням, розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається за прострочення, що триває повний місяць, поки існує борг, та може бути визначено з урахуванням положень Закону України "Про індексацію грошових доходів населення" у наступному місяці.

Якщо прострочення відповідачем виконання зобов`язання з оплати становить менше місяця, то в такому випадку виключається застосування до відповідача відповідальності, передбаченої ч. 2 ст.625 Цивільного кодексу України, у вигляді стягнення інфляційних втрат за такий місяць.

Такі висновки суду підтверджуються висновками Верховного Суду, викладеними в постановах від 24.04.2019 у справі №910/5625/18, від 13.02.2019 у справі №924/312/18, а також постановою Верховного Суду у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 05.07.2019 у справі №905/600/18.

Здійснивши власний розрахунок інфляційних втрат за прострочення оплати відповідачем наданих позивачем послуг, суд дійшов висновку про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "ДІПІ Менеджмент" інфляційних втрат на суму 1239,40 грн.

За таких обставин, враховуючи всі наявні в матеріалах справи докази в їх сукупності, суд дійшов висновку щодо часткового задоволення позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю "Дозор Сервіс" до Товариства з обмеженою відповідальністю "ДІПІ Менеджмент".

Згідно положень п.2 ч.1 ст.129 Господарського процесуального кодексу України, приймаючи до уваги висновки суду про часткове задоволення позовних вимог, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись ст.ст.129, 236-238, 247-252 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "ДІПІ Менеджмент" (01021, м.Київ, Кловський Узвіз, будинок 7-А, офіс 8-З, ідентифікаційний код 37147067) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Дозор Сервіс" (01033, м.Київ, вул.Тарасівська, будинок 4, квартира 11, ідентифікаційний код 33442495) основну заборгованість в сумі 11400 (одинадцять тисяч чотириста) грн 00 коп., інфляційні втрати у розмірі 1239 (одна тисяча двісті тридцять дев`ять) грн 40 коп., 3% річних у розмірі 408 (чотириста вісім) грн 15 коп., пеню на суму 457 (чотириста п`ятдесят сім) грн 91 коп. та судовий збір у розмірі 1725 (одна тисяча сімсот двадцять п`ять) грн 41 коп.

3. Видати наказ після набрання судовим рішенням законної сили.

4. В іншій частині позову відмовити.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду. Рішення, відповідно до ст.ст.256, 257 Господарського процесуального кодексу України, може бути оскаржено до Північного апеляційного господарського суду шляхом подання апеляційної скарги безпосередньо до суду апеляційної інстанції протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення. При цьому, згідно з п.п.17.5 п.17 Розділу XI "Перехідні положення" Господарського процесуального кодексу України до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди, а матеріали справ витребовуються та надсилаються судами за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Суддя Ю.М. Смирнова