Рішення

від 13.09.2019 по справі 631/1401/18

НОВОВОДОЛАЗЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

справа № 631/1401/18

провадження № 2/631/512/19

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 вересня 2019 року селище міського типу Нова Водолага

Нововодолазький районний суд Харківської області у складі:

головуючого судді Трояновської Т. М.,

за участю секретаря судового засідання М`ячиної Ю. В.,

розглянув у відкритому судовому засіданні у залі судових засідань № 1 приміщення Нововодолазького районного суду Харківської області цивільну справу в порядку загального позовного провадження за позовом ОСОБА_1 до Сільськогосподарського приватного акціонерного товариства Охоче про розірвання договору оренди земельної ділянки та повернення земельної ділянки,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернулась до Нововодолазького районного суду Харківської області з позовом до Сільськогосподарського приватного акціонерного товариства Охоче , в якому просить розірвати договір оренди землі, укладений 22 березня 2007 року між ОСОБА_2 та Сільськогосподарським закритим акціонерним товариством Охоче , зареєстрований в Нововодолазькому районному відділі Харківської регіональної філії Державного підприємства ЦЕНТР ДЕРЖАВНОГО ЗЕМЕЛЬНОГО КАДАСТРУ при Держкомземі України, про що у Книзі записів державної реєстрації договорів оренди землі вчинено відповідний запис від 24 липня 2007 року за № 040770000300 та зобов`язати Сільськогосподарське приватне акціонерне товариство Охоче повернути орендовану земельну ділянку з кадастровим номером 6324283500:02:001:0219 власнику - ОСОБА_1 , а також стягнути понесені нею та документально підтверджені витрати по оплаті правової допомоги та судового збору.

В обґрунтування позовних вимог ОСОБА_1 зазначила, що є власником земельної ділянкидля ведення товарного сільськогосподарського виробництва площею 3,2411 гектарів кадастровий номер 6324283500:02:001:0219, розташованої на території Охоченської сільської ради Нововодолазького району Харківської області. Зазначену земельну ділянку позивач отримала у спадщину після смерті батька - ОСОБА_2 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , відповідно до свідоцтва про право на спадщину за законом, виданого 21 листопада 2016 року приватним нотаріусом Нововодолазького районного нотаріального округу Харківської області, Крючковою Л.А., зареєстрованого в реєстрі за №2445.

Як відмітив позивач, вказана земельна ділянка знаходиться в оренді у Сільськогосподарського приватного акціонерного товариства Охоче , яке є правонаступником Сільськогосподарського закритого акціонерного товариства Охоче , на підставі договору оренди, укладеного 22 березня 2007 року між її батьком та відповідачем строком на 30 років, зареєстрованого в Нововодолазькому районному відділі Харківської регіональної філії держаного підприємства ЦЕНТР ДЕРЖАВНГОГО ЗЕМЕЛЬНОГО КАДАСТУ при Держкомземі України, про що у Книзі записів державної реєстрації договорів оренди землі вчинено запис від 24 липня 2007 року за № 040770000300.

У пункті 40 наведеного Договору оренди земельної ділянки, передбачено, що перехід права власності на орендовану земельну ділянку до другої особи, а також реорганізація юридичної особи - орендаря є підставою для зміни умов або розірвання договору.

Не маючи наміру продовжувати орендні відносини, стосовно цієї земельної ділянки, позивач звернулася до відповідача по справі з заявою від 22 листопада 2018 року, в якій надала докази переходу права власності на земельну ділянку та повідомила про наміри щодо розірвання договору оренди земельної ділянки, відповідно до умов договору та повернення земельної ділянки для самостійного її оброблення.

ОСОБА_1 зазначила, що відповіді від Сільськогосподарського приватного акціонерного товариства Охоче вона не отримала, договір оренди земельної ділянки є діючим, а належна їй земельна ділянка не повернута, чим порушено майнові права та охоронювані законом інтереси позивача.

На думку позивача, відмова у розірванні договору оренди земельної ділянки з боку Сільськогосподарського приватного акціонерного товариства Охоче суперечить вимогам цивільного та земельного законодавства, а також не відповідає вимогам Закону України Про оренду землі , тому відповідач безпідставно продовжує її використання.

Ухвалою від 10 грудня 2018 року було відкрито провадження у справі, розгляд справи вирішено здійснювати за правилами загального позовного провадження.

Ухвалою суду від 21 лютого 2019 року закрите підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду.

Позивач та її представник у судове засідання не з`явились, про дату, час і місце розгляду справи були сповіщені завчасно відповідно до вимог статті 128 Цивільного процесуального кодексу України.

Скориставшись своїм правом, передбаченим частиною 3 статті 211 Цивільного процесуального кодексу України, представник позивача ОСОБА_1 - адвокат Мякота Т. М., що діє на підставі договору про надання правничої (правової) допомоги № 107/18 від 22.11.2018 року та ордеру серії ПТ № 063547 від 05.12.2018 року, через канцелярію суду надала заяву, зареєстровану за вхідним номером 6503/19 - вх. від 13.09.2019 року, в якій зазначила, що підтримує позовні вимоги у повному обсязі, наполягає на їх задоволенні в повному обсязі, просила розгляд справи провести за її відсутності та за відсутності позивача.

Уповноважений представник Сільськогосподарського приватного акціонерного товариства Охоче у судове засідання не з`явився, про дату, час і місце розгляду справи були повідомлені завчасно відповідно до вимог статті 128 Цивільного процесуального кодексу України, про що свідчать наявні в матеріалах справи повідомлення про вручення рекомендованого поштового відправлення.

Відповідач своїм правом на надання відзиву проти позову відповідно до статті 178 Цивільного процесуального кодексу України, не скористався.

Представник Сільськогосподарського приватного акціонерного товариства Охоче - адвокат Тимошенко С. А. через канцелярію суду надав клопотання, зареєстроване за вхідним номером 1306/19 - вх. від 21.02.2019 року відповідно до якого посилаючись на положення пунктів 2 та 3 частини 1 статті 43 та частини 1 статті 76 Цивільного процесуального кодексу України просив долучити до матеріалів справи копію заяви ОСОБА_1 про видачу орендної плати за 2016 рік, а також копію банківської виписки щодо перерахування на картковий рахунок позивача орендної плати за 2016 - 2017 роки.

Також представник відповідача надав заяву, що була зареєстрована за вхідним номером 1331/19 - вх. від 21.02.2019 року, відповідно до якої просив розгляд справи проводити без участі представника Сільськогосподарського приватного акціонерного товариства Охоче .

Відповідно до положень частини 1 статті 223 Цивільного процесуального кодексу України неявка у судове засідання будь - якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.

Крім того, частиною 3 статті 211 Цивільного процесуального кодексу України передбачено, що особи, які беруть участь у справі, мають право заявити клопотання про розгляд справи за їх відсутності. Про наявність такого клопотання у сторін та третьої особи свідчать їх відповідні заяви, долучені до матеріалів справи.

За таких обставин, приймаючи до уваги те, що підстав для визнання явки учасників справи обов`язковою для надання особистих пояснень не має, суд вважає за можливе розглянути справу за їх відсутності, на підставі наявних в матеріалах справи доказів, при цьому відповідно до частини 2 статті 247 Цивільного процесуального кодексу України фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось.

Вивчивши доводи позовної заяви, всебічно, повно та об`єктивно з`ясувавши всі обставини справи в межах заявлених вимог, перевіривши їх доказами, які були безпосередньо досліджені у судовому засіданні, проаналізувавши зміст норм матеріального права, які врегульовують спірні правовідносини, суд виходить з наступних підстав та мотивів.

Вирішуючи спірні правовідносини суд виходить з того, що завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави (частина 1 статті 2 Цивільного процесуального кодексу України).

Відповідно до положень частини 1 статті 4 Цивільного процесуального кодексу України кожна особа має право в порядку, встановленому цим кодексом, звернутись до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. При цьому, розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим кодексом випадках (частина 1 статті 13 Цивільного процесуального кодексу України).

При цьому частиною 1 статті 77 вказаного нормативно - правового документа визначено, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.

Частина 2 статті 129 Конституції України визначає основні засади судочинства, однією з яких згідно з пунктом 3 вказаної частини є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Аналогічні приписи передбачені частиною 3 статті 12 та частиною 1 статті 81 Цивільного процесуального кодексу України, відповідно до яких кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 82 цього кодексу.

Частиною 2 статті 77 та частиною 1 статті 82 Цивільного процесуального кодексу України встановлено, що предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання.

За приписами статті 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства, якими, зокрема є: справедливість, добросовісність та розумність.

Відповідно до статті 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого або майнового інтересу.

Способом захисту цивільних прав та інтересів, зокрема, може бути припинення правовідношення.

Під час розгляду справи, судом встановлено, що земельна ділянка площею 3,2411 гектарів, розташована на території Охоченської сільської ради Нововодолазького району Харківської області, цільове призначення - для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, кадастровий номер 6324283500:02:001:0219, належала на праві власності ОСОБА_2 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 .

22 березня 2007 року в селі Охоче Нововодолазького району Харківської області між ОСОБА_2 та Сільськогосподарським закритим акціонерним товариством Охоче був укладений договір оренди землі, відповідно до умов якого орендодавець ОСОБА_2 надає, а орендар Сільськогосподарське закрите акціонерне товариство Охоче приймає в строкове платне користування земельну ділянку сільськогосподарського призначення, яка знаходиться на території Охоченської сільської ради Нововодолазького району Харківської області. В оренду передається земельна ділянка загальною площею 3,2411 гектар, у тому числі рілля - 3,2411 гектар, строком на 30 років (пункти 1, 2, 8 договору). Передача земельної ділянки орендарю здійснюється у тижневий строк після державної реєстрації договору за актом приймання - передачі (пункт 20 договору).

Зазначений договір зареєстровано у Нововодолазькому районному відділі Харківської регіональної філії держаного підприємства ЦЕНТР ДЕРЖАВНОГО ЗЕМЕЛЬНОГО КАДАСТРУ при Держкомземі України, про що у Книзі записів державної реєстрації договорів оренди землі вчинено запис від 24 липня 2007 року за № 040770000300.

Відповідно до акту прийому - передачі земельної ділянки згідно договору оренди від 22 березня 2007 року, власник землі ОСОБА_2 передав земельну ділянку згідно Державного акту Р3 № 795967 в натурі, а Сільськогосподарське закрите акціонерне товариство Охоче в особі директора ОСОБА_3 прийняв її в розмірі 3,2411 гектарів.

Сільськогосподарське приватне акціонерне товариство Охоче є правонаступником Сільськогосподарського закритого акціонерного товариства Охоче . Зазначена обставина учасниками справи не оспорювалась та належним чином не спростована, а тому у суду не має сумнівів щодо достовірності цієї обставини та добровільності її визнання, а отже відповідно до частини 1 статті 82 Цивільного процесуального кодексу України вона не підлягає доказуванню.

Із матеріалів справи судом встановлено, що 21 листопада 2016 року приватним нотаріусом Нововодолазького районного нотаріального округу Харківської області Крючковою Л. А. видане свідоцтво про право на спадщину за законом (бланк серії НВІ 389976), зареєстрованого в реєстрі за № 2445, спадкова справа № 146/2015. Спадкоємцем зазначеного у цьому свідоцтві майна ОСОБА_2 , 1946 року народження, який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , є його донька - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 . Спадщина, на яку видано це свідоцтво, складається із земельної ділянки, площею 3,2411 гектарів, кадастровий номер 6324283500:02:001:0219, цільове призначення якої - для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, склад угідь - рілля, місце розташування: Харківська область, Нововодолазький район, Охоченська сільська рада.

Статтями 1216 - 1218 Цивільного кодексу України передбачено, що спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщина) від фізичної особи, яка померла (спадкодавець), до інших осіб (спадкоємців).

До складу спадщини входять всі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.

За змістом статтей 316 та 317 Цивільного кодексу України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб. Власникові належать права володіння, користування та розпорядження своїм майном. На зміст права власності не впливають місце проживання та місцезнаходження майна.

Право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні (стаття 321 Цивільного кодексу України). Право власності набувається на підставах, що не заборонені законом (стаття 328 Цивільного кодексу України).

Відповідно до статті 78 Земельного кодексу України право власності на землю - це право володіти, користуватися і розпоряджатися земельними ділянками.

Право власності на землю набувається та реалізується на підставі Конституції України, цього Кодексу, а також інших законів, що видаються відповідно до них.

Громадяни України набувають право власності на земельні ділянки, зокрема, на підставі прийняття спадщини та мають право самостійно господарювати на землі (пункт г частини 1 статті 81, пункт б частини 1 статті 90 Земельного кодексу України).

За приписами статті 182 Цивільного кодексу України право власності та інші речові права на нерухомі речі, обтяження цих прав, їх виникнення, перехід і припинення підлягають державній реєстрації.

Державна реєстрація прав на нерухомість є публічною, здійснюється відповідним органом, який зобов`язаний надавати інформацію про реєстрацію та зареєстровані права в порядку, встановленому законом.

Державна реєстрація речових прав на нерухоме майно (далі - державна реєстрація прав) - це офіційне визнання і підтвердження державою фактів виникнення, переходу або припинення прав на нерухоме майно, обтяження таких прав шляхом внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, яким в розумінні цього Закону є - земельні ділянки, а також об`єкти, розташовані на земельній ділянці, переміщення яких неможливе без їх знецінення та зміни призначення (частина 1 статті 2 Закону України Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень ).

Відповідно до частини 1 статті 3 та частини 1 статті 4 Закону України Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень державна реєстрація прав є обов`язковою. Інформація про права на нерухоме майно та їх обтяження підлягає внесенню до Державного реєстру прав. Обов`язковій державній реєстрації підлягають речові права та обтяження на нерухоме майно, розміщене на території України, що належить фізичним та юридичним особам, державі в особі органів, уповноважених управляти державним майном, іноземцям та особам без громадянства, іноземним юридичним особам, міжнародним організаціям, іноземним державам, а також територіальним громадам в особі органів місцевого самоврядування, зокрема, право власності на нерухоме майно.

При цьому частиною 2 статті 3 Закону України Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень прямо передбачено, що речові права на нерухоме майно та їх обтяження, що підлягають державній реєстрації відповідно до цього Закону, виникають з моменту такої реєстрації.

В ході судового розгляду справи, судом встановлено, що згідно Витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію прав та їх обтяжень індексний номер 73430109 від 21.11.2016 року, право власності на земельну ділянку площею 3,2411 гектар, кадастровий номер 6324283500:02:001:0219, для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, яка розташована на території Охоченської сільської ради Нововодолазького району Харківської області зареєстроване за ОСОБА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1089507763242, дата та час державної реєстрації 21.11.2016 року о 09:07:43).

Як новий власник земельної ділянки позивач ОСОБА_1 не маючи намірів продовжувати орендні відносини, 27 листопада 2018 року направила на адресу Сільсьгосподарського приватного акціонерного товариства Охоче заяву від 22 листопада 208 року згідно якої повідомила орендаря про офіційне набуття нею права власності на спірну земельну ділянку та з посиланням на пункт 40 Договору оренди землі повідомила про намір розірвати договірні відносини щодо оренди земельної ділянки площею 3,2411 гектар, кадастровий номер 6324283500:02:001:0219, надавши до заяви копії документів на підтвердження переходу права власності та акту приймання - передачі земельної ділянки.

Під час вирішення спірних правовідносин суд враховує, що їх правове регулювання здійснюється нормами Конституції України, Цивільного кодексу України, Земельного кодексу України, Закону України Про оренду землі , а також Закону України Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень .

Так, частинами 1, 2 та 4 статті 13 й частиною 2 статті 14 Конституції України гарантовано, що земля є об`єктом права власності Українського народу, від імені якого права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією. Кожний громадянин має право користуватися природними об`єктами права власності народу відповідно до закону. Держава забезпечує захист прав усіх суб`єктів права власності які рівні перед законом. Право власності на землю гарантується, воно набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.

Правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб. При цьому право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів, й власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Він має вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону (частина 1 статті 316, стаття 328, частини 1 та 2 статті 319 Цивільного кодексу України).

Відповідно до частин 2 та 4 статті 373 Цивільного кодексу України право власності на землю гарантується Конституцією України, набувається і здійснюється відповідно до закону й власник земельної ділянки має право використовувати її на свій розсуд відповідно до її цільового призначення.

Приписами статті 202 Цивільного кодексу України передбачено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори).

За змістом статті 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (стаття 627 Цивільного кодексу України).

Згідно частини 1 статті 628 Цивільного кодексу України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Частиною 1 статті 638 зазначеного кодифікованого закону України передбачено, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору, якими є умови про предмет договору; умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду; а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Підстави для зміни або розірвання договору визначені у статті 651 Цивільного кодексу України.

Так, зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом.

Договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом.

Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору (абзац 2 частини 2 статті 651 Цивільного кодексу України).

Тобто йдеться про таке порушення договору однією зі сторін, яке тягне для другої сторони неможливість досягнення нею цілей договору.

У разі односторонньої відмови від договору у повному обсязі або частково, якщо право на таку відмову встановлено договором або законом, договір є відповідно розірваним або зміненим (частина 3 статті 651 Цивільного кодексу України).

Згідно статті 653 Цивільного кодексу України у разі зміни договору зобов`язання сторін змінюються відповідно до змінених умов щодо предмета, місця, строків виконання тощо.

У разі розірвання договору зобов`язання сторін припиняються.

Частиною 2 статті 792 Цивільного кодексу України передбачено, що відносини щодо найму (оренди) земельної ділянки регулюються законом.

Спеціальним законом, який регулює відносини щодо оренди землі є Закон України Про оренду землі від 06.10.1998 року № 161-ХІV (далі - Закон України Про оренду землі ).

Оренда землі - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для проведення підприємницької та інших видів діяльності (стаття 1 Закону України Про оренду землі ).

За змістом статей 18 та 20 зазначеного вище закону (в редакції, чинній на момент укладення й реєстрації спірного договору) укладений договір оренди землі підлягає державній реєстрації та тільки після цього набирає чинності.

Як вбачається із пунктів 8 й 43 спірного договору оренди землі, він укладений на строк 30 років й набирає чинності після підписання сторонами та його державної реєстрації, яка як вбачається із матеріалів справи здійснена 24.07.2007 року, про що у Книзі записів державної реєстрації договорів оренди землі вчинено запис за № 040770000300.

Набрання договором чинності є момент у часі, коли починають діяти права та обов`язки сторін за договором, тобто коли договір (як підстава виникнення правовідносин та письмова форма, в якій зафіксовані умови договору) стає правовідносинами, на виникнення яких було спрямоване волевиявлення сторін.

Таким чином, строк дії вказаного договору починається не з моменту його укладення (22 березня 2007 року), а з моменту його державної реєстрації (24.07.2007 року).

Відповідно до частини 1 статті 27 Закону України Про оренду землі орендареві забезпечується захист його права на орендовану земельну ділянку нарівні із захистом права власності на земельну ділянку відповідно до закону.

Положеннями статтей 30 та 31 Закону України Про оренду землі визначено, що зміна умов договору оренди землі здійснюється за взаємною згодою сторін. У разі недосягнення згоди щодо зміни умов договору оренди землі спір вирішується в судовому порядку.

Договір оренди землі припиняється, зокрема, у разі: закінчення строку, на який його було укладено; договір оренди землі припиняється також в інших випадках, передбачених законом.

Договір оренди землі може бути розірваний за згодою сторін. На вимогу однієї із сторін договір оренди може бути достроково розірваний за рішенням суду в порядку, встановленому законом.

Розірвання договору оренди землі в односторонньому порядку не допускається, якщо інше не передбачено законом або цим договором.

Відповідно до змісту статті 32 Закону України Про оренду землі , яка регулює питання щодо припинення договору оренди землі шляхом його розірвання, перехід права власності на орендовану земельну ділянку до іншої особи (у тому числі спадкування), а також реорганізація юридичної особи - орендаря не є підставою для зміни умов або припинення договору, якщо інше не передбачено договором.

Згідно пункту 39 спірного договору оренди земельної ділянки передбачено, що розірвання договору в односторонньому порядку не допускається. Умовами розірвання договору в односторонньому порядку є потреба для державних цілей.

Разом з тим, у пункті 40 договору оренди землі, укладеного 22.03.2007 року між спадкодавцем ОСОБА_2 та Сільськогосподарським закритим акціонерним товариством Охоче , сторони передбачили, що перехід права власності на орендовану земельну ділянку до другої особи, а також реорганізація юридичної особи - орендаря є підставою для зміни умов або розірвання договору.

Право на орендовану земельну ділянку у разі смерті фізичної особи - орендаря, засудження або обмеження її дієздатності за рішенням суду переходить до спадкоємців або інших осіб, які використовують цю земельну ділянку разом з орендарем.

Зазначений пункт Договору ніким з учасників не оспорювався й у встановленому законом порядку не дійсним не визнавався.

Під час судового розгляду справи, судом встановлено, що Сільськогосподарське приватне акціонерне товариство Охоче продовжує використовувати орендовану земельну ділянку в своїх інтересах.

При цьому, будь - яких належних та допустимих доказів, в розумінні статтей 77, 78 Цивільного процесуального кодексу України, на підтвердження того, що орендар - Сільськогосподарське приватне акціонерне товариство Охоче звертався до нового власника орендованої земельної ділянки - ОСОБА_1 щодо зміни умов договору оренди землі, укладеного з попереднім власником, а також того, що це питання взагалі розглядалося чи вирішувалося сторонами, як те передбачено частиною 1 статті 651 Цивільного кодексу України, суду не надано.

Таким чином, оскільки сторони спірного договору оренди землі дійшли згоди щодо усіх його істотних умов, зокрема, пунктом 40 передбачено можливість розірвання договору оренди землі у разі переходу права власності на орендовану земельну ділянку до іншої особи, при цьому, що цей пункт договору узгоджується із положеннями Цивільного кодексу України та статті 32 Закону України Про оренду землі . Позивач, яка набула право власності на орендовану земельну ділянку після смерті орендодавця, як новий власник, має право в односторонньому порядку розірвати договір оренди з підстав, визначених договором.

Посилання представника відповідача на сумлінне виконання Сільськогосподарським приватним акціонерними товариством Охоче умов договору, зокрема щодо виплати орендної плати та отримання її позивачем, судом до уваги не береться, оскільки виплата орендної плати свідчить про виконання відповідачем умов договору та ніяким чином не стосується права позивача на ініціювання питання щодо розірвання договору оренди землі. Навпаки, не виплата орендної плати свідчила б про невиконання умов договору з боку Сільськогосподарського приватного акціонерного товариства Охоче та могла бути ще однією з підстав для розірвання договору оренди землі.

Крім того, зміст пункту 40 Договору оренди земельної ділянки від 22.03.2007 року, в повній мірі відповідає пункту 40 Типового договору оренди землі, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України № 220 від 03.03.2004 року Про затвердження Типового договору оренди землі , у зв`язку з чим позивач ОСОБА_1 , як новий власник орендованої відповідачем земельної ділянки, обґрунтовано скористалася своїм правом та ініціювала питання про одностороннє дострокове розірвання договору оренди земельної ділянки, укладеного її батьком ОСОБА_2 .

Слід відзначити, що у пункті б частини 1 статті 90 Земельного кодексу України закріплено право власника земельних ділянок самостійного господарювання на землі.

Згідно з вимогами частини 2 зазначеної вище норми права порушені права власників земельних ділянок підлягають відновленню в порядку, встановленому законом.

Враховуючи приписи частини 2 статті 158 Земельного кодексу України, відповідно до яких виключно судом вирішуються земельні спори з приводу володіння, користування і розпорядження земельними ділянками, що перебувають у власності громадян і юридичних осіб, належним чином оцінивши подані сторонами докази, суд приходить до висновку про те, що позовні вимоги є законними, повністю підтверджуються зібраними у справі доказами, а відтак такими, що підлягають задоволенню у повному обсязі.

Вирішуючи згідно підпункту 6 частини 1 статті 264 Цивільного процесуального кодексу України питання про розподіл між сторонами у справі судових витрат, суд виходить з наступного.

Так, відповідно до вимог частини 1 та 2 статті 141 зазначеного цивільного процесуального кодифікованого закону України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог, тоді як інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: у разі задоволення позову - на відповідача, у разі відмови в позові - на позивача; у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Приписи частини 1 та 2 статті 133 Цивільного процесуального кодексу України передбачають, що судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.

Таким законом є Закон України Про судовий збір № 3674-VІ від 08.11.2011 року, який встановлює правові засади справляння, платників, об`єкти та розміри ставок судового збору, порядок сплати, звільнення від сплати та його повернення.

Положеннями статті 1 зазначеного Закону визначено, що судовий збір - це збір, який справляється на всій території України за подання заяв, скарг до суду, а також за видачу судами документів і включається до складу судових витрат.

Згідно із абзацом 1 частини 1 статті 3 Закону України Про судовий збір судовий збір справляється за подання до суду позовної заяви та іншої заяви, передбаченої процесуальним законодавством України.

За подання до суду фізичною особою позовної заяви немайнового характеру справляється судовий збір, який дорівнює 0,4 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осібвстановленого законом на 01 січня календарного року, в якому відповідна заява подається до суду (абзацу 2 підпункту 1 частини 2 статті 4 Закону країни Про судовий збір ).

При цьому відповідно до абзацу 2 частини 3 статті 6 вказаного вище закону, у разі коли в позовній заяві об`єднано дві і більше вимог немайнового характеру, судовий збір сплачується за кожну вимогу немайнового характеру.

Із зазначеним позовом ОСОБА_1 звернувся до суду у 2018 році та її позовна заява містить дві вимоги немайнового характеру: розірвати договір оренди землі та зобов`язати відповідача повернути орендовану земельну ділянку.

Відповідно до приписів абзацу 3 статті 7 Закону України Про Державний бюджет України на 2018 рік № 2246-VІІІ від 07.12.2017 року з 01 січня 2018 року прожитковий мінімум на одну особу в розрахунку на місяць для працездатних осіб встановлений в сумі 1762 гривень, а тому за подання до суду цієї позовної заяви позивач сплатила судовий збір у розмірі 1409 гривень 60 копійок, виходячи з розрахунку: 1762 гривень х 0,4 х 2 вимоги = 1409 гривень 60 копійок, що підтверджується квитанцією № 0.0.1203742714.1, виданої Акціонерним товариством Комерційний банк Приватбанк 05.12.2018 року.

З огляду на вищевикладене, та у зв`язку з задоволення в повному обсязі позовних вимог ОСОБА_1 , суд приходить до висновку про необхідність стягнути з Сільськогосподарського приватного акціонерного товариства Охоче судові витрати по сплаті судового збору в сумі 1409 гривень 60 копійок .

Згідно пункту 1 частини 3 статті 133 Цивільного процесуального кодексу України до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.

Право на професійну правничу допомогу гарантовано статтею 59 Конституції України, офіційне тлумачення якого надано Конституційним Судом України у рішеннях від 16 листопада 2000 року № 13-рп/2000, від 30 вересня 2009 року № 23-рп/2009.

Так, у рішенні Конституційного Суду України від 30 вересня 2009 року № 23 - рп/2009 зазначено, що правова допомога є багатоаспектною, різною за змістом, обсягом та формами і може включати консультації, роз`яснення, складення позовів і звернень, довідок, заяв, скарг, здійснення представництва, зокрема, в судах та інших державних органах, захист від обвинувачення тощо.

Положеннями статті 15 Цивільного процесуального кодексу України передбачено, що учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво у суді як вид правничої допомоги здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом.

З огляду на приписи частини 1 статті 137 Цивільного процесуального кодексу України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

Правове регулювання відносин, пов`язаних з розподілом судових витрат на правничу допомогу адвоката здійснюється частинами 2 - 4 статті 137 Цивільного процесуального кодексу України, якими регламентовано, що розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою. Розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

З наданих суду документів вбачається, що представником позивача є ОСОБА_5 , яка відповідно до свідоцтва про право на зайняття адвокатською діяльністю (серії ПТ № 1646), виданого 21.03.2017 року Радою адвокатів Полтавської області є адвокатом, й діє за ордером на надання правової допомоги серії ПТ № 063547 від 05.12.2018 року, виданим відповідно до Закону України Про адвокатура і адвокатську діяльність та на підставі договору про надання правничої (правової) допомоги № 107/18, укладеного 22.11.2018 року між нею та ОСОБА_1 .

Відповідно до акту приймання - передачі наданих послуг, складеного 05.12.2018 року в селище міського типу Нова Водолага Нововодолазького району Харківської області між замовником - ОСОБА_1 та виконавцем - адвокатом Мякотою Тетяною Миколаївною, відповідно до договору № 107/18 від 22.11.20018 року, вбачається, що загальна вартість наданих юридичних послуг складає 6800,00 гривень, яка безпосередньої оплачена відповідно до квитанції до прибуткового касового ордеру № 107/17.

Частина 3 статті 141 Цивільного процесуального кодексу України наголошує на необхідності врахування судом при вирішенні питання про розподіл судових витрат:

1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи;

2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес;

3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо;

4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися.

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.

Відповідно до статті 17 Закону України При виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.

Аналогічні критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрат на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Зокрема, у рішеннях від 12 жовтня 2006 року у справі Двойних проти України (пункт 80), від 10 грудня 2009 року у справі Гімайдуліна і інших проти України (пункти 34-36), від 23 січня 2014 року у справі East/West Alliance Limited проти України , від 26 лютого 2015 року у справі Баришевський проти України (пункт 95) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим.

У рішенні Європейського суду з прав людини від 28 листопада 2002 року у справі Лавентс проти Латвії зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Частиною 8 статті 141 Цивільного процесуального кодексу України визначено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

Одночасно з цим частини 5 та 6 статті 137 Цивільного процесуального кодексу України визначають, що у разі недотримання вимог частини 4 цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення не співмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Отже, враховуючи наведене, суд вважає, що розмір витрат на правничу допомогу адвоката, яка бере участь у справі, визначений договором про надання правничої (правової) допомоги № 107/18 від 22.11.2018 року, відповідає обсягу наданих нею послуг і виконаних робіт, визначених детально у відповідному акті, є співмірним із складністю справи, обсягом та часом, витраченим адвокатом на їх виконання, а також вартості, вже сплаченої їй позивачем,

Відтак, суд робить обґрунтований висновок про те, що позивач ОСОБА_1 понесла судові витрати на правничу допомогу адвоката Мякоти Т. М . за цим позовом в сумі 6800 гривень 00 копійок, які слід стягнути з відповідача на її користь.

Приходячи до такого, суд також бере до уваги, що Сільськогосподарським приватним акціонерним товариством Охоче не надано клопотання про зменшення розміру витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами, хоча відповідач був обізнаних про їх розмір.

З урахуванням викладеного, керуючись статтями 18, 20, 27, 31, 32 Закону України Про оренду землі , статтями 1, 11, 13, 15, 16, 20, 181, 182, 202, 207, 209, 210, 254, 316, 319, 321, 328, 373, 626, 638, 639, 651, 653 Цивільного кодексу України, статтями 1 - 5, 7, 10 - 13, 17 - 19, 76 - 81, 83, 128 - 131, 133, 137, 141, 211, 214, 223, 235, пунктом 2 частини 1 та частиною 3 статті 258, статтями 259, 263 - 265, 267, 268, частинами 5 та 11 статті 272, частинами 1 і 2 статті 273, частиною 1 статті 352, статтями 354, 355, Цивільного процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги ОСОБА_1 до Сільськогосподарського приватного акціонерного товариства Охоче про розірвання договору оренди земельної ділянки та повернення земельної ділянки - задовольнити.

Розірвати договір оренди землі, укладений 22 березня 2007 року в селі Охоче Нововодолазького району Харківської області між орендодавцем ОСОБА_2 та орендарем Сільськогосподарським закритим акціонерним товариством Охоче , зареєстрований в Нововодолазькому районному відділі Харківської регіональної філії Державного підприємства ЦЕНТР ДЕРЖАВНОГО ЗЕМЕЛЬНОГО КАДАСТРУ при Держкомземі України, про що у Книзі записів державної реєстрації договорів оренди землі вчинено відповідний запис від 24 липня 2007 року за № 040770000300.

Зобов`язати Сільськогосподарське приватне акціонерне товариства Охоче (ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України 00852973) повернути орендовану земельну ділянку кадастровий номер 6324283500:02:001:0219 власнику - ОСОБА_1 (реєстраційний номер обліком картки платника податків НОМЕР_1 ).

Стягнути з Сільськогосподарського приватного акціонерного товариства Охоче (ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України 00852973) на користь ОСОБА_1 понесені нею витрати по оплаті правової допомоги в сумі 6800 (шість тисяч вісімсот) гривень 00 копійок.

Стягнути з Сільськогосподарського приватного акціонерного товариства Охоче (ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України 00852973) на користь ОСОБА_1 понесені судові витрати по сплаті судовому збору у розмірі 1409 (одна тисяча чотириста дев`ять) гривень 60 копійок.

Рішення може бути оскаржена в апеляційному порядку шляхом подання апеляційної скарги до Харківського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне рішення не було вручене у день його проголошення або складання, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

У відповідності до підпункту 15 пункту 1 Розділу ХІІІ Перехідних Положень Цивільного процесуального кодексу України, до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди, а саме Нововодолазький районний суд Харківської області.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Відомості щодо учасників справи, які не оголошуються при проголошенні рішення:

Позивач : ОСОБА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 , місце проживання чи перебування: АДРЕСА_1 .

Відповідач : Сільськогосподарське приватне акціонерне товариства Охоче , місцезнаходження: Харківська область, Нововодолазький район, село Охоче, вулиця Польова, будинок 3, ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України 00852973,

Повний тест рішення складений та підписаний 23 вересня 2019 року.

Суддя: Т. М. Трояновська