Постанова

від 24.09.2019 по справі 520/4196/19

ДРУГИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24 вересня 2019 р.Справа № 520/4196/19 Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

Головуючого судді: Григорова А.М.,

Суддів: Подобайло З.Г. , Бартош Н.С. ,

за участю секретаря судового засідання Мороз М.М.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Харківського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 23.07.2019 року, головуючий суддя І інстанції: Котеньов О.Г., м. Харків, повний текст складено 23.07.19 року по справі № 520/4196/19

за позовом Харківського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів

до Товариства з обмеженою відповідальністю "ПІВОТ"

про стягнення адміністративно-господарських санкцій,

ВСТАНОВИВ:

Харківське обласне відділення Фонду соціального захисту інвалідів звернулося до Харківського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю ПІВОТ (юридична адреса: м. Харків, вул. Космічна, 6.21, оф.535, інд. 61103, МФО: 380805, Р/р: 26002465663, Банк: ПАТ "Райффайзен Банк Аваль", код ЄДРПОУ: 36437404) на користь Харківського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів (61022, м. Харків, Держпром, 1 під., 1 пов., к.16, код ЄДРПОУ 14070760, одержувач: Казначейство України Р/рахунок: 31219230020003, МФО:899998, ЕДРПОУ: 37999654 УДКСУ у Шевченківському районі м. Харкова) адміністративно-господарські санкції за незайняті робочі місця, призначені для працевлаштування осіб з інвалідністю, в сумі 95848,58 грн. Стягнути з відповідача судовий збір у сумі 1921 грн.

В обґрунтування вимог скарги зазначило, що вказано, що всупереч вимогам статей 19, 20 Закону України "Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні" відповідачем не було забезпечено працевлаштування осіб з інвалідністю. Вказувало, що законодавством не передбачено звільнення від відповідальності у разі відсутності вини роботодавця. Посилалося, що Закон встановлює рівні умови господарської діяльності для всіх підприємств в аспекті дотримання нормативу робочих місць для забезпечення працевлаштування осіб з інвалідністю та порядок його обчислення.

Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 23.07.2019 року у задоволенні позову Фонду соціального захисту інвалідів (майдан Свободи, буд. 5, Держпром, 1 підїзд, к. 16, м. Харків, 61022, код ЄДРПОУ 14070760) до Товариства з обмеженою відповідальністю "ПІВОТ" (вул. Космічна, буд. 21, оф. 535, м. Харків, 61103, код ЄДРПОУ 36437404) про стягнення адміністративно-господарських санкцій - відмовлено.

Харківське обласне відділення Фонду соціального захисту інвалідів, не погодившись з рішенням суду першої інстанції, подало апеляційну скаргу, в якій просила скасувати рішення Харківського окружного адміністративного суду від 23.07.2019 року по справі №520/4196/19. Позов задовольнити в повному обсязі. Стягнути з відповідача судовий збір.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги посилається на неправильне застосування норм матеріального права. Зазначає, що на підприємство покладається обов`язок по створенню та самостійному працевлаштуванню осіб з інвалідністю. Посилається, що обов`язки роботодавців стосовно забезпечення прав осіб з інвалідністю на працевлаштування визначені ч.3 ст.18 та ст. 20 Закону України «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні» . Вказує, що підприємством не дотримувались норми чинного законодавства, не виконано норматив встановлений ст.19, тому відповідач не може бути звільненим від обов`язку по сплаті адміністративно - господарських санкцій, передбачених ст.20 Закону. Вважає, що рішення Харківського окружного адміністративного суду від 26 червня 2019 року прийнято з порушенням норм матеріального права. Справу просило розглядати без участі представника позивача за наявними у справі матеріалами.

09.09.2019 року Товариство з обмеженою відповідальністю ПІВОТ подало відзив на апеляційну скаргу, в якому, посилаючись на те, що вимоги апеляційної скарги є необґрунтованими, просило залишити апеляційну скаргу по справі №520/4196/19 без задоволення, а рішення Харківського окружного адміністративного суду від 23.07.2019 р. без змін.

Сторони по справі про дату, час та місце розгляду апеляційної скарги були повідомлені заздалегідь та належним чином, про що свідчать поштові повідомлення про вручення, які містяться в матеріалах справи.

Апеляційна скарга розглядається у судовому засіданні згідно приписів ч.4 ст.229 КАС України.

Відповідно до ч.1 ст.308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши рішення суду та доводи апеляційної скарги, дослідивши письмові докази, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджено судом апеляційної інстанції, що Товариство з обмеженою відповідальністю "ПІВОТ", відноситься до суб`єктів господарювання, яким відповідно до Закону України "Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні" встановлюється норматив робочих місць по працевлаштуванню осіб з інвалідністю, який, у даному випадку за розрахунком позивача, становить 3 особи.

Відповідачем подано до контролюючого органу Звіт про зайнятість і працевлаштування інвалідів за 2018 рік форми №10-ПІ, відповідно до якого: середньооблікова кількість штатних працівників облікового складу становить 70 осіб; з них: середньооблікова кількість штатних працівників, яким відповідно до чинного законодавства встановлена інвалідність - 1 осіб; кількість інвалідів-штатних працівників, які повинні працювати на підприємстві відповідача на робочих місцях, створених відповідно до вимог статті 19 Закону України "Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні" - 3 особи; фонд оплати праці штатних працівників - 3354700 тис. грн; середньорічна заробітна плата штатного працівника - 47924,29 грн., протягом 2018 року було працевлаштовано 2 особи з інвалідністю, які на момент подання звіту звільнені.

У зв`язку з невиконанням нормативу робочих місць, призначених для працевлаштування осіб з інвалідністю, відповідачу була нарахована адміністративно-господарська санкція в розмірі 95848,58 грн., за стягненням якої позивач звернувся до суду з позовом.

Приймаючи рішення про відмову у задоволенні адміністративного позову, суд першої інстанції виходив з того, що розглядом справи встановлено та матеріалами справи підтверджено факт того, що відповідачем було вжито заходи щодо створення робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю та недопущення правопорушення, яке є підставою для застосування до нього штрафних санкцій, визначених статтею 20 Закону.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції з огляду на наступне.

Закон України «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні» від 21.03.1991 р. №875-ХІІ (далі по тексту - Закон України №875-ХІІ) визначає основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні і гарантує їм рівні з усіма іншими громадянами можливості для участі в економічній, політичній і соціальній сферах життя суспільства, створення необхідних умов, які дають можливість особам з інвалідністю ефективно реалізувати права та свободи людини і громадянина та вести повноцінний спосіб життя згідно з індивідуальними можливостями, здібностями і інтересами.

Статтею 18 Закону України №875-ХІІ визначено, що підприємства, установи, організації, фізичні особи, які використовують найману працю, зобов`язані виділяти та створювати робочі місця для працевлаштування осіб з інвалідністю, у тому числі спеціальні робочі місця, створювати для них умови праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації і забезпечувати інші соціально-економічні гарантії, передбачені законодавством, надавати державній службі зайнятості інформацію, необхідну для організації працевлаштування осіб з інвалідністю, і звітувати Фонду соціального захисту інвалідів про зайнятість та працевлаштування осіб з інвалідністю у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до ст.19 Закону України №875-ХІІ для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичних осіб, які використовують найману працю, установлюється норматив робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю у розмірі чотирьох відсотків середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу за рік, а якщо працює від 8 до 25 осіб, - у кількості одного робочого місця. Підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичні особи, які використовують найману працю, самостійно розраховують кількість робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю відповідно до нормативу, встановленого частиною першою цієї статті, і забезпечують працевлаштування осіб з інвалідністю. При розрахунках кількість робочих місць округлюється до цілого значення.

Колегія суддів зауважує, що чинним законодавством України передбачено гарантії соціального захисту осіб з інвалідністю шляхом встановлення особливих вимог щодо організації робочого місця особи з інвалідністю та покладення на підприємства обов`язку забезпечувати для осіб з інвалідністю належні та безпечні умови праці з урахуванням медичних показань, але без встановлення для підприємств жодних обмежень щодо обов`язку працевлаштування осіб з інвалідністю.

Відповідно до ч.ч.1,2 ст. 238 Господарського кодексу України (далі по тексту - ГК України) за порушення встановлених законодавчими актами правил здійснення господарської діяльності до суб`єктів господарювання можуть бути застосовані уповноваженими органами державної влади або органами місцевого самоврядування адміністративно-господарські санкції, тобто заходи організаційно-правового або майнового характеру, спрямовані на припинення правопорушення суб`єкта господарювання та ліквідацію його наслідків. Види адміністративно-господарських санкцій, умови та порядок їх застосування визначаються цим Кодексом, іншими законодавчими актами.

Серед переліку адміністративно-господарських санкцій, встановленого у ч. 1 ст. 239 ГК України, вказано, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування відповідно до своїх повноважень та у порядку, встановленому законом, можуть застосовувати до суб`єктів господарювання, зокрема, адміністративно-господарський штраф, а також і інші адміністративно-господарські санкції, встановлені цим Кодексом та іншими законами.

Спірні у цій справі санкції застосовуються до суб`єктів господарювання уповноваженими органами державної влади за порушення встановлених законодавчими актами правил здійснення господарської діяльності, а тому є адміністративно-господарськими санкціями. Про це також вказано у статті 20 Закону України №875-ХІІ.

Отже, законом передбачена відповідальність у вигляді адміністративно-господарських санкцій для підприємств, які не забезпечили середньооблікову чисельність працюючих осіб з інвалідністю відповідно до установленого нормативу.

Колегія суддів зауважує, що суб`єкт господарювання звільняється від відповідальності, зокрема, за порушення правил здійснення господарської діяльності (тобто від адміністративно-господарських санкцій), якщо доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення правопорушення.

Вищевказаний висновок узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, яка була викладена в постанові від 28.05.2019 р. по справі №807/554/17.

Загальні засади відповідальності учасників господарський відносин, зокрема і підстави для звільнення від відповідальності за порушення правил здійснення господарської діяльності (за що передбачені адміністративно-господарські санкції), регламентовано главою 24 ГК України (Загальні засади відповідальності учасників господарських відносин).

Відповідно до статті 218 ГК України підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання. Учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов`язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення. У разі якщо інше не передбачено законом або договором, суб`єкт господарювання за порушення господарського зобов`язання несе господарсько-правову відповідальність, якщо не доведе, що належне виконання зобов`язання виявилося неможливим внаслідок дії непереборної сили, тобто надзвичайних і невідворотних обставин за даних умов здійснення господарської діяльності.

Відповідно до ч.1 ст.18 Закону України №875-ХІІ забезпечення прав осіб з інвалідністю на працевлаштування та оплачувану роботу, в тому числі з умовою про виконання роботи вдома, здійснюється шляхом їх безпосереднього звернення до підприємств, установ, організацій чи до державної служби зайнятості.

За змістом статті 18-1 Закону України №875-ХІІ державна служба зайнятості здійснює пошук підходящої роботи відповідно до рекомендацій МСЕК, наявних у особи з інвалідністю кваліфікації та знань, з урахуванням її побажань.

Колегія суддів зазначає, що обов`язок підприємства зі створення робочих місць для осіб з інвалідністю не супроводжується його обов`язком займатись пошуком осіб з інвалідністю для працевлаштування.

Вищевказаний висновок узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, яка була викладена в постанові від 15.04.2019 р. по справі №821/681/16.

При цьому, Законом України №875-ХІІ також визначено, що працевлаштування інвалідів здійснюється або шляхом їх безпосереднього звернення до підприємства, або шляхом звернення до державної служби зайнятості, яка в свою чергу здійснює пошук підходящої роботи для працевлаштування такого інваліда.

Отже, обов`язок по працевлаштуванню інвалідів відповідно до встановленого Законом нормативу покладається як на роботодавців, так і на державну службу зайнятості. Механізм реалізації зазначеної програми працевлаштування передбачає здійснення певних заходів з боку підприємств.

Вищевказаний висновок узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, яка була викладена в постанові від 31.07.2019 р. по справі №817/724/17.

Наказом Міністерства соціальної політики України №316 від 31.05.2013, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 17.06.2013 за № 988/23520, затверджено форму статистичної звітності № 3-ПН "Інформація про попит на робочу силу (вакансії)", та порядок її подання.

Доказом, який свідчить про створення робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю, у тому числі спеціальних робочих місць, та інформування органів зайнятості про наявність вільних робочих місць для інвалідів, є звіт форми № 3-ПН.

Вищевказаний висновок узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, яка була викладена у постанові від 02.05.2018 року по справі № 804/8007/16.

Як вбачається з матеріалів справи, Товариством з обмеженою відповідальністю ПІВОТ подавалися у 2018 році звіти форми №3-ПН про наявність вакантних робочих місць, в яких зазначалося про створені вакантні робочі місця для окремих категорій громадян - осіб з інвалідністю (том 1 а.с. 18-74).

Згідно листа Харківського міського центру зайнятості від 04.06.2019 №ХМЦЗ-02-6729 вбачається, що протягом 2018 р. Товариством з обмеженою відповідальністю ПІВОТ було відмовлено у працевлаштуванні за направленням центру особам з обмеженими фізичними можливостями у зв`язку з недостатніми навичками роботи за комп`ютером та недостатньою відповідністю особи стандартам спілкування (том 1 а.с. 205).

Колегія суддів, зауважує, що з урахуванням матеріалів даної справи, відсутні підстави для висновку, що вказані вище відмови Товариства з обмеженою відповідальністю ПІВОТ у працевлаштуванні осіб з інвалідністю були необґрунтованими.

Окрім того, колегія суддів зазначає, що апеляційна скарга позивача не містить доводів щодо необґрунтованості або неправомірності таких відмов, позивач не посилається на вказані відмови, як на підставу для задоволення позову.

Крім того, суд апеляційної інстанції наголошує, що матеріали справи не містять доказів, а судами першої та апеляційної інстанцій не встановлено наявності випадків безпідставної відмови Товариства з обмеженою відповідальністю ПІВОТ у прийнятті на роботу осіб з інвалідністю.

Також, з матеріалів справи вбачається, що представники відповідача у 2018 році приймали участь у заходах для осіб з інвалідністю, що проводилися Харківським міським центром зайнятості протягом 2018 р. (лист Харківського міського центру зайнятості від 05.06.2019 №ХМЦЗ-03-679-8) (том 1 а.с. 208).

Тобто, обов`язок щодо інформування органу державної служби зайнятості про наявність вакантних робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю був виконаний відповідачем належним чином, тобто відповідачем по справі виконані вимоги Закону України №875-ХІІ щодо вжиття заходів для працевлаштування осіб з інвалідністю.

Отже, колегія суддів приходить до висновку про виконання відповідачем вимог щодо створення робочих місць відповідно до нормативів встановлених статтею 19 Закону України Закону України №875-ХІІ та належне інформування центру зайнятості про наявність вільних робочих місць на підприємстві та потребу у направленні йому центром зайнятості осіб з інвалідністю для працевлаштування, а тому вимоги позивача про застосування до відповідача адміністративно-господарських санкцій у розмірі в сумі в сумі 95848,58 грн. є безпідставними.

З огляду на вказане вище, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що позовні вимоги є необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню.

Щодо доводів апеляційної скарги, що саме на підприємство покладається обов`язок по створенню та самостійному працевлаштуванню осіб з інвалідністю, колегія суддів вважає необґрунтованими та помилковими, оскільки законодавством України покладено обов`язок на суб`єктів господарювання лише обов`язок щодо створення робочих місць для осіб з інвалідністю, їх атестування та інформування про кількість створених робочих місць. При цьому, обов`язок підприємства щодо створення робочих місць для осіб інвалідністю не супроводжується його обов`язком підбирати і працевлаштовувати осіб з інвалідністю на створені робочі місця.

Стосовно доводів апеляційної скарги, що підприємством не дотримувались норми чинного законодавства, не виконано норматив встановлений ст.19, а тому відповідач не може бути звільненим від обов`язку по сплаті адміністративно - господарських санкцій, передбачених ст.20 Закону, колегія суддів вважає їх необґрунтованими з урахуванням вже вказаного вище, та зазначає, що матеріалами даної справи підтверджується, що відповідачем було виконано вимоги щодо створення робочих місць відповідно до нормативів, встановлених ст.19 Закону України №875-ХІІ, а також поінформовано центр зайнятості про наявність вільних робочих місць на товаристві.

В даному випадку, з урахуванням ст.218 ГК України, застосування до відповідача адміністративно - господарських санкцій у розмірі 95 848,58 грн. є неможливим.

Згідно з ч. 1 ст.2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Згідно ч. 1 ст.6 КАС України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.

Згідно ч. 1 ст.9 КАС розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Частиною 2 ст.77 КАС України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Будь-яке рішення чи дії суб`єкта владних повноважень мають бути законними та обґрунтованими, прийнятими чи вчиненими в межах наданих повноважень, мати під собою конкретні об`єктивні факти, на підставі яких його ухвалено або вчинено, а суд, відповідно до ч. 2 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень, перевіряє чи прийнято такі рішення на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, з використанням повноважень з метою, з якою це повноваження надано, обґрунтовано, тобто з урахуванням всіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дій), безсторонньо (неупереджено), добросовісно, розсудливо, з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації, пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія), з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення, своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Доводи апеляційної скарги не спростовують правильності оскаржуваного рішення суду першої інстанції.

Відповідно до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Під час апеляційного провадження, колегія суду не встановила таких порушень судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права, які б призвели до неправильного вирішення справи по суті, які були предметом розгляду і заявлені в суді першої інстанції.

Таким чином, судова колегія вважає, що рішення суду першої інстанції є обґрунтованим, прийняте на підставі з`ясованих та встановлених обставинах справи, які підтверджуються доказами, та ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, а тому залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін.

Оскільки апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а оскаржуване рішення суду першої інстанції без змін, з огляду на приписи ст.139 КАС України, відсутні підстави для розподілу судових витрат.

Керуючись ст. ст. 242, 243, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу залишити без задоволення.

Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 23.07.2019 року по справі №520/4196/19 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.

Головуючий суддя (підпис)А.М. Григоров Судді (підпис) (підпис) З.Г. Подобайло Н.С. Бартош Повний текст постанови складено 30.09.2019 року