Постанова

від 30.09.2019 по справі 240/9787/19

СЬОМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 240/9787/19

Головуючий у 1-й інстанції: Черняхович Ірина Едуардівна

Суддя-доповідач: Сторчак В. Ю.

30 вересня 2019 року

м. Вінниця

Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

головуючого судді: Сторчака В. Ю.

суддів: Іваненко Т.В. Граб Л.С.

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Державної служби геології та надр України на ухвалу Житомирського окружного адміністративного суду від 07 серпня 2019 року про забезпечення позову (суддя Черняхович І.Е.) у справі за адміністративним позовом Приватного акціонерного товариства "Житомирський комбінат силікатних виробів" до Державної служби геології та надр України про визнання протиправним та скасування наказу,

В С Т А Н О В И В :

Приватне акціонерне товариство "Житомирський комбінат силікатних виробів" звернулось до суду з позовом Державної служби геології та надр України, в якому просить визнати протиправним та скасувати наказ Державної служби геології та надр України від 22.07.2019 №232 в частині зупинення спеціального дозволу на користування надрами №396 від 11.12.1995, виданого ПрАТ "Житомирський комбінат силікатних виробів".

Також, Приватним акціонерним товариством "Житомирський комбінат силікатних виробів" подана до суду заява про забезпечення позову в адміністративній справі №240/9787/19, в якій позивач просив суд вжити заходи забезпечення позову шляхом зупинення дії наказу Державної служби геології та надр України від 22.07.2019 №232 в частині зупинення спеціального дозволу на користування надрами №396 від 11.12.1995, виданого ПрАТ "Житомирський комбінат силікатних виробів", до набрання законної сили рішенням суду у даній справі. Заява мотивована тим, що існує очевидна небезпека настання негативних наслідків для господарської діяльності та заподіяння шкоди правам та інтересам позивача до ухвалення рішення в адміністративній справі №240/9787/19 та невжиття заходів забезпечення позову може істотно ускладнити ефективний захист або поновлення порушених прав та інтересів підприємства у разі задоволення позовних вимог.

Ухвалою Житомирського окружного адміністративного суду від 07 серпня 2019 заяву Приватного акціонерного товариства "Житомирський комбінат силікатних виробів" про забезпечення позову задоволено. Вжито заходи забезпечення позову шляхом зупинення дії наказу Державної служби геології та надр України від 22.07.2019 №232 в частині зупинення спеціального дозволу на користування надрами №396 від 11.12.1995, виданого ПрАТ "Житомирський комбінат силікатних виробів", до набрання законної сили рішенням суду в адміністративній справі № 240/9787/19.

Не погоджуючись з даною ухвалою суду, Державна служба геології та надр України подала апеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушення судом норм процесуального права просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволені заяви про забезпечення позову в повному обсязі.

Основними аргументами апеляційної скарги є те, що застосування заходів забезпечення адміністративного позову шляхом зупинення дії наказу, фактично вирішує спір, ухвалюючи рішення без розгляду справи по суті, що не відповідає меті застосування правового інституту забезпечення позову. На думку апелянта, судом першої інстанції не досліджено в повному обсязі чи дійсно порушено права ПрАТ Житомирський комбінат силікатних виробів та не наведено обґрунтувань, чому саме захист прав, свобод та інтересів стане неможливим без забезпечення позову, а також, не обґрунтовано які саме витрати та зусилля має понести ПрАТ Житомирський комбінат силікатних виробів для захисту своїх прав та інтересів.

Апеляційний розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження у відповідності до вимог ст. 311 КАС України.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, а також правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що апеляційну скаргу слід задовольнити, а ухвалу суду першої інстанції скасувати, з огляду на наступне.

Судом встановлені наступні обставини справи.

Позивачем було отримано спеціальний дозвіл на користування надрами №396 від 11.12.1995 року з метою видобування пісків, придатних для виробництва силікатної цегли та дрібних блоків із ніздрюватого бетону, як пісок заповнювач для бетону іцільної структури строком дії до 14 травня 2035 року.

За результатами здійснення планової перевірки позивача, було складено Акт №06-02/23/2019-10/п (33) про порушення вимог законодавства у сфері видобування корисних копалин (металічні руди, неметалічні корисні копалини, горючі тверді корисні копалини) від 20 лютого 2019 року (надалі - акт перевірки). На підставі вказаного Акту перевірки, складено Припис №325-14/06 від 22 лютого 2019 року, яким позивачу надано строк на усунення виявлених порушень до 25 березня 2019 року.

Позивач, у встановлені приписом строки, порушення не усунув, у зв`язку з чим, наказом №232 від 22 липня 2019 року Держгеонадра було зупинено дію спеціального дозволу №396 на підставі пп. 1,4 п. 22 Порядку №615.

Обґрунтувуючи заяву про забезпечення позову, позивач зазначив, що основним видом діяльності ПрАТ "Житомирський комбінат силікатних виробів" є виробництво силікатної цегли, блоків з ніздрюватого бетону та бетонних виробів. При цьому, основною сировиною для виробництва вищезазначеної готової продукції являється пісок природний будівельний, який видобувається підприємством на Тарасівському родовищі пісків на підставі спеціального дозволу на користування надрами № 396 від 11.12.1995. Натомість, оскаржуваний позивачем в даній справі наказ Державної служби геології та надр України від 22.07.2019 №232 фактично зупинив видобуток піску на Тарасівському родовищі пісків з 22.07.2019, що в подальшому може призвести до зупинки виробництва на ПрАТ "Житомирський комбінат силікатних виробів" та спричинити вкрай негативні наслідки, зокрема: припинення надходження податків від позивача до державного та місцевих бюджетів; невиконання позивачем зобов`язань перед працівниками по виплаті заробітної плати; звільнення працівників з підприємства; невиконання позивачем договірних зобов`язань перед клієнтами по поставкам продукції та застосування з їх боку до позивача значних штрафних санкцій за порушення договірних зобов`язань; припинення виробництва позивача та як наслідок фактичне його банкрутство. З огляду на зазначене, ПрАТ "Житомирський комбінат силікатних виробів" вказує, що реалізація протиправного наказу Державної служби геології та надр України від 22.07.2019 №232 наносить шкоду правам та економічним інтересам позивача, для відновлення яких необхідно буде докласти значних зусиль та фінансових витрат, пов`язаних із зупиненням основного виду його господарської діяльності.

Приймаючи оскаржувану ухвалу, суд першої інстанції прийшов до висновку, що наведені фактичні позивачем обставини дають суду підстави для висновку про обґрунтованість доводів позивача щодо існування очевидної небезпеки заподіяння шкоди його правам, свободам та інтересам до ухвалення рішення в адміністративній справі, а невжиття заходів забезпечення позову може істотно ускладнити виконання рішення суду або ефективний захист прав та інтересів позивача, за захистом яких він звернувся до суду.

З огляду на наведене суд першої інстанції вважає, що запропоновані позивачем заходи забезпечення позову стосуються предмету позову і є співмірними з позовними вимогами, а тому приходить до висновку про наявність підстави для задоволення заяви про забезпечення позову та необхідність зупинення дії наказу Державної служби геології та надр України від 22.07.2019 №232 в частині зупинення спеціального дозволу на користування надрами №396 від 11.12.1995, виданого ПрАТ "Житомирський комбінат силікатних виробів", до набрання законної сили рішенням суду в адміністративній справі № 240/9787/19.

Даючи правову оцінку доцільності вжиття заходів забезпечення позову у даній адміністративній справі, колегія суддів не погоджується з висновками суду першої інстанції, з огляду на наступне.

Відповідно до ч.1 ст.150 КАС України суд за заявою учасника справи або з власної ініціативи має право вжити визначені цією статтею заходи забезпечення позову.

Згідно з ч.2 ст.150 КАС України забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо: 1) невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду; або 2) очевидними є ознаки протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень, та порушення прав, свобод або інтересів особи, яка звернулася до суду, таким рішенням, дією або бездіяльністю.

Забезпечення позову - це сукупність процесуальних дій, які гарантують виконання судового рішення в разі задоволення позовних вимог. При цьому заходи забезпечення позову вживаються судом з метою охорони прав та інтересів позивача на час розгляду справи та не можуть вирішувати спірні правовідносини по суті.

Підставою для вжиття заходів забезпечення позову можуть стати такі обставини: 1) існування очевидної небезпеки заподіяння шкоди правам, свободам та інтересам позивача до ухвалення рішення в адміністративній справі; 2) неможливість захисту прав, свобод та інтересів позивача після набрання законної сили рішенням в адміністративній справі без вжиття таких заходів; 3) необхідність докладання значних зусиль та витрат для відновлення прав позивача у майбутньому; 4) очевидність ознак протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень.

Також, колегія суддів зазначає, що зазначені підстави є оціночними, тому містять небезпеку для застосування заходів забезпечення позову всупереч цілям цієї статті при формальному дотриманні її вимог. Тому суд повинен у кожному випадку, виходячи з конкретних доказів, наявних в справі встановити, чи є хоча б одна з названих обставин, і оцінити, чи не може застосуванням заходів забезпечення позову бути завдано ще більшої шкоди, ніж та, якій можна запобігти.

Таким чином, інститут забезпечення позову є однією з гарантій захисту прав, свобод та законних інтересів позивача в адміністративному процесі, механізмом, який покликаний забезпечити реальне та неухильне виконання судового рішення прийнятого в адміністративній справі.

Крім того, відповідно до абз.2 п.17 постанови Пленуму Вищого адміністративного суду України, викладену у постанові від 06.03.2008 №2 Про практику застосування адміністративними судами окремих положень Кодексу адміністративного судочинства України під час розгляду адміністративних справ в ухвалі про забезпечення позову суд повинен навести мотиви, з яких він дійшов висновку про існування очевидної небезпеки заподіяння шкоди правам, свободам та інтересам позивача до ухвалення рішення в адміністративній справі, або захист цих прав, свобод та інтересів стане неможливим без вжиття таких заходів, або для їх відновлення необхідно буде докласти значних зусиль та витрат, а також вказати ознаки, які свідчать про очевидність протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень.

У справі "Беєлер проти Італії" Європейський суд з прав людини зазначив, що будь-яке втручання органу влади у захищене право не суперечитиме загальній нормі, викладеній у першому реченні частини 1 статті 1 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, лише якщо забезпечено "справедливий баланс" між загальним інтересом суспільства та вимогами захисту основоположних прав конкретної особи. Питання щодо того, чи було забезпечено такий справедливий баланс, стає актуальним лише після того, як встановлено, що відповідне втручання задовольнило вимогу законності і не було свавільним.

Згідно з Рекомендації № R (89) 8 про тимчасовий судовий захист в адміністративних справах, прийнятій Комітетом Ради Європи 13.09.1989, рішення про вжиття заходів тимчасового захисту може, зокрема, прийматися у разі, якщо виконання адміністративного акта може спричинити значну шкоду, відшкодування якої неминуче пов`язано з труднощами, і якщо на перший погляд наявні достатньо вагомі підстави для сумнівів у правомірності такого акта. Суд, який постановляє вжити такий захід, не зобов`язаний одночасно висловлювати думку щодо законності чи правомірності відповідного адміністративного акту; його рішення стосовно вжиття таких заходів жодним чином не повинно мати визначального впливу на рішення, яке згодом має бути ухвалено у зв`язку з оскарженням адміністративного акту.

Отже, при вирішенні питання про забезпечення позову суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням такого: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв`язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв`язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.

Системний аналіз наведених норм дає підстави для однозначного висновку, що заходи забезпечення позову можуть вживатися виключно у випадку наявності очевидної небезпеки заподіяння шкоди правам, свободам та інтересам позивача до ухвалення рішення в адміністративній справі, або у випадку, коли захист цих прав, свобод та інтересів стане неможливим без вжиття таких заходів, або для їх відновлення необхідно буде докласти значних зусиль та витрат, а також якщо очевидними є ознаки протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень.

Тому, підставами для забезпечення позову є очевидність небезпеки заподіяння шкоди правам, свободам та інтересам позивача до ухвалення рішення в адміністративній справі, неможливість або значне ускладнення захисту прав, свобод та інтересів позивача без вжиття заходів забезпечення позову, очевидна протиправність рішення, дії чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень.

Доведення наявності зазначених підстав або принаймні однієї з них, з точки зору процесуального закону, є необхідною передумовою для вжиття судом заходів до забезпечення позову у разі їх вжиття за клопотанням позивача.

Аналіз наведених законодавчих приписів дає підстави для висновку, що вирішуючи питання про вжиття заходів забезпечення позову, суд має пересвідчитись, що надані докази та доводи позивача переконливо свідчать про наявність підстав для забезпечення позову.

З заяви про забезпечення позову вбачається посилання позивача на наявність ознак незаконності оскаржуваного рішення, що, на думку колегії суддів, є обґрунтуванням предмету позову, яке підлягає перевірці та оцінці під час судового розгляду справи.

Тобто, як вірно зазначив апелянт з наведених підстав задовольняючи заяву про забезпечення позову, суд приймає рішення по суті спору та надає оцінку оскаржуваному рішенню відповідача до вирішення справи по суті.

Частиною першою та другою статті 77 КАС України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.

Всупереч статті 77 КАС України, позивач належним чином не обґрунтував заяву про забезпечення позову, не надав доказів того, що існує очевидна небезпека заподіяння шкоди правам, свободам та інтересам до ухвалення рішення в адміністративній справі, або захист цих прав, свобод та інтересів стане неможливим без вжиття таких заходів, або для їх відновлення необхідно буде докласти значних зусиль та витрат, або очевидними є ознаки протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень. Зокрема, з матеріалів справи встановлено, що заявником до заяви про забезпечення позову долучено лише квитанцію про сплату судового збору.

Таким чином, колегія суддів вважає, що позивачем не надано належних та допустимих доказів того, що зупинення дії спеціального дозволу №396 має наслідком неможливість здійснення господарської діяльності ПрАТ "Житомирський завод силікатних виробів", що ускладнить ефективний захист прав в разі задоволення позовних вимог, оскільки існують ризики, що права позивача на свободу підприємницької діяльності, заборону від незаконного втручання та перешкоджання його господарській діяльності може бути порушено.

Разом із тим, колегія суддів зазначає, що застосування заходів забезпечення позову є виправданим у разі, якщо наявне достатньо обґрунтоване припущення, що їх невжиття може у подальшому утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду.

Враховуючи зазначене вище, суд апеляційної інстанції не погоджується з висновком Житомирського окружного адміністративного суду щодо необхідності вжиття заходів забезпечення позову, оскільки викладені позивачем у заяві про забезпечення позову доводи не надають суду підстав для вжиття заходів забезпечення позову, передбачених статтею 150 Кодексу адміністративного судочинства України.

У відповідності з ст.242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Відповідно до п.2 ч.1 ст.315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове судове рішення у відповідній частині або змінити судове рішення.

Згідно з ч.1 ст.317 КАС України, підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є: неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 310, 315, 317, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Державної служби геології та надр України задовольнити.

Рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 07 серпня 2019 року скасувати.

Ухвалити нову постанову, якою в задоволенні заяви Приватного акціонерного товариства "Житомирський комбінат силікатних виробів" про забезпечення позову відмовити.

Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку згідно зі ст.ст.328, 329 КАС України.

Головуючий Сторчак В. Ю. Судді Іваненко Т.В. Граб Л.С.