Рішення

від 30.09.2019 по справі 910/9441/19

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

30.09.2019Справа № 910/9441/19

Суддя Господарського суду міста Києва ДЖАРТИ В. В. , розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження справу

за позовом Управління освіти Оболонської районної в місті Києві державної адміністрації (04211, місто Київ, Оболонський район, вулиця Йорданська, будинок 11-А, ідентифікаційний код 37445442)

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Євроромбуд" (03150, місто Київ, Голосіївський район, вулиця Горького, будинок 88, квартира 83, ідентифікаційний код 40830229)

про стягнення 58 459,17 грн

Без виклику (повідомлення) представників учасників справи,

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

У липні 2019 року Управління освіти Оболонської районної в місті Києві державної адміністрації звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Євроромбуд" про стягнення 58 459,17 грн коштів, внаслідок завищення вартості будівельних робіт за Договором № 1811-2Р від 25.11.2016.

Позовні вимоги мотивовані завданням відповідачем збитків позивачу шляхом завищення вартості будівельних робіт за Договором № 1811-2Р від 25.11.2016, яке підтверджено висновком експерта № 33/7 від 11.03.2019.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 22.07.2019 за вказаним позовом відкрито провадження у справі № 910/9441/19, ухвалено здійснювати її розгляд за правилами спрощеного позовного провадження без виклику (повідомлення) сторін (без проведення судового засідання); визначені строки для подання відзиву на позов, відповіді на відзив та заперечень на відповідь на відзив.

Частиною 5 статті 176 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що ухвала про відкриття провадження у справі надсилається учасникам справи, а також іншим особам, якщо від них витребовуються докази, в порядку, встановленому статтею 242 цього Кодексу, та з додержанням вимог частини 4 статті 120 цього Кодексу.

Відповідно до частини 11 статті 242 Господарського процесуального кодексу України у випадку розгляду справи за матеріалами в паперовій формі судові рішення надсилаються в паперовій формі рекомендованим листом з повідомленням про вручення.

Нормами частини 4 статті 89 Цивільного кодексу України передбачено, що відомості про місцезнаходження юридичної особи вносяться до Єдиного державного реєстру.

За приписами частини 1 статті 7 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань" Єдиний державний реєстр створюється з метою забезпечення державних органів та органів місцевого самоврядування, а також учасників цивільного обороту достовірною інформацією про юридичних осіб, громадські формування, що не мають статусу юридичної особи, та фізичних осіб - підприємців з Єдиного державного реєстру.

Так, на виконання приписів Господарського процесуального кодексу України, з метою повідомлення відповідача про розгляд справи, ухвала від 22.07.2019 про відкриття провадження у справі була направлена судом рекомендованим листом з повідомленням про вручення на адресу місцезнаходження відповідача, зазначену в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, а саме: 03150, місто Київ, Голосіївський район, вулиця Горького, будинок 88, квартира 83.

Вказана поштова кореспонденція була вручена відповідачу 02.08.2019 відповідно до наявного в матеріалах справи рекомендованого повідомлення про вручення поштового відправлення № 0103051198330.

У даному випаду судом також враховано, що за приписами часини 1 статті 9 Господарського процесуального кодексу України ніхто не може бути позбавлений права на інформацію про дату, час і місце розгляду своєї справи або обмежений у праві отримання в суді усної або письмової інформації про результати розгляду його судової справи. Будь-яка особа, яка не є учасником справи, має право на доступ до судових рішень у порядку, встановленому законом.

Відповідно до частини 2 статті 2 Закону України "Про доступ до судових рішень" усі судові рішення є відкритими та підлягають оприлюдненню в електронній формі не пізніше наступного дня після їх виготовлення і підписання.

Згідно з частиною 1, 2 статті 3 Закону України "Про доступ до судових рішень" для доступу до судових рішень судів загальної юрисдикції Державна судова адміністрація України забезпечує ведення Єдиного державного реєстру судових рішень. Єдиний державний реєстр судових рішень - автоматизована система збирання, зберігання, захисту, обліку, пошуку та надання електронних копій судових рішень.

Судові рішення, внесені до Реєстру, є відкритими для безоплатного цілодобового доступу на офіційному веб-порталі судової влади України (частина 1 статті 4 Закону України "Про доступ до судових рішень").

Враховуючи наведене, господарський суд зазначає, що відповідач мав право та дійсну можливості ознайомитись, з ухвалою від 22.07.2019 про відкриття провадження у справі в Єдиному державному реєстрі судових рішень (www.reyestr.court.gov.ua).

Частиною 2 статті 178 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.

Приймаючи до уваги, що відповідач у строк, встановлений частиною 1 статті 251 Господарського процесуального кодексу України та ухвалою Господарського суду міста Києва від 22.07.2019, не подав до суду відзиву на позов, а відтак не скористався наданими йому процесуальними правами, за висновками суду, справа може бути розглянута за наявними у ній документами відповідно до частини 2 статті 178 Господарського процесуального кодексу України.

Приписами статті 248 ГПК передбачено, що суд розглядає справи у порядку спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі.

Відповідно статті 233 ГПК України рішення у даній справі прийнято у нарадчій кімнаті за результатами оцінки доказів, поданих сторонами.

За приписами частини 4 та 5 статті 240 ГПК України у разі неявки всіх учасників справи у судове засідання, яким завершується розгляд справи, розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення. Датою ухвалення рішення є дата його проголошення (незалежно від того, яке рішення проголошено - повне чи скорочене). Датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

25.11.2016 між Управлінням освіти Оболонської районної в місті Києві державної адміністрації (замовник) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Євроромбуд" (підрядник) було укладено договір № 1811-2Р від 25.11.2016 (далі - договір), відповідно до умов якого замовник доручає, а підрядник зобов'язується за завданням замовника власними та залученими силами і засобами, на свій ризик виконати роботи, а саме: капітального ремонту тіньового навісу на об'єкті підряду, визначеному в пункті 2.2. даного договору.

Згідно пункту 2.2. договору об'єкт підряду - заклад освіти Оболонського району м.Києва, а саме: ДНЗ № 144 (вул.Північна, 42).

Відповідно до пункту 4.1. договору ціна договору складає 195 877,00 грн, в тому числі ПДВ - 32 646,16 грн без урахування технічного нагляду.

За змістом пункту 4.6. договору оплата робіт здійснюється замовником шляхом перерахування коштів на розрахунковий рахунок підрядника за фактично виконані роботи на підставі оформлених, затверджених та підписаних сторонами актів форми КБ-2в.

Замовник має право, зокрема, ініціювати внесення змін у договір або відмовитися від договору в односторонньому порядку та вимагати відшкодування збитків за наявності істотних порушень підрядником умов договору, зокрема у разі прострочення виконання робіт згідно з графіком більш ніж на 14 днів (істотними, крім того, визнаються порушення, внаслідок яких можна дійти висновку, що роботи, які виконуються, не будуть виконані належним чином, а результати роботи не зможуть використовуватися відповідно до вимог договору та мети, яку при укладенні договору ставив замовник); зменшувати обсяг виконаних робіт та загальну вартість робіт за цим договором залежно від реального фінансування видатків, шляхом укладення відповідної угоди до цього договору (пункти .5.2.2, 5.2.3. договору).

Відповідно до пунктів 6.2., 6.3. договору, факт виконання та вартість виконаних робіт підтверджується підписаними сторонами актами приймання виконаних підрядних робіт форми КБ-2в. Протягом 5 календарних днів з моменту отримання актів замовник зобов'язаний розглянути їх та підписати їх в разі відсутності зауважень, або в такий саме строк направити підряднику мотивовану відмову від їх підписання.

Сторони погодили, що у разі виявлення неналежного виконання робіт, завищення їх обсягів або неправильного застосування кошторисних норм, поточних цін, розцінок та інших помилок, що вплинули на вартість виконаних робіт, ненадання необхідних документів, замовник має право відмовитись від підписання наданих документів (пункт 6.5. договору).

Згідно пункту 12.2. даний договір набирає чинності з моменту його підписання сторонами та діє до 31.12.2016, а в частині оплати - до повного виконання зобов'язань.

Як додаток до договору №1811-2Р від 25.11.2016, між сторонами також був підписаний зведений кошторисний розрахунок вартості об'єкта ремонту, відповідно до якого загальна вартість робіт складає 198 876,00 грн, а також на виконання умов договору позивачем та відповідачем складено та підписано об'єктний кошторис №2-1, відомість трудомісткості і заробітної плати, пояснювальну записку, локальний кошторис на будівельні роботи №2-1-1, підсумкову відомість ресурсів до об'єктного кошторису №2-1, а також договірну ціну, складену в поточних цінах станом на 13.12.2016, яка складала 190 332,00 грн.

У грудні 2016 року відповідачем було здійснено капітальних ремонт тіньового навісу закладу освіти Оболонського району м.Києва, а саме: ДНЗ № 144 (вул.Північна, 42) на загальну суму 190 332,00 грн, про що складено акт № 1 від 19.12.2016 та довідку про вартість виконаних ремонтних робіт та витрати на суму 190 332,00 грн, які підписані представниками обох сторін та скріплені печатками підприємств.

Відомості щодо наявності будь-яких яких зауважень стосовно якості, обсягу чи вартості робіт в матеріалах справи відсутні, що свідчить про фактичне виконання Товариством з обмеженою відповідальністю "Євроромбуд" взятих на себе зобов'язань з виконання робіт в повному обсязі.

Крім того, жодних додаткових угод про уточнення ціни договору між сторонами не укладалось, відмови від підписання документів щодо прийняття ремонтних робіт за договором №1811-2Р від 25.11.2016 замовником не надавалось.

Позивачем було також виконано в повному обсязі обов'язок з оплати виконаних відповідачем робіт в розмірі 190 332,00 грн, що підтверджується платіжним дорученням № 245 від 19.12.2016.

У позовній заяві позивач зазначає, що згідно з висновком експерта № 33/7, складеним за наслідками проведення судово-економічної експертизи, матеріальна шкода (збитки) внаслідок завищення вартості будівельних робіт, замовником яких являється Управління освіти Оболонської районної в місті Києві державної адміністрації на об'єкті ДНЗ №144 по вулиці Північній, 42 в місті Києві за договором від 25.11.2016 № 1811-2Р, з урахуванням висновку експертів судової будівельно-технічної експертизи від 17.07.2018 № 25270/25271/17-47, документально підтверджується в розмірі 58 459,17 грн.

Обґрунтовуючи позовні вимоги позивач зазначив, що з відповідача підлягає стягненню сума завищень обсягу робіт за договором №1811-2Р від 25.11.2016 в розмірі 58 459,17 грн.

Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд дійшов висновку про наступне.

За змістом статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Пунктом 1 частини 2 статті 11 ЦК України передбачено, що однією з підстав виникнення цивільних прав та обов'язків є договори та інші правочини.

Згідно з частиною 1 статті 627 ЦК України, відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Отже, погоджуючи за власним волевиявленням (добровільно) умови договору, укладення якого та умови якого, як зазначено вище, передбачені та не суперечать вимогам законодавства, сторона договору погоджується з обов'язковістю їх виконання в силу норм статей 525, 526 ЦК України.

Частиною 1 статті 628 Цивільного кодексу України зазначено, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Згідно з частинами 2, 3, 5 статті 180 Господарського кодексу України, господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов. Істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї зі сторін повинна бути досягнута згода.

Статтею 526 ЦК України встановлено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Норми вказаної статті кореспондуються з положеннями статті 193 Господарського кодексу України (далі - ГК України).

Згідно статті 173 ГК України, господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Частиною 1 статті 175 ГК України встановлено, що майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до частини 1 статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Суд зазначає, що за своїм змістом та правовою природою укладений між сторонам правочин є договором підряду, який підпадає під правове регулювання норм статей 837-864 Цивільного кодексу України.

За договором підряду одна сторона (підрядник) зобов'язується на свій ризик виконати певну роботу за завданням другої сторони (замовника), а замовник зобов'язується прийняти та оплатити виконану роботу. Договір підряду може укладатися на виготовлення, обробку, переробку, ремонт речі або на виконання іншої роботи з переданням її результату замовникові. (стаття 837 Цивільного кодексу України).

Відповідно до статті 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Згідно зі статтями 525, 526 ЦК України, зобов'язання повинні виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов і вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Статтею 530 ЦК України передбачено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Статтями 525, 615 Цивільного кодексу України встановлено, що одностороння відмова від виконання зобов'язання і одностороння зміна умов договору не допускаються.

Відповідно до статті 854 Цивільного кодексу України, якщо договором підряду не передбачена попередня оплата виконаної роботи або окремих її етапів, замовник зобов'язаний сплатити підрядникові обумовлену ціну після остаточної здачі роботи за умови, що роботу виконано належним чином і в погоджений строк або, за згодою замовника, - достроково.

Невиконання зобов'язання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання) стаття 610 Цивільного кодексу України кваліфікує як порушення зобов'язання.

Відповідно до статті 632 Цивільного кодексу України ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін. У випадках, встановлених законом, застосовуються ціни (тарифи, ставки тощо), які встановлюються або регулюються уповноваженими органами державної влади або органами місцевого самоврядування. Зміна ціни після укладення договору допускається лише у випадках і на умовах, встановлених договором або законом. Зміна ціни в договорі після його виконання не допускається.

У відповідності з вимогами пункту 4 частини першої статті 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, у вигляді відшкодування збитків. Для застосування такої міри відповідальності, як стягнення збитків, потрібна наявність усіх елементів складу цивільного правопорушення: 1) протиправної поведінки; 2) збитків; 3) причинного зв'язку між протиправною поведінкою боржника та збитками; 4) вини. За відсутності хоча б одного з цих елементів цивільна відповідальність не настає. Отже, предметом доказування наявності збитків є встановлення причинного зв'язку між протиправною поведінкою боржника та збитками потерпілої сторони.

Відповідно до частини другої статті 4 Господарського процесуального кодексу юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Згідно зі статтею 5 Господарського процесуального кодексу здійснюючи правосуддя, господарський суд захищає права та інтереси фізичних і юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного права чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Під порушенням слід розуміти такий стан суб'єктивного права, за якого воно зазнало протиправного впливу з боку правопорушника, внаслідок чого суб'єктивне право особи зменшилось або зникло як таке, порушення права пов'язане з позбавленням можливості здійснити, реалізувати своє право повністю або частково.

Таким чином, у розумінні закону, суб'єктивне право на захист - це юридично закріплена можливість особи використати заходи правоохоронного характеру для поновлення порушеного права і припинення дій, які порушують це право.

Позивач самостійно визначає і обґрунтовує в позовній заяві у чому саме полягає порушення його прав та інтересів, а суд перевіряє ці доводи, і в залежності від встановленого вирішує питання про наявність чи відсутність підстав для правового захисту. Вирішуючи спір, суд надає об'єктивну оцінку наявності порушеного права чи інтересу.

Така позиція ґрунтується на тому, що під захистом права розуміється державно- примусова діяльність, спрямована на відновлення порушеного права суб'єкта правовідносин та забезпечення виконання юридичного обов'язку зобов'язаною стороною, внаслідок чого реально відбудеться припинення порушення (чи оспорювання) прав цього суб'єкта, він компенсує витрати, що виникли у зв'язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав; під захистом легітимного інтересу розуміється відновлення можливості досягнення прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом.

Водночас, суд зазначає, що висновок експерта Українського науково-дослідного інституту спеціальної техніки та судових експертиз Служби безпеки України № 33/7 від 11.03.2019, складений за наслідками проведення судово-економічної експертизи, не визначений законодавством як безумовний доказ господарського чи цивільно-правового правопорушення. Обставини, вказані в такому висновку в господарському судочинстві повинні підтверджуватися належними доказами у відповідності до статей 73, 74, 77, 79 Господарського процесуального кодексу України.

За таких обставин, суд дійшов висновку про відсутність в діях відповідача протиправної поведінки, що полягає у невиконанні або неналежному виконанні ним зобов'язання щодо повернення грошових коштів, у зв`язку з чим посилання позивача на статтю 1212 Цивільного кодексу України не є правомірним.

Оскільки акт виконаних робіт № 1 від 19.12.2016 сторонами підписано без зауважень та заперечень, позивачем не надано суду належних доказів щодо допущених відповідачем недоліків виконаної роботи, суд дійшов висновку, що доводи позивача є необґрунтованими та не підлягають задоволенню.

Статтею 74 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог та заперечень.

Відповідно до статті 76, 77 Господарського процесуального кодексу України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

За приписами частини 1 статті 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи (частина 5 статті 236 Господарського процесуального кодексу України).

Відповідно до пункту 3 частини 4 статті 238 Господарського процесуального кодексу України мотивована оцінка кожного аргументу, наведеного учасниками справи, щодо наявності чи відсутності підстав для задоволення позову, крім випадку, якщо аргумент очевидно не відноситься до предмета спору, є явно необґрунтованим або неприйнятним з огляду на законодавство чи усталену судову практику.

Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення від 09.12.1994 Європейського суду з прав людини у справі "Руїс Торіха проти Іспанії".). Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів відповідача та їх відображення у судовому рішенні, суд першої інстанції спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18.07.2006 у справі "Проніна проти України", в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що пункту 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статтею 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи. Аналогічна правова позиція викладена у постанові від 13.03.2018 Верховного суду по справі № 910/13407/17.

З огляду на вищевикладене, всі інші доводи та міркування учасників судового процесу залишені судом без задоволення та не прийняті до уваги як необґрунтовані та безпідставні.

Відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору покладаються на позивача.

Керуючись статтями 73-74, 76-80, 86, 129, 232-233, 236-241 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва

ВИРІШИВ

1. У задоволенні позову Управління освіти Оболонської районної в місті Києві державної адміністрації до Товариства з обмеженою відповідальністю "Євроромбуд" про стягнення 58 459,17 грн збитків - відмовити повністю.

2. Судові витрати, пов'язані з розглядом даної справи, покладаються на Управління освіти Оболонської районної в місті Києві державної адміністрації.

Рішення Господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення до суду апеляційної інстанції. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

СУДДЯ В. В. ДЖАРТИ