Рішення

від 24.09.2019 по справі 911/972/19

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Симона Петлюри, 16/108, м. Київ, 01032, тел. (044) 235-95-51, е-mail: inbox@ko.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"24" вересня 2019 р. м. Київ Справа № 911/972/19

Господарський суд Київської області у складі судді Антонової В.М., за участю секретаря судового засідання Брунько А.І., розглянув за правилами загального позовного провадження матеріали справи за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "УЛФ-Фінанс" (м. Київ) до Товариства з обмеженою відповідальністю "Експо планбуд" (Київська область, м. Біла Церква), за участю у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) про стягнення 852111,82 грн

за участю представників сторін:

від позивача: Костенко Є. А . - підписант згідно з п. 12.8.15 статуту;

від відповідача: Крочак Т.І. - наказ № 4 від 30.08.2019;

третя особа: не прибув.

Товариство з обмеженою відповідальністю "УЛФ-Фінанс" (далі - позивач, ТОВ "УЛФ-Фінанс") подало до суду позов про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "Експо планбуд" (далі - відповідач, ТОВ "Експо планбуд") 852111,82 грн, з яких 759528,47 грн безпідставно отримані кошти, 66863,43 грн інфляційні втрати та 25719,92 грн 3% річних.

В обгрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що відповідачу на банківський рахунок було помилково перераховано грошові кошти, отримувачем яких згідно з договору №00010 надання безповоротної фінансової допомоги від 09.02.2018 визначено третю особу.

Ухвалою від 16.04.2019 Господарський суд Київської області прийняв позовну заяву до розгляду та відкрив провадження у справі; задовольнив клопотання Товариства з обмеженою відповідальністю "УЛФ-Фінанс" про розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження; справу ухвалив розглядати за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін; залучив до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача, фізичну особу ОСОБА_1 ; встановив відповідачу строк для подання заяви з запереченнями проти розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження - протягом 5 днів з дня вручення ухвали; встановив відповідачу строк для подання відзиву на позовну заяву та доказів відправки копії відзиву позивачу у строк, передбачений ч. 1 ст. 251 ГПК України - протягом п`ятнадцяти днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі; встановив позивачу строк для подання відповіді на відзив на позовну заяву та доказів відправки копії відповіді на відзив відповідачу у строк, визначений судом згідно з вимог ч. 4 ст. 166 ГПК України, - до 10.05.2019 (включно), а відповідачу строк для подання заперечень на відповідь на відзив до 20.05.2019 (включно); запропонував третій особі надати письмові пояснення щодо заявлених позовних вимог до 10.05.2019.

10.05.2019 через систему "Електронний суд" позивач надіслав до суду відповідь на відзив, за змістом якої змінив підставу позову, якою обгрунтовує заявлені позовні вимоги.

15.05.2019 до суду поштовим зв`язком від позивача надійшла паперова копія відповіді на відзив позивача.

20.05.2019 через систему "Електронний суд" позивач надіслав до суду клопотання про долучення доказів до матеріалів справи та додаткові пояснення у справі.

20.05.2019 до суду поштовим зв`язком від третьої особи надійшли письмові пояснення від 16.05.2019 по суті спору.

21.05.2019 через систему "Електронний суд" позивач надіслав до суду відповідь на відзив від 20.05.2019, згідно з якої, зокрема, просив суд постановити окрему ухвалу про факт вчинення кримінального правопорушення (злочину у сфері правосуддя) з боку посадових осіб ТОВ "Експо планбуд" та особисто ОСОБА_1 направити її для проведення досудового розслідування до Національної поліції Київської області - в Білоцерківський відділ поліції Головного управління Національної поліції в Київській області (09100, м. Біла Церква, вул. Привокзальна, 3).

21.05.2019 до суду поштовим зв`язком від відповідача надійшов відзив на позовну заяву від 17.05.2019.

Ухвалою від 24.05.2019 Господарський суд Київської області перейшов від спрощеного позовного провадження до розгляду справи №911/972/19 за правилами загального позовного провадження зі стадії відкриття провадження та призначив підготовче засідання у справі на 20.06.2019.

27.05.2019 до суду від позивача надійшла заява від 24.05.2019 вих. №УФ-15937/3 (вх. №10568/19) про долучення до матеріалів справи доказів понесення судових витрат.

Ухвалою від 20.06.2019 Господарський суд Київської області продовжив строк підготовчого провадження на 30 днів та відклав підготовче засідання на 05.09.2019.

27.08.2019 до суду від позивача надійшли заперечення до відзиву на позов від 24.05.2019 вих. №УФ-15937/5 (вх. №16203/19).

Протокольною ухвалою від 05.09.2019 Господарський суд Київської області закрив підготовче провадження та призначив справу до судового розгляду по суті на 24.09.2019.

06.09.2019 Господарський суд Київської області надіслав третій особі повідомлення про призначення справи до розгляду по суті.

23.09.2019 до суду від третьої особи надійшла заява про розгляд справи без її участі та участі її представника, а також письмові пояснення у справі від 20.09.2019.

Представник позивача в судовому засіданні 24.09.2019 позовні вимоги підтримав у повному обсязі з підстав, викладених у позовній заяві, додаткових поясненнях у справі, відповіді на відзив та запереченнях до відзиву на позов.

Представник відповідача проти позову заперечив з підстав, викладених у відзиві на позовну заяву.

Представник третьої особи в судове засідання не прибув.

Протокольною ухвалою від 24.09.2019 Господарський суд Київської області відхилив клопотання позивача про постановлення окремої ухвали про факт вчинення кримінального правопорушення з боку посадових осіб ТОВ "Експо планбуд" та особисто ОСОБА_1 у зв`язку з тим, що наведені позивачем доводи щодо вчинення відповідачем та третьою особою злочину у сфері правосуддя, а саме ухилення від виконання судового рішення в іншій справі, яке було пред`явлено до примусового виконання (ст. 382 КК України), зводяться до власних припущень позивача і належними, допустимими та достовірними доказами не підтверджені.

При цьому, судом було враховано, що за статтею 62 Конституції України особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду. Ніхто не зобов`язаний доводити свою невинуватість у вчиненні злочину. Обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, одержаних незаконним шляхом, а також на припущеннях. Усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь.

Згідно зі ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

У справах "Нечипорук і Йонкало проти України" від 21.04.2011 та "Барбера, Мессеге і Ябардо проти Іспанїї" від 06.12.1998, Європейський Суд вирішив, що суд при оцінці доказів керується критерієм доведеності винуватості особи поза будь-яким розумним сумнівом і така доведеність може випливати із сукупності ознак чи неспростовних презумпцій, достатньо вагомих, чітких і узгоджених між собою.

Крім того, при винесенні окремої ухвали слід враховувати, що вказівки стосовно усунення порушень законності чи недоліків у діяльності підприємств і організацій не повинні виходити за межі компетенції господарського суду.

До повноважень судів господарської юрисдикції не віднесено встановлення у діях учасників господарських відносин наявності складу кримінального правопорушення.

У разі, якщо позивач вважає наявними ознаки кримінального правопорушення у діях відповідача та третьої особи, останній не позбавлений права самостійно звернутися до органу досудового розслідування з відповідним повідомленням.

Заслухавши пояснення учасників процесу, дослідивши наявні матеріали справи, оцінивши повідомлені обставини, які є достатніми для ухвалення законного і обґрунтованого судового рішення, господарський суд

ВСТАНОВИВ:

09.02.2018 між ТОВ "УЛФ-Фінанс", ТОВ "Експо планбуд" та ОСОБА_1 було укладено договір №00010 надання безповоротної фінансової допомоги (далі - договір), за змістом якого в порядку та на умовах, визначених цим договором та у зв`язку із настанням страхового випадку, а саме втратою транспортного засобу, який є предметом лізингу за договором фінансового лізингу №263-01/06/17-В від 02.06.2017, ТОВ "УЛФ-Фінанс" надає ТОВ "Експо планбуд" безповоротну фінансову допомогу, а саме передає у власність ТОВ "Експо планбуд" грошові кошти у розмірі, визначеному у п. 2.1. даного договору.

Відповідно до п. 1.2 договору умовами даного договору не передбачено повернення отриманих ТОВ "Експо планбуд" грошових коштів, а також не передбачено будь-якого виду компенсацій з боку ТОВ "Експо планбуд" за отримані від ТОВ "УЛФ-Фінанс" грошові кошти.

Згідно з умовами п. 2.1, 3.1- 3.3 договору унормовано, що розмір фінансової допомоги за цим договором становить 759528,47 грн.

ТОВ "УЛФ-Фінанс" передає фінансову допомогу ТОВ "Експо планбуд" в повному обсязі.

За дорученням ТОВ "Експо планбуд" та погодженням Лук`янчука О.Ю. фінансова допомога передається в безготівковій формі платіжним дорученням шляхом перерахування ТОВ "УЛФ-Фінанс" відповідних грошових коштів на розрахунковий рахунок ОСОБА_1 вказаний в даному договорі.

Сторони дійшли згоди, що фінансова допомога вважається переданою ТОВ "Експо планбуд" в момент зарахування грошових коштів на розрахунковий рахунок ОСОБА_1 .

Відповідно до п. 5.1 договору, договір вважається укладеним і набирає чинності з моменту його підписання сторонами.

Як зазначено у позовній заяві, на виконання умов вищевказаного договору ТОВ "УЛФ-Фінанс" були перераховані грошові кошти на суму 759582,47 грн, однак через помилку оператора комп`ютерного набору товариства, кошти були перераховані на банківський рахунок не ОСОБА_1 а ТОВ "Експо планбуд".

Позивач вважає, що кошти, які надійшли на рахунок ТОВ "Експо планбуд", є безпідставно отриманим майном, яке в силу закону (ст. 1212 ЦК України) має бути повернуто невідкладно.

У відповіді на відзив на позовну заяву та запереченнях на відзив на позов, позивач зазначає, що, окрім іншого, договір №00010 надання безповоротної фінансової допомоги від 09.02.2018 є нікчемним, оскільки фактично є договором дарування, який за приписами ст.719 ЦК України вчиняється в письмовій формі та підлягає нотаріальному посвідченню. Натомість договір №00010 надання безповоротної фінансової допомоги від 09.02.2018 нотаріально не посвідчений, що вказує на те, що він укладений з дефектом форми. Оскільки положення ст. 1212 ЦК України застосовуються також до вимог про повернення виконаного за недійсним правочином, позивач у позові просить задовольнити позовні вимоги та стягнути з відповідача на його користь перераховані грошові кошти, а також 3% річних та інфляційні, передбачені ст. 625 ЦК України.

Відповідач у відзиві на позовну заяву вказує, що ТОВ "Експо планбуд" помилково перерахованих йому ТОВ "УЛФ-Фінанс" грошових коштів фактично не отримало, оскільки рахунки товариства арештовані державним виконавцем. Зазначає, що саме ТОВ "УЛФ-Фінанс" не виконало умови п. 3.3 договору, оскільки перерахувало кошти не на той рахунок, про який було зазначено у договорі, отже фінансова допомога вважається такою, що не передана відповідачу.

Окрім іншого, відповідач зазначив, що укладення договору відповідало волі сторін правочину та що визнавати договір неукладеним і нікчемним можна на стадії укладення договору, а не за наслідками виконання його сторонами. Вважає, що оскільки позивач намагався виконати умови договору, однак перерахував кошти на інший рахунок, отже суд може визнати укладений між сторонами договір дійсним на підставі ч. 2 ст. 220 ЦК України.

Третя особа, згідно з наданих суду письмових пояснень, також погоджується з позицією відповідача, що умови договору №00010 надання безповоротної фінансової допомоги від 09.02.2018 про зарахування грошових коштів на рахунок ОСОБА_1 невиконані, у зв`язку з чим останнім 07.02.1019 було направлено ТОВ "УЛФ-Фінанс" претензію про виконання умов договору, яка була залишена без відповіді та реагування. За даними третьої особи, наразі триває судовий розгляд справи за позовом, поданим ОСОБА_1 з метою захисту його порушених прав, у зв`язку з невиконанням ТОВ "УЛФ-Фінанс" договору №00010 надання безповоротної фінансової допомоги від 09.02.2018.

Повно встановивши обставини справи та здійснивши аналіз чинного законодавства, яким врегульовані спірні правовідносини, господарський суд дійшов до наступних висновків.

ЦК України у ст. ст. 3, 6, 203, 626, 627 визначає загальні засади цивільного законодавства, зокрема поняття договору і свободи договору та формулює загальні вимоги до договорів як різновиду правочинів (вільне волевиявлення учасника правочину), які можуть бути такими, що передбачені, так і не передбачені актами цивільного законодавства.

Відповідно до ч. 1 ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

За п.п. 1, 2 ч. 1 ст. 208 ЦК України у письмовій формі належить вчиняти правочини між юридичними особами та правочини між фізичною та юридичною особою, крім правочинів, передбачених частиною першою статті 206 цього Кодексу.

Договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору (ч. 1 ст. 638 ЦК України). Інші випадки визнання договору укладеним зазначені у ст. ст. 642 - 643 ЦК України.

Частина 1 ст. 628 ЦК України передбачає, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Розкриваючи зміст засади свободи договору у ст. ст. 6, 627, ЦК України визначає, що свобода договору полягає в праві сторін вільно вирішувати питання при укладенні договору, виборі контрагентів та погодженні умов договору.

Як вбачається з матеріалів справи, спір між сторонами виник у зв`язку з неналежним виконанням відповідачем умов договору №00010 надання безповоротної фінансової допомоги від 09.02.2018, який за своєю правовою природою є господарським договором, який сторони уклали, виходячи з положень ст.ст. 627, 628 ЦК України.

Відповідно до пп. 14.1.257 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України визначено, що фінансова допомога це фінансова допомога, надана на безповоротній або поворотній основі.

При цьому безповоротна фінансова допомога це сума коштів, передана платнику податків згідно з договорами дарування, іншими подібними договорами або без укладення таких договорів; сума безнадійної заборгованості, відшкодована кредитору позичальником після списання такої безнадійної заборгованості; сума заборгованості одного платника податків перед іншим платником податків, що не стягнута після закінчення строку позовної давності; основна сума кредиту або депозиту, що надані платнику податків без встановлення строків повернення такої основної суми, за винятком кредитів, наданих під безстрокові облігації, та депозитів до запитання у банківських установах, а також сума процентів, нарахованих на таку основну суму, але не сплачених (списаних).

Отже за вищевказаними приписами законодавства, операції з надання безповоротної фінансової допомоги оформляються договором дарування або іншими подібними до нього договорами, наприклад, договором безповоротної фінансової допомоги, норми щодо яких регулюються статтями 717 - 728 ЦК України.

Відповідно до ст. 717 ЦК України за договором дарування одна сторона (дарувальник) передає або зобов`язується передати в майбутньому другій стороні (обдаровуваному) безоплатно майно (дарунок) у власність.

За ч. 1 ст. 718 ЦК України визначено, що дарунком можуть бути рухомі речі, в тому числі гроші та цінні папери, а також нерухомі речі.

При цьому, слід враховувати, що в разі якщо предметом договору є валютні цінності на суму, яка перевищує п`ятдесятикратний розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян (17х50=850,00 грн), то такий договір укладається у письмовій формі й підлягає нотаріальному посвідченню (ст. 719 ЦК України).

У відповідності до ч. 3 ст. 720 ЦК України підприємницькі товариства можуть укладати договір дарування між собою, якщо право здійснювати дарування прямо встановлено установчим документом дарувальника.

З наданої позивачем до позову копії договору №00010 надання безповоротної фінансової допомоги від 09.02.2018 вбачається, що правовою основою для отримання відповідачем безповоротної фінансової допомоги фактично є договір дарування, який за приписами ч. 5 ст. 719 ЦК України є укладеним з моменту його нотаріального посвідчення, а не з моменту підписання договору сторонами, як про це зазначено в п. 5.1 договору №00010 надання безповоротної фінансової допомоги від 09.02.2018.

Позивач в процесі розгляду справи підтвердив, що оспорюваний договір є договором дарування грошових коштів, відповідач правову природу спірного договору не спростував.

За умовами договору дарувальником є позивач, а обдарованим - відповідач. При цьому сторони погодили, що за дорученням відповідача та погодженням третьої особи фінансова допомога передається в безготівковій формі платіжним дорученням шляхом перерахування позивачем відповідних грошових коштів на розрахунковий рахунок третьої особи вказаний в даному договорі.

У процесі розгляду справи суд встановив, що третя особа є громадянином України, який станом на дату укладення спірного договору та дату подачі позову до суду був керівником товариства відповідача. Розрахунковий рахунок, на який позивач за умовами договору та за дорученням відповідача мав перерахувати грошові кошти, належить виключно третій особі та ніяким чином не пов`язаний з відповідачем.

Разом з тим, суд зазначає, що нормами ст.ст. 717 - 728 ЦК України не передбачено можливість укладення договору дарування на користь третьої особи, відмінної від обдарованого, інакше відносини сторін, в такому випадку, втрачають правову природу дарування.

Закріпивши принцип свободи договору, ЦК України разом з тим визначив, що свобода договору не є безмежною, оскільки відповідно до абз. 2 ч. 3 ст. 6 та ст. 627 цього Кодексу при укладенні договору, виборі контрагентів, визначенні умов договору сторони не можуть діяти всупереч положенням цього Кодексу та інших актів цивільного законодавства.

Зазначені положення узгоджуються з нормами ст. 203, ч. 1 ст. 215 ЦК України, відповідно до яких підставою недійсності правочинів є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Однак не може бути визнаний недійсним правочин, який не вчинено (договір, який не укладено). У зв`язку з наведеним у будь-якому випадку необхідно встановлювати, чи є оспорюваний правочин вчиненим та з якого моменту (ст. 205 - 210, 640 ЦК України, ч.ч. 2-5, 7 ст. 180 ГК України тощо).

Зокрема, суд враховує, що не вважаються вчиненими правочини (укладеними господарські договори), в яких (за якими): відсутні передбачені законом умови, необхідні для їх укладення (не досягнуто згоди за всіма істотними для даного правочину умовами); не отримано акцепт стороною, що направила оферту; не передано майно, якщо відповідно до законодавства необхідна його передача; не здійснено державну реєстрацію або нотаріальне посвідчення, необхідні для його вчинення, тощо.

Водночас визначення договору як неукладеного може мати місце на стадії укладення договору, а не за наслідками виконання його сторонами. Отже, якщо дії сторін свідчать про те, що оспорюваний договір фактично було укладено, суд має розглянути по суті питання щодо відповідності його вимогам закону; це правило не стосується випадків, коли для вчинення правочину необхідні його державна реєстрація або нотаріальне посвідчення, оскільки за відсутності відповідної реєстрації чи посвідчення договір в будь-якому разі не вважається укладеним.

Відповідно до ч. 1 ст. 220 ЦК України передбачено, що у разі недодержання сторонами вимоги закону про нотаріальне посвідчення договору такий договір є нікчемним.

Згідно із частиною другою статті 220 ЦК України, якщо сторони домовилися щодо усіх істотних умов договору, що підтверджується письмовими доказами, і відбулося повне або часткове виконання договору, але одна із сторін ухилилася від його нотаріального посвідчення, суд може визнати такий договір дійсним. У цьому разі наступне нотаріальне посвідчення договору не вимагається.

При цьому при вирішенні спорів, пов`язаних з визнанням правочинів, які підлягали нотаріальному посвідченню, дійсними необхідно з`ясувати: чи підлягав відповідний правочин нотаріальному посвідченню, з яких причин його не було нотаріально посвідчено та чи втрачена можливість такого посвідчення, а також чи не суперечить зміст правочину вимогам закону, оскільки в такому разі позов не може бути задоволений.

Проаналізувавши умови укладеного між сторонами договору №00010 надання безповоротної фінансової допомоги від 09.02.2018 суд встановив, що сторони дійшли згоди щодо істотних умов такого виду правичину як дарування.

У відповідності до ч. 5 ст. 719 ЦК України спірний договір є укладеним з моменту його нотаріального посвідчення.

Між сторонами відбулося виконання договору, оскільки відповідно до наданого позивачем до справи платіжного доручення №8566 від 20.02.2018 підтверджено, що сума коштів у розмірі 759528,47 грн була зарахована банком на рахунок відповідача 20.02.2018. При цьому, чинність арешту коштів на рахунку, на який позивачем було перераховано грошові кошти у сумі 759582,47 грн, не впливає на момент виконання укладеного між сторонами договору, оскільки кошти вважаються зарахованими на рахунок з моменту зарахування суми переказу на рахунок отримувача або її видачі йому в готівковій формі (п. 30.1 ст.30 Закону України "Про платіжні системи та переказ коштів в Україні"), проте у відповідача існує обмежене право розпорядження ними в межах суми арештованих коштів.

Разом з тим, суд враховує, що спірний договір не був нотаріально посвідчений між сторонами, що свідчить про те, що в силу ч. 5 ст. 719 ЦК України він є неукладеним, отже відповідач у встановленому законом порядку не набув права власності на грошові кошти у сумі 759528,47 грн, які були перераховані на його рахунок позивачем у справі. З огляду на вказане, суд вважає, що підстави для визнання нікчемним спірного договору, який фактично неукладений, відсутні.

Щодо твердження відповідача з приводу того, що суд може визнати спірний договір №00010 надання безповоротної фінансової допомоги від 09.02.2018 дійсним, то слід зазначити, що чинним законодавством не встановлено конкретних строків щодо нотаріального посвідчення вказаного договору, а сам факт порушення прав позивача пов`язується не з моментом укладення (підписання) спірного договору, а з моментом ухилення від нотаріального посвідчення відповідно до ч. 2 ст. 220 ЦК України.

Однією з умов застосування ч. 2 ст. 220 ЦК України та визнання правочину дійсним у судовому порядку є встановлення судом факту безповоротного ухилення однієї із сторін від нотаріального посвідчення правочину та втрата другою стороною можливості з будь-яких причин нотаріально посвідчити правочин.

При цьому саме по собі небажання сторони нотаріально посвідчувати договір, її ухилення від такого посвідчення з причин відсутності коштів на сплату необхідних платежів та податків під час такого посвідчення не може бути підставою для застосування ч. 2 ст. 220 ЦК України.

Натомість всупереч зазначеному вище позивач не надав до суду доказів ухилення відповідача від нотаріального посвідчення спірного договору, чи доказів звернення позивача до відповідача з метою вчинення дії щодо його нотаріального посвідчення, необгрунтував обставин, які свідчать про втрату сторонами можливості з будь-яких причин нотаріально посвідчити спірний правочин.

За вказаних обставин, суд вважає відсутніми підстави з якими закон пов`язує можливість визнання нікчемного договору дійсним за ч. 2 ст. 220 ЦК України.

Разом з тим, суд враховує, що загальні підстави для виникнення зобов`язання у зв`язку з набуттям, збереженням майна без достатньої правової підстави визначені нормами глави 83 ЦК України.

Відповідно до ст. 1212 ЦК України, на яку позивач посилається у позовній заяві як на підставу повернення йому грошових коштів, особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.

Зобов`язання з безпідставного набуття, збереження майна виникають за наявності трьох умов: а) набуття або збереження майна, б) набуття або збереження за рахунок іншої особи, в) відсутність правової підстави для набуття або збереження майна (відсутність положень закону, адміністративного акта, правочину або інших підстав, передбачених ст. 11 ЦК України).

Майно не може вважатися набутим чи збереженим без достатніх правових підстав, якщо це відбулося в незаборонений цивільним законодавством спосіб з метою забезпечення породження учасниками відповідних правовідносин у майбутньому певних цивільних прав та обов`язків, зокрема, внаслідок тих чи інших юридичних фактів, правомірних дій, які прямо передбачені ч. 2 ст. 11 ЦК України.

Під відсутністю правової підстави розуміється такий перехід майна від однієї особи до іншої, який або не ґрунтується на прямій вказiвцi закону, або суперечить меті правовiдношення i його юридичному змісту. Тобто відсутність правової підстави означає, що набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином.

Набуття чи збереження майна буде безпідставним не тільки за умови відсутності відповідної підстави з самого початку при набутті майна, а й тоді, коли первісно така підстава була, але у подальшому відпала.

Отже, для виникнення зобов`язання, передбаченого ст. 1212 ЦК України, важливим є сам факт безпідставного набуття або збереження, а не конкретна підстава, за якою це відбулося.

Тобто у разі, коли поведінка набувача, потерпілого, інших осіб або подія утворюють правову підставу для набуття (збереження) майна, ст. 1212 ЦК України може бути застосована тільки після того, якщо така правова підстава в установленому порядку скасована, визнана недійсною, змінена, припинена, або була відсутня взагалі.

Ухвалюючи дане рішення, суд дійшов висновку, що спірний договір №00010 надання безповоротної фінансової допомоги від 09.02.2018 не є укладеним, оскільки між сторонами не було дотримано вимог закону про нотаріальне посвідчення договору. Судом також встановлено факт перерахування на рахунок відповідача від позивача грошових коштів у розмірі 759528,47 грн, що також не заперечується і самим відповідачем.

Таким чином, виходячи з установленої обставини відсутності укладеного між сторонами договору, суд дійшов висновку про безпідставність отриманої відповідачем від позивача грошової суми, яку відповідач зобов`язаний повернути позивачу.

Враховуючи викладене, позовні вимоги позивача про стягнення на його користь з відповідача 759528,47 грн помилково перерахованих грошових коштів є обгрунтованими та підлягають задоволенню в повному обсязі.

Розглядаючи питання про обґрунтованість вимог позивача щодо нарахування і стягнення на свою користь з відповідача інфляційних втрат та 3% річних, господарський суд враховує, що за ч. 2 ст. 625 ЦК України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

За змістом цієї норми закону нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних входять до складу грошового зобов`язання і є особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Отже, положення зазначеної норми права передбачають, що зобов`язання можуть виникати безпосередньо з договорів та інших правочинів, передбачених законом, а також угод, які не передбачені законом, але йому не суперечать, а в окремих випадках встановлені актами цивільного законодавства цивільні права та обов`язки можуть виникати з рішення суду.

Стаття 625 ЦК України розміщена у розділі І "Загальні положення про зобов`язання" книги 5 ЦК України, отже у цій статті визначені загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов`язання незалежно від підстав його виникнення (договір чи делікт). Відтак, приписи розділу І книги 5 ЦК України поширюються як на договірні зобов`язання (підрозділ 1 розділу III книги 5 ЦК України), так і на недоговірні (деліктні) зобов`язання (підрозділ 2 розділу III книги 5 ЦК України). Тобто, приписи цієї статті поширюються на всі види грошових зобов`язань, якщо інше не передбачено договором або спеціальними нормами закону, який регулює, зокрема, окремі види зобов`язань.

Аналогічний висновок зробила Велика Палата Верховного Суду у постанові від 16.05.2018 № 14-16цс18 (справа № 686/21962/15-ц), у постанові від 10.04.2018 № 12-14гс18 (справа № 910/10156/17), аналогічні висновки містяться у постанові Верховного Суду від 05.062019 № 61-35653св18 (справа № 589/3683/16-ц) та у постанові від 29.07.2019 № 61-31755св18 (справа № 712/13964/15-ц).

Відповідно до наявного в матеріалах справи розрахунку, позивач просить стягнути з відповідача інфляційні в сумі 66863,43 грн за період з 21.02.2018 по 08.04.2019, а також 25719,92 грн 3% річних за аналогічний період.

Перевіривши проведені позивачем нарахування інфляційних втрат та річних, господарський суд встановив, що їх суми обгрунтовані та вірні.

Оскільки закон дозволяє у разі прострочення виконання зобов`язання, зокрема щодо повернення безпідставно одержаних чи збережених грошей, нараховувати 3 % річних та інфляційні від простроченої суми відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України, звідси суд дійшов висновку, що вимоги позивача про стягнення з відповідача 66863,43 грн інфляційних втрат та 25719,92 грн 3% річних є обгрунтованими та підлягають задоволенню у повному обсязі.

Відповідно до ст.ст. 74 та 77 ЦК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень; обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Судом встановлено, що позивач належними та допустимими доказами обґрунтував заявлені у суді позовні вимоги щодо стягнення з відповідача 852111,82 грн, з яких 759528,47 грн безпідставно отримані кошти, 66863,43 грн інфляційні втрати та 25719,92 грн 3% річних.

На підставі викладеного, суд вказує про наявність підстав для задоволення позову у повному обсязі.

Судовий збір у відповідності до ст. 129 ГПК України покладаються на відповідача.

Керуючись ст. 74, 76 -79, 129, 232, 233, 236- 238, 240, 241 ГПК України, господарський суд

ВИРІШИВ:

1. Позов Товариства з обмеженою відповідальністю "УЛФ-Фінанс" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Експо планбуд", за участю у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача: ОСОБА_1 , про стягнення 852111,82 грн задовольнити.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Експо планбуд" (09109, Київська обл., місто Біла Церква, вулиця Сквирське шосе, будинок 178, код ЄДРПОУ 34688382) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "УЛФ-Фінанс" (04205, м.Київ, Проспект Оболонський, будинок 35-А, офіс 300, код ЄДРПОУ 41110750) 759528 (сімсот п`ятдесят дев`ять тисяч п`ятсот двадцять вісім) гривень 47 копійок безпідставно отриманих коштів, 66863 (шістдесят шість тисяч вісімсот шістдесят три) гривні 43 копійки інфляційних втрат, 25719 (двадцять п`ять тисяч сімсот дев`ятнадцять) гривень 92 копійки 3% річних та 12781 (дванадцять тисяч сімсот вісімдесят одну) тисячу 68 копійок судового збору.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повне рішення складено: 30.09.2019.

Суддя В.М. Антонова