Рішення

від 30.09.2019 по справі 922/2228/19

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Держпром, 8-й під`їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,

тел. приймальня (057) 705-14-14, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"30" вересня 2019 р.м. ХарківСправа № 922/2228/19

Господарський суд Харківської області у складі:

судді Лавренюк Т.А.

розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження справу

за позовом Державної установи "Інститут медичної радіології ім. С.П. Григор`єва Національної академії медичних наук України (ДУ ІМР НАМН) (код ЄДРПОУ 02012177, 61024, м. Харків, вул. пушкінська, 82) до Товариства з обмеженою відповідальністю "ЛДЦ "АСК ХЕЛС" (код ЄДРПОУ 39786470, 61072, м. Харків, вул. Єсеніна, 21, кв. 50) про стягнення 42 265,65грн.

ВСТАНОВИВ:

Державна установа "Інститут медичної радіології ім. С.П.Григор`єва Національної академії медичних наук України звернулась до суду з позовною заявою, в якій просить суд стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "ЛДЦ "АСК ХЕЛС" 42 265,65грн. заборгованості, яка складається з 28 775,80 грн. основного боргу, 2 690,18грн. інфляційних втрат, 8 824,58грн. пені, 744,05грн. 3% річних, 1 231,04грн. штрафу. Судові витрати позивач просить покласти на відповідача.

Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем договору оренди № 41-ор від 20.08.2015 в частині здійснення орендної плати.

Ухвалою суду від 16.07.2019 позовну заяву Державної установи "Інститут медичної радіології ім. С.П.Григор`єва Національної академії медичних наук України залишено без руху, надано позивачу строк 10 днів з дня вручення ухвали про залишення позовної заяви без руху для усунення недоліків, зазначених в ухвалі суду від 16.07.2019.

Ухвалою суду від 30.07.2019, після усунення позивачем недоліків, відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження за наявними у справі матеріалами.

27.08.2019 на адресу суду від відповідача надійшов відзив на позов. Одночасно з поданням відзиву відповідач звернувся до суду з клопотанням про поновлення процесуального строку для подачі відзиву на позов.

В обґрунтування поданого клопотання відповідач посилається на відсутність в штаті Товариства відповідача працівників, окрім директора, який на момент подачі відзиву в строк не мав такої змоги у зв`язку із хворобою. Як зазначає відповідач, на даний час його Товариство господарську діяльність не здійснює.

Розглянувши дане клопотання, суд дійшов висновку, що воно підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

За приписами ч.1 ст.251 Господарського процесуального кодексу України, яка визначає особливості подання заяв по суті справи у спрощеному позовному провадженні, встановлено, що відзив подається протягом п`ятнадцяти днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі.

Відповідно до ч.1 ст.42 Господарського процесуального кодексу України, учасники справи мають право, зокрема, брати участь у судових засіданнях, подавати заяви та клопотання, надавати пояснення суду, наводити свої доводи, міркування щодо питань, які виникають під час судового розгляду, і заперечення проти заяв, клопотань, доводів і міркувань інших осіб, користуватися іншими визначеними законом процесуальними правами.

Частиною 1 ст.119 Господарського процесуального кодексу України суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення.

Враховуючи вищевикладене, з метою дотримання принципів господарського судочинства, повного та всебічного розгляду справи, з огляду на право відповідача на подання відзиву, суд вважає за можливе задовольнити його клопотання, поновити відповідачу строк на подання відзиву на позовну заяву та прийняти відзив до розгляду, долучивши його до матеріалів справи.

Як вбачається судом з поданого відповідачем відзиву, відповідач проти позовних вимог заперечує в повному обсязі, посилаючись на здійснення ним за власний рахунок ремонту в орендованих приміщеннях, оскільки дані приміщення не були придатними для виконання відповідачем відповідних медичних процедур, а саме забору біологічного матеріалу та проведення досліджень. Крім того, як зазначає відповідач, початок використання приміщень, відповідно до умов договору оренди, розпочинається з дати отримання ліцензії відповідачем, а саме з 21.04.2016, а не з дати підписання договору. Враховуючи те, що після повернення позивачу орендованого приміщення, відповідачем були залишені речі, придбані останнім та встановлені в цьому приміщенні для його облаштування, якими на даний час користується позивач, а також враховуючи затрачені ним кошти під час здійснення ремонту, відповідач вважає, що будь-які фінансові заборгованості, у т.ч. інфляційні витрати, пеня та штраф перед позивачем у нього відсутні.

04.09.2019 на адресу суду надійшла відповідь на відзив, в якій позивач не погоджується з запереченнями відповідача, вважає їх безпідставними та необґрунтованими, оскільки, як зазначає позивач, сплата орендного платежу здійснюється незалежно від наслідків господарської діяльності, а тому твердження відповідача щодо неможливості сплати орендної плати лише за той період, коли він проводив забір біологічного матеріалу (після отримання ліцензії) є необґрунтованим та таким, що суперечить законодавству України.

Оскільки в матеріалах справи достатньо документів, які мають значення для правильного вирішення спору, суд дійшов висновку, що справа може бути розглянута за наявними у справі матеріалами.

З`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, всебічно та повно дослідивши матеріали справи та надані учасниками судового процесу докази, суд встановив наступне.

20.08.2015 між Державною установою «Інститут медичної радіології ім. С.П. Григор`єва Національної академії медичних наук України» (позивач) та Товариством з обмеженою відповідальністю «ЛДЦ «АСК ХЕЛС» (відповідач) було укладено договір оренди № 41-ор (далі договір), відповідно до умов якого позивач передав, а Відповідач прийняв в строкове платне користування державне окреме індивідуально визначене майно (територію площею 18,7 кв. м., яка знаходиться на першому поверсі 4-х поверхової будівлі головного корпусу, реєстровий номер 02012177.1.АААДЕА527) (далі майно), за адресою: 61024, м. Харків, вул. Пушкінська,82, що перебуває на балансі Позивача.

За умовами п.1.2 договору майно передається відповідачу в оренду з метою розташування кабінету для забору біологічного матеріалу та проведення досліджень і не може використовуватися за іншим призначенням.

У п.2.1 договору сторони погодили, що відповідач вступає у строкове платне користування майном у термін, указаний у Договорі, але не раніше дати підписання Сторонами цього Договору та акта приймання-передачі майна.

20.08.2015 між сторонами складено та підписано Акт приймання-передачі майна, відповідно до якого позивач передав, а відповідач прийняв 20.08.2015 у тимчасове платне користування нерухомість, а саме нежитлове приміщення, яке знаходиться на першому поверсі 4х поверхової будівлі головного корпусу, що перебуває на балансі позивача та знаходиться за адресою: м. Харків, вул. Пушкінська, 82. Площа орендованої території - 18,7 кв.м. Технічний та санітарний стан Майна: задовільний, згідно зі звітом незалежної оцінки вартості приміщення від 24.06.2015.

04.01.2017 між сторонами укладено додаткову угоду № 1 до спірного договору, якою сторони внесли зміни до п.3.1 та п.3.2 договору оренди № 41-ор від 20.08.2015 щодо порядку визначення та строків здійснення орендної плати.

Так, у п.3.1 договору (в редакції додаткової угоди № 1 від 04.01.2017) сторони погодили, що орендна плата визначається на підставі Методики розрахунку орендної плати за державне майно та пропозиції її розподілу, затвердженої постановою Кабінету Міністрів України від 04.10.1995 № 786 (далі - Методика розрахунку) і становить без ПДВ за перший місяць оренди - серпень 2015 р. 2 884,14грн.

На 01.01.2016 шляхом коригування розміру місячної орендної плати за попередній місяць на індекс інфляції за наступний орендна плата ставила без ПДВ 2 967,22грн. та залишалась такою до 04.01.2017. У зв`язку з тим, що на 2016 рік дію норми ст.10 Закону України «Про оренду державного та комунального майна» в частині індексації орендної плати припинено Законом України «Про Державний бюджет України на 2016 р.» від 25.12.2015 № 928-УІІІ (Прикінцеві положення, пункт 9), при розрахунку орендної плати індекс інфляції не нараховується.

Орендна плата з 04.01.2017 становить 3 560,66грн.

Відповідно до п.3.2 договору (в редакції додаткової угоди № 1 від 04.01.2017) відповідач зобов`язався здійснювати перерахування орендної плати до 10 числа місяця, наступного за звітним шляхом 100% орендної плати на розрахунковий рахунок позивача. Орендна плата за грудень кожного року перераховується відповідачем до 20 грудня поточного року шляхом 100% орендної плати. Податки та інші обов`язкові збори і платежі відповідач зобов`язався перераховувати в порядку та у терміни, визначені законодавством України.

Експлуатаційні витрати, плата за комунальні послуги, плата за електроенергію, охорону та відшкодування податку на землю сплачується відповідачем окремо в строк, визначений п.3.2 договору та відповідно до розрахунків.

За умовами п.2.5 договору сторони погодили, що у разі припинення дії цього договору майно повертається відповідачем позивачу у порядку, встановленому цим договором для передачі майна відповідачу. Майно вважається поверненим з моменту підписання сторонами акта приймання-передачі.

Відповідно до п.10.1 договору цей договір укладений строком на 2 роки 11 місяців, та діє з 20.08.2015 по 19.07.2018.

Зміни і доповнення або розірвання цього Договору допускаються за взаємної згоди сторін. Зміни та доповнення, що пропонується внести, розглядаються протягом одного місяця з дати їх подання до розгляду іншою стороною (п.10.2 договору).

Умови цього Договору (п.10.3) зберігають силу протягом усього терміну цього договору, а в частині зобов`язань Орендаря щодо орендної плати - до виконання зобов`язань.

19.07.2018 між сторонами укладено додаткову угоду до спірного договору, відповідно до умов якої сторони дійшли взаємної згоди щодо закінчення терміну дії договору з 19.07.2018.

Підписанням даної угоди, відповідно до п.2 додаткової угоди до договору, Сторони підтвердили, що дійшли згоди звіряння та проведення взаєморозрахунків за договором в строк до 19.07.2018.

19.07.2018 між сторонами складено та підписано акт приймання-передачі майна, відповідно до якого відповідач передав, а позивач прийняв 19.07.2018 з тимчасового платного користування нежитлове приміщення загальною площею 18,7 кв.м. на 1-му поверсі 4-х поверхової будівлі головного корпусу, що перебуває на балансі позивача за адресою: м. Харків, вул. Пушкінська, 82.

Відповідач взяті на себе зобов`язання за договором оренди належним чином не виконав, в повному обсязі орендну плату, передбачену умовами договору не сплатив, у зв`язку з чим у нього перед позивачем за період березень-липень 2018 року утворилась заборгованість в розмірі 28 775,80грн.

Позивач неодноразово звертався на адресу відповідача з вимогою сплатити заборгованість за спірним договором, які були залишені останнім без відповіді та задоволення.

На підставі зазначеного позивач звернувся до суду з позовом про стягнення з відповідача суми основного боргу в розмірі 28 775,80грн., пені в розмірі 8 824,58грн., 3% річних в розмірі 744,05грн., інфляційних втрат в розмірі 2 690,18грн. та штрафу в розмірі 1 231,04грн.

Надаючи правову кваліфікацію викладеним обставинам, суд керується наступним.

Підставою виникнення цивільних прав та обов`язків є, зокрема, договори та інші правочини (п.1 ч.2 ст.11 Цивільного кодексу України).

За своєю правовою природою укладений між сторонами договір є договором оренди.

Відповідно до норм частини 1 та 2 ст. 283 Господарського кодексу України за договором оренди одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендареві) за плату на певний строк у користування майно для здійснення господарської діяльності. У користування за договором оренди передається індивідуально визначене майно виробничо-технічного призначення (або цілісний майновий комплекс), що не втрачає у процесі використання своєї споживчої якості (неспоживна річ).

Згідно з ч.3 ст.283 Господарського кодексу України об`єктом оренди можуть бути: державні та комунальні підприємства або їх структурні підрозділи як цілісні майнові комплекси, тобто господарські об`єкти із завершеним циклом виробництва продукції (робіт, послуг), відокремленою земельною ділянкою, на якій розміщений об`єкт, та автономними інженерними комунікаціями і системою енергопостачання; нерухоме майно (будівлі, споруди, приміщення); інше окреме індивідуально визначене майно виробничо-технічного призначення, що належить суб`єктам господарювання.

Відповідно до ст.3 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" відносини щодо оренди державного майна, майна, що належить Автономній Республіці Крим або перебуває у комунальній власності, регулюються договором оренди, цим Законом та іншими нормативно-правовими актами.

Так, за умовами ст.2 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" орендою є засноване на договорі строкове платне користування майном, необхідним орендареві для здійснення підприємницької та іншої діяльності.

Частиною 1 ст.286 Господарського кодексу України передбачено, що орендна плата - це фіксований платіж, який орендар сплачує орендодавцю незалежно від наслідків своєї господарської діяльності. Розмір орендної плати може бути змінений за погодженням сторін, а також в інших випадках, передбачених законодавством.

За користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму (ч. 1 ст. 762 Цивільного кодексу України).

Згідно із ч. 5 ст. 762 Цивільного кодексу України, ч. 3 ст. 285 Господарського кодексу України, орендар зобов`язаний вносити орендні платежі своєчасно і в повному обсязі.

Аналогічні приписи встановлено Законом України "Про оренду державного і комунального майна".

Згідно ст.629 Цивільного кодексу України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ст.526 Цивільного кодексу України, зобов`язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

В силу ч.1 ст.193 Господарського кодексу України, суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. При цьому, до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України.

Позивач зобов`язання за договором виконав належним чином, 20.08.2015 передав у тимчасове платне користування нежитлові приміщення, які знаходяться на першому поверсі 4-х поверхової будівлі головного корпусу за адресою м. Харків, вул. Пушкінська, 82.

На виконання умов договору між сторонами складено акти виконаних робіт за договором оренди за березень-липень 2018 на загальну суму 28 998,30грн., які підписані відповідачем без будь-яких зауважень та заперечень. При цьому, суд вважає за необхідне зауважити, що позивачем заявлена сума до стягнення складає 28 775,80грн., а тому суд, не виходячи за межі позовних вимог, розглядає позовні вимоги в цій частині в розмірі, заявленому позивачем.

Відповідач взяті на себе зобов`язання за договором не виконав, орендну плату в повному обсязі не сплатив, у зв`язку з чим у нього перед позивачем утворилась за період з березня по липень 2018 заборгованість з орендної плати в сумі 28 775,80грн., яка складається з суми орендної плати, відшкодування комунально-експлуатаційних витрат, податку на землю, витрат на електроенергію, водопостачання, водовідведення та опалення.

Відповідно до ст. 74 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Згідно ст. 86 Господарського процесуального кодексу України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Факт наявності заборгованості відповідачем не спростований, в матеріалах справи такі докази також відсутні.

Заперечуючи проти позову, відповідач посилається на:

- фактичне використання орендованого приміщення лише після одержання ним ліцензії, та саме з моменту її отримання (21.04.2016), на думку відповідача, і починається строк використання цих приміщень;

- виконання ним ремонту за власний кошт та залишення після звільнення орендованого приміщення речей та необхідного оздоблення, чим надав можливість позивачу використовувати це приміщення за тим призначенням, що було організовано та оплачено відповідачем.

Як зазначив відповідач, приміщення, які орендував відповідач за договором оренди у позивача, раніше не було придатне для виконання відповідачем своєї господарської діяльності, у зв`язку з чим відповідач був вимушений привести дане приміщення у відповідності до норм чинного законодавства в частині санітарних та інших норм.

Суд не приймає заперечення відповідача, вважає їх безпідставними, виходячи з наступного.

Що стосується заперечень відповідача стосовно фактичного використання відповідачем орендованого майна суд зазначає, що за умовами спірного договору відповідач зобов`язався здійснювати орендну плату за весь період оренди нежитлового приміщення, а саме з моменту отримання за актом приймання-передачі майна - 20.08.2015 до його повернення позивачу, а саме до 19.07.2018.

Відповідно до ч.1 ст.19 Закону України «Про оренду державного та комунального майна» , орендар за використання об`єктом оренди вносить орендну плату незалежно від наслідків господарської діяльності.

Суд зазначає, що підписавши та отримавши в оренду нежитлові приміщення від позивача, у відповідача виникли зобов`язання за договором щодо обов`язку своєчасно та в повному обсязі сплачувати орендну плату та платежі, зазначені у п.3.8 договору. Жодних підстав для можливості звільнення відповідача від оплати за користування, переданого йому в оренду майна сторони в договорі не передбачили. Закон також таких підстав для звільнення відповідача від обов`язку оплатити орендну плату не містить.

Статтею 76 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення, або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Суд зазначає, що предметом позову є стягнення орендної плати за період з березня 2018 по липень 2018, тобто за період, в який відповідач фактично користувався орендованим приміщенням.

Суд зауважує, що не є предметом позову встановлення факту фактичного використання або невикористання відповідачем орендованого майна, а тому не приймає до уваги його доводи щодо надання позивачу безкоштовного використання орендованим відповідачем приміщенням. Також суд залишає поза увагою посилання відповідача на заяву свідка, оскільки, відповідно до ч.1, ч.3 ст.88 Господарського процесуального кодексу України показання свідка викладаються ним письмово у заяві свідка, а підпис свідка на заяві посвідчується нотаріусом.

Надана до відзиву заява свідка, по-перше, не містить нотаріального засвідчення підпису, а по-друге, викладені в ній обставини не стосуються предмета спору, а тому не мають значення для вирішення спору щодо стягнення з відповідача заборгованості за спірним договором.

Що стосується заперечень відповідача щодо здійснення ним ремонту, суд зазначає, що за приписами ч.1 ст.776 Цивільного кодексу України поточний ремонт речі, переданої у найм, провадиться наймачем за його рахунок, якщо інше не встановлено договором або законом.

Наймач може поліпшити річ, яка є предметом договору найму, лише за згодою наймодавця (ч.1 ст. 778 Цивільного кодексу України).

У п.5.1.6 договору сторони погодили, що відповідач зобов`язаний своєчасно здійснювати капітальний, поточний та інші ремонти орендованого майна виключно за письмовою згодою позивача.

Пункт 6.2 договору передбачає право відповідача з письмового дозволу позивача вносити зміни до складу орендованого майна, проводити його реконструкцію та технічне переозброєння за погодженою з позивачем проектно-кошторисною документацією. Однак умовами договору не передбачено право відповідача на компенсацію таких поліпшень.

Як зазначає позивач у відповіді на відзив, відповідач на адресу позивача з питанням про узгодження проведення ремонту не звертався, позивач згоди на ремонт не надавав.

Крім того, суд зауважує, що згідно акту приймання-передачі майна від 20.08.2015 технічний та санітарний стан майна задовільний, даний акт підписано відповідачем без будь-яких зауважень та заперечень, жодних заперечень стосовно стану майна відповідач не заявляв.

Даний факт відповідачем не спростований, в матеріалах справи такі докази також відсутні.

Із цих же підстав суд не визнає в якості допустимого та належного доказу висновок Державної санітарно-епідеміологічної експертизи № 05.03.02-04/57515 від 28.12.2015, на який відповідач посилається як на підставу своїх заперечень.

Враховуючи вищевикладене, а також те, що відповідач доказів здійснення повної або часткової орендної плати не надав, позовні вимоги належними та допустимими доказами не спростував, суд дійшов висновку, що позовні вимоги в цій частині є правомірними, обґрунтованими, доведеними документально та такими, що підлягають задоволенню в повному обсязі, а сума боргу в розмірі 28 775,80грн. стягненню з відповідача на користь позивача.

Що стосується позовних вимог в частині стягнення пені в розмірі 8 824,58грн., суд дійшов висновку, що позовні вимоги в цій частині підлягають частковому задоволенню, виходячи з наступного.

Відповідно до ст.610 Цивільного кодексу України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання). У разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки (ч.1 ст.611 Цивільного кодексу України).

Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, яке боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання (ч.1, 3 ст.549 Цивільного кодексу України).

Статтею 230 Господарського кодексу України передбачено, що штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

У п. 3.5 договору сторони погодили, що орендна плата, перерахована несвоєчасно або не в повному обсязі, підлягає індексації і стягується з урахуванням пені в розмірі подвійної облікової ставки НБУ на дату нарахування пені від суми заборгованості, з урахуванням індексації, за кожний день прострочення, включаючи день оплати.

Частиною 6 ст.232 Господарського кодексу України передбачено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

Статтею 253 Цивільного кодексу України визначено, що перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок.

Виходячи зі змісту зазначених норм, початком для нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання буде день, наступний за днем, коли воно мало бути виконано. Нарахування санкцій триває протягом шести місяців. Проте законом або договором можуть бути передбачені інші умови нарахування.

Суд звертає увагу, що сторони у договорі інший порядок нарахування пені не передбачили, а тому позивач мав право на нарахування пені лише за шість місяців, починаючі від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

Позивачем у позовній заяві нараховано пеню в розмірі 8 824,58грн. (за кожним актом виконаних робіт окремо) за період з 26.04.2018 по 18.04.2019, який перевищує шість місяців, а тому враховуючи п.6 ст.232 Господарського кодексу України суд, здійснивши перерахунок пені, дійшов висновку, що позовні вимоги в частині стягнення пені підлягають частковому задоволенню за період 6 місяців, що становить згідно проведеного перерахунку 5 131,47грн.

Також позивач просить суд стягнути з відповідача на свою користь 3% річних в розмірі 744,05грн. та збитки від інфляції в розмірі 2 690,18грн.

За приписами ч.2 ст.625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Позивачем окремо за кожним актом виконаних робіт наданий обґрунтований розрахунок 3% річних в розмірі 744,05грн. та збитків від інфляції в розмірі 2 690,18грн., які судом перевірені та є вірними

Враховуючи викладене, суд дійшов висновку, що позовні вимоги в цій частині є обґрунтованими, у зв`язку з чим підлягають задоволенню в повному обсязі.

Що стосується позовних вимог в частині стягнення 1 231,04грн. штрафу в розмірі 3% від суми заборгованості, суд дійшов висновку, що позовні вимоги в цій частині підлягають частковому задоволенню, виходячи з наступного.

За приписами ч.2 ст.549 Цивільного кодексу України штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання.

За умовами п.3.8 договору у разі, якщо на дату сплати орендної плати заборгованість за нею становить загалом не менше ніж три місяці, відповідач сплачує штраф у розмірі 3% від суми заборгованості.

Як вбачається судом з наданого позивачем розрахунку штрафу, останній, в порушення умов договору та ч.2 ст.549 Цивільного кодексу України, розрахував його у не лише від суми заборгованості з орендної плати, а і включаючи суму пені, 3% річних та збитків від інфляції.

Здійснивши перерахунок штрафу відповідно до умов договору та виходячи із дійсної суми заборгованості з орендної плати, суд дійшов висновку, що його розмір складає 863,27грн., у зв`язку з чим позовні вимоги в цій частині підлягають частковому задоволенню на зазначену суму.

Вирішуючи питання розподілу судових витрат, суд, керуючись ст.129 Господарського процесуального кодексу України, витрати позивача по сплаті судового збору покладає на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись ст.ст.42, 74, 76, 86, 129, 232, 237, 238, 241, 251 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити частково.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "ЛДЦ "АСК ХЕЛС" (код ЄДРПОУ 39786470, 61072, м. Харків, вул. Єсеніна, 21, кв. 50) на користь Державної установи "Інститут медичної радіології ім. С.П. Григор`єва Національної академії медичних наук України (ДУ ІМР НАМН) (код ЄДРПОУ 02012177, 61024, м. Харків, вул. пушкінська, 82) - 28 775,80грн. основного боргу, 744,05грн. 3% річних, 2 690,18грн. збитків від інфляції, 863,27грн. штрафу, 5 131,47грн. пені, 1 736,43грн. судового збору.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

В задоволенні позовних вимог в частині стягнення пені в розмірі 3 693,11грн. та 367,77грн. штрафу - відмовити.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Відповідно до ст.ст.256, 257 Господарського процесуального кодексу України, дане рішення може бути оскаржене протягом двадцяти днів з дня складання повного тексту рішення.

Повне рішення складено "30" вересня 2019 р.

Суддя Т.А. Лавренюк