Рішення

від 27.09.2019 по справі 120/2384/19-а

ВІННИЦЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27 вересня 2019 р. Справа № 120/2384/19-а

Вінницький окружний адміністративний суд у складі судді Сала Павла Ігоровича, розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) в м. Вінниці адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити дії,

ВСТАНОВИВ:

24.07.2019 ОСОБА_1 звернулась до суду з позов до Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області, в якому просить:

- визнати протиправними дії відповідача щодо обчислення позивачці спеціального трудового стажу та відмови у нарахуванні та виплаті їй грошової допомоги відповідно до пункту 7-1 розділу ХV "Прикінцеві положення" Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування";

- зобов`язати відповідача зарахувати до стажу роботи позивачки педагогічний стаж 37 років 11 місяців 17 днів, що дає право на пенсію за вислугу років, та здійснити нарахування та виплату грошової допомоги в розмірі десяти пенсій за віком станом на день її призначення відповідно до пункту 7-1 розділу ХV "Прикінцеві положення" Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування".

Позовні вимоги обґрунтовуються тим, що позивачка понад 37 років працює в Іллінецькій дитячій музичній школі викладачем по класу фортепіано. 10.06.2019 позивачка звернулась до відповідача з заявою щодо отримання грошової допомоги в розмірі десяти місячних пенсій за віком станом на день призначення пенсії згідно з пунктом 7-1 розділу ХV "Прикінцеві положення" Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування". Однак листом від 02.07.2019 № 1555/3-10 відповідач відмовив у виплаті вказаної допомоги, посилаючись на те, що робота в музичній школі на посаді викладача не зараховується до спеціального стажу роботи, що дає право на пенсію за вислугу років. Позивачка вважає таку відмову неправомірною, а тому за захистом своїх прав та законних інтересів звертається до суду.

Ухвалою суду від 29.07.2019 відкрито провадження у справі за позовом ОСОБА_1 та вирішено здійснювати розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи (у письмовому провадженні). Відповідачу встановлено 15-денний строк з дня отримання копії ухвали для подання відзиву на позовну заяву в порядку, визначеному статтею 163 КАС України.

15.07.2019 до суду надійшов відзив на позовну заяву, в якому відповідач просить суд відмовити у задоволенні позову. При цьому відповідач зазначає, що рішенням Іллінецького об`єднаного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області від 07.09.2018 № 025550001107 позивачці призначено пенсію за віком на загальних умовах відповідно до Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування". Водночас на час досягнення пенсійного віку у позивачки недостатньо стажу (30 років) на посадах, що дають право на отримання грошової допомоги, передбаченої пунктом 7-1 розділу ХV "Прикінцеві положення" вказаного Закону. Так, відповідач зазначає, що робота позивачки викладачем Іллінецької дитячої музичної школи починаючи з 01.01.1992 не зараховується до стажу для призначення пенсії за вислугу років відповідно до п. "е"-"ж" ст. 55 Закону України "Про пенсійне забезпечення", оскільки це можливо лише за умови, якщо музична школа відноситься до загальноосвітнього навчального закладу. Водночас Іллінецька музична школа в розумінні Закону України від 13.05.1999 № 651-ХІV "Про загальну середню освіту" не є таким закладом, а тому робота позивачки на посаді викладача в музичній школі після 1992 року не включається до спеціального стажу для призначення пенсії за вислугу років. Крім того, відповідач зауважує, що посада викладача позашкільних навчальних закладів не передбачена в розділі 1 "Освіта" Переліку закладів і установ освіти, охорони здоров`я та соціального захисту і посад, робота на яких дає право на пенсію за вислугу років, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 04.11.1993 № 909, що також свідчить про відсутність підстав для виплати позивачці спірної грошової допомоги.

Відповідно до ч. 2 ст. 262 КАС України розгляд справи по суті за правилами спрощеного позовного провадження починається з відкриття першого судового засідання. Якщо судове засідання не проводиться, розгляд справи по суті розпочинається через тридцять днів, а у випадках, визначених статтею 263 цього Кодексу, - через п`ятнадцять днів з дня відкриття провадження у справі.

Згідно з вимогами ч. 1 ст. 258 КАС України суд розглядає справи за правилами спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів із дня відкриття провадження у справі.

Водночас частиною четвертою статті 243 КАС України визначено, що судове рішення, постановлене у письмовому провадженні, повинно бути складено у повному обсязі не пізніше закінчення встановлених цим Кодексом строків розгляду відповідної справи, заяви або клопотання.

Датою ухвалення судового рішення в порядку письмового провадження є дата складення повного судового рішення (ч. 5 ст. 250 КАС України).

Вивчивши матеріали справи у їх сукупності та оцінивши наведені сторонами доводи, суд встановив, що з 06.09.2018 позивачці довічно призначено пенсію за віком відповідно до Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування". Повний страховий стаж позивачки на дату звернення за призначенням пенсії становив 41 рік 8 місяців 9 днів, з яких стаж до 01.01.2004 - 27 років 2 місяці 9 днів.

Також судом встановлено, що з 16.08.1980 позивачка безперервно працює викладачем по класу фортепіано в Іллінецькій музичній школі, що підтверджується записами у її трудовій книжці. На день досягнення позивачкою пенсійного віку (станом на 03.08.2018), її педагогічний стаж роботи на вказаній посаді становив 37 років 11 місяців 17 днів.

Водночас при призначенні пенсії за віком відповідач не виплатив позивачці грошову допомогу, передбачену пунктом 7-1 розділу XV "Прикінцеві положення" Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", в розмірі десяти місячних пенсій станом на день призначення пенсії за віком.

06.06.2019 позивачка звернулась до відповідача з заявою щодо виплати їй вказаної грошової допомоги.

Листом № 1555/3-10 від 02.07.2019 відповідач відмовив у виплаті спірної допомоги, посилаючись на те, що музичні школи, які підпорядковані Міністерству культури, відносяться до позашкільних навчальних закладів. Посада викладача у позашкільних навчальних закладах не передбачена Переліком закладів і установ освіти, охорони здоров`я та соціального захисту і посад, робота на яких дає право на пенсію за вислугу років, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 04.11.1993 № 909, а тому немає правових підстав зараховувати час роботи на такій посаді до періоду вислуги років.

Вважаючи відмову відповідача протиправною та незаконною, позивачка звернулась до суду з цим позовом.

Надаючи оцінку спірним правовідносинам та встановленим обставинам справи, суд керується такими мотивами.

Правовідносини, що виникають у сфері пенсійного забезпечення громадян регулюються Законом України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" від 09 липня 2003 року № 1058-ІV (далі - Закон № 1058-ІV).

Пунктом 7-1 "Прикінцевих положень" Закону № 1058-IV передбачено, що особам, які на день досягнення пенсійного віку, передбаченого статтею 26 цього Закону, працювали в закладах та установах державної або комунальної форми власності на посадах, робота на яких дає право на призначення пенсії за вислугу років відповідно до пунктів "е" - "ж" статті 55 Закону України "Про пенсійне забезпечення", і мають страховий стаж (для чоловіків - 35 років, для жінок - 30 років) на таких посадах, а також якщо вони до цього не отримували будь-яку пенсію, при призначенні пенсії за віком виплачується грошова допомога, яка не підлягає оподаткуванню, у розмірі їх десяти місячних пенсій станом на день її призначення.

Виплата зазначеної грошової допомоги здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України.

Порядок обчислення стажу, який дає право на призначення грошової допомоги, та механізм виплати цієї допомоги встановлюються Кабінетом Міністрів України.

Постановою Кабінету Міністрів України від 23.11.2011 № 1191 затверджено Порядок обчислення страхового стажу, що дає право на призначення грошової допомоги, та її виплати (далі - Порядок № 1191).

Вказаний Порядок визначає умови обчислення страхового стажу, що дає право на призначення грошової допомоги відповідно до пункту 7-1 "Прикінцевих положень" Закону № 1058-IV.

Відповідно до п. 2 Порядку № 1191 до страхового стажу, що визначає право на виплату грошової допомоги, зараховуються періоди роботи в закладах та установах державної та комунальної форми власності на посадах, робота на яких дає право на призначення пенсії за вислугу років відповідно до пунктів "е" і "ж" статті 55 Закону № 1788-ХІІ, що передбачені, зокрема, Переліком закладів і установ освіти, охорони здоров`я та соціального захисту і посад, робота на яких дає право на пенсію за вислугу років, який затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 04.11.1993 № 909.

Згідно з п. 5 Порядку № 1191 грошова допомога надається особам, яким починаючи з 01.10.2011 призначається пенсія за віком відповідно до Закону № 1058-IV та які на день досягнення пенсійного віку, передбаченого статтею 26 зазначеного Закону, працювали в закладах та установах державної або комунальної форми власності на посадах, робота на яких дає право на призначення пенсії за вислугу років відповідно до пунктів "е" - "ж" статті 55 Закону № 1788-ХІІ, і мають страховий стаж (для чоловіків - 35 років, для жінок - 30 років) на таких посадах, а також якщо вони до цього не отримували будь-яку пенсію.

Пунктами 6, 7 Порядку № 1191 передбачено, що для визначення розміру грошової допомоги враховується місячний розмір пенсії, обчислений згідно зі статтями 27 і 28 Закону № 1058-IV станом на день її призначення.

Виплата грошової допомоги здійснюється органами Пенсійного фонду України одноразово у розмірі десяти місячних пенсій за рахунок коштів Державного бюджету України одночасно з першою виплатою пенсії, яка призначена до виплати.

Згідно з розділом 1 "Освіта" Переліку закладів і установ освіти, охорони здоров`я та соціального захисту і посад, робота на яких дає право на пенсію за вислугу років, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 04.11.1993 № 909 (далі - Перелік № 909), право на пенсію за вислугу років мають (найменування закладів і установ/найменування посад):

- загальноосвітні навчальні заклади, військові загальноосвітні навчальні заклади, музичні і художні школи / учителі, логопеди, вчителі-логопеди, вчителі-дефектологи, викладачі, сурдопедагоги, тифлопедагоги, вихователі, завідуючі та інструктори слухових кабінетів, директори, завідуючі, їх заступники з навчально-виховної (навчальної, виховної), навчально-виробничої частини або роботи з виробничого навчання, завідуючі навчальною і навчально-виховною частиною, завідувачі філіями, їх заступники з навчально-виховної (навчальної, виховної) роботи, соціальні педагоги (організатори позакласної та позашкільної виховної роботи з дітьми), практичні психологи, педагоги-організатори, майстри виробничого навчання, керівники гуртків, секцій, студій та інших форм гурткової роботи);

- позашкільні навчальні заклади / директори, їх заступники з навчально-виховної навчальної, виховної роботи, завідувачі відділами (лабораторіями, кабінетами), художні керівники, керівники гуртків, секцій, студій та інших форм гурткової роботи).

Судом встановлено, що спір між сторонами виник у зв`язку з тим, що відповідач відмовляється зараховувати роботу позивачки на посаді викладача Іллінецької дитячої музичної школи з 01.01.1992 до спеціального стажу для призначення пенсії за віком за вислугу років. При цьому свою позицію відповідач обґрунтовує тим, що вказана музична школа належить до позашкільних навчальних закладів, тоді як згідно з розділом 1 "Освіта" Переліку № 909 робота на посаді викладача такого закладу не дає права на пенсію за вислугу років.

Однак суд з такими доводами відповідача не погоджується та вважає їх помилковими.

Так, згідно з відомостями з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань Іллінецька дитяча музична школа (код ЄДРПОУ 05462886) за організаційно-правовою формою належить до комунальних організацій (закладів, установ), вид діяльності: код КВЕД 85.52 "Освіта у сфері культури".

Той факт, що вказана музична школа відноситься до системи закладів позашкільної освіти визнається обома сторонами, а отже є безспірним.

Водночас ключовим для вирішення спору є з`ясування питання про те, чи зараховується робота позивачки у такому навчальному закладі на посаді викладача до спеціального (педагогічного) стажу, який дає право на пенсію за вислугу років відповідно до пункту "е" статті 55 Закону України "Про пенсійне забезпечення", а також, чи достатньо у позивачки такого стажу (30 років і більше) для виплати відповідачем грошової допомоги відповідно до пункту 7-1 "Прикінцевих положень" Закону № 1058-IV.

Так, згідно з ч. 1 ст. 10 Закону України від 05 вересня 2017 року № 2145-VIII "Про освіту" невід`ємними складниками системи освіти є: дошкільна освіта; повна загальна середня освіта; позашкільна освіта; спеціалізована освіта; професійна (професійно-технічна) освіта; фахова перед вища освіта; вища освіта; освіта дорослих, у тому числі післядипломна освіта.

Статтею 3 Закону України від 13 травня 1999 року № 651-XIV "Про загальну середню освіту" визначено, що загальна середня освіта - цілеспрямований процес оволодіння систематизованими знаннями про природу, людину, суспільство, культуру та виробництво засобами пізнавальної і практичної діяльності, результатом якого є інтелектуальний, соціальний і фізичний розвиток особистості, що є основою для подальшої освіти і трудової діяльності.

Загальна середня освіта є обов`язковою основною складовою безперервної освіти.

Загальна середня освіта спрямована на забезпечення всебічного розвитку особистості шляхом навчання, виховання та розвитку, які ґрунтуються на загальнолюдських цінностях та принципах, визначених Законом України "Про освіту".

Систему загальної середньої освіти становлять: заклади загальної середньої освіти всіх типів і форм власності, у тому числі для громадян, які потребують соціальної допомоги та соціальної реабілітації, навчально-виробничі комбінати, позашкільні заклади, науково-методичні установи та органи управління системою загальної середньої освіти, а також заклади професійної (професійно-технічної) та фахової передвищої освіти, що надають повну загальну середню освіту (ст. 4 Закону України "Про загальну середню освіту).

Відповідно до ч. 1 ст. 8 Закону України "Про загальну середню освіту" заклад загальної середньої освіти - це заклад освіти, основним видом діяльності якого є освітня діяльність у сфері загальної середньої освіти. Заклад освіти провадить освітню діяльність на певному рівні загальної середньої освіти, за умови наявності відповідної ліцензії, виданої в установленому законодавством порядку.

Типи закладів освіти, що забезпечують здобуття загальної середньої освіти, визначаються статтею 10 Закону України "Про загальну середню освіту".

До них належать початкова школа, гімназія, ліцей, спеціальна школа, санаторна школа, школа соціальної реабілітації, навчально-реабілітаційний центр.

Здобуття загальної середньої освіти також можуть забезпечувати заклади професійної (професійно-технічної), фахової передвищої, вищої освіти та інші заклади освіти, зокрема міжшкільні ресурсні центри (міжшкільні навчально-виробничі комбінати), що мають ліцензію на провадження освітньої діяльності у сфері загальної середньої освіти.

У системі спеціалізованої освіти здобуття загальної середньої освіти забезпечують: спеціалізована мистецька школа (школа-інтернат), школа-інтернат (ліцей-інтернат) спортивного профілю, професійний коледж (коледж) спортивного профілю, професійний коледж (коледж) культурологічного або мистецького спрямування, військовий (військово-морський) ліцей, ліцей з посиленою військово-фізичною підготовкою, науковий ліцей, науковий ліцей-інтернат.

Відповідно до ст. 1 Закону України від 22 червня 2000 року № 1841-III "Про позашкільну освіту":

позашкільна освіта - сукупність знань, умінь та навичок, що здобувають вихованці, учні і слухачі в закладах позашкільної освіти, інших суб`єктах освітньої діяльності за програмами позашкільної освіти;

заклад позашкільної освіти - складова системи позашкільної освіти, яка надає знання, формуючи вміння та навички за інтересами, забезпечує потреби особистості у творчій самореалізації та інтелектуальний, духовний і фізичний розвиток, підготовку до активної професійної та громадської діяльності, створює умови для соціального захисту та організації змістовного дозвілля відповідно до здібностей, обдарувань та стану здоров`я вихованців, учнів і слухачів;

заклад спеціалізованої позашкільної освіти - заклад позашкільної освіти, що надає спеціалізовану освіту мистецького, спортивного, військового або наукового спрямування;

мистецька школа - заклад спеціалізованої мистецької освіти: музична, художня, хореографічна, хорова, школа мистецтв тощо, який надає початкову мистецьку освіту;

педагогічне навантаження педагогічних працівників закладів позашкільної освіти - час, призначений для здійснення освітнього процесу педагогічними працівниками закладу позашкільної освіти;

освітня діяльність закладу позашкільної освіти - процес надання знань, формування вмінь і навичок з різних напрямів позашкільної освіти, розвитку інтелектуальних і творчих здібностей, фізичних якостей відповідно до задатків та запитів особи;

Відповідно до ч. 3, 5 ст. 12 Закону України "Про позашкільну освіту" заклади позашкільної освіти можуть функціонувати у формі центрів, комплексів, палаців, будинків, клубів, станцій, кімнат, студій, шкіл мистецтв, малих академій мистецтв (народних ремесел), малих академій наук, мистецьких шкіл, спортивних шкіл, дитячо-юнацьких спортивних шкіл олімпійського резерву, фізкультурно-спортивних клубів за місцем проживання, фізкультурно-оздоровчих клубів осіб з інвалідністю, спеціалізованих дитячо-юнацьких спортивних шкіл олімпійського резерву, дитячих стадіонів, дитячих бібліотек, дитячих флотилій, галерей, бюро, оздоровчих закладів, що здійснюють позашкільну освіту.

Перелік типів закладів позашкільної освіти затверджується Кабінетом Міністрів України.

Так, постановою Кабінету Міністрів України від 06.05.2001 № 433 затверджено Перелік типів позашкільних навчальних закладів. У пункт 6 цього Переліку включено початкові спеціалізовані мистецькі навчальні заклади (школи естетичного виховання: музичні, художні, хореографічні, театральні, хорові, мистецтв та інші).

Крім того, частиною четвертою статті 21 Закону України "Про позашкільну освіту" визначено, що педагогічні працівники позашкільних навчальних закладів мають право на пенсію за вислугою років за наявності педагогічного стажу роботи не менше ніж 25 років.

Водночас згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 14.06.2000 № 963 "Про затвердження переліку посад педагогічних та науково-педагогічних працівників" посади викладачів всіх спеціальностей включені до переліку посад педагогічних працівників.

Системний аналіз наведених вище норм чинного законодавства дає змогу зробити такі висновки: позашкільна освіта входить в структуру освіти України та є її невід`ємною складовою; законодавець чітко розмежовує систему закладів загальної середньої освіти та закладів позашкільної освіти; музичні школи належать саме до закладів позашкільної освіти; викладач музичної шкоди є педагогічним працівником позашкільного навчального закладу, тобто працівником освіти; викладач музичної школи має право на зарахування періоду роботи на такій посаді до спеціального стажу, що дає право на вислугу років.

Відтак суд вважає безпідставними доводи відповідача про те, що стаж роботи позивачки ОСОБА_1 на посаді викладача Іллінецької дитячої музичної школи не підлягає зарахуванню до педагогічного стажу, що дає право на пенсію за вислугу років відповідно до п. "е" ст. 55 Закону України "Про пенсійне забезпечення".

Крім того, зміст розділу 1 "Освіта" Переліку № 909 також підтверджує право викладачів музичних шкіл на пенсію за вислугу років. Водночас той факт, що музичні і художні школи включено в один ряд із загальноосвітніми навчальними закладами та військовими загальноосвітніми навчальними закладами, на переконання суду, не свідчить про те, що йдеться лише про музичні школи як заклади загальної середньої освіти, оскільки, як вже зазначалось, відповідно до вказаних вище нормативно-правових актів такі школи належать саме до закладів позашкільної освіти. Тому, вочевидь, законодавець врахував значущість таких шкіл та їх поширеність, а відтак включив музичні і художні школи в один ряд із загальноосвітніми навчальними закладами та, відповідно, викладачів таких шкіл - в один ряд із учителями та педагогами закладів загальної освіти.

Якщо ж слідувати позицією відповідача і вважати, що законодавець дійсно не мав наміру включати до розділу 1 "Освіта" Переліку № 909 посади викладачів музичних шкіл, то:

по-перше, це прямо суперечить вимогам вищезазначених законодавчих актів, зокрема Закону України "Про позашкільну освіту", який чітко відносить такі посади до педагогічних посад і закріплює право педагогічних працівників позашкільних навчальних закладів на пенсію за вислугою років;

по-друге, в такому разі стає незрозумілим, чому законодавець включив до Переліку одні посади позашкільних навчальних закладів (директорів, їх заступників, художніх керівників, керівників гуртків, секцій, студій та інших форм гурткової роботи тощо), але при цьому не включив посади викладачів цих закладів;

по-третє, такий підхід до тлумачення нормативного акту має очевидний дискримінаційний характер і порушує права та законні інтереси викладачів музичних шкіл, які також належать до педагогічних працівників закладів позашкільної освіти та мають рівний з ним статус.

Підсумовуючи, суд доходить до переконання, що розділ 1 "Освіта" Переліку № 909 поширюється на викладачів музичних шкіл в системі позашкільних навчальних закладів. Отже, посада позивачки входить до цього Переліку і робота на такій посаді дає право на призначення пенсії за вислугу років.

Однак, навіть якщо виходити з того, що Порядком № 909 дійсно не передбачено посади позивачки, на чому наполягає відповідач, суд враховує таке.

Відповідно до ст. 22 Конституції України права і свободи людини та громадянина, закріплені цією Конституцією, не є вичерпними. Конституційні права і свободи гарантуються й не можуть бути скасовані. Під час прийняття нових законів або внесення змін до чинних законів не допускається звуження змісту й обсягу наявних прав і свобод.

Згідно з ч. 1 ст. 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом (ч. 3 ст. 46 Основного Закону).

Конституційний Суд України у п. 3.4 Рішення від 18 червня 2007 року № 4-рп/2007 зазначив, що Конституційний Суд України неодноразово розглядав проблему, пов`язану з реалізацією права на соціальний захист, неприпустимістю обмеження конституційного права громадян на достатній життєвий рівень, і сформулював правову позицію, згідно з якою Конституція та закони України виокремлюють певні категорії громадян України, що потребують додаткових гарантій соціального захисту з боку держави. До них, зокрема, належать громадяни, яким пенсія призначається за спеціальними законами. У рішеннях Конституційного Суду України підкреслюється, що пільги, компенсації, гарантії є видом соціальної допомоги і необхідною складовою конституційного права на достатній життєвий рівень, тому звуження змісту та обсягу цього права шляхом прийняття нових законів або внесення змін до чинних законів за ст. 22 Конституції України не допускається (рішення Конституційного Суду України від 06 липня 1999 року № 8-рп/99, від 20 березня 2002 року № 5-рп/2002, від 17 березня 2004 року № 7-рп/2004).

Конституційне та законодавче регулювання захисту прав і свобод людини узгоджується із міжнародно-правовими актами, а саме Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі - Конвенція), яка була ратифікована Законом України від 17 липня 1997 року № 475/97-ВР, та відповідно до ст. 9 Конституції України є частиною національного законодавства.

Статтею 17 Закону України від 23 лютого 2006 року № 3477-IV "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" встановлено, що суди застосовують під час розгляду справ Конвенцію і практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерело права.

У пунктах 52, 56 рішення від 14 жовтня 2010 року у справі "Щокін проти України" ЄСПЛ зазначив, що тлумачення й застосування національного законодавства є прерогативою національних органів. Суд, однак, зобов`язаний переконатися в тому, що спосіб, у який тлумачиться й застосовується національне законодавство, призводить до наслідків, сумісних із принципами Конвенції з погляду тлумачення їх у світлі практики Суду. На думку ЄСПЛ, відсутність у національному законодавстві необхідної чіткості та точності, які передбачали можливість різного тлумачення, порушує вимогу "якості закону", передбачену Конвенцією, і не забезпечує адекватний захист від свавільного втручання публічних органів державної влади в майнові права заявника. Таким чином, у випадку існування неоднозначного або множинного тлумачення прав та обов`язків особи в національному законодавстві, органи державної влади зобов`язані застосувати підхід, який був би найбільш сприятливим для особи.

Водночас положеннями ст. 6 КАС України встановлено, що суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого зокрема людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики ЄСПЛ. Звернення до адміністративного суду для захисту прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.

З огляду на проаналізовані норми законодавства й ураховуючи наявність у національному законодавстві правових "прогалин" щодо захисту прав людини та основних свобод, зокрема, у сфері пенсійного забезпечення викладачів у позашкільних закладах освіти, визначених у Конвенції, а також з метою реалізації положень ст. 46 Конституції України щодо недопущення обмеження конституційного права громадян на достатній життєвий рівень громадян України, що потребують додаткових гарантій соціального захисту з боку держави, суд доходить висновку, що позивачка, як викладач позашкільного навчального закладу, який входять до структури освіти України, має право на отримання пенсії за вислугу років.

Таким чином, позивачка, як викладач музичної школи, є педагогічним працівником позашкільного навчального закладу, тобто працівником освіти, і стаж її роботи викладачем в Іллінецькій дитячій музичній школі має зараховуватись до пільгового стажу в розумінні вимог п. "е" ст. 55 Закону України "Про пенсійне забезпечення", навіть якщо вважати, що зазначена посада прямо не передбачена Переліком № 909.

Вказаний висновок суду повністю узгоджується з правовими висновками Великої Палати Верховного Суду, викладеними у постанові від 19.01.2019 під час розгляду адміністративної справи № 876/5312/17.

Примітно, що зазначеною постановою Велика Палата Верховного Суду відступила від позиції Верховного Суду України, що містилася в постанові від 25.05.2016 у справі № 419/794/15-а, тоді як відповідач обґрунтовує свої заперечення на позов саме з посиланням на висновки Верховного Суду України у справі № 419/794/15-а.

Отже, на день досягнення позивачкою пенсійного віку, тобто станом на 03.08.2018, її спеціальний (педагогічний) стаж роботи, що дає право на пенсію за вислугу років відповідно до п. "е" ст. 55 Закону України "Про пенсійне забезпечення" становив більше 30 років.

Відтак відповідач протиправно відмовив позивачці у виплаті грошової допомоги в розмірі десяти пенсій за віком відповідно до пункту 7-1 розділу ХV "Прикінцеві положення" Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування".

При цьому суд зауважує, що право на отримання такої грошової допомоги не залежить та не пов`язується із призначенням саме пенсії за вислугою років, а є окремим правовим механізмом відповідної соціальної виплати, який також може реалізовуватись при призначенні пенсії за віком (див. постанову Верховного Суду від 12.03.2019 у справі № 127/9277/17).

Відповідно до ч. 1 ст. 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Згідно з ч. 2 ст. 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

В силу приписів ч. 2 ст. 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Перевіривши обґрунтованість доводів сторін та оцінивши зібрані у справі докази в їх сукупності, суд приходить до переконання, що відповідач не довів правомірності своїх дій щодо відмови у нарахуванні та виплаті позивачці спірної грошової допомоги, а його заперечення не ґрунтуються на вимогах чинного законодавства та засадах верховенства права. Тому заявлений позов належить задовольнити. При цьому суд враховує, що спір між сторонами виник саме у зв`язку з відмовою у нарахуванні та виплаті позивачці грошової допомоги відповідно до пункту 7-1 розділу ХV "Прикінцеві положення" Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування". Тому належним і ефективним способом захисту порушених прав позивачки суд вважає рішення про визнання протиправними дій Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області щодо відмови у виплаті такої грошової допомоги з одночасним покладенням на відповідача обов`язку здійснити позивачці виплату спірної допомоги в розмірі десяти місячних пенсій за віком станом на день призначення їй пенсії за віком.

При вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує, що відповідно до ч. 1 ст. 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Таким чином, у зв`язку із задоволенням позову, судові витрати позивачки на сплату судового збору в розмірі 768,40 грн належить стягнути на її користь за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.

Керуючись ст.ст. 72, 77, 90, 139, 242, 245, 246, 250, 255, 295 КАС України, суд

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов задовольнити.

Визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області щодо відмови у виплаті ОСОБА_1 грошової допомоги відповідно до пункту 7-1 розділу ХV "Прикінцеві положення" Закону України від 09 липня 2003 року № 1058-IV "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування".

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області відповідно до пункту 7-1 розділу ХV "Прикінцеві положення" Закону України від 09 липня 2003 року № 1058-IV "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" здійснити ОСОБА_1 виплату грошової допомоги в розмірі десяти місячних пенсій за віком станом на день призначення пенсії за віком.

Стягнути на користь ОСОБА_1 судовий збір в розмірі 768,40 грн (сімсот шістдесят вісім гривень 40 копійок) за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області.

Рішення суду набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 255 КАС України.

Відповідно до ст. 295 КАС України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо справу розглянуто в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Інформація про учасників справи:

1) позивачка: ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , місце проживання: АДРЕСА_1 );

2) відповідач: Головне управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області (код ЄДРПОУ 13322403, місцезнаходження: вул. Хмельницьке шосе, 7, м. Вінниця, 21100).

Рішення суду складено 27.09.2019.

Суддя Сало Павло Ігорович