Рішення

від 01.10.2019 по справі 420/3697/19

ОДЕСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа № 420/3697/19

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

01 жовтня 2019 року м. Одеса

Одеський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді - Харченко Ю.В. розглянувши в порядку письмового провадження справу за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "ПІВДЕННА БУДІВЕЛЬНА КОМПАНІЯ ДЕВЕЛОП" до Головного управління ДФС в Одеській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 03.06.2019р. №0025581401, №0025601401, №0025591401, -

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "ПІВДЕННА БУДІВЕЛЬНА КОМПАНІЯ ДЕВЕЛОП" звернулось до Одеського окружного адміністративного суду з позовом, у якому просить суд визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення Головного управління ДФС в Одеській області від 03.06.2019р. №0025581401, №0025601401, №0025591401, посилаючись на відсутність з боку ТОВ ПІВДЕННА БУДІВЕЛЬНА КОМПАНІЯ ДЕВЕЛОП встановлених ГУ ДФС в Одеській області в Акті перевірки №774/15-32-14-01/39282440 від 24.04.2019р., порушень податкового законодавства, оскільки при формуванні податкового кредиту в межах перевіряємого періоду, Товариством у повному обсязі дотримано вимоги чинного податкового законодавства України, та правомірно віднесено до складу податкового кредиту відповідні суми ПДВ, сплачені у ціні товару у межах відповідних фінансово-господарських правовідносин з ТОВ ТД Стройсфера груп . Також, ТОВ "ПІВДЕННА БУДІВЕЛЬНА КОМПАНІЯ ДЕВЕЛОП" наголошує на правомірності віднесення відповідних сум грошових коштів до складу валових витрат, оскільки факт постачання контрагентом позивача обумовлених договором товарів, повністю підтверджено відповідними первинними документами бухгалтерського та податкового обліку, та відповідно підтверджують зв`язок понесених витрат із господарською діяльністю Товариства позивача. Крім того, на думку позивача, Правила перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні, затверджені Наказом Міністерства транспорту України №363 від 14.10.1997р., не встановлюють правил податкового обліку, а лише встановлюють права, обов`язки та відповідальність власників автомобільного транспорту (перевізників). При цьому, документи, обумовлені вказаними правилами, зокрема, товарно-транспортна накладна та подорожній лист, не є документами первинного бухгалтерського обліку, що підтверджують обставини придбання та продажу товарно-матеріальних цінностей. Також, Товариством з обмеженою відповідальністю "ПІВДЕННА БУДІВЕЛЬНА КОМПАНІЯ ДЕВЕЛОП" подано до податкового органу Уточнюючі розрахунки податкових зобов`язань з податку на додану вартість у зв`язку з виправленням самостійно виявлених помилок, з урахуванням яких суми податку на додану вартість, за незареєстрованими податковими накладними, Товариством позивача виключено із сум податкового кредиту з податку на додану вартість за відповідні періоди. До того ж, позивач наголошує на тому, що фахівцями контролюючого органу не конкретизовано, які саме документи первинного бухгалтерського обліку Товариство позивача не надано до перевірки.

Відповідач - Головне управління ДФС в Одеській області, з позовними вимогами не погоджується, та вважає їх необґрунтованими з підстав, викладених у письмовому відзиві на адміністративний позов (від 10.07.2019р. вхід.№24657/19), наголошуючи, зокрема, на правомірність винесення оскаржуваних податкових повідомлень-рішень від 03.06.2019р. №0025581401, №0025601401, №0025591401, оскільки ТОВ ПІВДЕННА БУДІВЕЛЬНА КОМПАНІЯ ДЕВЕЛОП занижено суму податку на прибуток, внаслідок чого порушено вимоги п.44.1, п.44.2, п.44.3, п.44.6 ст.44, п.п.134.1.1 п.134.1 ст.134 Податкового кодексу України, та занижено суму податку на додану вартість, внаслідок чого порушено приписи п.44.1, п.44.3, п.44.6 ст.44, п.п.198.1, 198.3, 198.6 ст.198 Податкового кодексу України.

Ухвалою Одеського окружного адміністративного суду від 25.06.2019р. прийнято до розгляду та відкрито загальне позовне провадження в адміністративній справі №420/3697/19 за позовною заявою Товариства з обмеженою відповідальністю "ПІВДЕННА БУДІВЕЛЬНА КОМПАНІЯ ДЕВЕЛОП" до Головного управління ДФС в Одеській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 03.06.2019р. №0025581401, №0025601401, №0025591401.

Ухвалою суду від 05.09.2019р., з урахуванням приписів п.3 ч.2 ст.183 КАС України, закрито підготовче провадження, та призначено справу до судового розгляду по суті.

Враховуючи наявність передбачених приписами ч.9 ст.205 КАС України, підстав, та зважаючи на відсутність потреби заслухати свідка чи експерта, розгляд даної адміністративної справи здійснюється в порядку письмового провадження.

Дослідивши наявні у матеріалах справи письмові докази в сукупності, та системно проаналізувавши приписи чинного податкового законодавства, суд встановив наступне.

Як встановлено судом, та вбачається з матеріалів справи, у період з 28.03.2019р. по 17.04.2019р. на підставі направлень, виданих Головним управлінням ДФС в Одеській області, фахівцями контролюючого органу, відповідно до п.п.20.1.4 п.20.1 ст.20, п.77.1 ст.77 Податкового кодексу України, проведено планову виїзну документальну перевірку Товариства з обмеженою відповідальністю ПІВДЕННА БУДІВЕЛЬНА КОМПАНІЯ ДЕВЕЛОП з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2016р. по 31.12.2018р.

За наслідками вказаної перевірки Головним управлінням ДФС в Одеській області складено Акт №774/15-32-14-01/39282440 від 24.04.2019р. Про результати планової виїзної документальної перевірки Товариства з обмеженою відповідальністю ПІВДЕННА БУДІВЕЛЬНА КОМПАНІЯ ДЕВЕЛОП з питань дотримання вимог податкового, валютного, та іншого законодавства за період з 01.01.2016р. по 31.12.2018р. , у висновках котрого наголошено, що ТОВ ПІВДЕННА БУДІВЕЛЬНА КОМПАНІЯ ДЕВЕЛОП занижено суму податку на прибуток, що призвело до порушення вимог п.44.1, п.44.2, п.44.3, п.44.6 ст.44, п.п.134.1.1 п.134.1 ст.134 Податкового кодексу України, та занижено суму податку на додану вартість, внаслідок чого порушено вимоги п.44.1, п.44.3, п.44.6 ст.44, п.п.198.1, 198.3, 198.6 ст.198 Податкового кодексу України.

На підставі складеного Акта перевірки №774/15-32-14-01/39282440 від 24.04.2019р. Головним управлінням ДФС в Одеській області 03.06.2019р. винесено податкові повідомлення-рішення №0025581401, №0025601401, №0025591401.

Не погодившись із вказаними податковими повідомленнями-рішеннями від 03.06.2019р. №0025581401, №0025601401, №0025591401, позивач - Товариство з обмеженою відповідальністю ПІВДЕННА БУДІВЕЛЬНА КОМПАНІЯ ДЕВЕЛОП звернулось до Одеського окружного адміністративного суду з даною позовною заявою.

Так, на думку суду, оскаржувані позивачем податкові повідомлення-рішення ГУ ДФС в Одеській області від 03.06.2019р. №0025581401, №0025601401, №0025591401, винесено контролюючим органом неправомірно, безпідставно, та всупереч положенням чинного податкового законодавства України, виходячи з наступного.

Відповідно до ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

В силу ч.2 ст.2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Зокрема, як встановлено судом, та вбачається з наявних у матеріалах справи документів, 26.01.2016р. між Товариством з обмеженою відповідальністю ПІВДЕННА БУДІВЕЛЬНА КОМПАНІЯ ДЕВЕЛОП (Покупець) та Товариством з обмеженою відповідальністю ТД Стройсфера груп (Постачальник) укладено Договір постачання №18, за умовами якого Постачальник зобов`язується передати у встановлений у даному Договорі термін у власність Покупця будівельні матеріали, а Покупець зобов`язується прийняти Товар та оплатити його вартість відповідно до умов цього Договору. Ціна, загальна кількість, асортимент, сортамент та розгорнута номенклатура Товару, що поставляється за цим договором визначається у накладних або рахунках Постачальника, які є невід`ємною частинами цього Договору. Факт поставки Товару за цінами, загальною кількістю, асортиментом, сортаментом та номенклатурою, зазначеними у рахунках або видаткових накладних, або факт оплати рахунка чи накладної означає взаємну згоду Постачальника і Покупця з умовами поставки та умовами оплати Товару, ціною, загальною кількістю, асортиментом, сортаментом та номенклатурою, зазначеними у рахунках або видаткових накладних. Достатнім підтвердженням факту поставки буде вважатись товарно-транспортна накладна підписана уповноваженими на то представниками Сторін, або видаткова накладна підписана уповноваженими на те представниками Сторін.

Відповідно до наявної у матеріалах справи Додаткової угоди №1 до договору №18 від 26.01.2016р., предметом Договору №18 від 26.01.2016р. є будівельні матеріали: бетон, цементний розчин, пісок, відсів та щебінь поставляються на умовах DAP (з доставкою за рахунок Продавця), за адресою Комінтернівський район, с.Крижанівка, ЖГ Зелений мис . Інші будівельні матеріали, крім бетону, цементного розчину, піску, відсіву, та щебня поставляються на умовах EXW (самовивіз).

Згідно зі ст.11 Цивільного Кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є: договори та інші правочини.

Відповідно до ст.202 Цивільного кодексу України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Статтею 203 Цивільного Кодексу України встановлено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Відповідно до ст.638 Цивільного кодексу України договір вважається укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Згідно зі ст.181 Господарського кодексу України, господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами та скріпленого печатками. Правочин, який вчиняє юридична особа, підписується особами, уповноваженими на це її установчими документами, довіреністю, законом або іншими актами цивільного законодавства, та скріплюється печаткою.

Відповідно до ст.204 Цивільного кодексу України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Юридичним фактом, який породжує право платника на податкову вигоду, є реальність господарської операції. За відсутності факту придбання товарів (робіт, послуг) відповідні суми не можуть включатися до складу податкового кредиту. Підтвердженням реального здійснення господарської операції є первинні документи, які свідчать про фактичне надання послуг, здійснення поставки товарів (надання послуг, виконання робіт), та їх отримання іншою стороною, а також документи, котрі підтверджують використання вказаних товарів у власній господарській діяльності.

Зокрема, як встановлено судом, та вбачається з наявних у справі документів, а саме: Товарно-транспортних накладних, Актів звірки, Видаткових накладних, останні складено з дотриманням законодавчо передбачених вимог, містять опис господарських операцій, усі необхідні реквізити, підписані уповноваженими особами, підписи засвідчені печатками відповідних підприємств, тобто повністю відповідають вимогам п.п.201.1, 201.7 ст.201 Податкового кодексу України, та відповідно підтверджують фактичне виконання фінансово-господарських операцій, а відтак у розумінні ст.1 Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні , є первинними документами, що відповідно спростовує висновок відповідача щодо відсутності реального, та фактичного постачання товару (надання послуг, виконання робіт).

Відповідно до п.п.14.1.27, 14.1.36 п.14.1 ст.14 Податкового кодексу України витрати - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних для провадження господарської діяльності платника податку, в результаті яких відбувається зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов`язань, внаслідок чого відбувається зменшення власного капіталу (крім змін капіталу за рахунок його вилучення або розподілу власником); господарська діяльність - діяльність особи, що пов`язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.

Підпунктом 133.1.1 пункту 133.1 статті 133 Податкового кодексу України передбачено, що платниками податку з числа резидентів, у тому числі є суб`єкти господарювання - юридичні особи, які провадять господарську діяльність як на території України, так і за її межами.

Відповідно до п.п.134.1.1 п.134.1 ст.134 Податкового кодексу України у розділі Податок на прибуток підприємств об`єктом оподаткування, серед іншого, є прибуток із джерелом походження з України та за її межами, який визначається шляхом зменшення суми доходів звітного періоду, визначених згідно зі статтями 135 - 137 цього Кодексу, на собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та суму інших витрат звітного податкового періоду, визначених згідно зі статтями 138 - 143 цього Кодексу, з урахуванням правил, встановлених статтею 152 цього Кодексу.

Згідно з п.п.138.1, 138.2 ст.138 Податкового кодексу України витрати, що враховуються при обчисленні об`єкта оподаткування, складаються із: витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6 - 138.9, підпунктами 138.10.2 - 138.10.4 пункту 138.10, пунктом 138.11 цієї статті: інших витрат, визначених згідно з пунктом 138.5, підпунктами 138.10.5, 138.10.6 пункту 138.10, пунктами 138.11, 138.12 цієї статті, пунктом 140.1 статті 140 і статтею 141 цього Кодексу; крім витрат, визначених у пунктах 138.3 цієї статті та у статті 139 цього Кодексу. Витрати, які враховуються для визначення об`єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов`язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Підпунктом 138.10.3 пункту 138.10 статті 138 Податкового кодексу України передбачено, що до складу інших витрат, у тому числі, включаються витрати на збут, які включають витрати, пов`язані з реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг: витрати на транспортування, перевалку і страхування товарів, транспортно-експедиційні та інші послуги, пов`язані з транспортуванням продукції (товарів) відповідно до умов договору (базису) поставки; витрати на транспортування готової продукції (товарів) між складами підрозділів підприємства; інші витрати, пов`язані зі збутом товарів, виконанням робіт, наданням послуг.

Відповідно до п.п.139.1.3, 139.1.9 п.139.1 ст.139 Податкового кодексу України не включаються до складу витрат: суми попередньої (авансової) оплати товарів, робіт, послуг; витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов`язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Згідно з п.138.2 ст.138 Податкового кодексу України витрати, які враховуються для визначення об`єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов`язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Статтями 1, 9 Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні визначено, що первинним документом є документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення. Підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Дія контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Такі первинні документи повинні мати обов`язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Отже, відображення господарської операції у податковому обліку повинно здійснюватись відповідно до її реального економічного змісту на підставі первинних документів.

Так, судом встановлено, що факт виконання контрагентом позивача - Товариством з обмеженою відповідальністю ТД Стройсфера груп умов Договору поставки №18 від 26.01.2016р. повністю підтверджено наданими позивачем, наявними у матеріалах справи, та дослідженими судом відповідними первинними документами, котрі повністю підтверджують зв`язок понесених витрат із господарською діяльністю позивача, а відтак, на думку суду, є належними доказами, підтверджуючими правомірність віднесення Товариством з обмеженою відповідальністю ПІВДЕННА БУДІВЕЛЬНА КОМПАНІЯ ДЕВЕЛОП спірних сум до складу валових витрат.

До того ж, суд вважає за доцільне наголосити, що недобросовісність платника має бути встановлена безумовними, та однозначно розтлумаченими доказами, натомість такі докази, у порушення вимог частини 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, податковим органом суду не надано, та реальність виконання господарських операцій, на підставі яких позивачем віднесено спірні суми до складу валових витрат, не спростовано, як і не надано жодних належних доказів на підтвердження того, що визначені умовами вищеокресленого Договору поставки №18 від 26.01.2016р. товари на користь Товариства позивача не поставлено.

Також, судом з`ясовано, що відповідні суми ПДВ за складеними контрагентом позивача, та наданими позивачем до перевірки податковими накладними, були включені ТОВ ПІВДЕННА БУДІВЕЛЬНА КОМПАНІЯ ДЕВЕЛОП до складу податкового кредиту за відповідний період.

Відповідно до п.п.14.1.181 п.14.1 ст.14 Податкового кодексу України від 02 грудня 2010року №2755-VІ податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов`язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу;

Пунктом 198.1 статті 198 Податкового кодексу України встановлено, що право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з:

а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг;

б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв`язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності);

в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України;

г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Пунктом 198.2 статті 198 Податкового кодексу України визначено, що датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше; дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Так, у даному випадку датою виникнення у позивача права на віднесення відповідних сум ПДВ до складу податкового кредиту, є, зокрема, дата отримання позивачем виписаних контрагентом позивача податкових накладних.

Відповідно до п.198.6. ст.198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв`язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Таким чином, із системного аналізу вищенаведених законодавчих приписів вбачається, що право на віднесення сум ПДВ, сплачених при придбанні товару (робіт, послуг), до податкового кредиту у суб`єкта господарювання виникає у разі дотримання ним наступних умов: 1) фактичності придбання такого товару (робіт, послуг), тобто, реальності відповідної господарської операції; 2) наявності податкових накладних, складених особою, зареєстрованою платником податку, чи митних декларацій на підтвердження придбання такого товару (робіт, послуг) та сплати відповідної суми ПДВ; 3) подальшого використання придбаного товару (робіт, послуг) в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності підприємства.

При цьому, судом з`ясовано, що включена позивачем до складу податкового кредиту оскаржувана сума податку на додану вартість повністю підтверджена, серед іншого, податковими накладними, складеними контрагентом позивача, з дотриманням вимог пункту 201.1. статті 201 Податкового кодексу України, відповідно до якого платник податку зобов`язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою (за наявності) податкову накладну, у якій зазначаються в окремих рядках такі обов`язкові реквізити: а) порядковий номер податкової накладної; б) дата виписування податкової накладної; в) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім`я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - продавця товарів/послуг; г) податковий номер платника податку (продавця та покупця); ґ) місцезнаходження юридичної особи - продавця або податкова адреса фізичної особи - продавця, зареєстрованої як платник податку; д) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім`я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - покупця (отримувача) товарів/послуг; є) опис (номенклатура) товарів/послуг та їх кількість, обсяг; є) ціна постачання без урахування податку; ж) ставка податку та відповідна сума податку в цифровому значенні; з) загальна сума коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку; и) вид цивільно-правового договору; і) код товару згідно з УКТ ЗЕД (для підакцизних товарів та товарів, ввезених на митну територію України).

Водночас, будь-яких доказів на підтвердження того, що контрагент позивача, на момент видачі Товариству з обмеженою відповідальністю ПІВДЕННА БУДІВЕЛЬНА КОМПАНІЯ ДЕВЕЛОП податкових накладних, не був зареєстрований у законодавчо визначеному порядку платником податку на додану вартість, та не сплачував у встановленому законом порядку відповідні суми податку до бюджету, податковим органом, суду не надано.

Також, суд вважає за доцільне зауважити, що доводи податкового органу щодо отримання платником необґрунтованої податкової вигоди, мають ґрунтуватись на сукупності доказів, які б безумовно, та беззаперечно підтверджували існування обставин, котрі виключають право платника на віднесення відповідних сум ПДВ до складу податкового кредиту.

Натомість, судом встановлено, що відповідачем - Головним управлінням ДФС в Одеській області, в межах розгляду даної адміністративної справи, не доведено належними та допустимими доказами існування таких обставин, як власне не доведено і здійснення Товариством з обмеженою відповідальністю ПІВДЕННА БУДІВЕЛЬНА КОМПАНІЯ ДЕВЕЛОП , та його контрагентом узгоджених дій, спрямованих на створення штучних умов для отримання незаконної податкової вигоди, а також не надано жодного доказу на підтвердження того, що зміст укладеного між Товариством з обмеженою відповідальністю ПІВДЕННА БУДІВЕЛЬНА КОМПАНІЯ ДЕВЕЛОП , та його контрагентом правочину, не відповідає дійсним намірам сторін, і що такі наміри спрямовані на ухилення від сплати податків за наслідками відповідних фінансово-господарських операцій.

Правові засади регулювання, організації, ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності в Україні визначено Законом України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні , відповідно до статті 1 якого первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Аналіз вказаної норми дає підстави вважати, що первинний документ містить дві обов`язкові ознаки, а саме: він має містити відомості про господарську операцію, та підтверджувати її реальне (фактичне) здійснення.

Згідно зі статтею 1 Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні господарська операція - це дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов`язань, власному капіталі підприємства.

Таким чином, визначальною ознакою господарської операції є те, що вона має спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

Здійснення господарської операції і власне її результат підлягають відображенню в бухгалтерському обліку.

Статтею 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", встановлено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Такі первинні документи повинні мати обов`язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції: посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення, особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Системний аналіз наведених законодавчих норм дає змогу дійти висновку, що обов`язковою умовою підтвердження реальності здійснення господарських операцій є фактична наявність у платника податків первинних документів, фізичних, технічних та технологічних можливостей для здійснення відповідних операцій, а також зв`язку між фактом придбання товару (робіт/послуги), та подальшою господарською діяльністю.

Тобто, для бухгалтерського обліку мають значення лише ті документи, які підтверджують фактичне здійснення господарських операцій.

Так, як з`ясовано судом, та зазначено вище, господарські операції Товариства позивача з Товариством з обмеженою відповідальністю ТД Стройсфера груп , підтверджуються наданими до суду, та наявними у матеріалах справи Товарно-транспортними накладними, Актами звірки, Видатковими накладними, котрі складено з дотриманням законодавчих вимог, та відповідають визначенню первинні документи , наведеному у Законі України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні .

Відповідно до вимог ч.2 ст.74 Кодексу адміністративного судочинства України, обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Отже, з урахуванням вищевикладеного, та на підставі наданих позивачем, та досліджених судом первинних документів (складених при здійсненні фінансово-господарських операцій з контрагентом), судом встановлено, що вищеокреслені фінансово-господарські операції мали реальний характер, були опосередковані дійсним рухом активів, адже судом з`ясовано зміст кожної операції, та її підтвердження необхідними документами первинного бухгалтерського, та податкового обліку.

При цьому, в обґрунтування прийняття спірних податкових повідомлень-рішень відповідачем не наведено заслуговуючих на увагу суду обставин, які б безумовно свідчили про фіктивність вищеокреслених правочинів.

Презумпція добросовісності платника податків означає, що подані платником контролюючому органу документи податкової звітності є дійсними, повно та об`єктивно відтворюють господарські операції, що є об`єктом оподаткування та/або фінансові показники яких впливають на податковий обов`язок платника податків, якщо інше не буде доведено контролюючим органом. У площині процесуального регулювання презумпції добросовісності платника податків відповідає обов`язок доведення контролюючим органом правомірності прийнятого рішення в судовому процесі, порушеному за позовом платника податків про скасування рішення як неправомірного. У разі надання контролюючим органом доказів, які спростовують дійсність чи повноту даних поданої платником податків податкової звітності, платник податків повинен довести наявність законних підстав, для врахування задекларованих в податковому обліку даних при визначенні суми його податкового обов`язку.

Зокрема, як судом встановлено, та вбачається з наявних у матеріалах справи документів, позивачем доведено дотримання ним законодавчо передбачених умов щодо документального підтвердження віднесених до податкового кредиту сум, а також надано усі первинні документи, складені в межах відповідних фінансово - господарських операцій, за участю його контрагента, котрі повністю підтверджують реальне здійснення правочину, та досягнення ТОВ ПІВДЕННА БУДІВЕЛЬНА КОМПАНІЯ ДЕВЕЛОП законної мети його здійснення - придбання на підставі цивільно-правової угоди товару (робіт, послуг) - для здійснення господарської статутної діяльності, направленої на отримання прибутку.

Між тим, судом відхиляються, та не приймаються до уваги посилання відповідача - ГУ ДФС в Одеській області, викладені в Акті перевірки №774/15-32-14-01/39282440 від 24.04.2019р., та письмовому відзиві на позовну заяву (від 10.07.2019р. вхід.№24657/19), щодо відсутності у ТОВ ПІВДЕННА БУДІВЕЛЬНА КОМПАНІЯ ДЕВЕЛОП товарно-транспортних накладних по взаємовідносинах з ТОВ ТД Стройсфера груп , оскільки відповідні товарно-транспортні накладні надані позивачем, та наявні у матеріалах справи.

Крім того, відповідно до розділу 1 Правил перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні, затверджених Наказом Міністерства транспорту України №363 від 14.10.1997року, товаротранспортна документація - комплект юридичних документів, на підставі яких здійснюється облік, приймання, передавання, перевезення, здавання вантажу та взаємні розрахунки між учасниками транспортного процесу, товарно-транспортна накладна - єдиний для всіх учасників транспортного процесу юридичний документ, що призначений для списання товарно-матеріальних цінностей, обліку на шляху їх переміщення, оприбуткування, складського, оперативного та бухгалтерського обліку, а також для розрахунків за перевезення вантажу та обліку виконаної роботи.

Згідно з пунктами 11.1, 11.3, 11.4, 11.5, 11.7 Правил перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні, основними документами на перевезення вантажів є товарно-транспортні накладні та дорожні листи вантажного автомобіля. Дорожній лист вантажного автомобіля є документом, без якого перевезення вантажів не допускається. Оформлення перевезень вантажів товарно-транспортними накладними здійснюється незалежно від умов оплати за роботу автомобіля. Товарно-транспортну накладну на перевезення вантажів автомобільним транспортом Замовник (вантажовідправник) повинен виписувати в кількості не менше чотирьох екземплярів. Після прийняття вантажу згідно з товарно-транспортною накладною водій (експедитор) підписує всі її екземпляри. Перший екземпляр товарно-транспортної накладної залишається у Замовника (вантажовідправника), другий - передається водієм (експедитором) вантажоодержувачу, третій і четвертий екземпляри, засвідчені підписом вантажоодержувача (у разі потреби і печаткою або штампом), передається Перевізнику.

При цьому, Правилами перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні, затвердженими Наказом Міністерства транспорту України №363 від 14.10.1997року, не встановлено правил податкового обліку платників податку, а лише встановлено права, обов`язки та відповідальність власників автомобільного транспорту (перевізників). До того ж, документи, обумовлені вказаними правилами, зокрема, товарно-транспортна накладна, та подорожній лист, не є документами первинного бухгалтерського обліку, що підтверджують обставини придбання та продажу товарно-матеріальних цінностей.

Отже, товарно-транспортна накладна призначена для обліку руху товарно-матеріальних цінностей та розрахунків за їх перевезення автомобільним транспортом.

Окрім того, за умови встановлення факту перевезення товару у процесі його поставки від заявлених контрагентів порядок заповнення товарно-транспортних накладних не має вирішального значення для визначення податкових наслідків операцій з поставки товару (Постанова ВС/КАС від 06.02.2018р. у справі № 804/4940/14 , ЄДРСРУ №72029288).

Таким чином, наявність або відсутність товарно-транспортних накладних, як і деякі помилки чи неточності у їх оформленні, жодним чином не слугує підставою для висновків щодо відсутності господарської операції, якщо з інших даних вбачається, що фактичний рух активів або зміни у власному капіталі чи зобов`язаннях платника податків у зв`язку з його господарською діяльністю мали місце (відбулися).

Більше того, означені документи не є документами на підставі яких формуються показники податкової та бухгалтерської звітності.

Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом у Постановах від 06.02.2018р. у справі №816/166/15-а, від 11.09.2018р. у справі №804/4787/16, від 26 червня 2018року у справі №826/548/17, від 19.06.2018р. у справі №808/2447/17.

Не заслуговують на увагу суду також твердження відповідача - ГУ ДФС в Одеській області щодо ненадання ТОВ ПІВДЕННА БУДІВЕЛЬНА КОМПАНІЯ ДЕВЕЛОП до перевірки усіх первинних документів, котрі було враховано в бухгалтерському обліку, оскільки суб`єктом владних повноважень не конкретизовано, та не окреслено які саме документи первинного бухгалтерського обліку Товариством позивача не надано в ході перевірки.

Відтак, беручи до уваги наведене, суд дійшов висновку, що включення Товариством з обмеженою відповідальністю "ПІВДЕННА БУДІВЕЛЬНА КОМПАНІЯ ДЕВЕЛОП" спірних сум ПДВ до складу податкового кредиту, та віднесення відповідних сум грошових коштів до складу валових витрат перевіряємого періоду в межах вищеокреслених фінансово-господарських відносин із ТОВ ТД Стройсфера груп , повністю підтверджено позивачем наданими до суду, та наявними у матеріалах справи відповідними документами первинного бухгалтерського, та податкового обліку, що відповідно свідчить про безпідставність, та неправомірність донарахування Головним управлінням ДФС в Одеській області Товариству позивача спірних сум податку на додану вартість, та податку на прибуток.

Також, як встановлено судом, та вбачається з наявних у матеріалах справи документів, підставою для застосування, згідно податкового повідомлення-рішення від 03.06.2019р. №0025581401, ГУ ДФС в Одеській області до Товариства з обмеженою відповідальністю "ПІВДЕННА БУДІВЕЛЬНА КОМПАНІЯ ДЕВЕЛОП" штрафних (фінансових) санкцій у сумі 510грн. слугувало включення Товариством позивача до складу податкового кредиту сум податку на додану вартість, отриманих від ТОВ КОМФОРТ-ЛВ , ТОВ ФІРМА ВІКАНТ , ТОВ ТД ЛОДЖИК , ПП ЗЕЛЕНА ПОЛЯНА .

Водночас, з матеріалів справи вбачається, що відповідно положень ст.192 Податкового кодексу України, Товариством з обмеженою відповідальністю "ПІВДЕННА БУДІВЕЛЬНА КОМПАНІЯ ДЕВЕЛОП" подано до податкового органу Уточнюючі розрахунки податкових зобов`язань з податку на додану вартість у зв`язку з виправленням самостійно виявлених помилок, з урахуванням яких суми податку на додану вартість, за незареєстрованими податковими накладними, Товариством позивача виключено із сум податкового кредиту з податку на додану вартість за відповідні періоди.

Отже, беручи до уваги вищевикладене, а також з урахуванням дослідження наданих позивачем, та наявних у матеріалах справи письмових доказів, судом встановлено, що ТОВ ПІВДЕННА БУДІВЕЛЬНА КОМПАНІЯ ДЕВЕЛОП , відповідно до принципу змагальності, у повному обсязі спростовано доводи контролюючого органу щодо порушення платником податків окреслених у Акті перевірки вимог податкового законодавства.

Згідно з ч.1 ст.76 КАС України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Сутність принципу правової визначеності Європейський суд визначив як забезпечення передбачуваності ситуації та правовідносин у сферах, що регулюються, цей принцип не дозволяє державі посилатись на відсутність певного правового акта, який визначає механізм реалізації прав і свобод громадян, закріплених у конституційних та інших актах.

Як зазначено Європейським судом у справі Yvone van Duyn v. Home Office, принцип правової визначеності означає, що зацікавлені особи повинні мати змогу покладатись на зобов`язання, взяті державою, навіть якщо такі зобов`язання містяться в законодавчому акті, якій загалом не має автоматичної прямої дії.

Така дія названого принципу пов`язана із іншим принципом - відповідальності держави, який полягає в тому, що держава не може посилатись на власне порушення зобов`язань для запобігання відповідальності.

На державні органи покладено обов`язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок ( Лелас проти Хорватії , заява N 55555/08, п. 74, від 20 травня 2010 року, і Тошкуце та інші проти Румунії , заява N 36900/03, п. 37, від 25 листопада 2008 року) і сприятимуть юридичній визначеності у правовідносинах ( Онер`їлдіз проти Туреччини , п. 128, та Беєлер проти Італії , п. 119).

Державні органи, які не впроваджують або не дотримуються своїх власних процедур, не повинні мати можливість отримувати вигоду від своїх протиправних дій або уникати виконання своїх обов`язків ( Лелас проти Хорватії , п. 74).

Отже, відійшовши від офіційної позиції центрального фіскального органу, суб`єктом владних повноважень порушено низку принципів, на яких ґрунтується податкове законодавства, що призвело до необґрунтованого податкового навантаження та нарахування штрафних санкцій платнику податків за відсутності законодавчо передбачених підстав.

Суд зазначає, що суб`єкт владних повноважень зобов`язаний приймати рішення, а дії - вчиняти відповідно до встановлених законом повноважень, не перевищуючи їх, дотримуючись встановленої законом процедури і форми прийняття рішення або вчинення дії і повинен обирати лише визначені законом засоби.

Згідно з ч.2 ст.77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Такий підхід узгоджується з практикою Європейського суду з прав людини. Так, у пункті 110 рішення від 23 липня 2002 року у справі Компанія Вестберґа таксі Актіеболаґ та Вуліч проти Швеції ЄСПЛ визначив, що адміністративні суди, які розглядають скарги заявників стосовно рішень податкового управління, мають повну юрисдикцію у цих справах та повноваження скасувати оскаржені рішення. Справи мають бути розглянуті на підставі поданих доказів, а довести наявність підстав, передбачених відповідними законами, для призначення податкових штрафів має саме податкове управління.

Вирішуючи спір, суд також враховує, що орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (див. рішення у справі Суомінен проти Фінляндії (Suominen v. Finland), № 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року).

Відтак, з урахуванням наведеного, суд дійшов висновку щодо наявності законодавчо передбачених підстав для задоволення адміністративного позову Товариства з обмеженою відповідальністю ПІВДЕННА БУДІВЕЛЬНА КОМПАНІЯ ДЕВЕЛОП , та скасування податкових повідомлень-рішень ГУ ДФС в Одеській області від 03.06.2019р. №0025581401, №0025601401, №0025591401.

Вищевикладене спростовує твердження відповідача, наведені у письмовому відзиві на адміністративний позов.

Згідно з ч.1 ст.9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Відповідно до частини 1 статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Частиною 1 статті 72 КАС України передбачено, що доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Статтю 73 КАС України передбачено, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень.

Відповідно до статей 74-76 КАС України обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Статтею 77 КАС України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

Згідно зі ст.242 Кодексу адміністративного судочинства України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.

Відтак, беручи до уваги вищевикладене, та оцінюючи наявні в матеріалах справи письмові докази в сукупності, суд дійшов висновку, що позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "ПІВДЕННА БУДІВЕЛЬНА КОМПАНІЯ ДЕВЕЛОП" до Головного управління ДФС в Одеській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 03.06.2019р. №0025581401, №0025601401, №0025591401, підлягають задоволенню повністю, з вищенаведених підстав.

Керуючись ст.ст.72-77, 139, ч.9 ст.205, ст.ст.241-246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

ВИРІШИВ:

1. Адміністративний позов Товариства з обмеженою відповідальністю "ПІВДЕННА БУДІВЕЛЬНА КОМПАНІЯ ДЕВЕЛОП" до Головного управління ДФС в Одеській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 03.06.2019р. №0025581401, №0025601401, №0025591401, задовольнити.

2. Визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення Головного управління ДФС в Одеській області від 03.06.2019р. №0025581401, №0025601401, №0025591401.

3. Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДФС в Одеській області (65044, м.Одеса, вул.Семінарська,5, код ЄДРПОУ 39398646) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "ПІВДЕННА БУДІВЕЛЬНА КОМПАНІЯ ДЕВЕЛОП" (67562, Одеська область, Лиманський район, с.Крижанівка, вул.Вишнева,2, напівпідвал 43, код ЄДРПОУ 39282440) судові витрати по сплаті судового збору у загальному розмірі 9339(дев`ять тисяч триста тридцять дев`ять)грн. 98коп.

Рішення суду може бути оскаржено в порядку та строки встановлені ст.ст.293,295 КАС України.

Рішення суду набирає законної сили в порядку та строки, встановлені ст.255 КАС України.

Суддя Харченко Ю.В.

.