Рішення

від 25.09.2019 по справі 640/1405/19

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

25 вересня 2019 року №640/1405/19

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючого судді Шрамко Ю.Т., розглянувши в порядку спрощеного провадження адміністративну справу Товариства з обмеженою відповідальністю "Софія-А" ЛТД (місцезнаходження: 04053, м. Київ, вул. Обсерваторна, 12-Б, ЄДРПОУ 23506239) до Головного управління ДФС у м. Києві (04655, м. Київ, вул. Шолуденка, 33/19, код ЄДРПОУ 39439980), про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,

ВСТАНОВИВ:

До Окружного адміністративного суду міста Києва надійшов позов Товариства з обмеженою відповідальністю "Софія-А" ЛТД, (далі - позивач), до Головного управління ДФС у м. Києві, (також далі - відповідач), про визнання протиправним (незаконним) податкового повідомлення-рішення відповідача від 18 жовтня 2018 року №00013111402, прийнятого директором Департаменту аудиту ГУ ДФС у м. Києві І. Якушко, на підставі Акту ГУ ДФС у м. Києві від 03 жовтня 2018 року за №677/26-15-14-02-03/23506239, на суму 7718,00 грн. та скасувати його, (далі - оскаржуване податкове повідомлення-рішення) .

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 14 лютого 2019 року відкрито провадження в адміністративній справі №640/1405/19 в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи та проведення судового засідання.

Позовні вимоги мотивовано тим, що відповідачем під час проведення перевірки, не надано належної оцінки наявним первинним документам. Господарські операції з контрагентами позивача підтверджені належними первинними документами, які підтверджують формування показників податкової звітності ТОВ Софія-А" ЛТД та відображають реальність господарських операцій, які є підставою для формування податкового обліку підприємства. Таким чином, спірне податкове повідомлення-рішення прийняте не на підставі, та не у межах повноважень, що передбачені Конституцією та законами України, є необґрунтованим, прийнято без урахування всіх обставин, що мають значення для його прийняття, що має наслідком визнання його протиправним та є підставою для скасування.

Відповідач надав суду відзив на позовну заяву, в якому зазначив, що висновки акту перевірки є обґрунтованими, а податкове повідомлення-рішення, винесене на його підставі правомірним. Також, стосовно окремих контрагентів позивача наявні відкриті кримінальні провадження, а по окремим контрагентам позивача також наявні вироки судів.

Позивачем було надано відповідь на відзив, в якій зазначено, що ТОВ Софія-А" ЛТД в повному обсязі надано первинні документи бухгалтерського та податкового обліку, які підтверджують фактичне здійснення господарських операцій між позивачем та контрагентами. Такі документи складені за результатами проведених операцій та з дотриманням вимог статті 9 Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні , статті 44 Податкового кодексу України і містять у собі відомості щодо змісту та обсягу проведених операцій.

Оцінивши належність, допустимість, достовірність та достатність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок наявних у матеріалах справи доказів у їх сукупності, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні, суд встановив наступне.

З 20.09.2018 р. по 26.09.2018 р. відповідачем проведено документальну позапланову виїзну перевірку позивача з питань дотримання вимог податкового законодавства при проведенні фінансово-господарських операцій по взаємовідносинах з ТОВ "Горсан" (код ЄДРПОУ 39791208) за серпень 2015 р., з ТОВ "Баден Компані" (код ЄДРПОУ 39680189) за липень 2015 р., з ТОВ "Маркет Торг" (код ЄДРПОУ 39844605) за липень 2015 р., з ТОВ "Елізія Корп" (код ЄДРПОУ 40558322) за липент 2017 р., за результатами якої складено акт перевірки від 03.10.2018 р. №677/26-15-14-02-03/23506239, (далі - Акт перевірки).

Актом перевірки встановлено порушення позивачем вимог п. 44.1 ст. 44, п. 198.1, п. 198.3, п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України, (далі - ПК України), що призвело до заниження податку на додану вартість, (також далі - ПДВ), на загальну суму 6174,00 грн., у тому числі за червень 2017 р. - 6 174,00 грн.

На підставі Акту перевірки 03.10.2018 р. відповідачем прийнято оскаржуване податкове повідомлення-рішення, яким позивачу збільшено суму грошового зобов`язання з ПДВ у розмірі 7 718,00 грн., з яких за основним платежем - 6 174,00 грн., а за штрафними (фінансовими) санкціями - 1 544,00 грн.

Не погоджуючись з таким податковим повідомленням-рішенням, позивач звернувся до суду з адміністративним позовом, при вирішенні якого суд виходить із наступного.

На підтвердження фактичного здійснення господарських операцій з контрагентами, позивачем надано договори, укладені з контрагентами; платіжні доручення та рахунки-фактури; довіреності; картки рахунків та оборотно-сальдові відомості; податкові накладні; видаткові накладні, які належним чином оформлені та відповідають зазначеним даним, які відображені в податкових деклараціях.

Так, 25.06.2015 року ТОВ "Софія-А" ЛТД уклало договір № 2506 з ТОВ Баден Компані на поставку паперу крейдованого (різної номенклатури) на загальну суму 137 972,50 грн. в т.ч. ПДВ 22 995 грн. Поставка товару за цим договором здійснювалася Постачальником - ТОВ Баден Компані власними силами, окремими партіями, у липні 2015 року на склад Покупця. Товар приймався ТОВ "Софія-А" ЛТД за кількістю та номенклатурою, згідно відповідних видаткових накладних до кожної його партії, а саме:

№ 70 від 01.07.2015 року на загальну суму 38 725,00грн. з ПДВ;

№ 16 від 02.07.2015 року на загальну суму 44 235,00грн. з ПДВ;

№ 17 від 03.07.2015 року на загальну суму 33 750,00грн. з ПДВ;

№ 75 від 06.07.2015 року на загальну суму 21 268,00грн. з ПДВ;

За правилом першої події постачальником було виписано на адресу ТОВ "Софія-А" ЛТД та направлено на реєстрацію в Єдиному реєстрі податкових накладних (надалі - ЄРПН) наступні податкові накладні:

№ 7 від 01.07.2015 року на загальну суму 38 725,00грн. з ПДВ;

№ 16 від 02.07.2015 року на загальну суму 44 235,00грн. з ПДВ;

№ 17 від 03.07.2015 року на загальну суму 33 750,00грн. з ПДВ;

№ 75 від 06.07.2015 року на загальну суму 21 268,00грн. з ПДВ;

За придбаний у ТОВ "Баден Компані" папір позивач повністю розрахувався згідно з умовами визначеними в договорі, що підтверджується платіжним дорученням від 06.08.2015 року за № 8679 та випискою по рахунку за період 01/082015 року по 31.08.2015 року.

В подальшому придбаний у ТОВ "Баден Компані" папір був переданий за відповідними розпорядженнями директора ТОВ "Софія-А" ЛТД у виробництво для виконання поліграфічних замовлень.

Також, судом встановлено, що 10.07.2015 р. ТОВ "Софія-А" ЛТД уклало договір №15/07 з ТОВ Маркет Торг на поставку паперу офсетного на загальну суму 89 775,50 грн. в т.ч. ПДВ 14 963 грн.. Поставка товару за цим договором здійснювалася Постачальником - ТОВ Маркет Торг власними силами, окремими партіями, упродовж липня 2015 року на склад Покупця. Товар приймався ТОВ "Софія-А" ЛТД за кількістю та номенклатурою, згідно відповідних видаткових накладних до кожної його партії та додано рахунки на оплату, а саме:

№ РН-00000021 від 14.07.2015 року на загальну суму 32 602,50 грн. з ПДВ;

№ РН-00000022 від 15.07.2015 року на загальну суму 14 175,00 грн. з ПДВ;

№ РН-00000023 від 16.07.2015 року на загальну суму 8 505,50 грн. з ПДВ;

№ РН-00000027 від 17.07.2015 року на загальну суму 18 900,00 грн. з ПДВ;

№ РН-00000033 від 20.07.2015 року на загальну суму 15 592,50 грн. з ПДВ;

рахунок на оплату № 83 від 14.07.2015 року на загальну суму 32 602,50 грн. з ПДВ;

рахунок на оплату № 84 від 15.07.2015 року на загальну суму 14 175,00 грн. з ПДВ;

рахунок на оплату № 85 від 16.07.2015 року на загальну суму 8 505,50 грн. з ПДВ;

рахунок на оплату № 89 від 17.07.2015 року на загальну суму 18 900,00 грн. з ПДВ;

рахунок на оплату № 95 від 20.07.2015 року на загальну суму 15 592,50 грн. з ПДВ.

За правилом першої події постачальником було виписано на адресу ТОВ "Софія-А" ЛТД та направлено на реєстрацію в ЄРПН наступні податкові накладні:

№ 21 від 14.07.2015 року на загальну суму 32 602,50 грн. з ПДВ;

№ 22 від 15.07.2015 року на загальну суму 14 175,00 грн. з ПДВ;

№ 23 від 16.07.2015 року на загальну суму 8 505,50 грн. з ПДВ;

№ 27 від 17.07.2015 року на загальну суму 18 900,00 грн. з ПДВ;

№ 33 від 20.07.2015 року на загальну суму 15 592,50 грн. з ПДВ.

Повний розрахунок з ТОВ Маркет Торг відбувся згідно пдатіжних доручень:

06.08.2015 року № 8676 на загальну суму 13 002,50 грн;

11.08.2015 року № 8695 на загальну суму 22 680,00 грн;

11.08.2015 року № 8696 на загальну суму 27 500,00 грн;

31.08.2015 року № 8739 на загальну суму 26 592,50 грн;

виписка з рахунку від 01.07.2015 року по 31.08.2015 року.

В подальшому придбаний у ТОВ Маркет Торг папір був переданий згідно з відповідними розпорядженнями директора ТОВ "Софія-А" ЛТД у виробництво для виконання поліграфічних замовлень.

Також, судом встановлено, що 28.08.2015 р. ТОВ "Софія-А" ЛТД уклало договір №2808 з ТОВ Горсан на поставку 145 кг. поліграфічної фарби на загальну суму 24 504,42 грн. в т.ч. ПДВ 4 084,07 грн. Поставка товару за цим договором здійснювалася Постачальником - ТОВ ТОВ Горсан власними силами, окремими партіями, наприкінці серпня 2015 року на склад Покупця. Товар приймався ТОВ "Софія-А" ЛТД за кількістю та номенклатурою, згідно відповідних видаткових накладних до кожної його партії та додано рахунки на оплату, а саме:

№ 3108 від 31.07.2015 року на загальну суму 24 504,42 грн. з ПДВ;

рахунок на оплату № 3108 від 31.07.2015 року на загальну суму 24 504,42 грн. з ПДВ.

За правилом першої події постачальником було виписано на адресу ТОВ "Софія-А" ЛТД та направлено на реєстрацію в ЄРПН податкову накладну:

№ 1174 від 31.08.2015 року на загальну суму 24 504,42 грн. з ПДВ;

За придбану у ТОВ Горсан поліграфічну фарбу позивач повністю розрахувався згідно з умовами визначеними в договорі, що підтверджується платіжним дорученням від 31.08.2015 року за № 8742 та випискою по рахунку за період 01.08.2015 року по 31.08.2015 року.

Крім цього, 14.06.2017 року ТОВ "Софія-А" ЛТД заключило договір № 14/06/2017 з ТОВ Елізія Корп на поставку 195 кг. поліграфічної фарби на загальну суму 37 042,20 грн. в т.ч. ПДВ 6 173,70 грн. Поставка товару за цим договором здійснювалася Постачальником - ТОВ Елізія Корп власними силами, окремими партіями, у червні 2017 року на склад Покупця. Товар приймався ТОВ "Софія-А" ЛТД за кількістю та номенклатурою, згідно відповідної видаткової накладної, а саме №СФ-50 від 14.06.2017 року та рахунку на оплату.

Також, за правилом першої події постачальником було виписано на адресу ТОВ "Софія-А" ЛТД та направлена на реєстрацію в ЄРПН наступна податкова накладна:

№ 50 від 14.06.2017 року на загальну суму 37 042,20 грн. з ПДВ;

За придбану у ТОВ "Елізія Корп" поліграфічну фарбу позивач повністю розрахувався згідно з умовами визначеними в договорі, що підтверджується платіжним дорученням від 16.06.2017 року за № 11082 та випискою по рахунку за період 01.06.2017 року по 31.08.2017 року.

В подальшому придбаний у ТОВ "Баден Компані" папір був переданий згідно з відповідним розпорядженням директора ТОВ "Софія-А" ЛТД від 14.07.2015 року у виробництво для виконання поліграфічних замовлень.

Всі вищевказані господарські операції ТОВ "Горсан" (код ЄДРПОУ 39791208) за серпень 2015 р., з ТОВ "Баден Компані" (код ЄДРПОУ 39680189) за липень 2015 р., з ТОВ "Маркет Торг" (код ЄДРПОУ 39844605) за липень 2015 р., з ТОВ "Елізія Корп" (код ЄДРПОУ 40558322) належним чином відображені в бухгалтерському обліку позивача, що не заперечувалось відповідачем.

Таким чином, судом досліджено первинну документацію та встановлено, що в вищезазначених документах - зазначено, які товари поставлялись, всі рядки заповнені належним чином, що в свою чергу свідчить про здійснення господарських взаємовідносин в межах їх господарської діяльності, які є реальними, відповідають дійсному економічному змісту та підтверджуються необхідними первинними документами, що є свідченням добросовісності позивача при здійсненні вказаних операцій. Позивачем вчинено дії та досягнуто конкретних результатів, які визначають саме поняття господарської операції - факти підприємницької та іншої діяльності, що впливають на стан майна, капіталу, зобов`язань та фінансових ресурсів.

Враховуючи викладене, суд приходить до висновку, що визначальна ознака господарської операції, а саме спричинення реальних змін майнового стану позивача підтверджується матеріалами справи та відбулась сплата коштів за товари згідно укладених договорів.

Зміст Акту перевірки свідчить, що відповідачем не встановлено відсутності на момент перевірок у позивача відповідних розрахункових, платіжних та інших первинних документів, обов`язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Крім того, відповідачем не наведено, а судом не встановлено, що первинні документи, складені у межах спірних господарських операцій, не відповідають вимогам статті 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні"; не доведено таких обставин і в Акті перевірки.

Не приймаючи до уваги змісту та обсягу господарських операцій, що вказані в зазначених вище документах, тим самим приходячи до переконання про відсутність об`єктів оподаткування по спірних господарських операціях, податковий орган посилається на те, що внаслідок порушень норм податкового законодавства контрагентами позивача, вказані документи не спричиняють змін в бухгалтерському та податковому обліку позивача, внаслідок чого останній позбавлений законного права на віднесення сум по документам до кредиту та витрат.

Відповідно до ст.1 розділу І Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

У відповідності до п.1 ст.9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.

Тобто, відповідно до вимог Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" підтвердженням здійснення господарської операції є належним чином оформлені первинні документи, що містять дані про зміст господарських операцій.

Між тим, наявність видаткових накладних, платіжних доручень та/або банківських виписок, дійсно є обов`язковою обставиною для визначення правильності формування витрат, але не вичерпною, оскільки підставою для виникнення права на витрати є, зокрема, реальність господарських операцій, на підставі яких сформовано показники податкової звітності.

Як вже зазначалось, фактичне здійснення господарських операцій підтверджується дослідженими судом належним чином оформленими первинними документами, які повністю відповідають вимогам, встановленим статтею 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" від 16.07.1999 №996-ХІV - містять назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції, скріплені печатками контрагентів.

В розумінні ст.16 ПК України, навіть за умови допущення попередніми постачальниками у ланцюгу постачання товару/надання послуг певних порушень податкового законодавства, дані обставини тягнуть негативні наслідки саме для таких постачальників та не впливають на право позивача (добросовісного платника податку) на віднесення відповідних сум до витрат.

ПК України не містить в собі таких підстав для збільшення платнику податків грошового зобов`язання з податку на додану вартість як наявність висновку посадової особи податкового органу щодо ознак "фіктивності" контрагента.

За таких обставин, суд приходить до висновку, що не прийняття до уваги змісту та обсягу господарських операцій, вказаних в наданих до перевірки документах, як наслідок, твердження про відсутність об`єктів оподаткування по спірних господарських операціях, ґрунтується виключно на припущенні відповідача щодо порушень норм податкового законодавства позивачем, внаслідок чого, на думку податкового органу, первинні документи не спричиняють змін в бухгалтерському та податковому обліку позивача, а останній позбавлений законного права на віднесення сум по документам до витрат.

Відповідно до пп. а п.198.1, п.198.2, п.198.3 ст.198 Податкового кодексу України, право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до ст. 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою п.193.1 ст.193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду, зокрема, у зв`язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Згідно п.198.6. ст.198 Податкового кодексу України, не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв`язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з п.201.11 ст.201 Кодексу). У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим підпунктом документами, платник податку несе відповідальність у вигляді фінансових санкцій, установлених законодавством, нарахованих на суму податкового кредиту, не підтверджену зазначеними цим підпунктом документами.

Відповідно до п.201.10. ст.201 Кодексу, податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Судом встановлено, що суми ПДВ, віднесеного позивачем до податкового кредиту, згідно договорів укладених з контрагентами, повністю підтверджуються податковими накладними, виданими контрагентами.

Пункт 201.1 ст.201 Податкового кодексу України визначає перелік обов`язкових реквізитів податкової накладної. Судом встановлено, що усі податкові накладні, що були виписані контрагентами для позивача, містять усі необхідні реквізити, передбачені п.201.1 ст.201 Податкового кодексу України.

Згідно з п.201.10 ст.201 Податкового кодексу України відсутність факту реєстрації платником податку - продавцем товарів/послуг податкових накладних в Єдиному реєстрі податкових накладних та/або порушення порядку заповнення податкової накладної не дає права покупцю на включення сум ПДВ до податкового кредиту. Судом на підставі наявних в матеріалах справи доказах встановлено, що усі податкові накладні, видані контрагентами позивача, у передбаченому законом порядку були зареєстровані в Єдиному реєстрі податкових накладних.

Згідно з п.201.8 ст.201 ПКУ право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку. У даному випадку на момент виписування усіх податкових накладних, що зазначені в Актах перевірок, контрагенти булі зареєстровані як платники ПДВ, зазначене не оспорюється відповідачем.

Пунктом 198.3 ст.198 Податкового кодексу України визначено, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв`язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Судом також встановлено та підтверджується матеріалами справи, що придбані у контрагентів товари в подальшому використані позивачем у власній господарській діяльності для виготовлення поліграфічної продукції на замовлення інших контрагентів.

Суд також звертає увагу, що основними видами діяльності позивача є виробництво паперових канцелярських виробів, друкування газет, друкування іншої продукції.

Відтак, доводи, викладені в акті перевірки спростовуються належними та допустимими доказами, що наявні в матеріалах справи, а обставини, на які посилається представник відповідача, не можуть бути достатніми підставами для визнання правочинів між позивачем та контрагентами недійсними та не можуть одночасно бути достатніми доказами "безтоварності"/неможливості фактичного здійснення господарських взаємовідносин між позивачем та контрагентами.

Частиною 1 ст. 91 Цивільного кодексу України встановлено, що цивільна правоздатність юридичної особи виникає з моменту її створення і припиняється з дня внесення до єдиного державного реєстру запису про її припинення.

Отже, за змістом зазначеної норми державна реєстрація юридичної особи є юридично значимою дією, з якою цивільне та господарське законодавство пов`язує виникнення цивільної правоздатності.

Як вбачається з пояснень позивача та не заперечується відповідачем, на момент вчинення господарських правовідносин між позивачем та контрагентами і на момент фактичного виконання даних господарських відносин, контрагенти позивача, як юридичні особи були внесені в Єдиний державний реєстр юридичних осіб та фізичних осіб підприємців та були зареєстрованими платниками податків на додану вартість.

Крім того, відповідно до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, на момент вчинення господарських операцій контрагенти не ліквідовані, не перебували у стані ліквідації, наявна вся необхідна інформація про керівників даних товариств.

Лише встановлення в ході судового розгляду факту узгодженості дій платника податків з недобросовісними платниками податків (постачальниками) з метою незаконного отримання податкових вигод або його обізнаності з такими діями постачальників чи сприяння ухиленню постачальниками товару у ланцюгу постачання від виконання податкових зобов`язань може свідчити про незаконність формування показників податкової звітності, однак таких обставин в ході розгляду даної справи встановлено не було.

Проте, контролюючим органом всупереч вимог ст. 77 КАС України не було доведено та не надано доказів про наявність встановлених судами фактів, які свідчать про обізнаність платника податків щодо неправомірної поведінки контрагентів та злагодженості дій між ними.

Всі первинні документи по фінансово-господарських операціях позивача складені у відповідності до вимог чинного законодавства.

Враховуючи вищевикладене, суд приходить до висновку, що для формування в тому числі і податкового кредиту, необхідно мати первинні документи, які можуть довести реальність здійснення господарської операції, підтвердити факт використання придбаних товарів/послуг в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

З аналізу вищезазначених норм закону та матеріалів справи, суд приходить до висновку, що позивачем надано суду переконливі докази того, що вищезазначені договори укладені з метою реального здійснення господарських операцій, а тому, висновки, викладені в Акті перевірки є помилковими.

Підсумовуючи вищевикладене, суд зазначає, що податковим органом жодним чином не доведено, що операції між позивачем та контрагентами, є недійсними та/або такими, що не пов`язані з отриманням доходу, не наведено вагомих доказів та аргументів для обґрунтування своєї позиції.

Сумніви у реальності вище вказаних здійснених господарських операцій та дефектність первинних документів, якими оформлено господарські операції позивача з вказаними контрагентами, у податкового органу виникли виключно в ході аналізу інформації із загальнодоступних джерел, а саме Єдиного державного реєстру судових рішень.

Податковим органом встановлено наявність процесуальних ухвал слідчих суддів, з яких зазначається, що в рамках досудового розслідування у кримінальних провадженнях виявлено фіктивність підприємств (ТОВ Елізія Корп ). Крім цього, відповідач, обґрунтовуючи нереальність здійснених господарських операцій, посилається на наявність Вироків відносно засновника та директора ТОВ Горсан , ухваленого судом на підставі угоди у кримінальному провадженні.

Разом з тим, факт порушення кримінальної справи та отримання свідчень (пояснень) посадових осіб господарюючих суб`єктів, в рамках такої кримінальної справи, не є беззаперечним фактом, що підтверджує відсутність реальних правових наслідків всіх господарських операцій проведених позивачем та його контрагентами. Окрім того, суд також зауважує, що під час проведення господарських операцій платник податків може бути і необізнаним стосовно дійсного стану правосуб`єктності своїх контрагентів і реально отримати від них товари (роботи чи послуги), незважаючи на те, що контрагенти можливо і мають наміри щодо порушення податкового законодавства.

Вказану правову позицію викладено у постанові Верховного Суду від 27.03.2018 у справі №816/809/17.

Факт наявності Вироку, ухваленого на підставі угоди у кримінальному провадженні, не дає підстав для автоматичного висновку про нереальність господарських операцій, внаслідок чого є нагальна необхідність перевіряти доведеність кожного податкового правопорушення і здійснювати комплексне дослідження усіх складових господарських операцій, з врахуванням обставин, встановлених Вироком, який набрав законної сили, періоду часу, за який такі обставини встановлені, а також конкретної особи та наслідки її дій.

Дану правову позицію висловлено Верховним Судом у постанові від 18.09.2018 у справі №802/2231/17-а.

У той же час, суд вважає за необхідне зазначити, що за приписами частини шостої статті 78 Кодексу адміністративного судочинства України, вирок суду в кримінальному провадженні, ухвала про закриття кримінального провадження і звільнення особи від кримінальної відповідальності або постанова суду у справі про адміністративне правопорушення, які набрали законної сили, є обов`язковими для адміністративного суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, стосовно якої ухвалений вирок, ухвала або постанова суду, лише в питанні, чи мали місце ці дії (бездіяльність) та чи вчинені вони цією особою.

Таким чином, належними засобами доказування, які підтверджують певні юридичні обставини та юридичні факти, є судові рішення, що набрали законної сили. Проте таких рішень відповідачем суду не надано.

При цьому суд зазначає, що обставини щодо діяння фізичної особи (засновника чи директора підприємства), встановлені Вироком суду в кримінальній справі відносно цієї фізичної особи, не можна вважати обов`язковими при оцінці адміністративним судом правомірності поведінки юридичної особи-контрагента, якщо йдеться про відповідальність за порушення податкового законодавства цією юридичною особою.

Тобто, обставини, встановлені Вироком суду в кримінальній справі відносно фізичної особи, не може бути покладено в основу судового рішення в адміністративному процесі без їх перевірки та підтвердження належними та допустимим доказами. А саме, з метою встановлення факту здійснення господарської операції, формування витрат для цілей визначення об`єкта оподаткування податком на прибуток або податкового кредиту з податку на додану вартість судам належить з`ясовувати рух активів платника податку в процесі здійснення спірних господарських операцій. При цьому, дослідженню підлягають усі первинні документи, які належить складати залежно від певного виду господарської операції, - договори, акти виконаних робіт, документи про перевезення, податкові та видаткові накладні, їх подальшу реалізацію тощо.

Аналізуючи складені між позивачем та контрагентами первинні документи, які долучені до матеріалів справи, суд зазначає, що ці документи відповідають положенням законодавства та містять всі обов`язкові реквізити первинного документу, які передбачено статтею 9 Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні , а тому вказані документи мають юридичну силу та підтверджують реальний рух активів, зміну зобов`язань та капіталу позивача.

Досліджені первинні документи, які згідно з п.44.1 ст. 44 ПК України, є підставою для податкового обліку, як зазначалося, містять відомості які у повній мірі відображають суть господарських операцій, що відбулись між позивачем та його контрагентами. Матеріалами справи підтверджується, що господарські операції фактично виконані та оформлені відповідними первинними (бухгалтерськими та податковими) документами. Визнання первинних документів та господарських операцій податковим органом недійсними, не пов`язаними з отриманням доходу та такими, що зумовлюють завищення витрат, лише на підставі припущень податкового органу в односторонньому порядку, не породжує недійсності фінансових документів, пов`язаних з виконанням правочинів та здійсненням підприємницької діяльності.

При цьому слід зазначити, що одним із основних принципів податкового законодавства, відповідно до ст.4.1.4 ПК України є принцип презумпції правомірності рішень платника. Відповідно, принцип оцінки податкових спорів - це принцип презумпції добросовісності платника, у зв`язку з яким, дії платника податків є економічно виправданими, а відомості, що містяться у податкових деклараціях, податкових накладних та інших первинних документах є достовірними.

Викладені відповідачем аргументи для збільшення позивачу податкового зобов`язання з ПДВ є недостатніми, позбавлення платника податку права на податковий кредит з податку на додану вартість у випадку, коли останній виконав усі передбачені законом умови стосовно отримання такого права та має необхідні документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту є несправедливим, оскільки податкове законодавство України не ставить право платника податку на додану вартість на податковий кредит в залежність від дій або бездіяльності його контрагентів чи відсутності у контрагентів основних фондів, кваліфікованого персоналу, знаходження за заявленою юридичною адресою тощо. В разі порушення контрагентом податкової дисципліни відповідальність та негативні наслідки мають настати саме для цієї особи.

Аналогічна правова позиція висловлена у постанові Верховного Суду України від 31.01.2011 у справі №21-47а10, відповідно до якої, чинне законодавство не ставить у залежність право платника податків на податковий кредит від дотримання вимог податкового законодавства його контрагентом.

Як вже зазначалось, визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків. Здійснення господарської операції і власне її результат підлягають відображенню в бухгалтерському обліку. Отже, господарська операція пов`язана не з фактом підписання договору, а з фактом руху активів платника податків та руху його капіталу. Вимога щодо реальних змін майнового стану платника податків як обов`язкова ознака господарської операції кореспондує з нормами ПК.

Довести правомірність своїх дій чи бездіяльності відповідно до принципу офіційності в адміністративному судочинстві зобов`язаний суб`єкт владних повноважень.

За змістом рішення Вищого адміністративного суду України від 20.07.2016 у справі №К/800/3837/16 наголошено на необхідності дотримуватися позиції, вказаної у рішенні Європейського суду з прав людини, яку він висловив у пункті 53 рішення у справі "Федорченко та Лозенко проти України", відповідно до якої суд при оцінці доказів керується критерієм доведення "поза розумними сумнівом". Так, наведені податковою інспекцією аргументи не є достатньо вагомими, чіткими та узгодженими доказами, що спростовують реальність господарських операцій між позивачем та контрагентами, факт чого підтверджується належними та допустимими доказами в розумінні положень КАС України. Чинним законодавством України на сторону господарських операцій - покупця товару (робіт, послуг), який є платником податків, не покладено обов`язку в подальшому за можливі будь-які неправомірні дії постачальників товару (послуг) зазнавати певних негативних наслідків у вигляді позбавлення права на формування валових витрат та податкового кредиту.

Окрім іншого, необхідно зауважити, що навіть встановлення факту взаємовідносин контрагента позивача з фіктивним суб`єктом господарювання не є безумовним доказом ознак фіктивності у діяльності позивача, оскільки приписи чинного на момент виникнення спірних правовідносин законодавства не ставили у залежність право формування позивачем податкового кредиту від добросовісності платника податку, з яким суб`єкт господарювання перебував у господарських правовідносинах.

При цьому, суд вважає за необхідне зазначити, що невиконання такими особами податкових зобов`язань тягне за собою настання відповідальності лише для зазначених суб`єктів і не може бути підставою для притягнення до відповідальності іншого суб`єкта господарювання.

З урахуванням викладеного, суд приходить до висновку про протиправність та скасування податкового повідомлення-рішення від 18 жовтня 2018 року №00013111402.

Відповідно до частини 1 статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Частиною 1 статті 6 КАС України встановлено, що суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.

Відповідно до положень частини 1 статті 9 КАС України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

У силу частини 1 статті 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Згідно з частиною 2 статті 77 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Статтею 242 КАС України встановлено, що рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Беручи до уваги вищенаведене в сукупності, проаналізувавши матеріали справи та надані сторонами докази, суд дійшов висновку, що позовні вимоги є обґрунтованими, та такими, що підлягають задоволенню повністю.

Відповідно до частини першої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Як вбачається з наявних у матеріалах справи квитанцій № 12971 від 19.12.2018 року та № 13057 від 23.01.2019 року, позивачем під час звернення з даним позовом до суду сплачено судовий збір у розмірі 1 921,00 грн.

Відтак, враховуючи розмір задоволених позовних вимог, суд вказує про присудження на користь позивача судових витрат у розмірі 1 921,00 грн.

На підставі вище викладеного, керуючись ст.ст. 72-77, 90, 139, 192, 241-246, 250, 255 КАС України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "Софія-А" ЛТД (місцезнаходження: 04053, м. Київ, вул. Обсерваторна, 12-Б, ЄДРПОУ 23506239) до Головного управління ДФС у м. Києві (04655, м. Київ, вул. Шолуденка, 33/19, код ЄДРПОУ 39439980), про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення - задовольнити повністю;

2. Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення від 18 жовтня 2018 року №00013111402.

3. Присудити на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Софія-А" ЛТД (місцезнаходження: 04053, м. Київ, вул. Обсерваторна, 12-Б, ЄДРПОУ 23506239) здійснені та документально підтверджені судові витрати у розмірі 1 921,00 грн. (одну тисячу дев"ятсот двадцять одну гривню нуль копійок) за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДФС у м. Києві (04655, м. Київ, вул. Шолуденка, 33/19, код ЄДРПОУ 39439980).

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів, а на ухвалу суду - протягом п`ятнадцяти днів з дня його (її) проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення (ухвали) суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Суддя Ю.Т. Шрамко