Рішення

від 30.09.2019 по справі 826/11489/18

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1 Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

30 вересня 2019 року №826/11489/18

Суддя Окружного адміністративного суду міста Києва Вєкуа Н.Г., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи адміністративну справу за позовом

за позовом Київського міського відділення Фонду соціального захисту інвалідів доТовариства з обмеженою відповідальністю "Продакшн студія "Реальна економіка" про стягнення штрафних санкцій в розмірі 19 666,09 грн. , В С Т А Н О В И В:

До Окружного адміністративного суду міста Києва звернулось Київське міське відділення Фонду соціального захисту інвалідів (03150, м. Київ, вул. Велика Васильківська, буд. 104, код ЄДРПОУ 22869098) з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Продакшн студія "Реальна економіка" (03040, м. Київ, проспект Голосіївський, буд. 94/1, офіс 37, код ЄДРПОУ 37165264), в якому просить:

- стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Продакшн студія "Реальна економіка" на користь Київського міського відділення Фонду соціального захисту інвалідів адміністративно-господарські санкції у розмірі 18 616,11 грн.;

- стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Продакшн студія "Реальна економіка" на користь Київського міського відділення Фонду соціального захисту інвалідів пеню у розмірі 1 049, 98 грн.

Позовні вимоги мотивовані тим, що відповідачем в установленому порядку у 2017 році не виконано встановлений статтею 19 Закону України Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні норматив робочих місць, призначених для працевлаштування інвалідів. Так, згідно звіту за формою 10-ПІ, відповідач зазначив, що середньооблікова кількість працівників облікового складу підприємства у 2017 році становила 9 осіб, відповідно до нормативу на підприємстві повинно бути працевлаштовано 1 особу з інвалідністю, але відповідачем не працевлаштовано жодної особи з інвалідністю. Таким чином, відповідачем не виконано встановлений законодавством норматив щодо працевлаштування осіб з інвалідністю. При цьому, за 1 робоче місце, призначене для працевлаштування інвалідів та не зайняте ними, відповідач до 15.04.2017 року повинен був самостійно сплатити адміністративно-господарські санкції у розмірі 18 616, 11 грн., чого ним зроблено не було.

Ухвалою Окружного адміністративного суду м. Києва від 10.08.2018 відкрито спрощене провадження у справі та встановлено відповідачу п`ятнадцятиденний строк з дня отримання ухвали про відкриття провадження у справі на подання відзиву на позовну заяву та доказів, що підтверджують заперечення проти позову.

Копія ухвали направлялася за юридичною адресою відповідача, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань та повернулася до суду 12.09.2018 з поштовою відміткою "інші причини, що не дали змоги виконати обов`язки щодо пересилання поштового відправлення".

З огляду на положення ч. 11 ст. 126 Кодексу адміністративного судочинства України така кореспонденція вважається врученою особі.

У строк, встановлений частиною першою статті 261 Кодексу адміністративного судочинства України, відповідач відзиву на позов не подав.

За таких обставин розгляд і вирішення справи суд здійснює на підставі лише наявних матеріалів справи.

Справу розглянуто за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) відповідно до вимог статті 263 Кодексу адміністративного судочинства України.

Відповідно до частини 3 статті 263 Кодексу адміністративного судочинства України у справах, розгляд яких проводився за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні), заявами по суті справи є позов та відзив.

Розглянувши подані сторонам документи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.

08 лютого 2018 року Товариство з обмеженою відповідальністю Продакшн студія Реальна економіка надало до Київського міського відділення Фонду соціального захисту інвалідів звіт про зайнятість та працевлаштування інвалідів за 2017 рік по формі 10-ПІ (річна поштова), затверджений наказом Міністерства праці та соціальної політики України від 10 лютого 2007 року №42.

Згідно вказаного звіту відповідачем вказано, що середньооблікова кількість працівників облікового складу підприємства у 2017 році становила 9 осіб, відтак, на переконанням позивача, відповідно до нормативу, на підприємстві повинно бути працевлаштовано 1 особу з інвалідністю, однак відповідачем не працевлаштовано жодної особи з інвалідністю.

В подальшому, Київське міське відділення Фонду соціального страхування інвалідів звернулось до Київського міського центру зайнятості із запитом надати інформацію стосовно подання відповідачем до центрів зайнятості звітів по формі №3-ПН Інформація про попит на робочу силу (вакансії) за 2017 рік.

Згідно листа Київського міського центру зайнятості від 02.07.2018 №05-8082/10-21/18 у районних філіях Київського міського центру зайнятості у 2017 році перебувало на обліку, як безробітні 1 175 осіб з інвалідністю.

Разом з тим, відповідач, зареєстрований як платник єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування в Голосіївському районі м. Києва протягом 2017 року звіти №3-ПН Інформація про попит на робочу силу (вакансії) до районних центрів зайнятості м. Києва не подавав.

На підставі викладеного позивач розрахував суму адміністративно-господарських санкцій за невиконання нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів та звернувся до суду із позовом про їх стягнення разом з пенею.

За наданим позивачем розрахунком розмір адміністративно-господарських санкцій, що підлягає стягненню з відповідача становить 18 616, 11 грн. та пеня 1 049, 98 грн.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, судом враховано наступні обставини справи та норми чинного законодавства.

Спірні правовідносини регулюються Законом України Про основи соціальної захищеності інвалідів в України від 21 березня 1991 року №875-ХІІ із змінами і доповненнями (далі - Закон №875-ХІІ), Порядком нарахування пені та її сплати, затвердженим наказом Міністерства праці та соціальної політики України від 15 травня 2007 року №223 і зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 30.05.2007 за №552/13819 із змінами і доповненнями (далі - Порядок).

Відповідно до частин 1 - 3 статті 19 Закону №875-ХІІ для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичних осіб, які використовують найману працю, установлюється норматив робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю у розмірі чотирьох відсотків середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу за рік, а якщо працює від 8 до 25 осіб, - у кількості одного робочого місця.

Підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичні особи, які використовують найману працю, самостійно розраховують кількість робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю відповідно до нормативу, встановленого частиною першою цієї статті, і забезпечують працевлаштування осіб з інвалідністю. При розрахунках кількість робочих місць округлюється до цілого значення.

Підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичні особи, які використовують найману працю, самостійно здійснюють працевлаштування осіб з інвалідністю у рахунок нормативів робочих місць виходячи з вимог статті 18 цього Закону.

Виконанням нормативу робочих місць у кількості, визначеній згідно з частиною першою цієї статті, вважається працевлаштування підприємством, установою, організацією, у тому числі підприємством, організацією громадських організацій інвалідів, фізичною особою, яка використовує найману працю, інвалідів, для яких це місце роботи є основним (частина 4 статті 19 Закону №875-ХІІ).

Статтею 18 Закону №875-ХІІ передбачено, що забезпечення прав інвалідів на працевлаштування та оплачувану роботу, в тому числі з умовою про виконання роботи вдома, здійснюється шляхом їх безпосереднього звернення до підприємств, установ, організацій чи до державної служби зайнятості.

Підбір робочого місця здійснюється переважно на підприємстві, з урахування причин інвалідності, з урахуванням побажань інвалідів, наявних у них професійних навичок і знань, а також рекомендацій медико-соціальної експертизи.

Підприємства, установи, організації, фізичні особи, які використовують найману працю, зобов`язані виділяти та створювати робочі місця для працевлаштування інвалідів, у тому числі спеціальні робочі місця, створювати для них умови праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації і забезпечувати інші соціально-економічні гарантії, передбачені чинним законодавством, надавати державній службі зайнятості інформацію, необхідну для організації працевлаштування інвалідів, і звітувати Фонду соціального захисту інвалідів про зайнятість та працевлаштування інвалідів у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Нормами ст. 18-1 Закону №875-ХІІ передбачено, що інвалід, який не досяг пенсійного віку, не працює, але бажає працювати, має право бути зареєстрованим у державній службі зайнятості як безробітний.

Рішення про визнання інваліда безробітним і взяття його на облік для працевлаштування приймається центром зайнятості за місцем проживання інваліда на підставі поданих ним рекомендації МСЕК та інших передбачених законодавством документів.

Державна служба зайнятості здійснює пошук підходящої роботи відповідно до рекомендацій МСЕК, наявних у інваліда кваліфікації та знань, з урахуванням його побажань.

Державна служба зайнятості може за рахунок Фонду соціального захисту інвалідів надавати дотацію роботодавцям на створення спеціальних робочих місць для інвалідів, зареєстрованих у державній службі зайнятості, а також проводити професійну підготовку, підвищення кваліфікації і перепідготовку цієї категорії інвалідів у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

В силу норм частини 1 статті 20 зазначеного Закону підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичні особи, які використовують найману працю, де середньооблікова чисельність працюючих осіб з інвалідністю менша, ніж установлено нормативом, передбаченим статтею 19 цього Закону, щороку сплачують відповідним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів адміністративно-господарські санкції, сума яких визначається в розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, в установі, організації, у тому числі на підприємстві, в організації громадських організацій осіб з інвалідністю, у фізичної особи, яка використовує найману працю, за кожне робоче місце, призначене для працевлаштування особи з інвалідністю і не зайняте особою з інвалідністю. Положення цієї частини не поширюється на підприємства, установи і організації, що повністю утримуються за рахунок коштів державного або місцевих бюджетів.

Проаналізувавши зміст наведених вище норм статей 18-20 Закону №875-ХІІ Верховний Суд сформував наступні правову позицію стосовно застосування зазначених норм права (постанови від 31.10.2018 №812/1136/18, від 14.02.2018 у справі №820/2124/16): обов`язок підприємства зі створення робочих місць для інвалідів не супроводжується його обов`язком займатися пошуком інвалідів для працевлаштування, оскільки у діях відповідача відсутній склад правопорушення, на нього не може бути покладена відповідальність за не направлення уповноваженими органами необхідної кількості інвалідів для працевлаштування, відсутність у населеному пункті за місцем знаходження відповідача інвалідів, які бажають працевлаштуватися.

Таким чином, враховуючи вищенаведені норми Закону та висновки Верховного Суду, які в силу частини 5 статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України є обов`язковими для суду в ході розгляду даної справи, суд приходить до висновку, що за змістом норм Закону №875-ХІІ працевлаштуванню інвалідів передує їх звернення безпосередньо до підприємств, установ, організації чи до державної служби зайнятості, на яку власне і покладено обов`язок реєстрації бажаючих працювати інвалідів та здійснювати пошук підходящої роботи для них. Разом з тим, обов`язок відповідача створити робочі місця для інвалідів не супроводжується його обов`язком їх працевлаштовувати.

Крім того, суд бере до уваги наведену в тексті постанови Верховного Суду від 31 жовтня 2018 року у справі №812/1136/18 правову позицію щодо того, що відповідно до частини 1 статті 20 Закону України Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні міра юридичної відповідальності у вигляді виникнення обов`язку здійснити грошовий платіж на користь Фонду соціального захисту інвалідів має наставати або 1) в разі порушення роботодавцем вимог частини третьої статті 18 Закону України Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні , а саме: не виділення та не створення робочих місць, не надання державній службі зайнятості інформації, не звітування перед Фондом соціального захисту інвалідів про зайнятість та працевлаштування інвалідів, так як саме ця бездіяльність має своїм фактичним наслідком позбавлення державної служби зайнятості можливості організувати працевлаштування інвалідів, або 2) в разі порушення роботодавцем вимог частини третьої статті 17, частини першої статті 18, частин другої, третьої, п`ятої статті 19 Закону України Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні , що полягає у безпідставній відмові у працевлаштуванні інваліда, який звернувся до роботодавця самостійно чи був направлений до нього державною службою зайнятості.

Про наявність вакансій для працевлаштування інвалідів роботодавці повідомляють територіальні відділення Фонду соціального захисту інвалідів згідно з наказом Міністерства праці та соціальної політики України Про затвердження форми звітності № 10-ПІ (річна) Звіт про зайнятість і працевлаштування інвалідів та Інструкцію щодо заповнення форми звітності № 10-ПІ (річна) Звіт про зайнятість і працевлаштування інвалідів № 42 від 10.02.2007 щороку до 1 березня, наступного після звітного періоду. Такий звіт подається або надсилається рекомендованим листом за місцем державної реєстрації роботодавця відповідному відділенню Фонду.

Відповідно до звіту про зайнятість та працевлаштування інвалідів за 2017 рік (форми №10-ПІ), поданого відповідачем, середньооблікова кількість штатних працівників облікового складу становила 9 осіб, підлягала працевлаштуванню 1 особа-інвалід, однак жодної не було працевлаштовано.

Згідно з пунктами 3 - 6 Порядку подання форми звітності №3-ПН Інформація про попит на робочу силу (вакансії) , затвердженого наказом Міністерства соціальної політики України від 31 травня 2013 року №316, форма №3-ПН заповнюється роботодавцями та подається до базового центру зайнятості незалежно від місцезнаходження роботодавця. Актуальність зазначених у формі №3-ПН вакансій уточнюється базовим центром зайнятості не рідше ніж двічі на місяць під час особистої зустрічі з роботодавцем, у телефонному режимі або через засоби електронного зв`язку. Форма N 3-ПН подається за наявності у роботодавця попиту на робочу силу (вакансії) не пізніше ніж через три робочі дні з дати відкриття вакансії. Датою відкриття вакансії є наступний день після створення робочого місця чи припинення трудових відносин з працівником, робоче місце якого стає вакантним, або дата, починаючи з якої може бути укладений трудовий договір з найманим працівником. Роботодавець визначає вид звітності - первинна або уточнювальна. Первинна звітність подається з метою інформування про наявність попиту на робочу силу (вакансії). Уточнювальна звітність подається в разі необхідності на заміну первинної та містить уточнення характеристик вакансії: умов праці, розміру заробітної плати, вимог до претендента тощо. При цьому не можуть бути змінені дані щодо кількості вакансій та назви професії (посади).

Отже, з наведеного слідує, що до обов`язків роботодавців стосовно забезпечення прав інвалідів на працевлаштування, також відноситься надання Державній службі зайнятості інформації, необхідної для організації такого працевлаштування.

Як вбачається з матеріалів справи, зокрема листа Київського міського центру зайнятості від 02 липня 2018 року №05-8082/10-21/18, наданого у відповідь на лист Київського міського відділення Фонду соціального захисту інвалідів від 13 червня 2018 року №1/6-655/04, звіти №3-ПН в 2017 році не подавались до районних центрів зайнятості м. Києва наступними підприємствами, в т.ч. Товариством з обмеженою відповідальністю Продакшн студія Реальна економіка .

Також повідомлено, що протягом 2017 року особам з інвалідністю, які перебували на обліку в районних центрах зайнятості м. Києва, не видавались направлення на працевлаштування до підприємств, організацій, установ, зазначених у листі, на вакансії з позначкою для осіб з інвалідністю.

Відповідно до частини 3 статті 18 Закону №875-ХІІ підприємства, установи, організації, фізичні особи, які використовують найману працю, зобов`язані:

- виділяти та створювати робочі місця для працевлаштування інвалідів, у тому числі спеціальні робочі місця, створювати для них умови праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації і забезпечувати інші соціально-економічні гарантії, передбачені чинним законодавством;

- надавати державній службі зайнятості інформацію, необхідну для організації працевлаштування інвалідів;

- звітувати Фонду соціального захисту інвалідів про зайнятість та працевлаштування інвалідів у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Проте, із наданих суду письмових доказів слідує, що відповідач протягом звітного 2017 року не подавав до Державної служби зайнятості звіту форми №3-ПН, що свідчить про ненадання органам, що здійснюють працевлаштування осіб інформації необхідної для організації працевлаштування інвалідів.

Відповідно до позиції Верховного Суду України, викладеної у постановах у справі №21-60а11 від 20 червня 2011 року, №21-105а12 від 26 червня 2012 року, № 21-95а13 від 02 квітня 2013 року, в яких зазначено, що обов`язок підприємства зі створення робочих місць для інвалідів не супроводжується його обов`язком займатися пошуком інвалідів для працевлаштування, за умови, що підприємство вжило усіх залежних від нього заходів щодо створення робочих місць для працевлаштування інвалідів. При цьому, такими заходами є подання підприємством до центру зайнятості звітів по формі 3-ПН про наявність вакансій для працевлаштування інвалідів, тобто факт повідомлення компетентного держаного органу про виділення робочих місць для працевлаштування інвалідів.

Оскільки, матеріали справи свідчать, що відповідачем не було подано звітність №3-ПН упродовж 2017 року до Державної служби зайнятості, чого ним не спростовано під час розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, відзив на позовну заяву не надано, суд дійшов висновку про наявність підстав для застосування до відповідача відповідальності, передбаченої статтею 20 Закону №875-ХІІ.

Відповідно до статті 20 Закону №875-ХІІ підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичні особи, які використовують найману працю, де середньооблікова чисельність працюючих інвалідів менша, ніж установлено нормативом, передбаченим статтею 19 цього Закону, щороку сплачують відповідним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів адміністративно-господарські санкції, сума яких визначається в розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, установі, організації, у тому числі підприємстві, організації громадських організацій інвалідів, фізичної особи, яка використовує найману працю, за кожне робоче місце, призначене для працевлаштування інваліда і не зайняте інвалідом.

У рядку 5 поданого Товариством з обмеженою відповідальністю Продакшн студія Реальна економіка звіту про зайнятість і працевлаштування інвалідів слідує, що середньорічна заробітна плата штатного працівника у вказаному звіті становить 37 231, 96 грн.

Як вбачається із наявного розрахунку заборгованості по сплаті адміністративно-господарських санкцій та пені за невиконання нормативних робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю за 2017 рік, позивачем визначено суму коштів за 1-не незайняте особами з інвалідністю місце, яка становить 18 616,11 грн.

З огляду на те, що у відповідача відсутня необхідна кількість працевлаштованих інвалідів та відповідач не вжив усіх передбачених Законом №875-ХІІ заходів для працевлаштування останніх, позивачем правомірно застосовано до Товариства з обмеженою відповідальністю Продакшн студія Реальна економіка адміністративно-господарські санкції у розмірі 18 616, 11 грн.

Окрім того, згідно з частиною 2 статті 20 Закону №875-ХІІ у разі порушення термінів сплати адміністративно-господарських санкцій тягне за собою нарахування пені. Пеня обчислюється виходячи з 120 відсотків річних облікової ставки Національного банку України, що діяла на момент сплати, нарахованої на повну суму недоїмки за весь її строк.

Як вбачається із розрахунку позивачем обчислено пеню за ставкою НБУ станом на 19 липня 2018 року, яка за один день прострочення становить 11, 17 грн. (17,5 Х 120/100/365=0,06 %, 18 616, 11 грн. Х 0,06 %= 11, 17 грн.), а за час існування боргу становить 1 049, 98 грн. (11, 17 грн. Х 94 дні = 1 049, 98 грн.).

Загальна сума заборгованості Товариства з обмеженою відповідальністю Продакшн студія Реальна економіка згідно розрахунку становить 19 666, 09 грн. (18 616, 11 грн. (адміністративно-господарська санкція) + 1 049, 98 грн. (пеня) = 19 666, 09 грн. (загальна сума боргу, що підлягає стягненню).

Таким чином, з відповідача належить стягнути борг у розмірі 19 666. 09 грн.

Відповідно до частини першої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Згідно частини першої, другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Враховуючи вищевикладене та встановлені під час розгляду справи обставини, суд дійшов до висновку, що позовні вимоги Київського міського відділення Фонду соціального захисту інвалідів підлягають задоволенню частково.

Відповідно до частини 2 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України При задоволенні позову суб`єкта владних повноважень з відповідача стягуються виключно судові витрати суб`єкта владних повноважень, пов`язані із залученням свідків та проведенням експертиз.

Судовий збір, сплачений позивачем з відповідача стягненню не підлягає, оскільки в матеріалах справи відсутні докази понесення судових витрат, пов`язаних із залученням свідків та проведенням експертиз.

Керуючись ст. ст. 2, 77, 159, 243-245, 263, Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва, -

В И Р І Ш И В:

1. Адміністративний позов Київського міського відділення Фонду соціального захисту інвалідів задовольнити повністю.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Продакшн студія "Реальна економіка" на користь Київського міського відділення Фонду соціального захисту інвалідів адміністративно-господарські санкції у розмірі 18 616,11 грн.

3. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Продакшн студія "Реальна економіка" на користь Київського міського відділення Фонду соціального захисту інвалідів пеню у розмірі 1 049, 98 грн.

Рішення набирає законної сили в порядку передбаченому ст. 255 Кодексу адміністративного судочинства та може бути оскаржена в апеляційному порядку повністю або частково за правилами, встановленими ст. ст. 293, 295-297 КАС України, шляхом подання через суд першої інстанції апеляційної скарги.

Суддя Н.Г. Вєкуа