Рішення

від 01.10.2019 по справі 910/10382/19

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

01.10.2019Справа № 910/10382/19

Господарський суд міста Києва в складі судді Коткова О.В., розглянувши у спрощеному позовному провадженні справу № 910/10382/19

за позовом Товариства з обмеженою відповідністю «Преміум Клімат Холод»

до Товариства з обмеженою відповідальністю «Рефріз»

про стягнення грошових коштів

Без виклику учасників судового процесу.

СУТЬ СПОРУ:

02 серпня 2019 року до Господарського суду міста Києва від Товариства з обмеженою відповідністю «Преміум Клімат Холод» (позивач) надійшла позовна заява б/н від 02.08.2019 року до Товариства з обмеженою відповідальністю «Рефріз» (відповідач) про стягнення заборгованості в сумі 36 887,33 грн., з них: основного боргу - 34 095,29 грн. (тридцять чотири тисячі дев`яносто п`ять гривень 29 копійок), 3% річних - 767,84 грн. (сімсот шістдесят сім гривень 84 копійки) та інфляційних втрат - 2024,52 грн. (дві тисячі двадцять чотири гривні 52 копійки).

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідач в повному обсязі не здійснив оплату вартості поставленого йому позивачем за видатковими накладними № 544 від 24.10.2018 року та № 556 від 29.10.2018 року товару, внаслідок чого у відповідача утворилась заборгованість перед позивачем.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 06.08.2019 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі № 910/10382/19, ухвалено розгляд справи здійснювати в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін; встановлено відповідачу строк у п`ятнадцять днів з дня вручення даної ухвали для подання відзиву на позов із урахуванням вимог, передбачених статтею 165 Господарського процесуального кодексу України, з викладенням мотивів повного або часткового відхилення вимог позивача з посиланням на діюче законодавство; докази направлення відзиву позивачу.

Згідно з частиною 4 статті 89 Цивільного кодексу України відомості про місцезнаходження юридичної особи вносяться до Єдиного державного реєстру.

За приписами частини 1 статті 7 Закону України Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань Єдиний державний реєстр створюється з метою забезпечення державних органів та органів місцевого самоврядування, а також учасників цивільного обороту достовірною інформацією про юридичних осіб, громадські формування, що не мають статусу юридичної особи, та фізичних осіб - підприємців з Єдиного державного реєстру.

Так, ухвалу суду про відкриття провадження у даній справі було направлено Товариству з обмеженою відповідальністю «Рефріз» за адресою: 02094, м. Київ, вул. Червоноткатцька, 93, корпус 18, офіс 60, яка вказана в позовній заяві та відповідає адресі місцезнаходження у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.

Водночас, суд звертає увагу, що поштове відправлення з ухвалою суду про відкриття провадження у даній справі не було вручене відповідачу та було повернуте до суду 19.08.2019 року з відміткою у довідці відділення поштового зв`язку на відповідному конверті по закінченню встановленого строку - 14.08.2019 року.

Згідно приписів ч. 7 ст. 120 Господарського процесуального кодексу України учасники судового процесу зобов`язані повідомляти суд про зміну свого місцезнаходження чи місця проживання під час розгляду справи. У разі відсутності заяви про зміну місця проживання ухвала про повідомлення чи виклик надсилається учасникам судового процесу, які не мають офіційної електронної адреси, та за відсутності можливості сповістити їх за допомогою інших засобів зв`язку, які забезпечують фіксацію повідомлення або виклику, за останньою відомою суду адресою і вважається врученою, навіть якщо відповідний учасник судового процесу за цією адресою більше не знаходиться або не проживає.

В п. 5 ч. 6 ст. 242 Господарського процесуального кодексу України визначено, що днем вручення судового рішення є день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.

Отже, керуючись приписами п. 5 ч. 6 ст. 242 Господарського процесуального кодексу України, суд дійшов висновку, що днем вручення відповідачу ухвали про відкриття провадження у справі від 06.08.2019 року у справі № 910/10382/19 є 14.08.2019 року.

Тобто, строк для надання відзиву на позовну заяву до 29.08.2019 року (включно).

На адресу суду від відповідача відзиву на позов, клопотань, заяв тощо не надходило.

Відповідно до ч. 9 ст. 165 Господарського процесуального кодексу України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами.

За таких обставин, приймаючи до уваги, що відповідач так і не скористався наданими йому процесуальними правами, а за висновками суду у матеріалах справи достатньо документів, які мають значення для правильного вирішення спору, внаслідок чого справа може бути розглянута за наявними у ній документами відповідно до ч. 9 ст. 165 Господарського процесуального кодексу України.

Згідно з ч. 4 ст. 240 Господарського процесуального кодексу України, у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, суд підписує рішення без його проголошення.

Суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами (ч. 5 ст. 252 Господарського процесуального кодексу України).

Розглянувши подані документи і матеріали, з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

В період з 24.10.2018 року по 29.10.2018 року позивач (надалі - продавець або постачальник) передав, а відповідач (надалі - покупець або отримувач) прийняв від постачальника товар на загальну суму 146 190,79 грн., що підтверджується видатковими накладними № 544 від 24.10.2018 року на суму 135 949,99 грн. та № 556 від 29.10.2018 року на суму 10 240,80 грн. (копії містяться в матеріалах справи). Вказані видаткові накладні підписані сторонами без заперечень.

За приписами ст. 1 Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

У відповідності до п. 1 Інформаційного листа Вищого господарського суду України №01-06/928/2012 від 17.07.2012 р., підписання покупцем видаткової накладної, яка є первинним обліковим документом у розумінні Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" і яка відповідає вимогам, зокрема, статті 9 названого Закону і Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку та фіксує факт здійснення господарської операції і встановлення договірних відносин, є підставою виникнення обов`язку щодо здійснення розрахунків за отриманий товар.

Факт отримання товару відповідачем і видаткові накладні, надані позивачем на підтвердження своїх вимог, є самостійною підставою для виникнення обов`язку у відповідача здійснити розрахунки за отриманий товар (п. 1 Оглядового листа Вищого господарського суду України №01-06/767/2013 від 29.04.2013 р.).

Оскільки спірні видаткові накладні мають найменування юридичних осіб, перелік товару, його вартість та інші реквізити, вони відповідають вимогам закону та є первинними документами, які фіксують факт здійснення господарської операції.

Матеріалами справи підтверджується, що позивачем в Єдиному державному реєстрі податкових накладних зареєстровано податкові накладні № 37 від 19.10.2018 року (№ 9254406007), № 55 від 29.10.2018 року (№ 9253410919) та № 43 від 24.10.2018 року (№ 9253875356) для відображення у податковому обліку господарських операцій за вказаними податковими накладними, що підтверджується відповідними квитанціями.

Згідно зі статтею 201 Податкового кодексу України, платник податку зобов`язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою (за наявності) податкову накладну складену за вибором покупця (отримувача) у паперовому вигляді або в електронній формі. Податкова накладна складається у двох примірниках у день виникнення податкових зобов`язань продавця. Один примірник видається покупцю, а другий залишається у продавця. У разі складання податкової накладної у паперовому вигляді покупцю видається оригінал, а копія залишається у продавця. Податкова накладна є податковим документом і одночасно відображається у податкових зобов`язаннях і реєстрі виданих податкових накладних продавця та реєстрі отриманих податкових накладних покупця. Податкова накладна складається на кожне повне або часткове постачання товарів/послуг, а також на суму коштів, що надійшли на поточний рахунок як попередня оплата (аванс). Податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту. При здійсненні операцій з постачання товарів/послуг платник податку - продавець товарів/послуг зобов`язаний надати покупцю податкову накладну та зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних.

Відповідно до п. 8 наказу Міністерства фінансів України від 22.09.2014 року № 957, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 13 жовтня 2014 за №1235/26012 "Про затвердження форми податкової накладної та Порядку заповнення податкової накладної", податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу отримувача (покупця) цих товарів/послуг. У разі відмови постачальника (продавця) товарів/послуг надати податкову накладну або в разі порушення ним порядку її заповнення та/або порядку реєстрації в Єдиному реєстрі податкових накладних отримувач (покупець) таких товарів/послуг має право в порядку, передбаченому пунктом 201.10 статті 201 розділу V Податкового кодексу України, додати до податкової декларації за звітний податковий період заяву із скаргою на такого постачальника (продавця).

Виходячи з того, що підставою для відображення у бухгалтерському обліку підприємства є сам факт вчинення господарської операції, згідно відповідного первинного документу, враховуючи наявність підтвердження постачання товару шляхом його відображення у податковому обліку підприємств, суд вважає підтвердженим факт отримання відповідачем товару від позивача згідно видаткових накладних № 544 від 24.10.2018 року та № 556 від 29.10.2018 року.

Як зазначає позивач, відповідач за отриманий товар розрахувався лише частково на суму 112 095,50 грн., що підтверджується банківською випискою Відділення № 930 АТ Укрсиббанк , внаслідок чого у відповідача, за розрахунками позивача, утворилась заборгованість в розмірі 34 095,29 грн.

Окрім того, позивач просить суд стягнути з відповідача санкції за неналежне виконання останнім грошового зобов`язання щодо оплати товару по видатковим накладним.

Згідно ч. 1 ст. 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки.

Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є: договори та інші правочини (п. 1 ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України).

Стаття 181 Господарського кодексу України визначає загальний порядок укладання господарського договору. За частиною першою цієї статті господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами. Допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів.

Відповідно до приписів ст. 205 Цивільного кодексу України правочин може вчинятися усно або в письмовій формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.

Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони (ч. 1 ст. 207 Цивільного кодексу України).

Пропозицію укласти договір (оферту) може зробити кожна із сторін майбутнього договору (ч. 1 ст. 641 Цивільного кодексу України).

Якщо особа, яка одержала пропозицію укласти договір, у межах строку для відповіді вчинила дію відповідно до вказаних у пропозиції умов договору (відвантажила товари, надала послуги, виконала роботи, сплатила відповідну суму грошей тощо), яка засвідчує її бажання укласти договір, ця дія є прийняттям пропозиції, якщо інше не вказане в пропозиції укласти договір або не встановлено законом (ч. 2 ст. 642 Цивільного кодексу України).

Судом дана належна правова кваліфікація правовідносинам сторін. За своєю правовою природою між сторонами було укладено договір поставки. Відповідно до вимог Господарського кодексу України договір вважається укладеним у випадку досягнення сторонами умов щодо його предмету, строку та ціни. Сторони досягли всіх суттєвих умов відносно вказаного виду договору, тобто встановили його предмет, визначили ціну, кількість, а тому відповідно до вимог ст.ст. 638, 639, 712 ЦК України та ст.ст. 180, 181 ГК України, він вважається укладеним згідно частини 7 статті 181 ГК України, а саме подія, до якої прагнули сторони відбулася.

Відповідно до ч. 1 ст. 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Статтею 265 Господарського кодексу України також визначено, що за договором поставки одна сторона - постачальник зобов`язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов`язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму. У частині статті 266 ГК України визначено, що предметом поставки є визначені родовими ознаками продукція, вироби з найменуванням, зазначеним у стандартах, технічних умовах, документації до зразків (еталонів), прейскурантах чи товарознавчих довідниках. Предметом поставки можуть бути також продукція, вироби, визначені індивідуальними ознаками. Предмет поставки за Договором відповідає вказаним вимогам.

Згідно із ч. 2 ст. 712 Цивільного кодексу України до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов`язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події. Якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов`язок у семиденний строк від дня пред`явлення вимоги, якщо обов`язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Приписами ч. 1 ст. 692 Цивільного кодексу України визначено, що покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Умовами абзацу першого п. 1.7. постанови Пленуму Вищого господарського суду України Про деякі питання практики застосування законодавства про порушення грошових зобов`язань № 14 від 17.12.2013 року визначено, що якщо у договорі або законі не встановлено строку (терміну), у який повинно бути виконано грошове зобов`язання, судам необхідно виходити з приписів частини другої статті 530 ЦК України. Цією нормою передбачено, між іншим, і можливість виникнення обов`язку негайного виконання; такий обов`язок випливає, наприклад, з припису частини першої статті 692 ЦК України, якою визначено, що покупець за договором купівлі-продажу повинен оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього; відтак якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлено інший строк оплати товару, відповідна оплата має бути здійснена боржником негайно після такого прийняття, незалежно від того, чи пред`явив йому кредитор пов`язану з цим вимогу. При цьому передбачена законом відповідальність за невиконання грошового зобов`язання підлягає застосуванню починаючи з дня, наступного за днем прийняття товару, якщо інше не вбачається з укладеного сторонами договору. Відповідні висновки випливають зі змісту частини другої статті 530 ЦК України.

Таким чином, оскільки між сторонами у справі укладений договір поставки товару у спрощений спосіб, товар поставлено відповідачу та прийнято останнім без зауважень та заперечень, тому обов`язок оплатити його вартість виникає у відповідача в силу припису ч. 2 ст. 692 ЦК України після прийняття товару від позивача, тобто з дати підписання видаткових накладних.

Відтак, згідно із приписами ч. 2 ст. 692 Цивільного кодексу України строк оплати товару, поставленого за видатковою накладною № 544 від 24.10.2018 року настав 24.10.2018 року, за видатковою накладною № 556 від 29.10.2018 року настав 29.10.2018 року.

В силу загальної норми, передбаченої у статті 599 ЦК України, та спеціальної норми, визначеної у частині першій ст. 193 ГК України, суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Позивачем доведено суду факт порушення з боку відповідача своїх зобов`язань щодо не здійснення в повному обсязі оплати вартості поставленого товару, тоді як строк виконання відповідачем зобов`язання з оплати товару настав, а наявність заборгованості підтверджується наявними в матеріалах справи доказами. Відповідач доказів сплати боргу в повному обсязі станом на день розгляду справи суду не надав.

Крім того, відповідач контррозрахунку заявленої до стягнення суми основного боргу до суду не надав та не надіслав.

Відтак, суд дійшов висновку про те, що вимога позивача про стягнення з відповідача основного боргу в розмірі 34 095,29 грн. є обґрунтованою та такою, що підлягає задоволенню у вказаному розмірі.

При зверненні до суду позивач також просить стягнути з відповідача на його користь 3% річних - 767,84 грн. та інфляційні втрати - 2024,52 грн.

Відповідно до ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

З положень п. 1 ст. 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Статтею 625 Цивільного кодексу України визначено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Наведена норма встановлює право кредитора вимагати сплати суму боргу з урахуванням індексу інфляції та 3% річних протягом усього періоду прострочення до моменту повного виконання боржником своїх грошових зобов`язань перед кредитором.

Слід зазначити, що передбачене законом право кредитора вимагати стягнення відсотків річних та інфляційних втрат є способом захисту майнових прав та інтересів кредитора, сутність яких складається з відшкодування матеріальних втрат кредитора та знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів, а також отримання компенсації (плати) від боржника за користування ним грошовими коштами, які належать до сплати кредитору.

При цьому, передбачена законом відповідальність за неналежне виконання покупцем грошового зобов`язання з оплати поставленого йому товару підлягає застосуванню починаючи з дня, наступного за днем прийняття товару, якщо інше не вбачається з укладеного сторонами договору.

Індекс інфляції - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць. Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений названою Державною службою, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція) (п. п. 3.2 п. 3 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 14 від 17.12.2013 Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов`язань ).

Тобто, базою для нарахування розміру боргу з урахуванням індексу інфляції є сума основного боргу не обтяжена додатковими нарахуваннями, яка існує на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, а у випадку її часткового погашення - лише залишкова сума основного боргу на останній день місяця, у якому здійснено платіж . Періодом, на який розраховуються інфляційні втрати, є період прострочення, починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція (дефляція).

При цьому, індекс інфляції нараховується не на кожну дату місяця, а в середньому за місяць.

Невиконання грошового зобов`язання є триваючим правопорушенням, розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається за прострочення, що триває повний місяць , поки існує борг, та може бути визначено з урахуванням положень Закону України Про індексацію грошових доходів населення у наступному місяці.

Якщо прострочення відповідачем виконання зобов`язання з оплати становить менше місяця, то в такому випадку виключається застосування до відповідача відповідальності, передбаченої ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України, у вигляді стягнення інфляційних втрат за такий місяць.

Аналогічна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду від 24.04.2019 року у справі № 910/5625/18, від 13.02.2019 року у справі № 924/312/18 та від 05.07.2019 року у справі № 905/600/18.

Позивачем при розрахунку інфляційного збільшення не враховано вищевикладеного, у зв`язку з чим суд вважає за необхідне здійснив власний розрахунок інфляційних втрат.

Здійснивши власний розрахунок інфляційних втрат, з урахуванням здійснених відповідачем часткових оплат (19.10.2018 року, 10.12.2018 року, 07.03.2019 року), суд встановив, що загальна сума інфляційних втрат, яка підлягає стягненню з відповідача на користь позивача, за розрахунком суду, становить 2048,62 грн.

Відповідно до ч. 2 ст. 237 Господарського процесуального кодексу України при ухваленні рішення суд не може виходити у рішенні за межі позовних вимог.

Втім, зважаючи на те, що суд обмежений в праві вийти за межі позовних вимог в частині стягнення інфляційних втрат, позовні вимоги позивача про стягнення з відповідача інфляційних втрат підлягають задоволенню в сумі 2024,52 грн., за розрахунком позивача.

Здійснивши перевірку наданого позивачем розрахунку 3% річних, судом встановлено, що він є арифметично невірним, оскільки при розрахунку 3% річних позивачем не враховано здійснені часткові оплати (19.10.2018 року, 10.12.2018 року, 07.03.2019 року) та невірно визначено період нарахування 3% річних, при цьому, загальна сума 3% річних, яка підлягає стягненню з відповідача на користь позивача, за розрахунком суду, становить суму більшу, ніж заявлена позивачем до стягнення, яка становить 918,36 грн.

З огляду на те, що суд обмежений в праві вийти за межі позовних вимог в частині стягнення 3% річних, позовні вимоги позивача про стягнення з відповідача 3% річних за порушення грошового зобов`язання по оплаті поставленого товару підлягають задоволенню в сумі 767,84 грн., за розрахунком позивача.

Статтею 86 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 06.08.2019 року встановлено відповідачу строк у п`ятнадцять днів з дня вручення даної ухвали для подання відзиву на позов із урахуванням вимог, передбачених статтею 165 Господарського процесуального кодексу України, з викладенням мотивів повного або часткового відхилення вимог позивача з посиланням на діюче законодавство. Попереджено відповідача, що у разі ненадання відзиву на позов, справа згідно з ч. 9 ст. 165 Господарського процесуального кодексу України буде розглянута за наявними в ній матеріалами.

Як встановлено судом, відповідач не скористався наданими йому ст. 46 Господарського процесуального кодексу України правами, жодного доказу на спростування доводів позивача, або доказів суду не надав.

Враховуючи викладені судом обставини та факти, позовні вимоги є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню в повному обсязі.

Судові витрати позивача по сплаті судового збору в сумі 1921,00 грн. відповідно до положень статті 129 Господарського процесуального кодексу України покладаються на відповідача.

Щодо розподілу витрат позивача на правничу допомогу.

Відповідно до ст. 123 Господарського процесуального кодексу України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.

До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; 3) пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 4) пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.

Згідно ст. 126 Господарського процесуального кодексу України, витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.

Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг) ; 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг) ; 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Суд зауважує, що відшкодування витрат на правничу допомогу здійснюється господарським судом шляхом зазначення про це у рішенні, ухвалі, постанові за наявності документального підтвердження витрат, як-от: угоди про надання послуг щодо ведення справи у суді та/або належно оформленої довіреності, виданої стороною представникові її інтересів у суді, платіжного доручення або іншого документа, який підтверджує сплату відповідних послуг , а також копії свідоцтва адвоката, який представляв інтереси відповідної сторони, або оригіналу ордера адвоката, виданого відповідним адвокатським об`єднанням, з доданням до нього витягу з договору, в якому зазначаються повноваження адвоката як представника або обмеження його прав на вчинення окремих процесуальних дій.

У разі неподання відповідних документів у господарського суду відсутні підстави для покладення на іншу сторону зазначених сум.

Вирішуючи питання про такий розподіл, господарський суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов`язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути неспіврозмірним, тобто явно завищеним порівняно з ціною позову. У зв`язку з цим суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити даний розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для даної справи.

З матеріалів справи вбачається, що 16.05.2019 року між Товариством з обмеженою відповідністю «Преміум Клімат Холод» (клієнт) та Адвокатським об`єднанням Юрком (адвокатське об`єднання) укладено договір про надання правової допомоги № 18/05, відповідно до п. 1.1. якого, клієнт доручає, а адвокатське об`єднання зобов`язується надавати необхідну правову допомогу клієнту, а клієнт зобов`язується виплатити адвокатському об`єднанню гонорар за надання правової допомоги, передбаченої п. 1.2. цього договору.

Згідно з п. 1.2. договору, адвокатське об`єднання зобов`язується здійснити представництво або надати інші види правової допомоги, що потребує клієнт, що включає ознайомлення з наданими клієнтом документами та представлення інтересів в Господарському суді міста Києва під час розгляду справи за позовом замовника до Товариства з обмеженою відповідальністю «Рефріз» про стягнення заборгованості за поставлений товар.

В п. 4.1. договору визначено, що розмір гонорару адвокатського об`єднання за надання правової допомоги, вказаної в п. 1.2. договору становить 10 000,00 грн.

Пунктом 4.4. договору встановлено, що оплата гонорару передбаченого п. 4.1. договору здійснюється клієнтом, впродовж 5-х робочих днів з дати підписання сторонами даного договору.

Виконання договору в цілому посвідчується підписанням сторонами акту приймання-передачі наданих послуг (п. 4.5. договору).

23.07.2019 року позивачем здійснено оплату послуг Адвокатського об`єднання Юрком , що підтверджується платіжним дорученням № 540 від 23.07.2019 року на суму 10 000,00 грн.

Враховуючи принцип співрозмірності, ті обставини, що справа є малозначною та не потребує спеціальної підготовки, позовна заява у даній справі подана до Господарського суду міста Києва та підписана директором ТОВ Преміум Клімат Холод , з огляду на розгляд даної справи в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін та виходячи з розумної необхідності зазначених судових витрат для даної справи, суд дійшов висновку, що про наявність підстав для стягнення з відповідача на користь позивача витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 3688,73 грн.

Керуючись ст.ст. 73, 86, 129, 219, 233, 236, 238, 241 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва, -

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити повністю.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Рефріз» (ідентифікаційний код 38897614, адреса: 02094, м. Київ, вул. Червоноткатцька, 93, корпус 18, офіс 60) на користь Товариства з обмеженою відповідністю «Преміум Клімат Холод» (ідентифікаційний код 40382189, адреса: 01042, м. Київ, вул. Іоанна Павла ІІ, 4/6, корпус В, кімната 1200) грошові кошти: основного боргу - 34 095,29 грн. (тридцять чотири тисячі дев`яносто п`ять гривень 29 копійок), 3% річних - 767,84 грн. (сімсот шістдесят сім гривень 84 копійки) та інфляційних втрат - 2024,52 грн. (дві тисячі двадцять чотири гривні 52 копійки), судовий збір - 1921,00 грн. (одна тисяча дев`ятсот двадцять одна гривня) та витрати на професійну правничу допомогу - 3688,73 грн.

3. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повне рішення складено та підписано 01.10.2019р.

Суддя О.В. Котков